Справа № 620/12694/25 Суддя (судді) першої інстанції: Житняк Л.О.
20 травня 2026 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Єгорової Н.М.,
суддів - Сорочка Є.О., Чаку Є.В.,
при секретарі - Олешко М.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з надзвичайних ситуацій, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Головне управління Державної служба України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області, про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії, -
У листопаді 2025 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з надзвичайних ситуацій, яким просив:
- визнати протиправною відмову Державної служби України з надзвичайних ситуацій щодо виключення з числа службових квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , для забезпечення ОСОБА_1 постійним житлом;
- зобов'язати Державну службу України з надзвичайних ситуацій прийняти рішення, щодо виключення з числа службових квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , для подальшої приватизації.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з надзвичайних ситуацій, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області, про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 січня 2026 року закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з надзвичайних ситуацій про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
Апелянт наголосив, що предметом позову у даній справі є визнання протиправної відмови Державної служби України з надзвичайних ситуацій, як суб'єкта владних повноважень, а тому справа належить до юрисдикції адміністративного судочинства.
Відповідач подав до суду відзив відповідно до якого просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскільки факт участі у спірних правовідносинах Державної служби України з надзвичайних ситуацій, як суб'єкта владних повноважень не свідчить про публічно-правовий характер спору, якщо такий суб'єкт діє у межах повноважень щодо розпорядження майном.
Звернув увагу суду на те, що спір щодо відмови у наданні дозволу на приватизацію житла не є публічно-правовим у розумінні КАС України, а підлягає вирішенню за правилами цивільного судочинства, оскільки є фактично спором про житлове право позивача.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу від Головного управління Державної служба України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області не надійшло.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, отримує пенсію по інвалідності 2 групи внаслідок війни, є пенсіонером ДСНС України, що підтверджується копією пенсійного посвідчення серія НОМЕР_1 виданого 30 серпня 2023 року.
Згідно з ордером на жиле приміщення №12 від 23 жовтня 2003 року виданого Виконавчим комітетом Чернігівської міської ради ОСОБА_1 набув право зайняття жилого приміщення житловою площею 15,7 кв. м., що складається з 1 кімнати за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2024 року у справі №620/13555/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2025 року, позов ОСОБА_1 задоволено повністю:
- визнано протиправною бездіяльність Державної служби України з надзвичайних ситуацій щодо розгляду клопотання Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області від 10 квітня 2024 року №Л-174 щодо надання дозволу на зняття статусу службового житла з квартири за адресою: АДРЕСА_1 ;
- зобов'язано Державну службу України з надзвичайних ситуацій розглянути клопотання Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області від 10 квітня 2024 року №Л-174 щодо надання дозволу на зняття статусу службового житла з квартири за адресою: АДРЕСА_1 та прийняти вмотивоване рішення;
- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з надзвичайних ситуацій на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 5000 грн.
Протоколом комісії апарату ДСНС України від 03 листопада 2025 року №1 відмовлено у задоволенні клопотання ГУ ДСНС у Чернігівській області про надання дозволу на зняття статусу службового житла з квартири за адресою: АДРЕСА_1 у зв'язку з його передчасністю.
Вважаючи протиправною відмову відповідача щодо виключення з числа службової квартири, позивач звернувся до суду з позовом.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що права, за захистом яких звернувся до суду ОСОБА_1 , виникають із житлових відносин, якими охоплюються питання обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов, користування житловими приміщення державного або приватного фонду, в тому числі службовими жилими приміщеннями, забезпечення житлових прав наймача та членів його сім'ї, зокрема й безкоштовного отримання житла у власність, зміни статусу житлового приміщення тощо, тобто у спір у даній справі є приватно-правовим та підсудний судам загальної юрисдикції.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; у спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до п.п. 1, 2, 7 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;
публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій;
суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
Стосовно терміну "владні управлінські функції", то зміст поняття "владні" полягає в наявності у суб'єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а "управлінські функції" - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб'єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб'єкта. З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Аналогічні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №469/1044/17 та від 13 жовтня 2020 року у справі №640/22013/18.
Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тоді як приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Позивач звернувся з позовом про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії. Підставою для звернення з цим позовом є відмова відповідача у виключенні квартири з числа службового житла, яка була ним отримана як співробітником ДСНС.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 червня 2022 року у справі №362/643/21 для забезпечення єдності судової практики щодо визначення юрисдикції суду з розгляду спорів з приводу проходження військової служби, а саме щодо оскарження особами з числа військовослужбовців рішень, дій чи бездіяльності відомчих житлових (житлово-побутових, з контролю за розподілом житла) комісій відступила від висновку щодо розгляду таких спорів за правилами цивільного судочинства, викладеного у її постановах від 06 червня 2018 року у справі №752/5881/15-ц, від 29 серпня 2018 року у справі №488/1176/14-а, від 20 вересня 2018 року у справі №815/2551/15, від 23 січня 2019 року у справі №806/5217/15, від 04 вересня 2019 року у справі №826/17556/16, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня 2021 року у справі №127/15109/18 і від 24 вересня 2021 року у справі №748/303/20, а також у постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі №6-2139цс15 і від 02 березня 2016 року у справі №6-14цс16а.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спори щодо оскарження особами з числа військовослужбовців рішень, дій чи бездіяльності відомчих житлових (житлово-побутових, з контролю за розподілом житла) комісій є спорами з приводу проходження позивачами військової служби як різновиду служби публічної. Саме у зв'язку з останньою, держава передбачила відповідні соціальні гарантії, а також порядок їх реалізації. Отже, такі спори належать до юрисдикції адміністративних судів.
Відповідно до висновків Верховного Суду викладених у постанові від 02 квітня 2025 року у справі №320/18113/23 спір про виключення квартири зі складу службового житла підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Враховуючи встановлені обставини та правову позицію Верховного Суду у даній категорії справ, висновки суду першої інстанції про те, що спір у даній справі є приватно-правовим та підсудний судам загальної юрисдикції є помилковими.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За змістом ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки судом першої інстанції порушено норми процесуального права та неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи є підстави для скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 238, 242-244, 250, 308, 310, 312, 315, 320, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 січня 2026 року скасувати.
Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Н.М. Єгорова
Судді Є.О. Сорочко
Є.В. Чаку
Повне рішення складено "20" травня 2026 року.