18 травня 2026 рокуСправа № 495/4032/26
Номер провадження 1-кс/495/910/2026
Слідчий суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_2
за участю:
прокурора - ОСОБА_3
підозрюваного - ОСОБА_4
захисника підозрюваного ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання слідчого СВ Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_6 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у відношенні:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Білгород-Дністровський, Одеської області, українця, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.114-1 КК України,
18.05.2026 року слідчий СВ Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області старший лейтенант поліції ОСОБА_6 звернувся до слідчого судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з погодженим прокурором Білгород-Дністровської окружної прокуратури клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В клопотанні слідчим зазначено, що 24.02.2022, о 05-00 год., за наказом президента Російської Федерації ОСОБА_7 , збройні сили Російської Федерації незаконно, віроломно вторглись на територію Україну, здійснили широкомасштабну неспровоковану військову агресію і збройний напад, застосовуючи всі види стрілецької, артилерійської, ракетної, іншої зброї, в тому числі засоби ведення війни, заборонені міжнародним правом, спричиняючи ураження і руйнування об'єктів військової і цивільної, в тому числі критичної, інфраструктури, ураження і вбивства особового складу підрозділів Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів, мирного населення, масово порушуючи при цьому закони та звичаї війни, передбачені міжнародними договорами, і масово вчиняючи на території України злочини проти основ національної безпеки України, проти життя та здоров'я особи, проти волі, честі та гідності особи, проти статевої свободи та статевої недоторканності особи, проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина, проти власності, проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України № 2102-IX від 24.02.2022, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому, термін дії воєнного стану продовжено на 30 днів указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022 (затверджений Законом України № 2119-IX від 15.03.2022) та від 18.04.2022 № 259/2022 (затверджений Законом України 2212-IX від 21.04.2022), а також на 90 днів - Указами Президента України від 17.05.2022 № 341/2022 (затверджений Законом України № 2263-IX від 22.05.2022), від 12.08.2022 № 573/2022 (затверджений Законом України № 2500-IX від 15.08.2022), від 07.11.2022 (затверджений Законом України № 2738-IX від 16.11.2022), від 06.02.2023 № 58/2023 (затверджений Законом України № 2915-IX від 07.02.2023), від 01.05.2023 № 254/2023 (затверджений Законом України № 3057-IX від 02.05.2023), від 26.07.2023 № 451/2023 (затверджений Законом України № 3275-IX від 27.07.2023), від 06.11.2023 № 734/2023 (затверджений Законом України № 3429-IX від 08.11.2023), від 05.02.2024 № 49/2024 (затверджений Законом України № 3564-IX від 06.02.2024), від 06.05.2024 № 271/2024 (затверджений Законом України № 3684-IX від 08.05.2024), від 23.07.2024 № 469/2024 (затверджений Законом України № 3891-IX від 23.07.2024), від 28.10.2024 № 740/2024 (затверджений Законом України № 4024-IX від 29.10.2024), від 14.01.2025 №26/2025 (затверджений Законом України №4220-IX від 15.01.2025), від 15.04.2025 №235/2025 (затверджений Законом України №4356-IX від 16.04.2025), від 14.07.2025 №478/2025 (затверджений Законом України №4524-IX від 15.07.2025), від 20.10.2025 №793/2025 (затверджений Законом України №4643-IX від 21.10.2025), від 12.01.2026 №40/2026 (затверджений Законом України №4757-IX від 14.01.2026), від 27.04.2026 №342/2026 (затверджений Законом України №4857-IX від 28.04.2026)
Крім того, Указом Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 "Про загальну мобілізацію", затвердженим Законом України № 2105-IX від 03.03.2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на всій території України протягом 90 днів із дня набрання чинності Указом. Також указом, серед іншого, постановлено:
- призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами;
- місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб - підприємців організувати та забезпечити в установленому законом порядку, серед іншого, своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини;
- здійснення призову військовозобов'язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань.
У подальшому, строк проведення загальної мобілізації неодноразово продовжувався у встановленому законом порядку.
Статтею 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Згідно зі ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Абз. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Аналогічне визначення особливого періоду міститься у Законі України "Про оборону України", згідно з абз. 13 ч. 1 ст. 1 якого, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Таким чином, враховуючи введення в Україні у встановленому законом порядку правового режиму воєнного стану, з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні діє особливий період у розумінні Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" і Закону України "Про оборону".
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України № 2102-IX від 24.02.2022, у зв'язку з введенням в Україні воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, військовому командуванню разом з військовими адміністраціями, органами виконавчої влади, правоохоронними органами та за участю органів місцевого самоврядування постановлено запроваджувати і здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи правового режиму воєнного стану, реалізовувати повноваження, необхідні для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності.
Статтею Закону України "Про правовий режим воєнного стану" визначено поняття воєнного стану. Так, воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно зі ст. 17 Закону України "Про оборону", захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно з законодавством. Громадяни України проходять військову службу, службу у військовому резерві та виконують військовий обов'язок у запасі відповідно до законодавства.
Ч. 1 ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Ч. 7 ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" визначено, що виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують, серед іншого, районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
Відповідно до ч. 10 ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, серед іншого, прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень призовника, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов'язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів.
Згідно з ч. 3 ст. 33 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", військовий облік усіх призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний і персональний.
Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", персонально-якісний облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центра комплектування та соціальної підтримки.
Ч. 3 ст. 3 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначено, що зміст мобілізаційної підготовки, серед іншого, становить: військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів; підготовка та накопичення військово-навчених людських ресурсів призовників, військовозобов'язаних та резервістів для комплектування посад, передбачених штатами воєнного часу.
Статтею 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначено обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Зокрема, відповідно до ч. 1 цієї статті, громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період. Згідно з ч. 3 цієї статті, під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про Збройні Сили України", Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.
Згідно з ч. 3 Закону України "Про Збройні Сили України", до структури Збройних Сил України відносяться, серед іншого, органи військового управління.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оборону України", до органів військового управління, серед іншого, відносяться територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки і мобілізації.
Правовий статус і повноваження територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки визначені Положенням про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі за текстом - Положення про ТЦК та СП). Так, згідно з пунктом 1 Положення про ТЦК та СП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, м.м. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах. Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються, ліквідуються, реорганізуються Міноборони.
Пунктом 8 Положення про ТЦК та СП визначено, що завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов'язків є виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, м.м. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження військової служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, тощо.
Повноваження територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки визначені пунктом 9 Положення про ТЦК та СП. Так, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, серед іншого, ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, інших категорій військовослужбовців; оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам; здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов'язаних та резервістів СБУ та Служби зовнішньої розвідки): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).
Досудовим розслідуванням встановлено, що 15 травня 2026 року, у денний час доби, приблизно о 09 годині 30 хвилин військовозобов'язаного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 було доставлено з ІНФОРМАЦІЯ_3 до КНП «Білгород-Дністровська міська багатопрофільна лікарня» по вул. Пирогова буд. 4 в м. Білгород-Дністровський, Одеської області для проведення військово-лікарської комісії у супроводі солдата ОСОБА_9 - водія 2 відділення охорони, взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_4 , солдата ОСОБА_10 - стрільця 1 відділення охорони, взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_4 та солдата ОСОБА_11 - стрільця-санітара 2 відділення охорони, взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_4 у складі створеної групи.
В подальшому близько 11 години 10 хвилин до будівлі КНП «Білгород-Дністровська міська багатопрофільна лікарня» по вул. Пирогова буд. 4 прибула невстановлена Особа №1, яка почала сперечатись з співробітникам РТЦК та СП ОСОБА_10 та вимагати випустити ОСОБА_8 на вулицю при цьому штовхаючи ОСОБА_10 , а надалі до вищевказаних осіб підбігли невстановлена Особа №2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із заздалегідь заготовлений предметом, ззовні схожим на вогнепальну зброю, які усвідомлюючи, що Російська Федерація здійснює широкомасштабну неспровоковану військову агресію та збройний напад проти України, у зв'язку з чим в Україні у встановленому законом порядку введено воєнний стан і оголошено загальну мобілізацію, виник злочинний умисел, спрямований на перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України в особливий період почали вступати у конфлікт з вищевказаними співробітниками ІНФОРМАЦІЯ_5 та підбурювати до втечі ОСОБА_8 та ОСОБА_4 почав погрожувати застосуванням предмету, ззовні схожого на вогнепальну зброю співробітникам ІНФОРМАЦІЯ_5 , а саме ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , з метою ухилення ОСОБА_8 від виконання визначеного Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» обов'язку.
На виконання свого злочинного умислу, у цей же період часу, 15.05.2026, приблизно о 11:10 год., ОСОБА_8 вступивши у злочину змову з ОСОБА_4 , невстановленою Особою №1 та невстановленою Особою №2 діючи умисно, маючи умисел на перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України в особливий період, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій і бажаючи настання шкідливих наслідків у вигляді зниження обороноздатності України в умовах воєнного стану та збройної агресії Російської Федерації проти України, створення загрози національній безпеці держави, переслідуючи протиправну мету ухилення від виконання визначеного Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», перебуваючи у будівлі КНП «Білгород-Дністровська міська багатопрофільна лікарня» по вул. Пирогова буд. 4 в м. Білгород-Дністровський, Одеської області, в умовах воєнного стану, у складі створеної відповідно групи, почали наносити співробітникам ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 тілесні ушкодження при чому ОСОБА_4 продовжував погрожувати предметом, ззовні схожим на вогнепальну зброю, та нанесли численні удари ногами та руками, спричинивши тим самим ОСОБА_9 підшкірну гематому тьмяно-лобної ділянки праворуч, ОСОБА_11 садно передньої поверхні грудної клітини та ОСОБА_10 забій грудної клітини праворуч.
Після вчинення вказаних дій ОСОБА_8 разом з ОСОБА_12 , невстановленою Особою №1 та невстановленою Особою №2 з місця події зникли у невідомому напрямку.
Так, 15.05.2026 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 був затриманий в порядку ст. 208 КПК України за підозрою у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 114-1 КК України.
Встановивши наявність достатніх доказів, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Білгород-Дністровський, Одеської області, українцю, громадянину України, зареєстрованому за адресою: АДРЕСА_1 , про те, що він підозрюється у перешкоджанні законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань, за ознаками: перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України в особливий період тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 114-1 Кримінального кодексу України.
Обґрунтування повідомленої підозри ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 114-1 КК України підтверджується зібраними під час проведення досудового розслідування доказами та їх сукупністю, а саме:
-Протоколом огляду місця події від 15.05.2026;
-Протоколом допиту свідка ОСОБА_13 від 15.05.2026;
-Протоколом допиту свідка ОСОБА_14 від 15.05.2026;
-Протоколом допиту свідка ОСОБА_15 від 15.05.2026;
-Протоколом допиту потерпілого ОСОБА_10 від 15.05.2026;
-Протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками з потерпілим ОСОБА_10 від 15.05.2026;
-Протоколом допиту потерпілого ОСОБА_11 від 15.05.2026;
-Протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками з потерпілим ОСОБА_11 від 15.05.2026;
-Протоколом допиту потерпілого ОСОБА_9 від 15.05.2026;
-Протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками з потерпілим ОСОБА_9 від 15.05.2026
Таким чином, підозрюваний ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у скоєнні тяжкого злочину, а саме у перешкоджанні законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань, за ознаками: перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України в особливий період, тобто у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 114-1 КК України за вчинення якого, передбачене покарання у вигляді позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним ОСОБА_4 покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання передбаченим п.п. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України ризикам:
1.Ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України - переховуватись від органів досудового розслідування, суду, оскільки ОСОБА_4 підозрюється у скоєнні тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання від 5 до 8 років позбавлення волі, тому є підстави вважати, що підозрюваний, знаючи про тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання винуватим у вчиненні злочину, з метою уникнення кримінальної відповідальності, може вдатися до спроб переховуватися від органу досудового розслідування.
2.Ризику, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України - знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Адже у кримінальному провадженні наявні речі і документи, щодо яких на теперішній час з об'єктивних обставин не вирішено питання щодо їх належного вилучення та накладення арешту, не встановлені всі обставини кримінального провадження.
3.Ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України - незаконно впливати на потерпілих, свідків, оскільки підозрюваному ОСОБА_4 відоме їх місце роботи, та яких на теперішній час допитано лише на стадії досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні, однак під впливом підозрюваного, внаслідок психологічного тиску шляхом погроз або вмовляння, можуть змінити показання, або ухилятись від з'явлення для давання показань.
4.Ризику, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України - перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Так, на теперішній досудове розслідування не завершено, а тому, перебуваючи на свободі підозрюваний ОСОБА_4 матиме можливість ухилення від слідства з метою перешкоджання встановленню органом досудового розслідування всіх об'єктивних обставин кримінального правопорушення тощо.
При врахуванні перелічених ризиків особливу увагу слід звернути на фактичні обставини справи в частині дій, які інкримінуються підозрюваному та вагомість доказів, якими обґрунтовується підозра, відомості, що характеризують його особу, репутацію, вчинення тяжкого злочину в умова воєнного стану, у скоєнні якого підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Беручи до уваги викладене, на теперішній час існує наявність ризиків, які дають підстави вважати, що підозрюваний ОСОБА_4 з метою уникнення притягнення до кримінальної відповідальності, може вдатися до спроб зашкодити кримінальному провадженню.
При вирішенні питання щодо обрання запобіжного заходу ОСОБА_4 враховується, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою не може запобігти зазначеним ризикам. Так, особисте зобов'язання не може бути застосовано, у зв'язку з тим, що це найбільш м'який запобіжний захід і він не відповідає тяжкості вчиненого злочину, особі підозрюваного та встановленим під час досудового розслідування ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України. Особиста порука не може бути застосована, крім того, в силу того, що не встановлено осіб, які заслуговують на довіру та можуть поручитися за виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків, передбачених ст.194 КПК України і зобов'язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу вимогу. Обирати відносно підозрюваного запобіжний захід у вигляді домашнього арешту недоцільно, оскільки такий захід забезпечення кримінального провадження в цілому не зможе гарантовано запобігти ризикам, зазначеним вище, для досягнення завдання кримінального провадження - забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини. Заставу у виключних випадках може бути застосовано, визначивши розмір застави, який здатний забезпечити виконання ОСОБА_4 покладених на нього обов'язків, з урахуванням викладених обставин кримінального правопорушення та ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
За таких обставин, зазначені в клопотанні ризики - впливати на свідків, знищити або приховати речові докази, інших співучасників кримінального правопорушення, переховуватися від органу досудового розслідування, вчинення іншого кримінального правопорушення є належно обґрунтованими.
У провадженні наявні реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи підозрюваного. При цьому суд має оцінити суворість можливого покарання ОСОБА_4 особу підозрюваного, та інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України.
На підставі наведеного слідчий просить клопотання задовольнити.
В судовому засіданні, прокурор ОСОБА_3 підтримав клопотання слідчого в повному обсязі, просив його задовольнити.
Підозрюваний ОСОБА_4 у судовому засіданні проти задоволення клопотання заперечував, вину не визнав. Пояснив, що зброї при собі не мав, перебував у автомобілі, після чого просто зайшов до лікарні та почав заспокоювати всіх присутніх. Зазначив, що працівники ТЦК були озброєні. За словами підозрюваного, він намагався розборонити вказаних осіб та допомогти своїй тітці ОСОБА_16 , відштовхував працівників, які її утримували, однак тілесних ушкоджень нікому не завдавав. Також пояснив, що самостійно з'явився до органу поліції разом із адвокатом. Просив застосувати до нього запобіжний захід із визначенням розміру застави.
Захисник підозрюваного ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення клопотання та не погодилася з обґрунтованістю повідомленої підозри. Зазначила, що правова кваліфікація дій підозрюваного є неправильною та необґрунтованою, а склад інкримінованого кримінального правопорушення відсутній. Вказала, що між учасниками події дійсно могла мати місце словесна перепалка чи бійка, однак обставини справи не відповідають кваліфікації, наведеній у повідомленні про підозру. Також захисник звернула увагу, що матеріали клопотання не містять відомостей про те, яку саме законну діяльність здійснювали потерпілі - працівники РТЦК та СП. Зазначила, що показання щодо конкретних протиправних дій підозрюваного відсутні, а у матеріалах не вказано, що потерпілі були озброєні. Крім того, за словами захисника, на відеозаписі зафіксовано лише автомобіль, без будь-яких дій підозрюваного, які б підтверджували викладені у підозрі обставини. Також захисник зазначила, що наведені стороною обвинувачення ризики є передчасними, гіпотетичними та належними доказами не підтверджені. Звернула увагу суду, що підозрюваний самостійно з'явився до органу поліції для з'ясування всіх обставин події, має намір співпрацювати зі слідством та не перешкоджає кримінальному провадженню. Крім того, захисник вказала, що речові докази у провадженні відсутні. Просила відмовити у задоволенні клопотання про застосування більш суворого запобіжного заходу та застосувати щодо підозрюваного запобіжний захід із застосуванням застави у розмірі від 20 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, яку має можливість сплатити мати підозрюваного, що підтверджується доказами, які долучені до письмових заперечень.
