12 травня 2026 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 761/12091/22
номер провадження: 22-ц/824/6220/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Габунії М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) - адвоката Власюк Катерини Петрівни на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 січня 2025 року та за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) - адвоката Власюк Катерини Петрівни на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 10 лютого 2025 року у складі судді Юзькової О.Л., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної в місті Києві Державної адміністрації, про стягнення аліментів на утримання дітей та визначення місця проживання дітей,
У липні 2022 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної в місті Києві Державної адміністрації, про стягнення аліментів на утримання дітей та визначення місця проживання дітей.
Позовна заява мотивована тим, що 11 грудня 2019 року позивачка ОСОБА_3 уклала шлюб з ОСОБА_1 , який було зареєстровано Печерським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві. За час шлюбу у подружжя народились діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вказувала, що у зв'язку з військовою агресією рф проти України 11 березня 2022 року вона, будучі вагітною, виїхала разом з відповідачем ОСОБА_1 та старшим сином ОСОБА_4 до Італії, де народила другого сина ОСОБА_5 .
Зазначала, що спільне життя у неї з відповідачем не склалось, з 07 червня 2022 року вони проживають окремо один від одного. Шевченківським районним судом міста Києва розглядається справа №761/10595/22 щодо їх розлучення.
Вказувала, що між нею та відповідачем не було вирішено питання щодо місця проживання дітей, але вважає, що вони мають проживати з нею. Зазначала, що вона виховує та піклується про дітей, постійно слідкує за станом їх здоров'я та розвитком, вона буде проживати з дітьми за місцем своєї реєстрації, де зможе в повному обсязі створити всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку синів, задовольнити гармонійний розвиток їх особистостей в атмосфері любові, моральної та матеріальної забезпеченості. У її власності також перебувають земельні ділянки у Васильківському районі Київської області, на одній з яких розташований приватний будинок, який повністю облаштований для повноцінного проживання в ньому разом з дітьми.
Водночас відповідач ОСОБА_1 регулярно та систематично вчиняв та вчиняє домашнє насильство відносно позивачки, протягом останніх трьох років він не працює, має численні борги та судові спори. Також відповідач не приймає участь в утриманні малолітніх дітей, які перебувають на утриманні матері.
З урахуванням наведеного, позивачка ОСОБА_3 просила:
стягнути з ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) на свою користь на утримання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти у розмірі 1/3 частини його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову і до досягнення кожною дитиною повноліття;
визначити місце проживання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір'ю ОСОБА_3 ;
вирішити питання про розподіл судових витрат.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 31 січня 2025 року позов ОСОБА_3 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліменти на утримання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 04 липня 2022 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Визначено місце проживання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір'ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Стягнуто з ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , судовий збір у розмірі 992 грн. 40 коп.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що сторони є батьками двох малолітніх дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , сторони проживають окремо та не досягли згоди щодо місця проживання дітей. Оскільки діти фактично перебувають разом із позивачкою за місцем її тимчасового проживання за межами України, вона має зареєстроване місце проживання у АДРЕСА_1 , належну їй на праві власності квартиру за цією ж адресою та житловий будинок у селі Іванковичі Київської області, то суд першої інстанції дійшов висновку, що визначення місця проживання дітей з матір'ю відповідатиме їхнім найкращим інтересам. При цьому суд врахував висновок органу опіки та піклування від 25 лютого 2022 року № 109-5259 про доцільність проживання дітей з матір'ю, а також те, що матеріали справи не містять доказів перебування ОСОБА_3 на обліку у нарколога чи психіатра, наявності у неї шкідливих звичок або притягнення до кримінальної відповідальності. Водночас, оскільки відповідач є батьком дітей, а доказів його непрацездатності, неможливості за станом здоров'я чи матеріальним становищем утримувати малолітніх синів або перебування на його утриманні інших непрацездатних осіб суду не надано, то суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 аліментів у розмірі 1/3 його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 04 липня 2022 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 10 лютого 2025 року заяву ОСОБА_3 про виправлення описки задоволено.
Виправлено описки в другому та третьому абзаці резолютивної частини рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 січня 2025 року, а саме, зазначено:
«Стягнути з ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліменти на утримання дітей: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 04 липня 2022 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Визначити місце проживання дітей ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір'ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .»,
замість: «Стягнути з ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліменти на утримання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 04 липня 2022 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Визначити місце проживання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір'ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .».
