20 травня 2026 року
м. Київ
справа № 520/18046/25
адміністративне провадження № К/990/5654/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України
про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою Міністерства оборони України
на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року (прийняте суддею-доповідачем Волошиним Д.А.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 07 січня 2026 року (ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Русанової В.Б., суддів: П'янової Я.В., Бегунца А.О.),
Короткий зміст позовних вимог
1. У липні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому просила:
визнати протиправними рішення відповідача, Міністерства оборони України, оформлене протоколом від 21 березня 2025 року №26/в засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум;
зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 , матері загиблого військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_2 , передбачену статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ) одноразову грошову допомогу у разі загибелі (смерті), військовослужбовця, в 750-кратному розмірі прожиткового мінімуму доходів громадян, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня року, в якому здійснюватиметься виплата.
2. В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що відповідачем прийнято протиправне рішення, оформлене протоколом від 21 березня 2025 року № 26/в засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум. За доводами позивачки, вона має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону №2011-ХІІ в разі загибелі (смерті) військовослужбовця - сина ОСОБА_2 , в 750-кратному розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня року, в якому здійснюватиметься виплата.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 07 січня 2026 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене протоколом від 21 березня 2025 року №26/в про відмову ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги.
Зобов'язано Міністерство оборони України повторно розглянути питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги матері загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 - ОСОБА_1 , передбачену статтею 16 Закону № 2011-ХІІ, з прийняттям за наслідками такого розгляду відповідного рішення, з урахуванням висновків суду у цій справі.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
4. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що смерть військовослужбовця настала під час виконання обов'язків військової служби внаслідок бойових дій, що підтверджується належними та допустимими доказами, зокрема матеріалами службового розслідування, висновками судово-медичної експертизи та рішенням військово-лікарської комісії. Водночас сам по собі факт перебування особи у стані алкогольного сп'яніння не є безумовною підставою для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки відповідно до статті 16-4 Закону України №2011-XII вирішальним є встановлення причинно-наслідкового зв'язку між таким станом та настанням смерті, який відповідачем доведений не був.
5. Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність прийнятого рішення, не надав доказів вчинення загиблим активних дій у стані алкогольного сп'яніння, які б безпосередньо спричинили його загибель, а також не підтвердив факту вчинення адміністративного правопорушення.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
6. Не погоджуючись з рішеннями судів першої і апеляційної інстанцій, Міністерство оборони України, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 07 січня 2026 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
7. На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що суди першої і апеляційної інстанцій неправильно застосували положення пункту «б» частини першої статті 16-4 Закону №2011-ХІІ та порушили положення статей 73, 75, 76, 77, 90 КАС України.
8. Скаржник вказує на неврахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 серпня 2022 року у справі №640/14940/19, згідно з яким сам факт встановлення стану алкогольного сп'яніння військовослужбовця в момент події є самостійною та достатньою підставою для відмови у виплаті допомоги згідно з пунктом «б» частини першої статті 16-4 Закону №2011-XII. Суд апеляційної інстанції безпідставно вимагав від органу влади доведення прямого причинно-наслідкового зв'язку між сп'янінням та смертю від ворожого обстрілу.
9. Також скаржником зазначено про неврахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 18 березня 2024 року у справі №120/13997/21-а, у якій зазначено, що відомості, зазначені у довідці про причини та обставини смерті, зокрема про стан алкогольного сп'яніння, мають вирішальне значення для органу, що призначає допомогу. Суд підкреслив обов'язок Комісії перевірити наявність обставин, що виключають виплату.
10. Водночас у справі №520/18046/25, рішення у якій пропонується переглянути в касаційному порядку, Комісія Міністерства оборони України виконала цей обов'язок, спираючись на довідку судово-медичної експертизи, однак суди нівелювали значення цього документу.
11. Мотивом скарги також є порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо оцінки доказів. Скаржник стверджує, що суди проігнорували дані судово-медичної експертизи (вміст алкоголю 1,87 проміле у м'язах).
12. Додатково скаржник наголошує, що суди фактично звільнили позивача від обов'язку доказування права на отримання допомоги, переклавши на Міністерство оборони України обов'язок спростування тверджень позивача, що суперечить принципам адміністративного судочинства та правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 13 вересня 2023 року у справі №520/6976/2020.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
13. Касаційна скарга надійшла до Суду 09 лютого 2026 року.
14. Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі № 520/18046/25, витребувано адміністративну справу та запропоновано учасникам справи надати відзив на касаційну скаргу.
15. Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2026 року клопотання Міністерства оборони України про зупинення виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 07 січня 2026 року задоволено. Зупинено виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 07 січня 2026 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
16. Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2026 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 20 травня 2026 року.
17. При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи інших клопотань заявлено не було.
Позиція інших учасників справи
18. У поданому відзиві позивачка зазначає, що доводи касаційної скарги відповідача є необґрунтованими, побудованими на припущеннях та викривленому тлумаченні норм матеріального права, і не відповідають фактичним обставинам справи. Вона наголошує, що правове регулювання спірних правовідносин здійснюється положеннями Закону України №2011-XII та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (далі - Порядок №975), які передбачають виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі військовослужбовця під час виконання обов'язків служби, а також визначають вичерпний перелік підстав для відмови у такій виплаті. В цьому контексті позивачка посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21, відповідно до якої одноразова грошова допомога має гарантійний і компенсаційний характер та підлягає виплаті у разі загибелі військовослужбовця під час виконання обов'язків служби .
19. Позивачка також вказує, що смерть військовослужбовця настала внаслідок бойових дій під час виконання обов'язків військової служби, що підтверджується матеріалами справи, а не є наслідком вчинення ним адміністративного правопорушення чи дій у стані алкогольного сп'яніння. Вона підкреслює, що сам факт наявності алкоголю в організмі не є достатньою підставою для відмови у виплаті, оскільки законом вимагається встановлення причинно-наслідкового зв'язку між станом сп'яніння та настанням смерті, який у даному випадку відсутній.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
20. Суди попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановили, що ОСОБА_1 є матір'ю військовослужбовця ОСОБА_3 , який загинув під час проходження військової служби ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , видане 24 липня 2024 року), що визнається сторонами.
21. З метою отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю загиблого військовослужбовця ОСОБА_3 , позивачка звернулася із заявою про призначення їй одноразової грошової допомоги відповідно пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" від 28 лютого 2022 року № 168 (далі - постанова КМУ № 168).
22. Рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленим протоколом № 26/в від 21 березня 2025 року, відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 - матері загиблого в період дії воєнного стану старшого лейтенанта ОСОБА_2 . Відмова обґрунтована тим, що відповідно до положень статті 16-4 Закону №2011-XII призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть) військовослужбовця є наслідком вчинення ним адміністративного правопорушення або дій у стані алкогольного сп'яніння. У рішенні зазначено, що загибель ОСОБА_2 пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при захисті Батьківщини у стані алкогольного сп'яніння.
23. Не погоджуючись із зазначеним рішенням відповідача, позивачка звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи
24. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає таке.
25. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
26. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
27. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме - бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
28. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року та постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 07 січня 2026 року відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи є необґрунтованими з огляду на таке.
29. Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
30. Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
31. Верховний Суд враховує, що право на соціальний захист має також міжнародно-правовий вимір. Відповідно до статті 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права від 16 грудня 1966 року (International Covenant on Economic, Social and Cultural Rights) держави-учасниці визнають право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування. Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ETS №163 (European Social Charter (revised)), у частині I проголошує, зокрема, право працівників та осіб, які перебувають на їхньому утриманні, на соціальне забезпечення (пункт 12), а також право сім'ї як головного осередку суспільства на належний соціальний, правовий та економічний захист (п.16). Україна ратифікувала цю Хартію Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V та взяла на себе зобов'язання, зокрема, за частиною І та пунктами 3, 4 статті 12 і статтею 16 частини II Хартії. З огляду на це положення національного законодавства, які встановлюють обмеження доступу до гарантованої державою соціальної виплати, мають застосовуватися лише за наявності належних і достатніх доказів передбаченої законом підстави для відмови.
32. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).
33. Водночас основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом №2011-ХІІ, у статті 1 якого, зокрема, встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
34. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 3 Закону №2011-ХІІ його дія поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
35. Відповідно до статті 41 Закону № 2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011-XII.
36. Згідно із частинами першою, другою статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов'язаних з проходженням військової служби.
37. Статтею 16-1 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на час смерті військовослужбовця) передбачено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті. До членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать: діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
38. Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі:
загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби;
смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов'язаних з проходженням військової служби;
загибелі (смерті) військовозобов'язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві.
39. За змістом частини першої статті 16-2 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі:
а) 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпункті 1 пункту 2 статті 16 цього Закону;
500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 2-3 пункту 2 статті 16 цього Закону;
б) 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
40. Відповідно до статті 16-3 вищезазначеного Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
41. Згідно зі статтею 16-4 Закону № 2011-ХІІ призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком:
а) вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення;
б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння;
в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);
г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
42. Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975).
43. Відповідно до пункту 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:
у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;
у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
44. Пунктом 4 Порядку № 975 передбачено, що одноразова грошова допомога призначається у разі:
загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби;
смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов'язаних із проходженням військової служби;
загибелі (смерті) військовозобов'язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві.
45. Одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частинами членам сім'ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста:
у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, передбачених підпунктом 1 пункту 4 цього Порядку, - у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому настала загибель (смерть);
у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, передбачених підпунктами 2 і 3 пункту 4 цього Порядку, - у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому настала загибель (смерть) (пункт 5 Порядку № 975).
Призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).
Керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.
Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
46. Призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність чи часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного чи резервіста є наслідком:
вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення;
вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння;
навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);
подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги (пункти 12, 23, 29 Порядку № 975).
47. З огляду на вищевказані положення, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті) військовослужбовця є гарантованою державою виплатою, яка виплачується у встановлених законом випадках.
48. Разом з тим, така виплата не здійснюється, якщо загибель (смерть) є наслідком вчинення військовослужбовцем кримінального або адміністративного правопорушення, дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або у разі навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом).
49. Крім того, колегія суддів вказує, що встановлений пунктом 10 Порядку № 975 обов'язок членів сім'ї, батьків та утриманців загиблого (померлого) військовослужбовця подати необхідний перелік документів при зверненні за призначенням одноразової грошової допомоги є обов'язковою умовою для призначення такої допомоги і ґрунтується на необхідності перевірки уповноваженим органом відсутності обмежень, встановлених у статті 16-4 Закону №2011-XII (зокрема, коли смерть є наслідком вчинення особою дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю), за наявності яких члени сім'ї померлого, батьки, утриманці позбавляються права на отримання одноразової грошової допомоги.
50. Подібний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 26 червня 2018 року у справі №487/4401/16-а, від 12 липня 2019 року у справі №0840/2850/18, від 27 травня 2021 року у справі № 520/9807/2020 та від 18 березня 2024 року у справі № 120/13997/21-а.
51. З огляду на це, колегія суддів зазначає, що відомості, які зазначені, зокрема, у постанові військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку смерті військовослужбовця та інші документи, що свідчать про причини та обставини смерті військовослужбовця, мають важливе значення і є вирішальними для органу, що приймає рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, на якого покладено обов'язок перевірити, чи не настала смерть військовослужбовця за обставин, що виключають можливість призначення та виплати одноразової грошової допомоги, перелік яких визначений у статті 16-4 Закону №2011-XII.
52. При цьому передбачене пунктом «б» частини першої статті 16-4 Закону №2011-ХІІ та пунктом 29 Порядку №975 обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги пов'язане не з формальним встановленням стану алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння у військовослужбовця, а з доведеністю того, що смерть настала саме як наслідок поведінки особи у такому стані.
53. Тому для застосування зазначених положень вирішальне значення має встановлення об'єктивного причинно-наслідкового зв'язку між станом сп'яніння, поведінкою військовослужбовця та настанням смерті, що повинно підтверджуватися належними та допустимими доказами у їх сукупності.
54. Сам по собі факт перебування особи у стані алкогольного сп'яніння на момент смерті без встановлення причинно-наслідкового зв'язку між таким станом, конкретними діями особи та настанням смерті не є достатньою та самостійною підставою для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги.
55. Інше тлумачення означало б розширення встановлених законом обмежень права на соціальний захист членів сім'ї військовослужбовця та суперечило б принципу правової визначеності.
56. Аналогічна позиція неодноразово висловлена Верховним Судом у постановах від 11 квітня 2018 року у справі №802/1869/17-а, від 04 березня 2020 року у справі №813/2071/17, від 12 листопада 2020 року у справі № 186/1129/16-а, від 15 червня 2022 року у справі № 826/4813/18, від 29 червня 2022 року у справі №640/6477/19 та від 09 вересня 2025 року у справі № 240/5502/24.
57. Такий підхід узгоджується з принципом правової визначеності як складовою верховенства права. У Доповіді Європейської комісії «За демократію через право» (Венеційської комісії) «Верховенство права», CDL-AD(2011)003rev, схваленій на 86-му пленарному засіданні 25- 26 березня 2011 року (Report on the Rule of Law), зазначено, що принцип правової визначеності вимагає передбачуваного та послідовного застосування правових норм, а також їх достатньої чіткості й точності з метою забезпечення передбачуваності правовідносин (пункти 44, 46). Тому обмеження права на одноразову грошову допомогу не можуть застосовуватися розширено або на підставі припущення про причинний зв'язок між станом алкогольного сп'яніння та смертю військовослужбовця.
58. Судами попередніх інстанцій у цій справі встановлено, що ОСОБА_2 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 на посаді командира 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти.
59. 14 липня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Глибоке Харківської області ОСОБА_2 потрапив під артилерійський обстріл противника та отримав поранення, несумісні з життям.
60. Суди встановили, що відповідно до довідки Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи від 23 липня 2024 року №02-06/1696 причиною смерті ОСОБА_2 стало руйнування нижніх кінцівок та ушкодження внаслідок воєнних дій, спричинені вогнем або уламками.
61. Згідно з актом службового розслідування Військової частини НОМЕР_2 та наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 26 липня 2024 року №61 загибель ОСОБА_2 пов'язана із захистом Батьківщини під час виконання бойового завдання в умовах артилерійського обстрілу противника.
62. Крім того, витягом із протоколу засідання 12 Регіональної військово-лікарської комісії від 08 листопада 2024 року №4081 встановлено, що травма та причина смерті ОСОБА_2 пов'язані з проходженням військової служби.
63. Також судами встановлено, що при проведенні судово-токсикологічного дослідження у м'язі стегна від трупа ОСОБА_2 виявлено етиловий спирт у концентрації 1,87 проміле.
64. Разом із тим ані висновок судово-медичної експертизи, ані акт службового розслідування, ані наказ командира військової частини, ані постанова військово-лікарської комісії не містять висновку про те, що безпосередньою причиною смерті ОСОБА_2 стало алкогольне сп'яніння або поведінка чи дії, вчинені ним у такому стані.
65. Натомість встановлені судами обставини свідчать про те, що смерть військовослужбовця настала внаслідок ушкоджень, отриманих під час артилерійського обстрілу противником у ході виконання бойового завдання.
66. При цьому матеріали справи не містять доказів того, що перебування ОСОБА_2 у стані алкогольного сп'яніння перебувало у причинно-наслідковому зв'язку з настанням його смерті, а також доказів вчинення ним дій чи поведінки у такому стані, які безпосередньо спричинили його загибель.
67. Так само відсутні докази притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за статтею 172-20 КУпАП або встановлення у визначеному законом порядку факту вчинення ним адміністративного правопорушення, яке перебувало б у причинному зв'язку з настанням смерті.
68. За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували наявність передбачених статтею 16-4 Закону №2011-ХІІ підстав для відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги.
69. Звертаючись із касаційною скаргою, Міністерство оборони України зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення пункту «б» частини першої статті 16-4 Закону №2011-ХІІ, оскільки, на переконання скаржника, сам факт перебування військовослужбовця у стані алкогольного сп'яніння на момент загибелі є достатньою та самостійною підставою для відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги.
70. Проте колегія суддів не погоджується з наведеними доводами касаційної скарги та вважає їх необґрунтованими, оскільки вони ґрунтуються на помилковому тлумаченні положень пункту «б» частини першої статті 16-4 Закону №2011-ХІІ та фактично зводяться до ототожнення самого факту перебування військовослужбовця у стані алкогольного сп'яніння з наявністю передбачених законом підстав для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги.
71. Так, відповідно до пункту «б» частини першої статті 16-4 Закону №2011-ХІІ та пункту 29 Порядку №975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються у разі, якщо смерть військовослужбовця є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння.
72. Водночас Верховний Суд вважає, що положення статті 16-4 Закону № 2011-ХІІ та пункту 29 Порядку №975 слід застосовувати з урахуванням того, що одноразова грошова допомога є гарантованою державою соціальною виплатою членам сім'ї загиблого або померлого військовослужбовця, а тому обмеження права на її отримання мають тлумачитися не розширено, а відповідно до їхньої мети та за умови встановлення всіх юридично значущих обставин. Сам факт виявлення в організмі військовослужбовця етилового спирту не є самостійною та автоматичною підставою для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги.
73. Юридичне значення для вирішення спору має не сам стан алкогольного сп'яніння, а наявність причинно-наслідкового зв'язку між таким станом, конкретними діями самого військовослужбовця та настанням його смерті. Такий причинний зв'язок не може презюмуватися лише з огляду на показник концентрації алкоголю в крові або інших біологічних рідинах на момент смерті, оскільки останній має бути встановлений на підставі належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів у їх сукупності. Аналогічні правові підходи є сталими та неодноразово застосованими Верховним Судом, зокрема, у постановах від 04 березня 2020 року у справі №813/2071/17, від 12 листопада 2020 року у справі №186/1129/16-а, від 29 червня 2022 року у справі №640/6477/19, від 09 вересня 2025 року у справі №240/5502/24.
74. Саме з урахуванням наведеного Суд застосовує статтю 16-4 Закону №2011-ХІІ у взаємозв'язку із загальними положеннями статті 16 цього Закону та виходить з того, що відмова у призначенні одноразової грошової допомоги є правомірною лише тоді, коли компетентним органом встановлено, що смерть військовослужбовця перебуває у прямому причинному зв'язку з його діями у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або з безпосереднім медичним впливом такого стану на організм.
