вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"19" травня 2026 р. м. Рівне Справа № 918/524/26
Господарський суд Рівненської області у складі судді А.Качура,
розглянув матеріали справи
за позовом: фізичної особи - підприємця Ханаса Романа Тарасовича
до відповідача: фізичної особи - підприємця Жолнерчука Володимира Володимировича
про: стягнення 130 000,00 грн
секретар судового засідання: С.Коваль
від позивача: Т.Олешко (поза межами приміщення суду)
від відповідача: не з'явився
Фізична особа - підприємець Ханас Роман Тарасович звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до фізичної особи - підприємця Жолнерчука Володимира Володимировича про стягнення 130 000,00 грн.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
Позовні вимоги аргументовані тим, що між фізичною особою - підприємцем Ханасом Романом Тарасовичем та фізичною особою - підприємцем Жолнерчуком Володимиром Володимировичем склалися ділові відносини, пов'язані з поставкою деревини, а саме фактично укладено договір поставки у спрощений спосіб, шляхом проведення оплати за товар.
Загалом позивач перерахував відповідачу грошові кошти у сумі 130 000,00 грн в якості попередньої оплати за товар, проте відповідач оплачений товар згідно з платіжними інструкціями №45 від 18.04.2025 та №58 від 08.05.2025 не поставив.
Позивач направив відповідачу вимогу про повернення коштів у розмірі 130 000,00 грн.
01.02.2026 року вимога про повернення коштів була повернена позивачу у зв'язку із закінчення встановленого терміну зберігання (трекінг Укрпошти: R811300002038). Коштів на рахунок позивача за оплачений товар відповідач не перерахував.
Відповідач в порядку передбаченому процесуальним законом відзив на позов суду не надав.
Процесуальні дії у справі
Ухвалою від 24 квітня 2026 року суд відкрив провадження у справі, розгляд справи призначив на 19 травня 2026 року.
Позивач у судовому засіданні позов підтримав.
Відповідач у судове засідання не з'явився, ухвала суду від 24 квітня 2026 року яку було направлено на адресу відповідача ( АДРЕСА_1 ) повернулась до суду з відміткою: "адресат відсутній".
Згідно з правилами статті 242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Таким чином, в розумінні процесуального закону відповідач був належним чином повідомлений про місце дату та час розгляду справи.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
Позивач вказує, що між ФОП Ханасом Романом Тарасовичем та ФОП Жолнерчуком Володимиром Володимировичем склалися ділові відносини, пов'язані з поставкою деревини, а саме фактично укладено договір поставки у спрощений спосіб, шляхом проведення оплати за товар.
Як слідує з матеріалів справи, 18.04.2025 року фізична особа - підприємець Ханас Роман Тарасович сплатив на користь фізичної особи - підприємця Жолнерчука Володимира Володимировича 30 000,00 грн, що стверджується платіжною інструкцією №45 від 18/04/2025. У призначенні платежу вказано: "попередня оплата за пиломат. дуб обр. згідно рахунку б/н від 18.04.2025р без ПДВ".
Також, 08.05.2025 року фізична особа - підприємець Ханас Роман Тарасович сплатив на користь фізичної особи - підприємця Жолнерчука Володимира Володимировича 100 000,00 грн, що стверджується платіжною інструкцією №58 від 08/05/2025. У призначенні платежу вказано: "попередня оплата за пиломат. дуб обр. згідно рахунку б/н від 08.05.2025р без ПДВ".
Позивач вказує, що незважаючи на оплату товару, фізичною особою - підприємцем Жолнерчуком Володимиром Володимировичем товар на оплачену суму не поставлений.
Вказує, що направив відповідачу вимогу про повернення коштів у розмірі 130 000,00 грн, яка була повернена позивачу у зв'язку із закінчення встановленого терміну зберігання (трекінг Укрпошти: R811300002038). Коштів на рахунок позивача за оплачений товар відповідач не перерахував.
Оскільки, позивач здійснив відповідачу попередню оплату, а відповідач не поставив оплачений товар, у позивача з огляду на приписи Цивільного кодексу України виникло право вимагати повернення сплачених грошових коштів в сумі 130 00,00 грн.
Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування
З наведених обставин встановлено, що спірні правовідносини сторін стосувалися договору поставки. Спірний характер правовідносин базується на тому, що позивач вважає свої права порушеними через невиконання відповідачем зобов'язання щодо виконання обов'язку з поставки товару.
Розглядаючи даний спір суд застосовує наступні норми права.
Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 2 статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори).
За загальним правилом, встановленим статтею 638 ЦК, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
При цьому за змістом частини 1 статті 641 і частин 1, 3 статті 642 ЦК України пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття, тоді як відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
З моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції договір є укладеним (частина 1 статті 640 ЦК України). Натомість відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію (стаття 646 ЦК України).
