Справа № 620/3696/25 Головуючий у 1 інстанції: Падій В.В.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
20 травня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Аліменка В.О Кузьмишиної О.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про відмову у призначенні пенсії №253850005472 від 27.03.2025;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.03.2025, про призначення пенсії із зарахуванням до стажу періодів роботи з 15.06.1989 по 03.05.1995 та з 01.08.1995 по 25.08.1997, згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 .
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про відмову у призначенні пенсії №253850005472 від 27.03.2025 ОСОБА_1 . Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.03.2025, про призначення пенсії, із зарахуванням до стажу періодів роботи з 15.06.1989 по 03.05.1995 та з 01.08.1995 по 25.08.1997, згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 .
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що спірні періоди роботи не були зараховані до страхового стажу позивача, оскільки трудова книжка містить недолік оформлення, а саме відсутність печатки на титульній сторінці, при цьому інших документів на підтвердження стажу позивачем не надано.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 19 березня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області листом від 28.03.2025 за №2500-0211-8/21204 повідомило ОСОБА_1 , що рішенням від 27.03.2025 № 253850005472 у призначенні пенсії за віком відмовлено, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Додатково зазначено, що до страхового стажу не зараховано: період роботи згідно трудової книжки, оскільки відсутня печатка на титульній сторінці; період догляду за дитиною ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01.01.2004 по 31.12.2004, оскільки, відсутня довідка органів соціального захисту населення про отримання допомоги.
Не погоджуючись із даним рішенням, позивач звернулась до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Статтею 1 вищевказаного Закону визначено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
У статті 9 Закону №1058-ІV зазначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Положеннями статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-XII) встановлено призначення таких видів державних пенсій: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Статтею 24 Закону №1058-IV закріплено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно частини 1 статті 56 Закону № 1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Отже, до стажу роботи має бути зараховано роботу, виконану на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 27.03.2025 року №253850005472 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зокрема, відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача періодів роботи з 15.06.1989 по 03.05.1995 та з 01.08.1995 по 25.08.1997, згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , оскільки відсутня печатка на титульній сторінці.
Аналогічні доводи викладені Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області в поданій апеляційній скарзі.
З даного приводу, колегія суддів зазначає наступне.
Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-ХІІ, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено: основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містяь відомості про періоди роботи.
За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника (пункт 18 Порядку №637).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містяь відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов'язаних з заявником спільною роботою.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що спірні правовідносини у даній справі виникли не у зв'язку із відсутністю у трудовій книжці записів про періоди роботи позивача, їх неточністю чи суперечливістю, а виключно з підстав наявності формального недоліку її оформлення, а саме, відсутності печатки на титульній сторінці трудової книжки.
При цьому, записи про прийняття на роботу та звільнення позивача у спірні періоди містяться у трудовій книжці, є послідовними, узгодженими між собою та не містять виправлень чи інших ознак недостовірності.
Колегія суддів зазначає, що працівник не може нести негативні наслідки недотримання роботодавцем правил ведення та оформлення трудової книжки, оскільки обов'язок щодо належного заповнення трудової книжки покладається саме на підприємство та відповідальних посадових осіб, а не на працівника. Формальні недоліки оформлення трудової книжки не можуть бути безумовною підставою для неврахування відповідних періодів роботи до страхового стажу особи та обмеження її конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема у постановах від 06 лютого 2018 року у справі №677/277/17, від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а, від 04 вересня 2018 року у справі №423/1881/17, від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а, від 21 лютого 2020 року у справі №291/99/17, від 16 квітня 2020 року у справі №159/4315/16-а, в яких Верховний Суд дійшов висновку, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного трудового стажу при призначенні пенсії.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а зазначив, що на особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи права на зарахування відповідного періоду роботи до страхового стажу.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутність печатки на титульній сторінці трудової книжки серії НОМЕР_1 , за наявності належних та послідовних записів про трудову діяльність позивача, не є достатньою та правомірною підставою для незарахування Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області періодів роботи з 15.06.1989 по 03.05.1995 та з 01.08.1995 по 25.08.1997 до страхового стажу ОСОБА_1 .
Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 27.03.2025 №253850005472 та наявність підстав для зобов'язання повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії із врахуванням спірних періодів трудової діяльності до страхового стажу.
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Аліменко В.О.
Кузьмишина О.М.