ЄУН: 336/2140/26
Провадження №: 2/336/2378/2026
21.05.26
іменем України
21 травня 2026 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Петренко Л.В., за участі секретаря судового засідання Єменджи Є.Р.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду, у порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу ЄУН 336/2140/26 (провадження № 2/336/2378/2026) за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
встановив:
06 березня 2026 року представник ТОВ «Деал Фінанс Груп» Ткаченко Ю.О. звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Представник позивача просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» заборгованість за договором позики № 72843444 від 10 жовтня 2022 року в сумі 28000,00 грн., яка складається з: 7000,00 грн. - суми заборгованості за основною сумою боргу, 21000,00 грн. - суми заборгованості за відсотками.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що 10 жовтня 2022 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 72843444, за умовами якого встановлено, що позикодавець надає позичальнику кредит в розмірі 7000,00 грн., строком на 30 днів, зі сплатою процентів у розмірі 2,5 % в день (базова процентна ставка/фіксована).
Договір підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора.
Позикодавець на виконання умов договору на картку відповідача перерахував грошові кошти в сумі 7000,00 грн.
Заборгованість відповідача за договором позики № 72843444 від 10 жовтня 2022 року становить в сумі 28000,00 грн., яка складається з: 7000,00 грн. - суми заборгованості за основною сумою боргу, 21000,00 грн. - суми заборгованості за відсотками.
05 січня 2023 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Сіроко Фінанс» уклали Договір факторингу №031-050123 від 05 січня 2023 року за умовами якого ТОВ «Сіроко Фінанс» набуло право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, в тому числі до відповідача.
05 грудня 2025 року між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ТОВ «Деал Фінанс Груп» укладено Договір факторингу №05/12/25-01 за умовами якого ТОВ «Деал Фінанс Груп» набуло право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, в тому числі до відповідача.
Відповідно до реєстру прав вимоги № 05/12/25 від 05.12.2025 року - кредитодавець/клієнт відступив фактору позивачу право вимоги заборгованостей до боржників на умовах передбачених договором факторингу №05/12/25-01 від 05.12.2025 року, в тому числі і до відповідача в сумі 28000,00 грн., яка складається з: 7000,00 грн. - суми заборгованості за основною сумою боргу, 21000,00 грн. - суми заборгованості за відсотками.
У зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за договором позики, в судовому порядку, представник позивача просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 28000,00 грн.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 березня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі. Постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Роз'яснено відповідачу право на подання відзиву на позовну заяву, також роз'яснено сторонам право на подання відповіді на відзив та заперечення.
Відповідно до ухвали суду від 01 квітня 2026 року клопотання позивача про витребування доказів задоволено.
21 травня 2026 року до суду від АТ КБ «ПриватБанк» надійшла витребувана інформація.
Представник позивача ТОВ «Деал Фінанс Груп» в судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи. Представник позивача в позовній заяві просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити, не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання 01 квітня 2026 року о 08-40 год., 27 квітня 2026 року о 09-00 год., 21 травня 2026 року о 08-30 год. не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений шляхом направлення кореспонденції за адресою його місця проживання, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Представник відповідача адвокат Шевченко А.В. в судове засідання не з'явилася про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, надала заяву про розгляд справи без її участі, проти позовної заяви заперечує в повному обсязі та вважає її недоведеною.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини, дійшов до такого висновку.
Відповідно до ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності.
Частиною 3 статті 12 ЦПК України та частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до положень статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Частиною 2 статті 95 ЦПК України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Судом встановлено, що 10 жовтня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (первісний кредитор) та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 72843444.
Договір позики підписано електронним підписом позичальника, який відтворено шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер моб.телефону відповідача, про що свідчить п. 28 Договору позики, реквізити та підпис сторін.
Згідно з п. 1 договору позики, позикодавець зобов'язується передати позичальнику у власність грошові кошти на погоджений умовами договору строк, шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплати позикодавця плату (проценти) від суми позики.
Відповідно до п. 2.1 договору сторони погодили параметри та умови позики, а саме сума позики 7000,00 грн. (п. 2.1), строк позики 30 днів (п. 2.2), процентна ставка в день 2,5 % фіксована (п. 2.3).
