02 лютого 2011 р. № 25/150
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Черкащенка М.М., - головуючого,
Студенця В.І.,
Харченка В.М.,
розглянувши касаційну скаргуВАТ "Донецькобленерго"
на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 23.11.2010 року
у справі господарського судуДонецької області
за позовомВАТ "Донецькобленерго"
доФОП ОСОБА_4
простягнення 2 641,08 грн.,
В засіданні взяли участь представники:
- позивача:Єпішев О.В.,
- відповідача:не з"явився,
У серпні 2010 року ВАТ "Донецькобленерго" звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до ФОП ОСОБА_4 про стягнення 2106,87 грн. боргу за спожиту активну електроенергію за період квітень-травень2010 року, 290,20 грн. заборгованості за перевищення договірних величин споживання, 23,22 грн. заборгованості за реактивну електроенергію за період квітень-травень2010 року, 9,72 грн. 3% річних, 61,97 грн. пені, 149,1 грн. -7% штрафу.
Рішенням господарського суду Донецької області від 23.09.2010 року позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача 2106,87 грн. боргу за спожиту активну електроенергію за період квітень-травень 2010 року, 290,20 грн. заборгованості за перевищення договірних величин споживання, 23,22 грн. заборгованості за реактивну електроенергію за період квітень-травень2010 року, 9,72 грн. 3% річних, 61,97 грн. пені, 96,24 грн. державного мита та 222,67 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення 7% штрафу відповідно до ст. 231 ГК України в розмірі 149,10 грн. відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 23.11.2010 року рішення місцевого господарського суду від 23.09.2010 року залишено без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 7% штрафу у розмірі 149,10 грн., ВАТ "Донецькобленерго" подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23.11.2010 року та рішення господарського суду Донецької області від 23.09.2010 року в частині відмови у стягненні з відповідача 149,10 грн. 7% штрафу скасувати і прийняти нове рішення, яким позов в цій частині задовольнити.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 15.12.2006 року між ВАТ "Донецькобленерго" в особі Краматорських електричних мереж (Постачальник) та ФОП ОСОБА_4 (Споживач) був укладений договір про постачання електричної енергії № 4123, відповідно до якого Постачальник зобов'язався постачати Споживачу електричну енергію, як різновид товару, а Споживач -оплачувати вартість поставленої електричної енергії у відповідності з умовами договору.
Пунктами 7, 9 Додатку №5 «Порядок розрахунків»до договору сторони узгодили, що виставлені рахунки споживач оплачує протягом 5-ти банківських днів з дня їх отримання.
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору, позивач поставив відповідачу у квітні 2010 року активну електроенергію в обсязі 10 000кВт/г, реактивну електроенергію в обсязі 978кВАр/г; в травні 2010р. -активну електроенергію -5 936кВт/г, реактивну електроенергію -490кВАр/г., яка була прийнята та спожита відповідачем.
Факт поставки електроенергії та її отримання відповдіачем підтверджується актами прийняття-передавання товарної продукції (електроенергії) за квітень 2010р. та травень 2010р., які підписані обома сторонами без будь-яких зауважень чи заперечень.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем були виставлені відповідачу рахунки на оплату електроенергії, а саме: рахунки за активну електроенергію № 30/4123 за квітень 2010р. від 06.05.2010 та № 30/4123 за травень 2010р. від 01.06.2010; рахунки за реактивну електроенергію № 30/4123 за квітень 2010р. від 06.05.2010 та № 30/4123 за травень 2010р. від 01.06.2010. Зазначені рахунки були отримані відповідачем особисто 06.05.2010 року та 01.06.2010 року відповідно.
Однак, відповідач лише частково оплатив вартість отриманої у квітні-травні 2010 року активної та реактивної електроенергії, в наслідок чого утворилась заборгованість за спожиту активну електроенергію у розмірі 2106,87 грн. та 23,22 грн. за реактивну електроенергію спожиту.
Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач в порушення додатку до договору "Договірні величини споживання електричної енергії на 2010 рік" перевищив величину споживання електричної енергії в квітні 2010р. на 1,0тис. кВт*г.
Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону України "Про електроенергетику", споживачі (крім населення, професійно-технічних навчальних закладів та вищих навчальних закладів -IV рівнів акредитації державної і комунальної форм власності) у випадку споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період сплачують енергопостачальникам двократну вартість різниці фактично спожитої і договірної величини.
Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Враховуючи вищевикладене, а також неналежне виконання відповідачем умов договору щодо оплати спожитої активної та реактивної електроенергії та не дотримання договірних величин споживання електроенергії, колегія суддів погоджується з висновками попередніх інстанцій про стягнення з відповідача 2106,87 грн. боргу за спожиту активну електроенергію за період квітень-травень2010 року, 23,22 грн. заборгованості за реактивну електроенергію за період квітень-травень2010 року та 290,20 грн. заборгованості за перевищення договірних величин споживання.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом п. 8 Додатку № 5 "Порядок розрахунків" до договору, сторони погодили, що у разі несвоєчасної оплати обумовлених даним додатком нарахувань постачальник проводить споживачу нарахування за весь період прострочення, в тому числі за день оплати пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу,
Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що судові рішення в частині стягнення 9,72 грн. трьох відсотків річних та 61,97 грн. пені є законними і відповідають обставинам справи.
Що стосується вимог про стягнення з відповідача семивідсоткового штрафу, передбаченого частиною 2 статті 231 ГК України, касаційна інстанція зазначає наступне.
Стаття 611 ЦК України встановлює такий правовий наслідок порушення зобов'язання як сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина 1 статті 549 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частина 2 статті 549 ЦК України визначає, що штрафом є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина 2 статті 551 ЦК України).
Відповідно до частини 4 статті 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
З наведеного вбачається, що законодавець поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, вид правопорушення за який вона стягується і конкретний її розмір.
Пунктом 2 частини 2 статті 231 ГК України закріплено, що у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Зі змісту наведеної норми випливає, що зазначені штрафні санкції можуть бути застосовані за наявності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо скоєно господарське правопорушення у відносинах, в яких хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту; якщо було допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу чи пені.
Тому, для застосування до спірних правовідносин частини 2 статті 231 ГК України, господарський суд повинен встановити наявність усіх обставин, з якими законодавець пов'язує можливість стягнення зазначеного виду штрафних санкцій.
Таким чином, у зв'язку із тим, що у договорі сторони не погодили конкретний розмір штрафу за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, іншими актами цивільного законодавства конкретний розмір санкцій за вчинення зазначеного цивільного правопорушення не встановлено, а також з огляду на те, що невиконане відповідачем договірне зобов'язання має саме грошовий характер, колегія суддів погоджується із висновком місцевого та апеляційного господарських судів про відсутність підстав для стягнення заявленого позивачем штрафу.
Із цих же мотивів доводи касаційної скарги є необґрунтованими, оскільки сама лише наявність у однієї із сторін спірних правовідносин статусу суб'єкта господарювання, що належить до державного сектора економіки не є достатньою підставою для стягнення із боржника вказаного штрафу, на підставі пункту 2 частини 2 статті 231 ГК України.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу залишити без задоволення.
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23.11.2010 року та рішення господарського суду Донецької області від 23.09.2010 року у справі № 25/150 залишити без змін.
Головуючий, суддя М.М.Черкащенко
Судді В.І.Студенець
В.М.Харченко