ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА про відмову у забезпечення позову
21 травня 2026 р.Справа №160/13435/26
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Прудник Сергій Володимирович, розглянувши у письмовому провадженні заяву представника заявника ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовною заявою ОСОБА_2 до в собі представника ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, відповідача-2: Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,-
19.05.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 18.05.2026 року через систему «Електронний суд» позовна заява ОСОБА_2 до в собі представника Федорчука Кирила Юрійовича до відповідача-1: Головного управління Державної міграційної служби України у Донецькій області, відповідача-2: Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в якій представник позивача просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області від 14.04.2026 року про відкликання дозволу на імміграцію в Україну стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Російської Федерації;
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області №120322600008689 від 16.04.2026 року про відкликання посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 , виданої 19.04.2023, виданої на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вказані позовні вимоги обґрунтовані тим, що враховуючи відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів настання жодної з підстав, вичерпно визначених ст. 12 та ст. 12-1 Закону України «Про імміграцію», рішення відповідача-1 від 14.04.2026 року про відкликання дозволу на імміграцію є таким, що прийняте за відсутності визначених законом підстав, з порушенням ч. 2 ст. 19 Конституції України та підлягає скасуванню. На думку представника позивача, відкликання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, що неминуче тягне за собою припинення законних підстав перебування позивача в Україні, становить непропорційне втручання у право позивача та його дружини на повагу до приватного і сімейного життя, гарантоване ст. 8 Конвенції. Зміст рішення відповідача-2 №120322600008689 від 16.04.2026 року не містить жодних посилань на конкретні фактичні обставини, які стали підставою для висновку про необхідність відкликання дозволу на імміграцію позивача. Рішення обмежується формальним посиланням на підпункт 1 пункту 64 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року №321, без розкриття мотивів первинного рішення про відкликання дозволу на імміграцію. Текст рішення відповідача-1 досі не вручений позивачу всупереч принципу прозорості і права особи на участь у процесі прийняття рішення. За таких обставин оскаржувані рішення не відповідають критеріям, встановленим ст. 2 КАС України, як такі, що прийняті немотивовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для справи, та непропорційно. Рішення відповідача-2 (про відкликання посвідки на постійне проживання) є рішенням, похідним від рішення відповідача-1 (про відкликання дозволу на імміграцію). Це прямо випливає як з тексту самого рішення відповідача-2, так і з листа ГУ ДМС України у Дніпропетровській області №1201.3.4-8540/12.3-26 від 12.05.2026 року. Згідно з підпунктом 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321, посвідка на постійне проживання відкликається у разі відкликання дозволу на імміграцію в Україну. Таким чином, скасування рішення відповідача-1 автоматично та неминуче усуває правову підставу прийняття рішення відповідача-2. Скасування первинного (рішення відповідача-1) та похідного (рішення відповідача-2) рішень у комплексі є єдиним ефективним способом захисту порушеного права позивача, оскільки забезпечує повне відновлення його правового статусу як особи, що постійно проживає в Україні на законних підставах.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.05.2026 року зазначена вище справа розподілена та передана судді Пруднику С.В.
Одночасно із поданою до суду позовною заявою представником заявника ОСОБА_1 до суду подано заяву про забезпечення позову, в якій представник просить суд:
- забезпечити позов шляхом зупинення дії рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області від 14.04.2026 року про відкликання дозволу на імміграцію в Україну стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Російської Федерації, до набрання законної сили рішенням суду у цій справі;
- забезпечити позов шляхом зупинення дії рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області №120322600008689 від 16.04.2026 року про відкликання посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 , виданої 19.04.2023 року, виданої на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до набрання законної сили рішенням суду у цій справі;
- заборонити Державній міграційній службі України, її територіальним органам, Національній поліції України, Державній прикордонній службі України, Службі безпеки України, а також іншим органам державної влади, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, у межах наданих повноважень, вчиняти будь-які дії, спрямовані на реалізацію оскаржуваних рішень, зокрема щодо примусового повернення, примусового видворення, затримання з метою забезпечення видворення, оформлення заборони в'їзду в Україну, виключення відомостей про дозвіл на імміграцію та посвідку на постійне проживання з відповідних реєстрів та інформаційних систем стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.
