Справа № 420/27329/25
20 травня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хурси О. О., розглянувши в спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЮМІО» до Одеської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛЮМІО» звернулось до суду з позовом до Одеської митниці, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів № UA500020/2024/000236/3 від 06.12.2024;
- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500020/2024/000383 від 10.10.2024, видану Одеською митницею Державної митної служби України, щодо декларанта - товариство з обмеженою відповідальністю «ЛЮМІО».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ним визначено митну вартість поставлених товарів за основним методом - за ціною зовнішньоекономічного договору (контракту), щодо товарів, які імпортуються. Для підтвердження заявленої вартості до Одеської митниці разом із митною декларацією надано повний та вичерпний пакет належним чином оформлених документів, серед яких контракт, рахунок-фактура (інвойс), калькуляція ціни, експортна декларація країни походження та інші супровідні документи, які є цілком достатніми для митного оформлення. Проте відповідач під час здійснення контролю безпідставно встановив наявність розбіжностей та відсутність усіх необхідних відомостей, внаслідок чого прийняв протиправне та необґрунтоване рішення про коригування митної вартості товарів і виніс картку відмови в її прийнятті.
До суду надійшов відзив, в якому відповідач зазначив, що під час митного контролю правильності визначення митної вартості товарів за митною декларацією позивача автоматизованою системою управління ризиками (АСУР) встановлено обов'язкові форми контролю. У зв'язку з виявленими розбіжностями та суперечностями у поданих товаросупровідних документах - зокрема, через відсутність банківських платіжних документів, інформації про витрати на пакування і транспортування, а також через наявність ознак підробки у додатковій угоді з перевізником - декларанту надіслано вимогу про надання додаткових документів. Оскільки позивач не надав повних відомостей, які б підтверджували числові значення складових митної вартості, та не спростував наявні розбіжності, Одеська митниця на виконання рішення Держмитслужби правомірно застосувала резервний метод визначення митної вартості товарів та видала картку відмови.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
24.09.2024 товариство з обмеженою відповідальністю «ЛЮМІО» відповідно до вимог чинного законодавства України звернулося до Одеської митниці у зв'язку із імпортуванням на митну територію України товарів.
Декларант позивача здійснив декларування поставленого в Україну товару - світлодіодної продукції та електротоварів торговельної марки «VARGO» й іншої продукції виробництва компанії «ZHONGSHAN KEYIT LIGHTING CO., LTD» (Народна Республіка Китай) - за митною декларацією № 24UA500020008275U0 від 24.09.2024, в якій митну вартість товару визначено за першим методом - за ціною договору (вартість операції).
Для підтвердження вказаних у декларації відомостей до митного органу поданий відповідний пакет документів відповідно до Митного кодексу України, зокрема зовнішньоекономічний контракт (договір) № LM2009 від 20.10.2023 (а. с. 74 - 78), рахунок-фактура (інвойс) № 20240603А від 03.06.2024 (а. с. 79 - 81), пакувальний лист від 03.06.2024 (а. с. 91 - 92), автотранспортна накладна № 1142 від 24.09.2024 (а. с. 96) та інші супровідні й підтверджуючі документи.
Проте відповідачем прийнято оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів № UA500020/2024/000174/2 від 10.10.2024 (а. с. 67 - 73), а також картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500020/2024/000383 від 10.10.2024 (а. с. 52 - 53).
В оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів № UA500020/2024/000174/2 від 10.10.2024 зазначено, як підставу його прийняття те, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість на підставі того, що позивачем нібито не спростовано встановлені митним органом розбіжності, зокрема у вищезазначеному рішенні вказано наступне:
1 - пункт перший частини десятої ст. 58 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додається така складова митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням. Разом з цим, у п. 2.2 Контракту, зазначено, що ціни на товари включають в себе вартість тари, експортної упаковки, маркування, в яких постачається товар. Проте, у наданих до митного оформлення документах відсутні дані, щодо даної складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару;
2 - відповідно до вимог розділу ІІІ «Правил…», затверджених наказом МФУ від 24.05.2012 № 599, для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до ч. 2 ст. 53 Кодексу подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати: - рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг)) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; - банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; - калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту. Вказані документи для підтвердження числового значення вказаної складової митної вартості до митного оформлення не надано. До митного оформлення надана довідка про вартість перевезення від 23.09.2024 № A0001271 ТОВ «Старлоджик», але фактичне міжнародне перевезення здійснено іншим перевізником. У товаротранспортному документі CMR від 24.09.2024 № 1142 перевізником являється ФОП ОСОБА_1 . Тобто зазначені документи не можуть прийматись для підтвердження транспортних витрат на партію, що розглядається;
3 - вимагає підтвердження заповнення графи 20 ЕМД де зазначено за умов поставки FOB порт NANSHA, коли за документами порт завантаження є SHEKOU.У наданому коносаменті від 06.08.2024 № QN24060301 зазначено «Freight collect», тобто фрахт сплачується в порту призначення вантажоодержувачем, про що відсутня інформація. Тобто зазначені документи не можуть розглядатись для підтвердження транспортних витрат на зазначену партію товару.
Позивачу, як декларанту, роз'яснено, що у разі незгоди з вказаним рішенням права на його оскарження до органу вищого рівня відповідно до глави 4 Митного кодексу України або суду, а також права викладені у ч. 3 ст. 52 Митного кодексу України.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Статтею 543 Митного кодексу України визначено, що безпосереднє здійснення державної митної справи покладається на органи доходів та зборів.
До митної справи відповідно до ст. 7 Митного кодексу України відносяться, крім іншого, встановлені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення.
Відповідно до п. 23 та 24 ст. 4 Митного кодексу України митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку; митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.
Відповідно до положень Митного кодексу України митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів, якою є відповідно до ст. 49 Митного кодексу України, їх вартість, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частиною другою ст. 53 Митного кодексу України визначений перелік документів, які декларант подає митному органу, щодо підтвердження митної вартості товарів і обраний метод її визначення. Такими документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у ч. 5 та 6 ст. 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до частини третьої ст. 53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей, щодо ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи, перелік яких визначений в даній нормі закону.
Таким чином, митний орган має право вимагати від декларанта додаткових документів лише при наявності визначених законом підстав, чітко зазначених в ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України (- розбіжності у документах, - ознаки підробки документів, - або вони не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей, щодо ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари).
В оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів № UA500020/2024/000174/2 від 10.10.2024 зазначено, що подані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомості, щодо ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Щодо аргументів митного органу про неможливості перевірки вартості пакування, суд зазначає, що згідно з п. 2.2 Контракту № LM2009 від 20.10.2023 (а. с. 74 - 78) вартість тари, експортної упаковки та маркування включена продавцем до загальної ціни товару, яка була фактично сплачена та підлягає сплаті. Оскільки відповідно до п. 1 ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України витрати на пакування додаються до митної вартості виключно у випадку, якщо вони не включалися до ціни товару, а надані до оформлення комерційні документи оплату узгодженої ціни, тому у позивача не виникало обов'язку окремо виділяти чи додатково декларувати витрати на упаковку.
Спростовуючи висновки митного органу, щодо відсутності належного підтвердження транспортних витрат, суд зазначає, що надана до митного оформлення довідка про вартість перевезення від 23.09.2024 № A0001271 (а. с. 114) була видана експедитором - ТОВ «Старлоджик», з яким укладено договір про надання транспортно-експедиційних послуг № 31-05/24 від 31.05.2024 (а. с. 98 - 104), що відповідає положенням розділу ІІІ Правил № 599 та Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність». Залучення експедитором до безпосереднього виконання міжнародного перевезення третьої особи, який і вписаний у CMR від 24.09.2024 № 1142 (а. с. 96), не спростовує чинність документів, виданих експедитором. Оскільки позивачем подано повний пакет документів від виконавця договору, які відповідають маршруту та вартості перевезення, твердження митниці про не підтвердження числових значень транспортної складової є безпідставним.
Щодо аргументу про розбіжності у портах та не підтвердження витрат на фрахт, суд зазначає, що зазначення в коносаменті від 06.08.2024 № QN24060301 (а. с. 115) відмітки «Freight collect» (фрахт підлягає сплаті одержувачем) повністю узгоджується з обраними умовами поставки FOB, за яких витрати на міжнародне перевезення покладаються саме на покупця, а тому оплата морського фрахту ТОВ «Старлоджик» - експедитором позивача та виставлення відповідного рахунку повністю підтверджують виконання цих зобов'язань.
Суд зазначає, що відповідачем не вказано яким саме чином вказані обставини впливають на визначення митної вартості товару.
З огляду на викладене, такі твердження є необґрунтованими та безпідставними.
Суд вважає, що позивачем надано усі необхідні документи, що стосуються числового значення митної вартості товару або методу її визначення, документи містили всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару. Ціна товару визначена позивачем згідно з умовами контракту (договору). В той же час обставини, якими мотивоване рішення митного органу про необхідність витребування додаткових документів є необґрунтованими, оскільки надані документи у сукупності підтверджують визначену митну вартість товару позивачем (декларантом) за першим методом визначення митної вартості.
