18 травня 2026 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 369/4084/22
номер провадження № 22-ц/824/6436/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,
суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,
за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,
учасники справи: представник позивача ОСОБА_1 ,
відповідач ОСОБА_2 ,
представник відповідача ОСОБА_3 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3
на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 грудня 2025 року /суддя Пінкевич Н.С./
у справі за заявою ОСОБА_2 про визнання судового наказу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 червня 2022 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аліментів на утримання дітей - таким, що не підлягає виконанню, -
Позивач звернувся з вимогами про визнання судового наказу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 червня 2022 року про стягнення аліментів на утримання дітей таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 грудня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 відмовлено. /а.с. 154-159/
Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила ухвалу скасувати, ухвалити нове рішення, яким визнати судовий наказ таким, що не підлягає виконанню.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянтка посилалась на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з'ясовані обставини справи, які мають істотне значення, а саме, факт проживання неповнолітніх дітей з жовтня 2024 року разом з ОСОБА_2 , здійснення ним повного їх утримання (житло, харчування, освіта, медичне обслуговування, додаткові гуртки), що призвело до припинення його аліментного обов'язку. Апелянт вказує на неправильне застосування судом норм матеріального права, зокрема ст.ст. 180, 181, 183 СК України, оскільки аліменти присуджуються на користь того з батьків, з яким фактично проживає дитина, а стягнення аліментів з того з батьків, з яким діти проживають, суперечить їх цільовому призначенню. Крім того, апелянт посилається на порушення норм процесуального права - ст. 432 ЦПК України, яка, на його думку, дозволяє визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню, у разі припинення обов'язку боржника з будь-яких причин, зокрема і у зв'язку зі зміною місця проживання дітей. Апелянт також вважає, що судом не надано належної оцінки доказам на підтвердження фактичного проживання дітей з ним (акти обстеження житла, довідки про навчання, медичні документи, висновок психолога), чим порушено вимоги ст.ст. 76, 77, 81, 89 ЦПК України щодо оцінки доказів.
Представник ОСОБА_4 - адвокат Ларченко І.М. у відзиві на апеляційну скаргу просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін. Вказує, що апелянт обрав неналежний спосіб захисту цивільних прав, оскільки питання зміни місця проживання дітей, припинення або зміни розміру аліментів підлягає вирішенню виключно в порядку позовного провадження відповідно до ст. 273 ЦПК України. Наголошує на наявності значної заборгованості зі сплати аліментів у розмірі 144 817 грн, чинності рішення про визначення місця проживання дітей з матір'ю, а також на тому, що самочинна зміна місця проживання дітей без рішення суду, не припиняє обов'язку зі сплати аліментів та не є підставою для застосування ст. 432 ЦПК України.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому, а судове рішення скасуванню, на підставі наступного.
Судом встановлено, що 20 червня 2022 року Києво-Святошинським районним судом Київської області видано судовий наказ, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей у розмірі 1/3 заробітку (доходу). Постановою державного виконавця від 02 грудня 2024 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1. Станом на 01 вересня 2025 року за розрахунком державного виконавця заборгованість ОСОБА_2 становить 144 817 грн.
Заявник посилався на те, що з жовтня 2024 року діти проживають разом з ним та перебувають на його повному утриманні.
Постановляючи оскаржене судове рішення, суд першої інстанції керувався ст. 432 ЦПК України про те, що суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин; ст. 273 ЦПК України про те, що у разі зміни обставин, які впливають на визначені розміри періодичних платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них; ст.ст. 180, 181, 183 СК України про те, що батьки зобов'язані утримувати дитину до її повноліття, а спосіб виконання цього обов'язку у вигляді стягнення аліментів визначається за рішенням суду на користь того з батьків, з яким проживає дитина.
Судом першої інстанції зроблено висновок про те, що між сторонами існує спір щодо місця проживання дітей, який на час розгляду заяви не вирішено остаточно, а тому зміна фактичних обставин (проживання дітей) не може бути підставою для визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню в порядку ст. 432 ЦПК України. Суд зазначив, що такі питання підлягають вирішенню виключно шляхом подання позову про зміну розміру аліментів або їх припинення, оскільки ст. 432 ЦПК України не є інструментом перегляду або скасування чинного судового рішення по суті.
Однак з таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав.
При розгляді справи встановлено, що 20 червня 2022 року Києво-Святошинським районним судом Київської області у справі № 369/4084/22 видано наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аліментів на утримання дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку (доходів), але не менше 50 % прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 24 травня 2022 року і до досягнення старшою дитиною повноліття.
Рішенням виконавчого комітету Боярської міської ради Київської області №9/52 від 13.10.2022 було визначено місце проживання малолітніх ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 разом з матір'ю.