Аргументи даної заяви зводяться до того, що позивач є громадянином держави-агресора. В умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, можливість виїзду громадянина російської федерації до більшості сусідніх з Україною держав, включаючи держави-члени ЄС, є вкрай обмеженою або взагалі відсутньою. Прямі сполучення з російською федерацією припинені; правовий, безпековий і фактичний шлях повернення позивача до країни громадянства, в якій він не перебував з дворічного віку, відсутній. Невжиття заходів забезпечення позову поставить позивача в ситуацію, у якій формальна вимога законного виїзду в установлений строк буде фактично нездійсненною, що з високою ймовірністю призведе до його затримання та примусового видворення в умовах активних бойових дій. Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземцю, стосовно якого прийнято рішення про примусове повернення чи примусове видворення, в'їзд в Україну забороняється на строк до 10 років. У разі виконання оскаржуваних рішень до набрання законної сили рішенням суду у цій справі, навіть позитивне для позивача рішення суду про скасування рішень відповідача-1 та відповідача-2 не дасть змоги позивачу фактично повернутися до України - буде діяти самостійна підстава для заборони в'їзду, не охоплена предметом цього позову. Отже, виконання рішення суду в частині поновлення статусу позивача в Україні стане об'єктивно неможливим - що прямо відповідає умові ч. 1 ст. 150 КАС України. Позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі з громадянкою України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 , актовий запис №170 від 25.04.2025). Подружжя спільно проживає у м. Дніпрі, спільно веде господарство та є взаємно економічно інтегрованим. Виконання оскаржуваних рішень неминуче призведе до фактичного розриву подружжя - позивач буде змушений виїхати з України, а його дружина як громадянка України в умовах воєнного стану не зможе вільно виїжджати до нього, а він - повертатися в Україну. Така ситуація становить непропорційне втручання у право на повагу до приватного та сімейного життя, гарантоване ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а її наслідки після виконання оскаржуваних рішень мають незворотній характер позивач з 2022 року здійснює офіційну трудову діяльність на території України на підставі трудового договору з фізичними особами-підприємцями у м. Дніпрі (запис у трудовій книжці серії НОМЕР_3 ). Робота передбачає сплату єдиного соціального внеску, податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету України, у тому числі у воєнний час. Невжиття заходів забезпечення позову призведе до примусового припинення трудових відносин з усіма перевагами, які отримує держава від офіційної зайнятості іноземця, тривалої інтеграції в економіку та соціальну сферу України. Підставою прийняття оскаржуваних рішень не є ані обвинувальний вирок суду щодо позивача (п. 1 ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про імміграцію»), ані обґрунтоване подання уповноваженого органу про конкретні факти, що становлять загрозу національній безпеці (п. 2 ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про імміграцію»). Збереження поточного правового статусу позивача на час судового розгляду справи не створює жодної додаткової загрози ані національній безпеці, ані громадському порядку - оскільки позивач безперервно та законно проживає в Україні з 2000 року, з 2023 року має посвідку на постійне проживання, з 2022 року офіційно працевлаштований, з 2025 року перебуває у шлюбі з громадянкою України та системно надавав волонтерську допомогу Збройним Силам України та правоохоронним органам (підтверджено подяками від Міністерства юстиції України, Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області, ГУНП в Запорізькій області, Управління «КОРД» ГУНП в Донецькій області).
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.05.2026 року, зазначена вище заява про забезпечення позову була розподілена та передана судді Пруднику С.В.
Розглянувши заяву про забезпечення позову та перевіривши подані матеріали, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо, зокрема, невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Частиною 2ст. 151 КАС України передбачено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
У заяві про забезпечення позову представник заявника просить суд:
- забезпечити позов шляхом зупинення дії рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області від 14.04.2026 року про відкликання дозволу на імміграцію в Україну стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Російської Федерації, до набрання законної сили рішенням суду у цій справі;
- забезпечити позов шляхом зупинення дії рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області №120322600008689 від 16.04.2026 року про відкликання посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 , виданої 19.04.2023 року, виданої на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до набрання законної сили рішенням суду у цій справі;
- заборонити Державній міграційній службі України, її територіальним органам, Національній поліції України, Державній прикордонній службі України, Службі безпеки України, а також іншим органам державної влади, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, у межах наданих повноважень, вчиняти будь-які дії, спрямовані на реалізацію оскаржуваних рішень, зокрема щодо примусового повернення, примусового видворення, затримання з метою забезпечення видворення, оформлення заборони в'їзду в Україну, виключення відомостей про дозвіл на імміграцію та посвідку на постійне проживання з відповідних реєстрів та інформаційних систем стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.
В мотивування вказаної заяви представник заявника вказує, що невжиття заходів забезпечення позову поставить позивача в ситуацію, у якій формальна вимога законного виїзду в установлений строк буде фактично нездійсненною, що з високою ймовірністю призведе до його затримання та примусового видворення в умовах активних бойових дій.
Суд вказує, що відповідно до пункту 1 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 р. №322 (далі Порядок №322), посвідка на тимчасове проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.
Згідно пунктів 67, 68 Порядку №322, після закінчення строку дії посвідки іноземець та особа без громадянства зобов'язані в семиденний строк зняти з реєстрації місце проживання та виїхати за межі України. При цьому посвідка здається до територіального органу/територіального підрозділу ДМС.
Іноземець або особа без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про скасування посвідки, повинні здати посвідку, зняти з реєстрації місце проживання та виїхати за межі України в семиденний строк з дня отримання копії такого рішення.
Відповідно, до статті 203 КУпАП, порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті, - тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Недодержання іноземцями та особами без громадянства встановленого порядку реєстрації або порушення встановленого терміну перебування в Україні, виявлені в пунктах пропуску через державний кордон України, - тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином, нормами чинного законодавства передбачено застосування при порушенні іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, зокрема проживання за документами термін дії яких закінчився або у випадку їх скасування, такого адміністративного заходу впливу як штраф.
За приписами ч. ч. 1, 7 статті 26 Закону №3773 іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. У разі прийняття рішення про примусове повернення в паспортному документі іноземця або особи без громадянства скасовується віза і вилучаються документи, що підтверджують законні підстави перебування в Україні.
Таким чином, примусове повернення іноземців з території України в країну походження або третю країну обумовлений винесенням центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), відповідного рішення.
Водночас, суд звертає увагу на те, що заявник не надав доказів, що рішення про примусове повернення в країну походження або третю країну щодо позивача не приймалось.
При цьому, відповідно до частини першої-другої статті 13 Закону України "Про імміграцію" від 07.06.2001 №2491-ІІІ центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, разом із рішенням про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання одночасно приймає рішення про примусове повернення. Копії рішень про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання і примірник рішення про примусове повернення протягом п'яти календарних днів з дня прийняття надсилаються рекомендованим листом особі, стосовно якої вони прийняті, або вручаються їй. Відкликана або визнана недійсною посвідка підлягає вилученню центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону.
Особа, стосовно якої прийнято рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, повинна виїхати з України протягом строку, визначеного рішенням про примусове повернення.
Частиною третьою статті 13 вказаного Закону визначено, що якщо за цей час особа не виїхала з України і не оскаржила рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання до суду, вона підлягає примусовому видворенню в порядку, передбаченому законом України.
Якщо особа оскаржила рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання до суду, виконання рішення про її примусове повернення призупиняється до набрання рішенням суду законної сили.
Отже, у випадку прийняття контролюючим органом рішення про скасування дозволу на імміграцію та його оскарження до суду, рішення про видворення особи не приймається до набрання рішенням суду законної сили, що свідчить про відсутність можливості настання для позивача тих негативних наслідків, про які він стверджує у заяві про забезпечення позову.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 03.02.2022 у справі №280/4557/21.
Суд звертає увагу на те, що обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, представник заявника вказує також про протиправність прийняття відповідачем спірних рішень що може бути встановлено виключно при розгляді справи по суті.
Отже, обґрунтування вказаної заяви по суті тотожне обґрунтуванню позовних вимог, а застосування судом заходів забезпечення позову, про які просить позивач, без з'ясування фактичних обставин справи означатиме надання судом передчасних правових оцінок по суті пред'явленого позову і ототожнюватиметься з фактичним задоволенням позову.
Суд зазначає, що заява не містить належного та достатнього обґрунтування з приводу необхідності забезпечення позову та не містить доказів, які б вказували, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист та поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, або ж вказували на наявність очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення у зв'язку із цим прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду.
Враховуючи те, що у поданій заяві про забезпечення позову представник позивача не довів існування жодної з обставин, передбачених частиною 2статті 150 КАС України, за наявності яких суд може забезпечити позо, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову на підставі частини 2 статті 150 КАС України є необґрунтованою.
Враховуючи викладене, у задоволенні заяви про забезпечення позову необхідно відмовити.
Керуючись ст. ст. 150, 151, 154, 156, 241, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні заяви представника заявника ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити повністю.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник