07 травня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі секретаря ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
представника ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу з доповненнями представника ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 14 квітня 2026 року,
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 14.04.2026 задоволено клопотання старшого слідчого в ОВС 2 відділу 4 управління досудового розслідування Головного слідчого управління Служби безпеки України ОСОБА_8 , погоджене прокурором відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 ,та накладено арешт на майно, що на праві власності належить підозрюваному ОСОБА_7 , яке вилучене 22.10.2025 під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на:
- грошові кошти на загальну суму 235 513 доларів США;
- грошові кошти на загальну суму 14 000 Євро;
- грошові кошти на загальну суму 501 000 гривень,
шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування зазначеним майном.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора.
Справа № 761/11747/26 Слідчий суддя - ОСОБА_9
Апеляційне провадження № 11-сс/824/4140/2026 Суддя-доповідач - ОСОБА_1
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначав, що звертаючись до слідчого судді з клопотанням, прокурором та слідчим суддею належним чином не перевірено відомості щодо походження вилучених грошових коштів та підстав їх набуття власником.
Крім того, ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 13.10.2025 відмовлено у задоволенні клопотання в частині надання дозволу щодо виявлення та вилучення грошових коштів.
Також апелянт вказував, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 17.12.2025 відмовлено у задоволенні клопотання про арешт вказаних грошових коштів. Зазначена ухвала була залишена без змін Київським апеляційним судом за наслідками розгляду апеляційної скарги прокурора.
Однак, прокурор повторно звернувся з аналогічним за змістом клопотанням до слідчого судді, змінивши лише підстави накладення арешту на п. 1 ч. 1 ст. 96-2 КК України.
На переконання апелянта, стороною обвинувачення не доведено, що вилучені грошові кошти відповідають ознакам речових доказів.
Окрім того, всупереч положенням ст. ст. 98, 170 КПК України, стороною обвинувачення не надано жодних доказів того, що вилучені грошові кошти могли бути набуті кримінально протиправним шляхом внаслідок подій, які встановлюються у даному кримінальному провадженні.
07.05.2026від представника ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 надійшли доповнення до апеляційної скарги, в яких він просив скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора.
В обґрунтування апеляційної скарги, апелянт вказував, що слідчим суддею не взято до уваги надані суду стороною захисту копії боргових розписок на загальну суму 60 000 дол. США, з яких вбачається, що ОСОБА_7 запозичив у ОСОБА_10 вищевказані грошові кошти з метою придбання подружжям квартири.
Квартира, де було вилучено грошові кошти, належить на праві приватної власності ОСОБА_11 , яка є дружиною ОСОБА_7 , про що свідчить актовий запис про шлюб від 27.08.2013.
Грошові кошти в сумі 14000 Євро, 175512 дол. США та 501 000 грн. (окрім запозичених коштів) є спільною власністю подружжя та їх власним накопиченням з 2013 року.
Також зазначав, що матеріали справи не місять доказів вчинення ОСОБА_7 інкримінованого злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України, а доводи досудового слідства є домислами та перекручуванням дійсних обставин стосовно господарської діяльності ТОВ «НВК «ФОТОН-СЕРВІС».
Докази на які посилається прокурор, що свідчили б про факт поставки обладнання на територію росії, не місять офіційного підтвердження та легітимності.
Матеріали справи не містять митні декларації Китайська Народна Республіка - російської федерації, на які посилається прокурор та які б свідчили про те, що обладнання поставлено на територію росії.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи представника ОСОБА_6 , в інтересах власника майна ОСОБА_12 , який підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити, думку прокурора ОСОБА_5 , яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги з доповненнями, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга з доповненнями не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, головним слідчим управління Служби безпеки України, за процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №22023000000000576 від 13.05.2025 за підозрою ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4ст. 111-2КК України, а також за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 13.10.2025 частково задоволено клопотання слідчого та надано дозвіл на проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно даних протоколу обшуку від 22.10.2025, цього ж дня слідчим проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 в ході якого виявлено та вилучено :
- грошові кошти на загальну суму 235 513 доларів США;
- грошові кошти на загальну суму 14 000 Євро;
- грошові кошти на загальну суму 501 000 гривень,
Постановою старшого слідчого в ОВС 2 відділу 4 управління досудового розслідування Головного слідчого управління Служби безпеки України ОСОБА_8 від 23.10.2025 вилучене вищевказане майно визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.
18.03.2026 у межах вказаного кримінального провадження ОСОБА_13 повідомлено про підозру у вчиненні громадянином України умисних дій, спрямованих на допомогу державі-агресору (пособництво), з метою завдання шкоди Україні, шляхом добровільної підготовки та передачі матеріальних ресурсів чи інших активів представникам держави-агресора, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 1 ст. 111-2 КК України.
26.03.2026 старший слідчий в ОВС 2 відділу 4 управління досудового розслідування Головного слідчого управління Служби безпеки України звернувся до слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва із клопотанням, погодженим прокурором Офісу Генерального прокурора ОСОБА_14 про накладення арешту на майно, вилучене 22.10.2025 під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
- грошові кошти на загальну суму 235 513 доларів США;
- грошові кошти на загальну суму 14 000 Євро;
- грошові кошти на загальну суму 501 000 гривень,
шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування зазначеним майном.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 14.04.2026 задоволено клопотання слідчого та накладено арешт на вищевказане майно, шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування зазначеним майном.
З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 5 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Під час апеляційного розгляду колегією суддів встановлено, що зазначені вимоги слідчим суддею дотримані належним чином.
Санкція ч. 1 ст. 111-2 КК України, за якою підозрюється ОСОБА_7 , передбачає покарання у виді позбавлення волі із конфіскацією майна.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке слідчий просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання слідчого та накладення арешту на належне підозрюваному ОСОБА_7 майно - грошові кошти, з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що вказане майно може бути приховане, пошкоджене, втрачене, знищене, відчужене чи зникнути.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на вилучені за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 грошові кошти, з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, у випадку визнання ОСОБА_7 винуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, та призначення йому покарання у виді конфіскації майна, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали ретельно перевірялися, проте не знайшли свого підтвердження, оскільки рішення слідчого судді ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтвердженні достатніми даними, дослідженими судом.
Посилання апелянта на невідповідність вилучених грошових коштів критеріям речових доказів, визначеним ст. 98 КПК України, не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки арешт грошових коштів у даному судовому провадженні накладено саме з метою можливості конфіскації майна як виду покарання, яка є самостійною підставою для арешту майна згідно п. 3 ч. 2, ч. 5 ст. 170 КПК України, та не вимагає відповідності вилученого майна ознакам речових доказів, визначених ст. 98 КПК України.
Викладені в апеляційній скарзі з доповненнями доводи про те, що кошти на суму 60 000 дол. США запозичені ОСОБА_7 у ОСОБА_10 , а інші грошові кошти є спільною власністю подружжя ОСОБА_11 та ОСОБА_7 та їх власним накопиченням з 2013 року, не є підставою для відмови у накладенні арешту на вказане майно з метою його можливої конфіскації як виду покарання.
Колегія суддів звертає увагу, що повноваження слідчого судді на даному етапі провадження обмежуються здійсненням судового контролю у визначених КПК України випадках, та під вирішення питання про арешт майна слідчий суддя не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати
суд під час розгляду кримінального провадження по суті.
Надання слідчим суддею аналізу відомостей щодо джерела походження коштів та їх належності на праві власності третім особам, створить ситуацію, за якої суд вдасться до встановлення у межах кримінального провадження факту належності майна тій чи іншій особі, що свідчитиме про вихід за межі предмета оцінки, яка здійснюється на даній стадії досудового розслідування під час розгляду клопотання про арешт майна, що не узгоджується із повноваженнями слідчого судді, визначеними у Розділі ІІ КПК України, та положеннями ч. 3 ст. 26 КПК України.
Крім того, режим спільної сумісної власності, на відміну від режиму спільної часткової власності, не передбачає виділу часток кожного власника в натурі. Даних про виділ таких частин апелянтами не надано.
Зазначене унеможливлює ідентифікацію конкретної частки підозрюваного ОСОБА_7 у спільному майні, через що обтяження майна в цілому є єдиним можливим, реальним та ефективним заходом забезпечення кримінального провадження з метою можливого виконання конфіскації майна у випадку призначення такого виду покарання.
Сама по собі наявність режиму спільної сумісної власності майна подружжя не створює обов'язку слідчого судді при розгляді клопотання про арешт майна встановлювати, яка саме частина майна, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя, належить підозрюваному, оскільки це не передбачено нормами кримінального процесуального законодавства України, натомість, має встановлюватися в порядку цивільного судочинства. У межах кримінального провадження питання, пов'язані з правами на частку майна вказаних осіб, мають вирішуватись судом при постановленні вироку.
За таких обставин, посилання апелянта на те, що частина вилученого майна є спільною сумісною власністю подружжя, не є підставою для відмови у накладенні арешту на вказане майно з метою його можливої конфіскації як виду покарання.
Доводи апелянта про те, ухвалою слідчого судді про надання дозволу на обшук за адресою: АДРЕСА_1 , відмовлено в задоволенні клопотання в частині надання дозволу щодо виявлення та вилучення грошових коштів,не є підставою для відмови у задоволенні клопотання слідчого про арешт такого майна, оскільки положеннями ч. 7 ст. 236 КПК України передбачено можливість тимчасового вилучення речей, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та подальшого арешту такого майна.
Доводи представника власника майна про необгрунтованість підозри у кримінальному провадженні щодо вчинення ОСОБА_15 інкримінованого йому кримінального правопорушення, колегія суддів вважає передчасними.
Обставини здійснення особою конкретних дій, доведеність його винуватості, у тому числі правильність кваліфікації його дій, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування, а дослідження та оцінка доказів, встановлення наявності або відсутності події та складу кримінального правопорушення, та достатності доказів для доведеності винуватості особи, відноситься до стадії судового розгляду по суті, та не вирішується на стадії досудового розслідування.
Доводи апелянта на спростування викладених у клопотанні обставин кримінального правопорушення, є предметом досудового розслідування у даному кримінальному провадженні та підлягають перевірці під час подальшого досудового розслідування, яке на даний час триває.
Наявні на момент розгляду клопотання відомості не перешкоджають накладенню арешту на майно за наведених стороною обвинувачення підстав, та на даному етапі досудового розслідування сукупність долучених до клопотання матеріалів є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, вилученого за місцем проживання підозрюваного.
Натомість, надання судом аналізу викладених в апеляційній скарзі відомостей щодо відсутності у діях ОСОБА_7 складу інкримінованого йому злочину та недостатності доказів для доведення його винуватості, створить ситуацію, за якої суд вдасться до оцінки доказів, оцінки та встановленню фактичних обставин кримінального правопорушення, що свідчитиме про вихід за межі предмета оцінки, яка здійснюється на даній стадії досудового розслідування під час розгляду клопотання про арешт майна, що є неприпустимим з огляду на приписи ч. 3 ст. 26 КПК України.
Посилання апелянта на те, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 17.12.2025 відмовлено у задоволенні клопотання про арешт вказаних грошових коштів та вищевказану ухвалу залишено без змін Київським апеляційним судом, не впливають на правильність висновків слідчого судді у даному судовому провадженні.
Зазначені апелянтом ухвали, які постановлені в межах іншого судового провадження та предметом оцінки яких були інші обставини арешту майна ОСОБА_7 , не є предметом даного апеляційного розгляду, та викладені у них висновки не мають преюдиціального значення у даному судового провадженні.
Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень ст.ст. 64-2, 170, 172-173 КПК України, які б слугували підставою для її скасування. Ухвала слідчого судді відповідає вимогам ч. 5 ст. 173, 372 КПК України, та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 376, 395, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу з доповненнями представника ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 14 квітня 2026 року, - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
____________ ___________ ___________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3