21 травня 2026 року м. Дніпросправа № 932/4626/23 (суддя Овчиннікова О.С., м. Дніпро)
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач),
суддів: Шальєвої В.А., Іванова С.М.,
за участю секретаря судового засідання Перетятько К.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 червня 2023 року у справі №932/4626/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про оскарження рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, -
ОСОБА_1 17 травня 2023 року звернулась до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області згідно з яким просить визнати противоправним та скасувати рішення Павлоградського відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області «Про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства» № 12 від 27.04.2023 року.
В обґрунтування позову зазначає про те, що завжди документувалася належним чином посвідкою на тимчасове проживання, останню отримала 30.08.2021 року з терміном дії до 10.04.2023 року.
В листопаді 2022 року вона звернулася на «гарячу лінію» ДМС в Дніпропетровській області за роз'ясненням щодо обміну посвідки після укладання шлюбу з громадянином України, отримала відповідь щодо необхідності звернення за два місяці до закінчення терміну посвідки - в лютому 2023 року. 09.02.2023 року вона знову звернулася за телефоном НОМЕР_1 до ГУ ДМС в Дніпропетровській області записатися для обміну посвідки, їй відповіли щодо необхідності зателефонувати у понеділок 13.02.2023 року. 13.02.2023 року їй відмовили без пояснень. 15.02.2023 року з чоловіком приїхали до ГУ ДМС в Дніпропетровській області для здачі заяви-анкети на обмін посвідки через заміжжя з громадянином України. Натомість їй відмовили у прийому документів та вручили рішення від 10.02.2023 року про скасування її посвідки на тимчасове проживання на підставі п.п.2 п.63 Порядку оформлення, видачі, обміну тощо посвідки на тимчасове проживання. 24.02.2023 року звернулася до ГУ ДМС з заявою про надання статусу особи, яка потребує тимчасового захисту. Однак рішенням від 15.03.2023 року їй відмовлено з суто формальних причин: заяву подано не особисто (через «Укрпошту») та Україна не є безпечною країною. 27.04.2023 року позивачка звернулася до Павлоградського відділу ГУ ДМС за роз'ясненнями щодо продовження підстав для її законного перебування в Україні, їй вручили оскаржуване рішення № 12 про примусове повернення до країни походження тощо. 12.05.2023 року позивачка подала заяву-анкету щодо отримання посвідки на тимчасове проживання в зв'язку з укладанням шлюбу з громадянином України. 12.05.2023 року отримала відповідь з відмовою через наявність рішення від 27.04.2023 року про примусове повернення до країни походження. Таким чином, позивачка докладала максимум зусиль для отримання посвідки на тимчасове проживання в Україні.
Позивач вважає, що оскаржене рішення міграційного органу є протиправним та таким, що порушує її права та інтереси, а тому підлягає скасуванню.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 червня 2023 року у справі №932/4626/23 позов задоволено.
Суд визнав протиправним та скасував рішення Павлоградського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області «Про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства» № 12 від 27.04.2023 року про примусове повернення громадянки російської федерації ОСОБА_1 .
Рішення суду мотивовано тим, що під час судового розгляду з'ясовано, що позивачка докладала максимум зусиль для отримання посвідки на тимчасове проживання в Україні, однак через протиправну бездіяльність та рішення відповідача не змогла цього зробити. Також ОСОБА_1 не має куди повертатись, оскільки все своє свідоме життя вона проживає на території України.
Враховуючи зазначені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржене рішення про примусове повернення позивача до країни походження винесене на формальних підставах, які вирішують подальшу долю людини. При цьому, рішення суду повинно бути не лише законним, але й справедливим, відповідати критеріям людяності.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції «норм права», оскаржив його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити повністю.
В апеляційній скарзі відтворює зміст відзиву на адміністративний позов та обставини справи.
Зазначає про відсутність законних підстав для задоволення вимог позивача.
Згідно з відзивом на апеляційну скаргу позивач просить у задоволені апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції з'ясовано та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 проживає на території України з 2005 року.
З 01.09.2006 року відвідувала Павлоградську загальноосвітню школу № 11, яку закінчила в 2017 році.
В тому ж році склала іспити та навчалася в Дніпровському національному Університеті ім. О.Гончара, в 2023 році отримала ступінь вищої освіти - «магістр».
07.05.2022 року уклала шлюб з громадянином України ОСОБА_2 , 1993 року народження, актовий запис № 590 складений Соборним відділом ДРАЦС у місті Дніпрі ПСМУ МЮ (м. Дніпро).
ОСОБА_1 документувалася належним чином посвідкою на тимчасове проживання з 2017 по 2020 роки на період навчання, останню посвідку отримала 30.08.2021 року з терміном дії до 10.04.2023 року.
Рішенням ДМС від 10.02.2023 року скасовано посвідку на тимчасове проживання на підставі п.п. 2 п. 63 Порядку оформлення, видачі, обміну тощо посвідки на тимчасове проживання.
27.04.2023 року співробітниками Павлоградського відділу ДМС складено відносно позивачки адміністративний протокол за ч. 1 ст. 203 КУпАП через порушення міграційного законодавства.
Винесено постанову від 27.04.2023 року за ч. 1 ст. 203 КУпАП, накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 1700 грн., який позивачкою сплачений.
Оскаржуваним рішенням № 12 про примусове повернення до країни походження від 27.04.2023 року зобов'язано позивачку покинути територію України до 26.05.2023 року. Заборона щодо подальшого в'їзду не застосовувалася.
Визнання протиправним та скасування рішення відповідача про примусове повернення позивача до країни походження або третьої країни є предметом спору переданого на вирішення суду.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскарженого рішення виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ч.1 ст.9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон №3773-VІ), встановлено що іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України.
Відповідно до частин тринадцятої, чотирнадцятої статті 4 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою навчання та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період навчання. Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз'єднання сім'ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.
Згідно з частинами тринадцятою, чотирнадцятою статті 5 Закону № 3773-VI, підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною тринадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, документ, що підтверджує факт навчання в Україні, та зобов'язання навчального закладу повідомити центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, про відрахування з такого закладу. Підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною чотирнадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства і документ, що підтверджує факт перебування у шлюбі з громадянином України, дійсний поліс медичного страхування. Якщо шлюб між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства було укладено за межами України відповідно до права іноземної держави, дійсність такого шлюбу визначається згідно із Законом України «Про міжнародне приватне право».
Строк дії посвідки на тимчасове проживання для відповідних категорій іноземців та осіб без громадянства становить: 4) у випадку, визначеному частиною тринадцятою статті 4 цього Закону, - період навчання, який зазначається в документі, що підтверджує факт навчання в Україні; 5) в усіх інших випадках, визначених статтею 4 цього Закону, - один рік (пункти 4, 5 частини першої статті 5-1 Закону № 3773-VI).
Частина третя статті 5-1 цього Закону передбачає, що строк дії посвідки на тимчасове проживання може бути продовжено необмежену кількість разів, за наявності підстав, передбачених законом.
Згідно зі статтею 17 Закону № 3773-VI визначено, що іноземцю або особі без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування (за наявності законних підстав).
Стаття 26 Закону № 3773-VI передбачає підстави та порядок примусового повернення іноземців та осіб без громадянства. Так, іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України). У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України.
Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.
У разі прийняття рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, таким особам у паспортному документі проставляється відмітка про cкасування візи, вилучаються документи, що підтверджують законні підстави перебування в Україні, та вживаються заходи для скорочення строку тимчасового перебування на території України, скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні або скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні.
Поряд з цим, постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року затверджено Порядок №322, згідно з пунктом 1 якого визначено, що посвідка на тимчасове проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 322 передбачено, що посвідка видається строком на один рік, крім випадків, визначених цим пунктом. Іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну з метою навчання, посвідка видається на період навчання, який визначається наказом закладу освіти про встановлення періодів навчання для іноземних студентів.
Пунктом 7 Порядку № 322 установлює, що обмін посвідки здійснюється у разі: 1) зміни інформації, внесеної до посвідки; 2) виявлення помилки в інформації, внесеній до посвідки; 3) закінчення строку дії посвідки; 4) непридатності посвідки для подальшого використання.
За приписами пунктів 16-19 Порядку № 322 установлено, що документи для оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміну подаються до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центру надання адміністративних послуг (далі - уповноважений суб'єкт) та територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС за місцем проживання іноземця або особи без громадянства. Документи для оформлення посвідки подаються не пізніше ніж за 15 робочих днів до закінчення встановленого строку перебування в Україні. У разі виникнення обставин (подій), у зв'язку з якими посвідка підлягає обміну (крім закінчення строку її дії), документи для її обміну подаються протягом одного місяця з дати виникнення таких обставин (подій). У разі закінчення строку дії посвідки документи для її обміну можуть бути подані не пізніше ніж за 15 робочих днів до дати закінчення строку її дії. У такому випадку посвідка, що підлягає обміну, після прийому документів повертається особі та здається нею під час отримання нової посвідки.
У пункті 63 Порядку № 322 передбачено, що посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі: отримання вмотивованого клопотання приймаючої сторони про скасування посвідки (у тому числі в разі звільнення іноземця або особи без громадянства із займаної посади) або припинення діяльності приймаючої сторони - юридичної особи; в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з пунктами 64-66 цього Порядку, рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п'яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування. Копія рішення про скасування посвідки видається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві або особі без громадянства під розписку або надсилається такій особі і приймаючій стороні рекомендованим листом не пізніше ніж через п'ять робочих днів з дня його прийняття. Територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС протягом п'яти робочих днів з дня прийняття рішення про скасування посвідки інформує про це ДМС та Адміністрацію Держприкордонслужби.
Відповідно до пунктів 67, 68 Порядку № 322 передбачено, що після закінчення строку дії посвідки іноземець та особа без громадянства зобов'язані в семиденний строк зняти з реєстрації місце проживання та виїхати за межі України. При цьому посвідка здається до територіального органу/територіального підрозділу ДМС. Іноземець або особа без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про скасування посвідки, повинні здати посвідку, зняти з реєстрації місце проживання та виїхати за межі України в семиденний строк з дня отримання копії такого рішення (крім випадку, визначеного підпунктом 6 пункту 63 цього Порядку).
Положення пунктів 84-87 Порядку № 322 визначають обов'язок керівників, посадових осіб територіального органу/територіального підрозділу ДМС дотримуватися вимог законодавства під час прийому заяв-анкет, оформлення та видачі посвідки.
Як правильно встановлено судом першої інстанції та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи ОСОБА_1 документувалася належним чином посвідкою на тимчасове проживання з 2017 по 2020 роки на період навчання, останню посвідку отримала 30.08.2021 року з терміном дії до 10.04.2023 року, у зв'язку з навчанням ДНУ ім. О. Гончара.
Рішенням ДМС від 10.02.2023 року скасуванно її посвідку на тимчасове проживання на підставі п.п. 2 п. 63 Порядку оформлення, видачі, обміну тощо посвідки на тимчасове проживання.
Однак, позивачка з території України не виїхала.
Отже, приймаючи рішення про примусове повернення ОСОБА_1 до країни походження або третьої країни, орган ДМС України виходив виключно з наявності підстав наявності попереднього рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні, у зв'язку з закінченням навчання.
Інших підстав, які б слугували для висновку про порушення позивачкою законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, відповідачем не встановлено.
У постанові від 31 січня 2024 року у справі № 204/10229/22 Верховний Суд зазначив, що у разі застосування до особи процедури примусового повернення, видворення тощо, державні органи (ДМС) зобов'язані перевірити чи не порушуватимуть такі процедури універсального й абсолютного принципу заборони вислання. Така перевірка передбачає оцінку ризику, яка має проводитися ex nunc, тобто станом на момент прийняття рішення та повинна концентруватися на передбачуваних наслідках повернення заявника в країну походження з урахуванням загальної ситуації в цій країні та особистих обставин заявника.
І лише з'ясувавши наявність визначених статтею 26 Закону № 3773-VI підстав для примусового повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну, а також в контексті спірних правовідносин особистих обставин заявника, можна визначити співмірність та пропорційність між застосованими до позивача заходами, передбаченими частиною першою статті 26 Закону № 3773-VI, та його інтересами і правами, зокрема правом на повагу до приватного і сімейного життя подружжя, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, у своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово робив визначення критерію «необхідності у демократичному суспільстві». Так, при визначенні питання «необхідності у демократичному суспільстві» держави користуються певною свободою розсуду, межі якої залежать від сфери, що вступає в конфлікт з гарантованим правом.
ЄСПЛ оцінює пропорційність обмежень, застосованих до права на повагу до сімейного життя, по відношенню до легітимної мети, якої прагнуть досягти сторони при застосуванні таких обмежень, а тому будь-яке непропорційне втручання з боку держави у фундаментальне право передбачене статтею 8 Конвенції не буде вважатися необхідним у демократичному суспільстві.
Отже, враховуючи зазначені обставини суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що приймаючи спірне рішення з підстав порушення позивачкою законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, Управління, відповідач виходив виключно з формальних обставин (положень пункту 4 частини першої статті 5-1 Закону № 3773-VI), без врахування усіх інших обставин, що мають значення для його прийняття.
Так, відповідач залишив поза увагою та не надав оцінки тим обставинам, що позивачка проживає на території України з 2005 року. З 01.09.2006 року відвідувала Павлоградську загальноосвітню школу № 11, яку закінчила в 2017 році. В тому ж році склала іспити та навчалася в Дніпровському національному Університеті ім. О.Гончара, в 2023 році отримала ступінь вищої освіти - «магістр».
До моменту спливу зазначеного терміну строку дії посвідки на тимчасове проживання, а саме 07.05.2022 року позивачка уклала шлюб з громадянином України ОСОБА_2 , 1993 року народження, актовий запис № 590 складений Соборним відділом ДРАЦС у місті Дніпрі ПСМУ МЮ (м. Дніпро).
У зв'язку з чим виникли нові підстави для продовження терміну (обміну, отримання) посвідки на тимчасове проживання.
