20 травня 2026 р.Справа № 520/8292/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,
за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду та в режимі відео конференції, адміністративну справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Харківводоканал" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2023, головуючий суддя І інстанції: Мороко А.С., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/8292/21
за позовом Комунального підприємства "Харківводоканал"
до Національної комісії, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг третя особа Державна казначейська служба України
про визнання бездіяльності протиправною та відшкодування збитків,
Комунальне підприємство "Харківводоканал" (надалі за текстом - КП "Харківводоканал", позивач, апелянт) звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП, відповідач, Регулятор), в якому просило суд:
- визнати протиправною бездіяльність НКРЕКП, у формі порушення норм чинного законодавства про заборону встановлювати економічно необґрунтовані тарифи та невизнання збитковості діяльності КП "Харківводоканал" наслідком дії економічно необґрунтованих тарифів при проведенні планової перевірки діяльності КП "Харківводоканал";
- зобов'язати НКРЕКП відшкодувати КП "Харківводоканал" збитки за провадження господарської діяльності протягом 2016-2018 років на підставі економічно необґрунтованих тарифів, затверджених НКРЕКП, для КП "Харківводоканал" на 2016-2018 роки в силу її бездіяльності, яка виразилась у порушенні норм чинного законодавства про заборону встановлювати економічно необґрунтовані тарифи та невизнанні збитковості діяльності КП "Харківводоканал" наслідком дії економічно необґрунтованих тарифів у розмірі 122417758,00 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року позов КП "Харківводоканал" залишено без задоволення.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, КП "Харківводоканал" подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позов.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги КП "Харківводоканал" стверджує, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок, що «перегляд тарифів ЦВВ та оцінка економічної обґрунтованості тарифів, які зафіксовані в прийнятих відповідачем постановах № 2757, 1673, № 943, № 1343, № 348 та № 1074 може бути надана судом лише в межах розгляду позову про оскарження постанов НКРЕП № 2757, 1673, № 943, № 1343, № 348 та № 1074, оскільки вважає, що відповідно до ст. 5 КАС України може просити будь-який спосіб захисту порушеного права, а оскарження цих постанов призведе до більших збитків, оскільки ціни визначатимуться за попередніми рішеннями регулятора..
Вказує, що понесені ним збитки підтверджені повною мірою та вважає наданий експертний висновок належним.
Вважає, що суд першої інстанції мав усі підстави встановити факт економічної необґрунтованості тарифів, які були встановлені НКРЕКП для КП «Харківводоканал» у 2016-2018 роках.
Посилаючись на законодавчу заборону органам влади та органам місцевого самоврядування встановлювати економічно необґрунтовані тарифи стверджує, що Регулятором у продовж спірного періоду встановлювалися економічно необґрунтовані тарифи на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення для КП «Харківводоканал» - такі тарифи, які не покривали фактичних витрат на виробництво цих послуг, що підтверджується актами перевірок контролюючих органів, судовою практикою та детально було описано у Позовній заяві та наданих до матеріалів справи поясненнях.
Також стверджує про наявність підстав відшкодування збитків, понесених Позивачем через протиправну бездіяльність Відповідача. Вважає, що шкода, спричинена йому внаслідок здійснення ним діяльності за економічно необґрунтованими тарифами, встановленими НКРЕКП попри вимоги Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» про заборону встановлення тарифів на комунальні послуги, нижчих за розмір економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво, повинна бути відшкодована Відповідачем відповідно до ст. 1173 ЦК України, яку мав застосувати суд при прийнятті рішення, але не застосував.
НКРЕКП не погодився з доводами апеляційної скарги та надав відзив на них, у яких просив скарги відповідачів залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року без змін.
08.05.2026 від позивача надійшли додаткові пояснення та заява про часткову відмову від позовних вимог, у якій позивач просив:
1. Прийняти відмову Комунального підприємства «Харківводоканал» від позовних вимог у частині «зобов'язати Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг відшкодувати КП "Харківводоканал" збитки за провадження господарської діяльності протягом 2016-2018 років на підставі економічно необґрунтованих тарифів, затверджених Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, для КП "Харківводоканал" на 2016-2018 роки в силу її бездіяльності, яка виразилась у порушенні норм чинного законодавства про заборону встановлювати економічно необґрунтовані тарифи та невизнанні збитковості діяльності КП "Харківводоканал" наслідком дії економічно необґрунтованих тарифів, у розмірі 83 677 214 грн» та закрити провадження у справі у цій частині.
2. Скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2023 у справі № 520/8292/21 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Комунального підприємства «Харківводоканал», а саме: - визнати протиправною бездіяльність Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг у формі порушення норм чинного законодавства про заборону встановлювати економічно необґрунтовані тарифи та невизнання збитковості діяльності КП "Харківводоканал" наслідком дії економічно необґрунтованих тарифів при проведенні планової перевірки діяльності КП "Харківводоканал";- зобов'язати Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг відшкодувати КП "Харківводоканал" збитки за провадження господарської діяльності протягом 2016-2018 років на підставі економічно необґрунтованих тарифів, затверджених Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, для КП "Харківводоканал" на 2016-2018 роки в силу її бездіяльності, яка виразилась у порушенні норм чинного законодавства про заборону встановлювати економічно необґрунтовані тарифи та невизнанні збитковості діяльності КП "Харківводоканал" наслідком дії економічно необґрунтованих тарифів, у розмірі 38740544 грн.