Не погоджуючись з рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 31 січня 2025 року, представник ОСОБА_1 - адвокат Власюк К.П. подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалити нове судове рішення, яким позовну заяву ОСОБА_3 залишити без розгляду. У разі, якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку про відсутність підстав для залишення позовної заяви ОСОБА_3 без розгляду, представник позивача просить ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 , посилаючись на неповне з'ясування судом всіх істотних обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи у провадженні іншого суду вже перебувала справа між тими самими сторонами, з того самого предмета та з тих самих підстав, що відповідно до п.4 ч.1 ст.257 ЦПК України є підставою для залишення позову без розгляду. Крім того вказує, що суд першої інстанції не врахував питання юрисдикції, незважаючи на те, що спір підлягає розгляду судом іншої держави, який уже визнав свою юрисдикцію та здійснює провадження щодо благополуччя дітей. За таких умов вважає, що суд першої інстанції не мав правових підстав ані розглядати її по суті, ані ухвалювати рішення.
Вказує, що постановлена у Великій Британії ухвала від 05 березня 2025 року свідчить про те, що з огляду на проживання дітей: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з вересня 2022 року на території Великої Британії, відвідування ними там школи та дитячого садка, саме Високий суд Англії та Уельсу, а не суди України, є компетентним розглядати судові справи, які стосуються малолітніх дітей, оскільки саме даний суд наразі має кращі можливості для оцінки найкращих інтересів дітей.
Зазначає, що суд першої інстанції проігнорував й не звернув увагу на те, що позивачка просила: стягнути аліменти з ОСОБА_1 , хоча не надала докази, що в неї є спільні з ОСОБА_1 діти. Докази, які наявні в матеріалах справи свідчать, що у позивачки є спільні діти з громадянином США ОСОБА_2 (мовою оригіналу: ОСОБА_12 ); стягнути аліменти на утримання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , хоча не надала докази, що відповідно до позовної заяви вона та відповідач ОСОБА_1 є їх батьками.
Вказує, що наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що позивачка є матір'ю дітей, які є громадянами США, ОСОБА_10 (мовою оригіналу з документа про народження дитини: ОСОБА_13 ) та ОСОБА_14 (мовою оригіналу з документа про народження дитини: ОСОБА_15 ). Згідно з висновком органу опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації орган опіки та піклування розглядав питання щодо вирішення судом спору та надав суду висновок щодо дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками яких не є ні позивачка, ні відповідач, згідно з позовною заявою.
Звертає увагу на те, що у матеріалах справи міститься заява позивачки ОСОБА_3 від 07 лютого 2025 року про виправлення описки у судовому рішенні, у якій вона просить виправити описки у рішенні Шевченківського районного суду міста Києва від 31 січня 2025 року, виключивши з даних дітей по батькові та вказати їх ОСОБА_27 і ОСОБА_16 . Вважає, що звернення позивачки із даною заявою до суду лише доводить той факт, що спір у даній справі за позовною заявою вирішувався не відносно дітей, батьками яких є позивачка і відповідач.
Посилається на те, що суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що позивачкою не доведено наявність між сторонами спору щодо вимоги про визначення місця проживання дітей з нею. Відповідач у жодному своєму процесуальному документі не зазначав про те, що він заперечує щодо проживання дітей з матір'ю чи претендує на проживання дітей з ним. Тому вважає, що такі обставини свідчать про відсутність між сторонами спору щодо проживання дітей з матір'ю та відсутність необхідності вирішувати в судовому порядку вимогу позивачки про визначення місця проживання дітей з нею.
Також вказує, що стороною позивачки не було надано абсолютно жодного доказу на підтвердження того, що відповідач не здійснює утримання дітей. Позивачка не надала суду доказів, що вона не отримує від відповідача грошові кошти на утримання дітей. Звертає увагу, що у своїй вступній промові представник позивачки стверджував, що відповідач не бере жодної фінансової участі в житті дітей. Проте суд першої інстанції не звернув увагу, що жодного доказу, який би це підтверджував, у матеріалах справи немає.
Також, не погоджуючись з ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 20 лютого 2025 року, представник ОСОБА_1 - адвокат Власюк К.П. подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_3 про виправлення описки залишити без задоволення, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуваною ухвалою суд першої інстанції фактично змінив зміст рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 січня 2025 року. Позивачка протягом розгляду даної справи не уточнювала та не змінювала свої позовні вимоги, в тому числі, в частині персональних даних дітей, відносно яких вона просила вирішити спір. При цьому сторона позивачки не надала суду легалізований в установленому законодавством порядку, перекладений та нотаріально засвідчений документ про народження молодшого сина ОСОБА_17 .