75. Таким чином, Суд вказує, що передбачене статтею 16-4 Закону №2011-ХІІ та пунктом 29 Порядку №975 обмеження може застосовуватися у двох видах фактичних обставин. Перший випадок стосується ситуацій, коли смерть настала внаслідок активних дій (поведінки) самого військовослужбовця у стані сп'яніння, зокрема самовільного залишення місця служби, вчинення небезпечних дій під впливом алкоголю або іншої поведінки, яка у причинному зв'язку призвела до смерті. У такому разі необхідно встановити факт перебування особи у стані сп'яніння, конкретні дії, вчинені у такому стані, та причинний зв'язок між цими діями і смертю. Такий підхід застосовано Верховним Судом у постановах від 22 травня 2018 року у справі №760/9519/17 та від 18 серпня 2022 року у справі №640/14940/19.
Другий випадок охоплює ситуації, коли смерть є безпосереднім наслідком алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або патологічного стану, прямо зумовленого таким впливом на організм, зокрема гострого алкогольного або наркотичного отруєння, алкогольної коми або інших безпосередніх медичних наслідків вживання відповідних речовин. Для відмови у призначенні допомоги у такому разі має бути підтверджено належними та допустимими доказами, що саме вживання відповідних речовин чи наслідки зазначених дій стали безпосередньою медичною причиною смерті. Такий підхід узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 18 березня 2024 року у справі №120/13997/21-а.
76. Водночас у випадках, коли смерть військовослужбовця настала внаслідок протиправних дій іншої особи, порушення іншою особою правил поводження зі зброєю, пострілу іншого військовослужбовця, бойового ураження в зоні бойових дій або інших незалежних від самого військовослужбовця обставин, то сам по собі факт перебування загиблого у стані сп'яніння не є достатнім для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги. У такому разі необхідним є доведення Міністерством оборони України того, що саме поведінка загиблого перебувала у прямому причинно-наслідковому зв'язку з настанням смерті та була її юридично значущою причиною, а не лише супутньою обставиною відповідної події.
77. При цьому наявність у Збройних Силах України особливого режиму військової дисципліни та заборона вживання алкоголю під час проходження військової служби не усувають необхідності застосування саме тих юридичних критеріїв, які визначені статтею 16-4 Закону №2011-ХІІ. Порушення військової дисципліни, пов'язане з уживанням алкоголю або інших речовин, може бути підставою для відмови лише тоді, коли воно перебуває у причинному зв'язку зі смертю військовослужбовця. Такий підхід забезпечує баланс між дотриманням вимог військової дисципліни та недопущенням позбавлення членів сім'ї загиблого соціальної гарантії лише на підставі формального встановлення наявності алкоголю, наркотичних або токсичних речовин в організмі без доведення їх причинного зв'язку зі смертю.
78. Зазначений підхід ґрунтується на принципі справедливості, який у цій категорії спорів вимагає розмежування різних за своєю природою випадків смерті військовослужбовця. Смерть під час виконання військового обов'язку, внаслідок захворювання, пов'язаного зі службою, або протиправних дій іншої особи не може прирівнюватися до смерті, що настала внаслідок власної поведінки військовослужбовця у стані сп'яніння. Водночас висновок про те, що смерть стала наслідком такої поведінки, має ґрунтуватися не на суб'єктивній оцінці особи загиблого, а виключно на правовій оцінці належних і допустимих доказів.
79. Аналогічне розмежування фактичних моделей здійснено Верховним Судом у постанові від 18 серпня 2022 року у справі №640/14940/19, у якій Суд відмежував справи, де смерть була наслідком власних дій особи у стані сп'яніння, від справ, де смерть настала внаслідок дій інших осіб або за відсутності доведеного причинного зв'язку з алкоголем.
80. В цьому контексті Верховний Суд застосовує положення статті 77 КАС України з урахуванням того, що у спорах про правомірність відмови у призначенні одноразової грошової допомоги обов'язок доведення правомірності свого рішення покладається на суб'єкта владних повноважень. Якщо Міністерство оборони України посилається на статтю 16-4 Закону №2011-XII як на підставу для відмови, саме цей орган має довести наявність усіх обставин, які утворюють відповідну підставу для відмови залежно від фактичної підстави такої відмови: у разі посилання на активні дії військовослужбовця у стані сп'яніння - стан сп'яніння, конкретні дії військовослужбовця у такому стані, юридичну значущість цих дій для настання смерті та причинний зв'язок між такими діями і смертю; у разі посилання на стан алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або спричинений ним патологічний стан як безпосередню медичну причину смерті - факт відповідного стану та прямий медичний причинний зв'язок між ним і смертю.
81. Водночас такий підхід не означає покладення на Міністерство оборони України безумовного обов'язку самостійно витребовувати документи, які заявник зобов'язаний подати для розгляду питання про призначення допомоги. Неподання необхідних документів може мати процесуальне значення для розгляду заяви, однак у разі прийняття рішення саме про відмову з підстав, передбачених статтею 16-4 Закону №2011-XII, суб'єкт владних повноважень повинен довести правомірність висновку про наявність відповідного виключення. Такий підхід узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №822/220/18.