Отже, важливими ознаками оферти є те, що вона має бути виявленням наміру оферента вважати себе зобов'язаним у разі її прийняття та, водночас повинна бути настільки визначеною, щоб можна було шляхом її прийняття досягнути домовленості про весь договір у цілому, а для укладення договору акцептанту було достатньо висловити свою волю, яка співпадає з офертою. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 21.12.2023 у справі № 910/11210/22, від 01.06.2021 у справі № 910/3527/20.
Верховний Суд також зазначає, що відповідно до статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Частиною 1 статті 206 ЦК України передбачено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами в момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Крім того, за змістом частини 2 статті 640 ЦК України, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Згідно з усталеними правовими позиціями Верховного Суду, викладеними в постановах Верховного Суду від 23.01.2025 у справі №910/55/23, від 30.04.2024 у справі №910/5729/21, від 11.07.2023 у справі №905/1223/21, від 11.01.2022 у справі №927/738/19, від 29.01.2020 у справі №916/922/19, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам під час розгляду справ належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Крім того, відповідно до правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 23.01.2025 у справі № 922/1139/24, від 10.07.2024 у справі № 906/1108/23, від 30.11.2023 у справі № 910/9557/20, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення цього виду договорів.
Отже, суд зазначає, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Договір вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
В даному випадку суд робить висновок, що у зв'язку з здійсненням позивачем попередньої оплати товару, між сторонами виникли договірні правовідносини з купівлі-продажу товару.
Однак матеріали справи не містять доказів погодження сторонами строків поставки товару.
Згідно з нормами статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України)
Згідно з приписами статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Водночас за змістом статті 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Оскільки зміст договору не дає змоги визначити строк у який продавець зобов'язаний передати товар покупцеві, в такому випадку згідно положень статті 663 ЦК України, такий строк регулюється статтею 530 ЦК України.
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
А тому, з огляду на положення статті 530 ЦК України, оскільки строк виконання зобов'язання з поставки товару не встановлений та виконання його не визначено подією, яка має настати, відповідно обов'язок продавця поставити товар виникає у нього у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.
Водночас суд не установив обов'язку негайного виконання (поставки товару). Іншого матеріали справи не містять.
Статтею 664 ЦК України установлено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Разом з тим, згідно з нормами статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Таким чином, стаття 693 ГПК України встановлює варіативність поведінки покупця як то вимагати передання товару або повернення суми попередньої оплати, проте для застосування частини 2 статті 693 ЦК України необхідним є настання певної події, а саме прострочення продавця з передачі у власність покупцю товару.
Надані позивачем докази не свідчать про наявність прострочення продавцем з передання товару, оскільки укладена угода не містить строку поставки. Водночас покупець не звертався до продавця з вимогою про виконання договору в порядку статті 530 ЦК України, а надана позивачем претензія не містить вимог саме про поставку товару, що дозволило б визначити семиденний строк виконання зобов'язання з поставки за правилами статті 530 ЦК України, натомість у вимозі позивач заявив про повернення суми попередньої оплати.
Суд зауважує, що відповідно до норм статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Разом з тим, право відмовитися від договору з'являється у покупця лише у разі відмови продавця передати проданий товар (частина 1 статті 665 ЦК України). Однак відмова продавця передати товар не може бути констатована у цьому випадку допоки не сплив строк поставки товару. А оскільки строк поставки не обумовлений сторонами, то такий строк визначається відповідно до положень статті 530 ЦК України (семиденний строк від дня пред'явлення вимоги про виконання обов'язку поставити товар). Водночас такої вимоги позивач відповідачу не пред'являв.
Також суд враховує, що поштове повідомлення з вимогою про повернення коштів не містить опису вкладення, що позбавляє суд можливості встановити дійсний факт направлення відповідачу саме вимоги, оскільки без опису вкладення наданий позивачем конверт може свідчити про направлення відповідачу певної кореспонденції, проте не засвідчує факт направлення саме вимоги.
Пунктом 61 Правил надання послуг поштового зв'язку, які затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, зазначено, що у разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв'язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв'язку повинен зазначити номер поштового відправлення. За бажанням відправника на примірнику опису, що вкладається до поштового відправлення, вартість предметів може не зазначатися.
Згідно з нормами статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як видно зі змісту частини першої статті 712 ЦК України, обов'язок продавця (постачальника) передати товар у власність покупця обумовлений настанням встановленого строку поставки.
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19, правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов'язанням.
Натомість у цій справі позивач не довів, що відбулося фактичне закінчення строку поставки, а отже, що у відповідача виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати.
Відповідно до статті 538 ЦК України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
Однак у цьому випадку позивач не довів, що відповідач не виконав свого обов'язку у встановлений строк (зокрема за правилами статті 530 ЦК України).
Позивач, як покупець, не надсилав відповідачу вимогу про виконання обов'язку поставки, яку продавець мав би виконати упродовж 7 днів.
За фундаментальним принципом цивільного права "pacta sunt servanda" (договори мають виконуватись), укладені угоди є обов'язковими для сторін і мають виконуватися сумлінно.
Касаційний господарській суд у справі № 910/22752/17 звернув увагу, що, укладаючи основний договір, сторони спору мали право очікувати, що все, обумовлене укладеним між ними правочином, буде виконано контрагентом зацікавленої сторони. Тож, вступаючи у договірні стосунки, сторона вправі розраховувати на те, що його контрагент буде виконувати укладений між ними договір допоки відповідне зобов'язання не буде припинено (постанова Верховного Суду від 18 квітня 2019 року у справі 910/22752/17).
Зокрема продавець має право очікувати виконання покупцем всієї обумовленої оплати. У свою чергу покупець вправі очікувати передачі йому у власність погодженої кількості товару у чітко визначені строки.
Однак докази у цій справі свідчать про помилковість висновків позивача, що договір є достроково припиненим на його вимогу, а у відповідача виникло зобов'язання із повернення грошових коштів.
В даному випадку суд звертається до категорії стандарту доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Підсумовуючи вищенаведене суд констатує відсутність у матеріалах справи доказів, що підтверджують прострочення передачі у власність покупцю товару, про який йдеться у платіжних інструкціях, а отже відсутні правові підстави у покупця вимагати повернення сплаченої суми попередньої оплати.
Окремо суд вважає за необхідне відмітити, що у своєму позові позивач також покликається на статтю 1212 ЦК України.
Суд зазначає, що стаття 1212 ЦК України застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту.
У разі виникнення спору щодо набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України.
Висновки суду
Підсумовуючи вищенаведене, суд робить висновок, що сторони уклали договір поставки (купівлі - продажу) в усній формі, на виконання якого позивач здійснив оплату. Разом з тим, за відсутності настання прострочення продавця з передачі товару, у покупця не виникло право на повернення суми попередньої оплати в розумінні статей 530, 693 ЦК України.
А тому, позовні вимоги про стягнення з відповідача 130 000,00 грн попередньої оплати є передчасними та необґрунтованими.
Розподіл судових витрат
Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір за подання даного позову складає 3 328,00 грн. Вказаний судовий збір покладається на позивача.
Також у своєму позові позивач просить стягнути з відповідача 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до правил частини 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Згідно з нормами частини 3 статті 124 ГПК України попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Розглянувши подану заяву про розподіл судових витрат суд зауважує таке.
Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями статті 129 ГПК України, є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Частинами 2-6 статті 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Також, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
Отже, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою та необхідною, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
Так, на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем було подано копії: договору про надання правової допомоги від 1 квітня 2026 року №46/2026, додаток №1 від 1 квітня 2026 року, платіжну інструкцію про сплату 15 000,00 грн послуг адвокатського об'єднання.
Згідно з умовами договору про надання правової допомоги, за цим договором АО "ВЕСЛЕКС" зобов'язується надавати правничу допомогу здійснюючи представництво клієнта господарській справі про стягнення заборгованості (повернення коштів) у зв'язку із не поставкою товару ФОП Жолнерчук В.В., в судах усіх інстанцій, а також в усіх необхідних для цього підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, органах державної влади та місцевого самоврядування, об'єднань громадян, медіа, перед фізичними особами, а клієнт зобов'язується оплатити гонорар і фактичні витрати, дотримуючись умов даного договору. Гонорар визначається у додатку до даного договору, який є його невід'ємною частиною.
Додатком 1 до договору сторони погодили, що оплата за надання АО "ВЕСТЛЕКС" правничої допомоги становить 15 000 гривень. Суму гонорару визначену у п. 1 цього додатку клієнт сплачує протягом трьох робочих днів з дня підписання цього додатку.
Згідно з платіжною інструкцією від 01/04/2026 року позивач сплатив об'єднанню 15 000,00 грн.
Частинами першою та другою статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (пункт 131 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (пункти 133-134 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).
У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (пункт 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).
У постанові Верховного Суду від 13 лютого 2024 року у справі №910/12155/22 зазначені висновки про те, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Це означає, що у разі настання визначених умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Підсумовуючи наведене, суд вважає підтвердженими витрати позивача на отримання професійної правничої допомоги в розмірі 15 000,00 грн, які суд керуючись положеннями статті 129 ГПК України покладає на позивача у зв'язку з відмовою у задоволенні позову.
Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 ГПК України, суд -
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Позивач: фізична особа - підприємець Ханас Роман Тарасович ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 )
Відповідач: фізична особа - підприємець Жолнерчук Володимир Володимирович ( АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_2 ).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Повне рішення складено 20 травня 2026 року.
Суддя Андрій КАЧУР