20 травня 2026 рокусправа № 380/8738/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сидор Н.Т., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемберг ЗІЗ» до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування рішень та карток відмови,
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемберг ЗІЗ» до Львівської митниці, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати:
рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2024/100575 від 21.11.2024 та картку відмови в прийнятті митної декларації №UA209230/2024/003766;
рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2024/100590 від 29.11.2024 та картку відмови в прийнятті митної декларації №UA209230/2024/003868;
рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2024/100602/2 від 06.12.2024 та картку відмови в прийнятті митної декларації №UA209230/2024/003962.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що на підставі контракту від 23.12.2021 №01-12, ввезено на митну територію України товари та подано до Львівської митниці для митного оформлення за митними деклараціями відповідні товари, однак відповідач, в свою чергу, склав картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, якими відповідач повідомив про відмову у митному оформленні (випуску) товарів на підставі рішення про коригування митної вартості товарів. Позивач вважає вказані рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню. Вважає, що при здійсненні митного оформлення було надано усі необхідні та достатні документи, передбачені ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, які чітко ідентифікували товари та містили всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та позбавляли контролюючий орган будь-яких сумнівів у правильності визначення митної вартості товарів.
Щодо процесуальних дій, вчинених у зв'язку із розглядом цієї справи, суд зазначає наступне.
Ухвалою судді від 05.05.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Вказує, що Львівською митницею було встановлено невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, що безпосередньо відображено в оскаржуваних рішеннях.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
23.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лемберг ЗІЗ» (покупець) та Фірмою «Рав-Пол Стефаньскі» (продавець) укладено контракт №01-12 на продаж товару.
Згідно п.1.1 контракту, продавець зобов'язується передати у власність покупця товар у кількості та асортименті згідно з накладною, а покупець - прийняти та оплатити товар.
За умовою п.2.1. контракту, ціна товару, що продається відповідно до цього контракту, визначається у доларах США, Євро або злотих і визначається рахунком продавця, який є додатковим до цього контракту.
У п.3.1. контракту вказується, що умови доставки товару за даним контрактом - FCA Юліанов (Польща), Інкотермс 2020. За умовами FCA Інкотермс, товар отримує покупець у місці визначеному у договорі, тобто у Юліанов (Польща). Як вбачається із Контракту № 01-12, саме в цьому місті зареєстрований та веде діяльність продавець товару - Фірма «Рав-Пол Стефаньскі».
За пунктом 3.8. контракту визначено, що строк отримання товару становить 30 днів з моменту передоплати. У п.4.2. контракту зазначається, що строк оплати - передоплата.
Позивачем подано електронну митну декларацію 24UA209230109121U3.
На підтвердження митної вартості товарів, було надано: пакувальний лист FSE0027920688161124E, рахунок проформа PRN0535720688161124, рахунок фактура (інвойс) FSE0027920688161124E на суму 86085,60 пол.зл., автотранспортна накладна (СMR), сертифікати та декларація про проходження товару, банківський платіжний документ, що стосується оплати товару 280JBKLOB, калькуляція транспортних витрат, зовнішньоекономічний договір № 01-12 від 23.12.2021 р., доповнення до зовнішньоекономічного договору № 5, доповнення до зовнішньоекономічного договору delivery note FSE0027920688161124E, заключна виписка за 15.11.2024р., копія митної декларацій країни відправлення 24PL445010000NU2B7; договір про надання послуг митного брокера № 60/2022.
Відповідачем заявлено вимогу про надання додаткових документів згідно з переліком ч. 3-4 ст. 53 МК України. Позивачем надано додаткові документи, перелічені у картці відмови.
Львівська митниця прийняла картку відмови №UA 209230/2024003766 в прийнятті митної декларації №UA209230109121U3 та рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2024/100575/2 від 21.11.2024.
Позивачем подано електронну митну декларацію 24UA209230112087U4.