Крім того, ОСОБА_1 вчинялись активні дії щодо отримання нової посвідки, так в листопаді 2022 року вона зверталась на «гарячу лінію» ДМС у Дніпропетровській області за роз'ясненням щодо обміну посвідки після укладання шлюбу з громадянином України та отримала відповідь щодо необхідності звернення за два місяці до закінчення терміну посвідки - в лютому 2023 року. 09.02.2023 року вона знову звернулася за телефоном НОМЕР_1 до ГУ ДМС в Дніпропетровській області для того щоб записатися для обміну посвідки, їй відповіли щодо необхідності зателефонувати у понеділок 13.02.2023 року. Однак 13.02.2023 року їй відмовили без пояснень.
Отже позивач вчиняла активні дії щодо обміну посвідки після укладання шлюбу з громадянином України, дотримувалась строків звернення за обміном посвідки, що кореспондує з обов'язком органу ДМС щодо прийняття у неї відповідних документів, їх розгляду та вирішення питання щодо подальшої легалізації перебування особи в України, проте виконуючи роз'яснення ДМС у Дніпропетровській області та обґрунтовано розраховуючи на те, що її звернення відбувається за два місяця до закінчення дії довідки, за формальних обставин створених відповідачем її не отримала.
Доказів у спростування зазначених обставин відповідачем суду надано не було.
Крім того, вирішуючи спірні правовідносини, колегія суддів враховує і те, що на виконання ухвали Третього апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2026 року відповідачем не було надано суду належних доказів на підтвердження направлення рішення ГУ ДМС в Дніпропетровській області від 10 лютого 2023 року №12031500060887 про скасування посвідки на тимчасове проживання ОСОБА_1 рекомендованим листом з повідомленням та вручення їй такого листа, як і доказів які б, свідчили про асоціальну поведінку позивачки, переховування від міграційного органу або вчинення будь-яких інших протиправних дій, спрямованих на ухилення від відповідальності за порушення міграційного законодавства України, або дій, які суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України.
Відповідачем також не надано суду апеляційної інстанції докази отримання ГУ ДМС в Дніпропетровській області листа ВНЗ «Дніпровський національний університет ім. О. Гончара», який слугував підставою для прийняття ГУ ДМС в Дніпропетровській області рішення від 10 лютого 2023 року № 12031500060887.
Отже, відповідачем не доведено, що до прийняття ним рішення від 10 лютого 2023 року №12031500060887 про скасування посвідки на тимчасове проживання ОСОБА_1 , ГУ ДМС в Дніпропетровській області отримало лист ВНЗ «Дніпровський національний університет ім. О. Гончара» від 07.02.2023 року, який і став підставою для скасування посвідки на тимчасове проживання ОСОБА_1 .
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», в редакції, що діяла на момент виникнення між сторонами спірних правовідносин, тобто станом на 27 квітня 2023 року, іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України). У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Враховуючи те, що Павлоградським відділому Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області при прийнятті рішення «Про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства» № 12 від 27.04.2023 року не було враховано положення ч.1 ст. 26 Закону України Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», не надано оцінку ризику, передбачуваних наслідків повернення заявника в країну походження з урахуванням загальної ситуації в цій країні та особистих обставин заявника, вчиненню позивачем активних дій щодо отримання нової посвідки на виконання роз'яснень відповідача щодо, звернення до органів ДМС за два місяці до закінчення строку дії посвідки та інших обставини, що впливають на законність оскарженого рішення, та які було встановлено судом, колегія суддів вважає таке рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
На думку колегії суддів, безпідставне застосування до позивача примусового повернення в країну походження або третю країну у відповідності до частини 1 статті 26 Закону №3773-VI, неминуче призведе до невиправданого роз'єднання сім'ї та розриву сімейних зв'язків та має ознаки непропорційного втручання у право позивача на повагу до приватного та сімейного життя подружжя, гарантованого статтею 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності та необхідності скасування оскарженого рішення відповідача та наявності підстав для задоволення позову.
Щодо доводів відповідача викладених в апеляційній скарзі, та які є аналогічні доводам викладеним у відзиві на позов, слід зазначити, що під час розгляду справи суд першої інстанції дослідив та правильно вирішив усі основні питання віднесені на його розгляд та аргументи сторін, тому підстав для повторного вирішення цих аргументів у зв'язку з їх викладенням в апеляційній скарзі немає.
Відносно інших доводів відповідача, які викладені в апеляційній скарзі та які зводяться до незгоди з судовим рішенням слід зазначити, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків правосуддя, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду.
Всі інші аргументи апеляційної скарги не є доречними і важливими аргументами, оскільки не спростовують висновок суду про наявність підстав для задоволення позову.
На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись: статтями 241-245, 250, пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області залишити без задоволення, а рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 червня 2023 року у справі №932/4626/23 - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 21 травня 2026 року.
Повне судове рішення складено 21 травня 2026 року.
Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко
суддя В.А. Шальєва
суддя С.М. Іванов