вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
18 травня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/231/26
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг», м. Київ
до відповідача Головного управління Держпродспоживслужби в Закарпатській області, м. Ужгород
про стягнення суми 101 453,97 грн
Суддя Ремецькі О.Ф.
За участю представників: не викликались
Позивач звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до відповідача про стягнення суми 101 453,97 грн, з яких 85 561,91 грн основного боргу, 13 298,43 грн пені, 1392,43 грн трьох відсотків річних та 1201,20 грн інфляційних втрат, посилаючись на порушення відповідачем умов Договору постачання природного газу від 23.12.2024 № 06-8070/24-БО-Т з урахуванням додаткової угоди № 1 від 23.12.2024 та положень ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.
Ухвалою суду від 04.03.2026 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Вказана ухвала суду від 04.03.2026 р. була надіслана відповідачу через засоби підсистеми «Електронний Суд» 04.03.2026 р. та як вбачається з довідки про доставку електронного листа доставлена до електронного кабінету відповідача 04.03.2026 р.
Позиція позивача
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» та ГОЛОВНИМ УПРАВЛІННЯМ ДЕРЖПРОДСПОЖИВСЛУЖБИ В ЗАКАРПАТСЬКІЙ ОБЛАСТІ 23.12.2024 було укладено Договір постачання природного газу № 06 8070/24-БО-Т.
На виконання умов Договору, протягом січня 2025 - квітня 2025 Позивач передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 664 678,66 грн.
У свою чергу, за поставлений газ Відповідач здійснював оплату лише частково. Несплаченою залишилась заборгованість за поставку квітня 2025 у сумі 85 561,91 грн.
Оскільки покупець не провів оплату отриманого товару, позивач вважає, що наявні підстави для стягнення з відповідача суми 101 453,97 грн, з яких 85 561,91 грн основного боргу, 13 298,43 грн пені, 1392,43 грн трьох відсотків річних та 1201,20 грн інфляційних втрат.
Позиція відповідача
Відповідач позовні вимоги в частині стягнення суми 85 561,91 грн визнає, та щодо задоволення таки не заперечує. З приводу позовних вимог 13 298,43 грн пені, 1392,43 грн трьох відсотків річних та 1201,20 грн інфляційних втрат заперечує. В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що З січня 2025 по березень 2025 року за поставку газу сплачено в повному обсязі, однак, з незалежних від Споживача причин мало місце перевищення запланованого ліміту газу на суму 2523,30 грн, що становить 153 куб.м. ТОВ “Нафтогаз Трейдинг» на численні прохання Головного управління надати можливість оплати взятих на себе зобов'язань протягом цілого року не вживав жодних заходів, що в свою чергу відтермінувало вирішення даного спору. У зв'язку з неможливістю оплати Головним управлінням суми боргу у визначені строки Позивачем здійснено нарахування пені, 3% річних та інфляційних нарахувань за період 17.06.2025 по 17.12.2025 , що становить 13298 грн. 1 392,43 грн. та 1 201,20 грн. відповідно. Зауважує, що дії Позивача щодо відтермінування розгляду звернень Головного управління та звернення до суду лише 26.02.2026 можуть свідчити про навмисне затягування часу, що в свою чергу спричинило неправомірні нарахування.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі - Позивач) та ГОЛОВНИМ УПРАВЛІННЯМ ДЕРЖПРОДСПОЖИВСЛУЖБИ В ЗАКАРПАТСЬКІЙ ОБЛАСТІ (далі - Відповідач, Споживач) 23.12.2024 було укладено Договір постачання природного газу № 06 8070/24-БО-Т (далі- Договір).
На виконання умов Договору, протягом січня 2025 - квітня 2025 Позивач передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 664 678,66 грн згідно актів приймання - передачі природного газу, зокрема: Акт приймання-передачі природного газу від 12.02.2025, обсяг переданого газу: 13,06296 тис.куб.м, вартістю: 222 757,39 грн (акт не було підписано); Акт приймання-передачі природного газу від 11.03.2025, обсяг переданого газу: 12,12926 тис.куб.м, вартістю: 206 835,38 грн (акт підписано); Акт приймання-передачі природного газу від 11.04.2025, обсяг переданого газу: 8,76840 тис.куб.м, вартістю: 149 523,98 грн (акт підписано); Акт приймання-передачі природного газу від 12.05.2025, обсяг переданого газу: 5,01753 тис.куб.м, вартістю: 85 561,91 грн (акт не було підписано).
Відповідно до п. 3.5 Договору, приймання-передача газу, переданого Позивачем Відповідачу у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі природного газу.
Відповідно до п.п. 3.5.1 Договору Споживач зобов'язується надати Постачальнику не пізніше 5-го (п'ятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акта надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий розрахунковий період, що складений між Оператором(ами) ГРМ та/або Оператором ГТС та Споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку Споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС та Кодексу ГРМ.
Відповідно до п.п. 3.5.2 Договору на підставі отриманих від Споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС Постачальник готує та надає Споживачу два примірники акта приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (далі також - акт), підписані уповноваженим представником Постачальника.
Відповідно до п.п. 3.5.4 Договору у випадку неповернення Споживачем підписаного оригіналу акта до 15-го (п'ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними Споживача та даними остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об'єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність Споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього Договору.
Позивач направляв Відповідачу непідписані акти приймання-передачі природного газу, однак Відповідач не підписав та не повернув Позивачу направлені йому акти приймання-передачі природного газу.
Таким чином, на виконання умов Договору, Позивач передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 664 678,66 грн, що підтверджується підписаними актами приймання-передачі природного газу та відомостями з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо остаточної алокації відборів Відповідача, які підтверджують обсяги природного газу, що були поставлені Відповідачу у спірний період.
З відповіді на адвокатський запит Оператора ГТС № ТОВВИХ-25-21388 від 31.12.2025 вбачається, що Відповідачем (ЕІС - код: 56XS000148Q6D001) спожито природний газ з ресурсу Позивача у відповідних обсягах за спірний період, які вказані в позовній заяві та непідписаних актах приймання передачі природного газу.
Відповідно до пункту 5.1 Договору остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем в якому Відповідач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
За доводами позивача, оплату за переданий газ Відповідач здійснив частково у сумі 579 116,75 грн та не виконав зобов'язання у визначений Договором строк, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема, вимоги пункту 5.1 Договору. Отже, сума простроченого та несплаченого основного боргу Відповідача перед Позивачем за Договором складає 85 561,91 грн.
Пунктом 7.2 Договору визначено, що у разі прострочення Відповідачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1. та/або строків оплати за пунктом 8.4. цього Договору, Відповідач зобов'язується сплатити Позивачу 3% річних, інфляційних збитків та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Зазначені обставини і стали приводом звернення позивача до суду з позовною вимогою про стягнення суми 101 453,97 грн, з яких 85 561,91 грн основного боргу, 13 298,43 грн пені, 1392,43 грн трьох відсотків річних та 1201,20 грн інфляційних втрат.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
В силу ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Частиною 1 статті 530 ЦК України обумовлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
При цьому, приписи ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи встановлено, що на виконання умов Договору, постачальник передав споживачу протягом січня-квітня 2025 року природний газ на загальну суму 664 678,66 грн., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу та інформацією від Оператора ГТС та визнається відповідачем.
Відповідно до пункту 5.1 Договору остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем в якому Відповідач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
За доводами позивача, оплату за переданий газ Відповідач здійснив частково у сумі 579 116,75 грн та не виконав зобов'язання у визначений Договором строк, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема, вимоги пункту 5.1 Договору.
Сума простроченого та несплаченого основного боргу Відповідача перед Позивачем за Договором складає 85 561,91 грн., яка відповідачем визнається, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення як заявлені обґрунтовано та правомірно.
Матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем строків здійснення оплати за договором.
З огляду на прострочення відповідачем строку оплати за товар, позивачем, заявлено позовні вимоги про стягнення 13 298,43 грн пені, 1392,43 грн трьох відсотків річних та 1201,20 грн інфляційних втрат.
Згідно ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Відповідно до ст. 253 та ч. 5 ст. 254 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів в повному обсязі не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
За змістом ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
За приписами ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Пунктом 7.2 Договору визначено, що у разі прострочення Відповідачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1. та/або строків оплати за пунктом 8.4. цього Договору, Відповідач зобов'язується сплатити Позивачу 3% річних, інфляційних збитків та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Необхідно зазначити, що такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір передбачено ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
В той же час згідно з нормою ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Судом перевірено наведений у матеріалах справи розрахунок суми пені і визнано його обґрунтованим та таким, що здійснений в межах визначених Договором строків по день проведеної відповідачем оплати, а тому, обгрунтованою до стягнення з відповідача є сума пені в розмірі 13 298,43 грн.
Відповідач зауважує, що у зв'язку з неможливістю оплати Головним управлінням суми боргу у визначені строки Позивачем здійснено нарахування пені, 3% річних та інфляційних нарахувань за період 17.06.2025 по 17.12.2025 , що становить 13298 грн. 1 392,43 грн. та 1 201,20 грн. відповідно.
Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тобто, частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено умови як підстави для зменшення пені і ця норма не передбачає вимог щодо обов'язкової їх наявності у поєднанні, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них, зокрема наявність інших обставин, які мають істотне значення (постанова Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 501/2862/15-ц, тощо).
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання за положенням частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України.
Однією із функцій неустойки є компенсаторна функція (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 303/2408/16-ц).
Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 та послідовно у низці постанов Верховного Суду.
Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства(в) мають значення для вирішення питання про зменшення пені та штрафу.
Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити з того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер.
Суд зазначає, що цивільне законодавство поряд із засадою свобода договору (пункт 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) також містить таку засаду як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6).
Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з'ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об'єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена в постанові об'єднаної плати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 910/353/19).
Зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Тобто право суду на зменшення розміру штрафних санкцій у кожному конкретному випадку залежить від встановлених судом обставин, зокрема, але не виключно: розміру неустойки перед розміром збитків; винятковості випадку; ступеню виконання зобов'язань; причин неналежного невиконання зобов'язання; характеру прострочення; поведінки винної особи (вжиття/невжиття заходів до виконання зобов'язання, добровільне усунення порушення) тощо, та від поданих на їх підтвердження/спростування сторонами доказів.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
У постанові Верховного Суду від 09.05.2024 у справі №923/77/22, зазначено: "реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав".
Суд також зауважує, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення розміру штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (правові висновки Верховного Суду у постановах від 05.03.2019 у справі № 923/536/18, від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18, від 06.09.2019 у справі № 914/2252/18, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).
Саме суд першої та апеляційної інстанцій користується певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи наявність та розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (правові висновки Верховного Суду в постановах від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 02.06.2021 у справі №5023/10655/11 (922/2455/20)).
Цієї позиції притримується і Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, зазначивши, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 Господарського кодексу України і частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Оцінюючи наявні матеріали справи, суд бере до уваги інтереси обох сторін, відсутність доказів понесення позивачем збитків та інших для нього наслідків порушення зобов'язання відповідачем, враховує незначний строк прострочення та вжиття відповідачем залежних від нього заходів для виконання умов договору, а тому покладення на нього відповідальності у вигляді стягнення штрафних санкцій у заявленому позивачем розмірі може призвести до негативних наслідків.
Отже, враховуючи правові позиції Верховного Суду щодо зменшення розміру штрафних санкцій, враховуючи повне проведення відповідачем розрахунку за отриманий від позивача газ, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, суд вважає за можливе зменшити розмір заявлених санкцій до 50% від заявленої суми, що становить 6 649,21 грн пені. Таке зменшення розміру неустойки (пені) суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
Щодо заявленої позовної вимоги про стягнення з відповідача 1392,43 грн трьох відсотків річних та 1201,20 грн інфляційних втрат то суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/21564/16 від 10.07.2019.
Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок сум 3% річних та інфляційних втрат, на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону, судом встановлено, що позивачем він здійснений вірно, а тому, до стягнення з відповідача підлягає 1 392,43 грн трьох відсотків річних та 1 201,20 грн інфляційних втрат.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг», м. Київ до відповідача Головного управління Держпродспоживслужби в Закарпатській області, м. Ужгород про стягнення суми 101 453,97 грн підлягають задоволенню повністю частково в розмірі 94 804,75 грн.
Відповідно до на підставі частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Закарпатської області
1.Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДЕРЖПРОДСПОЖИВСЛУЖБИ В ЗАКАРПАТСЬКІЙ ОБЛАСТІ (88015, Закарпатська обл., місто Ужгород, вулиця Минайська, будинок 39 А, код ЄДРПОУ 40314229) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, код ЄДРПОУ 42399676) суму 94 804,75 грн. (дев'яносто чотири тисячі вісімсот чотири гривні 75 коп.) в т.ч. 85 561,91 грн основного боргу, 6 649,21 грн пені, 1 392,43 грн трьох відсотків річних та 1 201,20 грн інфляційних втрат, а також суму 2 662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 коп.) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 21.05.2026.
Суддя О. Ф. Ремецькі