На підтвердження митної вартості товарів, було надано: пакувальний лист FSE0028420688161124E, рахунок проформа PRN0554120688161124 та рахунок проформа PRN0542420688161124, рахунок фактура (інвойс) FSE0028420688161124E на суму 93298,03 пол.зл., автотранспортна накладна (СMR), сертифікати та декларація про проходження товару, банківські документи, що стосуються оплати товару 283JBKLOB та 282JBKLOB, рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послух №01Е/11/24, документ, що підтверджує вартість перевезення №1, договір про перевезення № 02-11, зовнішньоекономічний договір № 01-12 від 23.12.2021р., доповнення до зовнішньоекономічного договору № 5, доповнення до зовнішньоекономічного договору delivery note FSE0028420688161124E, заключна виписка за 22.11.2024р. та заключна виписка за 26.11.2024р., копія митної декларацій країни відправлення 24PL445010000VP4B8; договір про надання послуг митного брокера № 60/2022.
Відповідачем заявлено вимогу про надання додаткових документів згідно з переліком ч. 3-4 ст. 53 МК України. Позивачем надано додаткові документи, перелічені у картці відмови.
Львівська митниця прийняла картку відмови №UA209230/2024/003868 в прийнятті митної декларації №24UA209230112087U4 та рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2024/100590/2 від 29.11.2024.
Позивачем подано електронну митну декларацію 24UA209230114574U6.
На підтвердження митної вартості було надано: пакувальний лист FSE0029120688161224E, рахунок проформа PRN0571620688161124, рахунок фактура (інвойс) FSE0029120688161224E на суму 81558,83 пол.зл., автотранспортна накладна (СMR), сертифікати і декларації про проходження товару, банківський документи, що стосуються оплати товару 285JBKLOС, калькуляція транспортних витрат, зовнішньоекономічний договір № 01-12 від 23.12.2021р., доповнення до зовнішньоекономічного договору № 5, доповнення до зовнішньоекономічного договору delivery note FSE0029120688161224E, заключна виписка за період 03.12.2024р., копія митної декларацій країни відправлення 24PL445010000135ОВ6; договір про надання послуг митного брокера № 60/2022.
Відповідачем заявлено вимогу про надання додаткових документів згідно з переліком ч. 3-4 ст. 53 МК України. Позивачем надано додаткові документи, перелічені у картці відмови.
Львівська митниця прийняла картку відмови №UA209230/2024/003962 в прийнятті митної декларації № 24UA209230114574U6 та рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2024/100602/2 від 06.12.2024р.
Вважаючи прийняті митним органом рішення про коригування митної вартості товарів, а також картки відмови в прийнятті митної декларації протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 49 Митного кодексу України (далі МК України), митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Ч. 2 ст. 52 МК України передбачено, що декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Перелік документів, що підтверджують митну вартість, передбачено ч. 2 ст. 53 МК України, а саме: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до ч. 3 ст. 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Відповідно до ч. 4 ст. 53 МК України, у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).
Згідно з ч. 5 ст. 53 МК України, забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
П.п. 1,2 ч. 5 ст. 54 МК України передбачено, що митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.
Відтак з аналізу вищезазначених норм випливає, що митний орган може витребувати додаткові документи лише у випадках, передбачених ч.ч. 3,4 ст. 53 МК України, а саме якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари чи у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість. Разом з тим витребування митним органом додаткових документів має бути обґрунтоване конкретними обставинами та відомостями, які викликали сумніви у правильності визначення митної вартості декларантом.
При цьому витребовувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 05.02.2019 по справі № 820/1866/15, від 16.07.2020 по справі № 815/324/18.
Методи визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту передбачені ст. 57 МК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 57 МК України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:
1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
2) другорядні:
а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;
б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;
в) на основі віднімання вартості;
г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);
ґ) резервний.
Ч. 2 ст. 57 МК України передбачено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Відповідно до ч. 3 ст. 57 МК України, кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Згідно з ч. 6 ст. 54 МК України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:
1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;
2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;
3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;
4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 55 МК України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:
1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;
2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;
3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом;
4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування;
5) інформацію про:
а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються:
у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом;
у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті;
б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.
Як видно з матеріалів справи, декларантом в інтересах позивача з метою декларування та митного оформлення товару подано електронну митну декларацію 24UA209230109121U3, до якої долучено такі документи: пакувальний лист FSE0027920688161124E, рахунок проформа PRN0535720688161124, рахунок фактура (інвойс) FSE0027920688161124E на суму 86085,60 пол.зл., автотранспортна накладна (СMR), сертифікати та декларація про проходження товару, банківський платіжний документ, що стосується оплати товару 280JBKLOB, калькуляція транспортних витрат, зовнішньоекономічний договір № 01-12 від 23.12.2021 р., доповнення до зовнішньоекономічного договору № 5, доповнення до зовнішньоекономічного договору delivery note FSE0027920688161124E, заключна виписка за 15.11.2024р., копія митної декларацій країни відправлення 24PL445010000NU2B7; договір про надання послуг митного брокера № 60/2022.
Також декларантом в інтересах позивача з метою декларування та митного оформлення товару подано митну декларацію електронну митну декларацію 24UA209230112087U4, до якої долучено такі документи: пакувальний лист FSE0028420688161124E, рахунок проформа PRN0554120688161124 та рахунок проформа PRN0542420688161124, рахунок фактура (інвойс) FSE0028420688161124E на суму 93298,03 пол.зл., автотранспортна накладна (СMR), сертифікати та декларація про проходження товару, банківські документи, що стосуються оплати товару 283JBKLOB та 282JBKLOB, рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послух №01Е/11/24, документ, що підтверджує вартість перевезення №1, договір про перевезення № 02-11, зовнішньоекономічний договір № 01-12 від 23.12.2021р., доповнення до зовнішньоекономічного договору № 5, доповнення до зовнішньоекономічного договору delivery note FSE0028420688161124E, заключна виписка за 22.11.2024р. та заключна виписка за 26.11.2024р., копія митної декларацій країни відправлення 24PL445010000VP4B8; договір про надання послуг митного брокера № 60/2022.
Також декларантом в інтересах позивача з метою декларування та митного оформлення товару подано митну декларацію електронну митну декларацію 24UA209230114574U6, до якої долучено такі документи: пакувальний лист FSE0029120688161224E, рахунок проформа PRN0571620688161124, рахунок фактура (інвойс) FSE0029120688161224E на суму 81558,83 пол.зл., автотранспортна накладна (СMR), сертифікати і декларації про проходження товару, банківський документи, що стосуються оплати товару 285JBKLOС, калькуляція транспортних витрат, зовнішньоекономічний договір № 01-12 від 23.12.2021р., доповнення до зовнішньоекономічного договору № 5, доповнення до зовнішньоекономічного договору delivery note FSE0029120688161224E, заключна виписка за період 03.12.2024р., копія митної декларацій країни відправлення 24PL445010000135ОВ6; договір про надання послуг митного брокера № 60/2022.
Митним органом сформовано вимоги про подання додаткових документів для підтвердження митної вартості відповідно до ст. 53 МК України, а саме: 1) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 2) якщо рахунок сплачено - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 3) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 4) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 5) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; 6) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний із договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 7) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 8) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 9) виписку з бухгалтерської документації; 10) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 11) копію митної декларації країни відправлення; 12) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Щодо наявності у відповідача правових підстав для надіслання вимог про надання додаткових документів, суд зазначає, що витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Органи доходів і зборів мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає органу доходів і зборів право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Відтак наведені приписи зобов'язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Встановивши вiдсутнiсть достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхiднi для підтвердження того чи іншого показника.
Натомість відповідач витребував документи, що вже були надані на підтвердження складових митної вартості (інвойс, транспортні перевізні документи, платіжні документи, копію митної декларації країни відправлення).
На виконання вимоги декларантом повторно подано документи, долучені до митних декларацій.
За результатами розгляду поданих документів відповідач прийняв спірні картки відмови в прийнятті митної декларації та рішення про коригування митної вартості товарів.
Надаючи оцінку обставинам, які стали підставою для прийняття оскаржуваних рішень про коригування митної вартості товарів, суд зазначає наступне.
У спірних рішеннях відповідач покликається на недоліки транспортних та перевізних документів, а саме на відсутність документального підтвердження всіх складових витрат, понесених покупцем до моменту перетину державного кордону, відсутність реквізитів у CMR у графі «перевізник», відсутність інформації про розмір тарифної ставки на перевезення одиниці виміру (ваги) товару за 1 кілометр маршруту.
З цього приводу суд зазначає, що Верховний Суд Касаційного адміністративного суду в рамках справи №804/16553/14, досліджував питання доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення згідно умов Митного кодексу України та зазначив: «Суд зазначає, що якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів».
Щодо відсутності реквізитів перевізника та інформації щодо розміру тарифної ставки, то представник позивача надав пояснення, що позивач (покупець товару) власними транспортними засобами здійснював поставку товару від місця навантаження до митого посту.
Щодо тверджень митного органу про те, що експортна декларація країни відправлення не містить відміток митних органів країни відправлення, які підтверджують факт здійснення експорту оцінюваного товару, то кожна експортна декларація країни відправлення має унікальний номер, штрих-код та номер транзакції, що в сукупності підтверджують факт здійснення експорту оцінюваного товару.
Суд наголошує, що митна декларація країни відправлення за змістом ч. 2 ст. 53 МК України не є основним документом, який підтверджує митну вартість товарів. Відповідно до п. 7 частини третьої ст. 53 Митного кодексу копія митної декларації країни відправлення є додатковим документом, що подається (за наявності) декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів. Більше того, декларант не впливає на заповнення експортної декларації і тому подає її митниці в такому вигляді, в якому отримав від відправника.
Надана декларантом митна декларація країни відправлення має форму електронного документа та містять усі необхідні ідентифікатори створення цього електронного документу країною відправлення, зокрема QR-кодовий ідентифікатор, що в свою чергу надає митному органу право, відповідно до приписів п. 5 ч. 5 ст. 54 МК України, перевірити її автентичність, а в разі наявності відповідних сумнівів, звернутися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості, а не покладати на декларанта не передбачені законодавством обов'язки щодо підтвердження виконання уповноваженими установами інших країн встановлених ними процедур.
Щодо відсутності документів, що підтверджують відповідність товару нормам та технічним характеристикам, то суд зазначає, що такі в розумінні статті 53 МК України не належать до документів, що підтверджують митну вартість товару.
У рішенні від №UA209000/2024/100590/2 від 29.11.2024 митний орган також вказав про відсутність платіжних документів.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, зокрема відповіді на вимогу про надання документів, декларантом було надано платіжні доручення №283JBKLOB та №282 JBKLOB. Вказані платіжки містять посилання на рахунок-фактуру, долучену до відповідної митної декларації, відтак підтверджують факт проведення оплати за конкретний товар.
У рішенні №UA209000/2024/100602/2 від 06.12.2024 митний орган вказує на відсутність пропозиції продавця, з якої встановлюється митна вартість, та яка є додатком до контракту №01-12.
Згідно з пунктом 2.1 контракту №01-12 ціна товару, що продається відповідно до цього контракту, визначається у доларах, Євро або злотих і визначається рахунком продавця, який є додатком до цього контракту.
Водночас, як вбачається з картки відмови в прийнятті митної декларації №UA209230/2024/003962, декларантом було подано разом із митною декларацією рахунок-проформу PRN0571620688161124 від 29.11.2024 та рахунок-фактуру, що спростовує зауваження відповідача.
Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що при проходженні митного контролю позивачем подано достатньо документів для підтвердження митної вартості товару за основним методом (за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються). Подані документи містили достовірні числові дані, які підтверджували митну вартість товарів за ціною договору. Твердження відповідача щодо того, що документи, подані до митного оформлення, містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення митної вартості є не конкретизованим та безпідставним.
Відповідач, в свою чергу, не обґрунтував те, відсутність якої інформації чи розбіжність яких відомостей перешкоджає підтвердженню митної вартості товарів згідно з поданими позивачем митними деклараціями.
Крім того, відповідно до п.п. 2, 4 ч.2 ст.55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Згідно з пунктом 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року №598, посилання на використання цінової інформації ЄАІС у рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.
Проте, у оскаржуваних рішеннях крім номеру та дати митної декларації, на підставі якої здійснено розрахунок скоригованої митної вартості товару, будь-яких пояснень щодо коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо не наведено.
Встановлені судом обставини справи свідчать про відсутність у відповідача фактичних підстав для коригування заявленої декларантом митної вартості товарів, а саме коригування митної вартості шляхом прийняття рішень про коригування митної вартості товарів №UA209000/2024/100575 від 21.11.2024, №UA209000/2024/100590 від 29.11.2024, №UA209000/2024/100602/2 від 06.12.2024, є необґрунтованим.
