судді Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду Ситнік О. М.
щодо постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2026 року в справі № 642/5620/23 (провадження № 61-11338св25)
за позовом керівника Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 30 липня 2025 року в складі колегії суддів Пилипчук Н. П., Мальованого Ю. М., Яцини В. Б.
У вересні 2023 року керівник Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , у якому просив витребувати в нього на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення підвалу № І-ІІІ, V, VII, X, площею 116,7 кв. м, та першого поверху № 1-:-8, 19-:22, 24-:-26, 34, 35, площею 236,8 кв. м, загальною площею 353,5 кв. м, в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Позов мотивовано тим, що Східний апеляційний господарський суд постановою від 16 березня 2021 року в справі № 922/787/20 визнав незаконним та скасував рішення Харківської міської ради від 21 лютого 2018 року щодо відчуження об'єкта комунальної власності - спірних нежитлових приміщень та визнав недійсним договір купівлі-продажу, укладений між Харківською міською радою та фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_2 . Проте спірні нежитлові приміщення продані ФОП ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , який продав їх відповідачу ОСОБА_1
09 жовтня 2023 року ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова відкрито провадження в справі та призначено справу до розгляду в порядку загального провадження.
Законом України від 26 лютого 2025 року № 4273-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів», який набрав чинності 25 квітня 2025 року, внесено зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та змінено найменування Ленінського районного суду м. Харкова на Холодногірський районний суд м. Харкова.
08 травня 2025 року ухвалою Холодногірського районного суду м. Харкова позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків шляхом подання доказів, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості оцінки предмета позову, здійсненої в порядку, визначеному законом, станом на дату подання позовної заяви.
23 травня 2025 року ухвалою Холодногірського районного суду м. Харкова позовну заяву керівника Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 про витребування нерухомого майна залишено без розгляду.
Залишаючи без розгляду позовну заяву, суд першої інстанції керувався тим, що пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» (далі - Закон № 4292-ІХ) визначено, що положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом. Станом на 23 травня 2025 року суду не надано доказів, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості оцінки предмета позову, здійсненої в порядку, визначеному законом, станом на дату подання позовної заяви, тому позовну заяву необхідно залишити без розгляду.Вимоги щодо покладення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна на час подання позову пов'язані з виконанням статті 185 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Закону від 12 березня 2025 року № 4292-IX, який набрав законної сили 09 квітня 2025 року, і жодним чином не стосуються оцінки підстави предмета чи змісту позовних вимог, а також їх доведеності чи недоведеності, оскільки цим вимогам суд надає правову оцінку під час розгляду справи по суті.
30 липня 2025 року постановою Харківського апеляційного суду апеляційну скаргу Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова задоволено. Ухвалу Холодногірського районного суду м. Харкова від 23 травня 2025 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позовна заява, подана прокурором 27 вересня 2023 року, відповідала вимогам статей 175, 177 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)в редакції, чинній на дату звернення до суду. Нова редакція частини четвертої статті 177 ЦПК України набула чинності 09 квітня 2025 року, тобто після подачі позовної заяви та після відкриття провадження в справі.Застосовуючи вимоги частини четвертої статті 177 ЦПК України, суд першої інстанції посилався на Прикінцеві та перехідні положення Закону № 4292-ІХ, якими передбачено зворотну дію в часі положень цього Закону в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна. Суд першої інстанції не звернув уваги на ту обставину, що Законом № 4292-ІХ не передбачено зворотну дію в часі положень частину четверту статті 177 ЦПК України та послався на положення закону, які не підлягають застосуванню у цій справі.За таких обставин залишення позову без розгляду на підставі частини тринадцятої статті 187 ЦПК України є помилковим, оскільки на час звернення позивача з цим позовом до суду позовна заява відповідала вимогам частини четвертої статті 177 ЦПК України в редакції, яка діяла на той час.
У вересні 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , подана через підсистему «Електронний суд» представником -адвокатом Бочаровою О. М., на постанову Харківського апеляційного суду від 30 липня 2025 року, в якій заявник просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що згідно з розділом II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 4292-ІХ, який набрав чинності 09 квітня 2025 року, цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом. Цими ж положеннями внесено зміни і до норм статей 177, 185, 265 ЦПК України. З системного аналізу норм Закону № 4292-ІХ вбачається, що положення цього закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, тобто норми статті 390 ЦК України, то в цьому випадку необхідно застосовувати і норми статей 177, 185, 265 ЦПК України, чинні на час розгляду таких справ у суді першої інстанції відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України. У разі незастосування вказаних норм ЦПК України буде неможливо застосувати та виконати під час вирішення спору вимоги статті 390 ЦК України в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна.
13 травня 2026 року постановою Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Харківського апеляційного суду від 30 липня 2025 року змінено, викладено її мотивувальну частину в редакції постанови.
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що обов'язок попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду встановлений у нормах матеріального права, зокрема у частині п'ятій статті 390 ЦК України. Положення частини п'ятої статті 390 ЦК України поширюється на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача. У випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача вимоги частини п'ятої статті 390 ЦК України не підлягають застосуванню.
Колегія суддів зазначила, що суд апеляційної інстанції не врахував, що справа не стосується питання про зворотну дію закону в часі. За змістом пункту 2 розділу ІІ Закону № 4292-IX положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких суд першої інстанції не ухвалив рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передання першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.
Колегія суддів виснувала, що, оскільки прокурор посилався на недобросовісність набувача, то положення частини п'ятої статті 390 ЦК України до спірних відносин не застосовуються. Питання про добросовісність / недобросовісність набувача суд може вирішити лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення. За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив правильний висновки про відсутність правових підстав для залишення позову без розгляду, проте помилився із мотивами такого рішення. Із урахуванням наведеного оскаржуване судове рішення необхідно змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції постанови.
З такими висновками колегії суддів не погоджуюся, тому відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України висловлюю окрему думку.
За змістом частин одинадцятої-тринадцятої статті 187 ЦПК України суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175, 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали. Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.
Законом № 4292-ІХ, який набрав чинності 09 квітня 2025 року, зокрема, доповнено:
- статтю 390 ЦК України частиною п'ятою такого змісту: «5. Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.
Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.
Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об'єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви»;
- статтю 391 ЦК України доповнено частиною другою такого змісту: «Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб'єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу»;
- частину четверту статті 177 ЦПК України абзацом другим такого змісту: «У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви»;
- у статті 185 ЦПК України частину другу абзацом третім такого змісту: «Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави невнесення у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, суд у такій ухвалі зазначає про обов'язок позивача внести відповідну грошову суму»;
- перше речення частини третьої статті 185 ЦПК України викладено в такій редакції: «3. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, внесе у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошову суму у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду»;
- статтю 265 ЦПК України доповнено частиною чотирнадцятою такого змісту: «14. У разі відмови у задоволенні позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду суд вирішує питання про повернення позивачу внесених ним на депозитний рахунок суду грошових коштів як компенсації вартості майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, а у разі задоволення позову - про перерахування грошових коштів на користь добросовісного набувача».
У цій справі суд першої інстанції з посиланням на наведені вище норми права виснував, що внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості спірного майна на депозитний рахунок суду є обов'язковою умовою для подальшого розгляду справи про витребування майна у добросовісного набувача. Невчинення таких дій унеможливлює винесення позитивного рішення у справі та, як наслідок, поновлення порушеного права держави або територіальної громади, за захистом якого звернувся прокурор.
Таке тлумачення Закону № 4292-ІХ як у частині норм матеріального права, так і застосування процесуальних норм відповідає меті зазначеного закону - забезпечення посиленого захисту прав добросовісного набувача.
У статті 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Аналогічні положення містить пункт 1 статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції, відповідно до статті 1 якого кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;
- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
Ретроспективне скасування дійсного права власності становить позбавлення майна в розумінні цього положення Конвенції (рішення ЄСПЛ в справах «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), № 43768/07, пункт 41, від 16 лютого 2017 року, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), № 3257/05, пункти 27-40, від 13 грудня 2007 року, «Пирантієне проти Литви» (Pyrantiene v. Lithuania), № 45092/07, пункт 42, від 12 листопада 2013 року, та «Вукушич проти Хорватії», № 69735/11, пункт 50, від 31 травня 2016 року).
Позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов'язаної з її вартістю, зазвичай призводить до недотримання необхідного справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи і становить непропорційний тягар для заявника (рішення ЄСПЛ в справах «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), № 43768/07, пункт 45, «Святі монастирі проти Греції» (The Holy Monasteries v. Greece), від 09 грудня 1994 року, пункт 71, Серія А № 301-А, та «Колишній король Греції та інші проти Греції» [ВП] (Former King of Greece and Others v. Greece) [GC], заява № 25701/94, пункт 89, ЄСПЛ 2000-XII).
ЄСПЛ у справі «Шмакова проти України» від 11 січня 2024 року (заява № 70445/13) у справі про позбавлення права власності на земельну ділянку за результатами провадження, ініційованого прокурором з метою повернення цієї земельної ділянки заводу, який перебуває у державній власності, зробив висновок про те, що позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов'язаної з її вартістю, зазвичай призводить до недотримання необхідного справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи і становить непропорційний тягар для заявника. У контексті скасування помилково наданих майнових прав принцип «належного урядування» може покладати на органи державної влади обов'язок діяти оперативно у виправленні їхньої помилки, а також потребувати виплати адекватної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишнім добросовісним власникам. Суд зазначив, що позбавлення заявниці права власності на її земельну ділянку без надання будь-якої форми компенсації чи відшкодування не забезпечило справедливий баланс між вимогами суспільного інтересу, якщо такі були, з одного боку, і правом заявниці на мирне володіння своїм майном, з іншого. ЄСПЛ констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
У рішенні від 09 травня 2025 року в справі «Кулик проти України» (заява № 40214/16) ЄСПЛ вкотре у подібних правовідносинах встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зробив висновок, що суть справи полягає в оцінці пропорційності і, зокрема, у наявності можливості у заявника отримати компенсацію, або будь-яку іншу форму відшкодування за позбавлення його майна, а також повторив, що позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов'язаної з її вартістю, зазвичай становитиме непропорційне втручання, а повна відсутність відшкодування шкоди може вважатися виправданою за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції лише за виняткових обставин.
ЄСПЛ звертає увагу на важливість дотримання принципу пропорційності втручання щодо добросовісного власника майна та пов'язує необхідність відшкодування добросовісним власникам ринкової вартості майна виключно із фактом позбавлення власності, а не зі способом задоволення такої вимоги держави, формою або часом визначення такої компенсації в національному законодавстві.
Закон № 4292-ІХ є законодавчим втіленням на національному рівні положень Конвенції та практики ЄСПЛ і не слугує точкою відліку виникнення у добросовісного набувача права на компенсацію вартості позбавленого майна.
Такий висновок є загальним, має застосовуватися незалежно від обставин конкретної справи та недоліків законодавчої норми.
Застосування конвенційного принципу щодо неможливості позбавлення добросовісного набувача права власності на майно без надання будь-якої форми компенсації чи відшкодування впроваджено як шляхом доповнення норм ЦК України, так і процесуальних законів, зокрема шляхом встановлення вимоги до позовної заяви органу державної влади, місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна надати документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна.
Така вимога стосується прийнятності позовної заяви, коли позов по суті ще не розглядається і сторони не доводять переконливість своїх вимог чи заперечень.
У Пояснювальній записці до Закону № 4292-ІХ зазначено, що чинна (до внесення змін цим Законом) редакція ЦК України в частині нормативного регулювання віндикаційних та негаторних позовів, позовної давності має наслідком формування за останні роки неоднозначної судової практики на рівні Верховного Суду, якою фактично відбувається підміна віндикаційного позову негаторним, що не узгоджується з його ж судовою практикою стосовно правової природи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, суперечить практиці ЄСПЛ та статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Прийняття акта є необхідним для розмежування способів захисту щодо повернення права власності на нерухоме майно задля досягнення балансу інтересів держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади та приватного власника, захист прав та інтересів, в тому числі майнових, добросовісного набувача та унеможливлення випадків додаткового звернення добросовісного набувача до держави щодо відшкодування шкоди, завданої йому внаслідок витребування майна (якщо держава не забезпечила непорушність права власності). Зміни до частини другої статті 388 ЦК України передбачають: гарантію витребування на випадки, якщо майно вибуло з володіння власника та належить чи належало до об'єктів критичної інфраструктури; об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави; об'єктів культурної спадщини, які не підлягають приватизації; об'єктів природно-заповідного фонду; вирішення питання компенсації добросовісному набувачеві при витребуванні майна на користь держави чи територіальної громади, передбачивши нову частину п'яту статті 390 ЦК України; унеможливлення застосування негаторного позову до випадків, якщо органом державної влади або місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялись будь-які дії направлені на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна стала фізична особа та/або юридична особа, що діє на основі приватної власності, передбачивши нову частину другу до статті 391 ЦК України.
Відповідно до Прикінцевих та перехіднихположеньЗакону № 4292-ІХ цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.
Системний аналіз частини четвертої статті 177, частин другої-третьої статті 185, частини чотирнадцятої статті 265 ЦПК України дає підстави для висновку, що суд не може прийняти до розгляду позов органу державної влади, місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача без попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду безвідносно до того, чи згоден такий позивач із добросовісністю відповідача на етапі заявлення позовних вимог, та чи є такий факт доведеним або очевидним. А саме розміщення статей свідчить, що зворотна дія у часі розуміється і щодо порядку розгляду справи, тобто стосується й застосування змін до статей 177, 185 ЦПК України.
Набувач визнається добросовісним, якщо він не знав і не міг знати про відсутність законних підстав набуття ним майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей відчужувача спірного майна. У набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для дійсного власника.
Обставини обізнаності набувача з тим, що він отримує майно не від власника, підлягають доведенню у порядку доказування, що виключено на стадії вирішення питання про відкриття провадження в справі.
Колегія суддів, зазначивши, що положення частини п'ятої статті 390 ЦК України поширюється на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача, а у випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача приписи частини п'ятої статті 390 ЦК України не підлягають застосуванню, фактично сформулювала правовий висновок, який створює нові умови застосування Закону № 4292-ІХ, не передбачені ним.
Внаслідок такого запровадження тлумачення змісту Закону № 4292-ІХнівелюються передбачені Конвенцією та практикою ЄСПЛгарантії для добросовісного набувача щодо компенсації майна, а також на нього покладається тягар доказування власної добросовісності як набувача майна на стадії прийняття позовної заяви прокурора, що не передбачено процесуальним законом.
Ураховуючи викладене постанову апеляційного суду необхідно було скасувати із залишенням в силі ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду з підстав невнесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості оцінки предмета позову.
Суддя О. М. Ситнік