ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.05.2026Справа № 910/2925/26
Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство "НІБУЛОН
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 114 417,05 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство "НІБУЛОН" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - відповідач) про стягнення 114 417 грн 05 коп. збитків, завданих нестачею вантажу при залізничному перевезенні за накладною № 43665520 від 10.01.2026.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при перевезенні відповідачем не було дотримано вимог щодо збереження вантажу вагону №95606216, прийнятого до перевезення, в зв'язку з чим виявилась нестача вантажу на загальну суму 114 417,05 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/2925/26. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач, 14.04.2026 через систему «Електронний суд» подав до суду письмовий відзив, в якому просив суд поновити строк на подання відзиву.
Розглянувши клопотання про поновлення строку на подання відзиву суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Приписами ч.1 ст.118 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Відповідно до ч.1 ст.119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Слід зазначити, що вирішення питання щодо поновлення строку, відповідно до ч. 1 ст.119 Господарського процесуального кодексу України, перебуває в межах дискреційних повноважень суду, який за заявою сторони чи зі своєї ініціативи може визнати причину встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Частиною 4 статті 119 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Вирішуючи питання про поновлення або продовження процесуальних строків, суд має враховувати зміст заяви (клопотання) учасника та вчинених ним дій, уникаючи як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2018 у справі № 904/5995/16.
З огляду на доводи відповідача, викладені у клопотанні про поновлення процесуального строку для подання відзиву, беручи до уваги те, що одночасно з клопотанням подано відзив, суд дійшов висновку про поважність причин пропуску строку для його подання.
У письмовому відзиві Акціонерне товариство "Українська залізниця" проти позову заперечувала, обгрунтовуючи свої заперечення тим, що згідно комерційного акту ф. ГУ-22 станції Чорноморська від 16.01.2026 №401100/31, вагон №95606216 прибув на станцію призначення у технічно справному стані (акт ГУ-106 від 16.01.2026), без пошкоджень та ознак втрати вантажу, усі запірно-пломбувальні пристрої в наявності, відповідають перевізному документу та виконують свої функції, навантаження рівномірне, без поглиблень. Вважаючи, що комерційним актом та актом про технічний стан вагону підтверджено відсутність втрати вантажу під час перевезення. Наявність у другому розвантажувальному люці нещільного прилягання, яке затулено ганчір'ям, у якому затиснуто зерно не є підтвердженням втрати вантажу під час перевезення та може свідчити про підготовку спірного вагону для перевезення пшениці вантажовідправником. Природний скіс під завантажувальними люками № 2, 3, 4 міг утворитись в результаті руху вагону та не свідчить про втрату вантажу під час перевезення, оскільки в разу витоку пшениці з розвантажувального люку на поверхні вантажу завжди утворюється воронкоподібне поглиблення, яке в даному випадку відсутнє, навантаження рівномірне. Посилаючись на графи 26, 28 залізничної накладної №43665520, навантаження та визначення маси вантажу здійснювалося вантажовідправником без участі залізниці, вважаючи відсутність ознак втрати вантажу в спірному вагоні, вантажовідправником під час заповнення залізничної накладної №43665520 було помилково невірно зазначену масу вантажу.
14.04.2026 позивач в системі «Електронний суд» сформував відповідь на відзив.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Спірні правовідносини стосуються перевезення вантажів залізницею, а відтак, підпадають під правове регулювання в т.ч. Глави 64 Цивільного кодексу України, Глави 32 Господарського кодексу України, Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998, та Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України №334 від 28.05.2002.
Відповідно до статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення; загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Статтею 307 Господарського кодексу України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до пункту 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457, Статут залізниць України (далі - Статут) визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (далі - залізничні під'їзні колії) (ст. 3 Статуту).
Згідно зі статтею 5 Статуту, на підставі цього Статуту Мінтранс затверджує: а) Правила перевезення вантажів (далі - Правила); б) Технічні умови навантаження і кріплення вантажів; в) Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України (далі - Правила перевезень пасажирів); г) інші нормативні документи.
Пунктом 6 Статуту визначено, що накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Матеріалами справи підтверджується, що Акціонерним товариством «Українська залізниця» зі станції відправлення РОМОДАН (код 427308) Південної залізниці взято на себе зобов'язання з перевезення пшениці, насипом до станції призначення ЧОРНОМОРСЬКА на підставі залізничної накладної №43665520 від 10.01.2026.
Вага вантажу нетто, зафіксована у накладній та у відомості вагонів, зазначена 70 200 кг, тара вагону 23 200 кг.
Статтями 22, 23 Статуту передбачено, що за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Під час перевезення масових вантажів у випадках, передбачених правилами, допускається оформлення однієї накладної (комплекту перевізних документів) на перевезення цілого маршруту або групи вагонів чи комплекту контейнерів.
Відповідно до статті 37 Статуту тарні і штучні вантажі перевозяться із зазначенням у накладній маси і кількості вантажних місць. Маса цих вантажів визначається до здавання їх для перевезення і зазначається на вантажних місцях. Вантажі, що перевозяться насипом і наливом, а також інші вантажі, зважування яких на вантажних вагах неможливе, зважуються на вагонних вагах. Перелік вантажів, що можуть перевозитися насипом і наливом, установлюється Правилами перевезення вантажів. Загальна маса вантажу визначається шляхом зважування на вагах або підрахуванням маси на вантажних місцях за трафаретом чи стандартом. Маса окремих вантажів може визначатися розрахунковим методом, за обміром або умовно (нафтопродукти в цистернах, тварини, лісоматеріали тощо). Маса вантажів визначається відправником. Спосіб визначення маси зазначається у накладній.
Згідно з статті 24 Статуту залізниця має право перевірити правильність відомостей про вантаж, зазначених відправником у накладній, на станції відправлення, під час перевезення та на станції призначення.
Статтею 920 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Згідно з пунктом 2 статті 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про залізничний транспорт» залізниці повинні забезпечувати збереження вантажів на шляху слідування та на залізничних станціях.
Статтею 23 Закону України «Про залізничний транспорт» передбачено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу в межах, визначених Статутом залізниць України. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що за незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.
Стаття 110 Статуту передбачає, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу з часу його прийняття до перевезення і до моменту видачі одержувачу.
Згідно з статтею 113 Статуту за незбереження прийнятого до перевезення вантажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача чи пошкодження виникли з не залежних від перевізника причин.
Згідно статті 26 Закону України «Про залізничний транспорт» обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності перевізників вантажу засвідчуються актами; порядок і терміни складення актів визначаються Статутом залізниць України.
У відповідності до статті 129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин:
а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах;
б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу;
в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу;
г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.
Залізниця зобов'язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу.
В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.
Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами.
Відповідно до п. п. 2, 9 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України №334 від 28.05.2002, комерційні акти складаються для засвідчення, зокрема, невідповідності найменування, маси і кількості місць наявного вантажу, багажу чи вантажобагажу даним, зазначеним у перевізних документах. Дані в комерційному акті зазначаються на підставі перевізних документів та виявлених обставин. У комерційному акті детально описуються стан вантажу або багажу і обставини, за яких виявлена незбереженність, а також обставини, які могли бути причиною виникнення незбереженості вантажу, багажу чи вантажобагажу. Усі графи бланка акта мають бути заповнені. Не дозволяється проставлення рисок та лапок замість повторення необхідних даних. У комерційному акті зазначається, чи правильно навантажений, розміщений і закріплений вантаж, а також про наявність та стан захисного маркування для вантажів, що перевозяться у відкритих вагонах. У разі неправильного завантаження, розміщення, закріплення вантажу в акті зазначається, яке порушення було допущено. Особи, які склали або підписали комерційний акт або акт загальної форми, що містить дані, які не відповідають дійсності, несуть установлену законодавством відповідальність.
При прибутті вагону №95606216 на станцію ЧОРНОМОРСЬКА, 16.01.2026 було складено акт загальної форми (форма ГУ-23) № 41, яким зафіксовано наступні обставини: у другому розвантажувальному люці виявлено подряпини та нещільне прилягання, яке затулено ганчір'ям, у якому затиснуто зерно; при відкритті верхніх завантажувальних люків виявлено поглиблення (природний скіс) під завантажувальними люками № 2, 3, 4, відстань від крівлі вагону до вантажу становить 1 500 мм.
На підставі акту загальної форми № 41 комісійно проведено переважування вагону №95606216 у присутності: ДСЗМ Майданова О.В., агента комерційного Расторопнової О.В., приймоздавальника ТОВ «ТІС» Подлюдної Т.І. , ОВ Горбачова В.В., представника поліції Сетупова В.О. - на справних 100-тонних вагонних вагах 5001ВВ-100Э/2СД (заводський № 19, повірка - 04.08.2025)
За результатами переважування встановлено наступне: Маса брутто за документом - не вказана (вантаж насипом), Тара за документом - 23 200 кг, Маса нетто за документом - 70 200 кг, Фактична маса брутто - 82 050 кг, Фактична тара (перевірена) - 23 150 кг, Фактична маса нетто - 58 900 кг, нестача вантажу - 11 300 кг.
Факт нестачі за спірним перевезенням підтверджений комерційним актом № 401100/1 від 16.01.2026.
У Акті зважування вагону №95606216 від 16.01.2026 нетто вантажу при переважуванні зафіксовано 58,9 т = 58 900 кг.
Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Вищевказаний комерційний акт за своєю формою та змістом відповідає вимогам Статуту та Правилам складення актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України №334 від 28.05.2002, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за №567/6855, а тому є належними та допустимими доказами на підтвердження факту невідповідності маси, зазначеній у залізничній накладній, фактичній масі вантажу.
Так, відповідач у письмовому відзиві зазначив, що графи 26, 28 залізничної накладної №43665520, навантаження та визначення маси вантажу здійснювалося вантажовідправником без участі залізниці, вважаючи відсутність ознак втрати вантажу в спірному вагоні, вказавши, що вантажовідправником під час заповнення залізничної накладної №43665520 було помилково невірно зазначену масу вантажу.
За приписами п. 2.1 Правил комерційного огляду поїздів та вагонів усі вагони, які прибувають і відправляються із станції, де розташований пункт комерційного огляду (ПКО) оглядаються з метою виявлення та усунення несправностей, що загрожують збереженню вантажів.
Відповідно до параграфу 1 Технічних умов розміщення та закріплення вантажів на відкритому рухомому складі, правильність розміщення та закріплення вантажів перевіряє залізниця.
Згідно зі статтею 31 Статуту залізниця зобов'язана подавати під завантаження справні, придатні для перевезення відповідного вантажу, очищені від залишків вантажу, сміття, реквізиту, а у необхідних випадках - продезінфіковані вагони та контейнери. У випадках, коли під завантаження подано несправний за своїм технічним станом вагон або контейнер, відправник повинен відмовитися від їх використання.
Якщо він цього не зробив, відповідальність за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу, що сталася внаслідок технічної несправності рухомого складу, покладається на відправника. Винятки з цього правила можуть мати місце тоді, коли з матеріалів справи вбачається, що технічна несправність мала прихований характер або виникла у процесі перевезення вантажу. Прихованими є такі технічні несправності, які не могли бути виявлені відправником під час звичайного огляду вагону або контейнера.
У такому разі відповідальність за незбереження вантажу покладається на залізницю.
Матеріали справи не містять доказів наявності несправностей вагону № 95606216 в технічному відношенні, які б призвели до втрати вантажу на шляху його слідування.
З матеріалів справи слідує, що акт загальної форми та комерційний акт ф. ГУ-22 від 16.01.2026 №401100/31 підписані представниками АТ «Укрзалізниця». Підписавши зазначені акти, представники АТ «Укрзалізниця» підтвердили викладені в них обставини, у тому числі факт виявлення ганчір'я із затиснутим зерном у розвантажувальному люці вагону.
Пунктом 28 Правил приймання вантажів до перевезення встановлено, що вантажі, завантажені відправниками у вагони відкритого типу (платформи, напіввагони тощо), приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду вагона, вантажу, його маркування (у т.ч. захисного) та кріплення у вагоні без перевірки маси та кількості вантажу. Відповідно до статті 24 Статуту залізниць України залізниця має право перевірити правильність відомостей про вантаж, зазначених відправником у накладній, на станції відправлення, під час перевезення та на станції призначення.
Згідно з частиною 3 статті 917 Цивільного кодексу України перевізник має право відмовитися від прийняття вантажу, що поданий у тарі та (або) упаковці, які не відповідають встановленим вимогам, а також у разі відсутності або неналежного маркування Оскільки вантажі у вагони відкритого типу приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду вагона, відповідач мав можливість належним чином здійснити огляд вагонів та встановити, що вказані вагони є непридатними для перевезення вантажу того виду, що були у нього завантажені відправником, та відмовитись від приймання вантажу до перевезення.
Водночас, як зазначалось вище спірний вантаж був прийнятий залізницею до перевезення без зауважень.
Встановлені комерційним актом обставини, свідчать про втрату частини вантажу саме під час перевезення.
Відтак, з огляду на те, що перевезення вантажу відбувалось у технічно справному вагоні, придатному для цієї господарської мети (перевезення пшениці), то саме відповідач повинен нести відповідальність за втрату вантажу позивача у спірних вагонах. (Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 08.04.2019 у справі №905/96/17 та в постанові від 13.03.2019 у справі №905/748/17, в яких втрата вантажу відбулася за таких самих обставин.)
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення перевізник зобов'язаний доставити довірений йому відправником вантаж в пункт призначення і видати його уповноваженій на отримання вантажу особі.
Статтею 920 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Вимогами статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у разі порушення його цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитки визначаються, як втрата, яку особа отримала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила чи повинна зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально отримати при звичайних обставинах, якщо б його право не було порушено (упущена вигода).
Проте, позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Суд зазначає, що саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Отже, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02.06.2010 № 6-469св10).
Згідно зі статтею 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не зміг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Статтею 23 Закону України «Про залізничний транспорт» встановлено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України. За незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.
За приписами п. 110 Статуту залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.
Відповідно до п. 114 Статуту залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме за псування і пошкодження - у розмірах тієї суми, на яку було зниженого його вартість.
Згідно з п. 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644:
- вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто;
- при видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить:
1) 2% маси, зазначеної в перевізних документах: вантажі рідкі або здані до перевезення в сирому (свіжому) або у вологому стані; руда марганцева і хромова; кварцити у подрібненому стані (фракції 0 - 6 мм); мідний купорос; хімічна сировина навалом; солі; фрукти свіжі; овочі свіжі; шкіра оброблена і мокросолона; тютюн; м'ясо свіже;
2) 1,5% маси, зазначеної в перевізних документах: вугілля деревне; будівельні матеріали; кварцити в кусках; жири; риба солона; мінеральні добрива;
3) 1% маси, зазначеної в перевізних документах: мінеральне паливо; кокс; руда залізна; вовна немита; мило; м'ясо морожене; птиця бита всяка; копченості м'ясні всякі;
4) 0,5% маси всіх інших вантажів;
- норми недостачі або надлишку маси вантажів розраховуються: від маси брутто - для вантажів, які перевозяться в тарі й упаковці; від маси нетто - для вантажів, які перевозяться без тари й упаковки.
Згідно ст. 115 Статуту залізниць України вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.
Як підтверджено матеріалами справи, спірний вантаж був прийнятий залізницею до перевезення без зауважень, а прибуття вантажу з недостачею відбулось у технічному відношенні справному вагоні. Встановлені комерційним актом обставини свідчать про втрату частини вантажу саме під час перевезення.
Відтак, встановлені у комерційному акті № 401100/1 від 16.01.2026 обставини, відповідачем не були спростовані та не доведено суду, що втрата вантажу сталася не з вини відповідача.
Таким чином, враховуючи, що перевезення відбувалося у технічно-справному вагоні, придатному для даної господарської мети, суд доходить висновку про те, що саме відповідач несе відповідальність за втрату частини вантажу у вагоні №95606216.
При цьому, відповідачем в свою чергу не надано суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення суму.
Відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача 114 417 грн 05 коп. збитків, завданих нестачею вантажу при залізничному перевезенні за накладною № 43665520 від 10.01.2026, виходячи з розрахунку (11 300 кг - 351 кг) * 10 450 грн/т / 1 000 = 10 949 кг * 10,450 грн/кг = 114 417,05 грн. є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням законодавства.
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Судові витрати відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 74, 76, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство «НІБУЛОН» (54020, м. Миколаїв, вул. Каботажний узвіз, 1, код ЄДРПОУ 14291113) 114 417 (сто чотирнадцять тисяч чотириста сімнадцять) грн 05 коп. збитків, завданих нестачею вантажу при залізничному перевезенні за накладною № 43665520 від 10.01.2026 та 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн. 40 коп. - витрат по сплаті судового збору.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 19.05.2026.
Суддя Наталія ЯГІЧЕВА