справа № 619/4093/24
провадження № 2/619/18/26
14 травня 2026 року м. Дергачі
Дергачівський районний суд Харківської області
у складі: головуючого судді Пруднікової О.В.,
за участю секретаря судового засідання Вишневської О.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом керівника Дергачівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Харківської районної державної (військової) адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція про визнання недійсним договору купівлі продажу, скасування реєстрації, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні землями лісового фонду, -
встановив:
Керівник Дергачівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Харківської районної державної (військової) адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України, звернувся до суду з позовом, в якому просить усунути перешкоди Харківській районній військовій (державній) адміністрації у користуванні і розпорядженні землями державної власності лісового фонду шляхом:
-визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.04.2014, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Коробець О.М. та зареєстрований за номером №1124 (номер запису про інше речове право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 5348705);
-скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 6322055903:00:000:0108 площею 0,25 га (номер відомостей про речове право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 5348705);
-скасування державної реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6322055903:00:000:0108 площею 0,25 га в Державному земельному кадастрі з одночасним припиненням всіх речових прав щодо неї та їх обтяжень;
- зобов'язання ОСОБА_2 повернути державі в особі Харківської районної державної (військової) адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 6322055903:00:000:0108, загальною площею 0,25 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
10.06.2024 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею у справі визначено суддю ОСОБА_3 .
Ухвалою суду від 10.07.2024 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Відповідно до розпорядження керівника апарату Дергачівського районного суду Харківської області №01-07/51/2024 від 18.11.2024 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, так як рішенням Вищої ради правосуддя №3068/0/15-24 від 22.10.2024 суддя ОСОБА_3 звільнений з посади судді Дергачівського районного суду Харківської області у зв'язку з поданням заяви про відставку та відповідно до наказу Дергачівського районного суду Харківської області від 24.10.2024 №02-03/99 відрахований зі штату суду.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.11.2024 року справу розподілено судді Дергачівського районного суду Харківської області ОСОБА_4
13.02.2025 ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Відповідно до розпорядження в.о. керівника апарату Дергачівського районного суду Харківської області №01-07/86/2025 від 23.07.2025 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, так як рішенням Вищої ради правосуддя №1382/0/15-25 від 01.07.2025 суддя ОСОБА_4 звільнений з посади судді Дергачівського районного суду Харківської області у зв'язку з поданням заяви про відставку та відповідно до наказу Дергачівського районного суду Харківської області від 03.07.2025 №02-03/66 відрахований зі штату суду.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.07.2025 справу розподілено судді Дергачівського районного суду Харківської області Прудніковій О.В.
28.07.2025 ухвалою суду справу прийнято до розгляду та призначено судове засідання.
30 січня 2026 року керівник Дергачівської окружної прокуратури звернувся до суду із заявою, в якій просить повернутись до стадії підготовчого провадження у даній справі. Прийняти заяву про зміну предмету позову та вважати, що позовні вимоги прокурора у справі сформульовані наступним чином: «1. Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 6322055903:00:000:0108, площею 0,2500 га, що знаходиться на території Харківського району Харківської області (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 339165663220) із одночасним закриттям розділу; 2. Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6322055903:00:000:0108, площею 0,2500 га в Державному земельному кадастрі з одночасним припиненням всіх речових прав щодо неї та їх обтяжень; 3. Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 частину земельної ділянки з кадастровим номером 6322055903:00:000:0108 площею 0,2380 га (в межах координат поворотних точок: Х 5 541 272. 66 Y 5 344 878, 08; Х 5 541 267, 98 Y 5 344 921, 23; Х 5 541 267, 23 Y 5 344 921, 07; Х 5 541 201, 35 Y 5 344 900, 18; Х 5 541 189, 59 Y 5 344 893, 54; Х 5 541 195, 63 Y 5 344 879, 81, на користь держави в особі Харківської районної військової (державної) адміністрації.
В обґрунтування заяви про повернення до стадії підготовчого засідання зазначив, що на теперішній час зазначена цивільна справа перебуває на стадії судового розгляду. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.01.2025 по справі № 446/478/19 виснувала, що у разі часткового накладення земельної ділянки, яка перебуває у власності фізичної особи, на смугу відведення залізниці належним способом захисту права є витребування тієї частини земельної ділянки, яка накладається. Для вирішення подібних спорів земельна ділянка (для витребування якої є підстави, тобто яка накладається на смугу відведення залізниці) має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»). Не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Іншими словами, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та повернення сторін у попередній стан призведе до того, що відповідач буде позбавлена права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку АТ «Укрзалізниця», а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання у власність якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним. Разом з тим, вказана позиція Верховного Суду викладена у судовому рішенні загальний доступ до якого забезпечено 12.03.2025, тобто після звернення прокурора з відповідною позовною заявою. Окрім того, копію відповідного технічного звіту окружна прокуратура отримала від ДП «Ліси України» лише у січні 2026 року. Таким чином, враховуючи те, що у вказаній категорії справ судова практика щодо питання ефективного способу захисту змінилась після звернення прокурора з даною позовною заявою, а технічній звіт, який дає можливість визначити координати поворотних точок меж спірної земельної ділянки, окружна прокуратура отримала лише на початку 2026 року - наявні підстави для звернення прокурора з відповідною заявою про зміну предмету позову. Враховуючи, що зміна предмета позову можлива виключно на стадії підготовчого судового провадження наявні підстави для повернення до стадії підготовчого судового провадження у даній справі.
Прокурор Сапітон Д.В. просив задовольнити заяву з підстав, які зазначені у ній.
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилися, про день та час слухання справи були повідомлені своєчасно і належним чином в порядку ст. 128 ЦПК України, шляхом направлення судових повісток за зареєстрованим місцем проживання, про причини своєї неявки суд не повідомили. Відповідачі відзив на позовну заяву не подали.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція - представник Муха А.І. у судове засідання не з'явився, надавши суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити.
Суд, проаналізувавши доводи викладені в заяві, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, надані в обґрунтування заяви, матеріали цивільної справи, дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Водночас не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі De Geouffre de la Pradelle v. France від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).
Згідно з частиною другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини 1 статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно з частиною 1 статті 189 ЦПК України завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з'ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.
Відповідно до частини другої статті 189 ЦПК України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.
Відповідно до ст. 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд, зокрема, вирішує питання про призначення експертизи, виклик у судове засідання експертів, свідків, залучення перекладача, спеціаліста, вирішує заяви та клопотання учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 222 ЦПК України головуючий з'ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов'язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин у підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.
За положеннями ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Статтею 127 ЦПК України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 §1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 §1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див.Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
Право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Цивільним процесуальним кодексом України не врегульовано питання щодо повернення суду першої інстанції до стадії підготовчого провадження після його закриття. Разом з тим, згідно з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 902/271/18, від 16 лютого 2021 року у справі № 922/2115/19, в ухвалі від 22 червня 2021 року у справі № 923/525/20, постанові від 16 грудня 2021 року у справі № 910/7103/21 суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження. При цьому, такі обставини мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій процесу: як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 05 березня 2025 року в справі № 367/6134/19.
Із вказаного слідує, що можливість повернення до підготовчого провадження має бути обґрунтована. Можливість повернення до підготовчого провадження має бути обґрунтованою, оскільки це є винятком, а не загальним правилом. Така можливість не повинна нівелювати значення самого підготовчого провадження як окремої стадії судового процесу.
Законодавчі зміни та зміни у судовій практиці не є безумовною або виключною підставою для здійснення такої процесуальної дії як повернення до стадії підготовчого судового засідання.
Суд, звертає увагу, що законодавство та судова практика є живим правовим механізмом, а відтак постійно змінюється, а судове провадження повинно здійснюватися відповідно до норм, встановлених чинним процесуальним законодавством, відступлення від яких не допускається, а повернення до попередньої стадії є винятковим та виключним засобом, яким не слід зловживати.
Процесуальні права та обов'язки сторін визначені статтею 49 ЦПК України, тож відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч. 3 ст. 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.
Верховний Суд у постанові від 09 липня 2020 року по справі №922/404/19 зазначив, що позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів - предмета і підстави позову.
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права або охоронюваного законом інтересу (див. постанови від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 24 квітня 2024 року в справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) та ін.).
Від підстав позову слід відрізняти правові підстави позову (юридичне обґрунтування позову) - юридичну кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно надати правову кваліфікацію спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2021 року в справі № 904/2258/20, від 12 жовтня 2021 року в справі № 910/17324/19 та ін.).
Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає в позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (постанови Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 03 липня 2024 року в справі № 759/17146/20 (провадження № 61-7914св23), від 22 травня 2024 року в справі № 128/285/18 (провадження № 61-15740св23) та інші).
Згідно з пунктом 2 частини другої, частиною третьою статті 49 ЦПК України крім прав та обов'язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання в справі.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24 квітня 2024 року в справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) виснувала, що в разі надходження до суду такої заяви, суд, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.
Оскільки предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені, зокрема, статтею 16 ЦК України, то зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, що може полягати в обранні позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права в межах спірних правовідносин, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки в разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.
Водночас як збільшення або зменшення розміру позовних вимог треба розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Збільшенням розміру позовних вимог не може бути заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені в тексті позовної заяви.
Заяву про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави), які позивач первісно не визначив підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами.
У пунктах 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов'язані: виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Водночас під час подання такої заяви позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.
Зі змісту поданої заяви вбачається, що прокурор фактично після закриття підготовчого провадження просить змінити не лише предмет позову, а й спосіб судового захисту порушеного права, заявивши вимогу про витребування майна з чужого незаконного володіння, тобто пред'явивши віндикаційний позов.
Разом із тим суд враховує, що правова природа віндикаційного способу захисту та критерії його застосування вже тривалий час є сформованими в усталеній практиці Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду. Відтак наведена прокурором постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 не свідчить про виникнення нового способу захисту чи принципову зміну правового регулювання спірних правовідносин, а лише конкретизує підхід до застосування належного способу захисту у спорах щодо часткового накладення земельних ділянок.
При цьому зміна заявлених вимог не пов'язана зі зміною фактичних обставин спору, а стосується виключно обрання позивачем іншого способу захисту права в межах тих самих спірних правовідносин.
Зважаючи на те, що прокурором належним чином не обґрунтовано необхідність повернення до стадії підготовчого провадження та з огляду на те, що між стадією відкриття провадження у справі, постановленням ухвали про закриття підготовчого провадження, ухваленням Великою Палатою судового рішення, на яке посилається прокурор, як на підставу повернення до стадії підготовчого провадження та поданням заяви прокурором про зміну предмету позову пройшов значний проміжок часу, достатній для використання можливостей та передбачених законодавством прав для учасників судового процесу, а також для запобігання необґрунтованого затягування строків розгляду справи та здійснення ефективного судочинства, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заявлених клопотань.
Згідно з ч. 2 ст. 258 ЦПК України процедурні питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.
Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦПК України ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Частиною 2 ст. 353 ЦПК України передбачено, що заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 197, 198, 200 ч. 2 п. 3, 258-261, 353 ч. 2 ЦПК України, суд
постановив:
Відмовити в задоволенні клопотання прокурора про повернення до стадії підготовчого провадження у справі.
Відмовити в задоволенні клопотання прокурора про зміну предмету позову.
Ухвала оскарженню окремо від рішення суду не підлягає. Заперечення на ухвалу включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.
Суддя О. В. Пруднікова