Справа № 751/8465/25 Головуючий у 1 інстанції: Діденко А.О.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
19 травня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Кузьмишиної О.М.
Ключковича В.Ю.
За участю секретаря Данилюк Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно статті 229 КАС України, адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 09 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанов про накладення адміністративного стягнення, -
Позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просила:
- визнати дії Департаменту патрульної поліції щодо винесення постанов серії 5АВ № 09558479, серії 5АВ № 09559458, серії 5АВ № 09559501, серії 5АВ № 09559537 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, протиправними;
- постанови серії 5АВ № 09558479 від 13.03.2025 року, серії 5АВ № 09559458 від 13.03.2025 року, серії 5АВ № 09559501 від 13.03.2025 року, серії 5АВ № 09559537 від 13.03.2025 року, винесені Департаментом патрульної поліції відносно ОСОБА_1 - скасувати;
- провадження у справах про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122 - закрити, у зв'язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.
Рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 09 січня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, позивач - ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, апелянт вказує, що позивач фактично не користувалася автомобілем, передала його іншій особі на підставі довіреності та отримала за нього грошові кошти. Апелянт вказує, що на момент фіксації правопорушень позивач перебувала за межами України та після 27.11.2023 на територію України не поверталася, а відтак фізично не могла керувати транспортним засобом. Також, апелянт стверджує, що транспортний засіб був ввезений на територію України іншою особою, яка, відповідно до статті 14-2 КУпАП і повинна нести відповідальність за правопорушення, зафіксовані в автоматичному режимі. Крім того, апелянт наголошує, що суд першої інстанції помилково ототожнив власника транспортного засобу із суб'єктом адміністративного правопорушення та не врахував принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності, закріплений статтею 61 Конституції України. Апелянт також зазначає, що відповідачем не надано жодних доказів того, що саме позивач керувала автомобілем у момент вчинення правопорушень. Окремо апелянт вказує на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки наданим доказам, зокрема, довіреності, розписці про передачу коштів та інформації Державної прикордонної служби України щодо перебування позивача за кордоном.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, постановою серії 5АВ № 09558479 від 13.03.2025, 13.03.2025 о 11 год. 23 хв., за адресою: м. Хмельницький, Вінницьке шосе, 8/1, особа, яка керувала транспортним засобом, перевищила встановлені обмеження швидкості руху транспортних засобів на 25 км/год, чим порушила п. 12.9(б) Правил дорожнього руху України.
Постановою серії 5АВ № 09559458 від 13.03.2025 року, 13.03.2025 року о 12 год. 49 хв., за адресою: М-30 Стрий-Ізварине 368+488, особа, яка керувала транспортним засобом, перевищила встановлені обмеження швидкості руху транспортних засобів на 31 км/год, чим порушила п. 12.9(б) Правил дорожнього руху України.
Постановою серії 5АВ № 09559501 від 13.03.2025 року, 13.03.2025 року о 12 год. 51 хв., за адресою: М30 Стрий-Умань-Дніпро-Ізварине 371+527, особа, яка керувала транспортним засобом, перевищила встановлені обмеження швидкості руху транспортних засобів на 30 км/год, чим порушила п. 12.9(б) Правил дорожнього руху України.
Постановою серії 5АВ № 09559537 від 13.03.2025 року, 13.03.2025 року о 12 год. 55 хв., за адресою: М30 Стрий-Умань-Дніпро-Ізварине 376+261, особа, яка керувала транспортним засобом, перевищила встановлені обмеження швидкості руху транспортних засобів на 24 км/год, чим порушила п. 12.9(б) Правил дорожнього руху України.
Підставою винесення оскаржуваних постанов стало перевищення особою, яка керувала транспортним засобом «SKODA FABIA», номерний знак НОМЕР_1 , обмеження швидкості руху транспортних засобів, чим було порушено п. 12.9(б) ПДР - водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту "и" пункту 30.3 цих Правил.
За даними фактами було винесено постанови про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання / перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Не погоджуючись із постановами про накладення адміністративного стягнення, позивач звернулась до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 245 КУпАП передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
В силу пункту 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII), поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
У відповідності до пункту 8 частини 1 статті 23 Закону № 580-VIII, у випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Статтею 222 КУпАП визначено, що органи Національної поліції розглядають справи, зокрема, про порушення правил дорожнього руху (частини перша, друга і третя статті 122 КУпАП). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Згідно ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353-XII, учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.
Пунктами 1.1, 1.9 Правил дорожнього руху встановлено, що ці Правила, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
За приписами пункту 12.9(б) Правил дорожнього руху, водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту "и" пункту 30.3 цих Правил.