Вивчивши матеріли клопотання, заслухавши думку всіх учасників судового процесу, слідчий суддя дійшов до наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів клопотання, слідчим відділом Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, №12026162240000570 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 114-1 КК України.
Встановивши наявність достатніх доказів, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Білгород-Дністровський, Одеської області, українцю, громадянину України, зареєстрованому за адресою: АДРЕСА_1 , повідомлено про те, що він підозрюється у перешкоджанні законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань, за ознаками: перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України в особливий період тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 114-1 Кримінального кодексу України.
Обґрунтування повідомленої підозри ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 114-1 КК України підтверджується зібраними під час проведення досудового розслідування доказами та їх сукупністю, а саме:
-Протоколом огляду місця події від 15.05.2026;
-Протоколом допиту свідка ОСОБА_13 від 15.05.2026;
-Протоколом допиту свідка ОСОБА_14 від 15.05.2026;
-Протоколом допиту свідка ОСОБА_15 від 15.05.2026;
-Протоколом допиту потерпілого ОСОБА_10 від 15.05.2026;
-Протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками з потерпілим ОСОБА_10 від 15.05.2026;
-Протоколом допиту потерпілого ОСОБА_11 від 15.05.2026;
-Протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками з потерпілим ОСОБА_11 від 15.05.2026;
-Протоколом допиту потерпілого ОСОБА_9 від 15.05.2026;
-Протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками з потерпілим ОСОБА_9 від 15.05.2026.
За твердженням слідчого, існує наявність ризиків, які дають підстави вважати, що підозрюваний ОСОБА_4 з метою уникнення притягнення до кримінальної відповідальності, може вдатися до спроб зашкодити кримінальному провадженню та при вирішенні питання щодо обрання запобіжного заходу підозрюваному, жоден з більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою не може запобігти зазначеним ризикам.
Відповідно до ч.1 ст.176 КПК України запобіжними заходами є: 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою. Тимчасовим запобіжним заходом є затримання особи, яке застосовується з підстав та в порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ч.3 ст.176 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.
Відповідно до ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до ст.178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів, оцінює в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного; майновий стан підозрюваного; наявність судимостей у підозрюваного.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Згідно зі ст.29 Конституції України, кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Відповідно до п.1 ст.5 Європейської конвенції з прав людини визначає, що кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Разом з цим, тримання під вартою може бути виправдане тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважує принцип поваги до свободи особистості. Також згідно з пунктом 3 статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і органи досудового розслідування мають навести всі підстави для обрання запобіжного заходу тримання під вартою. До того ж такі підстави мають бути чітко вказані.
Слідчий суддя виходить з того, що діючий Кримінальний процесуальний Кодекс України встановлює обов'язок розглядати обґрунтованість підозри, що за визначенням ЄСПЛ «є необхідною умовою законності тримання під вартою» (Нечипорук і Йонкало проти України, no. 42310/04, §219, 21 квітня 2011 року).
Так, у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (Заява N 42310/04) Справа від 21.04.2011 йдеться, що суд повторює, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчините правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» (Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom) від 30 серпня 1990 року, п.32, Series A, N 182).
З урахуванням конкретних обставин справи та практики ЄСПЛ, слідчий суддя вважає, що надані органом досудового розслідування до клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного, в своїй сукупності, на даній стадії досудового розслідування, вказують на обґрунтованість висунутої підозри у вчиненні кримінального правопорушення.
Крім того, обрання стосовно підозрюваного такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, не передбачає необхідності щодо подання чітких доказів, про що сказано у рішенні Європейського суду з прав людини «Феррарі-Браво проти Італії» (Ferrari-Bravo v Italy) (ріш.), 9627/81, 14 березня 1984, DR 37, 15 «3. Комісія наголошує, що питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування, сприяти якому й має тримання під вартою».
