20 травня 2026 року
м. Київ
справа №420/38394/25
касаційне провадження № К/990/9738/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області (далі - Управління) на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 27.11.2025 (суддя Танцюра К.О.) та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13.01.2026 (головуючий суддя - Шевчук О.А., судді - Бойко А.В., Єщенко О.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОЛАР-ГРУПП» (далі - Товариство) до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення,
У листопаді 2025 року Товариство звернулось до суду із позовом до Управління, у якому просило: про визнання протиправними дій щодо прийняття рішення Управлінням за №890/15-32-09-04-03 від 05.11.2025; визнання протиправним та скасування рішення Управління за №890/15-32-09-04-03 від 05.11.2025.
Також, Товариство звернулось до суду із заявою про забезпечення позову, відповідно до якої просило суд вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Управління за №890/15-32-09-04-03 від 05.11.2025 на час судового розгляду справи.
В обґрунтування вимог вказаної заяви Товариство вказувало про очевидну протиправність рішення, зокрема, прийняття оспорюваного рішення з очевидними ознаками протиправності та у порушення норм підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, статті 76 Податкового кодексу України, пункту 86.2 статті 86 Податкового кодексу України, пункту 2 частини шостої, пункту 8 частини третьої статті 46 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», що, в свою чергу, порушує права, свободи та інтереси позивача, наносить йому значну матеріальну шкоду, адже Товариство не може здійснювати свою господарську діяльність. Крім того, у Товариства в оренді перебувають об'єкти, на яких припинено дії ліцензій на право здійснення роздрібної торгівлі пальним, з огляду на що зобов'язання щодо сплати орендної плати збільшуються, але кошти для їх оплати відсутні, у зв'язку із фактичним припиненням ведення господарської діяльності, найманим працівникам необхідно сплачувати заробітну плату та утримувати податки та збори, у тому числі і військовий збір, що в теперішній час для держави має надважливе значення, адже дані кошти спрямовуються на оборону країни.
Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 27.11.2025, залишеною без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13.01.2026, заяву Товариства про забезпечення позову задовольнив: зупинив дію рішення Управління за №890/15-32-09-04-03 від 05.11.2025 до набрання законної сили судовим рішенням у справі.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що заявник позбавлений здійснення господарської діяльності, оскільки основним видом діяльності Товариства є роздрібна торгівля пальним, що несе ризик суттєвих негативних економічних наслідків для Товариства, оскільки припинення дії ліцензій, зокрема, на роздрібну торгівлю, буде мати наслідком заподіяння фінансової шкоди заявнику (втрата прибутку від здійснення господарської діяльності), заподіяння працівникам позивача матеріальної шкоди у вигляді оплати заробітної плати у меншому розмірі або неможливість виплати заробітної плати взагалі, неможливість сплати податків. Поряд з цим, суд дійшов висновку, що обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті та спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог. Застосування заходів забезпечення позову у світлі конкретних обставин даної справи та особливостей правового регулювання спірних відносин відповідає і принципу процесуальної економії, який забезпечує відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
Не погоджуючись із ухваленими судовими рішеннями, Управління подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Касаційна скарга вмотивована тим, що оскаржуване рішення контролюючого органу не містить очевидних ознак протиправності, що надавало би можливість суду зупиняти його дію.
Крім того, на переконання скаржника, Товариство не навело достатніх доводів на обґрунтування поданої заяви та не надало належних доказів наявності очевидної небезпеки заподіяння його правам, свободам та інтересам, до ухвалення рішення у справі, а також неможливості захисту прав, свобод та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову. У оскаржуваних судових рішеннях відсутні висновки, які б ґрунтувалися на очевидних та беззаперечних доказах та свідчили про настання для Товариства певних незворотних наслідків, які можуть настати у зв'язку із незастосуванням заходів забезпечення позову. Управління звертає увагу на те, що вжиття заходів забезпечення позову у запропонований позивачем спосіб фактично вирішило спір по суті, що суперечить меті застосування статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Верховний Суд ухвалою від 02.04.2026 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Управління та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Товариство не скористалось своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу..
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 19.05.2026 закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами і призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження з 20.05.2026.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Ключовим питанням під час касаційного перегляду справи є перевірка дотримання судами вимог статей 150 - 154 КАС України в контексті наявності/відсутності підстав для забезпечення позову у цій справі, з урахуванням фактичних обставин і предмета позовних вимог, у спосіб, обраний позивачем і застосований судами попередніх інстанцій.
Частинами першою та другою статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо :
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина 2 статті 151 КАС України).
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина 6 статті 154 КАС України).
Питання застосування статей 150 - 154 КАС України було предметом неодноразового розгляду Верховний Судом (зокрема, але не виключно, постанови від 14.01.2025 у справі № 580/9027/24, від 09.04.2025 у справі № 160/26885/24, від 02.04.2025 у справі № 160/28383/24, від 20.03.2025 у справі № 460/179/24, від 21.05.2025 у справі № 160/12100/24, від 09.10.2025 у справі № 440/6267/25, від 28.10.2025 у справі № 440/5676/25, від 05.11.2025 у справі № 440/5297/25).
Верховний Суд зазначав, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та з'ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову, повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
Суд також повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.
При цьому, слід також зауважити на тому, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
У постанові від 19.10.2023 у справі № 440/9568/22 Верховний Суд сформулював такий висновок. Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
В ухвалі від 24.01.2024 у справі №140/1568/23 Об'єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що інститут забезпечення адміністративного позову є складним та специфічним інструментом, призначення якого полягає у створенні можливості реального й ефективного захисту прав, свобод і законних інтересів, зокрема фізичних та юридичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, що реалізується в залежності від індивідуальних фактичних обставин конкретної справи, що й зумовлюють різні висновки щодо наявності підстав для його застосування.
Отже, та обставина, що в іншій справі позов було забезпечено і Верховний Суд з цим погодився, не означає наявність безумовних підстав для застосування таких заходів у будь-якій іншій справі, в тому числі з подібним предметом спору. Це обґрунтовується тим, що за змістом частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Натомість, результат вирішення справи та/або порушеного питання завжди залежить від фактичних обставин у кожній конкретній справі, доказів, наявних на підтвердження доводів та/або заперечень, та їх сукупної правової оцінки.
У справі, що розглядається, Товариство звернулось до суду із заявою про забезпечення позову, в якому просило зупинити дію рішення до набрання законної сили рішенням суду. Мотивувало такі вимоги, зокрема, тим, що не зможе повноцінно здійснювати господарську діяльність, що призведе до несплати обов'язкових податків, зборів та платежів до місцевих та державного бюджету України. Крім того, заявник має зобов'язання перед трудовим колективом. Вказувало Товариство і про очевидну протиправність прийнятого стосовно нього рішення.
Із змісту мотивувальних частин оскаржуваних судових рішень слідує, що висновок судів про наявність підстав для задоволення вимог заяви про забезпечення позову до його подання вмотивований обставинами того, що заявник позбавлений здійснення господарської діяльності, що несе ризик суттєвих негативних економічних наслідків для Товариства. Крім того, зупинення/анулювання/припинення дії ліцензій, виданих Товариству, призведе до фактичного зупинення роботи підприємства, адже це є основним видом господарської діяльності Товариства. Зазначені обставини, в свою чергу, зумовлять неможливість виплати заробітної плати працівникам, зупинить виплату податків та інших обов'язкових соціальних платежів.
Колегія суддів не може погодитися із обґрунтованістю таких висновків судів та зазначає про поверхневий підхід судів до вирішення порушеного перед ними питання.
Так, Верховний Суд дотримується усталеної позиції, що заявник має довести перед судом існування та вплив на нього обставин, з огляду на які він просить вжити заходи забезпечення позову. Вирішуючи подану заяву, суди обмежилися лише загальними твердженнями про можливість настання негативних наслідків для господарської діяльності Товариства, проте, не вказали, які докази на це вказують та не навели конкретної аргументації з цього приводу.
Принагідно, колегія суддів зазначає, що припинення дії ліцензії стосовно одного виду діяльності суб'єкта господарювання (в тому числі й основного) за наявності інших відкритих КВЕД відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, не може слугувати єдиним та безперечним доказом на користь висновку про наявність підстав для забезпечення позову.
Таким чином висновки судів попередніх інстанцій про те, що зупинення/анулювання/припинення дії ліцензій, виданих Товариству, призведе до фактичного зупинення роботи підприємства, є необґрунтованими.
Доводячи обставини впливу рішення контролюючого органу на господарські відносини суб'єкта господарювання з трудовим колективом, недостатнім є лише посилання на такі обставини, з урахуванням того, що Товариством не було надано будь-яких належних та допустимих доказів укладення трудових (або цивільно-правових) договорів із персоналом та перебування у штаті Товариства певної кількості найманих працівників. Крім того, за наявності у відповідного підприємства інших видів діяльності, не можуть бути визнані обґрунтованими доводи заявника про вивільнення працівників, неможливість сплачувати податки і збори тощо.
У світлі викладеного вище колегія суддів визнає обґрунтованими доводи скаржника, що Товариство не довело існування та впливу на нього обставин, виходячи з яких він просив вжити заходи забезпечення позову. Недоведеність таких обставин є підставою для відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки обов'язковою передумовою для співставлення інтересів сторін є встановлення реальності впливу або можливості впливу на такі інтереси спірних правовідносин, в той час як в цій справі наразі відсутні жодні докази на підтвердження настання обставин, про які вказувало Товариство. Вжиття заходів забезпечення позову на основі одних лише тверджень є невиправданим та порушує правову визначеність у відповідних правовідносинах.
З огляду на означені вище обставини колегія суддів зауважує, що можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Враховуючи викладене, висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для застосування заходів забезпечення адміністративного позову є помилковим.
За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що Товариством не доведено необхідність вжиття застосованого судами заходу забезпечення позову з урахуванням положень частини другої статті 150 КАС України, застосований захід є таким, що суперечить приписам частини другої статті 151 КАС України, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що ухвала Одеського окружного адміністративного суду від 27.11.2025 та постанова П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13.01.2026 підлягають скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні заяви Товариства про забезпечення позову.
Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Керуючись статтями 345, 349, 351, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області задовольнити.
Скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 27.11.2025 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13.01.2026.
Ухвалити нове рішення.
У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОЛАР-ГРУПП» про забезпечення позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Л.І. Бившева
В.В. Хохуляк
Р.Ф. Ханова ,
Судді Верховного Суду