21 травня 2026 року м. Дніпросправа № 160/1077/26
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Шальєвої В.А.
суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,
розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпрі заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №160/1077/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.04.2026 в справі №160/1077/26 відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про:
- визнання незаконним та протиправним взяття ОСОБА_1 на військовий облік та внесення відомостей про цього до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів після його виключення з військового обліку на підставі пункту 5-г частини п'ятої статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у редакції, чинній на момент виключення);
- зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 привести у відповідність дані Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів щодо ОСОБА_1 шляхом внесення до нього відомостей про виключення з військового обліку на підставі пункту 5-г частини п'ятої статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у редакції, чинній на момент виключення).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 18.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.04.2026 в справі №160/1077/26.
20.05.2026 до Третього апеляційного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №160/1077/26, у якій позивач просить суд:
- заборонити ІНФОРМАЦІЯ_2 вчиняти будь-які дії щодо ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на підставі його перебування у Єдиному державному реєстрі призовників.
В обґрунтування поданої заяви позивач зазначає, що попри зняття з розшуку, позивач досі значиться у реєстрі як військовозобов'язаний. Це означає, що протягом усього часу розгляду апеляційної скарги, строк якого може становити кілька місяців, відповідач зберігає можливість: повторно оголосити позивача у розшук при його невиконанні вимог щодо явки до ТЦК; вручити повістку та зобов'язати з'явитись для проходження військово-лікарської комісії; розпочати процедуру призову на військову службу на підставі наявного запису про перебування на обліку. Такий стан створює реальну та невідкладну загрозу особистій свободі та недоторканності позивача (стаття 29 Конституції України). Таким чином, реальна загроза порушення прав позивача не усунута - вона лише тимчасово відкладена. Позивач перебуває у стані правової невизначеності та постійного ризику, що є несумісним з принципом правової захищеності особи (ч. 1 ст. 8 Конституції України).
Зазначає, що виконання апеляційного рішення (у разі задоволення скарги) у подальшому буде спрямоване на відновлення запису про виключення з обліку. Реальна шкода від перебування на обліку настає вже зараз і є невідворотною на момент постановлення рішення апеляційного суду, якщо її не зупинити. Рішення у справі, яке буде ухвалено апеляційним судом, за умови задоволення скарги, вирішить питання по суті, проте шкода від призову чи повторного оголошення у розшук, якщо це станеться до ухвалення рішення, матиме незворотний характер і не може бути відшкодована у грошовому еквіваленті.
Вказує, що позивач був виключений з військового обліку на підставі норми, яка діяла на момент виключення. Виключення позивача у 2001 р. є завершеним юридичним фактом, правові наслідки якого держава не вправі скасовувати ретроактивно, що свідчить про наявність prima facie обґрунтованих підстав для задоволення апеляційної скарги.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до приписів частини першої статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення учасників справи.
Положеннями частин першої, другої статті 150 КАС України встановлено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно положень частини першої статті 153 КАС України заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви - до суду, до якого має бути подано позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 2) одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
Приписами частини першої статті 154 КАС України встановлено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Отже, з аналізу наведених норм законодавства вбачається, що після відкриття провадження у справі заява про забезпечення позову подається та розглядається судом у провадженні якого перебуває справа.
При цьому, положеннями частини третьої статті 150 КАС України встановлено, що ухвалу про забезпечення позову постановляє суд першої інстанції, а якщо розпочато апеляційне провадження, то таку ухвалу може постановити суд апеляційної інстанції.
Положення зазначених правових норм свідчать про те, що забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до прийняття у справі судового рішення по суті заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Так, у вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.
За своєю суттю інститут забезпечення в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.
Суд зазначає, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
За правилами частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Тобто, вжиття заходів забезпечення позову, які передбачені частиною першою статті 151 КАС України, можливі лише за наявності обставин, визначених частиною другою статті 150 КАС України. При цьому, не допускається застосування заходів забезпечення позову, передбачених приписами частини третьої статті 151 КАС України.
Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених КАС України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Обов'язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Водночас, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Обов'язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі й з зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов'язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому, ознаки протиправності повинні бути пов'язані саме з порушеними правами, свободами чи інтересами.
Верховний Суд у постанові від 06.12.2022 у справі №140/8745/21 зауважив, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Отже, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Крім того, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчується, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду в майбутньому.
Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.
Суд зазначає, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень є очевидно протиправними.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Тобто, прийняття такого рішення доцільно та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання судового рішення чи привести до потреби докласти значні зусилля для відновлення прав позивача.
Як з'ясовано судом апеляційної інстанції, предметом спору у цій справі є визнання незаконним та протиправним взяття ОСОБА_1 на військовий облік та внесення відомостей про цього до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів після його виключення з військового обліку.
Посилаючись на зазначені обставини та, як наслідок, виникнення у зв'язку з цим, на думку позивача, можливості повторно оголосити позивача у розшук при його невиконанні вимог щодо явки до ТЦК, вручити повістку та зобов'язати з'явитись для проходження військово-лікарської комісії, розпочати процедуру призову на військову службу на підставі наявного запису про перебування на обліку, позивач звернувся до суду з заявою про забезпечення позову.
Суд зазначає, що ймовірне настання певних негативних наслідків для позивача у спірних правовідносинах, на чому наголошує позивач у заяві про забезпечення позову, ще не є беззаперечним свідченням необхідності вжиття судом заходів забезпечення позову, оскільки чинне законодавство передбачає захист порушеного права, в тому числі шляхом оскарження відповідних рішень та дій суб'єкта владних повноважень, чи відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, що свідчить про наявність механізмів для відновлення прав позивача, якщо таке буде підтверджено за результатами вирішення спору по суті.
У постанові Верховного Суду від 03.05.2023 у справі №640/15534/22 суд звернув увагу, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Суд на даному етапі позбавлений можливості встановити наявність ознак порушеного права, протиправності дій/бездіяльності суб'єкта владних повноважень, оскільки встановлення ознак порушеного права та встановлення протиправності дій/бездіяльності, є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.
Суд звертає увагу на те, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Проте, сама лише незгода позивача із діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання його протиправним ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави в цій справі суд не вважає допустимим.
Суд також не вбачає наявність обставин, за яких невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Водночас, щодо посилання позивача на можливість повторного оголошення позивача у розшук при його невиконанні вимог щодо явки до ТЦК, вручення повістки та зобов'язання з'явитись для проходження військово-лікарської комісії, процедуру призову на військову службу на підставі наявного запису про перебування на обліку, слід зазначити, що зазначені обставини не є підставами для забезпечення позову. Крім того, оскарження зазначених дій не є предметом спору у цій справі.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що на час подання та розгляду заяви про забезпечення позову не підтверджено існування обставин, які б безумовно вказували на те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Таким чином, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №160/1077/26 слід відмовити.
Керуючись статтями 150, 151, 152, 153, 154, 248, 311, 321, КАС України, суд,
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №160/1077/26.
Ухвала набирає законної сили з дати її підписання та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 21 травня 2026 року.
Суддя-доповідач В.А. Шальєва
суддя С.М. Іванов
суддя В.Є. Чередниченко