А тому, як наслідок, вищезазначені рішення відповідача про коригування митної вартості товарів є протиправними та підлягають скасуванню.
Суд зазначає, що картка відмови в прийнятті митних декларацій, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення не має самостійних юридичних підстав прийняття, а є документом, який приймається виключно у зв'язку з прийняттям рішень про коригування митної вартості, а тому суд дійшов висновку щодо наявності підстав для скасування також і карток відмови в прийнятті митної декларації №UA209230/2024/003766, №UA209230/2024/003868 та №UA209230/2024/003962.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 09.09.2020 у справі №400/3133/18.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 1 ст. 73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд доходить переконання, що оскаржувані рішення про коригування митної вартості не відповідають критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, що визначені ч. 2 ст. 2 КАС України.
Таким чином, встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, тоді як відповідач всупереч встановленому ч. 1 ст. 77 КАС України обов'язку доказування правомірності рішень про коригування митної вартості та карток відмови не довів, а відтак останні підлягають скасуванню, а позов - задоволенню.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як випливає з матеріалів справи, позивачем під час звернення до суду з цим позовом сплачено судовий збір у розмірі 12112,00 грн. Саме таку суму судового збору слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Також позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4500,00 грн.
Відповідач у відзиві на позовну заяву стверджує, що заявлена до відшкодування сума витрат на професійну правничу допомогу є завищеною та не відповідає критеріям співмірності, визначеним у ч. 5 ст. 134 КАС України.
Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За правилами ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Судом з'ясовано, що представник позивача на доказ понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу подав до суду документи (копії):
- договір про надання правової допомоги №02/25 від 02.01.2025;
- додаток №6 до договору про надання правової допомоги №02/25 від 02.01.2025;
- платіжна інструкція №2314
- звіт про надану правову допомогу.
Додатком №6 до договору про надання правової допомоги №02/25 визначено суму гонорару у розмірі 4500,00 грн.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у Постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 зазначив, що адвокат не зобов'язаний надавати детальний опис виконаних робіт (наданих послуг), у випадку, якщо розмір гонорару, встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі.
Окрім того, Верховний Суд в своїй постанові звертає увагу на зміст ст.134 КАС України, яка запроваджена "для визначення розміру витрат", в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.
За положеннями ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Суд звертає увагу, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини, як джерело права.
Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У справі «Est/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04; остаточне рішення 02.06.2014) Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При визначенні суми відшкодування суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг, що відповідає позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 23.04.2019 у справі №826/9047/16 (касаційне провадження №К/9901/5750/19).
Враховуючи згадану правову позицію Верховного Суду, виходячи з принципу співмірності та розумності судових витрат, враховуючи конкретні обставини справи та зміст виконаних послуг, суд вважає за доцільне зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу та покласти на відповідачів понесені позивачем судові витрати на оплату професійної правничої допомоги адвоката в суді першої інстанції в сумі 3000,00 грн. В задоволенні решти суми витрат на професійну правничу допомогу відмовити.
Керуючись ст. ст. 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемберг ЗІЗ» до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування рішень та карток відмови, задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2024/100575 від 21.11.2024 та картку відмови в прийнятті митної декларації №UA209230/2024/003766.
Визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2024/100590 від 29.11.2024 та картку відмови в прийнятті митної декларації №UA209230/2024/003868.
Визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2024/100602/2 від 06.12.2024 та картку відмови в прийнятті митної декларації №UA209230/2024/003962.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемберг ЗІЗ» судові витрати зі сплати судового збору в сумі 12112 (дванадцять тисяч сто дванадцять) гривень 00 копійок та 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу.
У задоволенні стягнення решти витрат на професійну правничу допомоги відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Лемберг ЗІЗ» (79037, м. Львів, вул. Б. Хмельницького, 247/8; код ЄДРПОУ 43333553).
Відповідач: Львівська митниця (79000, м. Львів, вул. Т. Костюшка, 1; код ЄДРПОУ 43971343).
СуддяСидор Наталія Теодозіївна