Справа № 726/195/26
Провадження №2/726/204/26
Категорія 33
18.05.2026 м. Чернівці
Садгірський районний суд м. Чернівці у складі: головуючого судді Мілінчук С. В., за участю секретаря судових засідань Колісник А.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернівці цивільну справу за позовною заявою адвоката Антіпової Юлії Сергіївни, яка діє від імені та в інтересах ОСОБА_1 до ТОВ будівельна фірма «Чернівціжитлобуд», ОСББ «Хотинська, 49М» про визнання права власності,-
1.Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Позивач звернулась до суду із позовом до відповідачів в якому вказує, 23 жовтня 2007 року між нею та ТОВ БФ «Чернівціжитлобуд» було укладено договір будівельного підряду на будівництво трикімнатної квартири АДРЕСА_1 вартістю 332 519 грн.
Крім того, 10 грудня 2007 року між сторонами укладено договори будівельного підряду на будівництво автостоянок № 12 та № 13 у зазначеному житловому будинку вартістю по 3800 грн кожна.
На виконання умов договорів позивачка зобов'язалась здійснити оплату вартості будівництва квартири та автостоянок, а після повної оплати та введення будинку в експлуатацію набути право власності на відповідні об'єкти нерухомості.
Позивачка зазначає, що свої зобов'язання за договорами виконала у повному обсязі, перерахувавши на рахунок ТОВ БФ «Чернівціжитлобуд» грошові кошти за будівництво квартири у загальному розмірі 344 654 грн, а також 7600 грн за будівництво автостоянок № 12 та № 13.
Житловий будинок по АДРЕСА_2 введено в експлуатацію у 2008 році, створено ОСББ «Хотинська 49М», членом якого стала і позивачка. Того ж року позивачка підписала акти приймання-передачі квартири та автостоянок, однак їх примірники їй повернуті не були, оскільки, за поясненням виконроба, вони мали бути додатково підписані генеральним підрядником.
Позивачка вказує, що з моменту створення ОСББ і по теперішній час проживає у квартирі АДРЕСА_3 , користується нею та автостоянками, сплачує комунальні платежі та виконує обов'язки співвласника будинку, що підтверджується довідками ОСББ.
Разом із тим, забудовник відмовляється надати їй необхідні документи для реєстрації права власності на квартиру та паркомісця, посилаючись на неповну оплату нею вартості будівництва. Наголошує, що такі відомості не відповідають дійсності, адже вона у повному обсязі сплатила усі належні платежі за договором підряду.
Відтак, позивачка вважає, що як інвестор, який повністю виконав умови договорів та оплатив вартість будівництва, вона є первісним власником спірного майна, однак через ненадання забудовником необхідних документів не може зареєструвати право власності у встановленому законом порядку.
У зв'язку з викладеним просить суд ухвалити рішення, яким визнати за нею право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_4 загальною площею 95,60 кв.м, а також на автостоянки АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 у зазначеному будинку.
Представник відповідача ТОВ БФ «Чернівціжитлобуд» подав до суду відзив у якому зазначив, що позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.
В обгрунтування відзиву посилався на те, що позивачка вже зверталась до суду з аналогічними вимогами у справі №726/1048/18 за позовом про зобов'язання вчинити дії та визнання права власності. У вказаній справі судом було встановлено наявність заборгованості позивачки перед ТОВ БФ «Чернівціжитлобуд» за договорами будівельного підряду від 23.10.2007 року та 10.12.2007 року, зокрема борг за будівництво квартири в сумі 31 046 грн та пеня у розмірі 52 478,82 грн, а також борг за будівництво автостоянок №12 та №13 по 14 000 грн за кожну та пеня в сумі 56 001 грн.
Також відповідач зазначав, що у справі було проведено судово-економічну експертизу, якою підтверджено наявність заборгованості позивачки перед відповідачем.
Наголошує, що у зв'язку з неповним розрахунком позивачці не були видані довідки про повну оплату та акти приймання-передачі квартири і паркомісць для подальшого оформлення права власності. Позивачці було відомо про наявність заборгованості ще у 2009 році, про що її повідомляли рекомендованими листами, а тому, на думку відповідача, позивачкою пропущено встановлений ст. 257 ЦК України трирічний строк позовної давності. Борг перед забудовником позивачкою не сплачено дотепер.
Таким чином відсутні підстави для задоволення позову.
2. Рух справи у суду, заяви (клопотання) учасників справи.
26.01.2026 року позовна заява була прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі.
Ухвалою суду від 10.03.2025 року підготовче провадження у справі було закрито, справу призначено до судового розгляду.
Позивач та її представник у судовому засіданні надали пояснення аналогічні викладеним у позові, наголосили, що вже близько 17 років позивач проживає у вказаній квартирі, користується паркомісцем, сплатила всі необхідні платежі за договором підряду. Після завершення будівництва виявилось, що площа її квартири більша, ніж це було передбачено у договорі, а тому вона здійснила доплату у розмірі 12000,00 гривень. У свою чергу, відповідач не визнає її право власності на таке майно, не надає їй необхідних документів для реєстрації права власності на майно. Позовні вимоги підтримує, позов просить задовольнити.
Представник ТОВ будівельна фірма «Чернівціжитлобуд» надав пояснення аналогічні викладеним у відзиві на позов, зазначив, що за позивачкою обліковується борг зі сплати платежів, згідно договору підряду, що унеможливлює отримання нею відповідних документів. Позовні вимоги не визнає, просить відмовити у задоволенні позову.
Представник ОСББ «Хотинська, 49М» у судове засідання не зявився.
3. Зміст правовідносини.
Судом встановлено, що спірні правовідносини, що виникли між сторонами, є цивільними, виникли на підставі договорів будівельного підряду та пов'язані з інвестуванням будівництва та набуттям права власності на об'єкти нерухомого майна на підставі вказаних договорів.
Аналіз обставин справи в цілому дає підстави вважати, що позивачка стверджує про належне та повне виконання взятих на себе зобов'язань за договорами будівельного підряду щодо оплати вартості будівництва квартири та автостоянок. Після введення будинку в експлуатацію вона фактично прийняла спірне майно у користування, проживає у квартирі, користується паркомісцями та несе витрати, пов'язані з їх утриманням. Водночас, у зв'язку з ненаданням забудовником документів, необхідних для оформлення права власності, позивачка, на її думку, позбавлена можливості здійснити державну реєстрацію права власності у встановленому законом порядку.
У свою чергу відповідач заперечує виконання позивачем умов договору підряду посилаючись на наявність у позивачки заборгованості за договорами, що, на його думку, виключає підстави для видачі документів, необхідних для оформлення права власності.
Зазначені обставини зумовили виникнення конфліктного правовідношення між сторонами щодо виконання умов договору з обох сторін та наявності у позивачки права на оформлення та державну реєстрацію права власності на спірні об'єкти нерухомого майна.
Таким чином, основною причиною виникнення спору є наявність між сторонами спору щодо повноти виконання позивачкою зобов'язань за договорами будівельного підряду та, як наслідок, наявності чи відсутності у неї права на оформлення і державну реєстрацію права власності на спірні об'єкти нерухомого майна, що і підлягає вирішенню у судовому порядку.
4. Фактичні обставини, встановлені судом.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності у своїй сукупності, встановив такі обставини, які мають значення для вирішення спору.
Судом встановлено, що 23 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ТОВ БФ «Чернівціжитлобуд» було укладено договір будівельного підряду на будівництво трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , попередньою вартістю 332 519,00 грн.
Крім того, 10 грудня 2007 року між тими ж сторонами укладено договори будівельного підряду на будівництво автостоянок № 12 та № 13 у вказаному житловому будинку, вартість кожної з яких становила 3 800,00 грн.
Зміст та умови зазначених договорів будуть наведені судом нижче під час оцінки спірних правовідносин.
Як убачається з акта державної приймальної комісії від 25.09.2008 року, тридцятишестиквартирний житловий будинок по АДРЕСА_2 прийнято в експлуатацію. Рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради № 762/21 від 01.10.2008 року вказаний акт затверджено.
26.09.2008 року відбулися установчі збори власників квартир та нежитлових приміщень новозбудованого будинку АДРЕСА_2 , на яких протоколом № 1 прийнято рішення про створення ОСББ «Хотинська 49М». До складу членів ОСББ, серед інших інвесторів будівництва, було включено і позивачку.
Листом № 290 від 03.10.2008 року позивачці запропоновано взяти участь у попередній передачі квартири за актом приймання-передачі за участю виконроба.
Як встановлено судом, акт приймання-передачі квартири АДРЕСА_7 позивачкою був підписаний, однак примірники актів приймання-передачі квартири та автостоянок, підписані зі сторони позивачки, залишилися у виконроба ТОВ БФ «Чернівціжитлобуд».
30.04.2009 року на підставі акта приймання-передачі закінченого будівництвом 36-квартирного житлового будинку по АДРЕСА_2 , підписаного між ОСББ «Хотинська 49М» та ТОВ БФ «Чернівціжитлобуд», вказаний будинок передано на баланс ОСББ разом із правом користування земельною ділянкою, на якій він розташований, а також виконавчою документацією щодо його будівництва.
Судом також встановлено, що після введення будинку в експлуатацію, виготовлення інвентаризаційної справи та присвоєння поштової адреси було змінено нумерацію квартир, у зв'язку із чим квартира АДРЕСА_7 , якою користується позивачка, отримала номер 21, що підтверджується довідкою ОСББ «Хотинська 49М» № 22 від 29.12.2025 року.
Із наданих суду доказів убачається, що позивачка з моменту створення ОСББ «Хотинська 49М» і по теперішній час є його членом, проживає у трикімнатній квартирі АДРЕСА_4 , користується комунальними послугами, а також виконує обов'язки співвласника щодо утримання будинку та прибудинкової території, що підтверджується довідками ОСББ «Хотинська 49М» № 20 від 24.10.2025 року та № 21 від 30.10.2025 року.
Разом із тим, ТОВ БФ «Чернівціжитлобуд», як генеральний підрядник будівництва житлового будинку АДРЕСА_2 , не надало позивачці актів приймання-передачі спірних об'єктів нерухомості та довідок про повний розрахунок за договорами будівельного підряду. Водночас ОСББ «Хотинська 49М», як балансоутримувач будинку, не мало повноважень щодо оформлення та видачі правовстановлюючих документів на вказане майно, оскільки не здійснювало його будівництво.
Судом встановлено, що право власності ОСОБА_1 на спірні об'єкти нерухомого майна у встановленому законом порядку не зареєстровано.
У 2017 році позивачкою було замовлено та виготовлено технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_4 загальною площею 95,60 кв.м.
Крім того, у 2017 році ОСОБА_1 замовила та отримала технічні паспорти на автостоянки № 12 та № 13, розташовані на цокольному поверсі багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_2 , площами 21,30 кв.м та 21,10 кв.м відповідно.
Отже встановлено, що відповідач не надає позивачці документи, необхідні для державної реєстрації права власності на вказані об'єкти нерухомого майна, мотивуючи це невиконанням останньою умов договорів будівельного підряду та наявністю заборгованості зі сплати передбачених договорами платежів.
5.Норми права, які застосував суд, мотиви з яких виходив суд
Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Статтею 316 ЦК України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Статтями 317, 321 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
У частині першій статті 179 ЦК України надано визначення речі як предмета матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
Статтею 182 ЦК України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
У теорії цивілістики під майновими правами розуміється: 1) у широкому значенні речового права суб'єктивне цивільне право як таке, що стосується майнових цінностей і має грошову оцінку, наприклад, право власності на похідні права, зобов'язальні права (права з договорів, що укладаються з приводу передання майна у власність або користування), майнові права інтелектуальної власності, корпоративні права, тощо; 2) у вузькому значенні - як суб'єктивне право, яке здатне бути самостійним об'єктом обороту; тобто у разі передання майнового права набувач отримує його як можливість претендування на майно або вчинення власних дій відносно майна.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном» (пункт 98 рішення ЄСПЛ щодо прийнятності заяви у справі «Броньовські проти Польщі», заява № 31443/96; пункт 22 рішення ЄСПЛ від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України», заява № 10972/05; пункт 74 рішення ЄСПЛ «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини» від 02 березня 2005 року, заяви № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).
У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об'єктами права власності можуть бути, у тому числі, «легітимні очікування» та «майнові права» (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1991 року у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії», заява № 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення від 01 червня 2006 року у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) ЄСПЛ вказав, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і в справі «Стреч проти Сполучного Королівства», заява № 44277/98).
Вказане свідчить про те, що громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на законних підставах право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.
Частиною першою статті 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
У частині другій статті 331 ЦК України чітко вказано, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Статтею 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 цього Закону).
Також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 та від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 зроблено висновок про те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.
Правовідносини сторін договору про фінансування будівництва, порядку управління цими коштами регулюються Законом України від 19 червня 2003 року № 978-IV «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» (далі - Закон № 978-IV) та Законом України від 18 вересня 1991 року № 1560-ХІІ «Про інвестиційну діяльність» (далі - Закон № 1560-ХІІ).
Відповідно до частини п'ятої статті 7 та статті 4 Закону № 1560-ХІІ інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктом і результатом інвестицій (об'єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права).
У статті 2 Закону № 978-IV вказано, що об'єкт інвестування - квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машиномісце тощо) в об'єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном.
Тобто після завершення будівництва та здачі будинку в експлуатацію квартира як окремий об'єкт цивільних правовідносин ще не існує і набуває юридично статусу об'єкта цивільних правовідносин лише після державної реєстрації, здійсненої відповідно до чинного законодавства.
Пунктом 50 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 визначено перелік документів, які подає заявник для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва на новозбудований об'єкт нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) вказано, що нормами законодавства встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб. Саме інвестор як особа, за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об'єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об'єкт інвестування. Інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об'єкт і після завершення будівництва об'єкта нерухомості набуває права власності на об'єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об'єкт за собою (пункти 92, 93, 95 постанови).
Захист прав на новостворене майно, прийняте в експлуатацію, в разі невизнання відповідачем прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист здійснюється на загальних засадах цивільного законодавства.
Визнання права як універсальний спосіб захисту абсолютних та виключних прав і охоронюваних законом інтересів передбачене у статті 16 ЦК України.
У статті 392 ЦК України вказано, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Зі змісту статті 392 ЦК України вбачається, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності.
Суб'єктом вимог про визнання права власності може будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи.
Спосіб захисту, передбачений статтею 392 ЦК України є різновидом загального способу захисту - визнання права, а тому його може бути використано в зобов'язальних відносинах за відсутності іншого, окрім судового, шляху відновлення порушеного права.
Тобто зазначений спосіб захисту як різновид загального способу захисту - визнання права може бути використаний не тільки в речово-правових відносинах, але й у зобов'язально-правових, так як сам по собі факт перебування осіб у тих чи інших відносинах, у тому числі договірних, не може перешкоджати застосуванню до цих відносин норм інститутів загальної частини цивільного права.
Способи захисту права, обрані позивачем та застосовані судом, повинні найбільш ефективно поновлювати порушені права, а специфіка інвестування в об'єкти будівництва та визначення новоствореного майна як об'єкта захисту права, відмінного від майнових прав на етапі укладення договорів про інвестування в будівництво, які мають різні назви, повинні тлумачитися на користь тієї особи, права якої порушено.
Практика визнання права власності на об'єкти нерухомості, розміщені у введених в експлуатацію будинках та спорудах, з огляду на відсутність у позивачів можливості оформити право власності в позасудовому порядку як ефективного способу захисту порушених прав підтримується й Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 27 лютого 2019 року у справі № 761/32696/13-ц (провадження № 14-606цс18), від 03 квітня 2019 року у справі № 1609/6643/12 (провадження № 14-107цс19), від 15 травня 2019 року у справі № 522/102/13-ц (провадження № 14-38цс19), від 29 травня 2019 року у справі № 1609/6645/12 (провадження № 14-220цс19), від 26 червня 2019 року у справі № 761/3428/15-ц (провадження № 14-268цс19).
