18 травня 2026 року
м. Київ
справа № 161/18826/25
провадження №51-1804ск26
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
вивчила касаційну скаргу прокурора ОСОБА_4 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 11 лютого 2026 року за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 Кримінального кодексу України і
встановила:
ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 жовтня 2025 року задоволено клопотання захисника ОСОБА_6 , звільнено ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.309 Кримінального кодексу України (далі - КК України), на підставі ч.4 ст.309 КК України. Арешт, який накладений ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду від 01 серпня 2025 року, на майно скасовано.
Речові докази у справі, а саме: мобільний телефон марки «Редмі 14-с» із номером ІМЕІ1: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 , залишено за належністю ОСОБА_5 , психотропну речовину - амфетамін, масою 0,0718г та 0,3243г (спецпакет №2769672) вирішено знищити.
Стягнуто з ОСОБА_5 в користь держави витрати за проведення експертизи в сумі 2228,50 гривень (дві тисячі двісті двадцять вісім гривень п'ятдесят копійок).
Кримінальне провадження №12025035580000559 від 29.07.2025 року щодо ОСОБА_5 закрито на підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК України, у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 11 лютого 2026 року ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 жовтня 2025 року залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати постановлену ухвалу суду апеляційної інстанцій у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Так, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону прокурор убачає в тому, що суд першої інстанції не встановив винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого проступку, а апеляційний суд залишив поза увагою доводи прокурора в апеляційній скарзі про необхідність її встановлення та відображення в судовому рішенні. Неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, на думку прокурора, полягає в тому, що на час звернення ОСОБА_5 до лікувального закладу та під час проходження курсу лікування йому не було встановлено діагнозу «наркоманія», а тому цей факт виключає можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 309 КК України.
Мотиви Суду
Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі та доповненнях до неї прокурора, та долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів не знайшла підстав для відкриття касаційного провадження.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України ( далі - КПК України) касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги та наданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як убачається з касаційної скарги, прокурор оспорює неправомірне звільнення ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності, при цьому посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
За результатами перевірки матеріалів провадження за касаційною скаргою встановлено, що суд першої інстанції, розглядаючи письмове клопотання захисника ОСОБА_6 про звільнення ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності, встановив, що з 16 вересня 2025 року по 18 вересня 2025 року ОСОБА_5 перебувала на стаціонарному лікуванні у КП «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради з діагнозом: «Психічні і поведінкові розлади внаслідок вживання психостимуляторів (амфетамін). Вживання зі шкодою для здоров'я», що підтверджується довідкою від 29 вересня 2025 року, виданою КН «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради.
Зважаючи на ці обставини, а саме те, що особа добровільно звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування від наркоманії, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість звільнити ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 309 КК України.
Предметом розгляду суду апеляційної інстанції також були доводи прокурора, які аналогічні за змістом до його касаційної скарги про відсутність у ОСОБА_5 діагнозу «наркоманія», а її лікування, на думку прокурора, є лише наміром уникнути кримінальної відповідальності.
Спростовуючи доводи прокурора, апеляційний суд на обґрунтування своєї позиції зазначив, що відповідно до положень статті 1 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними», наркоманія - психічний розлад, зумовлений залежністю від наркотичного засобу або психотропної речовини внаслідок зловживання цим засобом або цією речовиною, а особа, хвора на наркоманію - це особа, яка страждає на психічний розлад, що характеризується психічною та (або) фізичною залежністю від наркотичного засобу чи психотропної речовини, і якій за результатами медичного обстеження, проведеного відповідно до цього Закону, встановлено діагноз «наркоманія». Разом з тим у відповідних Стандартах, затверджених МОЗ України, діагноз «наркоманія» не використовується через відсутність такого захворювання у Міжнародній класифікації хвороб десятого перегляду (МКХ-10). При цьому згідно із шифром МКХ-10 Клас V Розлади психіки та поведінки (НО - Н9) передбачено «Розлади психіки та поведінки внаслідок вживання психоактивних речовин», що у свою чергу спростовує доводи апеляційної скарги прокурора в частині того, що під час постановления оскаржуваної ухвали суд першої інстанції не з'ясував питання стосовно добровільності проходження обвинуваченим саме лікування від наркотичної залежності.
