20 травня 2026 року справа № 640/12138/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної судової адміністрації України, Одеського окружного адміністративного суду про визнання протиправними дій та стягнення суддівської винагороди.
Суть спору: у серпні 2022 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач та/або ОСОБА_1 ) з позовом до Держави України в особі Державної судової адміністрації України (далі ДСА України та/або відповідача 1), Одеського окружного адміністративного суду (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Держави Україна в особі Одеського окружного адміністративного суду (вул. Фонтанська дорога, 14, м. Одеса, 65062, код ЄДРПОУ 35118626) щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 01 січня 2017 року до 31 грудня 2019 року із застосуванням пункту 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII;
- стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01021, код ЄДРПОУ 26255795), шляхом їх безспірного списання Державною казначейською службою України з бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2019 року у розмірі 1 498 824,86 гривень, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що обраний суддею Одеського окружного адміністративного суду безстроково, має четвертий кваліфікаційний клас судді, від здійснення правосуддя не відсторонювався та до дисциплінарної відповідальності не притягувався. Держава п 'ять разів підтвердила належний рівень кваліфікації позивача, шляхом призначення на посаду, присвоєння двох кваліфікаційних класів судді, переведення на роботу до іншої юрисдикції та шляхом обрання на посаду безстроково. Відносно позивача розпочата процедура кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді, яка не завершена з незалежних від нього обставин. При цьому кваліфікаційне оцінювання мало на меті не встановити кваліфікацію, а підтвердити ту, яка вже встановлена державою. Разом із тим, професійність та кваліфікація позивача державою не спростовані, він має єдиний правовий статус судді України, однак отримує значно меншу суддівську винагороду за виконання одного і того ж обсягу робіт, що й суддя, який підтвердив відповідність займаній посаді, несучи однакову відповідальність за прийняті рішення, які мають однакову юридичну силу та винесені іменем України, легітимність яких не поставлена під сумнів. Вважає, що має місце дискримінація в оплаті праці суддів, з чим погодився законодавець та усунув цей недолік з 01 січня 2020 року, встановивши єдині правила нарахування суддівської винагороди для всіх суддів, незалежно від умов проходження ними кваліфікаційного оцінювання. Оскільки виплата суддівської винагороди в належному розмірі є невід'ємним елементом гарантій незалежності суддів, а заборона дискримінації є складовою принципу верховенства права, позивач вважає, що поновлення його порушеного права є обов'язком відповідачів.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.08.2022 (суддя Клочкова Н.В.) відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання.
25.08.2022 на адресу Окружного адміністративного суду міста Києва від відповідача 2 (Одеського окружного адміністративного суду) надійшов відзив на позовну заяву. Заперечуючи щодо задоволення позовних вимог, останній наголошує, що починаючи з 01 січня 2017 року розмір суддівської винагороди суддів першої інстанції почав обраховуватися за двома різними методами, в залежності від факту проходження суддею кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді. Оскільки позивач не завершив кваліфікаційне оцінювання, то й відповідно відсутні правові підстави для застосування пункту 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII.
30.08.2022 на адресу Окружного адміністративного суду міста Києва від відповідача 1 (Державної судової адміністрації України) надійшов відзив на позовну заяву.
30.08.2022 та 01.09.2024 на адресу Окружного адміністративного суду міста Києва від позивача надійшли відповіді на відзиви відповідачів, в яких позивач наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі та стверджує про безпідставність доводів відповідачів, що покладені ним в основу відзивів на позовну заяву.
Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
14.12.2022 вказаний Закон був опублікований в газеті "Голос України" №254 та набрав чинності 15.12.2022.
30.07.2024 на адресу Київського окружного адміністративного суду супровідним листом від 30.01.2023 №03-19/7058/23 "Про скерування за належністю справи" надійшли матеріали адміністративної справи № 640/12138/22.
