ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
Вн. № < Внутрішній Номер справи >
м. Київ
24 січня 2011 року < Час проголошення > № 2а-11241/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Маруліної Л.О., суддів Донця В.А., Костенка Д.А., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до
третя особаДержавної судової адміністрації України,
Міністерства фінансів України,
Державного казначейства України,
Територіального управління державної судової адміністрації в м. Києві
Державна податкова адміністрація в місті Києві
провизнання дій неправомірними, зобов'язання їх не вчиняти, стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди,
До Окружного адміністративного суду міста Києва відповідно до ухвали Вищого адміністративного суду міста Києва від 25.03.2010 р. на новий розгляд надійшла справа №К-450/08 за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_1, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 (далі -Позивач), ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22 до Державної судової адміністрації України (далі -Відповідач-1), Міністерства фінансів України (далі -Відповідач-2), Державного казначейства України (далі -Відповідач-3), Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві (далі -Відповідач-4), третя особа - Державна податкова адміністрація в місті Києві про визнання дій неправомірними, стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.05.2010 р. №2а-7042/10/2670 справу прийнято до провадження, а ухвалою від 07.07.2010 р. роз'єднано адміністративну справу №2а-7042/10/2670, вимоги позивача ОСОБА_2 вирішено розглядати за основним позовом, вимоги інших позивачів - виділити для окремого розгляду по кожному позивачу, провівши їх реєстрацію як окремих позовів. Позову ОСОБА_1 присвоєно номер №2а-11241/10/2670.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.11.2010 р. закінчено підготовче провадження та призначено справу до колегіального судового розгляду.
У судове засідання Позивач, Відповідач-2 та Відповідач-3 не прибули, належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання, представники Відповідача-1, Відповідача-4 та третьої особи з'явилися.
Відповідно до частини шостої ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог ст. ст. 41, 122, 128 КАС України, суд дійшов до висновку про розгляд справи у письмовому провадженні.
Позивач позов підтримує в повному обсязі. В обґрунтування позовних вимог посилається на Конституцію України, Закон України «Про статус суддів», рішення Конституційного Суду України, Розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.01.2004р. № 22-р «Про деякі питання оплати праці суддів». Вважає, що стягнення податку з доходів фізичних осіб із його заробітної плати з 01.01.2004 р. проводиться незаконно і просить стягнути компенсацію заробітної плати в розмірі 20 230,28 грн. з 01.01.2004 р.
Відповідачі позов не визнають, з підстав, викладених в письмових запереченнях, зазначають, що нічиїх прав не порушували, а отже, підстави для їх відповідальності за даним позовом відсутні. Згідно наданих пояснень положення Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»не передбачають пільг при сплаті податку для суддів, а компенсаційні виплати суддям у зв'язку з втратою частини заробітку, пов'язаною зі сплатою податку з доходів фізичних осіб, могли здійснюватися відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.01.2004р. № 22-р «Про деякі питання оплати праці суддів»за наявності відповідних умов і лише у 2004 році.
Дослідивши наявні матеріали справи, здійснивши необхідні дії на виконання вказівок, що містяться в ухвалі Вищого адміністративного суду України у справі, суд -
ОСОБА_1 працював на посаді судді Радянського районного суду міста Києва з 2000 року відповідно до Постанови Верховної Ради України від 02.03.2000 р. № 1496-III «Про обрання суддів». Указом Президента України від 23.10.2001 р. № 1004/2001 «Про переведення суддів місцевих судів міста Києва»Позивача переведено на посаду судді новоутвореного Святошинського районного суду міста Києва.
Проаналізувавши матеріали справи, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову з наступних підстав.
Частиною 1 статті 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Податок на доходи фізичних осіб відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 14 Закону України від 25.06.1991 р. № 1251-XII «Про систему оподаткування»(чинного на момент виникнення спірних правовідносин) належить до загальнодержавних податків і зборів.
Відповідно до пункту 1.2 статті 1 Закону України від 22.05.2003 р. № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб»(чинного на момент виникнення спірних правовідносин) (далі -Закон № 889-IV), який набрав чинності з 1 січня 2004 року, доходом фізичної особи вважається сума будь-яких коштів, одержаних протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами, крім переліку доходів, які не включаються до складу загального місячного або річного оподаткованого доходу платника податку.