В обґрунтування заяви вказав, що у зв'язку із реорганізацією КП «Харківводоканал» шляхом приєднання до КП «Харківські теплові мережі», відповідно до рішення 38 сесії Харківської міської ради 8 скликання від 30.04.2025 № 813/25 «Про реорганізацію комунальних підприємств та зміну назви», підприємство було вимушено ініціювати у судах процедуру затвердження мирових угод з АТ «Харківобленерго» у справах № 922/376/18, № 922/635/21, № 922/5010/21, № 922/159/22, № 922/338/21, № 922/3888/16, № 922/1688/18, предметом яких є визначенням фактичного розміру витрат підприємства за спожиту електроенергію та послуги з її розподілу. Рішення суду у зазначених справах, а саме - постанова Східного апеляційного господарського суду від 13.08.2024 по справі № 922/376/18, ухвала Господарського суду Харківської області від 25.12.2025 № 922/635/21, рішення Господарського суду Харківської області від 16.02.2024 № 922/5010/21, ухвала Господарського суду Харківської області від 03.12.2025 № 922/159/22, ухвала Господарського суду Харківської області від 17.11.2025 № 922/338/21, ухвала Східного апеляційного господарського суду від 01.10.2025 № 922/3888/16, ухвала Господарського суду Харківської області від 11.12.2025 № 922/1688/18 стали підставою для коригування в бухгалтерському обліку підприємства станом на 01.01.2026 кредиторської заборгованості перед АТ «Харківобленерго» у сторону зменшення за період 2016 2018 роки. Величина коригування складає 83 677 214,39 грн.
Зазначає, що остаточний розмір збитків, понесених Підприємством від здійснення господарської діяльності централізованого водопостачання та централізованого водовідведення за 2016-2018 роки через тарифну політику Регулятора складає 38 740 544 грн (122 417 758 - 83 677 214 ).
Оскільки позивач відмовляється лише від частини позовних вимог, колегія суддів, з метою процесуальної економії, вважає наявними підстави для розгляду цього клопотання разом із іншими позовними вимогами.
Відповідно до положень частин першої, шостої статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), крім прав та обов'язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Суд не приймає відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем і не визнає умов примирення сторін, якщо ці дії суперечать закону або порушують чиї-небудь права, свободи чи інтереси.
Згідно зі статтею 314 КАС України, позивач може відмовитися від позову, а сторони можуть примиритися у будь-який час до закінчення апеляційного провадження. У разі відмови від позову або примирення сторін суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу відповідно до вимог статей 189, 190 цього Кодексу, якою одночасно визнає нечинним судове рішення суду першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі.
Згідно з приписами частини першої статті 189 КАС України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
В силу положень частин п'ятої, шостої статті 189 КАС України, суд не приймає відмови від позову, визнання позову і продовжує розгляд адміністративної справи, якщо ці дії позивача або відповідача суперечать закону чи порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Відповідно до частини третьої статті 189 КАС України, про прийняття відмови від позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі. У разі часткової відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі щодо частини позовних вимог.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.
Відтак, процесуальним законодавством регламентовано право позивача відмовитися від позову, однак, такі дії позивача не повинні суперечити закону та не повинні порушувати чиї-небудь права, свободи або інтереси.
Вирішуючи питання про наявність підстав для задоволення заяви про відмову від позову, колегія суддів не встановила наявності обмежень, а також суперечності поданої заяви закону чи правам, свободам або інтересам інших осіб.
Приписами частини другої статті 239 КАС України, встановлено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.
З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку про відсутність будь-яких перешкод для реалізації позивачем передбаченого процесуальним законом права особи на відмову від позову у наведеній частині.
Згідно з положеннями ч. 1, 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що на засіданнях НКРЕКП, які проводилися у формі відкритих слухань, та на підставі заяв КП "Харківводоканал" про встановлення тарифів, а також розрахункових документів, що використовувалися від час проведення таких розрахунків, підприємству встановлювалися тарифи на ЦВВ на 2016-2018 роки шляхом прийняття постанов № 2757 від 12.11.2015, 1673, № 943, № 348 та № 1074, зокрема:
1) постановою НКРЕКП від 12.11.2015 № 2757 "Про встановлення тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення КП "Харківводоканал" з 01.01.2016 встановлено тарифи КП "Харківводоканал" на ЦВВ.
2) постановою НКРЕКП від 29.09.2016 № 1673 "Про внесення змін до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" від 16 червня 2016 ( набрала чинності 04.11.2016, надалі - Постанова № 1673) встановлено тарифи на ЦВВ на 2016 рік з 04.11.2016.
3) постановою НКРЕКП від 25.07.2017 № 943 "Про внесення змін до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики комунальних послуг" від 16 червня 2016 року № 1141 (набрала чинності 30.07.2017) (далі - Постанова № 943) встановлено тарифи на ЦВВ на 2017 рік з 14.08.2017 встановлено нові тарифи на ЦВВ.
4) постановою НКРЕКП від 02.11.2017 № 1343 Про внесення змін до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 16 червня 2016 року № 1141 внесено зміни у структуру тарифів на ЦВВ з 17.12.2017;
5) постановою НКРЕКП від 22.03.2018 № 348 "Про внесення змін до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", від 16 червня 2016 року № 1141 (набрала чинності 21.04.2018) встановлено тарифи на ЦВВ на 2018 рік, а також схвалено проект постанови НКРЕКП щодо інвестиційної програми підприємства на 2018 рік;
6) постановою НКРЕКП від 20.09.2018 № 1074 "Про внесення змін до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" від 16 червня 2016 року № 1141 (набрала чинності 30.09.2018) було здійснено коригування тарифів на ЦВВ, встановлених підприємству попередньою постановою № 348, в сторону їх збільшення.
