ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
Вн. № < Внутрішній Номер справи >
м. Київ
25 січня 2011 року 13:27 № 2а-18774/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Блажівської Н. Є., суддів Клочкової Н. В. та Огурцова О. П., при секретарі судового засідання Миколаєнко І. О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
За позовом Публічного акціонерного товариства «Державна холдингова компанія «Титан України»
доДержавної комісії з цінних паперів та фондового ринку
провизнання протиправним та скасування розпорядження
У судовому засіданні 25 січня 2011 року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину Постанови.
Публічне акціонерне товариство «Державна холдингова компанія «Титан України»(надалі - також «Позивач», «ПАТ «ДХК «Титан України») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (надалі -також «Відповідач») про визнання протиправним та скасування Розпорядження Відповідача № 83-КФ про усунення порушень законодавства про цінні папери від 15 лютого 2010 року.
Позовні вимоги мотивовано тим, що Розпорядження Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 83-КФ про усунення порушень законодавства про цінні папери від 15 лютого 2010 року, на думку Позивача, є незаконними та такими, що прийнято Відповідачем з порушенням вимог чинного законодавства України, а, відтак, підлягає скасуванню.
Представниками Позивача в судовому засіданні було зазначено про те, що 100 % акцій «ПАТ «ДХК «Титан України» володіє держава в особі Міністерства промислової політики України і повноваження з управління корпоративними правами держави щодо Позивача здійснюються Міністерством промислової політики України, яке, відповідно до Указу Президента України № 1085 від 9 грудня 2010 року «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади»реорганізовується в Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном.
Представник Позивача також звернув увагу на те, що Відповідно до пункту 10.2.2 Статуту ПАТ «ДХК «Титан України», внесення змін та доповнень до Статуту Позивача віднесено до виключної компетенції його Вищого органу -Загальних зборів акціонерів.
Представник Позивача вважає, що всі передбачені статтею 13 Закону України «Про акціонерні товариства»відомості, які повинен містити Статут акціонерного товариства, з урахуванням правового статусу ПАТ «ДХК «Титан України», містяться в Статуті.
Зокрема, як вказав представник Позивача, пункти оскаржуваного розпорядження щодо невідповідності положень пункту 17 пункту 11. 6 статті 11 Статуту товариства вимогам пункту 17 частини 2 статті 52 Закону України «Про акціонерні товариства»та положень підпункту 12.2.5. пункту 12.5 статті 12 Статуту товариства вимогам пунктів 9 та 10 статті 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності»не мають ніякого відношення до Статуту Позивача.
Представник Відповідача -Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, -в судовому засіданні проти позовних вимог заперечила, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність.
В обґрунтування заперечень на позов представником Відповідача було зазначено про те, що Розпорядження Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 83-КФ про усунення порушень законодавства про цінні папери від 15 лютого 2010 року є законним та таким, що прийнято Відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначений чинним законодавством України.
Як зазначила в судовому засіданні представник Відповідача, відповідно до доручення Голови Комісії від 11 січня 2010 року № 1-КФ директору департаменту корпоративних відносин ОСОБА_1 були надані повноваження уповноваженої особи Комісії з питань правозастосування, зокрема, надано право виносити розпорядження про усунення порушень законодавства про цінні папери. В порядку, визначеному Правилами розгляду справ про порушення вимог законодавства на ринку цінних паперів та застосування санкцій, затверджених рішенням Комісії від 11 грудня 2007 року № 2272, уповноваженою особою Комісії -ОСОБА_1, керуючись пунктом 10 статті 8 Закону «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»та пунктом 2 розділу XIV Правил № 2272, у відношенні ПАТ «ДХК «Титан України»було винесено розпорядження про усунення порушень законодавства про цінні папери від 15 лютого 2010 року № 83-КФ. Відповідно до вказаного розпорядження Позивачу необхідно було в термін до 1 липня 2010 року усунути порушення вимог законодавства про цінні папери, а саме встановлену Відповідачем невідповідність окремих пунктів Статуту Позивача вимогам чинного законодавства України.