30.07.2024 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Кушновій А.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.09.2024 прийнято адміністративну справу № 640/12138/22 до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Кушнової А.О. та ухвалено продовжити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
08.10.2024 канцелярією суду зареєстровано заяву позивача про заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження та заявлено клопотання здійснити розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.05.2026 у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 17.09.2024 про розгляд адміністративної справи № 640/12138/22 за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Указом Президента України «Про призначення суддів» від 14.12.2005 року № 1764/2005 ОСОБА_1 призначено суддею Комсомольського районного суду міста Херсона строком на п'ять років. Присягу судді позивач склав 30 червня 2006 року.
Рішенням кваліфікаційної комісії суддів загальних судів Запорізького апеляційного округу від 30.03.2006 року за результатами кваліфікаційної атестації позивачу присвоєно п'ятий кваліфікаційний клас судді, рішенням кваліфікаційної комісії суддів загальних судів Запорізького апеляційного округу від 07.11.2008 року - четвертий кваліфікаційний клас судді достроково.
Указом Президента України «Про призначення суддів» від 13.05.2009 року № 317/2009 ОСОБА_1 призначено суддею Одеського окружного адміністративного суду в межах п'ятирічного строку повноважень, з 01 червня 2009 року позивач зарахований до штату суду.
Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 02 грудня 2010 року № 2760-VI ОСОБА_1 обрано на посаду судді Одеського окружного адміністративного суду безстроково, де він працює по теперішній час.
Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 01 лютого 2018 року № 8/зп-18 відносно ОСОБА_1 призначено кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді судді, встановлено черговість етапів проведення кваліфікаційного оцінювання: перший етап - складення іспиту, другий етап - дослідження досьє та проведення співбесіди.
Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 02 березня 2018 року № 33/зп-18 визначено графік проведення іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання суддів, призначено відносно позивача іспит на 16 квітня 2018 року.
Судом також встановлено, що перший етап кваліфікаційного оцінювання (іспит) 16 квітня 2018 року ОСОБА_1 успішно пройдено, однак другий етап (дослідження досьє та проведення співбесіди) з незалежних від позивача обставин ще не завершений, а відповідно до пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до Закону України Про судоустрій і статус суддів та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" від 16.10.2019 року № 193-ІХ повноваження членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України з 07 листопада 2019 року припинено, що не заперечувалось позивачем.
Між тим з 01 січня 2017 року суддівська винагорода, яку отримував позивач, обчислювалась на підставі припису пункту 23 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).
З 01 січня 2020 року суддівська винагорода, яку отримує позивач, обчислюється на підставі приписів статті 135 та пункту 24 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 1402-VIII.
Вважаючи дії відповідача-2 щодо нарахування винагороди з 01 січня 2017 року до 31 грудня 2019 року відповідно до приписів пункту 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII протиправними, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд враховує наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Законом України від 02 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №1402-VIII), визначено:
Суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Базовий розмір посадового окладу судді становить:
1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (Частина 1, 3 статті 135 Закону №1402-VIII).
Згідно пунктів 22, 23 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №1402-VIII:
Право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України Про судоустрій і статус суддів (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами) .
Відповідно до частини третьої статті 133 Закону №1402-VIII:
Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат .
Приписами пункту 24 Прикінцевих та Перехідних положень Закону №1402-VIII встановлено, що розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 01 січня 2017 року для судді місцевого суду - 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; з 01 січня 2018 року для судді місцевого суду - 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; з 01 січня 2019 року для судді місцевого суду - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
Таким чином, з 01 січня 2017 року розмір винагороди судді першої інстанції обчислювався за двома формулами, і вибір певної формули залежав від факту проходження суддею кваліфікаційного оцінювання.
16 жовтня 2019 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України "Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» № 193-ІХ, яким з 01 січня 2020 року усунуто положення щодо отримання суддівської винагороди, шляхом виключення положень пункту 23 розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VII.
В подальшому, саме з дати внесення змін до законодавства, позивачу розпочалося нарахування суддівської винагороди у більшому розмірі, що не заперечувалось останнім.
Суд зауважує, що із запровадженням судової реформи та набранням чинності Законом № 1402-VIIІ для утвердження незалежності судової влади, зокрема, шляхом її деполітизації, для посилення відповідальності судової влади перед суспільством, а також для запровадження належних конституційних засад кадрового оновлення суддівського корпусу було запроваджено необхідність проходження суддями кваліфікаційного оцінювання. Запровадження кваліфікаційного оцінювання суддів було зумовлене істотною метою, що полягала у відновленні довіри до судової влади в Україні.
Зміни, запроваджені в судовій системі України у зв'язку з її реформуванням, були схвалені світовою спільнотою, у тому числі Венеційською комісією.
Водночас Законом № 1402-VIIІ у зв'язку із запровадженням підвищених вимог до суддів було підвищено рівень їх соціальних гарантій, зокрема збільшено розмір суддівської винагороди. При цьому необхідною умовою для отримання суддівської винагороди в підвищеному розмірі була необхідність проходження суддею кваліфікаційного оцінювання.
Суддям, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, незалежно від причин його непроходження, суддівська винагорода виплачувалася в порядку та розмірах, які діяли до набрання чинності Законом № 1402-VIIІ.
Тобто право на отримання суддівської винагороди в розмірі, визначеному Законом № 1402-VIIІ, мають судді, які пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Водночас перебування судді в процесі кваліфікаційного оцінювання (у випадку його незавершення) не наділяє останнього правом на отримання суддівської винагороди в розмірі, визначеному Законом № 1402-VIIІ, оскільки ще не свідчить про успішне проходження ним кваліфікаційного оцінювання.
Отже, відмінності у визначенні розміру суддівської винагороди тих суддів, які пройшли кваліфікаційне оцінювання, і тих, які його не проходили, не можна вважати дискримінаційними, оскільки ці відмінності були обумовлені легітимною й істотною метою, відповідали конституційним положенням, були об'єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 12.04.2021 у справі № 240/12065/19.
Щодо застосування до спірних правовідносин рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 №2-р/2020, суд зауважує про таке.
Як вже було згадано судом вище підпунктом 16 пункту 1 розділу I Закону №193-IX, який набрав чинності з 01.01.2020, пункти 22, 23 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" із Закону № 1402-VIII виключені.
18.02.2020 Конституційний Суд України Рішенням №2-р/2020 визнав неконституційними положення пункту 25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII.
У пункті 3 резолютивної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України зазначив, що положення Закону № 1402-VIII зі змінами, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Суд наголошує, що виключення пунктів 22, 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII на підставі Закону № 193-IX та визнання положень пункту 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII такими, що не відповідають Конституції України згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020, є обставинами, які впливають на інше застосування норм матеріального права, ніж у цій справі, після набрання чинності Законом № 193-IX та постановлення вказаного Рішення Конституційним Судом України. Однак ці обставини не впливають на результат розгляду цієї справи по суті.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» прямою дискримінацією є ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Також згідно з практикою ЄСПЛ дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства» від 11 червня 2002 року, заява №36042/97). Відмінність у ставленні також є дискримінаційною, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (рішення у справі «Ван Раалте проти Нідерландів» від 21 лютого 1997 року, заява №20060/92; рішення ЄСПЛ у справі «Пічкур проти України» від 7 листопада 2013 року, заява №10441/06).
Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об'єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. В іншому разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (рішення Конституційного Суду України від 7 липня 2004 року
№ 14-рп/2004).
Наявність правомірної, об'єктивно обґрунтованої мети, способи досягнення якої є належними та необхідними, також виключає дискримінацію, що випливає з визначень прямої та непрямої дискримінації, наданих у Законі України «Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні».
Так, проходження суддями кваліфікаційного оцінювання відповідає конституційним положенням, зокрема приписам частини десятої статті 131 («…Відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення добору суддів… оцінювання…»), підпункту 4 пункту 16-1 Перехідних положень Конституції України («Відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом).
Мета встановлення відмінностей у порядку визначення суддівської винагороди також є істотною, оскільки Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року №1401-VIII і Закон України «Про судоустрій і статус суддів України» від 2 червня 2016 року №1402-VIII стали основою інституційної реформи судової влади в Україні, закріпили оновлені засади правового статусу судді, в тому числі щодо порядку зайняття посад і підтвердження здатності здійснення правосуддя у відповідних судах. Як зазначено у Пояснювальній записці до проекту Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», внесені ним зміни були необхідними в першу чергу для утвердження незалежності судової влади, зокрема шляхом її деполітизації, для посилення відповідальності судової влади перед суспільством, а також для запровадження належних конституційних засад кадрового оновлення суддівського корпусу. Метою цих заходів є практична реалізація принципу верховенства права і забезпечення кожному права на справедливий судовий розгляд справи незалежним і безстороннім судом.
Венеціанська комісія у своєму висновку від 30 червня 2017 року №JUD-UKR/298/2017 [RJU/AT] щодо Закону України «Про судоустрій і статус суддів України» від 2 червня 2016 року зазначила, що процедура, передбачена в пункті 20 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону та підпункті (4) пункту 16-1 Прикінцевих положень Конституції України (підтвердження відповідності суддів займаним посадам), має обмежену сферу та час застосування. Зважаючи на існуючу слабкість судової системи та майже повну відсутність довіри до неї з боку суспільства, вимога, щоб ці судді пройшли процедуру оцінювання, котра може призвести до їх звільнення, може бути зрозумілою та, мабуть, навіть виправданою за виняткових обставин залежно від того, як проводитиметься процедура оцінювання та за умови суворого дотримання належних гарантій.
Відтак запровадження кваліфікаційного оцінювання суддів було зумовлене істотною метою, що полягала у відновленні довіри до судової влади в Україні, а тому проведення такого оцінювання є об'єктивно виправданим і необхідним для суспільства.
Процедура кваліфікаційного оцінювання врегульована Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року і передбачає відповідні критерії та етапи, проводиться прозоро і публічно (глава 1 Розділу V). Обраний підхід до встановлення відповідності суддів займаним посадам шляхом кваліфікаційного оцінювання неконституційним не визнавався, а тому відсутні підстави для визнання обраного способу неналежним, а відповідних процедур кваліфікаційного оцінювання - необґрунтованими чи несправедливими.
Відмінності у визначенні розміру суддівської винагороди тих суддів, які пройшли кваліфікаційне оцінювання, і тих, які його не проходили, не можна вважати дискримінаційними, оскільки ці відмінності були обумовлені легітимною й істотною метою, відповідали конституційним положенням, були об'єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими.
Аналогічний правовий підхід викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 200/9195/19-а.
Також, суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі № 0640/3835/18 (Пз/9901/52/18) констатувала, що на час виникнення спірних правовідносин чинним законодавством були по-різному визначені вимоги для отримання суддівської винагороди суддями, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності Законом № 1402-VIII, та суддями, які ще не пройшли кваліфікаційне оцінювання, які за своєю суттю є виправданими.
Аналогічний правовий підхід застосовано і в постанові Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі № 802/1362/18-а.
Одночасно при вирішенні даного спору по суті, суд враховує, що позивач у спірний період не пройшов кваліфікаційного оцінювання з незалежних від нього причин.
Суд зауважує, що на цю проблему звернула увагу Венеціанська комісія за демократію через право у висновку №969/2019 від 9 грудня 2019 року CDL (2019) 027 «Щодо змін до законодавчих актів, які регулюють статус Верховного Суду та органів суддівського врядування» (стосовно Закону України №193 від 16 жовтня 2019 року), зазначивши, що різниця у суддівській винагороді між повторно призначеними суддями та іншими суддями дійсно є проблемою, яка повинна бути вирішена шляхом доопрацювання процедури повторного оцінювання.
Отже, на переконання суду недосконалість здійснення процедури кваліфікаційного оцінювання в аспекті його оперативності (швидкості) не може автоматично означати дискримінаційний характер кваліфікаційного оцінювання як такого.
Беручи до уваги викладене, суд вважає, що доводи позивача не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи по суті та не є такими, що можуть бути покладені в основу рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною першою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями частини першої статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову в цілому.
Підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат - відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Кушнова А.О.