Сторони підтверджують, що діти до жовтня 2024 року проживали разом з матір'ю, однак, після конфліктної ситуації з новим співмешканцем матері та побиття дітей, дівчатка почали проживати разом з батьком. Вказана обставини сторонами не оспорюються.
Також встановлено, що у провадженні Києво-Святошинський районний суд Київської області знаходилась справа №369/19021/24 за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору: Служба у справах дітей Боярської міської ради Фастівського району Київської області, Служба у справах дітей Дніпровської районної державної адміністрації про відібрання дітей і повернення їх за попереднім місцем проживання, на яку також посилаються сторони.
Станом на момент розгляду справи щодо визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, рішенням Києво-Святошинський районний суд Київської області від 27.03.2026 р. у позові ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору: Служба у справах дітей Боярської міської ради Фастівського району Київської області, Служба у справах дітей Дніпровської районної державної адміністрації про відібрання дітей і повернення їх за попереднім місцем проживання - відмовлено.
Судом зроблені висновки про те, що не зважаючи на самочинну зміну відповідачем місця проживання дітей, обставини змінилися так, що повернення ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за попереднім місцем проживання до матері, суперечитиме їх інтересам та нестиме загрозу їх фізичному та психо-емоційному стану та створюватиме реальну небезпеку для життя та здоров'я дітей.
Незважаючи на те, що вказане рішення оскаржується в суді апеляційної інстанції, діти продовжують проживати разом з батьком, що сторонами не оспорюється. Отже, оскільки аліменти присуджуються на користь того з батьків, з яким фактично проживає дитина, а стягнення аліментів з того з батьків, з яким діти не проживають, суперечить їх цільовому призначенню, ст. 432 ЦПК України дозволяє визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню, у разі припинення обов'язку боржника з будь-яких причин, зокрема і у зв'язку зі зміною місця проживання дітей.
Встановлено, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживають разом з батьком за адресою: АДРЕСА_2 /кв з 20 жовтня 2024 року. Актом обстеження житлових умов за вказаною адресою встановлено, що в квартирі проживають: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зазначене підтверджує місце фактичного проживання дітей разом із заявником, більше своє місце проживання не змінювали.
Згідно з ч. 1 ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. При цьому відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. За ч. 5 ст. 183 СК України той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів. Аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні (постанова Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 711/8561/16-ц).
Стягнення з позивача аліментів на утримання дитини, за умови, що ця дитина проживає з ним та перебуває на його утриманні суперечить положенням статті 181 СК України за якою аліменти на утримання дитини присуджуються за рішенням суду до стягнення з одного з батьків дитини на користь того з батьків, разом з яким проживає дитина.
Отже, обоє батьків мають обов'язок утримувати свою дитину. При цьому, якщо батьки живуть окремо, то право на отримання аліментів на утримання дитини має той з батьків, з ким проживає дитина, що кореспондується з обов'язком того з батьків, з ким не проживає дитина сплачувати аліменти. Натомість той з батьків, хто проживає разом з дитиною безпосередньо утримує дитину, відповідно не має обов'язку сплачувати аліменти.
За ч. 3 ст. 431 ЦПК України виконавчий лист, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами.
Відповідно до ч. 1 ст. 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
Згідно з ч. 2 ст. 432 ЦПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, полягає насамперед у встановленні обставин та фактів, що підтверджують відсутність матеріального обов'язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа (постанови Верховного Суду від 24.06.2020 у справі № 520/1466/14-ц, від 09.09.2021 у справі № 824/67/20, від 09.06.2022 у справі № 2-118/2001).
У постанові Верховного Суду від 05.06.2024 у справі №711/9608/15-ц вказано: «До матеріально-правових підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відносяться ті обставини, що свідчать про припинення обов'язку боржника з передбачених законом підстав». Отже, відсутність матеріального обов'язку у боржника є підставою для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Як було вище зазначено, у заявника відсутній матеріальний обов'язок сплачувати аліменти на дітей, оскільки вони проживають разом з ним, відповідно він безпосередньо утримує їх.
Таким чином, враховуючи, що матеріальний обов'язок заявника припинився з 20.10.2024 року зі зміною обставин після видачі судового наказу, виконавчий документ підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню саме з цієї дати, тому вимоги заяви задовольняються частково.
Керуючись ст.ст. 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 грудня 2025 року - скасувати.
Заяву ОСОБА_2 про визнання судового наказу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 червня 2022 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аліментів на утримання дітей - таким, що не підлягає виконанню, - задовольнити частково.
Визнати таким, що не підлягає виконанню судовий наказ Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 червня 2022 року починаючи з 20 жовтня 2024 року.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судового збору у розмірі 605 грн за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Повний текст постанови складено 20.05.2026 р.
Головуючий: Судді: