19 травня 2026 року
м. Київ
cправа № 924/98/25
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Берднік І.С.,
перевіривши матеріали касаційної скарги Державної екологічної інспекції у Хмельницькій області
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.04.2026 (у складі колегії суддів: Коломис В.В. (головуючий), Павлюк І.Ю., Розізнана І.В.)
у справі № 924/98/25
за позовом Державної екологічної інспекції у Хмельницькій області
до Комунального підприємства «Ізяславводоканал»
про стягнення 28 242 986,00 грн збитків, завданих навколишньому природному середовищу,
28.04.2026 Державна екологічна інспекція у Хмельницькій області (далі - Інспекція) через систему «Електронний суд» подала до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.04.2026 у справі № 924/98/25.
30.04.2026 Комунальне підприємство «Ізяславводоканал» (далі - Підприємство) подало до Суду заперечення проти відкриття касаційного провадження у справі №924/98/25 за цією касаційною скаргою.
Перевіривши матеріали касаційної скарги Інспекції та ознайомившись зі змістом поданих Підприємством заперечень щодо повноважень особи, яка підписала касаційну скаргу, та відсутності підстав для задоволення клопотання про відстрочення сплати судового збору, Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу оформлено з порушенням вимог, установлених статтею 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Відповідно до частини третьої статті 290 ГПК України касаційна скарга підписується особою, яка подає скаргу, або її представником. До касаційної скарги, поданої представником, додається довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження.
Відповідно до частини п'ятої статті 44 ГПК України юридична особа набуває процесуальних прав та обов'язків у порядку, встановленому законом, і здійснює їх через свого представника.
За змістом частини першої статті 56 ГПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Приписами частини третьої статті 56 ГПК України установлено, що юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
За змістом частини першої статті 58 ГПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
За вимогами пункту 3 статті 1312 Конституції України, яка набрала чинності з 30.09.2016 відповідно до Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.
Підпунктом 11 пункту 161 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України передбачено, що представництво відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1311 та статті 1312 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року.
Згідно з частиною четвертої статті 60 ГПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
За змістом частини третьої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» повноваження адвоката як представника в господарському, судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.
Касаційну скаргу підписано Ступкою Г.М. як представником Інспекції.
На підтвердження повноважень особи, яка підписала касаційну скаргу, додано довіреність від 05.09.2022, в якій зазначено, що вона видана Ступці Г.М. Філіпчуком В.О. (в.о. начальника Інспекції) в порядку передоручення.
Документів на підтвердження статусу Ступки Г.М. як адвоката до касаційної скарги не додано.
Документів на підтвердження повноважень у Ступки Г.М. діяти у судовому процесі в порядку самопредставництва Інспекції на підставі закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), тобто без окремого доручення, до матеріалів касаційної скарги також не додано.
Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Однак документа, що підтверджує сплату судового збору, до касаційної скарги не додано.
Натомість скаржник просить Суд відстрочити йому сплату судового збору за подання касаційної скарги до моменту отримання бюджетного фінансування, обґрунтовуючи заявлене клопотання відсутністю відповідних видатків для сплати судового збору.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».
За змістом статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, за певних умов суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору, а також зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на певний строк, але не довше, ніж до ухвалення судового рішення у справі.
Звільнення від сплати судового збору (відстрочення, розстрочення його сплати або зменшення його розміру) з підстав, передбачених статтею 8 Закону України «Про судовий збір», є прерогативою суду, який вирішує питання відкриття провадження (прийняття заяви, скарги тощо).
Зазначені норми є диспозитивними і встановлюють не обов'язок, а повноваження суду на власний розсуд (за наявності передбачених законом умов) звільнити особу від сплати судового збору (відстрочити, розстрочити його сплату або зменшити його розмір) (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12.03.2021 у справі №912/1061/20).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.01.2026 у справі № 925/1293/19, з урахуванням висновків, викладених у рішенні ЄСПЛ від 09.10.2025 у справі «Король та інші проти України» (Korol and Others v. Ukraine, заява № 82560/17), наголосила на тому, що висновок судів про неможливість застосування Закону України «Про судовий збір» до юридичних осіб без додаткового аналізу обставин конкретної справи - за висновками ЄСПЛ - не відповідає вимогам Конвенції, оскільки пропорційність обмеження доступу до суду має оцінюватися індивідуально з урахуванням фактичної можливості сплатити збір та наслідків відмови у такому доступі для права на судовий захист.
Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (рішення ЄСПЛ у справі «Княт проти Польщі» (Kniat v. Poland) від 26.07.2005, пункт 44; рішення ЄСПЛ у справі «Єдамскі та Єдамска проти Польщі»(Jedamski and Jedamska v. Poland) від 26.07.2005, пункти 63, 64).
Звертаючись до Верховного Суду з клопотанням про відстрочення сплати судового збору, Інспекція не надала доказів, що б підтверджували можливість сплати нею судового збору в межах строку, установленого статтею 8 Закону України «Про судовий збір».
Ураховуючи зазначене, у задоволенні клопотання Інспекції про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги слід відмовити.
Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 цього Закону ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до підпункту 5 пункту 2 частини другої статті 4 цього Закону ставка судового збору за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Отже, зважаючи на предмет спору у справі № 924/98/25 і предмет касаційного оскарження, ураховуючи приписи частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (щодо застосування коефіцієнту), скаржникові слід сплатити судовий збір у сумі 677 433,48 грн і надати Суду документ, що підтверджує таку сплату.
Реквізити для сплати судового збору:
Отримувач коштів - УК у Печер. р-ні/Печерс.р-н/22030102
Код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783
Банк отримувача - Казначейство України (ЕАП)
Рахунок отримувача - UA288999980313151207000026007
Код класифікації доходів бюджету - 22030102 «Судовий збір (Верховний Суд, 055)»
Призначення платежу: *;101;__________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, за позовом ___________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), на рішення від ______ (Дата оскарження справи) у справі _________ (Номер справи), ВЕРХОВНИЙ СУД (Касаційний господарський суд)(назва суду, де розглядається справа).
За змістом пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Таким чином із огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу, касаційна скарга має містити:
пункт 1) - формулювання висновку щодо застосування норми права із зазначенням цієї норми права з викладенням правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також покликання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких правовідносинах;
пункт 2) - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та мотивів такого обґрунтування відступлення;
пункт 3) - зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією правовідносин, в яких цей висновок відсутній.
У разі оскарження судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, касаційна скарга має містити зазначення обставин, наведених у частинах 1, 3 статті 310 ГПК України.
Однак за змістом касаційної скарги Інспекція не зазначає і належним чином не обґрунтовує підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) частиною другою статті 287 ГПК України підстави (підстав), що порушує правило, встановлене пунктом 5 частини другої статті 290 ГПК України.
Відповідно до частини другої статті 292 ГПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
За змістом частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення скарги без руху зазначаються, зокрема, недоліки цієї скарги, спосіб і строк їх усунення.
Ураховуючи те, що касаційну скаргу оформлено з порушенням вимог, установлених статтею 290 ГПК України, цю скаргу слід залишити без руху із наданням скаржникові строку для усунення недоліків.
Суд визначає скаржникові спосіб усунення недоліків касаційної скарги, зазначених в цій ухвалі, шляхом подачі: документа(ів), що підтверджує(ють) наявність у Ступки Г.М. повноважень на час подання касаційної скарги на підписання та подання цієї скарги у порядку самопредставництва Інспекції відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) із зазначенням посадового становища цієї особи або повноважень у Ступки Г.М. на підписання та подання касаційної скарги у порядку представництва Інспекції як адвоката; документа, що підтверджує сплату судового збору за подання касаційної скарги; нової редакції касаційної скарги із чітким зазначенням і належним обґрунтуванням підстави (підстав) касаційного оскарження, передбаченої (передбачених) частиною другою статті 287 ГПК України (із урахуванням змісту цієї ухвали).
При цьому Суд звертає увагу скаржника на те, що нову редакцію касаційної скарги, подану на виконання вимог цієї ухвали, слід також надіслати іншим учасникам справи, надавши суду докази надіслання (з урахуванням положень статті 42 ГПК України).
Керуючись статтями 174, 234, 235, 292 ГПК України,
1. Відмовити у задоволенні клопотання Державної екологічної інспекції у Хмельницькій області про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.04.2026 у справі № 924/98/25.
2. Касаційну скаргу Державної екологічної інспекції у Хмельницькій області залишити без руху.
3. Надати скаржникові строк для усунення недоліків та виконання вимог цієї ухвали не більше 10 днів з дня вручення копії цієї ухвали.
4. Роз'яснити, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто скаржникові.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя І. С. Берднік