Крім того, представник Відповідача звернула увагу на необґрунтованість посилань Позивача на Правила проведення перевірок діяльності емітентів та і саморегулівних організацій на ринку цінних паперів, затверджених рішенням Комісії від 8 липня 2003 року № 302, оскільки в спірних правовідносинах уповноважена особа Комісії не здійснювала перевірки відповідно до Правил № 302, а діяла відповідно до Положення про порядок реєстрації випуску акцій та інформацію про емісію акцій відкритих акціонерних товариств, які створюються шляхом заснування органом, уповноваженим управляти об'єктами державної власності, та холдингових компаній, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації, затвердженого Рішенням від 15 лютого 1999 року № 25.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок», Законом України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», Законом України «Про акціонерні товариства», Законом України «Про холдингові компанії в Україні», Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 15 лютого 1999 року № 25 «Про затвердження Положення про порядок реєстрації випуску акцій та інформації про емісію акцій відкритих акціонерних товариств, які створюються шляхом заснування органом, уповноваженим управляти об'єктами державної власності, та холдингових компаній, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації», Правилами розгляду справ про порушення вимог законодавства на ринку цінних паперів та застосування санкцій, затвердженими рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 11 грудня 2007 року № 2272 (надалі -також «Правила»).
Правові засади здійснення державного регулювання ринку цінних паперів та державного контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних в Україні визначено Законом України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»державне регулювання ринку цінних паперів -здійснення державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів та їх похідних та запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері.
Державне регулювання ринку цінних паперів здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринку цінних паперів у межах своїх повноважень, визначених чинним законодавством (частина 1 статті 5 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»).
Частиною 2 статті 6 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»визначено, що Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку здійснює повноваження через центральний апарат і свої територіальні органи. Комісія може делегувати надані їй повноваження центральному апарату і територіальним органам шляхом прийняття відповідного рішення, затвердженого в установленому порядку.
Відповідно до пункту 10 частини 1 статті 8 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку має право надсилати емітентам, особам, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, фондовим біржам та саморегулівним організаціям обов'язкові для виконання розпорядження про усунення порушень законодавства про цінні папери та вимагати надання необхідних документів відповідно до чинного законодавства.
Розділом XIV Правил № 2272 визначено порядок винесення розпорядження про усунення порушень законодавства про цінні папери.
Відповідно до пункту 2 розділу XIV Правил № 2272 розпорядження про усунення порушень може бути винесено незалежно від порушення справи про правопорушення на ринку цінних паперів.
Розпорядження про усунення порушень можуть виносити Голова Комісії, члени Комісії, начальники територіальних органів, а також працівники Комісії та її територіальних органів відповідно до наданих їм повноважень (пункт 3 розділу XIV Правил № 2272).
Пунктом 5 розділу XIV Правил № 2272 визначено, що розпорядження про усунення порушень повинно містити: номер, дату, місце винесення; посаду, прізвище, ім'я та по батькові уповноваженої особи, яка винесла розпорядження; відомості про особу, щодо якої виноситься розпорядження; викладення обставин справи; посилання на нормативно-правовий акт, норми якого порушено; посилання на законодавчий акт, що передбачає можливість винесення такого розпорядження; термін усунення порушень законодавства про цінні папери; термін повідомлення уповноваженої особи про усунення порушень.
Розпорядженням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 83-КФ про усунення порушень законодавства про цінні папери від 15 лютого 2010 року, підписаним уповноваженою особою Комісії ОСОБА_1, встановлено порушення Позивачем вимог законодавства про цінні папери, а саме:
- положення пункту 1.3 статті 1 статуту товариства не відповідають вимогам пункту 1 розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення»Закону України «Про акціонерні товариства»та пункту 2 розділу VII «Прикінцеві положення»Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»;
- положення пункту 5.11 статті 5 статуту товариства не відповідають вимогам абзацу 3 частини 1 статті 66 Закону України «Про акціонерні товариства»;
- положення пункту 6.3 статті 6 статуту товариства не відповідають вимогам частини 3 статті 23 Закону України «Про акціонерні товариства»;
- положення пункту 6.10 статті 6 статуту товариства не відповідають вимогам частини 3 статті 8 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»;
- положення підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 статуту товариства не відповідають вимогам частини 4 статті 38 Закону України «Про акціонерні товариства»;
- положення підпункту 7.5.2 пункту 7.5 статті 7 статуту товариства не відповідають вимогам частин 1, 2 та 6 статті 47 Закону України «Про акціонерні товариства»;
- положення пункту 8.8 статті 8 статуту товариства не відповідають вимогам частини 4 статті 30 Закону України «Про акціонерні товариства»;
- положення пункту 8.10 статті 8 статуту товариства не відповідають вимогам частини 2 статті 30 Закону України «Про акціонерні товариства»;
- положення пункту 9.2 статті 9 статуту товариства та положення пункту 13.1 статті 13 статуту не відповідають вимогам частини 1 статті 73 Закону України «Про акціонерні товариства»;
- положення пункту 9.3 статті 9 статуту товариства не відповідають вимогам пункту 15 частини 1 статті 2 Закону України «Про акціонерні товариства»;
- положення пункту 10.1 статті 10 статуту товариства не відповідають вимогам частини 4 статті 11 Закону України «Про управління об'єктами державної власності»;
- положення пункту 10.2 статті 10 статуту товариства не відповідають вимогам частини 9 статті 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності»та вимогам частини 5 статті 42 Закону України «Про акціонерні товариства»;
- положення пункту 10.4 статті 10 статуту Товариства не відповідають вимогам ч. 1 ст. 34 Закону України «Про акціонерні товариства»;
- положення підпункту 17 пункту 11.6 статті 11 статуту товариства не відповідають вимогам пункту 17 частини 2 статті 52 Закону України «Про акціонерні товариства»;
- положення підпункту 12.2.5 пункту 12.5 статті 12 статуту товариства не відповідають вимогам пункту 9 та 10 статті 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності»;
- крім того, статут товариства не містить обов'язкових відомостей, визначених пунктами 9, 10 та 12 частини 2 статті 13 Закону України «Про акціонерні товариства»,
-та зобов'язано Позивача у термін до 1 липня 2010 року усунути порушення чинного законодавства про цінні папери та до 15 липня 2010 року письмово проінформувати Уповноважену особу комісії про виконання цього розпорядження.
Позивач вважає Розпорядження Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 83-КФ про усунення порушень законодавства про цінні папери від 15 лютого 2010 року протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Відтак, предметом судового розгляду в даній адміністративній справі є визнання протиправним та скасування Розпорядження Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 83-КФ про усунення порушень законодавства про цінні папери від 15 лютого 2010 року (надалі -також «оскаржуване розпорядження», «Розпорядження № 83-КФ»), як рішення суб'єкта владних повноважень. Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) даного рішення з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
«На підставі»означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.
«У спосіб»означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Підставою для прийняття оскаржуваного розпорядження став висновок Відповідача про невідповідність статуту Позивача вимогам Закону України «Про акціонерні товариства», Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»та Закону України «Про управління об'єктами державної власності».
Відповідно до Наказу Міністерства промислової політики України № 257 від 6 квітня 2009 року «Про створення публічного акціонерного товариства «Державна холдингова компанія «Титан України»створено публічне акціонерне товариство «Державна холдингова компанія «Титан України».
Згідно з Наказом Міністерства промислової політики України № 921 від 23 грудня 2009 року «Щодо деяких питань зі створення публічного акціонерного товариства «Державна холдингова компанія «Титан України»затверджено Статут публічного акціонерного товариства «Державна холдингова компанія «Титан України»(пункт 4 Наказу).
Порядок створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, їх правовий статус, права та обов'язки акціонерів, визначено Законом України «Про акціонерні товариства».
Відповідно до частини 2 статті 1 Закону України «Про акціонерні товариства»діяльність державних акціонерних товариств та державних холдингових компаній, єдиним засновником та акціонером яких є держава в особі уповноважених державних органів, регулюється цим Законом, з урахуванням особливостей, передбачених спеціальними законами.
Загальні засади функціонування холдингових компаній в Україні, а також особливості їх утворення, діяльності та ліквідації визначено Законом України «Про холдингові компанії в Україні».
В той же час, колегія суддів звертає увагу на те, що оскільки Закон України «Про холдингові компанії в Україні»не містить загальних вимог щодо змісту статуту акціонерного товариства -холдингової компанії, відтак, положення Закону України «Про акціонерні товариства»застосовується у спірних правовідносинах.
Проаналізувавши зміст Статуту Публічного акціонерного товариства «Державна холдингова компанія «Титан України», затвердженого Міністерством промислової політики України від 23 грудня 2009 року № 921 (надалі -також «Статут») на відповідність вимогам чинного законодавства України, колегія суддів звертає увагу на наступне.
? Відповідно до пункту 1 Розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення»Закону України «Про акціонерні товариства»цей Закон набирає чинності через шість місяців з дня його опублікування, крім другого речення частини другої статті 20, яке набирає чинності через два роки з дня опублікування цього Закону.
Пунктом 2 Розділу VII «Прикінцеві положення»Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок»встановлено, що з набранням чинності цим Законом втрачають чинність, зокрема, Закон України «Про цінні папери і фондову біржу».
Закон України «Про акціонерні товариства»набрав чинності 30 квітня 2009 року, а Закон України «Про цінні папери і фондовий ринок»набрав чинності 13 травня 2006 року.
В той же час, Судом встановлено, що відповідно до пункту 1.3 статті 1 Статуту Позивача (який було затверджено 23 грудня 2009 року) цей Статут розроблений на основі Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України «Про холдингові компанії в Україні», «Про господарські товариства», «Про акціонерні товариства», «Про цінні папери і фондову біржу» та інших чинних законодавчих актів України.
Таким чином, колегія суддів звертає увагу на те, що положення пункту 1.3 статті 1 статуту Позивача не відповідають вимогам пункту 1 Розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення»Закону України «Про акціонерні товариства»та пункту 2 Розділу VII «Прикінцеві положення»Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок».
? Відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 66 Закону України «Про акціонерні товариства»ціна викупу акцій не може бути меншою за їх ринкову вартість, визначену відповідно до статті 8 цього Закону. Оплата акцій, що викуповуються, здійснюється у грошовій формі.
В той же час, пунктом 5.11 статті 5 Статуту Позивача визначено, що при зменшенні розміру статутного капіталу шляхом зменшення кількості акцій через викуп Компанією частини акцій з метою їх анулювання, Компанія викуповує акції в акціонерів за ціною, визначеною при прийнятті рішення про зменшення статутного капіталу, але не нижче номінальної вартості акцій.
Відтак, колегія суддів звертає увагу на те, що положення пункту 5.11 статті 5 Статуту Позивача не відповідає вимогам абзацу 3 частини 1 статті 66 Закону України «Про акціонерні товариства».
? Згідно з частиною 3 статті 23 Закону України «Про акціонерні товариства»у разі розміщення цінних паперів публічного акціонерного товариства чи у разі, якщо майно, що вноситься як плата за цінні папери, перебуває в державній або комунальній власності, грошова оцінка такого майна повинна дорівнювати його ринковій вартості. Ринкова вартість зазначеного майна визначається суб'єктом оціночної діяльності і підлягає затвердженню наглядовою радою. Затверджена вартість майна не може відрізнятися більше ніж на 10 відсотків від вартості, визначеної оцінювачем. Якщо затверджена ринкова вартість майна відрізняється від визначеної оцінювачем, рішення наглядової ради обов'язково відповідним чином мотивується.
Відповідно ж до пункту 6.3 Статуту Позивача, якщо склад засновника чи учасників до статутного капіталу Компанії внесений не грошовими коштами, то грошова оцінка такого вкладу здійснюється за рішенням Вищого органу Компанії.
Таким чином, положення пункту 6.3 статті 6 Статуту Позивача не відповідає вимогам частини 3 статті 23 Закону України «Про акціонерні товариства».
? Відповідно до частини 3 статті 8 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»юридична особа має право розміщувати облігації на суму, яка не перевищує трикратного розміру власного капіталу або розміру забезпечення, що надається їй з цією метою третіми особами.
В той же час, пунктом 6.10 статті 6 статуту Позивача Компанія має право випускати облігації на суму, яка не перевищує розміру статутного капіталу або розміру забезпечення, що надається Компанії з цією метою третім особам.
Отже, колегія суддів звертає увагу на те, що пункт 6.10 статті 6 Статуту Позивача не відповідає вимогам частини 3 статті 8 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок».
? Згідно з частиною 4 статті 38 Закону України «Про акціонерні товариства»пропозиції акціонерів (акціонера), які сукупно є власниками 5 або більше відсотків простих акцій, підлягають обов'язковому включенню до порядку денного загальних зборів. У такому разі рішення наглядової ради про включення питання до порядку денного не вимагається, а пропозиція вважається включеною до порядку денного, якщо вона подана з дотриманням вимог цієї статті.
Відповідно ж до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Статуту Позивача акціонери, які володіють відповідно до цього Статуту у сукупності більш, ніж 10 (десятьма) відсотками голосів, додатково до прав, зазначених в п. 7.3 цього Статуту, мають право вносити у встановленому порядку будь-які пропозиції щодо порядку денного Загальних зборів акціонерів. Включення зазначених пропозицій до порядку денного Загальних зборів акціонерів є обов'язковим.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку про те, що підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Статуту Позивача не відповідає вимогам частини 4 статті 38 Закону України «Про акціонерні товариства».
? Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 47 Закону України «Про акціонерні товариства»позачергові загальні збори акціонерного товариства скликаються наглядовою радою на вимогу акціонерів (акціонера), які на день подання вимоги сукупно є власниками 10 і більше відсотків простих акцій товариства.
Частиною 2 статті 47 Закону України «Про акціонерні товариства» визначено, що Наглядова рада приймає рішення про скликання позачергових загальних зборів акціонерного товариства або про відмову в такому скликанні протягом 10 днів з моменту отримання вимоги про їх скликання.
Відповідно до частини 6 статті 47 Закону України «Про акціонерні товариства»у разі якщо протягом строку, встановленого частиною другою цієї статті, наглядова рада не прийняла рішення про скликання позачергових загальних зборів акціонерного товариства, такі збори можуть бути скликані акціонерами, які цього вимагають. Рішення наглядової ради про відмову у скликанні позачергових загальних зборів акціонерів може бути оскаржено акціонерами до суду.
В той же час, згідно з пунктом 7.5.2 пункту 7.5 статті Статуту Позивача акціонери, які володіють відповідно до цього Статуту у сукупності більш, ніж 10 (десятьма) відсотками голосів, додатково до прав, зазначених в п. 7.3 цього Статуту, мають право вимагати від Виконавчого органу Компанії скликання позачергових Загальних зборів акціонерів у будь-який час і з будь-якого приводу. Якщо протягом 20 (двадцяти) днів з дати реєстрації письмового звернення таких акціонерів Виконавчий орган Компанії не виконав зазначеної вимоги, акціонери, які володіють відповідно до цього Статуту у сукупності більш, ніж 10 (десятьма) відсотками голосів, мають право самі скликати Загальні збори акціонерів з виконанням функцій Виконавчого органу Компанії по забезпеченню дотримання порядку скликання Загальних зборів, встановленого цим Статутом, внутрішніми нормативними актами Компанії та чинним законодавством України.
Таким чином, положення підпункту 7.5.2 пункту 7.5 статті 7 Статуту Позивача не відповідає вимогам пункту 4 частини 1, частин 2 та 6 статті 47 Закону України «Про акціонерні товариства».
? Відповідно до частини 4 статті 30 Закону України «Про акціонерні товариства»для кожної виплати дивідендів наглядова рада акціонерного товариства встановлює дату складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, порядок та строк їх виплати. Дата складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, не може передувати даті прийняття рішення про виплату дивідендів. Товариство повідомляє осіб, які мають право на отримання дивідендів, про дату, розмір, порядок та строк їх виплати. Протягом 10 днів після прийняття рішення про виплату дивідендів публічне товариство повідомляє про дату, розмір, порядок та строк виплати дивідендів фондову біржу (біржі), у біржовому реєстрі якої (яких) перебуває таке товариство. У разі відчуження акціонером належних йому акцій після дати складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, але раніше дати виплати дивідендів право на отримання дивідендів залишається в особи, зазначеної у такому переліку.
В той же час, відповідно до пункту 8.8 статті 8 Статуту Позивача право на отримання частки прибутку (дивідендів) мають особи, які є акціонерами Компанії згідно з даними реєстру власників іменних цінних паперів Компанії на дату початку строку виплати дивідендів. Виплата дивідендів здійснюється згідно з даними реєстру на зазначену дату незалежно від можливого переходу права власності на акції протягом усього періоду виплати дивідендів. Акціонер, включений до реєстру на зазначену дату має право отримати дивіденди незалежно від терміну, протягом якого він був власником акцій.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів звертає увагу на невідповідність положень пункту 8.8 статті 8 Статуту Позивача вимогам частини 4 статті 30 Закону України «Про акціонерні товариства».
? Згідно з частиною 2 статті 30 Закону України «Про акціонерні товариства»(в редакції, чинній станом на час затвердження Статуту Позивача) виплата дивідендів здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку в обсязі, встановленому рішенням загальних зборів акціонерного товариства, у строк не пізніше шести місяців після закінчення звітного року.
В той же час, відповідно до пункту 8.10 статті 8 Статуту Позивача дивіденди виплачуються у розмірі, який залежить від результатів виробничо-господарської діяльності Компанії та рішення Вищого органу, пропорційно кількості акцій, що належать акціонерам Компанії. Дивіденди по акціях виплачуються сплачуються один раз на рік за підсумками календарного року. Акціонерам Компанії дивіденди сплачуються протягом календарного року, не пізніше, ніж на 60 (шістдесятий) календарний дань з дати прийняття Вищим органом відповідного рішення.
Відтак, враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про невідповідність положень пункту 8.10 статті 8 Статуту Позивача вимогам частини 2 статті 30 Закону України «Про акціонерні товариства»у відповідній редакції.
? Згідно з частиною 1 статті 73 Закону України «Про акціонерні товариства»для проведення перевірки фінансово-господарської діяльності акціонерного товариства загальні збори обирають ревізійну комісію (ревізора).
В той же час, пунктом 13.1 сатті 13 Статуту Позивача контроль за фінансово-господарською діяльністю Компанії, виконавчого органу Компанії, її дочірніх підприємств, філій та представництв здійснюється ревізійною комісією. Ревізійна комісія підзвітна Вищому органу, а в період між засіданнями Вищого органу -наглядовій раді.
Відповідно до пункту 9.2 статті 9 Статуту Позивача контроль за фінансово-господарською діяльністю Виконавчого органу Компанії здійснює ревізійна комісія.
Таким чином, колегія суддів звертає увагу на те, що пункт 9.2 статті 9 статуту Товариства та положення пункту 13.1 статті 13 статуту не відповідають вимогам частини 1 статті 73 Закону України «Про акціонерні товариства».
? Згідно з пунктом 15 частини 1 статті 2 Закону України «Про акціонерні товариства»посадові особи органів акціонерного товариства - фізичні особи - голова та члени наглядової ради, виконавчого органу, ревізійної комісії, ревізора акціонерного товариства, а також голова та члени іншого органу товариства, якщо утворення такого органу передбачено статутом товариства.
В той же час, відповідно до пункту 9.3 Статуту Позивача, посадовими особами органів управління Компанії (надалі -посадові особи) визнаються члени Виконавчого органу, голова та члени наглядової ради, голова ревізійної комісії.
Таким чином, Суд звертає увагу на невідповідність положення пункту 9.3 статті 9 Статуту Позивача вимогам пункту 15 частини 1 статті 2 Закону України «Про акціонерні товариства».
? Згідно з частиною 4 статті 11 Закону України «Про управління об'єктами державної власності»функції з управління корпоративними правами держави виконуються відповідно до цього Закону безпосередньо, без скликання зборів акціонерів, Кабінетом Міністрів України, Фондом державного майна України, уповноваженими органами управління в разі, якщо корпоративні права держави становлять 100 відсотків у статутному фонді господарської організації.
А відповідно до пункту 10.1 статті 10 Статуту Позивача вищим органом Компанії є Загальні збори акціонерів Компанії (надалі -Загальні збори).
Відтак, пункт 10.1 статті 10 Статуту Позивача не відповідає вимогам частини 4 статті 11 Закону України «Про управління об'єктами державної власності».
? Згідно з частиною 9 статті 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності»уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань визначають посадових осіб, відповідальних за стан фінансово-господарської діяльності одного або кількох державних підприємств (далі -відповідальний представник органу, уповноваженого управляти об'єктами державної власності).
Частиною 5 статті 42 Закону України «Про акціонерні товариства» рішення загальних зборів з питань, передбачених пунктами 2 -7 та 21 частини другої статті 33 цього Закону, приймається більш як трьома чвертями голосів акціонерів від загальної їх кількості. Статутом приватного товариства можуть бути передбачені інші питання, рішення щодо яких приймаються трьома чвертями голосів акціонерів від загальної їх кількості, крім питань, визначених в абзаці другому частини третьої цієї статті.
В той же час, відповідно до пункту 10.2 статті 10 Статуту Позивача вищий орган має право приймати рішення з усіх питань діяльності Компанії, в тому числі з тих, що належать до компетенції наглядової ради та Виконавчого органу.
Враховуючи вищевикладене, Суд звертає увагу на невідповідність положення пункту 10.2 статті 10 Статуту Позивача вимогам частини 9 статті 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності»та вимогам частини 5 статті 42 Закону України «Про акціонерні товариства».
? Відповідно до частини 1 статті 34 Закону України «Про акціонерні товариства»у загальних зборах акціонерного товариства можуть брати участь особи, включені до переліку акціонерів, які мають право на таку участь, або їх представники. На загальних зборах за запрошенням особи, яка скликає загальні збори, також можуть бути присутні представник аудитора товариства та посадові особи товариства незалежно від володіння ними акціями цього товариства, представник органу, який відповідно до статуту представляє права та інтереси трудового колективу.
В той же час, відповідно до пункту 10.4 статті 10 Статуту Позивача у Загальних зборах мають право брати участь всі акціонери Компанії незалежно від кількості та виду акцій, власниками яких вони є на дату проведення Загальних зборів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що пункт 10.4 статті 10 Статуту Позивача не відповідає вимогам частини 1 статті 34 Закону України «Про акціонерні товариства».
? Згідно з пунктом 17 частини 2 статті 52 Закону України «Про акціонерні товариства» до виключної компетенції наглядової ради належить вирішення питань, передбачених частиною четвертою статті 84 цього Закону, в разі злиття, приєднання, поділу, виділу або перетворення товариства.
Частиною 4 статті 84 Закону України «Про акціонерні товариства» передбачено, що якщо акціонерному товариству, до якого здійснюється приєднання, належать більш як 90 відсотків простих акцій товариства, що приєднується, приєднання не спричиняє необхідності внесення змін до статуту товариства, до якого здійснюється приєднання, пов'язаних із змінами прав його акціонерів, від імені товариства, до якого здійснюється приєднання, рішення про приєднання, затвердження передавального акта та умов договору про приєднання може прийматися його наглядовою радою. У такому разі підготовка пояснень до умов договору про приєднання та отримання висновку незалежного експерта стосовно договору не вимагаються.
А відповідно до підпункту 17 пункту 11.6 статті 11 Статуту Позивача до виключної компетенції наглядової ради належить вирішення питань щодо злиття, приєднання, поділу, виділу або перетворення товариства.
Відтак, підпункт 17 пункту 11.6 статті 11 Статуту Позивача не відповідає вимогам пункту 17 частини 2 статті 52 Закону України «Про акціонерні товариства».
? Згідно з пунктом 9, 10 Закону України «Про управління об'єктами державної власності»уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань визначають посадових осіб, відповідальних за стан фінансово-господарської діяльності одного або кількох державних підприємств (далі -відповідальний представник органу, уповноваженого управляти об'єктами державної власності); здійснюють контроль за діяльністю господарських структур.
В той же час, відповідно до підпункту 12.2.5 пункту 12.5 статті 12 Статуту Позивача в межах компетенції, визначеної цим Статутом, рішеннями Вищого органу, наглядової ради генеральний директор Компанії без довіреності (доручення): підписує будь-які документи юридичного, господарського, фінансового та виробничого призначення; укладає правочини (договори, угоди, контракти) та забезпечує їх виконання, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить до 10 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності; розпоряджається коштами та майном Компанії; видає накази та інші розпорядчі документи з питань діяльності та в інтересах Компанії; видає довіреності іншим особам; укладає договір на проведення оцінки майна, згідно з рішенням наглядової ради; укладає договір на проведення оцінки майна, згідно з рішенням наглядової ради; обирає аудитора та укладає з ним договір; забезпечує виконання рішень Вищого органу та наглядової ради Компанії.
Таким чином, підпункт 12.2.5 пункту 12.5 статті 12 Статуту Позивача не відповідають вимогам пункту 9, 10 статті 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності».
? Відповідно до пунктів 9, 10, 12 частини 2 статті 13 Закону України «Про акціонерні товариства»статут акціонерного товариства повинен містити відомості про порядок повідомлення акціонерів про виплату дивідендів; порядок скликання та проведення загальних зборів; спосіб повідомлення акціонерів про зміни у порядку денному загальних зборів.
Як вбачається зі змісту Статуту Позивача, він не містить обов'язкових відомостей, визначених пунктом 9, 10 та 12 частини 2 статті 13 Закону України «Про акціонерні товариства».
Таким чином, проаналізувавши матеріали справи, та, зокрема, зміст Статуту Позивача на відповідність його вимогам чинного законодавства України, колегія суддів дійшла висновку про вірність викладених у оскаржуваному розпорядження висновків Відповідача про порушення Позивачем законодавства про цінні папери.
Жодних належних доказів, які б спростовували висновки Відповідача представниками Позивача не надано, а колегією суддів не встановлено.
Необґрунтованими є посилання представників Позивача на поршення Відповідачем Правил проведення перевірок діяльності емітентів та саморегулівних організацій на ринку цінних паперів, затверджених Рішенням Комісії від 8 липня 2003 року № 302, оскільки при винесенні оскаржуваного розпорядження уповноважена особа Комісії не здійснювала перевірки відповідно до вищевказаних Правил, а діяла відповідно до Положення про порядок реєстрації випуску акцій та інформації про емісію акцій відкритих акціонерних товариств, які створюються шляхом заснування органом, уповноваженим управляти об'єктами державної власності, та холдингових компаній, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації, затвердженого Рішенням Комісії від 15 лютого 1999 року № 25; оскільки, як підтверджується матеріалами справи, факт невідповідності окремих положень Статуту Позивача вимогам чинного законодавства було встановлено Відповідачем при перевірці поданих Позивачем документів для реєстрації випуску акцій саме згідно з Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 15 лютого 1999 року № 25.
Таким чином, проаналізувавши вимоги чинного законодавства України та матеріали справи, Суд приходить до висновку про те, що оскаржуване розпорядження прийнято Відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством, а викладені в даному розпорядженні висновки відповідають фактичним обставинам та ґрунтуються на вимогах закону.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України
в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд звертає увагу на те, що Відповідачем, який є суб'єктом владних повноважень, виконано обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення стосовно Позивача, як і надано належні докази на підтвердження правомірності прийнятого розпорядження.
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що викладені в позовній заяві вимоги Позивача є необґрунтованими, та відповідно такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 99, 100, 158, 159, 160, 161, 162, 163 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуюча суддя Н. Є. Блажівська
Судді Н. В. Клочкова
О. П. Огурцов