Отже, у випадку оспорювання чи невизнання за інвестором, який виконав умови договору інвестування, первісного права власності на новостворений об'єкт інвестування, введений в експлуатацію, ефективним способом захисту такого права є визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України.
Ураховуючи особливість перетворення права на майнові права у право на новостворений об'єкт нерухомого майна, саме інвестор є першим власником за договором купівлі-продажу майнових прав на певне нерухоме майно, яке фактично існує, однак набуває формальних ознак об'єкта цивільних прав лише після його державної реєстрації. Вказане узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) вказала, що у разі виконання інвестором власних інвестиційних зобов'язань після завершення будівництва об'єкта інвестування відповідно до вимог закону майнові права інвестора трансформуються у право власності, яке підлягає державній реєстрації за інвестором як первісним власником.
Разом із тим, згідно зі ст. 509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 527, ЦК України встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно з вимогами ст. 875 ЦК України, за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.
Статтями 876 та 882 ЦК України встановлено, що власником об'єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено законом або договором. Замовник, який одержав повідомлення підрядника про готовність до передання робіт, виконаних за договором будівельного підряду, або, якщо це передбачено договором, - етапу робіт, зобов'язаний негайно розпочати їх прийняття. Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.
6. Мотиви з яких виходив суд та оцінка доказів.
6.1. Щодо договорів будівельного підряду на будівництво квартири.
Як було встановлено вище, 23.10.2007 року між ОСОБА_1 та ТзОВ БФ «Чернівціжитлобуд» було укладено договір будівельного підряду на будівництво трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1 попередньою вартістю 332 519,00 грн. Вартість квадратного метра складає 3700,00 грн.
Згідно з п. 2.2. Договору попередня вартість квартири визначена по динамічній ціні і може змінюватись згідно змін у діючому законодавстві та інфляційних процесів. Доля будівництва квартири складає 3,595 %.
Пунктом 3 договору визначено, що до 05.11.2007 року замовник зобовязується сплатити аванс у розмірі 20000,00 гривень. Вартість виконаних робіт станом на 01.10.2007 року у сумі 133844,00 гривень проводяться у визначені строк у розмірі по 9565,00 гривень що 2 місяці ( грудень 2007 року, січень 2008 року, березень 2008 року і тд.) до грудня 2008 року. Інша ж частина оплати за договором повинна відбуватися таким чином: у строк до 5 числа наступного місяця замовник встановлює обсяг оплаи виконаних робіт у генпідрядника. На підставі встановленого обсягу, сплачує вартість виконаних робіт за кожен місяць до 15 числа наступного місяця.
Пунктом 3.6. договору визначено, що за кожен день затримкии оплати авансу або вартості виконаних робіт, замовник сплачує пеню у розмірі 0,5 % від простроченої суми з початку будівництва. Пеня входить у вартість квартири та не повертається замовнику.
У пункті 3.4 визначено, що після виготовлення інвентарної справи по уточненій площі замовник оплачує різницю вартості між проектною та фактичною площею квартири.
Пунктом 9 Договору встановлено, що замовник набуває право власності на приміщення тільки після повної оплати виконаних робіт і після прийому в експлуатацію житлового будинку.
Отже, на виконання п. 3 договору до 05.11.2007 року позивач повинна була сплатити відповідачу аванс у розмірі 20000,00 гривень. Вартість вже виконаних робіт станом на 01.10.2007 року у сумі 133844,00 гривень повинна сплачувати регулярними платежами у визначені договором строки. Крім того, іншу частина вартості за договором, замовник повинен виплачувати щомісяця після узгодження із підрядником обсягу та вартості проведених робіт за попередній місяць.
У якості доказу оплати за договором будівельного підряду на будівництво трьохкімнатної квартири, позивач долучила копії квитанцій. Судом було встановлено, що позивач частково виконала свої зобовязання за договором, саме до 05.11.2007 року сплатила на рахунок відповідача аванс:
23.10.2007 року - 4000,00 гривень;
01.11.2007 року - 16000,00 гривень.
Крім того здійснювала періодичні платежі у відповідності до п 3.1.договору. При цьому, розмір таких платежів був різним у різні місяці. На переконання суду, це повязано із тим, що до періодичних платежів за вже виконані роботи у розмірі 9565,00 гривень додавались також і щомісячні платежі за ті будівельні роботи, які були виконана після 01.10.2007 року. Водночас, сторонами не надано будь-яких доказів, які б підтверджували розмір узгоджених помісячних платежів. За таких умов, суду, на підставі виключно квитанцій про оплату послуг за договором, не виявляється можливим достаменно встановити належний розмір періодичних платежів та те, чи прострочувала позивач їх оплату, відповідно чи порушувала вона умови договору, що має наслідком невизнання її права власності на вказану квартиру.
Разом із тим, судом було встановлено, що у 2018 році, ОСОБА_1 зверталась до суду із позовом у якому просила суд зобов'язати ТОВ БФ «Чернівціжитлобуд», видати довідку про повну оплату вартості вищевказаної трикімнатної квартири та автостоянок № 12 та 13.
Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 21.01.2020 року у справі № 2/725/553/18, яке є приюдиційним щодо даної справи № 726/195/26, яку розглядає Садгірський районий суд м. Чернівці, позовні вимоги було задоволено частково, зобов'язано ТОВ БФ «Чернівціжитлобуд», видати ОСОБА_1 довідку про оплату вартості трьохкімнатної квартири та автостоянок №12 і № 13. У рішенні встановлено існування заборгованості позивача перед відповідачем на виконання договору підряду з будівництва квартири.
Матеріали справи містять копії письмових доказів, які були предметом дослідження та оцінки Першотравневого районного суду м. Чернівці під час ухвалення вказаного рішення. З огляду на преюдиційний характер встановлених у справі обставин, суд вважає можливим використати зазначені письмові докази при розгляді даної справи без повторної оцінки тих обставин, яким уже надано правову оцінку у судовому рішенні, що набрало законної сили.
Так, як вбачається із листа ТОВ БФ «Житлобуд» № 6 від 23.01.2018 року, виданої на адвокатський запит, вищевказаний будинок зданий в експлуатацію у 2008 році, проте, за ОСОБА_1 рахується борг в сумі 31046,00 грн. та нарахована пеня згідно п.3.6 договору будівельного підряду від 23.10.2007 року у розмірі 52478,82 грн. про що їй неодноразово повідомлялось, однак нею було проігноровано. Крім того у позивача існує борг і по будівництву автостоянок №12 в розмірі 14000,00 грн. та №13 в розмірі 14000,00 грн. і сума пені по гаражах в розмірі 56001,00 грн. згідно договорів від 10.12.2007 року. Таким чином загальна заборгованість становить 167525,82 гривень. У зв'язку з неповним розрахунком ОСОБА_1 не видані Довідки про повну оплату та Акти прийому-передач квартири для подальшого оформлення права власності.
У справі було призначено судово-економічну експертизу, на вирішення якої поставлено запитання про відповідність розрахунку заборгованості умовам договорів підряду.
24.04.2018 року було складено висновок експерта, із мотивувальної частини якого вбачається, що розрахунок заборгованості частково відповідає умовам договору.
Було встановлено, що проектна вартість квартири, станом на момент укладення договору підряду складала 332519,00 грн, за умови, що площа квартири складатиме 89,87 м.кв. Фактична ж площа квартири після завершення будівництва склала 95, 60 кв.м.
Такі обставини, як це встановлено судом, підтверджуються умовами договору, зокрема п 2.1., 3.4., де встановлено, що замовник зобовязаний доплатити різницю між проектною та фактичною площею із розрахунку 3700,00 грн за кв.м.
Дійсно, судом встановлено, що фактична площа квартири після здачі її в експлуатацію збільшилась на 5,73 м.кв., відповідно вартість доплати складає 21 201,00 гривень (5,73 м.кв. * 3700 грн). Відтак фактична вартість квартири, відповідно до умов договору складає 353 720,00 гривень. Такі відомості підтверджуються також і розрахунком звільшення вартості квартири, виданого головним бухгалтером ТОВ БФ «Чернівціжитлобуд»
Згідно з квитанціями про оплату за договором підряду на будівництво квартири, ОСОБА_1 на рахунок відповідача було перераховано грошові кошти у сумі 332 524,00 гривень.
Встановлено також, що згідно з квитанцією від 04.02.2009 року, Лазуткіна доплатила відповідачу за додаткову фактичну площу грошові кошти у сумі 12 135,00 гривень. Така сума не відповідає умовам договору, адже, як було вказано вище, повинна складати 21 201,00 гривен.
Таким чином, позивачем було сплачено відповідачу за договором підряду на будівництво житлової квартири 344 659,00 гривень, замість 353720,00 гривень, як це було встановлено договором. Відтак сума недоплати складає 9066,00 гривень.
До аналогічних результатів дійшов експерт у своєму висновку, з чим погоджується суд. Судом не встановлено, що із часу судового розгляду попередньої справи, позивач здійснював будь-які доплати відповідачу. Відтак, позивач не виконав у повному обсязі умови договору, повну вартість квартири не оплатив до цього часу.
Що стосується нарахованої відповідачем пені, то як вбачається із вказаного висновку експерта, такий розмір заборгованості із її сплати підтверджено у розмірі 49 707,86 гривень. Відповідач також має право на стягнення інфляційних втрат, однак своїм правом на стягнення таких витрат не скористався. У висновку, експерт звернув увагу також на пропуск позовної давності щодо стягнення пені, яка складає 1 рік.
Разом із тим, суд, під час вирішення даної справи не бере до уваги зобовязання зі сплати пені, інших виплат чи штрафних санкцій, оскільки набуття та реєстрації права власності позивача на вказане нерухоме майно не може перебувати у залежності від сплати таких платежів. Саме такі умови визначені договором підряду, де у п.9 передбачено, що замовник набуває права власності на приміщення тільки після повної оплати виконаних робіт (та здачі будинку в експлуатацію). Відтак для набуття права власності на вказану квартиру не мають значення будь-які інші фінансові зобовязання замовника, окрім оплати виконаних робіт з будівництва будинку відповідно до умов договору. Необхідність виконання подібних зобовязань можуть бути предметом іншого позову, зокрема про стягнення із боржника пені та/чи інших зобовязальних платежів та жодним чином не належать до предмету доказування у даному спорі.
Разом із тим, як було встановлено вище, станом на момент розгляду даного спору позивач не виконала свої зобовязання за договором з повної оплати вартості будівництва житлової квартири, її борг перед відповідачем складає 9066,00 гривень. Відтак, після сплати відповідачу вказаної суми, він зобовязаний надати позивачу необхідні документи для реєстрації її права власності.
Таким чином відсутні підстави для задоволення позовних вимог у частині визнання права власності на вищевказану квартиру.
6.2. Щодо договорів будівельного підряду на будівництво автостоянок № 12 та № 13.
Судом встановлено, що 10.12.2007 року між тими ж сторонами було укладено договори будівельного підряду на будівництво автостоянки № 12 та № 13 в житловому будинку по АДРЕСА_8 вартість кожного складає по 3800,00 гривень.
Згідно з п. 3.1. договору, до 11.12.2007 року замовник зобовязується оплатити дольову участь (фундамент, стіни) у будівництві автостоянки в сумі 3800,00 гривень.
Пунктом 3.4. договору визначено, що за кожен день затримкии оплати авансу або вартості виконаних робіт, замовник сплачує пеню у розмірі 0,5 % від простроченої суми з початку будівництва. Пеня входить у вартість автостоянки та не повертається замовнику.
Пунктом 9 договору встановлено, що замовник набуває право власності на приміщення тільки після повної оплати виконаних робіт і після прийому в експлуатацію житлового будинку.
Крім того, до 11.12.2007 року позивач зобовязана була сплатити повну вартість обох автостоянок, що складає 7600,00 гривень.
Пунктом 3.1. визначено, що розрахунки за фактично виконані будівельно-монтажні роботи по будівництву автостоянок здійснюється по долі 0% в загальних обсягах виконаних будівельних робіт (акти прийомки будівельних робіт підписуються підрядником та інженером по технічному нагляду) У строк до 5 числа наступного місяця замовник встановлює обсяг оплати виконаних робіт у генпідрядника. На підставі встановленого обсягу, сплачує вартість виконаних робіт за кожен місяць до 10 числа наступного місяця.
Пунктом 9 Договору встановлено, що замовник набуває право власності на приміщення тільки після повної оплати виконаних робіт і після прийому в експлуатацію житлового будинку.
Таким чином, на відміну від договору підряду на будівництво квартири, де доля будівництва квартири складала 3,595 відсотка та окрім інших платежів замовник зобовязаний був сплачувати вартість за фактично виконаних будівельних робіт відповідно до розміру такої долі, то у випадку із договором підряду на будівництво автостоянок, доля замовника у обсягах подальших будівельних робіт не визначена. Відтак втрачає зміст п.3.1. договору, у якому зазначено, що замовник встановлює обсяг оплати виконаних робіт у генпідрядника, відповідно до його долі.
У такому випадку, у взаємозвязку абзаців пункту 3.1. договору можна припустити, що замовник повинен сплатити за фактично виконані будівельно монтажні роботи, однак підрядник зобовязаний надати про це належні відомості, зокрема акти прийомки будівельних робіт, як це зазначено у договорі.
Натомість матеріали справи не містять будь-яких письмових доказів, які б свідчили про повідомлення замовника про необхідність сплати певних грошових сум, обсяг виконаних робіт, їх вартість, тощо. Єдиним письмовим документом, де відповідач обгрунтовує заборгованість зі сплати необхідних платежів за будівництво автостоянок, є вищедосліджена довідка ТОВ БФ «Житлобуд» № 6 від 23.01.2018 року, де зазначено, що борг позивача за будівництво автостоянок № 12 та №13 складає 28 000, 00 гривень (по 14 000, грн). У поясненнях представника відповідача, наданих під час розгляду справи № 2/725/553/18, зазначено, що підрядником бути встановлені металічні ворота та асфальтовано прилеглу територію перед гаражем, а тому борг за будівництво автостоянки становить 14000,00 гривень.
У поясненнях відповідача суд вбачає певні суперечності. По перше, відповідачем не надано жодного належного та достовірного доказу, який би обгрунтовував необхідність сплати позивачем будь-яких платежів, зокрема відомості про виконані роботи (встановлення воріт, асфальтування), їх вартість, тощо. По друге, у різних письмових документах фігурують різні суми: у одному випадку відповідач вказує, що вартість доплати складає по 14000,00 за кожну автостоянку, у іншому, що така вартість складає 14000,00 у загальному. Крім того, суду достаменно не відомо що саме має наувазі відповідач, адже у різних письмових документіах він вказує про заборгованість за автостоянку та гаражі, розділяючи їх, як окремі обєкти, що унеможливлює розуміння його вимог. Таким чином відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження своїх посилань, зокрема і щодо необхідності додаткових витрат на будівництво автостоянок.
Ухвалюючи рішення у цій частині, суд виходить з того, що відповідно до квитанцій від 11.12.2027 року, позивач сплатила на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 7600,00 гривень, вказавши призначення платежу - за стоянку № 12 та за стоянку № 13. Відтак Вона належним чином виконала свої зобовязання за договором підряду. Необхідність сплати будь-яких інших платежів відповідачем не доведена. За таких умов, останній не виконав договірні зобовязання, а саме п.9 договорів підряду від 10.12.2007 року, після введення обєкта нерухомості в експлуатацію не надав позивачу необхідні письмові документи для реєстрації її права власності на нерухоме майно, чим порушив її право власності, тобто право володіти, користуватись та розпоряджатись належним їй майном. Відтак, позовні вимог у частині визнання права власності на вищевказані автостоянки є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
6.3. Що стосується позовної давності за вимогою про визнання права власності та припинення договору.
У своїх заявах по суті спору представник відповідача вказав, що внаслідок невиконання позивачем своїх зобовязань за договором, а саме не сплати необхідних платежів, договір підряду, укладений між сторонами, припинив свою дію ще 07.04.2009 року, адже позивачу надіслано лист про розірвання контракту.
Крім того, представник позивача вказує про те, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду із даним позовом.
Спростовуючи пояснення представника відповідача варто вказати про таке.
Підстави для припинення зобовязань визначені главою 53 ЦК України. Зокрема у ст. 651 ЦК України, на яку посилається відповідач, зазначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Так, в укладених сторонами договорах підряду зазначено, що при невиконанні п.3.1., 3.2. цих договорів, згідно ст. 651, договір вважається розірваним. У такому випадку квартира та автостоянка поступає у розпорядження генпідрядника, а раніше внесені замовником кошти, у випадку внесення ним більш ніж 50 % вартості, повертаються після здачі будинку в експлуатацію та реалізації її іншому замовнику.
Разом із тим, пунктами 3.1. та 3.2. визначено порядок оплати послуг підряду. Як було встановлено вище, позивач виконала свої зобовязання за договорами підряду, зокрема з повної оплати за автостоянки, авансу за будівництво квартири, чергових платежів щодо виконаних до 01.10.2007 року будівельних робіт та іншу частину, яку їй належить сплатити до завершення будівництва. Тобто позивачем виконані умови, передбачені у п 3.1. та 3.2. договору.
Натомість, за договором підряду від 23.10.2007 року, позивачем не виконано пункт 3.4. договору, а саме не сплачено у повному обсязі різницю у вартості між проектною та фактичною прощею. Однак невиконання пункту 3.4. не входить до підстав для розірвання договору підряду, визначені пунктом 5. Крім того, із 2009 року відповідачем не повернуто грошові кошти позивачу, отже ним самим не дотримано тих умов, на які він посилається.
Будь-яких інших підстав для припинення чи розірвання договорів підряду судом не встановлено. Натомість відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відтак, взаємні зобовязання за вказаними договорами існують у сторін із часу їх укладення та не припинились і досі, а тому посилання представника відповідача про зворотнє не відповідає дійсності.
Варто також зауважити, що статтями 256, 257 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Представник заявника стверджує, що позивачу із 2009 року було відомо про порушення її прав, а тому звертаючись до суду, вона пропустила строк позовної давності. Із таким твердженням суд не погоджується.
Так, відповідно до ч.5 ст. 261 ЦК України встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
Укладені між сторонами договори є безстроковим. Як було вказано, зобовязання сторін за договором не припинялось з часу укладення договору та не припинено його належним виконанням досі.
Для правильного вирішення питання щодо застосування позовної давності суд повинен встановити не лише момент виникнення спірних правовідносин, а насамперед момент, коли особа об'єктивно довідалась або повинна була довідатись саме про порушення свого права.
Що стосується автомстоянок, то після введення будинку в експлуатацію у 2008 році позивачка фактично прийняла спірне майно у користування, користувалась ними, несла витрати на утримання майна та безперервно здійснювала правомочності володіння і користування спірними об'єктами нерухомості.
При цьому між сторонами тривалий час існували неврегульовані зобов'язальні правовідносини, пов'язані із завершенням взаєморозрахунків та оформленням документів для державної реєстрації права власності. Сам по собі факт ненадання забудовником документів після введення будинку в експлуатацію не свідчить про остаточне та безумовне невизнання права позивачки на об'єкти інвестування, оскільки відповідач обґрунтовував свої дії наявністю невиконаних, на його думку, грошових зобов'язань за договором, а не запереченням самого факту участі позивачки у будівництві чи її права на набуття майна після виконання умов договору.
Суд також враховує, що правовідносини сторін мають триваючий характер, оскільки зобов'язання сторін за договорами будівельного підряду не були припинені, договори не розірвані у встановленому законом порядку, а відповідач продовжував вважати позивачку стороною договорів та заявляв про наявність у неї заборгованості. Натомість позивачка продовжувала користуватися спірним майном як інвестор та фактичний володілець.
За таких обставин порушення права позивачки є триваючим, а тому перебіг позовної давності не може обчислюватися виключно з моменту введення будинку в експлуатацію чи отримання листів відповідача про наявність заборгованості.
Також слід врахувати правову природу заявлених вимог. Позов про визнання права власності, заявлений відповідно до статті 392 ЦК України, у даному випадку є способом усунення перешкод у реалізації вже набутого майнового права інвестора на об'єкт нерухомості, введений в експлуатацію. Вимога позивачки пов'язана із триваючим невизнанням її права з боку відповідача та неможливістю здійснення державної реєстрації права власності через ненадання необхідних документів.
Крім того, коли порушення права має триваючий характер та пов'язане з невизнанням права забудовником, застосування позовної давності повинно здійснюватися з урахуванням характеру спірних правовідносин. Правова природа позовної давності зводиться до виконання певних цілей, зокрема забезпечувати юридичну визначеність і остаточність. У даному ж випадку, враховуючи триваючих характер порушення з боку відповідача щодо договорів підряду з будівництва автостоянок, відмова у позові з причин пропуску строків позовної давності унеможливлює набуття позивачем права власності у інший спосіб.