Судом з'ясовано, що позивач не заперечує обставину прийняття НКРЕП постанов № 2757, 1673, № 943, № 1343, № 348 та № 1074, якими встановлено тариф на послуги ЦВВ, натомість стверджує, що НКРЕП встановлено тарифи на послуги ЦВВ на такому рівні, який не покриває витрати підприємства на надання вказаних послуг за період з 2016 року по 2018 рік включно, отже позивач висловлює свою незгоду із встановленими НКРЕП тарифами на послуги ЦВВ, вважаючи їх економічно необґрунтованими.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Господарський кодекс України (надалі - ГК України) серед засобів державного регулювання господарської діяльності передбачає регулювання цін і тарифів. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку (ст. 12).
Відповідно до ст. 191 ГК України державні регульовані ціни запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку. Державне регулювання цін здійснюється згідно із Законом України "Про ціни і ціноутворення".
Частинами 2 і 3 статті 15 Закону "Про природні монополії" визначено гарантії, що надаються суб'єктам господарювання під час державного регулювання цін:
Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які встановили державні регульовані ціни на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, зобов'язані відшкодувати суб'єктам господарювання різницю між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів.
Установлення Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування державних регульованих цін на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, без визначення джерел для відшкодування різниці між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів не допускається і може бути оскаржено в судовому порядку.
Ці гарантії поширюються на усіх суб'єктів господарювання, щодо яких застосовується державне регулювання цін, зокрема і на позивача.
Позивач вважає, що ці гарантії щодо нього застосовані не були.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про ціни і ціноутворення» Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які встановили державні регульовані ціни на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, зобов'язані відшкодувати суб'єктам господарювання різницю між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів. Установлення Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування державних регульованих цін на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, без визначення джерел для відшкодування різниці між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів не допускається і може бути оскаржено в судовому порядку.
Так, у вказаній нормі йдеться про три групи суб'єктів, які встановлюють державні регульовані ціни: Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Зазначена норма діє у первинній редакції Закону від 21.06.2012.
Правовий статус Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, її завдання, функції, повноваження та порядок їх здійснення визначає Закон України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» (далі - Закон № 1540-VIII).
У статті 1 Закону № 1540-VIII зазначено, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор), є постійно діючим незалежним державним колегіальним органом, метою діяльності якого є державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб'єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 17 Закону № 1540-VIII для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг НКРЕКП встановлює державні регульовані ціни і тарифи на товари (послуги) суб'єктів природних монополій та інших суб'єктів господарювання, що провадять діяльність на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг, якщо відповідні повноваження надані Регулятору законом.
Отже, гарантія, передбачена ч. 2 і 3 ст. 15 Закону України «Про ціни і ціноутворення», спрямована на захист прав та інтересів суб'єктів господарювання, щодо яких застосовуються заходи державного регулювання. Ключовим для застосування зазначених гарантій є встановлення державних регульованих цін в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру. Який саме регулятор прийняв таке рішення, не є істотним для застосування цієї гарантії. Відтак, вище зазначені гарантії поширюються і на випадки, коли державні регульовані ціни встановлені відповідними національними комісіями.
Такий висновок опосередковано підтверджується також тим, що при внесені змін до частини 4 ст. 12 Закону України «Про ціни і ціноутворення» (Законом № 499-VIII від 02.06.2015) державні колегіальні органи (якими є Національні комісії) згадуються в одному рядку з Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування як особи, які під час встановлення державних регульованих цін на товари до складу таких цін обов'язково включають розмір їх інвестиційної складової частини.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що приписи ст. 15 Закону України «Про ціни і ціноутворення» поширюються на правовідносини щодо встановлення НКРЕКП державних регульованих тарифів для відповідних суб'єктів господарювання - суб'єктів природних монополій, до яких належить і позивач.
Щодо встановлення регульованих цін, колегія суддів звертає увагу на таке.
Згідно зі ст. 3 Закону № 1540-VIII, Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України. Регулятор здійснює державне регулювання шляхом, в тому числі, формування цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг та реалізації відповідної політики у випадках, коли такі повноваження надані Регулятору законом.
Основними завданнями Регулятора є: 1) забезпечення ефективного функціонування та розвитку ринків у сферах енергетики та комунальних послуг; 2) сприяння ефективному відкриттю ринків у сферах енергетики та комунальних послуг для всіх споживачів і постачальників та забезпечення недискримінаційного доступу користувачів до мереж/трубопроводів; 6) реалізація цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг; 7) сприяння впровадженню заходів з енергоефективності, збільшенню частки виробництва енергії з відновлюваних джерел енергії та захисту навколишнього природного середовища; 8) створення сприятливих умов для залучення інвестицій у розвиток ринків у сферах енергетики та комунальних послуг; 9) сприяння розвитку конкуренції на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг; 10) інші завдання, передбачені законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 14 Закону № 1540-VIII рішення Регулятора з питань встановлення тарифів на товари (послуги) суб'єктів природних монополій, цін (тарифів) для населення (якщо відповідні повноваження щодо встановлення цін (тарифів) надані спеціальними законами) набирають чинності з дня, наступного за днем їх опублікування в офіційному друкованому виданні - газеті "Урядовий кур'єр", якщо більш пізній строк набрання ними чинності не встановлено самим рішенням, але не раніше дня офіційного опублікування рішення. Рішення підлягає опублікуванню у 15-денний строк з дня його прийняття.
Відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про природні монополії" при прийнятті рішень має забезпечуватися додержання прав і законних інтересів громадян, підприємств і суспільства.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону № 1540-VIII Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України.
Згідно з п. 1, 13 ч. 1 ст. 17 Закону № 1540-VIII для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор:
- приймає обов'язкові до виконання рішення з питань, що належать до його компетенції;
- встановлює державні регульовані ціни і тарифи на товари (послуги) суб'єктів природних монополій та інших суб'єктів господарювання, що провадять діяльність на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг, якщо відповідні повноваження надані Регулятору законом, та змінює їх за результатами перевірки або моніторингу;
Відповідно до п. 1 ч. 2 Закону № 1540-VIII Регулятор має право: приймати рішення з питань, що належать до його компетенції, які є обов'язковими до виконання.
Згідно з п. 3.5 Процедури встановлення тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення, затвердженої постановою НКРЕКП від 24.03.2016 № 364 (надалі - Процедура № 364), НКРЕКП може звернутися до ліцензіата з метою отримання у визначений НКРЕКП строк додаткових письмових обґрунтувань та пояснень щодо наданих матеріалів, які необхідні для підтвердження розрахунків тарифів та вирішення спірних питань, що виникли при розгляді заяви про встановлення тарифів.
Розгляд заяви призупиняється на строк проведення експертизи розрахунків і обґрунтувань ліцензіата, передбаченої пунктом 3.4 цього розділу, а також на строк, передбачений абзацом першим цього пункту, про що НКРЕКП письмово повідомляє ліцензіата.
Якщо ліцензіат не надав додаткових пояснень та обґрунтувань на звернення НКРЕКП у визначений строк, розгляд заяви призупиняється до дня надходження зазначених пояснень та обґрунтувань.
Згідно з п. 4.1 Процедури № 364, зміна тарифів може бути ініційована ліцензіатом шляхом надання до НКРЕКП відповідної заяви щодо встановлення тарифів та доданих до неї документів, зазначених у пункті 2.2 розділу ІІ цієї Процедури, або НКРЕКП без надання ліцензіатом зазначеної заяви.
4.2. Зміна тарифів може проводитись за обставин, що впливають або можуть вплинути на результати діяльності ліцензіата в період регулювання, а саме у випадках:
1) зміни обсягів послуг з централізованого водопостачання та/або централізованого водовідведення, урахованих при встановленні діючих тарифів;
2) зміни в установленому порядку інвестиційної програми ліцензіата;
3) зміни протягом строку дії тарифів обсягу окремих складових структури тарифів з причин, які не залежать від ліцензіата, а саме збільшення або зменшення мінімальної заробітної плати, прожиткового мінімуму, податків, зборів, платежів, підвищення або зниження цін (тарифів) на реагенти, паливно-енергетичні ресурси, придбання води в інших суб'єктів господарювання та/або очищення власних стічних вод іншими суб'єктами господарювання, курсу валют за наявності зобов'язань по запозиченнях (кредитах, позиках) міжнародних фінансових організацій;
4) невиконання ліцензіатом інвестиційної програми, яка була врахована в чинних тарифах, що є підставою для вилучення зі структури тарифів невикористаних коштів, які були передбачені на реалізацію інвестиційної програми, або врахування цих коштів як джерела фінансування інвестиційної програми на планований період;
5) недотримання ліцензіатом структури витрат згідно зі статтями, затвердженими в тарифах на централізоване водопостачання та/або централізоване водовідведення, а також використання коштів, отриманих за рахунок діяльності з централізованого водопостачання та/або централізованого водовідведення, не за цільовим призначенням;
6) наявності в діяльності з централізованого водопостачання та/або централізованого водовідведення перехресного субсидіювання між нею та іншими видами господарської діяльності ліцензіата.
Відповідно до п. 1.9 Порядку формування тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення, затвердженим постановою НКРЕКП від 10.03.2016 № 302 (надалі Порядок № 302), для встановлення тарифів на централізоване водопостачання та/або централізоване водовідведення ліцензіат подає до НКРЕКП у термін до 01 червня кожного року у друкованому та електронному вигляді заяву про встановлення тарифів та розрахунки тарифів за встановленими формами з підтвердними матеріалами і документами, що використовувалися для розрахунків.
Згідно з п.п 1.4-1.7 Процедури № 364, розрахунки тарифів виконуються заявником відповідно до вимог чинного законодавства та надаються до НКРЕКП разом із заявою.
Рішення щодо встановлення тарифів приймаються НКРЕКП на засіданнях у формі відкритих слухань шляхом всебічного та повного з'ясування позицій усіх учасників засідань, які проводяться після розгляду наданих заявником документів, аналізу результатів фінансово-господарської діяльності заявника відповідними підрозділами НКРЕКП та підготовки їх пропозицій, і оформлюються постановами НКРЕКП.
До рішення про встановлення тарифів додається структура тарифів.
Частиною 4 статті 17 Закону № 1540-VIII встановлено, що порядки (методики) формування, розрахунку та встановлення державних регульованих цін і тарифів для суб'єктів природних монополій у сферах енергетики та комунальних послуг, а також для інших суб'єктів господарювання, що провадять діяльність на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг, затверджені Регулятором, мають бути недискримінаційними і прозорими та підлягають оприлюдненню на офіційному веб-сайті Регулятора та в офіційному друкованому виданні. При розробленні та затвердженні зазначених методик Регулятор має забезпечити, щоб суб'єкти природних монополій у сферах енергетики та комунальних послуг отримали належні стимули на коротко- та довгостроковий періоди щодо підвищення ефективності, ліквідації перехресного субсидіювання між видами діяльності та групами споживачів, сприяння ринковій інтеграції та безпеці постачання.
У разі застосування будь-якого способу державного регулювання цін порядки (методики) формування, розрахунку та встановлення тарифів повинні забезпечити покриття економічно обґрунтованих витрат, залучення необхідних інвестицій, дотримання екологічних вимог, вимог якості та безпеки, обґрунтованої прибутковості. Такі порядки (методики) повинні сприяти використанню місцевих, відновлюваних та вторинних енергетичних ресурсів, а також сприятливих до навколишнього природного середовища технологій.
З вищенаведеного випливає, що законодавцем встановлена процедура визначення розміру тарифів на надання комунальних послуг та їх структури шляхом подання ліценціатом відповідних заяв з підтверджуючими документами, за наслідком чого у регулятора виникає обов'язок проведення аналізу економічної обґрунтованості сформованих ліцензіатом статей витрат у структурі тарифів (в тому числі з метою недопущення необґрунтованого зростання тарифів до споживачів) шляхом прийняття відповідних постанов, які можуть бути оскаржені ліцензіатами з дотриманням законодавчо встановленого строку.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що на засіданнях НКРЕКП, які проводилися у формі відкритих слухань, та на підставі заяв КП "Харківводоканал" про встановлення тарифів, а також розрахункових документів, що використовувалися від час проведення таких розрахунків, підприємству встановлювалися тарифи на ЦВВ на 2016-2018 роки у спосіб прийняття постанов № 2757 від 12.11.2015, 1673, № 943, № 348 та № 1074, зокрема:
1) постановою НКРЕКП від 12.11.2015 № 2757 "Про встановлення тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення КП "Харківводоканал" з 01.01.2016 встановлено тарифи КП "Харківводоканал" на ЦВВ.
2) постановою НКРЕКП від 29.09.2016 № 1673 «Про внесення змін до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» від 16 червня 2016 ( набрала чинності 04.11.2016, надалі - Постанова № 1673) встановлено тарифи на ЦВВ на 2016 рік з 04.11.2016.
3) постановою НКРЕКП від 25.07.2017 № 943 «Про внесення змін до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики комунальних послуг» від 16 червня 2016 року № 1141 (набрала чинності 30.07.2017) (далі - Постанова № 943) встановлено тарифи на ЦВВ на 2017 рік з 14.08.2017 встановлено нові тарифи на ЦВВ.
4) постановою НКРЕКП від 02.11.2017 № 1343 «Про внесення змін до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» від 16 червня 2016 року № 1141 внесено зміни у структуру тарифів на ЦВВ з 17.12.2017;
5) постановою НКРЕКП від 22.03.2018 № 348 «Про внесення змін до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» від 16 червня 2016 року № 1141 (набрала чинності 21.04.2018) встановлено тарифи на ЦВВ на 2018 рік, а також схвалено проект постанови НКРЕКП щодо інвестиційної програми підприємства на 2018 рік;
6) постановою НКРЕКП від 20.09.2018 № 1074 «Про внесення змін до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» від 16 червня 2016 року № 1141 (набрала чинності 30.09.2018) було здійснено коригування тарифів на ЦВВ, встановлених підприємству попередньою постановою № 348, в сторону їх збільшення.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач не заперечує обставину прийняття НКРЕП постанов № 2757, 1673, № 943, № 1343, № 348 та № 1074, якими встановлено тариф на послуги ЦВВ, натомість стверджує, що НКРЕП встановлено тарифи на послуги ЦВВ на такому рівні, який не покриває витрати підприємства на надання вказаних послуг за період з 2016 року по 2018 рік включно, отже позивач висловлює свою незгоду із встановленими НКРЕП тарифами на послуги ЦВВ, вважаючи їх економічно необґрунтованими.
Як правильно вказав суд першої інстанції, встановлення тарифу ЦВВ відповідно до наведених вище правових норм є виключними повноваженнями відповідача - Регулятора, які реалізуються у спосіб прийняття відповідного рішення на засіданні Регулятора, як колегіального органу, у формі відкритого слухання за результатами вивчення та опрацювання поданих суб'єктом господарювання разом із заявою про встановлення або перегляду тарифу документів (ст. 14 Закону № 1540-VIII).
Одночасно положеннями чинного законодавства передбачено обов'язок суб'єкта господарювання обґрунтовувати кожну статтю витрат, передбачену у структурі тарифу, що пропонується для перегляду.
Встановлюючи тариф на ЦВВ, Регулятор встановлює та затверджує і структуру цього тарифу, яка містить перелік елементів витрат, що групуються за елементами витрат собівартості відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Витрати, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за № 27/4248, та/або міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та фінансової звітності, та планованого прибутку.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що перегляд тарифів ЦВВ та оцінка економічної обґрунтованості тарифів, які зафіксовані в прийнятих відповідачем постановах № 2757, 1673, № 943, № 1343, № 348 та № 1074 може бути надана судом лише в межах розгляду позову про оскарження постанов НКРЕП № 2757, 1673, № 943, № 1343, № 348 та № 1074, оскільки тарифи встановлюються відповідними постановами, а відтак належним способом захисту порушених прав внаслідок дії таких тарифів є оскарження постанов із можливістю відшкодування заподіяних збитків, що, однак, не є предметом даного позову, доказів ініціювання позивачем у законодавчо встановлений строк процедури оскарження постанов НКРЕКП № 1673, № 943, № 348 та № 1074 (у разі незгоди з рівнем тарифів на ЦВВ) по встановленню тарифі ЦВВ за 2016-2018 роки матеріали справи також не містять.
Твердження апелянта про те, що він має права обирати будь-який спосіб захисту порушеного права є необґрунтованим, оскільки Верховний Суд неодноразово викладав висновки проте обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, зокрема у постановах Верховного Суду від 28.03.2023 у справі № 440/6443/21, від 13.05.2025 у справі № 420/21467/23, від 25.02.2026 у справі № 640/13212/20.
Твердження апелянта про те, що оскарження цих постанов призведе до більших збитків, оскільки ціни визначатимуться за попередніми рішеннями регулятора не ґрунтуються на жодних приписах як чинного законодавства так і фактичних обставинах справи.
Як слушно зауважив суд першої інстанції, позивач також не надав до суду відповідних судових рішень, в яких би було констатовано факт економічної необґрунтованості встановлених НКРЕКП тарифів ЦВВ за період 2016-2018 років, що могло б свідчити про порушення відповідачем гарантії дотримання одного із принципів формування цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг, за наслідком чого КП «Харківводоканал» набув би право на відшкодування на свою користь збитків за провадження господарської діяльності протягом 2016-2018 років на підставі тарифів, ціновий рівень яких був би актуальним в попередні періоди.
Вказане, відповідно, унеможливлює достеменне з'ясування судом у рамках цього позову обставин допущення відповідачем можливої бездіяльності без встановленого факту економічної необґрунтованості тарифів з водопостачання та водовідведення на 2016-2018 роки, які зафіксовані в постановах НКРЕП постанов від 12.11.2015 № 2757, від 16.06.2016 № 1141, від 29.09.2016 № 1673, від 25.07.2017 № 943; від 02.11.2017 № 1343, від 22.03.2018 № 348, від 20.09.2018 № 1074.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
При цьому, бездіяльність (відсутність діяльності, пасивність) з боку органів влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб має місце у тому випадку, коли вони зобов'язані були прийняти рішення або вчинити дію протягом визначеного законодавством строку, але цього не зробили, і це призвело до порушення прав і свобод фізичних та/чи юридичних осіб.
Верховний Суд у постанові від 11.08.2020 у справі № 320/5970/17 зазначив, що протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень має місце у тому випадку, коли в межах повноважень суб'єкта владних повноважень існує обов'язок вчинити конкретні дії, але він не виконаний. За загальним правилом повноваження трактується як сукупність прав і обов'язків державних органів, а також посадових та інших осіб, закріплених за ними у встановленому законодавством порядку для здійснення покладених на них функцій".
Враховуючи вищезазначені висновки, суд зазначає, що у цьому випадку відсутні підстави вважати, що НКРЕКП безпосередньо та без будь-яких об'єктивних причин не вживало передбачених законодавством заходів в ході своєї діяльності.
Окрім того, колегія суддів вважає безпідставним твердження апелянта про те, що НКРЕКП допущено протиправну бездіяльність, у формі порушення норм чинного законодавства про заборону встановлювати економічно необґрунтовані тарифи, оскільки НКРЕКП були ухвалені постанови № 2757, №1673, № 943, № 1343, № 348 та № 1074.
Також колегія суддів вважає слушним висновок суду першої інстанції про відхилення позиції позивача, висловленої у додаткових поясненнях від 01.12.2021 (т. 4 а.с. 141) щодо несвоєчасного прийняття НКРЕКП рішень щодо встановлення тарифів на ЦВВ за період 2016-2018 років, і, як результат, понесення позивачем збитків, оскільки в прохальній частині заяви про зміну предмету позову позивач пов'язує протиправну бездіяльність відповідача саме із встановленням економічно необґрунтованих тарифів на ЦВВ за період 2016-2018 років, а не із зволіканням НКРЕКП при прийнятті рішень (постанов) про встановлення тарифів.
Також колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив те, що фактично обґрунтування позову зводилося до непогодження КП "Харківводоканал" з рівнем тарифу на ЦВВ, що був встановлений у 2016-2018, оскільки останній не забезпечував відшкодування фінансових витрат підприємства (т. 5 а.с. 28), внаслідок чого виникла заборгованість в різниці тарифів на послуги ЦВВ, та з чим позивач пов'язує допущену відповідачем бездіяльність від встановлення підприємству економічно необґрунтованих тарифів за період 2016-2018 років, тобто нижчих, ніж просив позивач у заявках, внаслідок чого КП "Харківводоканал" зазнало збитків.
Відтак, у межах спірних правовідносин слід з'ясувати правову природу походження збитків через призму їх віднесення до категорій недотриманої вигоди через підприємницьку діяльність чи невідшкодовану заборгованість з різниці в тарифах на послуги ЦВВ, щодо яких законодавцем розроблені окремі процедури відшкодування/компенсацій витрат та передбачений різний механізм судового розгляду, що, відповідно, має вирішальне значення для оцінки діяльність НКРЕПТ, як Регулятора державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Згідно із частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Відповідно до частини другої цієї ж статті Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібно довести наявність елементів складу цивільного правопорушення, а саме: 1) наявність протиправної поведінки, 2) факт понесення збитків, 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, 4) вини.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, включаються, зокрема: 1) додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; 2) неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; 3) матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Таким чином, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема, невиконання або неналежне виконання установлених вимог, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб'єктів тощо.
Статтею 1173 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 Цивільного кодексу України).
Відтак, під шкодою у розумінні вищенаведених норм права слід розуміти матеріальну шкоду, що виражається у зменшенні майна позивача в результаті порушення належного йому майнового права та втрати матеріальних цінностей на які останній вправі був розраховувати.