Вказує, що, встановивши помилковість написання персональних даних дітей, сторона позивачки мала можливість реалізувати свої процесуальні права та у передбачений законодавством спосіб змінити чи уточнити свої позовні вимоги, проте їх не реалізувала. Тому така процесуальна поведінка сторони позивачки свідчить про те, що спір мав вирішуватися саме в межах заявлених позовних вимог, викладених у позовній заяві.
Вважає, що видалення з персональних даних особи, а саме, по батькові особи, не є виправленням описки, як це помилково вказує суд першої інстанції, оскільки, на думку представника відповідача, це є зміною персональних даних, а отже зміною тексту рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2025 року.
Представник ОСОБА_3 - адвокат Світлицький А.В. подав відзив на апеляційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 січня 2025 року, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а осаджуване рішення суду - без змін. Вказує, що відповідно до імперативних вимог п.4 ч.1 ст.257 ЦПК України позов підлягає залишенню без розгляду виключно за наявності сукупності трьох умов: тотожність сторін, тотожність предмета спору та тотожність підстав позову у справі, що вже перебуває в провадженні. Відсутність хоча б одного з цих елементів унеможливлює застосування даної норми. Зазначає, що відповідно до ч.1 ст.75 Закону України «Про міжнародне приватне право», підсудність визначається на момент відкриття провадження. Провадження у даній справі №761/12091/22 відкрито 08 вересня 2022 року. Будь-які провадження у Великій Британії, на які посилається скаржник, ініційовані значно пізніше (у 2024-2025 роках). Принцип міжнародного цивільного процесу lis alibi pendens надає пріоритет суду, який першим відкрив провадження. Оскільки український суд був першим, підстави для залишення позову без розгляду відсутні. Також вказує, що український суд вже ідентифікував дітей саме під іменами, зазначеними у позові. Заперечення скаржника щодо родинних зв'язків через відмінності у транслітерації є нікчемними та спростовуються змістом українських паспортів дітей, де зазначено відповідність: ОСОБА_37. Тому вважає, що посилання скаржника на відмінності в написанні імені в іноземних документах не мають правового значення для вирішення цього спору та не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції. За своєю суттю ці доводи спрямовані виключно на затягування розгляду справи та уникнення виконання обов'язку щодо утримання дітей.
Третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної в місті Києві Державної адміністрації не скористалась своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційних скарг до апеляційного суду не направила.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явились в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 січня 2025 року та ухвали цього ж суду від 10 лютого 2025 року про виправлення описки, в межах доводів та вимог апеляційних скарг, враховуючи доводи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.
Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 січня 2025 року та ухвала цього ж суду від 10 лютого 2025 року про виправлення описки, відповідають нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційних скарг цих висновків не спростовують.
Відповідно до змісту ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.ст. 77 - 80 ЦПК України).
Згідно із ст.89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру (див. постанову Верховного Суду від 23 липня 2025 року у справі № 760/19185/22 (провадження № 61-6499св25)).
У відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 11 грудня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_18 було укладено шлюб, який зареєстрований Печерським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 3088.
Після реєстрації шлюбу позивачка отримала прізвище чоловіка « ОСОБА_19 ».
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 12 квітня 2023 року у справі №761/10595/22 шлюб між сторонами розірвано.
З матеріалів справи вбачається та підтверджується даними Єдиного державного реєстру судових рішень, до якого відповідно до положень ст.5 Закону України «Про доступ до судових рішень» судді мають повний доступ, постановою Київського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року апеляційну скаргу адвоката представника ОСОБА_1 - адвоката Власюк К.П. задоволено. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 квітня 2023 року у справі №761/10595/22 скасовано, провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу - закрито.
Також з матеріалів справи вбачається, підтверджується постановою Київського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року та не заперечується сторонами, що з 16 листопада 2006 року і по даний час позивачка ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Судом першої інстанції установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_5 в Маямі-Біч, Округ Маямі-Дейд, США у сторін народився син ОСОБА_32.
Згідно даних Державної прикордонної служби України від 06 лютого 2023 року, у період з 17 лютого 2018 року по 12 липня 2023 року громадянин США ОСОБА_20 перебував на території України з 25 червня 2021 року по 17 серпня 2021 року, та з 16 жовтня 2021 року по 11 березня 2022 року.
ОСОБА_36 перебував на території України у період з 25 червня 2021 року по 11 вересня 2021 року, та з 16 жовтня 2021 року по 11 березня 2022 року.
Також судом першої інстанції установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_6 в місті Мерате (Муніципалітет Мерате, провінція Лекко, Італія) у сторін народився син ОСОБА_21 .
Згідно рішень районного суду Іннере-Штадт Відень Републіка Австрія, дворічний ОСОБА_33 та п'ятимісячний ОСОБА_22 є синами тридцятирічної ОСОБА_23 та сорокавосьмирічного ОСОБА_24 , які одружені. 21 вересня 2022 року батько подав заяву про репатріацію обох неповнолітніх до США. На підставі поданих батьком матеріалів та після перевірки Центрального реєстру прописки і карти Відня засвідчено, що мати виїхала з обома неповнолітніми дітьми з Флориди (США) і з 29 червня 2022 року оселилася з ними в апартаментах обслуговування в об'єкті Штраусс мережі нума (пита) за адресою: АДРЕСА_2 .
11 березня 2022 року сторони у справі разом з дитиною ОСОБА_26 виїхали з України у зв'язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на всій території України.
З 12 березня 2022 року по 09 травня 2022 року сторони разом з дитиною ОСОБА_26 перебували в Італії, де ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_3 народила другу дитину - ОСОБА_17 .
З 09 травня 2022 року по 09 червня 2022 року сторони разом з двома дітьми перебували в США.
09 червня 2022 року позивачка разом з дітьми виїхала до Італії, де перебувала до 14 червня 2022 року.
З 15 червня 2022 року по 13 липня 2022 року позивачка разом з дітьми перебували в Австрії, з 13 липня 2022 року по 29 липня 2022 року в Греції, з 29 липня 2022 року по 02 вересня 2022 року в Австрії.
Згідно з довідками Посольства України в Республіці Австрія № 6121/КВ/536-188/ГР від 04 серпня 2022 року та № 6121/КВ/536-189/ГР від 04 серпня 2022 року, ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_27, ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровані громадянами України.
З 02 вересня 2022 року по теперішній час ОСОБА_3 із дітьми: ОСОБА_26 та ОСОБА_17 перебувають у Великій Британії.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а тому не підлягають доказуванню відповідно до приписів ч.1 ст.82 ЦПК України, згідно з якою обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню.
Як установлено вище, відповідач ОСОБА_1 є громадянином України. В той же час він є громадянин США (ім'я ОСОБА_20 ).
Статтею 4 Конституції України визначено, що в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.
Так, згідно з 2 Закону України «Про громадянство» законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах: єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно - територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах він визнається лише громадянином України.
У відповідності до положеннями ст. 19 Закону України «Про громадянство» підставами для втрати громадянства України є: добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого громадянства він досяг повноліття. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто. Датою припинення громадянства України у випадках передбачених цією статтею, є дати видання відповідного указу Президента України.
У справі встановлено, що відповідач отримав паспорт громадянина США у 2020 році.
Водночас матеріали справи не містять даних, що у встановленому законом порядку (Указу Президента України) було припинено громадянство України відповідача ОСОБА_1 .
Згідно з довідкою Надзвичайного та Повноважного Посла України в Республіці Австрія № 6121/КВ/536-188/ГР та № 6121/КВ/536-189/ГР від 04 серпня 2022 року, спільні діти сторін: ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_27, ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянами України.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення (ч,1 ст.161 СК України).
Тлумачення ч.1 ст.161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (ч.4 та ч.5 ст.19 СК України).
Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (ст.171 СК України).
У постанові Верховного Суду Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зазначено, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. У зв'язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов'язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір'ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц (провадження № 61-12667св20) зазначено: «закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом з цим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією. Отже, вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов'язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) зазначено, що: «питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16535/19 (провадження № 61-14623св21) вказано, що «під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.
Правовий аналіз сімейного та цивільного законодавства України вказує на те, що законодавство України не містить правових норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. Водночас під забороною розлучення дитини зі своєю матір'ю в контексті Декларації прав дитини потрібно розуміти не обов'язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі й матері, прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини. Крім того, наголошено, що з досягненням віку 10 років у дитини з'являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання. Лише в разі збігу волі трьох учасників переговорного процесу - матері, батька, дитини - можна досягти миру і згоди(див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18)).
Оскільки у справі встановлено, що ОСОБА_27 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час вирішення спору не досягли десятирічного віку, то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не ставив питання про їх вислуховування.
За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано виснував, що спір щодо визначення місця проживання дітей підлягав вирішенню не на підставі їхньої самостійної думки, а з урахуванням їхніх найкращих інтересів, віку, фактичного проживання з матір'ю, висновку органу опіки та піклування й інших установлених обставин справи.
Як зазначалось вище, позивачка ОСОБА_3 має зареєстроване місце проживання в АДРЕСА_1 з листопада 2006. Ця квартира належить їй на праві власності на підставі договору купівлі - продажу квартири від 17 грудня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.В.
Також ОСОБА_3 належить на праві власності житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , про що свідчить договір купівлі - продажу житлового будинку від 29 серпня 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О.В.
Орган Опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації надав висновок від 25 лютого 2022 року № 109-5259 про доцільність проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з матір'ю з метою забезпечення найкращих інтересів дітей. Такий висновок зроблений у зв'язку з наявністю доказів можливості утримувати дітей, належність виконання своїх обов'язків, належність умов проживання, а саме характеристик та довідок з місця роботи, договорів з медичних установ про перебування на обліку та надання медичних послуг, висновків психологів.
Судом першої інстанції установлено, що малолітні діти: ОСОБА_27, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , фактично перебувають разом із матір'ю ОСОБА_3 за місцем її тимчасового проживання у Великій Британії. На час вирішення спору ОСОБА_17 не виповнилося трьох років, а ОСОБА_28 було лише чотири роки, у зв'язку з чим діти з огляду на свій вік об'єктивно потребують постійного материнського догляду, стабільного побутового середовища та належного щоденного піклування.
Водночас матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про наявність обставин, що перешкоджають проживанню дітей з матір'ю: не встановлено перебування ОСОБА_3 на обліку у нарколога чи психіатра, наявності у неї шкідливих звичок або притягнення її до кримінальної відповідальності. Навпаки, наявні у справі дані свідчать про фактичне перебування дітей разом із матір'ю, її участь у забезпеченні їх побутових, медичних та виховних потреб, а також про відсутність установлених судом обставин, які б ставили під сумнів можливість матері належно виконувати батьківські обов'язки.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги посилання відповідача на відсутність предмета спору як підставу для відмови у позові, оскільки сторони у справі проживають окремо, згоди щодо місця проживання дітей не досягли, а сам факт звернення ОСОБА_3 до суду з цим позовом та послідовне підтримання заявлених вимог свідчить про наявність між батьками неврегульованого спору щодо місця проживання малолітніх дітей.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що визначення місця проживання ОСОБА_8 та ОСОБА_9 разом із матір'ю відповідає їхнім найкращим інтересам, забезпечує сталість їхнього фактичного середовища проживання, належний догляд та не суперечить установленим у справі обставинам.
За правилами ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Статтею 181 СК України передбачені способи виконання батьками такого обов'язку.
Згідно з ч.2 ст.181 СК України за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
Відповідно до ч.3 ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Правовий аналіз вказаних норм закону свідчить про те, що аліменти на утримання дитини присуджуються тому з батьків, разом з яким фактично проживає дитина.
Відповідно до ч.1 ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з ч.2 ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до ч.ч. 2,3 ст. 183 СК України якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.
Системний аналіз положень сімейного законодавства України вказує на те, що право на отримання аліментів на утримання дітей належить тому з батьків, з ким діти фактично проживають. Таке право виникає з факту проживання дітей з одним із батьків та обов'язку іншого з батьків брати участь у їх утриманні, і не залежить від того, чи перебувають батьки у шлюбі, чи шлюб між ними розірвано.
У справі встановлено, що малолітні ОСОБА_27 та ОСОБА_16 фактично проживають разом із матір'ю ОСОБА_3 , а тому саме вона має право на отримання аліментів на їх утримання від батька дітей ОСОБА_1 , незалежно від стану шлюбних правовідносин між сторонами.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні позовних вимоги в частині стягнення аліментів на утримання малолітніх дітей обґрунтовано врахував обставини, передбачені ст. 182 СК України, зокрема вік дітей, їх фактичне проживання разом із матір'ю, потребу малолітніх дітей у належному, регулярному та стабільному матеріальному забезпеченні, а також відсутність у матеріалах справи доказів того, що відповідач за станом здоров'я чи матеріальним становищем позбавлений можливості утримувати своїх дітей.
Матеріали справи також не містять доказів того, що ОСОБА_1 є непрацездатною особою або на його утриманні перебувають інші непрацездатні особи, наявність яких могла б об'єктивно впливати на можливість виконання ним батьківського обов'язку щодо утримання дітей.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання двох малолітніх дітей у розмірі 1/3 частини його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 04 липня 2022 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Визначений судом першої інстанції розмір аліментів є законним, обґрунтованим і відповідає принципам розумності та справедливості, закріпленим у сімейному законодавстві України. Стягнення аліментів у частці від заробітку (доходу) відповідача узгоджується з положеннями ст.ст. 181-183 СК України, враховує обов'язок обох батьків забезпечувати належний розвиток дітей та спрямоване на забезпечення необхідного й достатнього рівня їх утримання відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України. Крім того, такий спосіб і розмір стягнення відповідає змісту заявлених ОСОБА_3 позовних вимог, а тому суд першої інстанції діяв у межах цих вимог та з дотриманням ст. 13 ЦПК України.
Таким чином, суд першої інстанції виконав вимоги ст.263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив та оцінив докази, правильно встановив обставини у справі та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання дітей та визначення місця проживання дітей.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Власюк К.П. зазначає, що суд першої інстанції не мав правових підстав розглядати справу по суті та ухвалювати рішення, оскільки, на її переконання, спір щодо малолітніх дітей підлягає розгляду судом іншої держави. На підтвердження цього скаржник посилається на ухвалу Високого суду Англії та Уельсу від 05 березня 2025 року, згідно з якою, за її доводами, враховано, що діти - ОСОБА_33, ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_22 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з вересня 2022 року проживають на території Великої Британії, відвідують там школу та дитячий садок, у зв'язку з чим саме цей суд, а не суди України, є компетентним вирішувати питання, що стосуються їхнього благополуччя та найкращих інтересів.
Колегія судді не погоджується із цими доводами апеляційної скарги з таких підстав.
Так, з матеріалів справи вбачається, що у даній справі ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 25 травня 2023 року провадження у справі за позовом ОСОБА_3 було закрито на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України та роз'яснено позивачці про можливість захисту своїх прав відповідно до вимог Гаазької конвенції 1996 року.
Постановою Київського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 25 травня 2023 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постановою Верховного Суду від 24 квітня 2024 року касаційну скаргу представника ОСОБА_29 - адвоката Власюк К.П. залишено без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року залишено без змін.
Погоджуючись із висновками, викладеними у постанові Київського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року про скасування ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 25 травня 2023 року та направлення даної справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, Верховний Суд зазначив, що місцем проживання дітей на момент відкриття провадження Шевченківським районним суду міста Києва 08 вересня 2022 року була Україна, а тому апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що відповідний суд України має юрисдикцію щодо вирішення даного спору також в частині визначення місця проживання дитини. Апеляційний суд мотивовано відхилив посилання суду першої інстанції на те, що згідно статей 5 та 6 Гаазької конвенції 1996 року у зв'язку із зміною постійного місця проживання дитини припинено юрисдикцію суду України на вирішення даного спору, оскільки у статті 6 цієї Конвенції йдеться про зміну місця проживання дитини, яке вже відбулося на момент подання позову.
Стаття 7 Конвенції ж врегульовує питання юрисдикції при неправомірному переміщенні або утриманні дитини, чого в даній справі не встановлено, оскільки позивачка разом з дітьми виїхали з України внаслідок військової агресії російської федерації проти України.
Такі висновки апеляційного суду кореспондуються із приписами статей 8 та 9 Гаазької конвенції 1996 року.
Також Верховний Суд у своїй постанові від 24 квітня 2024 року вказав, що апеляційний суд правильно врахував, що відповідно до положень статті 8 цієї Конвенції як виняток, якщо орган Договірної Держави, який має юрисдикцію відповідно до статей 5 або 6, вважає, що орган іншої Договірної Держави здатний краще в конкретному випадку визначити найвищі інтереси дитини, він може або:
- звернутися до іншого органу, безпосередньо або за допомогою центрального органу своєї Держави, з проханням здійснити свою юрисдикцію вживати такі заходи захисту, які вважає за необхідні, або
- зупинити розгляд справи та запропонувати сторонам подати таке прохання до органу тієї іншої Держави.
Враховуючи наведені вище обставини Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду про те, що закриття провадження у справі порушує вимоги закону про юрисдикцію суду України щодо вирішення даного спору та порушує права матері дітей ОСОБА_3 , передбачені пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод на доступ до правосуддя, і доводи касаційної скарги вказаних висновків не спростовують.
Також Верховний Суд врахував, що ОСОБА_1 , заперечуючи проти розгляду вказаного спору судами України, не зазначав, суд якої країни є компетентним при розгляді спірного питання про визначення місця проживання малолітніх дітей сторін (а.с.123-130, т.3).
Отже у даній справі Верховний Суд уже надав оцінку питанню юрисдикції цього спору та погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що на момент відкриття провадження у справі 08 вересня 2022 року місцем проживання дітей була Україна, а тому суд України мав юрисдикцію щодо вирішення спору, зокрема в частині визначення місця проживання дітей. При цьому неправомірного переміщення або утримання дітей у цій справі не встановлено, оскільки виїзд позивачки з дітьми з України був зумовлений військовою агресією російської федерації проти України.
Крім того, колегія суддів враховує, що станом на день ухвалення оскаржуваного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 січня 2025 року ухвали Високого суду Англії та Уельсу від 05 березня 2025 року об'єктивно не існувало, вона не була і не могла бути предметом дослідження суду першої інстанції, а тому не свідчить про відсутність у нього повноважень на час вирішення справи.
Також колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 у правовідносинах з Україною визнається громадянином України, докази припинення його громадянства України відсутні, малолітні діти ОСОБА_27 та ОСОБА_16 зареєстровані громадянами України, а позивачка ОСОБА_3 має зареєстроване місце проживання та належне їй житло у місті Києві.
За таких обставин, а також з огляду на те, що станом на час ухвалення оскаржуваного рішення від 31 січня 2025 року ухвали Високого суду Англії та Уельсу від 05 березня 2025 року об'єктивно не існувало, наведені доводи апеляційної скарги не спростовують наявності у суду України юрисдикції щодо розгляду цієї справи.
Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що позивачка не довела того факту, що відповідач не приймає участі в утриманні дітей, колегія суддів відхиляє, оскільки вони не спростовують права ОСОБА_3 на отримання аліментів. Можливе надання відповідачем окремої матеріальної допомоги саме по собі не позбавляє матір права на судове визначення способу участі батька в утриманні дітей. Визначальним є те, що малолітні ОСОБА_27 та ОСОБА_16 фактично проживають з матір'ю, а відповідно до ст.ст. 180, 181 СК України обов'язок обох батьків утримувати дітей є рівним та не залежить від добровільності допомоги.
Доводи представника відповідача - адвоката Власюк К.П. щодо неточностей у написанні імен сторін та дітей не спростовують законності рішення суду та не є підставою для відмови у позові. Такі розбіжності, зумовлені правилами транслітерації, перекладом іноземних документів та особливостями зазначення анкетних даних. За наявності для цього підстав, неузгодженості можуть бути усунені в порядку ст. 269 ЦПК України.
Водночас відповідачем не доведено, що спір стосується інших дітей, інших батьків або інших сторін правовідносин. Тому колегія суддів розцінює ці доводи як формальну процесуальну стратегію відповідача, яка не впливає на правильність висновків суду про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів.
Інші доводи та обставини, на які посилається представник відповідача - адвокат Власюк К.П. в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції, зокрема щодо тривалого виготовлення повного тексту судового рішення, не впливають на правильність вирішення спору по суті та не спростовують висновків суду першої інстанції.
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 259 ЦПК України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Рішення та постанови ухвалюються, складаються і підписуються складом суду, який розглянув справу.
Отже, сама по собі обставина виготовлення повного тексту рішення протягом певного часу після його ухвалення не змінює дату ухвалення рішення у розумінні ст. 259 ЦПК України та не свідчить про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення.
Постановляючи ухвалу про виправлення описки, суд першої інстанції виходив із того, що зазначення у рішенні суду від 31 січня 2025 року по батькові дітей «ОСОБА_34 » та « ОСОБА_31 » є технічною опискою, оскільки зі свідоцтв про народження та інших матеріалів справи вбачається, що анкетні дані дітей зазначені без по батькові ОСОБА_27 та ОСОБА_16 . Суд також урахував, що такі ж відомості наведені у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 761/12091/22, де діти сторін ідентифіковані як ОСОБА_27 та ОСОБА_16 . За таких обставин суд дійшов висновку, що виправлення відповідної неточності не змінює змісту судового рішення, а лише усуває описку в його резолютивній частині.
Колегія суддів погоджується із цими висновками суду першої інстанції, виходячи з такого.
Відповідно до вимог ст.269 ЦПК України суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки.
Положення вказаної статті передбачають можливість після ухвалення судового рішення у справі усунути в ньому помилки технічного (неюридичного) характеру - описки та очевидні арифметичні помилки. Виходячи із системного аналізу приписів ЦПК України, описка - це зроблена судом механічна (мимовільна, випадкова) граматична помилка в рішенні, яка допущена під час його письмово-вербального викладу (помилка у правописі, у розділових знаках тощо). Виправленню підлягають лише ті описки, які мають істотний характер і можуть ускладнити виконання рішення. До таких належать написання прізвищ та імен, адрес, зазначення дат та строків тощо. Таким чином, описка трактується як явна неточність або незрозуміле формулювання. Вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні, суд не вправі змінювати зміст судового рішення.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року у справі № 300/765/15-ц (провадження № 61-7654св20) зазначено, що «судове рішення повинно бути точним».
07 лютого 2025 року представник позивачки ОСОБА_3 - адвокат Вареник А.М. подав до суду першої інстанції заяву про виправлення описки в резолютивній частині рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 січня 2025 року, а саме: виключивши з даних дітей по батькові та вказати їх як ОСОБА_27 та ОСОБА_16 , просив суд виправити ці технічні помилки в рішенні суду.
Заява про виправлення описки мотивована тим, що діти були народжені за межами України та у їх свідоцтвах про народження і інших документах, які перебувають у матеріалах справи їх дані було зазначено без по батькові (а.с.90-91, т.4).
Зі змісту позову вбачається, що позивачка ОСОБА_3 просила стягнути аліменти на утримання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З наявних у матеріалах справи свідоцтв про народження вбачається, що анкетні дані дітей: ОСОБА_35 та ОСОБА_16 .
Вказані обставини також встановлені у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у цій же справі № 761/12091/22, в якій вказано, що сторони мають спільних дітей - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження - штат Флорида, Сполучені Штати Америки та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження - місто Мерате, Італія (пункт 27). Згідно з довідками, виданими Надзвичайним і Повноважним Послом України в Республіці Австрія № 6121/КВ/536-188/ГР та 6121/КВ/536-189ГР від 04 серпня 2022 року, ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_27, ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровані громадянами України (пункт 28).
Отже, враховуючи, що анкетні дані дітей у наявних в матеріалах справи документах зазначені без по батькові дітей: ОСОБА_27 та ОСОБА_16 , а внесені ухвалою від 10 лютого 2025 року виправлення не змінюють суті рішення суду від 31 січня 2025 року, не впливають на обсяг присуджених аліментів та не змінюють висновку суду щодо визначення місця проживання дітей з матір'ю, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав таку неточність опискою та правомірно виправив її в порядку ст.269 ЦПК України.
Усупереч доводам представника відповідача, таке виправлення описок не є виходом за межі позовних вимог, оскільки суд не змінив ані предмета спору, ані суб'єктів спірних правовідносин, а лише уточнив написання анкетних даних тих самих дітей, щодо яких заявлялися позовні вимоги та ухвалювалося рішення суду. Виправлення описок цьому випадку спрямоване виключно на усунення неточності в судовому рішенні, яка могла б ускладнити або перешкодити його належному виконанню, що відповідає правовій природі виправлення описки в розумінні ст. 269 ЦПК України та узгоджується з практикою Верховного Суду щодо можливості усунення технічних недоліків судового рішення без зміни його змісту.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 січня 2025 року та ухвала цього ж суду від 10 лютого 2025 року, є законними і обґрунтованими, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому ці судові рішення відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення, оскільки доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст.374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) - адвоката Власюк Катерини Петрівни залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 січня 2025 року залишити без змін.
Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 10 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 20 травня 2026 року.
Головуючий
Судді: