Справа № 420/2225/26
20 травня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження, визначеного ч.5 ст.262 КАС України, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому позивач просить суд:
- визнати неправомірним та скасувати рішення Головного управління Пенсіи?ного фонду Украі?ни в Одеськіи? області №103650017401 від 04.12.2025 р. про відмову ОСОБА_1 у призначенні грошовоі? допомоги у розмірі десяти місячних пенсіи? відповідно до Закону Украі?ни «Про загальнообов?язкове пенсіи?не страхування»;
- зобов'язати Головне управління Пенсіи?ного фонду Украі?ни в Одеськіи? області зарахувати з 26.11.2025 року ОСОБА_1 для обчислення пенсіі? за вислугу років та для виплати одноразовоі? грошової допомоги, передбаченоі? пунктом 7-1 «Прикінцевих положень» Закону №1058-IV, періоди роботи з 27.07.1987 р. по 20.01.1992 та з 21.01.1992 по 13.10.2000 рік, та нарахувати і виплатити грошову допомогу в розмірі десяти місячних пенсіи? станом на день призначення пенсіі? згідно пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що він 26.11.2025 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про виплату грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсіи? відповідно до Закону Украі?ни «Про загальнообов'язкове пенсіи?не страхування».
Водночас, рішенням №103650017401 від 04.12.2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, всупереч вимогам ст. 7-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», позивачу було відмовлено у призначені та виплаті грошової допомоги.
Вважаючи вищевказане рішенням протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Ухвалою суду у справі №420/2225/26 було відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ч.5 ст.262 КАС України. Вирішено здійснювати розгляд адміністративної справи в електронній формі.
Під час розгляду справи до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області був наданий відзив, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає, та зазначає, що оскаржуване рішення №103650017401 від 04.12.2025 року про відмову у призначенні позивачу грошовоі?? допомоги у розмірі десяти місячних пенсіи? відповідно до Закону Украі?ни «Про загальнообов?язкове пенсіи?не страхування» є обґрунтованим та таким, що не підлягає скасуванню.
Від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, заперечень на яку до суду надано не було.
Під час розгляду справи до суду від Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області був наданий відзив, з якого вбачається, що другий відповідач позов також не визнає, та зазначає, що Головне управління Пенсіи?ного фонду Украі?ни у Киі?вськіи? області не вчиняло жодних протиправних діи? чи бездіяльності, наслідками яких є рішення про відмову в призначенні грошовоі? допомоги у розмірі десяти пенсіи? позивачу, оскільки взагалі не розглядало і не мало розглядати подані позивачем документи.
Також від Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області до суду надійшли матеріали справи позивача, що стосується призначення грошовоі? допомоги у розмірі десяти пенсіи?.
Від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, заперечень на яку до суду надано не було.
Згідно частини 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Судом під час розгляду справи встановлено наступне.
ОСОБА_1 26.11.2025 року звернувся до територіальних органів Пенсіи?ного фонду Украі?ни із заявою про призначення грошовоі? допомоги у розмірі десяти місячних пенсіи? відповідно до пункту 7-1 розділу XV “Прикінцевих положень» Закону Украі?ни “Про загальнообов'язкове державне пенсіи?не страхування».
До вказаної заяви було додано примірник трудовоі? книжки серії НОМЕР_1 , в якій містяться, зокрема, але не виключно, наступні записи:
1) 27.07.1987 року по 20.01.1992 року - навчання в Киі?вському державному педагогічному інституті ім. О.М. Горького (пізніше його переіменовано в Киі?вськии? державнии? педагогічнии? інститут ім. Драгоманова) (запис №9);
2) 01.11.1989 року по 20.01.1992 року - призначении? на посаду керівника фотогуртка Хотівськоі? середньоі? школи - зазначене підтверджується записами в трудовіи? книжці (записи №10-11);
3) 21.01.1992 року по 13.10.2000 року - призначении? на посаду керівника допризовноі? підготовки в Мокрецьку середню школу з погодинною оплатою (записи №12-13).
Також до заяви було додано диплом серії НОМЕР_2 , в якому зазначено, що позивач з 1987 по 1992 року навчався в Киі?вському державному педагогічному інституті ім.О.М. Горького за спеціальністю «загальнотехнічні дисципліни і праця», та йому присвоєно кваліфікацію «вчитель загальнотехнічних дисциплін і праці», та звання вчителя середьної школи.
На підтвердження роботи з 1992 року по 2000 рік на посаді керівника допризовноі? підготовки позивач додатково надав до пенсійного органу довідку від 03.10.2025 року №01-09/73, видану Мокрецьким ліцеєм Калитянської селищної ради Броварського району Київської області.
Додатково позивачем було надано довідку №372 від 12.09.2025 року, видану Хотівським академічним ліцеєм імені Левка Лук'яненка Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області, в якій зазначено, що позивач дійсно працював в Хотівській середній школі на посаді керівника фотогуртка з 01.11.1989 року (наказ по райво №1069 від 02.11.1989 року) по 20.01.1992 року (наказ по райво №34 від 23.01.1992 року), та за період роботи не брав відпустку без збереження заробітної плати.
Заяву позивача про призначення грошовоі? допомоги у розмірі десяти пенсіи? за принципом екстериторіальності розглядало Головне управління Пенсіи?ного фонду Украі?ни у Одеськіи? області.
За наслідками розгляду вищевказаної заяви та наданих документів, 04.12.2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області винесено рішення №103650017401 про відмову у призначенні грошовоі? допомоги у розмірі десяти місячних пенсіи? у зв'язку з відсутністю страхового стажу на посадах, робота на яких дає право на призначення грошовоі? допомоги у розмірі десяти місячних пенсіи?, а саме - 35 років. Загальнии? страховии? стаж позивача складає 23 роки 10 місяців 23 дні.
У рішенні також зазначено, що до страхового стажу, якии? дає право на призначення грошовоі? допомоги у розмірі десяти місячних пенсіи? не зараховано період з 21.01.1992 року по 13.10.2000 року, оскільки відповідно до записів трудовоі? книжки серії НОМЕР_1 позивач працював на посаді керівника допризовноі? підготовки, що не передбачено Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Украі?ни №909 від 04.11.1993 року.
За твердженням позивача, до страхового стажу пенсійний органом також не було враховано його трудовии? стаж за період з 27.07.1087 року по 20.01.1992 рік, хоча про це і не було окремо зазначено в оскаржуваному рішенні.
Не погоджуючись із відмовою пенсійного органу в призначенні одноразової грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій, позивач звернувся до суду за захистом власних прав та інтересів.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Дослідивши адміністративний позов, відзиви, відповіді на відзиви та інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч. 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 09.07.2003 року №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV).
Згідно п.7-1 Прикінцевих положень Закону №1058-ІV особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Порядок обчислення страхового стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 року №1191 (далі - Порядок №1191), та цей Порядок визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"
Згідно п.2 Порядку №1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені, зокрема, переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року №909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років".
Відповідно до п.4 Порядку №1191 страховий стаж, передбачений пунктами 2 і 3 цього Порядку, враховується в календарному обчисленні. При цьому допускається підсумовування страхового стажу за періоди роботи, які дають право на призначення пенсії відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію (п.5 Порядку №1191).
За п.7 Порядку №1191 виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.
Аналізуючи вищезазначене суд доходить висновку, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, працювали в сфері освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення в закладах та установах державної або комунальної форми власності, що передбачені, зокрема, Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року №909, а також мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх 10 місячних пенсій станом на день її призначення.
Суд зазначає, що предметом спірних правовідносин є рішення пенсійного органу про відмову у виплаті позивачу грошової допомоги у розмірі їх 10 місячних пенсій через те, що до його спеціального страхового стажу не зараховано період роботи з 21.01.1992 року по 13.10.2000 року, оскільки позивач у спірний період працював на посаді керівника допризовноі? підготовки, що не передбачено Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Украі?ни №909 від 04.11.1993 року.
З цього приводу суд дійшов таких висновків.
Як вбачається з трудовоі? книжки серії НОМЕР_1 , а також із довідки від 03.10.2025 року №01-09/73, виданої Мокрецьким ліцеєм Калитянської селищної ради Броварського району Київської області, позивач з 21.01.1992 року по 13.10.2000 року працював на посаді керівника допризовноі? підготовки в Мокрецькій середній школі.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року №909 затверджено "Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років" (далі - Перелік №909), яким установлено заклади освіти і посади, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років: у загальноосвітніх навчальних закладах, військових загальноосвітніх навчальних закладах, музичних і художніх школах - учителі, логопеди, вчителі-логопеди, вчителі-дефектологи, викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачі філіями, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи; - у позашкільних навчальних закладах: директори, їх заступники з навчально-виховної, навчальної, виховної роботи, завідуючі відділами (лабораторіями, кабінетами), художні керівники, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.
Суд погоджується з доводами відповідачів, що посада керівник допризовноі? підготовки Переліком №909 не передбачена.
Водночас, відповідно до ч.2 статті 24 Закону №1058-ІV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфіковано обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно ч.4 статті 24 Закону №1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків передбачених цим Законом.
Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) (в редакції від 24.05.2020 року, яка діяла на момент заняття позивачем посади керівника допризовноі? підготовки) початкова військова підготовка у школах була замінена допризовною підготовкою.