82. Наведений розподіл обов'язку доказування зумовлює необхідність оцінки не окремих доказів ізольовано, а всієї сукупності наявних доказів, які підтверджують або спростовують наявність причинного зв'язку між станом сп'яніння та смертю військовослужбовця. Саме тому висновок судово-медичної експертизи про концентрацію етилового спирту в крові або інших біологічних матеріалах є важливим доказом, однак сам по собі не є достатнім для твердження про наявність підстав для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги, якщо з нього або з інших доказів у сукупності не вбачається причинний зв'язок між станом сп'яніння, діями військовослужбовця або прямою медичною причиною смерті та фактом настання смерті.
83. Зазначене узгоджується також із принципами адміністративної процедури, закріпленими у Законі України «Про адміністративну процедуру» від 17 лютого 2022 року №2073-IX (далі - Закон №2073-IX). Відповідно до частин першої та другої статті 8 цього Закону адміністративний орган забезпечує належність та повноту з'ясування обставин справи, безпосередньо досліджує докази та інші матеріали справи, а також враховує всі обставини, що мають значення для її вирішення. Згідно з частиною першою статті 15 цього Закону дії та вимоги особи є правомірними, доки інше не буде доведено під час розгляду та/або вирішення справи, а відповідно до частини першої статті 16 Закону №2073-IX адміністративний орган зобов'язаний встановлювати обставини, що мають значення для вирішення справи, і за необхідності збирати для цього документи та інші докази з власної ініціативи.
84. Такий висновок підлягає оцінці у взаємозв'язку з іншими доказами, зокрема лікарським свідоцтвом про смерть, висновком ВЛК, актом службового або спеціального розслідування, наказом командира військової частини, матеріалами кримінального провадження, вироком суду або постановою про закриття кримінального провадження, показаннями свідків, обставинами виконання службового завдання та характером поведінки самого військовослужбовця. Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 04 березня 2020 року у справі №813/2071/17, де висновок експерта лише констатував стан сп'яніння, але не доводив причинного зв'язку між ним та смертю. Водночас у постанові від 18 серпня 2022 року у справі №640/14940/19 Суд врахував саме сукупність доказів, які підтверджували причинний ланцюг між діями військовослужбовця у стані сп'яніння та настанням смерті.
85. Саме необхідність комплексної оцінки таких доказів зумовлює підвищені вимоги до мотивування рішення комісії Міністерства оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених статтею 16-4 Закону №2011-ХІІ. У такому рішенні має бути зазначено не лише факт виявлення алкоголю або посилання на висновок експерта, а й: які саме дії вчинив військовослужбовець; якими доказами це підтверджено; як саме ці дії спричинили смерть; чому інші встановлені причини смерті не спростовують причинного зв'язку між діями військовослужбовця та його смертю; чому смерть не є наслідком дій іншої особи, бойового ураження, нещасного випадку або іншого зовнішнього фактора. У випадку, коли відмова ґрунтується на твердженні про те, що алкогольне, наркотичне чи токсичне сп'яніння або його наслідки були безпосередньою медичною причиною смерті, рішення має містити посилання на конкретні медичні документи, які підтверджують такий прямий причинний зв'язок, та пояснення, чому встановлена медична причина смерті не є наслідком захворювання, поранення, бойового ураження або дій іншої особи.
86. Документи про причини та обставини смерті (акти службового або спеціального розслідування, довідки про обставини травми чи смерті, накази командирів, постанови ВЛК, матеріали кримінального провадження, вироки суду, постанови про закриття кримінального провадження, висновки судово-медичних експертиз тощо) мають містити інформацію, достатню для перевірки наявності або відсутності підстав, передбачених статтею 16-4 Закону №2011-ХІІ, і давати змогу встановити не лише медичний стан військовослужбовця, а й фактичний механізм події.
87. Водночас у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №822/220/18 Верховний Суд зазначив, що значення мають достовірні документи про причини та обставини одержання поранення, травми чи каліцтва, а неподання таких документів не створює для Міністерства оборони України безумовного обов'язку самостійно їх витребовувати.
88. Таким чином, у спорах щодо призначення одноразової грошової допомоги членам сім'ї загиблого або померлого військовослужбовця за наявності алкоголю, наркотичних або токсичних речовин в організмі військовослужбовця сам факт їх виявлення не є достатньою підставою для відмови у призначенні та виплаті такої допомоги. Підставою для відмови за умови належного доказування може бути лише:
доведена сукупність таких обставин: перебування військовослужбовця у стані сп'яніння, вчинення ним у такому стані конкретних юридично значущих дій та причинний зв'язок між цими діями і смертю;
доведений прямий медичний причинний зв'язок між алкогольним, наркотичним або токсичним сп'янінням та його безпосередніми наслідками і смертю.
Разом з тим смерть військовослужбовця, яка настала під час виконання військового обов'язку, внаслідок бойового ураження, захворювання, пов'язаного зі службою, або протиправних дій іншої особи, не може вважатися такою, що підпадає під обмеження статті 16-4 Закону №2011-XII лише з огляду на виявлення алкоголю, наркотичних або токсичних речовин в організмі загиблого.
89. Такий висновок узгоджується із правовими підходами Верховного Суду, викладеними у постановах від 20 березня 2018 року у справі №813/4502/17, від 11 квітня 2018 року у справі №802/1869/17-а, від 22 травня 2018 року у справі №760/9519/17, від 04 березня 2020 року у справі №813/2071/17, від 12 листопада 2020 року у справі №186/1129/16-а, від 29 червня 2022 року у справі №640/6477/19, від 18 серпня 2022 року у справі №640/14940/19, від 18 березня 2024 року у справі №120/13997/21-а, від 09 вересня 2025 року у справі №240/5502/24 та від 15 травня 2026 року у справі № 280/1655/25.
90. Як установлено судами попередніх інстанцій, довідкою Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи від 23 липня 2024 року №02-06/1696, актом службового розслідування Військової частини НОМЕР_2 , наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 26 липня 2024 року №61 та постановою 12 Регіональної військово-лікарської комісії від 08 листопада 2024 року №4081 встановлено, що смерть ОСОБА_2 настала внаслідок ушкоджень, отриманих під час артилерійського обстрілу противником у районі населеного пункту Глибоке Харківської області під час виконання бойового завдання. Водночас матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів того, що смерть ОСОБА_2 настала саме внаслідок його дій чи поведінки у стані алкогольного сп'яніння або внаслідок безпосереднього впливу алкоголю на організм. Сам по собі факт виявлення етилового спирту у концентрації 1,87 проміле у м'язі стегна, за відсутності встановленого причинно-наслідкового зв'язку між поведінкою ОСОБА_2 у стані сп'яніння та його смертю або висновку про те, що саме алкогольне сп'яніння чи його наслідки були безпосередньою медичною причиною смерті, не може вважатися достатньою підставою для застосування обмеження, передбаченого пунктом «б» частини першої статті 16-4 Закону №2011-ХІІ.
91. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом №26/в від 21 березня 2025 року, про відмову у призначенні позивачці одноразової грошової допомоги, оскільки встановлені судами обставини свідчать про те, що смерть ОСОБА_2 настала внаслідок бойового ураження під час виконання військового обов'язку, а не внаслідок дій у стані алкогольного сп'яніння чи безпосереднього медичного впливу такого стану на організм.
92. Доводи касаційної скарги про те, що сам факт наявності в організмі військовослужбовця алкоголю є достатньою підставою для відмови у призначенні допомоги, ґрунтуються на неправильному тлумаченні положень статті 16-4 Закону №2011-ХІІ та фактично зводяться до автоматичного ототожнення факту виявлення алкоголю в організмі військовослужбовця з існуванням передбачених законом підстав для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги.
93. Суд також відхиляє мотиви касаційної скарги щодо неправильної оцінки судами попередніх інстанцій доказів, оскільки такі доводи фактично зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи та незгоди з наданою судами оцінкою доказів. Суди попередніх інстанцій не ставили під сумнів факт виявлення етилового спирту в організмі ОСОБА_2 , оскільки вирішальним для застосування статті 16-4 Закону №2011-ХІІ у цій справі є не сам факт наявності алкоголю, а встановлення причинно-наслідкового зв'язку між станом сп'яніння та настанням смерті військовослужбовця. Доводи скаржника щодо фізіологічної неможливості потрапляння алкоголю до тканин після отримання поранення не спростовують установлених судами обставин про те, що смерть ОСОБА_2 настала внаслідок артилерійського обстрілу противником під час виконання бойового завдання, а не внаслідок дій у стані алкогольного сп'яніння чи безпосереднього патологічного впливу алкоголю на організм.
94. Посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 18 серпня 2022 року у справі №640/14940/19 колегія суддів відхиляє, оскільки висновки у зазначеній справі сформульовані за істотно інших фактичних обставин.
Так, у справі №640/14940/19 судами було встановлено, що смерть військовослужбовця настала внаслідок сукупності його власних дій у стані тяжкого алкогольного сп'яніння, зокрема самовільного залишення місця служби, придбання та вживання алкогольних напоїв, порушення вимог військової дисципліни та подальшої поведінки, яка перебувала у причинно-наслідковому зв'язку з настанням смерті. Верховний Суд у зазначеній справі виходив із доведеності того, що загибель військовослужбовця стала наслідком саме його поведінки у стані алкогольного сп'яніння.
Натомість у справі, яка розглядається, судами попередніх інстанцій установлено, що смерть ОСОБА_2 настала внаслідок артилерійського обстрілу противником під час виконання бойового завдання, а матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів того, що поведінка військовослужбовця у стані алкогольного сп'яніння перебувала у причинно-наслідковому зв'язку з настанням смерті.
95. Таким чином, правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 18 серпня 2022 року у справі №640/14940/19, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій у цій справі, а навпаки підтверджують необхідність встановлення причинно-наслідкового зв'язку між діями військовослужбовця у стані сп'яніння та настанням смерті.
96. Колегія суддів також відхиляє посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 18 березня 2024 року у справі №120/13997/21-а. У зазначеній справі Верховний Суд виходив із того, що смерть військовослужбовця настала внаслідок безпосереднього патологічного впливу тривалого вживання алкоголю на організм, що підтверджувалося лікарським свідоцтвом про смерть, висновком судово-медичної експертизи, матеріалами службового розслідування та іншими доказами, які у сукупності підтверджували прямий медичний причинний зв'язок між вживанням алкоголю та смертю військовослужбовця. Саме з огляду на встановлені обставини Верховний Суд дійшов висновку про правомірність відмови у призначенні одноразової грошової допомоги.
Водночас у цій справі встановлено, що причиною смерті ОСОБА_2 стали ушкодження, отримані внаслідок артилерійського обстрілу противником, а не безпосередній патологічний вплив алкоголю на організм.
97. Стосовно обраного судами попередніх інстанцій способу захисту порушеного права позивачки колегія суддів вказує, що у спорах щодо призначення одноразової грошової допомоги необхідно розмежовувати дві групи юридичних обставин: по-перше, наявність передбаченого законом зв'язку смерті військовослужбовця з проходженням військової служби; по-друге, наявність або відсутність передбачених статтею 16-4 Закону №2011-ХІІ виключень із права на допомогу. Відсутність такого зв'язку є самостійною підставою для відмови, відмінною від підстав, визначених статтею 16-4 Закону №2011-ХІІ. Якщо ж зв'язок зі службою встановлено, компетентний орган зобов'язаний перевірити відсутність передбачених законом виключень, які, однак, не можуть застосовуватися формально або розширено.
98. З урахуванням наведеного Верховний Суд зазначає, що у випадках, коли суд встановив протиправність відмови у призначенні одноразової грошової допомоги, спосіб судового захисту має залежати від повноти встановлених обставин та меж дискреційних повноважень Міністерства оборони України. Якщо всі юридичні передумови для призначення допомоги підтверджені, а підстави для відмови відсутні, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень призначити та виплатити допомогу. Якщо ж для ухвалення рішення необхідна додаткова оцінка документів, належним способом захисту є скасування протиправного рішення та зобов'язання повторно розглянути заяву з урахуванням правової оцінки суду. Такий підхід узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31 січня 2024 року у справі №480/4122/22.
99. У цій справі судами попередніх інстанцій установлено відсутність належних, допустимих та достатніх доказів того, що смерть ОСОБА_2 настала внаслідок його дій у стані алкогольного сп'яніння або внаслідок безпосереднього патологічного впливу алкоголю на організм. Водночас судами не досліджувалися інші питання, пов'язані з перевіркою повноти та належності поданих документів, дотриманням вимог Порядку №975 та інших обставин, які підлягають оцінці Міністерством оборони України під час вирішення питання про призначення одноразової грошової допомоги.
100. За таких обставин колегія суддів вважає правильним обраний судами попередніх інстанцій спосіб захисту у вигляді скасування протиправного рішення Міністерства оборони України та зобов'язання повторно розглянути заяву позивачки з урахуванням правової оцінки, наданої судами.
101. При повторному розгляді заяви Міністерство оборони України зобов'язане врахувати правову оцінку судів попередніх інстанцій та Верховного Суду щодо застосування пункту «б» частини першої статті 16-4 Закону №2011-ХІІ, надати оцінку поданим документам та іншим обставинам, що підлягають перевірці під час вирішення питання про призначення одноразової грошової допомоги, і прийняти рішення відповідно до вимог законодавства.
102. Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
103. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
104. Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі.
105. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржуваних судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім основним аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
106. З огляду на те, що за результатами касаційного перегляду оскаржувані судові рішення залишено без змін, а їх виконання було зупинено ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2026 року, Суд відповідно до частини третьої статті 375 КАС України поновлює виконання зазначених судових рішень.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Cуд
Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 07 січня 2026 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 07 січня 2026 року у справі № 520/18046/25.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді В.М. Шарапа
С.М. Чиркін