Дата надання позики 10.10.2022 року, дата повернення позики 09.11.2022 року, знижена процентна ставка 1,0 %, проценти за понад строкове користування позикою 2,70 %, пеня - 2,7 %, орієнтовна реальна річна процентна ставка 2333,95 %, орієнтовна загальна вартість позики - 9100,00 грн.
Ставки, визначені цим пунктом є незмінними протягом всього строку позики та можуть бути змінені виключно на підставі укладеної між позикодавцем та позичальником додаткової угоди до договору.
Параметри, порядок і графік повернення позики, сплати процентів за надання позики визначені в додатку № 1 до договору, що є невід'ємною частиною договору.
В додатку № 1 до договору наведена таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки, де сума позика - 7000,00 грн., строк позики 30 днів, проценти за користування кредитом визначені в сумі 2100,00 грн., загальна вартість позики з урахуванням відсотків визначених договором - 9100,00 грн.
Додаток № 1 до договору позики підписаний електронним підписом позичальника, який відтворено шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора U782S7nz3j, саме наведені в додатку умови узгоджені та підписані сторонами.
Відповідно до п. 4 договору проценти за договором нараховуються щоденно, включаючи дати отримання та повернення, на залишок позики.
Підписанням цього договору позики відповідач підтверджує, що він ознайомився на сайті https://mycredit.ua/documents-license/ з повною інформацією щодо позикодавця та його послуги, що передбачена ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (п.п. 5.1. п. 5 договору позики).
Також погодився, що до моменту підписання договору позики вивчив цей договір та Правила надання грошових коштів у позику, що розміщені на сайті https://mycredit.ua/documents-license/ (Правила), їх зміст, суть, об'єм зобов'язань сторін та наслідки укладення цього договору йому зрозумілі(п.п. 5.2. п. 5 договору позики).
Правила надання грошових коштів у позику Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» перебувають у загальному доступі, будучи опублікованими на сайті.
Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до п. 20 договору позики цей договір укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором згідно з Законом України «Про електронну комерцію».
Договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі.
Пунктом 22 договору передбачено, що позичальник ідентифікований та верифікований за допомогою Системи BankID НБУ.
Згідно з п. 24 договору позики, договір укладений на взаємовигідних умовах, на принципах ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України.
Відповідно до п. 25 договору позики зміна або припинення в односторонньому порядку договірних зобов'язань повністю або частково, а також одностороння відмова від їх виконання, не допускається, окрім випадків, встановлених законом, договором та/або правилами.
Договір укладено із використанням мобільного застосунку MyCredit - кредит онлайн на карту (п. 23 договору).
ОСОБА_1 пройшов ідентифікацію, що підтверджується відповідною довідкою.
На виконання умов договору ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (первісний кредитор) перерахувало на банківську картку відповідача НОМЕР_1 грошові кошти в сумі 7000,00 грн., що підтверджується відповіддю від 05.12.2025 року, довідкою та копією платіжної інструкції.
21 травня 2026 року представник АТ «ПриватБанк» на виконання ухвали суду повідомив, що на ім'я ОСОБА_1 було емітовано картку № НОМЕР_2 до карткового рахунку НОМЕР_3 валюта UAH. 10 жовтня 2022 року на платіжну картку № НОМЕР_2 до карткового рахунку НОМЕР_3 було зараховано 7000,00 грн., в підтвердження чого надано виписку по рахунку.
Первісний кредитор свої зобов'язання перед відповідачем за кредитним договором виконав та надав йому кредит в сумі 7000 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача.
Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.
Відтак вказані докази, а саме квитанція про перерахування грошових коштів, довідка, відповідь від 05.12.2025 року та витребувана судом інформація про здійснення успішного переказу є достатнім доказом виконання ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» зобов'язання за договором щодо надання відповідачу 7000,00 грн. кредиту.
Доводи захисника про недоведеність позовних вимог спростовуються наведеними вище доказами.
05 січня 2023 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Сіроко Фінанс» уклали Договір факторингу №031-050123 від 05 січня 2023 року за умовами якого ТОВ «Сіроко Фінанс» набуло право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, в тому числі до відповідача.
05 грудня 2025 року між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ТОВ «Деал Фінанс Груп» укладено Договір факторингу №05/12/25-01 за умовами якого ТОВ «Деал Фінанс Груп» набуло право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, в тому числі до відповідача.
Відповідно до реєстру прав вимоги № 05/12/25 від 05.12.2025 року - кредитодавець/клієнт відступив фактору позивачу право вимоги заборгованостей до боржників на умовах передбачених договором факторингу №05/12/25-01 від 05.12.2025 року, в тому числі і до відповідача в сумі 28000,00 грн., яка складається з: 7000,00 грн. - суми заборгованості за основною сумою боргу, 21000,00 грн. - суми заборгованості за відсотками.
Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов'язань позичальником.
Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з яким договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору в встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладенні з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується у порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Сторони узгодили розмір позики, грошову одиницю, в якій надано позику, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з умовами договору позики позичальник зобов'язується вчасно повернути позику, сплатити відсотки за користування позикою в порядку, визначеному цим договором.
Відповідно до ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), договір є підставою для виникнення зобов'язань.
У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Як зауважував Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10 листопада 2011 року N 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно зі статтею 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства, зокрема є справедливість, добросовісність та розумність.
Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи, зокрема, завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними і публічними інтересами, особливості предмета спору, ціни позову (стаття 11 ЦПК України).
10 жовтня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (первісний кредитор) та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 72843444.
Відповідно до п. 2.1 договору сторони погодили параметри та умови позики, а саме сума позики 7000,00 грн. (п. 2.1), строк позики 30 днів (п. 2.2), процентна ставка в день 2,5 % фіксована (п. 2.3).
Дата надання позики 10.10.2022 року, дата повернення позики 09.11.2022 року, знижена процентна ставка 1,0 %, проценти за понад строкове користування позикою 2,70 %, пеня - 2,7 %, орієнтовна реальна річна процентна ставка 2333,95 %, орієнтовна загальна вартість позики - 9100,00 грн.
В додатку № 1 до договору наведена таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки, де сума позика - 7000,00 грн., строк позики 30 днів, проценти за користування кредитом визначені в сумі 2100,00 грн., загальна вартість позики з урахуванням відсотків визначених договором - 9100,00 грн.
Саме ці умови узгоджені та підписані сторонами.
У разі, якщо з'ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem.
Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою.
Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party).
При оцінці доказів та оцінці аргументів суд враховує положення ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та нечіткі або двозначні положення договору тлумачить на користь відповідача, як споживача послуг позивача.
З урахуванням наведеного слідує, що строк дії договору 30 днів, з 10.10.2022 року по 09.11.2022 року.
Відтак, у межах строку кредитування до 09 листопада 2022 року відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві позику і сплачувати проценти за користування грошовими коштами.
Позивач зазначає, що заборгованість відповідача за договором позики № 72843444 від 10 жовтня 2022 року в сумі 28000,00 грн., яка складається з: 7000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 21000,00 грн. - сума заборгованості за відсотками.
Відсотки за користування кредитом розраховані за період з 10 жовтня 2022 року по 07 лютого 2023 року.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року у справі справа № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) виклала правову позицію щодо змісту понять «строк договору», «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання».
Поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).
Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.
Відтак, у межах строку кредитування до 09 листопада 2022 року відповідач мав, зокрема, повернути позивачеві позику і сплатити проценти за користування грошовими коштами.
За умовами договору позики сторони узгодили, що дата надання позики 10 жовтня 2022 року, дата повернення позики 09 листопада 2022 року.
Відповідно до п. 2.1 договору сторони погодили параметри та умови позики, а саме сума позики 7000,00 грн. (п. 2.1), строк позики 30 днів (п. 2.2), процентна ставка в день 2,5 % фіксована (п. 2.3).
Дата надання позики 10.10.2022 року, дата повернення позики 09.11.2022 року, знижена процентна ставка 1,0 %, проценти за понад строкове користування позикою 2,70 %, пеня - 2,7 %, орієнтовна реальна річна процентна ставка 2333,95 %, орієнтовна загальна вартість позики - 9100,00 грн.
Ставки, визначені цим пунктом є незмінними протягом всього строку позики та можуть бути змінені виключно на підставі укладеної між позикодавцем та позичальником додаткової угоди до договору.
Вказані умови договору узгоджуються з умовами наведеними в додатку № 1 до договору, де сума позика - 7000,00 грн., строк позики 30 днів, проценти за користування кредитом визначені в сумі 2100,00 грн., загальна вартість позики з урахуванням відсотків визначених договором - 9100,00 грн.
Тобто, сторони погодили порядок і строки повернення кредиту, загальну вартість позики.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року по справі № 723/304/16-ц (провадження N 14-360цс19), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року по справі № 638/13683/15-ц (провадження N 14-680цс19), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22), тобто дана судова практика є сталою.
Суд дійшов до висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за договором позики за період з 10 жовтня 2022 року (дата укладення договору) по 09 листопада 2022 року (дата платежу за договором позики).
Відповідно до п. 2.1 договору сторони погодили параметри та умови позики, а саме сума позики 7000,00 грн. (п. 2.1), строк позики 30 днів (п. 2.2), процентна ставка в день 2,5 % фіксована (п. 2.3).
Загальна вартість позики становить 9100,00 грн., з якої 7000,00 грн. (сума позика), відсотки за позикою 2100,00 грн.
Саме такий розрахунок загальної вартості кредиту доводився до відмова відповідача.
Іншого розрахунку процентів за кредитним договором позивач не надав.
В пункті 24 договору позики зазначено, що договір укладений на взаємовигідних умовах, на принципах ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) в п. 109-114, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.
Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити.
Указані висновки викладені в пунктах 22, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17.
У частині третій статті 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.
У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.
Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.
В п. 4 договору зазначено, що процентна ставка за цим договором нараховується щоденно, включаючи дати отримання та повернення, на залишок позики, дані положення не ґрунтуються на законі та є такими, що ставлять у невигідне становище споживача.
Можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Нарахування ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відсотків за договором позики № 72843444 в сумі 21000,00 грн., є несправедливим, оскільки розмір нарахованих відсотків перевищує суму позики, а також наведений позивачем розрахунок відсотків не узгоджується з сумою відсотків - 2100,00 грн., яка доведена до відома споживача та погоджена сторонами.
Відомості про нарахування ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» процентів за порушення умов договору відповідно до статті 625 ЦК України у матеріалах справи відсутні.
В п. 6 договору визначені умови щодо продовження строку користування позикою (пролонгація), шляхом укладення додаткової угоди.
Доказів, що сторони продовжили строк користування позикою позивач не надав, і матеріали справи таких відомостей не містять.
Позивач посилається на положення п. 6.5 Правил, де передбачено, що у разі неповернення/повернення не в повному розмірі позики та процентів, товариство має право нараховувати проценти в розмірі, передбаченому договором позики, за кожний день понадстрокового користування та закінчуючи днем повернення позики та процентів, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів.
Відповідно до положень ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Загальновідомою обставиною є те, що з 24.02.2022 по цей час в Україні діє воєнний стан.
Враховуючи, що кредитний договір укладено під час дії воєнного стану, то на правовідносини, які склались між сторонами поширюється дія п. 18 Перехідних положень ЦК України.
Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).
Критерії правомірності примусу суб'єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов'язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов'язковими для такого суб'єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18)).
Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Касаційний суд вже робив висновки щодо застосування пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов'язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що: - на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 вересня 2023 року в справі № 910/8349/22); - на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23).
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється:
(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;
(2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;
(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
В постанові Верховного Суду від 31.01.2024 року № 183/7850/22 (61-14740св23), вказано, що тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Таким чином, суд вважає, що нарахування первісним кредитором заборгованості за відсотками за понадстрокове користування позикою в сумі 18900,00 грн., як правові наслідки не виконання умов договору є неправомірним, а тому ці вимоги не підлягають задоволенню.
У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Доказів належного виконання кредитного зобов'язання відповідачем на користь первісного кредитора матеріали справи не містять.
Судом встановлено, що загальна вартість позики становить в сумі 9100 грн., яка складається з: 7000,00 грн. (сума позика), 2100,00 грн. відсотки за позикою, а тому вказана сума заборгованості підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
05 січня 2023 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Сіроко Фінанс» уклали Договір факторингу №031-050123 від 05 січня 2023 року за умовами якого ТОВ «Сіроко Фінанс» набуло право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, в тому числі до відповідача.
05 грудня 2025 року між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ТОВ «Деал Фінанс Груп» укладено Договір факторингу №05/12/25-01 за умовами якого ТОВ «Деал Фінанс Груп» набуло право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, в тому числі до відповідача.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
У частині другій статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Отже, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.
Відповідно до ст. 1082 ЦК України, передбачено боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
За висновками Верховного Суду України, що викладені у постанові № 6-979цс15 від 23 вересня 2015 року, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.
Якщо боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, внаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, правильним є стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 667/11010/14-ц (провадження № 61-10349св18).
За приписами ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Положеннями ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 612 ч.1 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Встановивши зазначені обставини, враховуючи критерії справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності, суд дійшов до висновку, що ТОВ «Деал Фінанс Груп» набуло право вимоги на ту суму заборгованості, на яку мав право первісний кредитор, тобто на суму заборгованості за договором позики № 72843444 від 10 жовтня 2022 року, що становить 9100,00 грн., яка складається з: 7000,00 грн. - суми заборгованості за основною сумою боргу, 2100,00 грн. - суми заборгованості за відсотками.
В іншій частині позовних вимог щодо стягнення відсотків за понадстрокове користування позикою в сумі 18900,00 грн. - відмовити.
Щодо судових витрат
Позивач при подачі позовної заяви сплатив судовий збір в розмірі 2662,40 грн.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до п.2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України у резолютивній частині рішення зазначаються розподіл судових витрат.
Судові витрати, згідно зі ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, відповідно до задоволення позовних вимог.
Позивач сплатив судовий збір в сумі 2662,40 грн., що відповідає заявленій в позові сумі 28000,00 грн. Задоволеній сумі 9100,00 грн буде відповідати така сума судового збору: 2662,40 грн. х 9100,00 грн : 28000,00 грн. = 865,28 грн.
Оскільки позовні вимоги задоволено частково, то суд стягує з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 865,28 грн.
Щодо витрат на правничу допомогу
Позивач просив стягнути понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 4500,00 грн.
Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 137 ЦПК України).
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява N 19336/04, п. 268).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі N 826/1216/16 (провадження N 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Представник позивача до позовної заяви надав договір про надання правничої допомоги № 22-08/25ДІЛ від 22 серпня 2025 року, витяг з акту прийому-передачі наданих послуг від 30 грудня 2025 року, в якому сторони погодили вартість послуг в розмірі 4500,00 грн., акт приймання-передачі справ на надання правничої допомоги та платіжну інструкцію про оплату послуг.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з наступного.
Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у статті 133, статтях 137, 141 ЦПК України. Витрати на правничу допомогу, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, участь у судових засіданнях). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу стороною позивача надано суду письмові докази.
Таким чином, загальна сума судових витрат, пов'язаних із наданням професійної правничої допомоги складає 4500,00 грн.
З урахуванням досліджених доказів, суд дійшов до висновку, що вказаними доказами підтверджується надання адвокатом професійної правничої допомоги у погодженому між адвокатом та клієнтом розмірі, проте суд вважає, що зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критерію розумності їхнього розміру, обсягу правничої допомоги, витраченого часу та складності справи, яка розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Сторони погодили вартість правничої допомоги, загальний розмір становить 4500,00 грн.
Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.
При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Враховуючи вище наведене, беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, те що розгляд даної справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг, часткове задоволення позовних вимог, суд вважає, що вимога представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції підлягає задоволенню частково на суму 500,00 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 7, 10-13, 19, 76-81, 89, 133, 141, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 274, 279, 354-355 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» заборгованість за договором позики № 72843444 від 10 жовтня 2022 року, в сумі 9100,00 грн., яка складається з: 7000,00 грн. - суми заборгованості за основною сумою боргу, 2100,00 грн. - суми заборгованості за відсотками.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» судовий збір в розмірі 865,28 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» витрати на правничу допомогу в розмірі 500,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до Запорізького апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп», ЄДРПОУ 44280974, місцезнаходження: Україна, 01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, буд. 19, офіс 181, (фактична адреса: 08205, Київська область, м. Ірпінь, вул. Садова, буд. 31/33, офіс 40/3).
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Дата складання повного судового рішення 21 травня 2026 року.
Суддя: