Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 101
Іменем України
18.01.2011Справа №5002-7/5641-2010
За позовом Закритого акціонерного товариства «Єврофінанс» (02100, м. Київ, вул.. І. Дубового, ідентифікаційний код 30716921)
До відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1)
Про стягнення 122 847,01 грн.
За участю представників:
Від позивача - Цапенко С.С., довіреність від 29.04.2010 р. у справі.
Від відповідача - не з'явився.
Обставини справи: Закрите акціонерне товариство «Єврофінанс» звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 122 847,01 грн., у тому числі 97 083,36 грн. суми основного боргу, 2 218,90 грн. - 3% річних, 6 306,63 грн. інфляційних втрат, 8 151,89 грн. пені та 9 086,23 грн. штрафу.
Ухвалою господарського суду від 23.11.2010 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 09.12..2010 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.
З підстав, зазначених в ухвалі господарського суду від 09.12.2010 р., розгляд справи відкладений на 18.01.2011 р., про що сторони у справі були повідомлені відповідно до п.3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002 р. № 75, - рекомендованою поштою.
Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем обов'язків за договором фінансового лізингу № LA 09000049 від 29.05.2009 р. в частині повного та своєчасного внесення лізингових платежів, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість в розмірі 97 083,36 грн., що і стало приводом для звернення позивача до суду із позовом про стягнення вказаної заборгованості у примусовому порядку.
Відповідач двічі без поважних причин представника в судове засідання не направив, не зважаючи на те, що був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду даної справи рекомендованою поштою.
Відповідно до пункту 3.6 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 ( зі змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. Отже, відповідач вважається повідомленим про час та місце судового розгляду справи.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідач не скористувався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.
Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи. При цьому, враховуючи ненадання відповідачем відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд
29.05.2009 року між Закритим акціонерним товариством «Єврофінанс» (Лізингодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Лізингоодержувач) був укладений Договір фінансового лізингу №LA 09000049 та Додаток № 2 до договору (а. с. 9-11).
Частиною 1 статті 806 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до пункту 1.1 договору Лізингодавець зобов'язався надати, а Лізингоодержувач прийняти предмет лізингу згідно Додатку №1 на умовах цього договору.
Предмет лізингу за договором № LA09000049 - вантажний автомобіль KAMAZ 4308 CUMMINS B5.9180. Лізинговий період (місяці) - 36. Вартість предмету лізингу 210 000, 01 грн.
Згідно пункту 8.2 додатку № 2 до договору, лізингодовець зобов'язується сплачувати лізингодавцю лізингові платежі згідно з ДФЛ (договір фінансового лізингу), протягом 5 (п'яти) днів з дати виставлення відповідних рахунків, але не пізніше 7 (сьомого) числа кожного місяця, шляхом перерахування відповідних сум коштів на поточний рахунок лізингодавця, зазначений в ДФЛ та виставленому рахунку-фактурі. Неодержання рахунку Лізингоодержувачем не звільняє його від обов'язку своєчасно здійснювати лізингові платежі згідно ДФЛ.
Додатком №4 до договору фінансового лізингу встановлений щомісячний лізинговий платіж - 4 666, 67 грн. на місяць (сплата тіла), крім того, 3 634,49 грн. - комісії щомісячно протягом 35 місяців та 3 634,52 грн. комісії за 36-ий місяць. У разі зміни облікової ставки НБУ, згідно п. п. 3.2.2 Закону України «Про податок на додану вартість» розмір ПДВ при перевищенні суми комісії понад подвійну облікову ставку НБУ повинен бути донарахований Лізингодавцем до суми лізингового платежу та сплачений Лізингоодерувачем.
Відповідно до пункту 8.1 додатку № 2 до Договору, нарахування лізингових платежів починається з дати підписання акту приймання-передачі предмету лізингу, але не пізніше 5 днів з дня повідомлення Лізингоодержувача про готовність предмету лізингу до передачі.
На виконання умов договору фінансового лізингу позивач передав, а відповідач одержав вищезазначений транспортний засіб, що підтверджується актом приймання-передачі предмета лізингу від 12.06.2009 р. до договору лізингу (а. с. 12).
Проте, відповідач умови договорів фінансового лізингу належним чином не виконував, лізингові платежі сплачував частково та нерегулярно.