Відповідно до п. 12.4 Правил дорожнього руху, у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Положеннями частини 1 статті 122 КУпАП передбачено, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваними постановами про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України серії 5АВ № 09558479 від 13.03.2025 року, серії 5АВ № 09559458 від 13.03.2025 року, серії 5АВ № 09559501 від 13.03.2025 року, серії 5АВ № 09559537 від 13.03.2025 року ОСОБА_1 визнано винною у порушенні вимог пункту 12.9.б Правил дорожнього руху, у зв'язку з цим, притягнено до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Згідно ч. 7 ст. 258 КУпАП України, у разі виявлення адміністративного правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого за допомогою працюючих в автоматичному режимі спеціальних технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, протокол про адміністративне правопорушення не складається, а постанова у справі про адміністративне правопорушення виноситься без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Копії постанови у справі про адміністративне правопорушення та матеріалів, зафіксованих за допомогою працюючих в автоматичному режимі спеціальних технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, надсилаються особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, протягом трьох днів з дня винесення такої постанови.
Відповідно до постанови серії 5АВ №009558479 від 13.03.2025, подія адміністративного правопорушення (перевищення максимально допустимої швидкості руху) зафіксована технічним приладом «Каскад, 225-1220», який має свідоцтво про повірку №22-01/331937 від 03.10.2024, термін дії до 03.10.2025.
Згідно постанови серії 5АВ №09559458 від 13.03.2025, подія адміністративного правопорушення (перевищення максимально допустимої швидкості руху) зафіксована технічним приладом «VEGA SMART SPEED DUAL BAND, 2010000593», який має свідоцтво про повірку №22-01/33372 від 30.01.2025, термін дії до 30.01.2026.
У відповідності до постанови серії 5АВ №09559501 від 13.03.2025, подія адміністративного правопорушення (перевищення максимально допустимої швидкості руху) зафіксована технічним приладом «Каскад, 057-1120», який має свідоцтво про повірку №22-01/31925 від 02.10.2024, термін дії до 02.10.2025.
Згідно постанови серії 5АВ №09559537 від 13.03.2025, подія адміністративного правопорушення (перевищення максимально допустимої швидкості руху) зафіксована технічним приладом «Каскад, 052-1120», який має свідоцтво про повірку №22-01/31923 від 02.10.2024, термін дії до 02.10.2025.
Щодо доводів апелянта про те, що ОСОБА_1 фактично належним їй автомобілем не користувалася, оскільки мала його продати, для чого видала на ім'я Стеганцева М.М. довіреність про повне розпорядження автомобілем з правом продажу, а також отримала від останнього гроші за це, слід зазначити наступне.
Відповідно до приписів статті 14-2 КУпАП, адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі (за допомогою технічних засобів, що дають змогу здійснювати фотозйомку або відеозапис та функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несуть юридичні та фізичні особи, за якими зареєстровано транспортний засіб.
У разі якщо транспортний засіб зареєстровано за межами території України і такий транспортний засіб відповідно до законодавства не підлягає державній реєстрації в Україні, до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, притягається особа, яка ввезла такий транспортний засіб на територію України.
Фізична особа, за якою зареєстровано транспортний засіб або яка ввезла транспортний засіб на територію України, звільняється від відповідальності за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, якщо транспортний засіб, його номерний знак вибули з володіння власника внаслідок протиправних дій інших осіб, або на момент вчинення правопорушення таким транспортним засобом керувала інша особа.
У разі якщо право володіння та користування транспортним засобом було передано іншій особі за договором найму (оренди), лізингу, прокату або іншій підставі відповідно до закону чи договору, адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, несе особа, яка володіє та користується таким транспортним засобом.
Згідно ст. 279-3 КУпАП, Власник транспортного засобу або особа, яка ввезла
транспортний засіб на територію України, звільняється від адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, у разі якщо:
- ним надана інформація, що транспортний засіб вибув з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, або щодо протиправного використання іншими особами номерних знаків, що належать його транспортному засобу;
- протягом 14 днів з моменту отримання постанови про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, особа, яка фактично керувала транспортним засобом на момент вчинення вказаного правопорушення, звернеться особисто або за допомогою засобів телекомунікаційного зв'язку у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, до уповноваженого підрозділу Національної поліції із відповідною заявою про визнання зазначеного факту адміністративного правопорушення та згоди на притягнення до адміністративної відповідальності.
У випадках звільнення власника транспортного засобу від адміністративної відповідальності на підставі: абзацу другого частини першої цієї статті, винесена відносно нього постанова про притягнення до адміністративної відповідальності скасовується; абзацу третього частини першої цієї статті, винесена відносно нього постанова скасовується та в порядку, встановленому цим Кодексом, виноситься нова постанова відносно особи, яка фактично керувала транспортним засобом в момент вчинення правопорушення, зафіксованого в автоматичному режимі.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2018 року № 1197 затверджено Порядок внесення відомостей про належного користувача транспортного засобу до Єдиного державного реєстру транспортних засобів (далі - Порядок №1197).
Відповідно до підпункту 3 пункту 2 Порядку 1197, належний користувач - фізична особа, яка на законних підставах користується транспортним засобом, що їй не належить, а також керівник юридичної особи - лізингоодержувача (особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи - лізингоодержувача) або працівник, визначений керівником юридичної особи, яка є власником транспортного засобу або отримала в установлений законодавством спосіб право користуватися ним, які в разі внесення щодо них відомостей до ЄДРТЗ, згідно статті 14-3 КУпАП, несуть відповідальність за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису).
Згідно п. 3 вищевказаного Порядку, підставою для внесення до Реєстру відомостей про належного користувача є електронна заява або заява, сформована та подана заявниками, якою визначено належного користувача безпосередньо власником транспортного засобу у зв'язку з передачею фізичній або юридичній особі транспортного засобу в користування.
Таким чином, із системного аналізу наведених норм убачається, що законодавцем визначено чіткий та вичерпний порядок звільнення особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, від адміністративної відповідальності за правопорушення, зафіксовані в автоматичному режимі.
При цьому, таке звільнення можливе лише за наявності передбачених законом підстав та дотримання встановленої процедури, зокрема шляхом звернення особи, яка фактично керувала транспортним засобом, до уповноваженого органу Національної поліції із заявою про визнання факту правопорушення та згодою на притягнення до адміністративної відповідальності.
Водночас, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_2 у порядку, передбаченому статтею 279-3 КУпАП, звертався до уповноваженого підрозділу Національної поліції із відповідною заявою про визнання факту вчинення адміністративних правопорушень та надання згоди на притягнення його до адміністративної відповідальності.
Також, матеріали справи не містять доказів внесення відомостей про ОСОБА_2 , як належного користувача транспортного засобу, до Єдиного державного реєстру транспортних засобів у порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України №1197.
Беручи до уваги викладене, посилання апелянта на фактичне користування транспортним засобом іншою особою є необґрунтованими, оскільки, це не може бути підставою для скасування оскаржуваних постанов, адже, відповідні правовідносини врегульовані спеціальними нормами КУпАП, які прямо визначають механізм встановлення та зміни відповідальної особи у справах про адміністративні правопорушення, зафіксовані в автоматичному режимі.
Колегія суддів також звертає увагу, що положення статті 279-3 КУпАП покладають обов'язок щодо вчинення дій, необхідних для звільнення власника транспортного засобу від адміністративної відповідальності, саме на осіб, які фактично передали транспортний засіб у користування іншій особі або фактично керували транспортним засобом.
Натомість, ОСОБА_1 не доведено вчинення будь-яких дій, спрямованих на реалізацію передбаченого законом механізму звільнення від адміністративної відповідальності.
Також, необґрунтованими є доводи апелянта про те, що відповідачем не було встановлено безпосереднього водія транспортного засобу у момент вчинення правопорушень.
Колегія суддів зазначає, що саме особливості автоматичної фіксації адміністративних правопорушень обумовили запровадження законодавцем спеціального правового механізму, відповідно до якого у разі відсутності внесених до ЄДРТЗ відомостей про належного користувача відповідальність покладається на особу, за якою зареєстровано транспортний засіб. Відтак встановлення особи безпосереднього водія не є обов'язковою умовою для притягнення відповідальної особи до адміністративної відповідальності у таких правовідносинах.
Посилання апелянта на те, що суб'єктом правопорушення, передбаченого статтею 122 КУпАП, серед іншого, є особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що ґрунтуються на неправильному тлумаченні положень статті 14-2 КУпАП.
Так, із системного аналізу положень частини першої статті 14-2 КУпАП убачається, що законодавцем встановлено різні правові режими визначення відповідальної особи залежно від правового статусу транспортного засобу. Зокрема, у випадку, коли транспортний засіб зареєстрований на території України, адміністративну відповідальність за правопорушення, зафіксовані в автоматичному режимі, несе фізична або юридична особа, за якою зареєстровано транспортний засіб, або належний користувач, відомості про якого внесені до Єдиного державного реєстру транспортних засобів.
Водночас, положення щодо притягнення до адміністративної відповідальності особи, яка ввезла транспортний засіб на територію України, застосовуються виключно у випадках, коли транспортний засіб зареєстрований за межами України та відповідно до законодавства не підлягає державній реєстрації в Україні. Саме у такому випадку законодавець пов'язує статус відповідальної особи із фактом ввезення транспортного засобу на територію України.
Разом з тим, матеріали справи свідчать, що транспортний засіб «SKODA FABIA», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , на момент вчинення спірних адміністративних правопорушень був зареєстрований на території України саме за ОСОБА_1 , а тому, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 14-2 КУпАП щодо відповідальності особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а не положення щодо відповідальності особи, яка ввезла транспортний засіб на територію України.
Крім того, колегія суддів зазначає, що сам по собі факт перебування позивача за межами України та припущення про ввезення транспортного засобу іншою особою не спростовують встановленого законом статусу ОСОБА_1 як відповідальної особи, оскільки, чинне законодавство не пов'язує припинення такого статусу із фактичним користуванням транспортним засобом або його фізичним переміщенням через державний кордон.
Враховуючи викладене у сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП винесені Департаментом патрульної поліції на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією України та законами України, а факт вчинення адміністративних правопорушень підтверджується належними та допустимими доказами, зафіксованими технічними засобами автоматичної фіксації правопорушень.
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та відсутність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 229, 243, 286, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 09 січня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Кузьмишина О.М.
Ключкович В.Ю.