За таких обставин, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій чи бездіяльності цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями чи бездіяльністю і заподіяною шкодою.
Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Як вбачається із положень чинного законодавства "компенсація заборгованості з різниці в тарифах" не є збитками, які можуть бути відшкодовані в порядку статей 1166, 1173 Цивільного кодексу України. Наразі чинним законодавством передбачено єдиний порядок компенсації витрат ліцензіатів, який визначений пунктом 1 розділу ІV Методики № 236 і полягає у фінансуванні компенсації витрат (збитків), яких зазнало підприємство, шляхом включення до структури тарифу. Будь-якого іншого способу компенсації понесених підприємством і невідшкодованих йому витрат законодавством не передбачено.
Натомість, законодавцем передбачена процедура врегулювання заборгованості підприємств централізованого водопостачання і водовідведення, як способу компенсації різниці в тарифах шляхом взаєморозрахунків.
Так, Законом України «Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» від 03 листопада 2016 року № 1730-VIII (далі Закон №1730) визначається комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Абзацом дев'ятим частини 1 Закону передбачено, що процедура врегулювання заборгованості - заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, послуги з його розподілу та транспортування, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.
Водночас, частиною 4 Закону передбачено, що взаєморозрахунки проводяться щодо врегулювання заборгованості з різниці в тарифах для погашення кредиторської заборгованості підприємств централізованого водопостачання водовідведення за спожиту для виробництва та послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення електричну енергію (без урахування розміру зобов'язань із сплати неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за електричну енергію), не погашеної на початок місяця, в якому укладається договір про організацію взаєморозрахунків.
Отже, умовою встановлення державних регульованих цін в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого, є одночасне встановлення джерел для відшкодування різниці. Лише у такий спосіб може бути досягнуто баланс інтересів споживачів, суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики, і держави, зокрема, шляхом встановлення відповідної процедури узгодження взаєморозрахунків заборгованості в різниці в тарифах на ЦВВ.
01.09.2021 Кабінет Міністрів України Постановою № 932 затвердив Типове положення про територіальну комісію з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах (далі Положення № 932).
Згідно з п.1 Положення № 932, територіальна комісія з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах (далі - територіальна комісія) є тимчасовим органом, що утворюється обласними, Київською міською держадміністраціями (далі - місцева держадміністрація) для реалізації положень Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення в частині розгляду та підтвердження обсягів заборгованості з різниці в тарифах на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, на теплову енергію, послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води (у тому числі у разі заміни сторони у зобов'язанні та/або у разі правонаступництва), послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, установам і організаціям, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів, та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, що постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення населенню, а також організаціям та установам, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, та залишилася непогашеною станом на 1 червня 2021 р. (далі - заборгованість з різниці в тарифах).
15.09.2021 Постановою КМУ № 977 затверджена Методика визначення заборгованості з різниці в тарифах (далі - Постанова № 977), яка встановлює порядок визначення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води (у тому числі у разі заміни сторони у зобов'язанні та/або у разі правонаступництва), послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, установам і організаціям, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів, та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, що постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення населенню, а також організаціям та установам, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, та залишилася не погашеною станом на 1 червня 2021 р. (далі - заборгованість з різниці в тарифах).
Згідно з п.2 Постанови №977, Методика застосовується теплопостачальними та теплогенеруючими організаціями, підприємствами централізованого водопостачання і водовідведення (далі - суб'єкти господарювання), що здійснюють виробництво, транспортування та постачання теплової енергії та надання відповідних комунальних послуг населенню, організаціям та установам, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів, та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, що постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення населенню, а також організаціям та установам, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів.
Відповідно до пунктів 4-6 Постанови №977, обсяг заборгованості з різниці в тарифах визначається станом на 1 червня 2021 р. окремо за кожен календарний рік (з 1 січня по 31 грудня) та за п'ять місяців 2021 року за теплову енергію, послугу з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послугу з постачання теплової енергії та постачання гарячої води (у тому числі у разі заміни сторони у зобов'язанні та/або у разі правонаступництва), послугу з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послугу з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення (далі - теплова енергія, комунальні послуги) в розрізі відповідних категорій споживачів (населення, установи і організації, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів).
Розрахунок обсягу заборгованості з різниці в тарифах здійснюється без урахування податку на додану вартість.
Розрахунок обсягу заборгованості з різниці в тарифах здійснюється суб'єктами господарювання виходячи із встановлених уповноваженим органом тарифів на теплову енергію, комунальні послуги, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, установам і організаціям, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів, та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, що постачають теплову енергію, надають комунальні послуги населенню, а також організаціям та установам, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів, відповідно до щорічної звітності, враховуючи період, протягом якого діяв та застосовувався відповідний тариф до споживача.
Розрахунки обсягів заборгованості з різниці в тарифах здійснюються суб'єктами господарювання відповідно до вимог цієї Методики та підтверджуються документами, що визначені у Типовому положенні про територіальну комісію з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 1 вересня 2021 р. № 932, а також іншими документами, підтвердними матеріалами, наданими суб'єктом господарювання.
Обсяг заборгованості з різниці в тарифах зменшується на суму трансфертів та фінансової допомоги з державного та місцевого бюджетів від основної діяльності, які безпосередньо використано на операційну (основну) діяльність суб'єкта господарювання (відшкодування заборгованості з різниці в тарифах та/або кошти, отримані з бюджетів на відшкодування окремих витрат, згідно із складовими встановлених тарифів тощо).
