15 квітня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
секретаря судового засідання - ОСОБА_4
за участю:
прокурора - ОСОБА_5
адвокатів - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
ОСОБА_9 , ОСОБА_10
власника майна - ОСОБА_11
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги адвоката ОСОБА_6 , яка діє в інтересах ОСОБА_11 , адвоката ОСОБА_10 , який діє в інтересах ОСОБА_12 , на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2025 року,-
Цією ухвалою задоволено клопотання Генерального прокурора ОСОБА_13 про арешт майна та накладено арешт на майно, вилучене 05.09.2025 в ході проведення обшуку за місцем фактичного проживання ОСОБА_11 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
- мобільний телефон марки «Apple», моделі «iPhone13 Pro», IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 , із номером мобільного телефону НОМЕР_3 , з паролем « НОМЕР_4 », в корпусі синього кольору;
- планшет марки «Apple», моделі «iPadPro», C.H./DMPF80CBPV04, з паролем «770777», в корпусі сірого кольору;
- записник синього кольору, яким користується ОСОБА_11 ;
- предмети ззовні схожі на грошові кошти у розмірі 210400 (двісті десять тисяч чотириста) доларів, номіналом по 100 (сто) доларів - 2090 (дві тисячі дев'яносто) купюр, номіналом по 50 (п'ятдесят) доларів - 28 (двадцять вісім) купюр.
Не погоджуючись з вказаним рішенням слідчого судді, адвокат ОСОБА_6 , яка діє в інтересах ОСОБА_11 , подала апеляційну скаргу та доповнення до неї, в яких просить скасувати ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2025 року, постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання про арешт майна.
Мотивуючи вимоги своєї апеляційної скарги, зазначає про те, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою, невмотивованою, а тому підлягає скасуванню.
Вважає, що слідчий суддя в оскаржуваному рішенні не надала жодних правових обґрунтувань щодо мотивів відхилення клопотань, заявлених в ході судового засідання, зокрема представником співволодільця майна ОСОБА_12 - батька ОСОБА_11 , відмовивши у його залученні до розгляді справи, а також не відобразивши в ухвалі свою думку і щодо клопотань заявлених адвокатом ОСОБА_6 , займаючи при цьому в ході розгляду справи позицію сторони обвинувачення.
Тому, як стверджує автор апеляційної скарги, наведені вище обставини не можуть свідчити про об'єктивність прийнятого слідчим суддею рішення, неупередженість та створення необхідних умов для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав, що є порушенням принципу змагальності, відтак унеможливлює прийняття законного, обґрунтованого судового рішення.
Крім того, при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції не було враховано і те, що орган досудового розслідування у розумінні ст. 132 КПК України не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні, а саме щодо збереження речового доказу, також слідчий суддя не оцінив відповідно до ст. 94 КПК України надані докази з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийнятті рішення; судом не було досліджено розумність та співрозмірність такого обмеження права власності ОСОБА_11 як арешт майна, що суперечить вимогам ст.ст. 171, 173 КПК України.
Також апелянт звертає увагу і не те, що надані матеріали провадження не містять даних, які б підтверджували те, що вилучене у ОСОБА_11 майно є знаряддям вчинення кримінальних правопорушень, які розслідуються в межах даного кримінального провадження; відсутність доказів зв'язку ОСОБА_11 і ОСОБА_14 , якому у цьому кримінальному провадженні і повідомлено про підозру; відсутність обґрунтувань та/або доказів причетності самого ОСОБА_11 та/або його майна до скоєння злочинів за підозрою ОСОБА_14 .
Так, ОСОБА_11 здійснює представництво інтересів ОСОБА_14 виключно як адвокат на підставі укладеного договору і ототожнення органом досудового розслідування факту надання правової допомоги як факту ніби то сприяння у вчиненні ОСОБА_14 кримінальних правопорушень безпідставне.
Таким чином правові підстави для арешту вилученого під час проведення обшуку майна, належного ОСОБА_11 , відсутні, а наявна у справі постанова про визнання цього майна речовим доказом носить суто формальний характер.
Окрім цього, адвокат ОСОБА_6 у доповненнях до апеляційної скарги зауважує і на обставині незаконності вилучення грошових коштів, у зв'язку із ненаданням судом першої інстанції в ухвалі про обшук прямого дозволу на вилучення коштів.
Законність отримання вилучених грошових коштів підтверджується податковими деклараціями, наданими слідчому в ході обшуку, крім того частина з цих коштів належить і батькові ОСОБА_12 .
Щодо арешту мобільного телефону, планшету та записника варто зазначити, що ОСОБА_11 є адвокатом, а дане майно використовується ним у здійсненні професійної діяльності. Дані пристрої є джерелами адвокатської таємниці та містять листування з клієнтами. В ході обшуку ОСОБА_11 в добровільному порядку було надано паролі від телефону та планшету, тобто останнім продемонстровано відсутність інформації у цих пристроях злочинного характеру.
Адвоката ОСОБА_10 , який діє в інтересах ОСОБА_12 , в своїй апеляційній скарзі просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2025 року.
В своїй апеляційній скарзі посилається на те, що частина вилучених в ході проведення обшуку грошових коштів належать ОСОБА_12 є його особистою власністю та його особистими накопиченнями.
Вважає, арештоване майно таким, що не відповідає ознакам речового доказу.
Щодо пропущення строку на апеляційне оскарження, зазначає про те, що копія оскаржуваної ухвали була отримана лише 16.12.2025, тому строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що адвокатом ОСОБА_10 , який діє в інтересах ОСОБА_12 , не було пропущено строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2025 року, з огляду на положення абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, а апеляційні скарги адвоката ОСОБА_6 , яка діє в інтересах ОСОБА_11 , адвоката ОСОБА_10 , який діє в інтересах ОСОБА_12 , не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Як убачається з матеріалів судового провадження, міжвідомчою слідчою групою Головних слідчих управлінь Державного бюро розслідувань і Служби безпеки України за процесуального керівництва прокурорів Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42025000000000564 від 16.07.2025 за підозрою ОСОБА_14 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 369-2 КК України та за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 110-2, ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 332 КК України.
В ході досудового розслідування встановлено, що не пізніше жовтня 2014 року невстановленими представниками Російської Федерації з числа вищого керівництва, вирішено залучити мешканця Донецької області ОСОБА_14 , який упродовж тривалого часу має особисті та сталі зв'язки з довіреною особою колишнього Голови Служби безпеки України ОСОБА_15 , який в свою чергу, є представником спеціальних служб Російської Федерації.
Водночас, ОСОБА_14 , який підтримуючи незаконні дії РФ стосовно України, маючи певні особисті та економічні інтереси, прагнучі особистісного визнання як успішного підприємця, швидкого збільшення власних статків, зокрема, за рахунок безперешкодної діяльності на окупованих територіях автотранспортних підприємств та підприємств вугільної промисловості, фактичними власниками та кінцевими бенефіціарами яких були він та його родичі і знайомі, не пізніше жовтня 2014 року, погодився на відповідну пропозицію представників вищого політичного керівництва РФ щодо надання ним допомоги у проведенні підривної діяльності проти України на шкоду її суверенітету, державній та економічній безпеці.
При цьому, ОСОБА_14 , відповідно до розробленого представниками вищого політичного керівництва РФ плану, з метою координації злочинних дій мав залучити до протиправної діяльності осіб, у першу чергу ініціативних, політично та економічно активних громадян України з кола своїх зв'язків, постійно передавати представникам РФ інформацію про діяльність залучених ним осіб, коригувати свої дії та дії інших залучених ним осіб для ефективного досягнення злочинної мети - підривної діяльності проти України.
Розуміючи складність поставлених представниками РФ завдань зі сприяння підривній діяльності проти України, усвідомлюючи, що без адміністративного впливу на відповідному рівні в державі не зможе досягнути мети, ОСОБА_14 , виконуючи відведену йому роль в спільному злочинному плані, запропонував своєму знайомому громадянину України ОСОБА_16 взяти участь у реалізації розробленого представниками вищого політичного керівництва РФ злочинного плану, оскільки останній, як тодішній працівник органів прокуратури, мав необхідні важелі адміністративного та кримінального процесуального впливу на представників виконавчої влади та правоохоронних органів для реалізації злочинної мети - підривної діяльності проти України, шляхом збору та надання необхідної інформації, у тому числі даних досудового розслідування, здійснення замовного кримінального переслідування та своєчасного захисту від такого переслідування щодо визначених представниками РФ осіб.
У свою чергу, громадянин України ОСОБА_16 , переслідуючи свої особисті інтереси, а саме зайняття вищої посади у правоохоронних органах України, особисте збагачення, підвищення свого авторитету серед правоохоронців, а також підтримуючи дії РФ, вступив у попередню змову з ОСОБА_14 на вчинення кримінальних правопорушень, розподіливши між собою функції та ролі, спрямовані на досягнення загального злочинного плану.
Ураховуючи окупацію РФ частини Донецької області, громадянин України ОСОБА_16 , виконуючи відведену йому роль у спільному злочинному плані, а також поставлені представниками РФ завдання, доведених йому ОСОБА_14 , прийняв участь у конкурсному відборі та був прийнятий до одного з правоохоронних органів України, який розпочав свою діяльність у грудні 2015 року. Вказаний правоохоронний орган мав широкі оперативно-розшукові, кримінально-процесуальні повноваження у розслідуванні корупційних та економічних злочинів, в тому числі, щодо осіб, які є об'єктами зацікавленості представників вищого політичного керівництва РФ під час здійснення підривної діяльності проти України, зокрема, високопосадовців, депутатів, правоохоронців тощо.
Ураховуючи наявність у громадянина України ОСОБА_16 обумовлених займаною посадою владних повноважень, представники РФ відвели ОСОБА_14 організаційну та комунікативну роль у наданні допомоги при проведенні підривної діяльності проти України шляхом забезпечення оперативного збору та обміну інформацією між представниками РФ та співучасниками злочину, у тому числі громадянином України ОСОБА_16 , а також узгодження та координації спільних дій.
ОСОБА_14 , не пізніше січня 2018 року, отримавши від представників РФ інформацію про здійснення громадянином України ОСОБА_17 господарської діяльності з видобутку вугілля для потреб паливно-енергетичного сектору України, що перешкоджало встановленню та сталому функціонуванню схеми постачання учасниками терористичних організацій «Л/ДНР» вугілля з тимчасово окупованих територій, поставив завдання громадянину України ОСОБА_16 щодо кримінального переслідування громадянина ОСОБА_17 , з метою перешкоджання останньому в здійсненні вказаної діяльності.
Громадянин України ОСОБА_16 , не пізніше 15 січня 2018 року, виконуючи відведену йому роль у спільному злочинному плані, забезпечив проведення відповідних процесуальних дій у кримінальному провадженні стосовно громадянина ОСОБА_17 , що суттєво обмежило діяльність останнього.
Про виконання поставленого завдання громадянин України ОСОБА_18 ОСОБА_14 . Тим самим, ОСОБА_14 , діючи за попередньою змовою групою осіб, виконуючи відведену йому роль у злочинному плані, виконав завдання представників РФ, чим надав допомогу у проведення підривної діяльності проти України.
На виконання поставлених представниками вищого політичного керівництва РФ завдань, ОСОБА_14 , за попередньою змовою групою осіб з громадянином України ОСОБА_16 , діючи спільно і узгоджено, упродовж 2018-2024 років забезпечували особисте знайомство ОСОБА_14 з керівниками окремих підрозділів правоохоронних органів з метою проведення підривної діяльності проти України, отримання відповідної інформації, забезпечуючи конспірацію спілкування та отриманої інформації.
Продовжуючи виконання відведеної ролі у спільному злочинному плані, з метою узгодження дій з представниками вищого політичного керівництва РФ, ОСОБА_14 протягом 2018-2020 років 11 разів відвідував Російську Федерацію та Республіку Білорусь, де здійснював необхідні зустрічі з представниками РФ, отримуючи завдання, спрямовані на збільшення рівня впливу представників РФ на законодавчу гілку влади та окремі правоохоронні органи України.
Не пізніше червня 2019 року представники вищого політичного керівництва РФ, будучи обізнаними про проведення позачергових виборів народних депутатів України, з метою підвищення ефективності здійснення підривної діяльності проти України шляхом збільшення рівня свого впливу на політичні процеси в України, вирішили забезпечити максимальну кількість підконтрольних їм осіб у Верховній Раді України.
На виконання вказаного плану представників вищого політичного керівництва РФ очільники політичної партії «Опозиційна платформа - за життя» висунули кандидатуру ОСОБА_14 у народні депутати України по виборчому округу № 46, на якому, шляхом спланованої ОСОБА_14 дискредитації, було усунуто головного опонента ОСОБА_14 - громадянина України ОСОБА_22
Наслідком таких дій став протокол Центральної виборчої комісії від 03.08.2019, згідно з яким, ОСОБА_14 обрано народним депутатом України від Політичної партії «Опозиційна платформа - за життя».
Згідно з ст. 17 Конституції України ОСОБА_14 мав захищати суверенітет і територіальну цілісність України, забезпечувати її економічну та інформаційну безпеку, а також відповідно до Закону України «Про статус народного депутата України» зобов'язаний дбати про благо України і добробут Українського народу, захищати інтереси виборців та держави, додержуватися вимог Конституції України, цього Закону, закону про регламент Верховної Ради України та інших законів України, додержуватися присяги народного депутата України, а у відносинах з посадовими особами, державними органами і громадянами іноземних держав має право захищати незалежність та суверенітет, інтереси України, її громадян і не завдавати своїми вчинками шкоди Україні, її громадянам.
Незважаючи на зобов'язання як народного депутата України, ОСОБА_14 , діючи умисно, на виконання вказівок представників вищого політичного керівництва РФ, усвідомлюючи протиправність своїх дій та їх наслідки, з мотивів непогодження з політикою представників української державної влади, підтримуючи ідеї проросійської спрямованості, у тому числі щодо подальшого розвитку України, виходячи з геополітичних інтересів РФ, які передбачають перебування України у сфері її впливу, будучи обізнаним про факт окупації державою-агресором частини території України та подальшого проведення у зв'язку з цим з боку РФ підривної діяльності проти України, з метою завдання шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній інформаційній безпеці України, продовжив надавати допомогу представникам вищого політичного керівництва РФ у проведенні підривної діяльності проти України, зокрема, шляхом встановлення впливу на представників органу законодавчої влади та окремих правоохоронних органів.
Розуміючи ефективність одного з правоохоронних органів, як органу з виключними повноваженнями, ОСОБА_14 , виконуючи завдання представників вищого політичного керівництва РФ по збільшенню впливу на політичні та інші процеси в України, розпочав проведення низки заходів, спрямованих на встановлення дієвого контролю над керівництвом вказаного правоохоронного органу, що в свою чергу давало змогу виконати поставлені йому завдання щодо оперативного збору важливої інформації, у тому числі даних оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування, здійснення замовного кримінального переслідування та своєчасного захисту від такого переслідування щодо визначених представниками РФ осіб.
Так, продовжуючи виконання поставлених йому представниками вищого політичного керівництва РФ завдань, ОСОБА_14 , використовуючи службові повноваження громадянина України ОСОБА_16 , систематично збирав та передавав представникам вищого політичного керівництва РФ інформацію про діяльність правоохоронного органу стосовно народних депутатів України, які були об'єктами зацікавленості представників вищого політичного керівництва РФ, як з метою захисту, так і з метою дискредитації та застосування заходів кримінального процесуального примусу, про що повідомив працівника цього правоохоронного органу - громадянина України М.
На виконання вищевказаної вказівки ОСОБА_14 громадянин України ОСОБА_16 забезпечив особисте знайомство останнього зі своїм керівництвом, надавши гарантії забезпечення конспірації спілкування з метою унеможливлення дискредитації та викриття співпраці з представниками РФ.
У результаті вказаної протиправної діяльності, упродовж 2020-2021 років ОСОБА_14 вдалося запровадити ефективний механізм прямого впливу на керівництво правоохоронного органу, що забезпечило збір та оперативне передання представникам РФ необхідної інформації від вказаного правоохоронного органу, а також відмову від кримінального переслідування осіб з числа контрольованих представниками РФ, у тому числі народних депутатів України.
Враховуючи вищенаведене, ОСОБА_14 обґрунтовано підозрюється у вчиненні за попередньою змовою групою осіб державної зради - діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, державній, економічній безпеці України: наданні іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, тобто кримінальному правопорушенні (злочині), передбаченому ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 111 Кримінального кодексу України.
Крім того, перед початком повномасштабної агресії РФ проти України у лютому 2022 року представники РФ надали вказівку низці осіб, які надавали їм допомогу у проведенні підривної діяльності проти України, залишити територію України, у тому числі окремим народним депутатам України, зокрема ОСОБА_14 , та очікувати за кордоном подальших вказівок у залежності від подальшого розвитку ситуації в України.
На виконання завдання представників вищого політичного керівництва РФ, 14.02.2022 ОСОБА_14 залишив територію України і до теперішнього часу, незважаючи на свій статус народного депутата України, покладені на нього обов'язки щодо захисту держави, на територію України не повернувся.
Зокрема, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року за № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ (із змінами, якими продовжено строк дії воєнного стану в Україні), в Україні запроваджено воєнний стан, який триває до теперішнього часу.
Починаючи з березня 2022 року, перебуваючи за кордоном, ОСОБА_14 отримав завдання від представників вищого політичного керівництва РФ про продовження збору важливої інформації про стан суспільно-політичних відносин в України, перебіг міжнародних відносин за участю України, про що повинен був постійно звітувати перед представниками РФ.
У серпні 2024 року, лютому 2025 року, ОСОБА_14 , виконуючи відведену йому роль у зборі необхідної представникам РФ інформації, перебуваючи на території Туреччини, діючи умисно, за передньою змовою групою осіб, зустрівся з представником РФ ОСОБА_19 , на виконання завдання якого, передав інформацію про стан та перебіг суспільно-політичних відносин в Україні, щодо позиції Президента України, інших високопосадовців України в перемовинах з представниками інших держав, про врегулювання конфлікту в Україні, у тому числі в сфері надання допомоги Україні задля відсічі збройної агресії РФ.
Своїми умисними діями ОСОБА_14 та інші невстановлені особи, діючи за попередньою змовою групою осіб, надали РФ та її представникам допомогу в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові, державній та економічній безпеці України, шляхом організації збору та надання представникам РФ важливої інформації про перебіг міждержавних відносин України, що надало Російській Федерації широкі можливості для втручання у внутрішні справи України.
Враховуючи вищенаведене, ОСОБА_14 обґрунтовано підозрюється у вчиненні за попередньою змовою групою осіб державної зради - діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, державній, економічній безпеці України: наданні іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, вчиненому в умовах воєнного стану, тобто кримінальному правопорушенні (злочині), передбаченому ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 111 Кримінального кодексу України.
Крім цього, ОСОБА_14 вчинив зловживання впливом, а саме прийняття пропозиції, обіцянки та одержання неправомірної вигоди для себе та третьої особи за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави за наступних обставин.
Так, ОСОБА_14 , будучи залученим представниками вищого політичного керівництва РФ до підривної діяльності проти України, відповідно до розробленого злочинного плану, мав залучити до протиправної діяльності осіб, у першу чергу ініціативних, політично та економічно активних громадян України, правоохоронців з кола своїх зв'язків, постійно передавати представникам РФ інформацію про діяльність залучених ним осіб, коригувати свої дії та дії інших залучених ним осіб для ефективного досягнення злочинної мети - підривної діяльності проти України.
Розуміючи складність поставлених представниками РФ завдань щодо сприяння підривній діяльності проти України, усвідомлюючи, що без адміністративного впливу на відповідному рівні в державі не зможе досягнути мети, ОСОБА_14 , виконуючи відведену йому роль в спільному злочинному плані, запропонував своєму знайомому громадянину України ОСОБА_16 взяти участь у реалізації розробленого представниками вищого політичного керівництва РФ злочинного плану, оскільки останній, як тодішній працівник органів прокуратури, мав необхідні важелі адміністративного та кримінального процесуального впливу на представників виконавчої влади та правоохоронних органів для реалізації злочинної мети - підривної діяльності проти України шляхом збору та надання необхідної інформації, у тому числі даних досудового розслідування, здійснення замовного кримінального переслідування та своєчасного захисту від такого переслідування визначених представниками РФ осіб.
У свою чергу, громадянин України ОСОБА_16 , переслідуючи свої особисті інтереси, а саме зайняття вищої посади у правоохоронних органах України, особисте збагачення, підвищення свого авторитету серед правоохоронців, а також підтримуючи дії РФ, вступив у попередню змову з ОСОБА_14 на вчинення кримінальних правопорушень, розподіливши між собою функції та ролі, спрямовані на досягнення загального злочинного плану.
Ураховуючи окупацію РФ частини Донецької області, громадянин України ОСОБА_16 , виконуючи відведену йому роль у спільному злочинному плані, а також поставлені представниками РФ завдання, доведених йому ОСОБА_14 , прийняв участь у конкурсному відборі та був прийнятий до одного з правоохоронних органів України, який розпочав свою діяльність у грудні 2015 року. Вказаний правоохоронний орган мав широкі оперативно-розшукові, кримінально-процесуальні повноваження у розслідуванні корупційних та економічних злочинів, в тому числі, щодо осіб, які є об'єктами зацікавленості представників вищого політичного керівництва РФ під час здійснення підривної діяльності проти України, зокрема, високопосадовців, депутатів, правоохоронців тощо.
Ураховуючи наявність у громадянина України ОСОБА_16 обумовлених займаною посадою владних повноважень, представники РФ відвели ОСОБА_14 організаційну та комунікативну роль у наданні допомоги при проведенні підривної діяльності проти України шляхом забезпечення оперативного збору та обміну інформацією між представниками РФ та співучасниками злочину, у тому числі громадянином України ОСОБА_16 , а також узгодження та координації спільних дій.
ОСОБА_14 , не пізніше січня 2018 року, отримавши від представників РФ інформацію про здійснення громадянином України ОСОБА_17 господарської діяльності з видобутку вугілля для потреб паливно-енергетичного сектору України, що перешкоджало встановленню та сталому функціонуванню схеми постачання учасниками терористичних організацій «Л/ДНР» вугілля з тимчасово окупованих територій, поставив завдання громадянину України ОСОБА_16 щодо кримінального переслідування громадянина ОСОБА_17 , з метою перешкоджання останньому в здійсненні вказаної діяльності.
Громадянин України ОСОБА_16 , не пізніше 15 січня 2018 року, виконуючи відведену йому роль у спільному злочинному плані, забезпечив проведення відповідних процесуальних дій у кримінальному провадженні стосовно громадянина ОСОБА_17 , що суттєво обмежило діяльність останнього.
Про виконання поставленого завдання громадянин України ОСОБА_16 доповів ОСОБА_14 .
На виконання поставлених представниками вищого політичного керівництва РФ завдань, ОСОБА_14 , за попередньою змовою групою осіб з громадянином України ОСОБА_16 , діючи спільно і узгоджено, упродовж 2018-2024 років забезпечували особисте знайомство ОСОБА_14 з керівниками окремих підрозділів правоохоронних органів з метою проведення підривної діяльності проти України, отримання відповідної інформації, забезпечуючи конспірацію спілкування та отриманої інформації.
У результаті вказаної протиправної діяльності, упродовж 2020-2021 років ОСОБА_14 вдалося запровадити ефективний механізм прямого впливу на керівництво правоохоронного органу, що забезпечило збір та оперативне передання представникам РФ необхідної інформації від вказаного правоохоронного органу, а також відмову від кримінального переслідування осіб з числа контрольованих представниками РФ, у тому числі народних депутатів України.
Враховуючи вищенаведене, ОСОБА_14 обґрунтовано підозрюється у вчиненні зловживання впливом, а саме у прийнятті пропозиції, обіцянки та одержанні неправомірної вигоди для себе та третьої особи за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, тобто кримінальному правопорушенні (злочині), передбаченому ч. 2 ст. 369-2 Кримінального кодексу України.
Таким чином, підозрюваний ОСОБА_14 , вчинив особливо тяжкий злочин, передбачений ч. 1, 2 ст. 111 КК України, водночас, за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк п'ятнадцять років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна.
21.07.2024 ОСОБА_14 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 369-2 КК України.
15.09.2025 Генеральний прокурор ОСОБА_13 звернувся до слідчого судді Печерського районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту на майно вилучене 05.09.2025 в ході проведення обшуку за місцем фактичного проживання ОСОБА_11 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
- мобільний телефон марки «Apple», моделі «iPhone13 Pro», IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 , із номером мобільного телефону НОМЕР_3 , з паролем « НОМЕР_4 », в корпусі синього кольору;
- планшет марки «Apple», моделі «iPadPro», C.H./DMPF80CBPV04, з паролем «770777», в корпусі сірого кольору;
- записник синього кольору, яким користується ОСОБА_11 ;
- предмети ззовні схожі на грошові кошти у розмірі 210400 (двісті десять тисяч чотириста) доларів, номіналом по 100 (сто) доларів - 2090 (дві тисячі дев'яносто) купюр, номіналом по 50 (п'ятдесят) доларів - 28 (двадцять вісім) купюр.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2025 року клопотання сторони обвинувачення задоволено.
Положеннями статей 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.
Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.
До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.
Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст. 1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польщі» від 22.06.2004р.).
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Частиною другою статті 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення : 1) збереження речових доказів;2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Частиною 3 ст. 170 КПК України встановлено, що у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 167 КПК України тимчасово вилученим майном може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони: 1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; 3) є предметом кримінального правопорушення , у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом; 4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.
Частиною 2 с. 168 КПК України тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.
Згідно наданих матеріалів, 05.09.2025 на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва (справа № 757/42620/25-к), проведено обшук за місцем фактичного проживання ОСОБА_11 за адресою: АДРЕСА_1 під час якого виявлено та вилучено:
- мобільний телефон марки «Apple», моделі «iPhone 13 Pro», IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 , із номером мобільного телефону НОМЕР_3 , з паролем « НОМЕР_4 », в корпусі синього кольору;
- планшет марки «Apple», моделі «iPad Pro», с.н./DMPF80CBPV04, з паролем « НОМЕР_5 », в корпусі сірого кольору;
- записник синього кольору, яким користується ОСОБА_11 ;
- предмети ззовні схожі на грошові кошти у розмірі 210400 (двісті десять тисяч чотириста) доларів, номіналом по 100 (сто) доларів - 2090 (дві тисячі дев'яносто) купюр, номіналом по 50 (п'ятдесят) доларів - 28 (двадцять вісім) купюр.
В подальшому постановою слідчого міжвідомчої слідчої групи у кримінальному провадженні №42025000000000564 - старшого слідчого 3 відділу 1 управління досудового розслідування ГСУ СБУ ОСОБА_20 від 05.09.2025, належно завірену копію якої надав прокурор в судовому засіданні, вказані в клопотанні речі визнано речовими доказами у даному кримінальному провадженні.
Наявність такої ухвали обумовлює законність проведення обшуку за наведеною адресою та законність вилучення виявленого під час обшуку майна, яке є тимчасово вилученим.
Приймаючи до уваги вищевикладене та враховуючи правову кваліфікацію кримінальних правопорушень, за обставинами вчинення яких розслідується кримінальне провадження та в межах якого подано дане клопотання, з метою забезпечення кримінального провадження та збереження вищевказаного майна, яке відповідає ознакам речового доказу згідно ст. 98 КПК України, слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про наявність достатніх підстави для арешту цього майна.
При цьому, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України, та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України, що має місце в даному випадку.
Відповідно до ч.ч. 10, 11 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладено у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що перебувають на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, які перебувають у власності або володінні, користуванні, розпорядженні підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у випадках, якщо існують обставини, які підтверджують, що їхнє незастосування призведе до зникнення, втрати, знищення, перетворення, пересування, відчуження майна.
Вирішуючи питання про накладення арешту на вказане майно, слідчий суддя, всупереч твердженням апелянтів, дотримався вимог ст. 170 КПК України і прийшов до обґрунтованого висновку з приводу наявності підстав для задоволення клопотання сторони обвинувачення та накладення арешту на зазначене в ньому майно.
З такими висновками слідчого судді колегія суддів погоджується та вважає, що стороною обвинувачення доведена необхідність в даному випадку застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Доводи апелянтів про те, що вказане майно не відповідає критеріям речових доказів, є безпідставними, оскільки встановлені стороною обвинувачення фактичні обставини кримінальних правопорушень у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що це майно може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже відповідають ознакам речових доказів, зазначеним у ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для його арешту як речових доказів з метою збереження.
Крім того, колегія суддів апеляційного інстанції ставиться критично до тверджень адвоката ОСОБА_10 про належність частини вилучених в ході обшуку грошей ОСОБА_12 та вважає їх належним чином не підтвердженими.
При цьому, посилання адвоката ОСОБА_6 на незаконність вилучення коштів під час проведення обшуку у зв'язку із відсутністю прямого дозволу на їх відшукання, також не заслуговують на увагу, оскільки як зазначалось вище дане майно, відповідно до ст.ст. 167, 168 КПК України, має статус тимчасово вилученого майна, тобто може бути вилучене в ході обшуку, огляду.
Таким чином, на думку колегії суддів, надані суду матеріали свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення кримінального правопорушення, а лише зобов?язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що їх сукупність, відповідно до вимог ст. 170 КПК України, є достатньою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Решта доводів апеляційних скарг також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки вони не спростовують правильність висновків зазначених в ній, а ґрунтуються лише на суб'єктивних оціночних судженнях, тобто без врахування об'єктивних відомостей.
Як вважає апеляційний суд, при постановленні оскаржуваного рішення, слідчий суддя дотримався і вимог п.п. 5, 6 ч. 2 ст. 173 КПК України, та врахував розумність, співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, з метою всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх обставин кримінального провадження, так як не накладення арешту на це майно може призвести до негативних наслідків для проведення досудового розслідування, таких як приховування, пошкодження чи псування майна.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б були безумовною підставою для скасування ухвали слідчого судді, судом апеляційної інстанції не виявлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170-173, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2025 року, якою задоволено клопотання Генерального прокурора ОСОБА_13 про арешт майна та накладено арешт на майно, вилучене 05.09.2025 в ході проведення обшуку за місцем фактичного проживання ОСОБА_11 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
- мобільний телефон марки «Apple», моделі «iPhone13 Pro», IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 , із номером мобільного телефону НОМЕР_3 , з паролем « НОМЕР_4 », в корпусі синього кольору;
- планшет марки «Apple», моделі «iPadPro», C.H./DMPF80CBPV04, з паролем «770777», в корпусі сірого кольору;
- записник синього кольору, яким користується ОСОБА_11 ;
- предмети ззовні схожі на грошові кошти у розмірі 210400 (двісті десять тисяч чотириста) доларів, номіналом по 100 (сто) доларів - 2090 (дві тисячі дев'яносто) купюр, номіналом по 50 (п'ятдесят) доларів - 28 (двадцять вісім) купюр,- залишити без змін, а апеляційні скарги адвоката ОСОБА_6 , яка діє в інтересах ОСОБА_11 , адвоката ОСОБА_10 , який діє в інтересах ОСОБА_12 , - без задоволення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
_____________ _________________ _______________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 11-сс/824/689/2026 Категорія ст. 170 КПК України
Унікальний № 757/44840/25-к
Слідчий суддя суду 1-ї інстанції: ОСОБА_21
Доповідач: ОСОБА_1