27 січня 2011 р. № 13/211
Вищий господарський суд України в складі колегії
суддів:Грейц К.В.,
Бакуліної С.В.,
Сибіги О.М.,
розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Транс Хоуп Інтернейшенал"
на постановувід 13.10.2010
Львівського апеляційного господарського суду
у справі господарського суду Львівської області № 13/211
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Транс Хоуп Інтернейшенал"
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Львівська ізоляторна компанія"
простягнення 113192, 38 грн.,
за участю представників сторін:
позивача -Нестеренка С.В.
відповідача -Хоп'яка В.З.
Рішенням господарського суду Львівської області від 17.08.2010 у справі № 13/211 (суддя Станько Л.Л.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Хоуп Інтернейшенал" (далі -позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівська ізоляторна компанія" (далі -відповідач) задоволені, стягнено з відповідача на користь позивача 113192,38 грн. збитків.
Львівський апеляційний господарський суд, здійснюючи апеляційний перегляд в зв'язку зі скаргою відповідача, постановою від 13.10.2010 (колегія суддів у складі головуючого судді Кордюк Г.Т., суддів Давид Л.Л., Мурської Х.В.) рішення у справі скасував, прийнявши нове рішення про відмову в позові.
Позивач, не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції від 13.10.2010, в поданій касаційній скарзі просить її скасувати, натомість рішення місцевого господарського суду від 17.08.2010 у справі залишити в силі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм ст. 101 ГПК України, ст. 526 ЦК України, оскільки вважає, що судом апеляційної інстанції не були витребувані у позивача документи, які б могли підтвердити обґрунтованість позовних вимог.
Розпорядженням від 26.01.2011 № 03.08-05/48 Заступника секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України у зв'язку з хворобою судді Глос О.І. для розгляду касаційної скарги у даній справі сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Грейц К.В., судді Бакуліна С.В., Сибіга О.М.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Львівської області від 22.12.2009 у даній справі стягнуто з відповідача на користь позивача 1385,74 грн. пені, 76804,07 грн. інфляційних нарахувань, 8407,29 грн. 3% річних за несвоєчасні розрахунки за договором №11/4 комплексного транспортно-експедиційного обслуговування від 29.08.2008, а в частині стягнення збитків позов залишено без розгляду з огляду на недоведеність.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.04.2010 рішення в частині залишення позову без розгляду скасоване і в цій частині справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, в іншій частині рішення залишене без змін.
Під час розгляду по суті позовних вимог в частині стягнення 113192,38 грн. збитків суди першої та апеляційної інстанцій дійшли прямо протилежних висновків щодо їх підставності і ґрунтовності.
Так, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, мотивував своє рішення тим, що в діях відповідача наявний склад правопорушення, що призвело до понесення позивачем додаткових витрат для купівлі іноземної валюти за більш високим курсом, ніж той, що існував на момент виставлення відповідачеві рахунків за договором транспортного експедиційного обслуговування від 29.08.2008, якщо б така оплата була вчасно ним проведена вчасно.
Проте, суд апеляційної інстанції такі висновки суду першої інстанції спростував, зазначивши, що розрахунок збитків, поданий позивачем не підтверджується жодними доказами про купівлю позивачем за додаткові кошти іноземної валюти на суму 113192,38 грн. та сплати її нерезидентам.
Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що між сторонами за справою укладено договір № 11/4 від 29.08.2008 комплексного транспортно-експедиційного обслуговування, за умовами якого позивач (експедитор) зобов'язався за плату і за рахунок відповідача (клієнта) виконати або організувати виконання обумовлених цим договором послуг, пов'язаних з перевезенням експортних, імпортних, транзитних та інших вантажів клієнта (п. 1.1 договору); при здійсненні експедирування у взаємовідносинах з третіми особами експедитор виступає від свого імені (п. 1.2 договору); експедитор зобов'язаний на підставі виданих клієнтом доручень і довіреностей своєчасно організовувати або виконати обумовлені цим договором транспортно-експедиторські послуги (п.2.1.1 договору); клієнт оплачує експедитору фактичні витрати, включаючи винагороду, у відповідності до ставок і розцінок, узгоджених з клієнтом ( п. 2.2.10 договору); вартість договору становить вартість послуг експедитора (винагорода експедитора), які оплачується клієнтом на підставі виставлених рахунків, що мають бути підтверджені відповідними транспортними документами (п. 3.1 договору); за послуги на території України при імпорті клієнт оплачує рахунки експедитора протягом 21 дня з моменту їх виставлення шляхом переведення зазначених в рахунку сум на рахунки експедитора (п. 3.7 договору); за організацію морського перевезення при імпорті (сума фрахту) рахунок виставляється датою завантаження вантажу на борт судна (дата коносаменту), оплата по фрахту здійснюється на підставі виставленого рахунку і по наданню актів виконаних робіт на момент розвантаження контейнерів в Одеському/Іллічівському порту (п. 3.8 договору); при експорті клієнт оплачує рахунки експедитора на протязі 21 дня з моменту їх виставлення шляхом переведення зазначених в рахунку сум на рахунки експедитора (п. 3.9 договору); за безпідставну відмову або ухилення від оплати рахунків експедитора замовник сплачує штраф в розмірі 0,5% від несплаченої суми, за прострочення платежу замовник сплачує експедитору пеню в розмірі 0,5% від суми платежу за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ (п. 3.10 договору).
Посилаючись на несвоєчасне проведення відповідачем розрахунків за надані послуги по виставленим рахункам-фактурам, позивач на підставі зазначених умов договору та приписів норм ст. ст. 526, 530, 552, 559, 625 ЦК України стягнув з відповідача за рішенням місцевого господарського суду від 22.12.2009 у даній справі 1385,74 грн. пені, 76804,07 грн. інфляційних нарахувань, 8407,29 грн. 3% річних.
Окрім цього, на підставі ч. 1 ст. 623 ЦК України вимагає стягнення з відповідача 113192,38 грн. збитків, пов'язаних з здешевленням національної валюти за час прострочення відповідачем оплати і необхідністю купівлі іноземної валюти для розрахунків з нерезидентами за більш високим курсом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в цій частині, суд апеляційної інстанції керувався наступним.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:
припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;
зміна умов зобов'язання;
сплата неустойки;
відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Стаття 614 Цивільного кодексу України передбачає, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань покладається при наявності вини (умислу або необережності). Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила усіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Аналогічний припис міститься у статті 224 Господарського кодексу України, згідно з якою учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені.
Притягнення до цивільно-правової відповідальності можливе лише за певних, передбачених законом умов, сукупність яких формують склад правопорушення, що є підставою цивільно-правової відповідальності, зокрема, це вина боржника, протиправна поведінка боржника (невиконання або неналежне виконання обов'язку), наявність збитків у майновій сфері кредитора, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Отже, задоволення позовних вимог про стягнення збитків може вважатись законним та обґрунтованим в разі встановлення судом наявності в обставинах справи одночасно чотирьох умов.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Наявність протиправної поведінки відповідача, а саме порушення умов договору про комплексне транспортно-експедиційне обслуговування № 11/4 відповідачем в частині виконання зобов'язання по своєчасній оплаті за надані послуги встановлено рішенням господарського суду Львівської області від 22.12.2009 у даній справі.
Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язань, доказується кредитором.
Позивач розмір збитків в сумі 113192,38 грн. доводить розрахунком доданим до заяви про збільшення позовних вимог, меморіальними ордерами та інвойсами, а також відомістю руху коштів на рахунку.
Ст. 34 ГПК України встановлює правило про належність та допустимість доказів.
Втім, як встановлено судом апеляційної інстанції, позивач не довів за допомогою належних і допустимих доказів ні причинно-наслідкового зв'язку між виникненням збитків у своїй майновій сфері і порушенням відповідачем строків оплати рахунків, ані розміру збитків.
Зокрема, здійснюючи розрахунок збитків, позивач зазначив курс долара США на міжбанківському валютному ринку станом на день виникнення у відповідача зобов'язання з оплати рахунків та станом на день фактичної їх оплати, а не на день коли, як вважає позивач, він купив валюту; відомість руху коштів на рахунку позивача свідчить про надходження коштів на його рахунок від відповідача, а не купівлю ним валюти та/або відсутність коштів на рахунках на день виникнення зобов'язання з її перерахування нерезиденту; надані позивачем меморіальні ордери лише підтверджують, що банк виконав доручення позивача та перерахував валюту в доларах США з його рахунку на рахунок №2909692840 отримувача -Акціонерного банку "Південний".
Крім того, умовами укладеного між сторонами договору № 11/4 комплексного транспортно-експедиційного обслуговування не передбачено, що саме за ті кошти, які клієнт зобов'язаний перерахувати експедитору на підставі виставлених рахунків (винагорода експедитора) протягом 21-го дня з моменту їх виставлення клієнту, експедитор зобов'язаний закупити валюту в доларах США та перерахувати її на рахунок нерезидентів. Згідно наданих позивачем інвойсів та меморіальних ордерів, підставою для розрахунків позивача з нерезидентами, зокрема, за морський фрахт є контракт № 78 від 01.09.2007, а не укладений між сторонами за справою договір.
Враховуючи наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що позивачем в порушення вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України, ч. 2 ст. 623 ЦК України не доведено розмір збитків.
Колегія суддів вважає за доцільне зазначити, що під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій позивачем взагалі не наводилися будь-які доводи щодо неможливості вчасно розрахуватися з нерезидентами в іноземній валюті саме внаслідок затримання платежів відповідачем, адже, положення договору № 11/4 від 29.08.2008 комплексного транспортно-експедиційного обслуговування не містять посилань на те, що експедитор не вправі розрахуватися з нерезидентами до сплати клієнтом винагороди експедитора. До того ж, зобов'язання позивача оплатити послуги нерезидентів ґрунтується на положеннях інших угод, якими має встановлюватися порядок, строки та умови розрахунків. Отже, зобов'язання позивача вчасно розрахуватися за надані нерезидентами послуги не ставиться в залежність від виконання своїх зобов'язань клієнтом, оскільки походить з іншої угоди (угод).
Таким чином, позивач не довів тієї обставини, що розрахунок з нерезидентами не міг бути проведений ним раніше, ніж відповідачем були перераховані кошти за надані послуги і що саме ця обставина, а не зволікання позивача з розрахунками з нерезидентами, призвела до необхідності придбання валюти за вищим курсом і що сплата коштів на купівлю валюти за таким курсом є збитками у майновій сфері позивача, а не його власним ризиком від підприємницької діяльності з надання транспортно-експедиторських послуг
За недоведеності позивачем розміру завданих збитків, причинного зв'язку між збитками та порушенням відповідачем умов договору щодо своєчасного проведення розрахунків, відсутні підстави покладення на відповідача відповідальності у вигляді стягнення збитків.
Твердження скаржника, що судами попередніх інстанцій не були витребувані у нього всі документи, які б підтверджували його позовні вимоги в цій частині, не приймаються до уваги колегії суддів і не можуть бути підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки, згідно з приписами статті 33 ГПК України саме на позивача покладається обов'язок з доказування тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Відомості про те, що позивач був позбавлений можливості своєчасно і в повному обсязі надати судам попередніх інстанцій будь-які докази на підтвердження своїх позовних вимог протягом року тривалості процесу розгляду цієї справи, відсутні.
Наведене свідчить, що під час прийняття постанови у справі, суд апеляційної інстанції не припустився порушення або неправильного застосування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а, отже, підстави для її скасування або зміни відсутні.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Хоуп Інтернейшенал" залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.10.2010 у справі господарського суду Львівської області № 13/211 залишити без змін.
Головуючий суддя К.В. Грейц
Судді С.В. Бакуліна
О.М.Сибіга