Справа № 936/1607/25
Провадження № 1-кп/936/52/2026
19.05.2026 селище Воловець
Воловецький районний суд Закарпатської області у складі:
головуючої судді ОСОБА_1
за участю секретаря с/з ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у закритому судовому засіданн в залі суду в селищі Воловець кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12025071090000181 від 23.09.2025 року про обвинувачення
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, українця, із середньою спеціальною освітою, не працюючого, не одруженого, відповідно до вимог ст.89 КК україни раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст..152 КК України,-
ОСОБА_4 23.09.2025, близько 12:45 години, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 , де також гостювала ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешканка АДРЕСА_3 , скориставшись безпораднім станом останньої, умисно, із застосуванням фізичної сили, без добровільної згоди потерпілої, вчинив дії сексуального характеру, пов'язані із вагінальним та анальним проникненням в тіло потерпілої ОСОБА_6 пальцями рук та з використанням геніталій, чим згвалтував останню, в результаті чого потерпіла ОСОБА_6 згідно висновку судово-медичної експертизи №32/1 від 24.10.2025 отримала легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я у вигляді синців на шкірних покривах лівого плеча, синця в ділянці анального отвору з переходом до великих статевих губ, відкритої рани піхви та вульви.
Доказами на підтвердження встановлених обставин є наступне.
Так, обвинувачений ОСОБА_4 в судовому засіданні свою вину визнав повністю і показав, що в той день він в стані алкогольного сп'яніння, без добровільної згоди потерпілої, вчинив дії сексуального характеру, із проникненням в тіло потерпілої ОСОБА_6 , однак смутно пам'ятає події того дня, оскільки вони з потерпілою вживали алкогольні напої. У вчиненому щиро розкаявся.
Потерпіла ОСОБА_6 в судовому засіданні ствердила обставини, що викладені в обвинувальному акті, зазначивши, що претензій матеріального характеру не має, так як обвинувачений добровільно відшкодував їй матеріальну шкоду, не наполягала на його засудженні, зазначила, що прощає йому все та просила призначити йому покарання не пов'язане із позбавленням волі.
Фактичні обставини справи, які підтверджуються зібраними доказами, не оспорюються в судовому засіданні ні обвинуваченим, ні іншими учасниками процесу.
Відповідно до ст. 349 КПК України, за згодою всіх учасників судового розгляду, суд визнав недоцільним дослідження інших доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються. При цьому, судом з'ясовано, що обвинувачений, захисник та прокурор не оспорюють обставини справи та судом з'ясовано, що учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих обставин, добровільною та істинною є їх позиція, а також їм роз'яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку, тому суд за їх згодою відповідно до частин 3 і 4 ст. 349 КПК України визнав недоцільним дослідження інших доказів по справі, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням обставин, які його характеризують.
Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Отже, суд обираючи покарання враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Зокрема, розкаяння передбачає, окрім визнання собою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття це не формальна вказівка на визнання своєї вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.
У зв'язку з наведеним можна зробити висновок, що щире каяття це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, і це об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.
Так, судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_4 в судовому засіданні висловив думку щодо засудження своєї поведінки та обіцяв у майбутньому не вчиняти кримінальних правопорушень. Суд приходить до висновку, що визнання вини обвинуваченим ОСОБА_4 підтверджується також його критичним ставленням до скоєного, розумінням протиправної поведінки, її осуд та бажанням залагодити провину, що підтвердилося конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації.
Обставинами, які пом'якшують покарання, суд визнає щире каяття обвинуваченого та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Обставиною, що обтяжує покарання є вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення в стані алкогольного сп'яніння.
З досудової доповіді Мукачівського районного сектору філії Державної установи "Центр пробації" в Закарпатській області від 13.02.2026 вбачається, що ризик вчинення повторного кримінального правопорушення ОСОБА_4 оцінюється як високий, ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб, оцінюється як високий, існує можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства. У разі прийняття судом рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням, орган пробації вважає доцільним крім обов'язків, передбачених ч.1 ст.76 КК України, покласти на особу додаткові обов'язки, передбачені ч.3 ст.76 КК України, зокрема: не виїжджати за межі України без погодження з органом пробації.
Отже, на думку суду обвинуваченого ОСОБА_4 слід визнати винним у скоєнні кримінального правопорушення і його дії вірно кваліфіковано за ч.1 ст.152 КК України, як вчинення дій сексуального характеру, пов'язаних із вагінальним проникненням в тіло іншої особи з використанням будь-якого іншого предмета, без добровільної згоди потерпілої особи (зґвалтування).
Положеннями ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
В судових дебатах прокурор просив призначити покарання обвинуваченому ОСОБА_4 у вигляді 4 років позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання, якщо він протягом трьох років не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього обов'язки та на підставі ст. 76 КК України, покласти на засудженого ОСОБА_4 наступні обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.
Захисник ОСОБА_5 в судових дебатах просила призначити обвинуваченому мінімальне покарання в межах санкції статті.
Обвинувачений ОСОБА_4 в судових дебатах просив не позбавляти його волі, щиро розкаявся, зазначив, що глибоко усвідомив протиправність своїх дій.
Призначаючи покарання обвинуваченому, суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_4 вчинив тяжкий злочин, особу обвинуваченого, в порядку ст. 89 КК України раніше не судимого, за місцем проживання характеризується посередньо, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, відсутність матеріальних претензій потерпілої.
З урахуванням обставин вчиненого та даних про особу обвинуваченого, суд вважає за необхідне призначити йому покарання у виді позбавлення волі, оскільки на думку суду, саме таке покарання є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.
Разом з тим, враховуючи, що ОСОБА_4 щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, критично ставиться до вчиненого кримінального правопорушення, думку прокурора та потерпілої, суд вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, а тому відповідно до вимог ст. 75 КК України слід звільнити його від відбування покарання з випробуванням та встановленням іспитового строку з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Суд вважає, що таке покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України, є необхідним та достатнім для виправлення та попередження вчинення обвинуваченою нових кримінальних правопорушень.
Згідно до ч. 1 ст. 377 КПК України, якщо обвинувачений тримається під вартою, суд звільняє його з-під варти в залі судового засідання у разі виправдання; звільнення від відбування покарання; засудження до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі; ухвалення обвинувального вироку без призначення покарання.
Частиною 3 статті 377 КПК України, якщо обвинувачений, що тримається під вартою, засуджений до арешту чи позбавлення волі, суд у виняткових випадках з урахуванням особи та обставин, встановлених під час кримінального провадження, має право змінити йому запобіжний захід до набрання вироком законної сили на такий, що не пов'язаний з триманням під вартою, та звільнити такого обвинуваченого з-під варти.
У зв'язку з наведеним, з урахуванням особи та обставин, встановлених під час кримінального провадження, обраний ухвалою Воловецького районного суду Закарпатської області від 23.04.2026 відносно обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжний захід у виді тримання під вартою слід скасувати та звільнити обвинувачено з-під варти в залі суду.
Долю речових доказів вирішити у відповідності до вимог ст.100 КПК України.
Цивільний позов заявлений не був.
Процесуальні витрати у даному кримінальному провадженні відсутні.
Керуючись ст.ст. 368, 370, 373, 374, ч. 15 ст. 615 КПК України, суд
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.152 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання, якщо він протягом 3 (трьох) років не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього обов'язки.
На підставі ст. 76 КК України, покласти на засудженого ОСОБА_4 наступні обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Запобіжний захід ОСОБА_4 до вступу вироку в законну силу залишити тримання під вартою.
Речові докази: дві скляні рюмки, один скляний стакан, пластикову пляшку пива «Закарпатське» ємністю 1,2 літра, пластикову пляшку «Плосківська» з вином ємністю 1,5 літра, скляну пляшку з горілкою «Зуброф» ємністю 0,25 літра, одяг підозрюваного ОСОБА_4 , а саме куртку чорного кольору, сорочку світлого кольору у синю клітку, штани чорного кольору, змиви рук на зрізи нігтів (зішкребу піднігтьового вмісту) підозрюваного ОСОБА_4 та потерпілої ОСОБА_6 , які передані на зберігання в камеру зберігання речових доказів відділення поліції №2 Мукачівського РУП ГУНП в Закарпатській області - знищити.
Вирок може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду безпосередньо або через Воловецький районний суд в 30-денний термін з часу його проголошення.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя ОСОБА_7