18 травня 2026 року
м. Київ
cправа № 904/5124/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Вронська Г.О. - головуюча, Кондратова І.Д., Студенець В.І.
перевіривши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області (Назаренко Н.Г.)
від 25.11.2025
та постанову Центрального апеляційного господарського суду (Чередко А.Є., Верхогляд Т.А., Іванов О.Г.)
від 15.04.2026 (повний текст складено 16.04.2026)
за позовом: Товариство з обмеженою відповідальністю "МІЛБУД"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ, в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Дніпро
про стягнення заборгованості в розмірі 359 779,01 грн.
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Мілбуд" (надалі - Позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (надалі - Відповідач, Скаржник) про стягнення 359 779,01 грн.
2. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 25.11.2025, залишеним без змін Центральним апеляційним господарським судом у постанові від 15.04.2026 у справі № 904/5124/24, позов задовольнив повністю. Стягнув з Відповідача на користь Позивача заборгованість за договором ПР/П-22524/НЮ від 15.12.2022 року у розмірі 359 779,01 грн з ПДВ, у тому числі ПДВ 20% 59 963,17 грн та судовий збір у розмірі 4 317,35 грн.
3. Відповідач (Скаржник), із використанням підсистеми "Електронний суд", звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.11.2025 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.04.2026 у справі № 904/5124/24.
4. У прохальній частині касаційної скарги Скаржник просить:
- прийняти касаційну скаргу до розгляду;
- скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.11.2025 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.04.2026 у справі № 904/5124/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі;
- витрати по сплаті судового збору покласти на Позивача.
5. Підставами касаційного оскарження Скаржник вказав пункти 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України та підпункт "а" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.
6. Ознайомившись із текстом касаційної скарги, Суд дійшов висновку про відмову відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
7. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
8. Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
9. Отже, Верховному Суду надано право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у статті 287 ГПК України, що узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
10. Пунктом 1 частини 1 статті 163 ГПК України встановлено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
11. Згідно з частиною 7 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
12. Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" установлено у 2025 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.
13. Предметом спору у цій справі є стягнення 359 779,01 грн, що менше, ніж п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на дату подання позову (3 028х500=1 514 000,00 грн).
14. У своїй касаційній скарзі Скаржник зазначив про наявність питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, обґрунтовуючи необхідністю формування чіткої практики щодо того, що експертний висновок про фактичні обсяги робіт має перевагу над формальним актом.
15. Розглянувши викладені Скаржником доводи щодо наявності випадку, передбаченого підпунктом "а" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, Суд дійшов висновку необґрунтованість твердження Скаржника про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
16. Відповідно до частини 4 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).
17. Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.
18. При цьому, фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
19. Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 10.01.2024 у справі № 905/1840/21 зазначала, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
20. Також в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів:
- кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності;
- якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
21. Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
22. Водночас, оцінка Судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою. Отже особа, яка подає касаційну скаргу, має ґрунтовно довести наявність відповідних обставин у своїй касаційній скарзі. Натомість саме зазначення скаржником про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, без відповідного обґрунтування не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "а" пункту 2 частини статті 287 ГПК України.
23. Поряд із цим, касаційна скарга Скаржника не містить належних доводів в обґрунтування того, що справа № 910/11961/25 містить питання, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, у касаційній скарзі відсутні докази кількісного та якісного виміру наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також належні обґрунтування, які би дозволили дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як такі, що мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
24. У пункті 2 частини 3 статті 287 ГПК України встановлено, що касаційному оскарженню підлягають рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову до п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише коли скаржником буде доведено наявність передбаченого/передбачених у цій нормі випадку/випадків, що залежить виключно від обставин конкретної справи, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
25. Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку, що Скаржником не дотримано умови допуску справи з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, до касаційного оскарження, передбаченої підпунктом "а" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.
26. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 ГПК України Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
27. З урахуванням того, що касаційна скарга подана на судові рішення у справі, ціна позову якої не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 904/5124/24 за касаційною скаргою Скаржника на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.11.2025 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.04.2026 згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 ГПК України, оскільки вона подана на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 904/5124/24 за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.11.2025 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.04.2026.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуюча Г. Вронська
Судді І. Кондратова
В. Студенець