Що ж стосується позовної вимоги про визнання права власності на квартиру, враховуючи висновки, викладені у постанові ВП ВС від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (12-143гс18) де сказано, що позовна давність може застосовуватися виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними, то враховуючи відмову у задоволенні позову у цій частині, до такої вимоги позовна давність застосована бути не може.
За таких обставин суд дійшов висновку, що підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, передбачених статтею 267 ЦК України, у даній справі немає, а тому доводи представника відповідача у цій частині є необґрунтованими.
7. Оцінка доводів сторін та висновки суду.
Оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, перевіривши доводи сторін та надавши їм правову оцінку відповідно до вимог статей 76-81 ЦПК України, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Судом встановлено, що позивачка є інвестором будівництва житлового будинку по АДРЕСА_2 , який введено в експлуатацію у 2008 році, та фактично прийняла у володіння і користування квартиру АДРЕСА_3 (первісно № 3), а також автостоянки № 12 та АДРЕСА_6 . Позивачка тривалий час користується зазначеним майном, проживає у квартирі, несе витрати на її утримання, сплачує комунальні платежі та виконує обов'язки співвласника будинку.
Разом із тим, судом встановлено, що за договором будівельного підряду від 23.10.2007 року щодо будівництва квартири позивачка не виконала у повному обсязі свого обов'язку зі сплати вартості фактичної площі квартири, оскільки після уточнення площі об'єкта її загальна вартість склала 353 720,00 грн, тоді як фактично сплачено 344 659,00 грн. Таким чином, залишок несплаченої вартості виконаних робіт становить 9 066,00 грн.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позивачка не виконала повністю умови договору, з якими сторони пов'язали виникнення права власності на квартиру, а тому підстав для визнання за нею права власності на квартиру АДРЕСА_3 у судовому порядку на час розгляду справи немає.
Водночас судом встановлено, що свої зобов'язання за договорами будівельного підряду від 10.12.2007 року щодо будівництва автостоянок № 12 та № 13 позивачка виконала належним чином та у повному обсязі, сплативши визначену договорами вартість. Відповідачем не доведено наявності будь-якої додаткової заборгованості чи правових підстав для відмови у видачі документів, необхідних для оформлення права власності на зазначені об'єкти.
Суд враховує, що відповідач, не надавши позивачці актів приймання-передачі та інших документів, необхідних для державної реєстрації права власності на автостоянки, фактично не визнав її право як інвестора на результати здійсненого інвестування, чим створив перешкоди у реалізації нею правомочностей власника.
У зв'язку з цим суд доходить висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивачки у цій частині є визнання за нею права власності на автостоянки № 12 та № 13 відповідно до статті 392 ЦК України.
8. Що стосується стягнення судового збору, суд, на підставі ст. 139, 141 вважає за необхідне стянути його з відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог враховуючи вартість майна.
Як визначено п. 2 ч. 1 ст. 176 у позовах про визнання права власності на майно або його витребування ціна позову визначається вартістю майна.
Пунктом 13 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 року визначено, що якщо в позовній заяві об'єднано кілька самостійних вимог майнового характеру, пов'язаних між собою, то, враховуючи, що об'єктом справляння судового збору є позовна заява, максимальний розмір судового збору має відповідати загальній сумі всіх вимог
Статтею 2 ЗУ «Про судовий збір» встановлено, що за подання позовної заяви майнового характеру судовий збір становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Встановлено, що загальна вартість майна, на яку позивач просила визнати право власності складає 361 120,00 гривень (353720,00 грн + 3700,00 + 3700,00). Відтак судовий збір повинен складати 3 611,20 гривень.
Відповідно до Квитанції про сплату судового збору № 6243-8949-9486-4576 від 16.01.2026 року, при поданні позову позивач сплатила судовий збір у розмірі 4790,00 гривень, отже зайво сплачений судовий збір у розмірі 1178,8 гривень підлягає поверненню позивачу.
Позов задоволено частково, визнано право власності на 2 обєкти вартістю 7400,00 гривень, що складає 2,3 % від заявленої суми позову. Відтак 83,05 гривень підлягає стягненню із відповідача на користь позивача. Крім того, представник відповідача заявив про подання доказів на підтвердження понесених судових витрат протягом 5 днів після ухвалення рішення.
На підставі викладеного та керуючись Керуючись ст. ст. 15, 16, 179, 182, 316, 317, 321, 328, 331, 392, 509, 526, 527, 599, 651, 875, 876, 882, 256, 257, 261, 267 ЦК України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 4, 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність», ст. 2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», ст. ст. 2, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 17.10.2013 року, ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 139, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання якої зареєстровано по АДРЕСА_9 право власності на автостоянку №12 в житловому будинку по АДРЕСА_2 площею 21,10 кв.мм.
Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання якої зареєстровано по АДРЕСА_9 право власності на автостоянку №13 в житловому будинку по АДРЕСА_2 площею 21.30 вартістю 3800,00 грн
У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Чернівецькій області повернути ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованій за адресою: АДРЕСА_9 , надміру сплачений судовий збір у розмірі 1178,80 грн, сплачений при поданні позову згідно з квитанцією № 6243-8949-9486-4576 від 16.01.2026 року.
Стягнути з ТОВ БФ «Чернівціжитлобуд», ЄРДПОУ 31289632, пров. Індустріальний, 2 м. Чернівці на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання якої зареєстровано по АДРЕСА_9 судовий збір у розмірі 83,05 грвиень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернівецького апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Головуючий суддя С. В. Мілінчук