Неналежне виконанні відповідачем обов'язків за договором фінансового лізингу призвело до утворення заборгованості за період з липня 2009 р. по квітень 2010 р. в розмірі 97 083, 36 грн., що підтверджується рахунком-фактурою №СФ-0004864 від 30.06.2009 р. на суму 8 301,16 грн., заборгованість з оплати якого становить 6 075,86 грн., №СФ-0005673 від 24.07.2009 р. на суму 8 301,16 грн., №СФ-0006680 від 25.08.2009 р. на суму 8 254,17 грн., №СФ-0006681 від 25.08.2009 р. на суму 56,39 грн., №СФ-0008057 від 25.09.2009 р. на суму 8 254,17 грн., №СФ-0008058 від 25.09.2009 р. на суму 56,39 грн., №СФ-0008944 від 23.10.2009 р. на суму 8 254,17 грн., №СФ-0008945 від 23.10.2009 р. на суму 56,39 грн., №СФ-0009878 від 25.11.2009 р. на суму 8 254,17 грн., №СФ-0009879 від 25.11.2009 р. на суму 56,39 грн., №СФ-010767 від 25.12.2009 р. на суму 8 254,17 грн., №СФ-010768 від 25.12.2009 р. на суму 56,39 грн., №СФ-0000293 від 25.01.2010 р. на суму 8 254,17 грн., №СФ-0000294 від 25.01.2010 р. на суму 56,39 грн., №СФ-0001150 від 25.02.2010 р. на суму 8 254,17 грн., №СФ-0001151 від 25.02.2010 р. на суму 56,39 грн., №СФ-0002036 від 25.03.2010 р. на суму 8 254,17 грн. та №СФ-0002037 від 25.03.2010 р. на суму 56,39 грн., №СФ-0002880 від 23.04.2010 р. на суму 8 254,17 грн., №СФ-0002881 від 23.04.2010 р. на суму 56,39 грн., №СФ-0003410 від 30.04.2010 р. на суму 7 911,30 грн. (а. с. 15-35), що і стало приводом для звернення з відповідним позовом до суду.
Пунктом 10.1 додатку № 2 договору фінансового лізингу, передбачено, що лізингодавець має право в односторонньому порядку припинити дію ДФЛ у випадку, якщо лізингоодержувач: надає недостовірну інформацію щодо свого фінансового стану; стає неплатоспроможним (порушено справу про банкрутство; припиняє свою діяльність (розпочато процес ліквідації); порушує будь-яке з зобов'язань, покладене на нього у відповідності до положень ДФЛ, та якщо таке порушення не буде виправлене протягом 30 (тридцяти) днів після направлення відповідної претензії лізингодавцем у письмовому вигляді; не сплатив перший лізинговий платіж протягом 30 (тридцяти) днів з дня виставлення рахунку на сплату першого лізингового платежу; не приймає ПЛ протягом 30 (тридцяти) днів з дати повідомлення лізингоодержувача про готовність ПЛ до передачі; не відновлення ТПЛ лізингодавцем в разі настання страхового випадку, з урахуванням положень пункту 6.9 цього Додатку.
Суд зазначає, що підстави для зміни або розірвання договору встановлені статтею 651 Цивільного кодексу України. Так, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Отже, договір може бути розірваний або змінений в результаті односторонньої відмови від договору в повному обсязі або частково або в результаті односторонньої зміни договору, тобто в результаті вчинення однією із сторін одностороннього правочину, який тягне цивільно-правові наслідки для обох сторін договору. Серед таких наслідків може бути і настання обов'язків для іншої сторони договору.
Статтею 653 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Із ч. 1 та 2 ст. 653 ЦК України випливає, що законодавець чітко розрізняє поняття зміни та розірвання договору, з одного боку, та поняття зміни та припинення зобов'язання, - з іншого. Зміна договору тягне за собою зміну змісту зобов'язань, які на цьому договорі ґрунтуються. Розірвання договору спричиняє припинення зобов'язань, що виникли на його підставі. Ст. 653 ЦК не визначає моменту зміни або розірвання договору, а встановлює лише долю зобов'язання у зв'язку із зміною або розірванням договору (воно припиняється). Момент розірвання або зміни договору визначається ч. 5 ст. 188 Господарського кодексу України, якщо це питання вирішується судом. В такому випадку договір вважається розірваним або зміненим з дня набрання чинності рішенням суду. Інше може бути встановлене рішенням суду відповідно до загального правила ч. 1 ст. 638 ЦК, що встановлює момент, з якого вважається укладеним будь-який договір. Якщо сторони укладають угоду про зміну або розірвання договору, останній відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК має визнаватись зміненим або розірваним з моменту укладення цієї угоди. Проте, викладені вище правила, що встановлюють момент, з якого договір вважається зміненим або розірваним, не поширюються на випадки зміни або розірвання договору шляхом вчинення стороною договору одностороннього правочину, тобто шляхом відмови від договору. Загальні правила щодо порядку вчинення односторонніх правочинів, зокрема, щодо моменту, з якого такі правочині вважаються здійсненими, не встановлені. Оскільки відмова від договору - це односторонній правочин, який породжує, змінює чи припиняє права та обов'язки обох сторін договору, його слід вважати вчиненим в момент отримання стороною повідомлення про відмову, яке можна належно іденти фікувати як таке, що виходить від сторони договору, якщо інший строк припинення дії договору не вказаний у відповідній відмові.
Матеріали справи свідчать, що 06.04.2010р. Лізингодавцем на адресу Лізингоодержувача було направлено повідомлення про розірвання Договору фінансового лізингу (а. с. 14).
06.04.2010 р. між сторонами підписаний акт повернення предмету лізингу, яким сторони, зокрема, визначили, що лізинг транспортного засобу з моменту підписання акту повернення припиняється, проте умови дії договору лізингу діють до повного виконання Сторонами зобов'язань по ньому.
Пунктом 6 Акта про повернення сторони передбачили, що щомісячний лізинговий платіж буде нарахований 25 числа поточного лізингового періоду (місяця) та обов'язковий до сплати Лізингоодержувачем.
Таким чином, повернення предмету лізингу не звільняє відповідача від обов'язку оплатити лізинговий платіж за квітень 2010 р.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Відповідач не представив суду доказів виконання свого зобов'язання з оплати лізингових платежів в повному обсязі, у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення фактів такого роду.
Таким чином матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем обов'язків за договором фінансового лізингу №LA 09000049 від 29.05.2009 р. щодо своєчасного внесення лізингових платежів, а отже сума заборгованості, яка складається з лізингових платежів за період з липня 2009 р. по квітень 2010 р. в розмірі 97 083, 36 грн., повинна бути стягнута з відповідача.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача суму інфляційних втрат у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань у розмірі 6 306,63 грн. та 3% річних у сумі 2 218,90 грн.
Так, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши доданий позивачем розрахунок річних та інфляційних втрат, суд погоджується з його правомірністю, а тому вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 6 306,63 грн. інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 2 218,90 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, позивач просить суд стягнути 8 151,89 грн. пені.
Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.
Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пеня передбачена сторонами в пункті 8.8 додатку №2 до Договору та становить подвійну облікову ставку НБУ за кожен день прострочення платежу.
Суд також погоджується з правомірністю здійсненого позивачем розрахунку пені, а тому вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.
Крім того, пунктом 10.8 Додатку № 2 до Договору сторони погодили, що дострокове розірвання договору можливе лише за умов відшкодування в повному обсязі витрат Лізингодавця, які він зазнав внаслідок дострокового розірвання договору з вини Лізингоодержувача, а також із можливістю застосування санкцій - сплати 10% від вартості всіх недоотриманих лізингових платежів Лізингодавцю за договором фінансового лізингу.
Оскільки причиною дострокового розірвання договору лізингу стало саме невиконання Лізингоодержувачем умов договору, суд вважає, що заявлена позивачем сума в розмірі 9 086,23 грн. підлягає стягненню з відповідача.
Судові витрати суд покладає на відповідача згідно з приписами статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням викладеного, керуючись статями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Закритого акціонерного товариства «Єврофінанс» (02100, м. Київ, вул.. І. Дубового, ідентифікаційний код 30716921) 97 083,36 грн. заборгованості, 3% річних в сумі 2218,90 грн., 6306,63 грн. інфляційних втрат, 8151,89 грн. пені, штраф у сумі 9086,23 грн., 1228,47 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Суддя господарського суду
Автономної Республіки Крим (підпис) І. І. Дворний
Рішення підписано 21.01.2011 р.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Дворний І.І.