20 травня 2026 року м. Київ справа №580/4315/22
Суддя Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 31.08.2022 про відмову громадянину Республіки Таджикистан ОСОБА_1 у задоволенні заяви №500038789 у продовженні строку тимчасового перебування на території України;
- зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву №500038789 громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 та продовжити строк тимчасового перебування на території України.
Позивач обґрунтовує заявлені позовні вимоги тим, що 09.08.2022 звернувся до Соснівського відділу у місті Черкаси Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області із заявою про продовження строку перебування на території України у зв'язку з наміром оформити імміграцію в Україну. На підтвердження підстав свого перебування в Україні позивачем були подані копія паспорта громадянина Республіки Таджикистан з нотаріально посвідченим перекладом, витяги з реєстру територіальної громади щодо місця проживання громадянки України ОСОБА_2 , гарантійний лист останньої про забезпечення витрат, пов'язаних із перебуванням позивача в Україні, копія її паспорта, свідоцтво про народження дитини та квитанції про сплату відповідних платежів. Позивач зазначає, що рішенням Державної міграційної служби України від 31.08.2022 йому було відмовлено у продовженні строку перебування на території України з посиланням на підпункт 6 пункту 10 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №150 від 15.02.2012, а саме у зв'язку з тим, що заявленою ним фактичною метою перебування є намір укласти шлюб. На думку позивача, така підстава не є належним та обґрунтованим мотивом для відмови у продовженні строку перебування, оскільки сама по собі не підтверджена жодними переконливими доказами неправдивості поданих ним відомостей. Позивач вказує, що фактично має сімейні зв'язки на території України, оскільки проживає разом із громадянкою України ОСОБА_2 , з якою має спільного неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначає, що намір укласти шлюб та оформити імміграцію в Україну є реальним і відповідає його дійсній меті перебування на території України. На підтвердження цього позивач посилається на положення статті 51 Конституції України, статті 3 Сімейного кодексу України, а також положення Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», якими гарантується право на сімейне життя та возз'єднання сім'ї. Крім того, позивач вважає, що відповідачем безпідставно не враховано його намір подати документи для отримання дозволу на імміграцію в Україну, а також не враховано, що його перебування на території України обумовлене сімейними обставинами та необхідністю підтримання сімейних відносин із неповнолітньою дитиною. У зв'язку з цим позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення ДМС України від 31.08.2022 про відмову у продовженні строку перебування на території України, а також зобов'язати відповідача повторно розглянути його заяву та продовжити строк перебування на території України.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2022 адміністративну справу №580/4315/22 передано на розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13.12.2022 №2825-IX справу №580/4315/22 скеровано за належністю до Київського окружного адміністративного суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №580/4315/22 передано для розгляду судді Донцю В.А., відрядженого до Київського окружного адміністративного суду на підставі рішення Вищої ради правосуддя від 28.09.2023 №938/0/15-23.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду 19 серпня 2024 прийнято справу №580/4315/22 до провадження судді ОСОБА_4 , призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання
Рішенням Вищої ради правосуддя від 13 лютого 2025 року №246/0/15-25 звільнено ОСОБА_4 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва (відряджений до Київського окружного адміністративного суду) у зв'язку з поданням заяви про відставку.
У зв'язку зі звільненням судді Окружного адміністративного суду міста Києва (відряджений до Київського окружного адміністративного суду) Донця В.А. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №580/4315/22 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.02.2025 адміністративну справу №580/4315/22 прийнято до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., ухвалено здійснювати розгляд справи спочатку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач у відзиві проти позову заперечив та зазначив, що позивач тривалий час перебував на території України з порушенням встановлених строків перебування, не мав жодних документів, що підтверджують право на проживання в Україні, не звертався за оформленням дозволу на імміграцію чи громадянства України, а із заявою про продовження строку перебування звернувся лише після його виявлення працівниками ДМС та притягнення до адміністративної відповідальності за статтею 203 КУпАП. Відповідач вказує, що позивач не підтвердив документально реальне існування підстав для оформлення імміграції, не перебував у шлюбі з громадянкою України понад два роки, а також не довів наявності законних підстав для подальшого перебування на території України. У зв'язку з цим ДМС дійшла висновку про наявність підстав, передбачених підпунктом 6 пункту 10 Порядку №150, для відмови у продовженні строку перебування.
Також позивачем подано уточнену позовну заяву, якою фактично не змінено предмет та підстави позову, однак додані вимоги щодо розподілу судових витрат, а саме щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу та судового збору.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Громадянин Республіки Таджикистан ОСОБА_1 прибув на територію України 21.12.2017 через пункт пропуску «Горностаївка» на підставі паспорта громадянина Республіки Таджикистан.
Після прибуття на територію України позивач перебував у державі понад строки, визначені законодавством України для громадян держав з безвізовим порядком в'їзду, при цьому посвідки на тимчасове чи постійне проживання, дозволу на імміграцію або іншого документа, який би надавав право на проживання в Україні, не отримував.
05.08.2022 працівниками Соснівського відділу у місті Черкаси Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області по вул. Смілянській у місті Черкаси позивача було виявлено як особу, яка перебуває на території України з порушенням встановленого строку перебування.
За результатами перевірки відносно позивача складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МЧК №001375 від 05.08.2022 за частиною першою статті 203 КУпАП.
У подальшому постановою серії ПН МЧК №001375 від 05.08.2022 на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 2040,00 грн, який позивачем було добровільно сплачено, а сама постанова не оскаржувалась.
Після притягнення до адміністративної відповідальності, а саме 09.08.2022, позивач звернувся до Соснівського відділу у місті Черкаси Управління ДМС України в Черкаській області із заявою про продовження строку перебування на території України, зазначивши підставою такого звернення подальшу подачу заяви щодо оформлення дозволу на імміграцію в Україну.
Разом із заявою позивач подав пояснення, у яких посилався на сімейні обставини, наявність неповнолітнього сина в Україні та намір укласти шлюб із громадянкою України.
За результатами розгляду поданих матеріалів ДМС України 31.08.2022 прийнято рішення про відмову у продовженні строку перебування позивача на території України з підстав, передбачених підпунктом 6 пункту 10 Порядку №150, а саме у зв'язку з наявністю обґрунтованих підстав вважати, що позивач має інші, ніж заявлені, підстави та мету перебування в Україні або не подав належного підтвердження заявленої мети перебування.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, з урахуванням дії норми закону у часі, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» №3773-VI від 22.09.2011.
Частиною третьою статті 3 Закону №3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Відповідно до частини третьої статті 9 Закону №3773-VI строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Порядок продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 №150.
Пунктом 6 Порядку №150 передбачено, що строк перебування іноземців на території України може бути продовжено за наявності обґрунтованих підстав та підтверджувальних документів, зокрема у разі подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України.
Згідно з пунктом 7 Порядку №150 рішення про продовження строку перебування приймається керівником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником у разі подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України та наявності підстав, які не дають змоги виїхати з України.
Відповідно до підпункту 6 пункту 10 Порядку №150 рішення про відмову в продовженні строку перебування іноземця приймається у разі, коли є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець має інші, ніж заявлені у заяві, підстави та мету перебування в Україні або не подав відповідного підтвердження.
Оцінюючи спірні правовідносини та доводи сторін, суд виходить із того, що сам по собі факт наявності у позивача сімейних зв'язків на території України не свідчить про автоматичне виникнення у нього права на продовження строку перебування в Україні поза межами та у спосіб, визначений законодавством.
Судом встановлено, що позивач після прибуття на територію України у 2017 році протягом тривалого часу перебував в Україні без належних документів на право проживання та з порушенням установленого строку перебування.
При цьому будь-яких належних та допустимих доказів того, що у період до його виявлення органами ДМС ним здійснювались реальні дії щодо оформлення дозволу на імміграцію, набуття громадянства України чи отримання посвідки на проживання, матеріали справи не містять.
Навпаки, з матеріалів справи вбачається, що із заявою про продовження строку перебування позивач звернувся лише після притягнення його до адміністративної відповідальності за порушення правил перебування іноземців на території України.
При цьому постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності ним не оскаржувалась, а накладений штраф був добровільно сплачений, що свідчить про фактичне визнання допущеного порушення міграційного законодавства.
Суд критично оцінює доводи позивача про те, що сам лише намір укласти шлюб та наявність спільної дитини є достатньою та безумовною підставою для продовження строку перебування в Україні.
Так, матеріалами справи підтверджується, що на момент прийняття оскаржуваного рішення позивач не перебував у зареєстрованому шлюбі з громадянкою України, не мав посвідки на тимчасове чи постійне проживання, а також не надав доказів фактичного подання документів на оформлення дозволу на імміграцію.
Крім того, як встановлено судом, заяви щодо набуття громадянства України неповнолітнім сином позивача до уповноважених органів не подавались, а відтак твердження позивача про наявність у нього підстав для оформлення імміграції носять виключно декларативний характер.
Суд зазначає, що положення Порядку №150 прямо вимагають наявності не лише формального посилання особи на намір оформити імміграцію чи громадянство, а й подання належних підтверджувальних документів, які б свідчили про реальність та обґрунтованість заявленої мети перебування.
Водночас у даному випадку позивач фактично обмежився лише посиланням на майбутній намір у невизначеному майбутньому оформити імміграцію, не підтвердивши реальне існування відповідної процедури чи правових підстав для її успішного завершення.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що у відповідача були наявні обґрунтовані підстави вважати, що позивач має інші, ніж заявлені, підстави та мету перебування на території України, а тому ДМС правомірно застосовано підпункт 6 пункту 10 Порядку №150 та прийнято рішення про відмову у продовженні строку перебування позивача в Україні.
Доводи позивача щодо порушення його права на сімейне життя не спростовують правомірності оскаржуваного рішення, оскільки реалізація права на сімейне життя не звільняє іноземця від обов'язку дотримуватись вимог міграційного законодавства України та не надає права на ігнорування встановлених державою правил перебування іноземців на її території.
За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби України від 31.08.2022, а відтак і для задоволення похідної вимоги про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача та продовжити строк його перебування на території України.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача задоволенню не підлягають.
Відповідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, cуд,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Парненко В.С.