Також як убачається із ухвали суду апеляційної інстанції, суд дослідив медичну довідку, якою посвідчено наявність у ОСОБА_5 хвороби - «Психічні і поведінкові розлади внаслідок вживання психостимуляторів (амфетамін)», тобто наркоманії, проходження нею добровільного лікування має усі необхідні реквізити як документ, що виданий лікувальним закладом, а саме штамп, печатку, зареєстровані у вихідній кореспонденції, має підпис медичного директора з наркології, та вказав, що жодних сумнівів щодо зазначеної у ній інформації, надання цієї довідки повноважними особами у колегії судів не має.
Варто також зауважити щодо доводів прокурора, які також були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, про наявність розбіжностей між діагнозами у ОСОБА_5 , один з яких виявлений експертом (F15.2), а інший пролікований в лікувальному закладі (F15.9), апеляційний суд зазначив, що медичні документи, що містяться в матеріалах провадження, відповідають вимогам ст. 84-86 КПК України та не викликали сумнівів щодо їх змісту та достовірності. Колегія суддів визнала їх безпідставними.
Також колегія суддів апеляційного суду зауважила, що під час розгляду справи місцевим судом, зокрема при вирішенні клопотання захисника ОСОБА_6 про звільнення ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, на підставі ч. 4 ст. 309 КК України, та закриття кримінального провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, прокурор, ознайомившись із медичними документами, не заперечував щодо задоволення заявленого клопотання.
Апеляційний суд дійшов висновку, що, установивши підстави для звільнення ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності за частиною 1 статті 309 КК України, а саме наявність в останньої захворювання, пов'язаного з наркоманією, а також факту добровільного її звернення з цього приводу до лікувального закладу та проходження курсу лікування, місцевий суд обґрунтовано застосував до обвинуваченої положення ч. 4 ст. 309 КК України.
Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з належно вмотивованими висновками судів про те, що ОСОБА_5 дійсно страждала на психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання психостимуляторів і добровільно звернулася до лікувального закладу.
Колегія суддів уважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 309 КК України, яка за своїм характером є заохочувальною нормою.
Така позиція узгоджується з висновками, викладеними у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 29 листопада 2021 року у справі № 357/11502/19, відповідно до якої підставою для звільнення від кримінальної відповідальності у такому випадку є добровільне звернення до лікувального закладу особи, яка хворіє на наркоманію, та розпочате нею лікування від наркоманії.
Добровільним у контексті ч. 4 ст. 309 КК України слід вважати таке звернення особи до лікувального закладу, яке здійснюється за її особистою згодою або згодою законного представника, що мало місце до моменту виходу суду першої інстанції до нарадчої кімнати для ухвалення рішення у кримінальному провадженні. Для застосування цієї норми попередній факт перебування особи на обліку осіб, які незаконно вживають наркотичні засоби або психотропні речовини, не є визначальним, оскільки факт захворювання на наркоманію в такої особи може бути встановлено вперше.
Окрім того, колегія суддів вважає, що за відсутності у Національному класифікаторі хвороб та споріднених проблем охорони здоров'я НК 025:2019 (на теперішній час діє НК 025:2021) діагнозу «наркоманія» слід виходити з нормативного визначення наркоманії, яке міститься у статті 1 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними».
Такий підхід узгоджується з позицією, викладеною у постанові Касаційного кримінального суду у справі №671/897/21 (провадження № 51-4787км21) від 22 лютого 2022 року.
Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції не встановив винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого проступку, а апеляційний суд залишив поза увагою доводи прокурора з цього приводу, не заслуговують на увагу.
Суд апеляційної інстанції, розглядаючи апеляційну скаргу прокурора, перевірив викладені в ній доводи, при цьому належно проаналізував їх та правильно зазначив про відсутність підстав вважати, що суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, як на те покликається прокурор.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би були безумовною підставою для скасування ухвали апеляційного суду та які б указували на порушення статті 419 КПК, Судом не встановлено.
Колегія суддів вважає, що висновок апеляційного суду, яким залишено оскаржене рішення суду першої інстанції без змін, є слушним, оскільки переглядаючи кримінальне провадження в межах апеляційної скарги прокурора, проаналізувавши її доводи, суд апеляційної інстанції надав їм належну оцінку, дійшовши до висновків про правомірність закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_5 з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.
Касаційна скарга прокурора не містить переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність постановлених судових рішень. Вони є законними, обґрунтованими та належним чином вмотивованими, адже в повній мірі відповідають вимогам статей 370, 419 КПКУкраїни.
Ураховуючи наведене та керуючись ст. 428 КПК України, колегія суддів
постановила:
відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_4 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 жовтня 2025 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від
11 лютого 2026 року за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 Кримінального кодексу України.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3