Ухвала від 19.05.2026 по справі 913/266/20

УХВАЛА

19 травня 2026 року

м. Київ

cправа № 913/266/20(913/282/25)

Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Васьковського О.В.

розглянувши матеріали касаційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.04.2026

та ухвалу Господарського суду Луганської області від 13.01.2026

у справі №913/266/20(913/282/25)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія",

до Приватного акціонерного товариства "Оболонь",

про звернення стягнення на предмет іпотеки та застави,

в межах справи №913/266/20

про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія",

ВСТАНОВИВ:

Господарський суд Луганської області ухвалою від 13.01.2026 (повна ухвала складена 04.02.2026) спільну заяву Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» та Приватного акціонерного товариства «Оболонь» без номеру від 07.01.2026 про затвердження мирової угоди задовольнив; затвердив мирову угоду, укладену між Публічним акціонерним товариством «Українська інноваційна компанія» та Приватним акціонерним товариством «Оболонь», у редакції від 07.01.2026; закрив провадження у справі № 913/266/20(913/282/25) за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" до Приватного акціонерного товариства "Оболонь" про звернення стягнення на предмет іпотеки та застави, на підставі п. 7 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 07.04.2026 закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на продовження процедури виведення ПАТ "Укрінбанк" з ринку (вх.310Л/3) на ухвалу Господарського суду Луганської області від 13.01.2026 про затвердження мирової угоди у справі №913/266/20 (913/282/25), апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (вх.290Л/3) на ухвалу Господарського суду Луганської області від 13.01.2026 про затвердження мирової угоди у справі №913/266/20 (913/282/25) залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду Луганської області від 13.01.2026 про затвердження мирової угоди у справі №913/266/20 (913/282/25) - залишено без змін.

29.04.2026 до Верховного Суду через систему "Електронний суд" надійшла касаційна скарга Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, у якій заявлено вимогу скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.04.2026 та ухвалу Господарського суду Луганської області від 13.01.2026 у справі №913/266/20(913/282/25), прийняти нове рішення, яким у задоволенні спільної заяви Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» та Приватного акціонерного товариства «Оболонь» б/н від 07.01.2026 про затвердження мирової угоди відмовити.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 913/266/20(913/282/25) визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Васьковський О.В., суддя - Огороднік К.М., суддя - Погребняк В.Я., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.04.2026.

Через підсистему «Електронний суд» 01.05.2026 від Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" отримано заперечення на відкриття касаційного провадження в яких заявник просить прийняти ці заперечення на відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.04.2026 та ухвалу Господарського суду Луганської області від 13.01.2026 у справі №913/266/20(913/282/25), відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.04.2026 та ухвалу Господарського суду Луганської області від 13.01.2026 у справі №913/266/20(913/282/25), які мотивовані тим, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не є учасником справи №913/266/20(913/282/25) і не має процесуальної правосуб'єктності для оскарження судових рішень у даній справі, у касаційній скарзі відсутні підстави для відкриття касаційного провадження.

13.05.2026 через систему "Електронний суд" від Приватного акціонерного товариства "Оболонь" надійшли заперечення на відкриття касаційного провадження в яких заявник просить відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.04.2026 та ухвалу Господарського суду Луганської області від 13.01.2026 у справі №913/266/20(913/282/25), які мотивовані тим, що касаційну скаргу подано на судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню, суд апеляційної інстанції переглядав оскаржувану ухвалу з урахуванням висновків Верховного Суду, які на думку скаржника не були застосовані.

13.05.2026 через підсистему «Електронний суд» від Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" надійшло клопотання визнання дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо подання завідомо безпідставних скарг зловживанням процесуальними правами.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення касаційної скарги без руху з огляду на таке.

Статтею 290 ГПК України передбачені вимоги до форми і змісту касаційної скарги.

Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено у Законі України «Про судовий збір».

Частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, ? у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2026 року встановлений у розмірі 3 328,00 грн.

Відповідно до підпункту 7 пункту 2-1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду у справі про банкрутство (неплатоспроможність) становить один розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Так, оскаржуючи до Верховного Суду постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.04.2026, якою переглянуто ухвалу Господарського суду Луганської області ухвалою від 13.01.2026 у справі №913/266/20(913/282/25), скаржнику належало сплатити судовий збір в розмірі 2662,40 грн.(3328,00*0,8).

Проте матеріали касаційної скарги не містять доказів сплати судового збору у розмірі 2662,40 грн.

Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, перед-бачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій ви-кладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 2 пункту 5 частини другої статті 290 цього Кодексу).

У цьому випадку необхідно чітко вказати норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття відповідного судового рішення та номер справи, навести сам висновок і в чому полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (абзац 3 пункту 5 частини другої статті 290 цього Кодексу). Cкаржник повинен чітко вказати норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття відповідного судового рішення та номер справи, навести сам висновок і змістовно обґрунтувати необхідність відступлення від нього.

Якщо підставою для відкриття касаційного провадження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, він повинен зазначити норму права, єдину практику застосування якої необхідно сформувати, обставини справи, до яких ця норма повинна застосовуватись, який висновок зробили суди попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає непогодження із ним.

Оскаржуючи в касаційному порядку судові рішення на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України необхідно зазначити, яке саме процесуальне порушення з передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу приз-вело до прийняття незаконного судового рішення.

При цьому, необхідно враховувати, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України відкриття касаційного провадження через недослідження зібраних у справі доказів можливе лише за умови наявності у касаційній скарзі інших обґрун-тованих підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Отже, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на від-повідний пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Таким чином, процесуальний закон покладає на скаржника обов'язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування конкретних норм матеріального та/або порушення норм процесуального права, яке допустили суди попередніх ін-станцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбачену (перед-бачені) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях.

Скаржник, звертаючись з касаційною скаргою, посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України та зазначає, що суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин: положення Закону України № 590-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності», також суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин висновки ВПВС викладені у постанові від 10.12.2019 року у справі № 925/698/16.

Як зазначалося вище у разі подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України касаційна скарга має містити: формулювання висновку щодо застосування норми права із зазначенням цієї норми права з викладенням правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також посилання на постанову/постанови Верховного Суду, в якій/яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких правовідносинах. Крім того, в касаційній скарзі має бути посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) чи неправильність їх застосування.

Перевіркою щодо форми та змісту касаційної скарги на відповідність вимогам статті 290 ГПК України вбачається, що касаційна скарга хоча і містить посилання на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, проте не містить належного обґрунтування цієї підстави, оскільки скаржник не зазначає сам висновок, який, на його думку, не був врахований судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови, та чи подібні ці правовідносини.

Водночас Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які сам заявник скарги не викладав у тексті касаційної скарги, оскільки вказане свідчитиме про порушення Судом принципу змагальності сторін.

Зміст касаційної скарги, не відповідає вимогам пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не зазначено відповідну підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої статтею 287 Господарського процесуального кодексу України підстави (підстав).

Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Вимогами частини другої статті 174 ГПК України передбачено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Враховуючи викладене, касаційна скарга підлягає залишенню без руху з наданням скаржнику строку на усунення недоліків поданої ним касаційної скарги, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху, а саме ? сплатити судовий збір в розмірі визначеному цією ухвалою, виконати вимоги пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України шляхом подання письмових пояснень в яких зазначити підстави підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) ст. 287 ГПК України підстави (підстав), належним чином обґрунтувати наявність цієї підстави (цих підстав) із урахуванням змісту цієї ухвали.

При цьому слід враховувати, що такі пояснення касатора за змістом мають лише конкретизувати підстави касаційного оскарження в межах раніше наведених доводів касаційної скарги, позаяк доповнення або зміна касаційної скарги згідно з приписами частини першої статті 298 ГПК України допускаються виключно протягом строку на касаційне оскарження.

Копії цих пояснень належить надіслати учасникам справи в порядку, передбаченому для надіслання копій касаційної скарги.

Суд звертає увагу скаржника на те, що неусунення або неповне (неналежне) усунення зазначених недоліків протягом установленого строку матиме наслідком повернення касаційної скарги на підставі частини п'ятої статті 292 ГПК України.

На підставі викладеного та керуючись статтями 174, 234, 290, ГПК України, Верховний Суд,?

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.04.2026 та ухвалу Господарського суду Луганської області від 13.01.2026 у справі №913/266/20(913/282/25) залишити без руху.

2. Надати строк на усунення недоліків касаційної скарги протягом десяти днів з дня вручення ухвали, а саме - сплатити судовий збір в розмірі визначеному цією ухвалою, виконати вимоги пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України шляхом подання письмових пояснень в яких зазначити підстави підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) ст. 287 ГПК України підстави (підстав), належним чином обґрунтувати наявність цієї підстави (цих підстав) із урахуванням змісту цієї ухвали.

3. Роз'яснити, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали, скарга вважатиметься неподаною та буде повернута скаржнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя О.В. Васьковський