02 лютого 2011 р. № 17/134
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака І.М.,
Палій В.М.
розглянувши
касаційну скаргу Фізичної особи -підприємця
ОСОБА_2
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.11.2010 р.
у справі № 17/134 Господарського суду Рівненської області
за позовом Приватного підприємства "Фірма Промтехмонтаж"
до Фізичної особи -підприємця
ОСОБА_2
про стягнення 46 500,00 грн.
за участю представників:
ПП "Фірма Промтехмонтаж" -не з'явилися;
Фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 -ОСОБА_2, ОСОБА_3;
Приватне підприємство "Фірма Промтехмонтаж" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом та просило суд стягнути з відповідача - Фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 46 500,00 грн.
В обгрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань в частині надання юридичних послуг щодо отримання ліцензії, у зв'язку з чим з позивач просить повернути йому перераховані кошти відповідно до платіжного доручення № 119 від 14.07.2008 р. (а.с.2).
Відповідач у справі - Фізична особа -підприємець ОСОБА_2 у відзиві на позов проти задоволення заявлених вимог заперечує, посилаючись на те, що підстави для повернення коштів відсутні (а.с.14-17).
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 12.10.2010 р. у задоволенні позову відмовлено повністю (а.с.42-43).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що:
- строк виконання зобов'язання сторонами не визначений;
- вимога про виконання відповідачем зобов'язання щодо надання юридичних послуг позивачем не направлялась.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.11.2010 р. рішення Господарського суду Рівненської області від 12.10.2010 р. скасовано. Позов задоволено. Відповідно до постанови апеляційної інстанції з Фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 на користь ПП "Фірма Промтехмонтаж" стягнуто 46 500,00 грн. (а.с.65-67).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної виходив з доведеності факту порушення відповідачем зобов'язання щодо надання юридичних послуг.
Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, Фізична особа -підприємець ОСОБА_2 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить її скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.
Вимоги касаційної скарги мотивовані неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права (а.с.70-74).
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції під час вирішення спору у справі по суті заявлених вимог та перегляду прийнятого рішення в апеляційному порядку відповідно встановлені наступні обставини.
Позивач -ПП "Фірма Промтехмонтаж" згідно наданого відповідачем рахунку № 6 від 09.07.2008 р. перерахував на розрахунковий рахунок відповідача -Фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 46 500,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 119 від 14.07.2008 р. В свою чергу, відповідач повинен був надати позивачу юридичні послуги щодо отримання ліцензії.
11.06.2010 р. позивач направив відповідачу вимогу, в якій повідомив, що не потребує послуг відповідача, оскільки на даний час відсутня потреба у ліцензії, а також просив повернути перераховані кошти.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що письмового договору між сторонами не укладалося, строк виконання зобов'язання з надання юридичних послуг по отриманню ліцензії сторони не визначили, позивач з вимогою про виконання відповідачем зобов'язання, у відповідності до вимог ст. 530 ЦК України, не звертався, а отже, підстави для повернення коштів відсутні.
Однак, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позову, враховуючи наступні положення норм матеріального права.
Так, відповідно до ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
При цьому, згідно ч.1 ст. 188 ГК України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
В силу ч.ч.1, 3 ст.651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Згідно ч.1 ст.907 ЦК України, договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі щляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін.
Таким чином, замовнику послуг законом надано право відмовитися в односторонньому порядку від договору.
Відтак, укладений між сторонами у справі в спрощений спосіб договір про надання послуг може бути розірваний в результаті односторонньої відмови від нього в повному обсязі, тобто в результаті вчинення однією із сторін одностороннього правочину, який тягне цивільно-правові наслідки для обох сторін договору.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 11.06.2010 р. позивач направив відповідачу вимогу, в якій повідомив, що не потребує послуг відповідача, оскільки на даний час відсутня потреба у ліцензії, а також просив повернути перераховані кошти. Проте цю вимогу відповідач залишив без розгляду.
Враховуючи положення наведених норм, договір про надання послуг, укладений в спрощений спосіб, є розірваним внаслідок односторонньої відмови позивача, що свідчить про виникнення у відповідача зобов'язання щодо повернення отриманих грошових коштів за ненадані послуги.
Доводи скаржника про надання ним послуг не приймаються до уваги, оскільки не підтверджені належними доказами в розумінні ст. 34 ГПК України.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції під час розгляду даної справи були повно вивчені і досліджені докази, які знаходяться у матеріалах справи, у відповідності до правил оцінки письмових доказів, за наслідками чого суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.
За таких обставин, підстав для зміни чи скасування постанови Львівського апеляційного господарського суду від 29.11.2010 р. немає.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів
постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.11.2010 р. у справі № 17/134 Господарського суду Рівненської області залишити без змін, а касаційну скаргу Фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 -без задоволення.
Головуючий суддя Кузьменко М.В.
Судді Васищак І.М.
Палій В.М.