Про те саме йдеться й у рішенні ЄСПЛ «Мюррей проти Сполученого Королівства» (Murray v United Kingdom), 14310/88, 28 жовтня 1994 р. Метою допитів під час тримання під вартою відповідно до пункту (с) частини 1 статті 5 є сприяння кримінальному розслідуванню шляхом підтвердження чи розвіювання конкретної підозри, яка послужила причиною арешту. Тому факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
При вирішені питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_4 суд враховує положення ст.5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Крім того, слідчий суддя враховує, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, але на даній стадії досудового розслідування та існування ризиків можливого ухилення підозрюваного від органу досудового розслідування та суду і в тому числі перешкоджання ним кримінальному провадженню, суд з урахуванням положень Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини та практики Європейського суду з прав людини, приходить до висновку про наявність по справі реальних ознак справжнього суспільного інтересу, який, навіть з урахуванням презумпції невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи підозрюваного.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не встановлено.
Вказане вище дає підстави вважати, що саме такий вид запобіжного заходу, як тримання під вартою, зможе запобігти ризикам передбаченим ст.177 КПК України, а тому клопотання в цій частині підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.3 ст.183 КПК України, слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваною обов'язків передбачених цим кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов'язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Суд зазначає, що відповідно до положень кримінального процесуального закону визначення розміру застави при застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є загальним правилом. Водночас невизначення розміру застави у випадках, передбачених законом, є правом суду, а не його обов'язком.
Відповідно до п.2 ч.5 ст.182 КПК України, розмір застави визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст.177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
При цьому суддя враховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мангурас проти Іспанії» від 20.11.2010, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (справи «Харченко проти України», «Єлоєв проти України», «Бєляєв проти України»), держава зобов'язана обґрунтовувати необхідність подальшого тримання особи під вартою та розглядати можливість застосування альтернативних запобіжних заходів, серед яких застава є ключовою гарантією належної поведінки обвинуваченого.
Відповідно до п.2 ч.5 ст.182 КПК України, розмір застави визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Відповідно до ч.5 ст.182 КПК України, розмір застави визначається у таких межах:
1) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні нетяжкого злочину, - від одного до двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, оскільки кримінальне правопорушення, у скоєні якого підозрюється ОСОБА_4 вважається тяжким, розмір застави щодо нього не може перевищувати вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З урахуванням викладених обставин, а також досліджених в судовому засіданні доказів, вивчених матеріалів, що характеризують підозрюваного, те, що підозрюваний навчається, працює, раніше не судимий, має постійне зареєстроване місце проживання, самостійно з'явився до органу поліції та висловив намір співпрацювати зі слідством. Також, на даному етапі кримінального провадження стороною обвинувачення не надано належних та достатніх доказів на підтвердження того, що саме підозрюваний ОСОБА_4 перебував зі зброєю та спричинив потерпілим тілесні ушкодження. Враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого він підозрюється, слідчий суддя вважає за доцільне згідно п.2 ч.5 ст.182 КПК України визначати розмір застави у розмірі 40 (сорока) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки внесення застави саме в такому розмірі може гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків.
Керуючись ст.ст. 176-178, 182, 183, 193, 194, 196, 206, 376 Кримінального процесуального кодексу України, слідчий суддя -
Клопотання слідчого СВ Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_6 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у відношенні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - задовольнити частково.
Застосувати відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.114-1 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у Державній установі «Ізмаїльській слідчий ізолятор», строком на 60 діб, з моменту затримання (15.05.2026 року) до 13.07.2026 року включно.
Визначити розмір застави як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання підозрюваним ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, в розмірі 40 (сорока) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3328 грн.), що станом на 18.05.2026 року складає 133 120 (со тридцять три тисячі сто двадцять) гривень.
Підозрюваний або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою протягом дії ухвали.
Роз'яснити підозрюваному, що у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розмірі, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок має бути наданий уповноваженій особі Державної установи «Ізмаїльській слідчий ізолятор».
Підозрюваний звільняється з-під варти після внесення застави. З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави підозрюваний вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
У разі внесення застави покласти на підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступні обов'язки:
- з'являтися до слідчого, прокурора, суду за викликом;
- утримуватись від можливого спілкування зі свідками та потерпілами у даному кримінальному провадженні;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
- повідомляти слідчого, прокурора або суд про зміну свого місця проживання (перебування).
У разі внесення застави роз'яснити підозрюваному наслідки невиконання обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, а саме те, що застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави слідчий суддя вирішує питання про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу.
Апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді може бути подана протягом п'яти днів з дня її оголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.
Повний текст ухвали виготовлено та оголошено 20.05.2026 року о 13:30 годині.
Слідчий суддя ОСОБА_17