Розрахунок обсягу заборгованості з різниці в тарифах оформляється суб'єктом господарювання окремо за кожен календарний рік.
Відповідно до протоколу № 5 засідання територіальної комісії з питань узгодження заборгованості в різниці в тарифах від 17.12.2021 (т. 5 а.с. 41-43), з метою реалізації Закону на підставі отриманої від КП "Харківводоканал" інформації та документів, відповідно до повноважень, визначених Типовим положенням про територіальну комісію з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах затверджений постановою Кабінету Міністрів від 01.09.2021 № 932 та Розпорядженням Голови обласної державної адміністрації від 16.09.2021 № 643, КП "Харківводоканал" було узгоджено обсяг заборгованості в різниці в тарифах станом на 01.06.2021, всього на суму 411077613 грн (з урахуванням розрахунку позивача).
Тобто КП "Харківводоканал" взяло участь у процедурі узгодження сум взаєморозрахунків різниці в тарифах ЦВВ.
На момент розгляду цієї справи у суді першої інстанції цієї справи спірною була решта суми у розмірі 122 417 758,00 грн, стосовно чого представник позивача у своїх додаткових поясненнях від 17.02.2022 (т. 5 а.с. 86) з посиланням на Методику № 977 та Типове положення № 932 вказав, що субвенцією з державного бюджету були відшкодовані збитки підприємства від надання послуг з водопостачання та водовідведення визначеним законодавством категоріям споживачів, населенню, бюджетним організаціям та установам. теплопостачальним підприємствам та підприємствам, які надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення власним споживачам (водоканали області), однак збитки КП "Харківводоканал" від надання послуг іншим юридичним особам за період 2016-2018 роки субвенцією з державного - бюджету залишились невідшкодованими у розмірі 122 417 758,00 грн.
При цьому, як слушно зауважив суд першої інстанції, позивач, в обґрунтування вказаної вище позиції, не надав до суду розшифровки витрат/збитків, які КП "Харківводоканал" зазнало від інших юридичних осіб із посиланням на вимоги чинного законодавства.
Окремо, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на повідомлені апелянтом обставини того, що ним було вимушено ініціювати у судах процедуру затвердження мирових угод з АТ «Харківобленерго» у справах № 922/376/18, № 922/635/21, № 922/5010/21, № 922/159/22, № 922/338/21, № 922/3888/16, № 922/1688/18, предметом яких є визначенням фактичного розміру витрат підприємства за спожиту електроенергію та послуги з її розподілу, та на суми яких були скореговані збитки, які були завдані нібито встановленням економічно необґрунтованих тарифів НКРЕКП.
Згідно з висновками експертизи від 10.11.2021 № 19306 збитки підприємства від надання послуг водопостачання та водовідведення за тарифами, встановленими відповідачем:
1. за 2016 рік склали 182 846 200,00 грн, погашено субвенцією - 76 860 814,00 грн, невідшкодовані збитки 105 985 386,00 грн. (182 846 200,00-76 860 814,00=105 985 386,00 грн);
2. за 2017 рік збитки підприємства згідно з Висновком - 61773 600,00 грн, погашено субвенцією 51 283 887,00 грн, невідшкодовані збитки -10 489 713,00 грн (61 773 600,00-51 283 887,00 = 10 489 713,00)
3. за 2018 рік збитки підприємства згідно з Висновком - 174 682 700,00 грн, погашено субвенцією- 168 740 041,00 грн, невідшкодовані збитки -5 942 659,00 грн (174 682 700,00 -168 740 041,00= 5 942 659,00).
Таким чином, невідшкодовані збитки КП "Харківводоканал" за період 2016 - 2018 роки після погашення заборгованості з різниці в тарифах складають: 105 985 386,00 + 10 489 713,00+5 942 659,00 = 122 417 758,00 грн.
Оцінюючи висновки експертизи № 19306 від 10.11.2021, суд зазначає, що експертним дослідженням лише математичним способом, на підставі наданих позивачем документів, підтверджено суму понесених підприємством збитків від здійснення господарської діяльності з централізованого водопостачання та водовідведення, та, водночас, не підтверджено факт взаємозалежності таких збитків від встановлених НКРЕП економічно необґрунтованих тарифів з водопостачання та водовідведення на 2016-2018 роки, як і не підтверджено, власне, факт економічної необґрунтованості тарифів.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є безпідставними, з огляду на те, що позивачем не доведено факти бездіяльності відповідача та не обґрунтовано, що збитки у сумі 122 417 758,00 грн. отримані позивачем саме у зв'язку з не встановленням відповідачем економічно обґрунтованих тарифів.
Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення “Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі “Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. 47, 189, 238, 242, 243, 250, 308, 310, 314, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Прийняти відмову Комунального підприємства «Харківводоканал» від позовних вимог у частині зобов'язання Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг відшкодувати Комунальному підприємству «Харківводоканал» збитки за провадження господарської діяльності протягом 2016-2018 років на підставі економічно необґрунтованих тарифів, затверджених Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, для Комунального підприємства "Харківводоканал" на 2016-2018 роки в силу її бездіяльності, яка виразилась у порушенні норм чинного законодавства про заборону встановлювати економічно необґрунтовані тарифи та невизнанні збитковості діяльності КП "Харківводоканал" наслідком дії економічно необґрунтованих тарифів, у розмірі 83 677 214 грн.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року по справі №520/8292/21 у цій частині - визнати нечинним.
Провадження у справі у цій частині - закрити.
Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Харківводоканал» - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року по справі №520/8292/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін