20 травня 2026 р. Справа № 520/3570/26
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Семененко М.О. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 23.02.2026, головуючий суддя І інстанції: Біленський О.О., повний текст складено 23.02.26 по справі № 520/3570/26
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській (далі - ГУ ДСНС у Харківській області), в якому просить суд:
визнати протиправною бездіяльність ГУ ДСНС у Харківській області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 30.07.2021 по 18.07.2022 у повному обсязі та у період з 19.07.2022 по 13.02.2026 - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100;
зобов'язати ГУ ДСНС у Харківській області виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення, з урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 30.07.2021 по 18.07.2022 у повному обсязі та у період з 19.07.2022 по 13.02.2026 - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100;
визнати протиправною бездіяльність ГУ ДСНС у Харківській області відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 13.02.2026 - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
зобов'язати ГУ ДСНС у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 13.02.2026 - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог, що стосуються нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 13.02.2026 - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати - повернути позивачу.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 23.02.2025 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що норми Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон України № 2050-III) і Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159) не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов'язку додатково звертатися до органу Пенсійного фонду України за виплатою такої компенсації. Стаття 7 Закон України № 2050-III передбачає, що відмова у виплаті компенсації може бути оскаржена в судовому порядку. Однак закон не містить прямої норми, яка встановлює обов'язковість попереднього звернення із заявою як передумову доступу до суду; закон не встановлює строку для розгляду такої заяви; закон не передбачає наслідків неподання заяви. Посилається на те, що обмеження права на звернення до суду можливе лише у випадку, якщо обов'язковість досудового врегулювання прямо і чітко встановлена законом. У Законі України № 2050-III такої прямої норми немає.
Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 294 КАС України, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).
Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що законодавством передбачено обов'язкове досудове врегулювання спору у правовідносинах щодо виплати компенсації втрати частини доходів шляхом подання заяви до уповноваженого органу, при цьому виключно відмову останнього за наслідком розгляду такого звернення особа може оскаржити у судовому порядку. Оскільки позивач не надав докази звернення до відповідача для досудового врегулювання спору, тому наявні підстави для повернення позивачу позовної заяви в частині позовних на підставі п. 4 ч. 4 ст. 169 КАС України.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про повернення позовної заяви, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Відповідно до частини третьої статті 9 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до пунктів 4 та 5 частини п'ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються, зокрема: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Згідно із пунктом 4 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не надав доказів звернення до відповідача для досудового врегулювання спору у випадках, в яких законом визначено обов'язковість досудового врегулювання, або на момент звернення позивача із позовом не сплив визначений законом строк для досудового врегулювання спору.
Водночас, колегія суддів зазначає, що досудове врегулювання спору полягає у вчиненні сукупності дій, за допомогою якого юридичний конфлікт вирішується без звернення до суду шляхом досягнення угоди між сторонами або відмови однієї або обох сторін від взаємних претензій. Застосування або незастосування інституту досудового врегулювання спорів є виключним правом особи, за винятком встановлених у законі випадків. Отже, суд вправі очікувати від позивача попереднього проведення заходів досудового врегулювання спору лише у разі встановлення законом обов'язковості таких заходів.
У справі, що розглядається, предметом спору є нарахування та виплата компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 13.02.2026 - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон України № 2050-III).
Статтею 2 Закону України № 2050-ІІІ визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, сума індексації грошових доходів громадян (абзац другий частини другої статті 2 Закону України № 2050-III).
Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Відповідно до статті 3 Закону України № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 зазначеного Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону України № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159), положення якого фактично відтворюють положення Закону України № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
Отже, колегія суддів доходить висновку, що умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі, за рішенням суду), а виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
При цьому норми Закону України № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов'язку додатково звертатися до органу, що виплачує дохід несвоєчасно, за виплатою такої компенсації.
Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону України № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20, від 28.10.2024 у справі № 420/2598/24, від 22.05.2025 у справі № 160/19149/23, від 30.09. 2025 у справі № 160/10768/24, від 05.03.2026 у справі № 360/105/24.
Водночас, за приписами статті 7 Закону України № 2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку. Відповідальність власника або уповноваженого ним органу (особи) за несвоєчасну виплату доходів визначається відповідно до законодавства.
Отже, у розумінні статті 7 Закону України № 2050-ІІІ відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
Окрім того, зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону України № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості.
Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом України № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову (пункту 34 постанови Верховного Суду від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20).
У свою чергу, колегія суддів зауважує, що ані КАС України, ані Закон України № 2050-ІІІ, Порядок № 159 чи інші нормативно-правові акти не містять норм щодо обов'язковості досудового врегулювання спорів, які виникають у зв'язку з порушенням термінів виплати у належному розмірі індексації грошового забезпечення.
Отже, норми Закону України № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов'язку додатково звертатися до відповідача за виплатою такої компенсації.
Отже, суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції про повернення позовної заяви ОСОБА_1 з огляду на те, що позивачем до позовної заяви не надано доказів звернення до відповідача для досудового врегулювання спору, оскільки в даному спірному випадку законом не визначено обов'язковість досудового врегулювання спору.
Застосування судом першої інстанції у спірних правовідносинах висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 04.05.2022 у справі № 200/14472/19, від 17.11.2021 справі № 460/4188/20, від 17.11.2021 у справі № 240/186/20, від 11.12.2020 у справі № 200/10820/19 суд апеляційної інстанції вважає помилковими, оскільки відповідно до висновку щодо застосування норм матеріального права, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від № 755/10947/17 від 30.01.2019, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.
За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги стосовно наявності підстав для скасування ухвали суду першої інстанції.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване судове рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, а тому наявні підстави для його скасування.
Підстави для розподілу судових витрат за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду відповідно до положень ст. 139 КАС України відсутні.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 312, 315, 320, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу задовольнити.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 по справі № 520/3570/26 про повернення позовної заяви в частині позовних вимог скасувати.
Справу № 520/3570/26 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко І.С. Чалий