Згідно з підпунктами 3.1.1 та 4.2.1 Закону № 889-IV об'єктом оподаткування є загальний місячний оподаткований дохід, до складу якого, зокрема, включаються доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору.
У разі, якщо норми інших законів чи інших законодавчих актів, що містять правила оподаткування доходів фізичних осіб, суперечать нормам цього Закону, пріоритет мають норми цього Закону (пункт 22.2 Закону № 889-IV).
Абзацом четвертим статті 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року №584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів»(далі -Указ №584) встановлено, що заробітна плата суддів не обкладається прибутковим податком за місцем основної роботи.
Проте, Переліком Указів Президента України, що втрачають чинність з 1 січня 2004 року, затвердженим Указом Президента України від 25 грудня 2003 року №1497/2003 (далі - Указ №1497/2003), абзац четвертий статті 1 Указу №584/95 визнано таким, що втратив чинність.
Таким чином, у період до 1 січня 2004 року підставою для звільнення заробітної плати суддів від обкладання прибутковим податком був Указ № 584/95, а з 1 січня 2004 року набрав чинності Закон № 889-IV, який не передбачає пільг для суддів при сплаті цього податку. Єдиною підставою для здійснення компенсаційних виплат суддям у зв'язку з втратою частини заробітку, пов'язаною зі сплатою податку з доходів фізичних осіб у 2004 році, було Розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.01.2004 р. № 22-р «Деякі питання оплати праці суддів»(далі -Розпорядження №22-р)
Згідно з пунктом 1 Розпорядження № 22-р Голові Конституційного Суду України та головам судів загальної юрисдикції дозволено здійснювати у 2004 році компенсаційні виплати суддям у розмірі до 100 % посадового окладу в разі, коли сума нарахованої заробітної плати за місяць після сплати податку з доходів фізичних осіб буде нижчою, ніж розмір середньомісячної заробітної плати, нарахованої судді за IV квартал 2003 року. Компенсаційна виплата не повинна перевищувати втрати частини заробітку суддів, пов'язаної із справлянням податку відповідно до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».
У пункті 2 Розпорядження № 22-р зазначено, що компенсаційна виплата, передбачена пунктом 1 цього Розпорядження, здійснюється в межах видатків на оплату праці, передбачених у Державному бюджеті України на 2004 рік на утримання органів судової влади.
За відсутності хоча б однієї умови, зазначеної в цьому Розпорядженні, право на отримання компенсаційних виплат у суддів не виникає, а не з'ясування вказаних обставин при розгляді даної справи стало підставою для скасування прийнятих судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції згідно Ухвали Вищого адміністративного суду України від 25.03.2010 р.
Аналогічні приписи по застосуванню положень наведених нормативних актів викладені у Постанові Верховного Суду України (судової палати в адміністративних справах) від 23.02.2010р. по справі 10/12, якою скасовані судові рішення про задоволення позовних вимог в частині стягнення із державної судової адміністрації грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб за 2004 рік.
Враховуючи, що висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої інстанції в силу положень ч. 5 ст. 227 КАС України, з метою встановлення відповідних обставин, судом ухвалою від 01 листопада 2010 року зобов'язано сторін надати суду: документи (довідки тощо), з яких суд може встановити, що сума нарахованої по місяцях у 2004 році заробітної плати за місяць після сплати податку на доходи фізичних осіб була нижчою ніж розмір середньомісячної заробітної плати, нарахованої судді за IV квартал 2003 року; належним чином завірені копії наказів голови відповідного суду про здійснення компенсаційних виплат судді у розмірі до 100 відсотків посадового окладу відповідно до пункту 1 Розпорядження №22-р. Зобов'язати Державну судову адміністрацію України надати суду інформацію відповідно до пункту 2 Розпорядження №22-р. Крім того, ухвалою суду від 22.11.2010 р. зобов'язано Голову Святошинського районного суду міста Києва надати суду: належним чином завірені копії наказів голови Святошинського районного суду міста Києва за 2004 рік про здійснення компенсаційних виплат судді у розмірі до 100 відсотків посадового окладу відповідно до пункту 1 Розпорядження №22-р.
За представленою Територіальним управлінням державної судової адміністрації в місті Києві до справи довідкою про нараховану заробітну плату судді Святошинського районного суду міста Києва Морозова М.О., його середньомісячна заробітна плата за 4 квартал 2003р. становила 1 457,86 грн., а тому при нарахованій у 2004р. заробітній платі, компенсаційні виплати могли бути виплачені за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, жовтень 2004 року, оскільки саме у вказаних періодах сума нарахованої заробітної плати за місяць після сплати податку з доходів фізичних осіб була нижчою, ніж розмір середньомісячної заробітної плати, нарахованої судді за IV квартал 2003 року -1 457,86 грн.
Однак судом встановлено, що Головою Святошинського районного суду міста Києва не видавались відповідні накази. Так, на виконання вимог суду Територіальним управлінням державної судової адміністрації в місті Києві листом від 25.11.2010 р. №2073-4/3 повідомлено, що накази Голови Святошинського районного суду міста Києва про здійснення компенсаційних виплат суддям у розмірі до 100 % посадового окладу відповідно до пункту 1 Розпорядження №22-р в 2004 році до територіального управління не надходили.
Листом від 08.12.2010 р. №Бо-18/30406 Головою Святошинського районного суду міста Києва повідомлено суд, що у 2004 році накази про здійснення компенсаційних виплат відповідно до Розпорядження №22-р не видавались.
Будь-яких інших доказів сторонами не надано та письмових пояснень з цього приводу.
Таким чином, враховуючи вимоги пунктів 1, 2 Розпорядження № 22-р суду не надано доказів, юридичних підстав здійснення компенсаційних виплат, а саме: докази того, що Голова Святошинського районного суду міста Києва скористався наданим йому правом відповідно до Розпорядження № 22-р, тобто видавав відповідні накази щодо здійснення компенсаційних виплат позивачу, що зумовило б територіальне управління державної судової адміністрації здійснити нарахування та відповідну виплату. А Державною судовою адміністрацією України не надано інформацію відповідно до пункту 2 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.01.2004 р. №22-р, тобто щодо наявності відповідних видатків у Державному бюджеті України на 2004р. передбачених на виплату компенсаційних виплат згідно Розпорядження №22-р.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. А згідно з ч. 6 ст. 71 КАС України якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
Відсутність відповідного наказу голови, прийнятого згідно з вимогами Розпорядження № 22-р, унеможливлює здійснення відповідних виплат за рахунок коштів, передбачених на оплату праці у Державному бюджеті України на 2004 рік на утримання органів судової влади, а відтак встановлені обставини виключають задоволення заявлених позовних вимог, оскільки голові суду надано право встановлювати компенсаційні виплати в певному розмірі -до 100 %.
Щодо зазначеного в письмових запереченнях Міністерства фінансів України про застосування ст. ст. 99, 100 КАС України, колегія суддів зазначає, що згідно з частиною п'ятою ст. 4 Закону України «Про статус суддів»трудові відносини суддів (крім суддів військових судів), не врегульовані цим законом, визначаються законодавством України про працю. Відповідно до вимог частини другої ст. 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Тому колегія суддів приходить до висновку, що Позивачем не пропущено термін звернення до суду.
Щодо посилання Позивача на ту обставину, що Указ №1497/2003 в частині скасування пільг щодо оподаткування заробітної плати суддів, на його думку, є неконституційним та не підлягає виконанню, оскільки згідно рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 р. по справі 1-1/2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 126 Конституції України та частини другої статті 13 Закону України «Про статус суддів»визначено, що гарантії незалежності суддів, включаючи заходи його правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, не можуть бути скасовані або знижені без відповідної компенсації, суд зазначає наступне.
Статтею 13 Закону України від 16.10.1996 р. № 422/96-ВР «Про Конституційний Суд України»встановлено, що Конституційний Суд України, крім іншого, приймає рішення та дає висновки у справах щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Суд звертає увагу, що у встановленому законом порядку Указ №1497/2003 або окремі його положення неконституційними не визнавалися, а отже, відсутні правові підстави для його не застосування.
Позовні вимоги про стягнення моральної шкоди внаслідок протиправних дій Відповідачів, судом, виходячи з положень пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», визнаються необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки Позивачем не зазначено, з яких міркувань він виходив, визначаючи шкоду, та якими доказами це підтверджується.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи Позивача є не обґрунтованими та відповідно такими, що не підлягають задоволенню, а суб'єктами владних повноважень доведено правомірність своїх дій.
Керуючись ст.ст. 71, 86, 94, ст. 105, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.
Головуючий суддя Л.О. Маруліна
Судді В.А. Донець
Д.А. Костенко