Справа №: 398/6215/25
провадження №: 2/398/661/26
Іменем України
"20" травня 2026 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області в складі:
головуючого судді Молонової Ю.В.,
при секретарі Борозні Л.М.,
за участю позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Олександрії в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя,
25 вересня 2025 року ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя.
В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що 14.08.2017 позивач і відповідач, перебуваючи у шлюбі, придбали квартиру АДРЕСА_1 . Наразі сторони не проживають разом, вирішують питання щодо розірвання шлюбу. Добровільно сторони не домовилися про розмір часток, які мають бути визначені кожному з них. Просить визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на частку квартири АДРЕСА_1 , та визнати за ОСОБА_3 право приватної власності на частку вказаної квартири.
Ухвалою судді від 29.09.2025 по вищевказаній цивільній справі відкрито провадження та справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, копія якої була направлена сторонам та відповідачу визначено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
22.10.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він зазначає, що квартира була придбана за кошти, надані його братом ОСОБА_4 . На момент придбання квартири, ані він, ані позивач не мали достатніх доходів щоб самостійно придбати квартиру. Батьки позивача та його батьки також не мали стабільних джерел доходу або продажів майна, які могли б стати джерелом коштів на придбання нерухомості. До цього часу вони спільно проживають, весь час вкладались в ремонт та догляд за квартирою, сплачують комунальні послуги і продовжують проживати разом з донькою. Зараз, коли дружина у декретній відпустці, він постійно допомагає у побутових питаннях, сплачує комунальні платежі, надає фінансову підтримку дружині та утримує дитину. Такі дії свідчать про продовження фактичного спільного проживання. Наразі він має кредитну заборгованість, відкрите виконавче провадження на суму 34000 грн від ТЦК, щомісячно сплачує комунальні платежі, утримує дитину, допомагає матеріально позивачці, у вересні поховав матір. Він не працює, однак має підробіток близько мінімальної заробітної плати. У зв'язку з викладеним просить визначити, що кошти на придбання квартири були надані братом відповідача та виключити квартиру із об'єктів спільного майна, що підлягають поділу; взяти до уваги їх спільне проживання; покласти сплату судового збору на позивача.
25.11.2025 від представника позивача надійшли заява, в якій вона просить взяти до уваги, що Позивач не визнає розписку, так як розписка написана братом Відповідача. Коли позивач та відповідач проживали разом, даної розписки не було. В позивача та відповідача був спільний бюджет, Позивач також працювала та заробляла кошти. Згодом пішла в декрет.
26.11.2025 від відповідача надійшли додаткові пояснення, в яких він зазначає, що квартира була придбана у 2017 році, тобто: до народження дитини, до виходу Позивача у декрет, у період, коли Позивач працювала та не була обмежена у доходах. Кошти на купівлю квартири належали його братові, який передав їх на придбання житла, позивач не знала про розписку та домовленість між ним і братом, так як це особиста передача коштів, яка відбулась у присутності нотаріуса в момент придбання. Позивачки в той момент не було. Цей факт може бути підтверджений розпискою та свідченнями брата. Також, позивач стверджує, що саме вона залишилася проживати з дитиною та тому має право на частину квартири. Це теж не відповідає дійсності, оскільки: дитина проживає разом із батьком, забезпечується ним повністю - харчування, одяг, догляд, оплата комунальних послуг, ліків та всіх побутових потреб.
24.03.2026 від представника позивача надійшли додаткові пояснення, в яких вона зазначає, що позивач та відповідач проживають окремо, подружні стосунки перестали існувати. Позивач стягнула з відповідача через суд аліменти, що спростовує його твердження про повне утримання дитини. Свідчення брата відповідача не визнають та розцінюють їх на користь відповідача, оскільки вони є рідними братами.
27.04.2026 від відповідача надійшли додаткові пояснення, в яких він зазначає, що на теперішній час сторони зареєстровані та фактично проживають за однією адресою. Просить суд: врахувати наявність заборгованості за житлово-комунальні послуги; визначити обов'язок сторін щодо її погашення пропорційно їх часткам. Водночас звертає увагу суду, що обставини, пов'язані зі стягненням аліментів, є предметом окремого судового розгляду та не повинні впливати на вирішення спору щодо поділу майна подружжя. Спірна квартира була придбана за рахунок коштів, наданих Відповідачу його братом. Зазначені кошти були передані особисто Відповідачу, а не подружжю, та не є спільним доходом сім'ї. У разі якщо суд дійде висновку про наявність підстав для визнання спірної квартири об'єктом спільної сумісної власності подружжя, Відповідач просить врахувати наступне: необхідність пропорційного розподілу майнових прав сторін; можливість врахування фактичних витрат на придбання квартири за рахунок коштів, наданих братом Відповідача; розподіл можливих боргових зобов'язань, пов'язаних із придбанням майна, у разі їх встановлення судом, пропорційно часткам сторін.
Позивачка та її представник позов підтримали із зазначених у ньому підстав, просили його задовольнити. Крім того, позивачка пояснила, що з 2008 року з відповідачем перебувають у зареєстрованому шлюбі, під час якого в 2017 році вони придбали спірну квартири за спільні кошти та ще позичали у брата відповідача гроші, проте вона не може сказати скільки грошей у них було спільних і скільки грошей вони позичали у брата чоловіка. Гроші брату не повернули. Вона не може сказати за яку ціну була придбана спірна квартира. Які у них з чоловіком були доходи з 2008 по 2017 роки вона теж сказати не може. На той час вона працювала неофіційно, отримувала дохід близько мінімальної заробітної плати.
Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, посилався на підстави, викладені у відзиву на позовну заяву. Зазначив, що квартиру він придбав за кошти, які йому дав брат, 7500 доларів США, саме за цю суму він і купив спірну квартиру. Вони з позивачкою працювали, але їх дохід був трохи більше мінімального, тому у них не було коштів на придбання квартири. Шлюб на даний час між ними не розірвано.
Суд, дослідивши письмові матеріали справи, дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 05 грудня 2008 року, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с.10).
Від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (а.с.11).
Відповідно до копії довідки КП «Житлогосп» №230 від 02.04.2025, сторони проживають разом за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.12).
Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, №420569292 від 01.04.2025, квартира за адресою: АДРЕСА_2 , належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 14.08.2017, розмір частки: 1 (а.с.13).
З копії звіту про проведення незалежної оцінки ТОВ «Експертбюро+» від 23.01.2024 вбачається, що вартість двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_2 , станом на 18.06.2025 становить 340100 грн. (а.с.14-15).
Відповідно до копії розписки ОСОБА_4 від 14.08.2017, він підтверджує, що передав своєму брату ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 7500 дол. США, на придбання квартири, без будь яких зобов'язань щодо їх повернення (а.с.37).
Згідно з копією виписки по рахунку та корінців у період грудня 2015 - січня 2017, ОСОБА_4 мав валютний картковий рахунок із грошовими заощадженнями у дол. США (а.с.38-52).
З виписки по рахунку відповідача вбачається, що ОСОБА_3 має кредитну заборгованість в АТ «Універсал Банк» у розмірі 153258,05 грн., в «Українське бюро кредитних історій» у розмірі 29439,70 грн., в АТ «ПУМБ» у розмірі 78511,46 грн., загальна поточна заборгованість станом на 16.10.2025 становить 264766,30 грн. (а.с.53-78).
Відповідно до копії постанови про відкриття виконавчого провадження від 22.04.2025 ВП №77877004, в Олександрійському ВДВС на підставі постанови ІНФОРМАЦІЯ_2 №120 від 24.02.2025, здійснюється стягнення з ОСОБА_3 у розмірі 34000 грн. (а.с.74).
Також судом була досліджена копія довідки форми ОК-5 з Пенсійного фонду України щодо ОСОБА_3 за період з 2011 по 2022 роки, з якого вбачається, що відповідач у вказаний період мав нестабільний заробіток (а.с.80-82).
Також судом були допитані свідки.
Так, свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що він є рідним братом відповідача і він позичив брату на придбання квартири 7500 доларів США. Саме за цю суму була придбана квартира. Оскільки у них хворіла мати та за нею потрібен був догляд, а він мешкає в іншому місті, було вирішено придбати брату квартиру в будинку, де мешкала мати щоб брат доглядав її. Гроші брат йому не повернув.
Згідно із частиною першою ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним із подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.
Пунктами 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11 передбачено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.
У зв'язку з викладеним, в разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Викладене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, висловленим у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15, Верховним Судом у постанові від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц.
У відповідності до вимог ст.ст. 76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Встановлено, що сторони з 08 грудня 2008 року перебувають у зареєстрованому шлюбі. В період шлюбу було сторонами придбано квартиру, за адресою: АДРЕСА_2 .
Також судом встановлено, що кошти на придбання квартири надав брат відповідача, про що свідчить розписка надана ОСОБА_4 про те, що він надав грошові кошти в сумі 7500 дол. США на придбання квартири, а також поясненнями свідка ОСОБА_4 , який в судовому засіданні підтвердив, що давав брату грошові кошти на придбання квартири.
Таким чином, суд вважає, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що спірна квартира була придбана за спільні кошти подружжя. Більш того, позивачка в судовому засіданні не могла навіть пояснити, за яку суму була придбана квартира, яка сума була їх спільними коштами, а яку суму вони позичили у брата чоловіка, які у них з чоловіком були доходи. В той час, як відповідачем, на думку суду, надано достатньо доказів на підтвердження того, що спірна квартира придбана за кошти його брата, що підтверджується показами свідка та наданими доказами.
У зв'язку з чим у задоволені позову необхідно відмовити.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України у зв'язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 246, 258, 259, 263 - 265, 268 ЦПК України, суд
В задоволені позову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ), від імені та в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ), до ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) про поділ спільного майна подружжя - відмовити.
Судові витрати покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а для осіб, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Ю.В. Молонова