Водночас приписи Митного кодексу України зобов'язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.
Крім цього суд зазначає, що решта доводів та заперечень відповідача приведених у відзиві не спростовують висновки суду по суті заявлених позовних вимог.
Приписи Митного кодексу України зобов'язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не доведено наявність підстав для витребування додаткових документів у позивача.
Частиною п'ятою ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки, щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з правовими висновками Верховного Суду митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Відповідно рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах (постанови ВС від 27.04.2020 по справі № 140/804/19, від 11.06.2020 по справі № 815/5464/16, від 30.04.2020 по справі № 820/231/16, від 31.03.2020, від 19.03.2020 по справі № 808/4127/15)
Митним кодексом України встановлено, що при відсутності застережень, щодо застосування основного методу, визначених у ч. 1 ст. 58 цього Кодексу та наявності документів, перелік яких зазначений в ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України застосовується саме основний метод визначення митної вартості товарів.
Відповідно до ст. 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за основним методом - за ціною договору (контракту), щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) та другорядними методами: а) за ціною договору, щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору, щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Частинами третьою та шостою цієї статті визначено, що кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Частиною восьмою ст. 57 Митного кодексу України встановлено, що у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених ст. 64 цього Кодексу.
Таким чином, митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості, проте такі функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди з задекларованою митною вартістю, до яких відносить, зокрема, проведення консультацій та обов'язок послідовного вибору методів визначення митної вартості товарів.
Відповідно до п. 2 та 4 ст. 55 Митного кодексу України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі, щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Між тим, спірне рішення про коригування митної вартості товарів такої інформації не містить, що не дає підстав вважати його обґрунтованим та мотивованим у контексті положень п. 2 та 4 ч. 2 ст. 55 Митного кодексу України.
Оцінюючи вказане рішення відповідача суд вважає за необхідне врахувати також правові висновки, щодо застосування норм права до спірних правовідносин, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд наголошував у своїх правових висновках, що різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією особою чи іншими особами у попередніх періодах не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками.
Верховний Суд вважав за необхідне зауважити, що рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися виключно на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб'єктами господарських відносин при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності Митним кодексом України не передбачено. Також слід врахувати, що в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація, щодо судових рішень з питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв'язку з чим така інформаційна база не містить всіх об'єктивних даних, щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню (постанова від 25.02.2020 справа № 260/718/19; 27.04.2020 справа № 140/804/19).
У постанові від 30.04.2020 по справі № 820/231/16 Верховний Суд вказує, що отримана з Центральної бази даних ЄАІС ДМСУ інформація про вантажну митну декларацію, на яку митний орган посилається при коригуванні митної вартості, не є достатнім доказом ціни, за яку відповідну партію товару дійсно імпортовано до України, оскільки при здійсненні контролю за коригуванням митної вартості, проведеним митним органом за другорядним методом, митний орган повинен довести, що: відповідний товар за певною митною вартістю був дійсно ввезений до України; що митна вартість за відповідною вантажною митною декларацією не відкоригована; що рішення про коригування (якщо воно приймалося) не оскаржене до суду та скасоване судом. Тоді, як матеріали справи таких доказів не містять.
Частиною другою ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок, щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням встановлених фактів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Суд вважає необхідним стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача сплачений ним судовий збір.
Щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у сумі 15000 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини сьомої ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Частиною третьою ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За припасами частин четвертої та п'ятої ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини сьомої ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до частин шостої та сьомої ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
На підтвердження розміру витрат зі сплати професійної правничої допомоги у зв'язку з розглядом справи позивачем не надані жодні розрахунки.
Відповідно до частини другої ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до частини третьої ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів, щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Позивачем вищезазначених документів до суду не надано, що є умовою відповідно до вимог ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України для вирішення питання, щодо розподілу судових витрат на надання правничої допомоги.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, а тому у задоволенні відповідного клопотання необхідно відмовити.
Керуючись ст. 77 - 79, 139, 241 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЮМІО» (65098, м. Одеса, вул. Стовпова, 28/3; ЄДРПОУ: 45269532) до Одеської митниці (65078, м. Одеса, вул. Івана та Юрія Лип, 21А; ЄДРПОУ: 44005631) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати Рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів № UA500020/2024/000236/3 від 06.12.2024 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500020/2024/000383 від 10.10.2024.
Стягнути з Одеської митниці за рахунок бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЮМІО» судовий збір у розмірі 10933,95 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 20.05.2026.
Суддя Олександр ХУРСА