02 лютого 2011 р. № 41/344
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака І.М.,
Палій В.М.,
розглянувши
касаційну скаргу Фірми Т.М.М. -Товариства з обмеженою
відповідальністю
на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2010 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2010 р.
у справі № 41/344 Господарського суду міста Києва
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
"Ласка Лізинг"
до Фірми Т.М.М. -Товариства з обмеженою
відповідальністю
про стягнення 371 210,67 грн.
за участю представників:
ТОВ "Ласка Лізинг" - Галков І.О., Тіхов Д.Г.;
Фірми Т.М.М. -Товариства з обмеженою відповідальністю -Случак О.О.;
Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом та просило суд стягнути з відповідача -Фірми Т.М.М. -Товариства з обмеженою відповідальністю 371 210,76 грн., у т.ч. 351 979,99 грн. основної заборгованості, 16 545,54 грн. пені, 2 480,76 грн. річних, 204,47 грн. збитків від інфляції.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на порушення відповідачем умов договору фінансового лізингу від 17.12.2007 р. № 1117/12/2007 в частині сплати лізингових платежів в установлений договором строк (а.с.4-7).
Відповідач у справі - Фірма Т.М.М. -Товариство з обмеженою відповідальністю у відзиві на позов проти заявлених вимог заперечує, посилаючись на те, що:
- нарахування позивачем лізингових платежів з урахуванням зміни курсу НБУ для долара США суперечить вимогам чинного законодавства, отже, у договорі фінансового лізингу сторонами не погоджено ціну, що є істотною умовою договору, а відтак, вказаний договір є неукладеним;
- позивачем невірно розрахована сума заборгованості відповідача (а.с.67-68)
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.09.2010 р. позов задоволено повністю (а.с.71-75).
Задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:
- відповідач порушив умови договору в частині внесення лізингових платежів в установлений договором строк;
- договором встановлена відповідальність за порушення зобов'язань щодо сплати лізингових платежів у вигляді пені, яка підлягає нарахуванню відповідачу;
- як особа, що порушила грошове зобов'язання, відповідач має сплатити суму боргу з урахуванням інфляції та процентів, що встановлено ст.625 ЦК України;
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2010 р. рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2010 р. залишено без змін (а.с.93-96).
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Фірма Т.М.М. -Товариство з обмеженою відповідальністю звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні заявлених вимог відмовити.
Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судами норм матеріального та процесуального права (а.с.98-100).
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Під час вирішення спору по суті та перегляді прийнятого рішення в апеляційному порядку, судами першої та апеляційної інстанції встановлені наступні обставини.
17.12.2007 р. між сторонами у справі -ТОВ "Ласка Лізинг" та Фірмою Т.М.М. -ТОВ укладено договір № 1117/12/2007 фінансового лізингу.
За умовами зазначеного договору, ТОВ "Ласка Лізинг" взяло на себе зобов'язання придбати у свою власність транспортний засіб у відповідності з встановленою відповідачем специфікацією продавця та передати його без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації відповідачу в якості предмета лізингу у тривале володіння та користування за плату, а відповідач -Фірма Т.М.М. -ТОВ -сплачувати періодичні лізингові платежі відповідно до встановленого графіку (додаток № 1 до договору).
Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.
Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.
При цьому, відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Як встановлено судами, предмет лізингу передано відповідачу, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000469 від 28.12.2007 р., підписаною сторонами та скріпленою їхніми печатками, а також довіреністю серія ЯОД № 847991.
Предметом спору у даній справі є обов'язок відповідача сплатити лізингові платежі, нараховані за період з 18.12.2009 р. по 07.07.2010 р., та застосування до нього відповідальності, встановленої чинним законодавством та умовами договору за невиконання відповідних зобов'язань в установлений договором строк.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст.175 ГК України.
Згідно до п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Так, в силу ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В силу ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовами договору передбачено, що відповідач виплачує позивачу лізингові платежів відповідно до графіку внесення платежів (додатку №1 до договору, який є його невід'ємною частиною), яким визначений також і строк оплати кожного лізингового платежу.
Відповідно до п. 7.1. валютою договору є умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, виражена в гривнях України та рівна одному долару США по курсу відповідно до пункту 7.1.1 договору (курс, установлений НБУ для одного долару США на дату, визначену для проведення лізингового платежу згідно додатку № 1 до договору).
Не приймаються до уваги твердження скаржника про те, що всупереч законодавству ціна договору визначена в еквіваленті іноземної валюти, враховуючи наступне.
В силу ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України -гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
При цьому, відповідно до ст. 533 ЦК України, виконуватися грошове зобов'язання повинно в гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Відтак, сторони, визначивши у договорі фінансового лізингу грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, не порушили вищенаведені норми матеріального права. Законодавчими актами визначено національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак вони не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни курсу НБУ національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідач не сплатив в установлений графіком строк лізингові платежі за період з 18.12.2009 р. по 07.07.2010 р., допустивши заборгованість у розмірі 351 979,99 грн., чим порушив умови договору.
За таких обставин, є правильним висновок суду першої інстанції, який підтриманий апеляційною інстанцією, щодо обґрунтованості заявлених вимог в частині стягнення з відповідача 351 979,99 грн. основної заборгованості.
Також, колегія суддів погоджується з правильністю висновків судів щодо мотивованості заявлених вимог в частині стягнення збитків від інфляції та трьох процентів річних.
Так, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи встановлення факту прострочення грошового зобов'язання відповідачем, суди дійшли правильного висновку щодо задоволення вимог про стягнення процентів та збитків від інфляції.
Крім того, касаційна інстанція погоджується з висновками судів щодо обґрунтованості вимог в частині стягнення пені за порушення зобов'язання з оплати лізингових платежів в установлений договором (графіком) строк.
Так, в силу ст.216, ч.1 ст.218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст.217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесена пеня (ч.1 ст.230 ГК України).
Відповідно до ч.4 ст.231 ЦК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.
Договором передбачена відповідальність у випадку порушення зобов'язання з своєчасної сплати лізингових платежів у вигляді пені у розмірі 0,25 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення в перші п'ять днів прострочки і 0,5 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, починаючи з шостого дня прострочення (п.9.5. договору).
Отже, враховуючи встановлення факту порушення відповідачем зобов'язань в частині сплати лізингових платежів, є вірним висновок судів щодо мотивованості заявлених вимог в частині пені.
З урахуванням наведеного підстав для зміни чи скасування прийнятих у справі судових актів немає.
За таких обставин, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів
рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2010 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2010 р. у справі № 41/344 Господарського суду міста Києва залишити без змін, а касаційну скаргу Фірми Т.М.М. -Товариства з обмеженою відповідальністю -без задоволення.
Головуючий суддя Кузьменко М.В.
Судді Васищак І.М.
Палій В.М.