Відповідно до ч.1 статті 8 Закону №2232-XII підготовка громадян до військової служби включає допризовну підготовку, підготовку призовників з військово-технічних спеціальностей, підготовку до вступу у вищі військові навчальні заклади та вищі навчальні заклади, які мають військові навчальні підрозділи, військову підготовку студентів вищих навчальнихих закладів за програмою офіцерів запасу, фізичну підготовку, лікувально-оздоровчу роботу, підвищення рівня освітньої підготовки, вивчення державної мови, патріотичне виховання.
Згідно ст.9 Закону №2232-XII допризовна підготовка включається до визначеної державою складової освіти вищих навчальних закладів I і II рівнів акредитації, професійно-технічних і загальноосвітніх навчальних закладів та проводиться за затвердженими відповідно до законодавства програмами, погодженими з Міністерством оборони України.
У зв'язку із внесенням змін Законом від 21.10.1993 року №3545-ХП до статті 9 Закону №2232-XII, проведення допризовної підготовки в навчально-виховних закладах: школах, гімназіях, ліцеях, інших видах загальноосвітніх закладів, починаючи з перед випускного класу, а також у професійних навчально-виховних закладах та вищих навчальних закладах: технікумах, коледжах, училищах у період здобуття загальної середньої освіти за програмами, затвердженими Міністерством освіти України за погодженням з Міністерством оборони України, покладено на викладачів (учителів) допризовної підготовки.
Зміни щодо вилучення посади керівника допризовної підготовки (військового керівника) та встановлення додаткової оплати праці вчителям та викладачам з допризовної підготовки за завідування кабінетом, кімнатою зберігання зброї та стріловим тиром, проведення позакласної роботи з допризовної підготовки, організаційної та патріотичної роботи з юнаками були внесені до Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти, затвердженої наказом Міністерства освіти України від 15.04.1993 року №102.
Про запровадження зазначеної норми також повідомлялося в листі Міністерства освіти України від 22.12.1994 року №31/12-962.
Оскільки значних змін в організації навчально-виховного процесу з допризовної підготовки у навчально-виховних закладах не відбулося, а змінилися лише умови оплати праці працівників, які виконують ці обов'язки, листом Міністерства соціального захисту населення України від 29.12.1994 року №01-3/1184-02-2 було надано роз'яснення щодо необхідності зараховування до спеціального стажу для призначення пенсії за вислугу років часу роботи на посадах керівників допризовної (військової) підготовки.
Окрім того, згідно п.2 Порядку виплати надбавок за вислугу років педагогічним та науково-педагогічним працівникам, затвердженого Постановою КМУ від 31.01.2001 року №78, до стажу педагогічної роботи для виплати надбавки за вислугу років педагогічних та науково-педагогічних працівників (далі - стаж педагогічної роботи) зараховується час роботи на посадах, передбачених переліком, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року №963, а також: час роботи на посаді військового керівника та керівника допризовної підготовки у період до 1 вересня 1994 року.
Аналізуючи вищевказані приписи, керівники допризовної підготовки також є викладачами та працівниками освіти, а тому період роботи позивача на вказаній посаді має зараховуватися до спеціального стажу у розумінні пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та дає право позивачеві на отримання грошової допомоги у розмірі десяти мінімальних пенсій станом на день її призначення, відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №1058.
Враховуючи, що відмова пенсійного органу у виплаті позивачу грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій обґрунтована відсутністю підстав для зарахування періоду його роботи на посаді керівника допризовноі? підготовки до спеціального страхового стажу, що дає право на таку допомогу, тому з урахуванням наведених вище висновків суду рішення Головного управління Пенсіи?ного фонду Украі?ни в Одеськіи? області №103650017401 від 04.12.2025 року є протиправним.
При цьому, позивач також посилається на те, що до його страхового стажу пенсійний орган також не врахував трудовии? стаж за період з 27.07.1087 року по 20.01.1992 рік, хоча про це і не було окремо зазначено в оскаржуваному рішенні Головного управління Пенсіи?ного фонду Украі?ни в Одеськіи? області №103650017401 від 04.12.2025 року.
Як було встановлено судом, у трудовій книжці серії НОМЕР_1 містяться відомості про те, що позивач з 01.11.1989 року по 20.01.1992 року був призначении? на посаду керівника фотогуртка Хотівськоі? середньоі? школи.
На думку суду, робота на відповідних посадах у закладах освіти колишнього СРСР зараховується до стажу за правилами, що діяли на той час.
До моменту прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року №909 діяла постанова Ради Міністрів СРСР «Про пенсії за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров'я і сільського господарства» від 17.12.1959 року №1397, якою було затверджено перелік установ, організацій і посад, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років.
Зокрема, в розділі І «Вчителі та інші працівники просвітництва» закріплені, зокрема, але не виключно, наступні навчальні заклади: початкові школи, семирічні та восьмирічні школи, незалежно від їх найменування. При цьому, у вказаних закладах зараховуються посади вчителів, викладачів тощо.
При цьому, в Примітці 1 до вищевказаної постанови Ради Міністрів СРСР 17.12.1959 року №1397 зазначено, що вчителі та інші працівники освіти заочних середніх шкіл, технікумів та інших середніх спеціальних навчальних закладів, зазначених у цьому Переліку, належать до осіб, мають право отримання пенсії за вислугу років.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 року №963 було затверджено Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, відповідно до п.4 якого до посади педагогічних працівників відноситься керівник гуртка (секції, студії, інших форм гурткової роботи).
Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2001 року №78 було затверджено Порядок виплати надбавок за вислугу років педагогічним та науково-педагогічним працівникам (далі - Порядок №78), за п.2 якого до стажу педагогічної роботи для виплати надбавки за вислугу років педагогічних та науково-педагогічних працівників (далі - стаж педагогічної роботи) зараховується час роботи на посадах, передбачених переліком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 р. № 963.
До стажу педагогічної роботи зараховується робота на відповідних посадах у закладах освіти СРСР.
Тобто, враховуючи вищевказане, позивач з 01.11.1989 року по 20.01.1992 року перебував на посаді керівника фотогуртка Хотівськоі? середньоі? школи, яка відноситься до посад педагогічних працівників, а тому вказаний період роботи має бути зарахований пенсійний органом до спеціального страхового стажу позивача.
Водночас, суд акцентує увагу на тому, що відповідачами ні в оскаржуваному рішенні, ні за весь час розгляду справи не було зазначено про факт врахування або неврахування вищевказаного періоду роботи позивача з 27.07.1087 року по 20.01.1992 року на посаді керівника фотогуртка Хотівськоі? середньоі? школи до спеціального страхового стажу.
Вищевказана обставина свідчить про неповноту дослідження пенсійним органом питання про наявність у позивача відповідної кількості спеціального страхового стажу для отримання ним грошової допомоги у розмірі десяти мінімальних пенсій, що додатково вказує не необґрунтованість оскаржуваного рішення Головного управління Пенсіи?ного фонду Украі?ни в Одеськіи? області №103650017401 від 04.12.2025 року.
Суд при вирішенні справи також виходить із того, що оскаржуване рішення пенсійного органу є актом індивідуальної дії.
На думку суду, правовий акт індивідуальної дії - це виданий суб'єктом владних повноважень документ, прийнятий із метою реалізації положень нормативно-правового акту (актів) щодо конкретної життєвої ситуації, який не містить загальнообов'язкових правил поведінки та стосується прав і обов'язків лише чітко визначеного суб'єкта (суб'єктів), якому (яким) він адресований.
Головною рисою такого акту є його конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових обов'язків, обумовлених цими актами; при цьому за умов відповідності такого акту нормам чинного законодавства.
Натомість, оскаржуване рішення пенсійного органу не відповідає критеріям повноти та зрозумілості акту індивідуальної дії, та породжує його неоднозначне трактування, що в свою чергу впливає на можливість реалізації права або обов'язків особи при виконанні юридичного волевиявлення суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 23.10.2018 у справі №822/1817/18, від 21.05.2019 у справі №0940/1240/18, від 02.07.2019 у справі №140/2160/18.
Зазначений висновок суду узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), рішення якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року є джерелом права.
У рішенні від 13 грудня 2001 року у справі «Церква Бесарабської Митрополії проти Молдови» ЄСПЛ зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку.
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії», заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року; «Тошкуце та інші проти Румунії», заява №36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Підсумовуючи вищезазначеного суд доходить висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області не доведено протягом часу розгляду справи обґрунтованості рішення №103650017401 від 04.12.2025 року, а тому воно є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Суд також зазначає, що адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З огляду на встановлені обставини у справі №420/2225/26, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.11.2025 року про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій, встановленої статтею 7-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та прийняти рішення у відповідності із процедурою, передбаченою чинним законодавством, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В іншій частині заявлених вимог зобов'язального характеру суд відмовляє з вищенаведених обставин.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем за подання позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 1 064,96 грн., що підтверджується матеріалами справи.
Враховуючи наявність підстав для задоволення основної позовної вимоги, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача суму сплаченого судового збору у розмірі 1 064,96 грн. з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань суб'єктів владних повноважень, оскільки саме вказаним територіальним управлінням Пенсійного фонду України було прийнято оскаржуване рішення по справі.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5, 6-11, 12, 77, 90, 241-246, 255, 257, 258, 262, 291, 293, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №103650017401 від 04.12.2025 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.11.2025 року про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій, встановленої статтею 7-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та прийняти рішення у відповідності із процедурою, передбаченою чинним законодавством, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого ним судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 1 064,96 грн.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Повне найменування сторін по справі:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385)
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області (08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10, код ЄДРПОУ 22933548)
Суддя О.В. Білостоцький