Рішення від 19.05.2026 по справі 918/1205/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" травня 2026 р. м. Рівне Справа № 918/1205/24

Господарський суд Рівненської області у складі судді А.Качура,

розглянув матеріали справи

за позовом: заступника керівника Рівненської окружної прокуратури

в інтересах держави

в особі: Національної служби здоров'я України

в особі: Рівненської обласної ради

в особі: Західного офісу Державної аудиторської служби України

до відповідача 1: фізичної особи - підприємця Корсуна Андрія Петровича

до відповідача 2: Комунального підприємства "Рівненська обласна клінічна лікарня імені Юрія Семенюка" Рівненської обласної ради

про: визнання недійсними договорів та стягнення коштів

секретар судового засідання: С.Коваль

представники сторін:

від позивача (ДАС України): В.Довгополюк (в залі суду)

від позивача (Національна служба здоров'я України): не з'явився

від позивача (Рівненська обласна рада): не з'явився

від органу прокуратури: І.Немкович (в залі суду)

від відповідача 1: не з'явився

від відповідача 2: не з'явився

ОПИС СПОРУ

Заступник керівник Рівненської окружної прокуратури звернувся в інтересах держави в особі Національної служби здоров'я України, Західного офісу Державної аудиторської служби України та в особі Рівненської обласної ради до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача 1: фізичної особи - підприємця Корсуна Андрія Петровича, відповідача 2: Комунального підприємства "Рівненська обласна клінічна лікарня імені Юрія Семенюка" Рівненської обласної ради про визнання недійсними договорів та стягнення коштів.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Комунальним закладом "Рівненська обласна клінічна лікарня" Рівненської обласної ради (на даний час - Комунальне підприємство "Рівненська обласна клінічна лікарня ім. Юрія Семенюка" Рівненської обласної ради) проведено закупівлю UA-2018-01-24-001153-c за предметом: "ДК 021:2015: 32354110-3 -Рентгенівська плівка" очікуваною вартістю 547 000 гривень.

Переможцем визначено ФОП Корсуна А.П., у зв'язку з чим в подальшому, між комунальним закладом та ФОП Корсуном А.П. укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти №79 від 26.02.2018 року.

Окрім того, КП "Рівненська обласна клінічна лікарня" Рівненської обласної ради проведено закупівлю UA-2019-02-19-000373-b: "За кодом ДК 021:2015 32354110-3 Рентгенівська плівка - 3 лоти".

За лотом № 1 переможцем визначено ФОП Корсуна А.П., з яким укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти №100 від 25.03.2019 року.

За лотом № 2 переможцем визначено ФОП Корсуна А.П., з яким укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти №101 від 25.03.2019 року.

Окрім того, КП "Рівненська обласна клінічна лікарня" Рівненської обласної ради проведено закупівлю UA-2020-01-30-002476-a за кодом ДК 021:2015:24930000-2: Фотохімікати.

За лотом № 1 "фотохімікати" переможцем визначено ФОП Корсуна А.П. та з ним укладено договір про закупівлю №96 від 09.03.2020 року.

За лотом № 2 "фотохімікати" переможцем визначено ФОП Корсуна А.П. та з ним укладено договір про закупівлю №95 від 09.03.2020 року.

Разом з тим, рішенням адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 21.12.2023 № 63/140-р/к у справі № 63/9-01-98-2021 визнано, що ФОП Ковтонюк Ю.І. та ФОП Корсун А.П. вчинили порушення, передбачене п. 1 ст. 50, п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, у тому числі щодо закупівель: ДК 021:2015 32354110-60 Рентгенівська плівка (ідентифікатор закупівлі UA-2018-01-24-001153-c); ДК 021:2015 32354110-3 Рентгенівська плівка (ідентифікатор закупівлі UA-2019-02-19-000373-b); ДК 021:2015 - 24930000-2 - Фотохімікати (ідентифікатор закупівлі UA-2020-01-30-002476-а).

У рішенні зазначено, що узгодивши свою поведінку ФОП Ковтонюк Ю.І. та ФОП Корсун А.П. тим самим усунули конкуренцію та змагальність між собою, а отже спотворили результати проведених торгів, порушивши право замовників на отримання найбільш ефективного для них результату, а відтак, вчинили антиконкурентні узгоджені дії, заборонені Законом України "Про захист економічної конкуренції".

На переконання прокурора, зазначені договори №79 від 26.02.2018 року, №100 від 25.03.2019 року, №101 від 25.03.2019 року, №96 від 09.03.2020 року, №95 від 09.03.2020 року, які укладено лікарнею з ФОП Корсуном А.П. за наслідками публічних закупівель суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки їх результати спотворено антиконкурентними узгодженими діями учасників.

Відтак, на переконання прокурора, наявні підстави для визнання вказаних договорів недійсними на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України із застосуванням наслідків, установлених ч.3 ст. 228 ЦК України.

У своїх письмових поясненнях позивач - Західний офіс Державної аудиторської служби України вказав, що в Управління відсутні правові підстави для проведення одного із видів контрольного заходу - моніторингу закупівель: UA-2018-01-24-001153-с; UA-2019-02-19-000373-b; UA-2020-01-30-002476-a, оскільки на вебпорталі "Prozorro" опубліковані звіти про виконання договорів вказаних закупівель та відповідно зазначена обставина унеможливлювала проведення моніторингу, який здійснюється протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та його дії, так як це передбачено аб. 2 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про публічні закупівлі".

Відділом контролю у соціальній галузі та сфері культури Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності у Комунальному підприємстві "Рівненська обласна клінічна лікарня ім. Ю. Семенюка" Рівненської обласної ради за період з 01.01.2021 по 31.03.2024 та за період з 01.01.2018 по 31.08.2020 (акти ревізії від 14.08.2024 №13-17-04-06/103; від 01.12.2020 за №13-17-04-06/19).

Ревізія фінансово-господарської діяльності Комунального підприємства "Рівненська обласна клінічна лікарня ім. Ю. Семенюка" Рівненської обласної ради проведена відповідно до затвердженої програми згідно з п. 7 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 № 550, із змінами.

Під час проведення вищезазначеного контрольного заходу дослідження процедур закупівель: UA-2018-01-24-001153-с; UA-2019-02-19-000373-b; UA-2020-01-30-002476-a не проводилось, відтак відповідно факти порушень законодавства не виявлено та не задокументовано, та, як наслідок, заходи щодо їх усунення не здійснювались.

Позивач (Рівненська обласна рада) підтримує позицію Західного офісу Державної аудиторської служби України щодо наявності в Антимонопольного комітету України чи його територіальних органів повноважень для відповідного реагування, оскільки підставою для звернення до суду із вказаним позовом є антиконкурентна узгоджена поведінка відповідача, що встановлена рішенням Адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 21.12.2023 №63/140-р/к.

Також рада ставить під сумнів свій статус позивача, оскільки прокурор просить стягнути грошові кошти в дохід державного бюджету, розпорядником якого рада не являється.

У своєму відзиві на позов відповідач - 1 (фізична особа - підприємець Корсун Андрій Петрович) вказав, що у цій справі прокурор не виконав законодавчих приписів та не обґрунтував належним чином наявності підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом зазначення та доведення неналежного виконання позивачами своїх повноважень і як вбачається із матеріалів справи позивачі заперечують право прокурора звертатися до суду внаслідок неналежного виконання ними своїх повноважень.

Безпідставним є посилання прокурора на те, що НСЗУ витратила державні (бюджетні) кошти при закупівлі медичних матеріалів на підставі договорів вказаних у позові.

Матеріалами справи не заперечується, а сторонами визнається, що на підставі таких договорів була здійснена поставка якісних товарів до якості та ціни яких відсутні претензії у сторін справи, відповідно відсутні підстави звертатися із позовом в інтересах НСЗУ.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою від 6 січня 2025 року суд відкрив провадження у справі, підготовче засідання призначив на 28 січня 2025 року.

9 січня 2025 року Західний офіс Державної аудиторської служби України подав до суду письмові пояснення.

21 січня 2025 року відповідач 1 подав відзив на позов.

23 січня 2025 року позивач (Рівненська обласна рада) подав письмові пояснення по справі.

24 січня 2025 року прокурор подав відповідь на відзив.

27 січня 2025 року обласна рада подала клопотання про розгляд спору без участі її представника.

28 січня 2025 року КП "Рівненська обласна клінічна лікарня ім. Ю. Семенюка" Рівненської обласної ради подало заяву про розгляд справи без участі його представника.

У судовому засіданні 28 січня 2025 року оголошено перерву до 11 лютого 2025 року.

Ухвалою від 11 лютого 2025 року суд закрив підготовче провадження, розгляд справи по суті призначив на 4 березня 2025 року.

Ухвалою від 4 березня 2025 року суд вирішив повернутися на стадію підготовчого провадження та зупинив провадження у справі №918/1205/24 до закінчення перегляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в касаційному порядку судового рішення у справі №922/3456/23.

Ухвалою від 23 січня 2026 року суд поновив провадження у справі, підготовче засідання призначив на 17 лютого 2026 року.

Ухвалою від 17 лютого 2026 року суд закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи на 10 березня 2026 року.

Ухвалою від 10 березня 2026 року суд розгляд справи відклав на 31 березня 2026 року.

Ухвалою від 31 березня 2026 року суд вирішив повернутися на стадію підготовчого провадження та зупинив провадження у справі №918/1205/24 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку судового рішення у справі №910/20111/23.

Ухвалою від 16 квітня 2026 року суд поновив провадження у справі призначивши підготовче засідання на 28 квітня 2026 року.

Ухвалою від 28 квітня 2026 року суд закрив підготовче провадження, розгляд справи по суті призначив на 19 травня 2026 року.

У судовому засіданні прокурор підтримав позов.

У судовому засіданні представник позивача (ДАС України) просив суд розглянути справи з врахуванням поданих службою пояснень.

У судове засідання позивач (Національна служба здоров'я України) не з'явився, про місце, дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, що стверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставлення електронного листа.

У судове засідання позивач (Рівненська обласна рада) не з'явився, про місце, дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, що стверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставлення електронного листа.

У судове засідання відповідач (фізична особа - підприємець Корсун Андрій Петрович) не з'явився, про місце, дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, що стверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставлення електронного листа.

У судове засідання відповідач (Комунальне підприємство "Рівненська обласна клінічна лікарня імені Юрія Семенюка" Рівненської обласної ради) не з'явився, про місце, дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, що стверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставлення електронного листа.

МОТИВИ СУДУ ПРИ ПРИЙНЯТТІ РІШЕННЯ

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським суд установив наступне.

Комунальним підприємством "Рівненська обласна клінічна лікарня" Рівненської обласної ради (на даний час - Комунальне підприємство "Рівненська обласна клінічна лікарня ім. Юрія Семенюка" Рівненської обласної ради) проведено закупівлю UA-2018-01-24-001153-c за предметом: "ДК 021:2015: 32354110-3 - Рентгенівська плівка".

Як слідує зі звіту про результати проведення процедури закупівлі, тендерні пропозиції з метою участі у відкритих торгах за вказаним лотом подано 2 учасниками: ФОП Корсун Андрій Петрович з ціновою пропозицією 546 900 грн; ФОП Ковтонюк Юрій Ілліч з ціновою пропозицією 546 998 грн;

Переможцем визначено ФОП Корсуна А.П. та 13.02.2018 року в електронній системі закупівель опубліковано повідомлення про намір укласти договір.

В подальшому, між комунальним закладом та ФОП Корсуном А.П. укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти №79 від 26.02.2018 року.

Відповідно до звіту про виконання договору про закупівлю, сума оплати за договором становить 546 900,00 грн, що підтверджується видатковими накладними № РН-0000033 від 05.03.2018 року, № РН-0000107 від 03.10.2018 року та платіжними документами № 218 від 13.03.2018 року, № 485 від 10.10.2018 року та № 1101 від 10.10.2018 року.

Також, КП "Рівненська обласна клінічна лікарня" Рівненської обласної ради проведено закупівлю UA-2019-02-19-000373-b: "За кодом ДК 021:2015 32354110-3 Рентгенівська плівка 3 лоти".

За лотом №1 "за кодом ДК 021:2015 32354110-3 Рентгенівська плівка - 1 найменування", тендерні пропозиції з метою участі у відкритих торгах подано 2 учасниками: ФОП Корсун Андрій Петрович з ціновою пропозицією 228 700,00 грн; ФОП Ковтонюк Юрій Ілліч з ціновою пропозицією 230 000,00 грн;

Переможцем визначено ФОП Корсуна А.П. та 13.03.2018 року в електронній системі закупівель опубліковано повідомлення про намір укласти договір.

В подальшому, між Комунальним підприємством "Рівненська обласна клінічна лікарня" Рівненської обласної ради та ФОП Корсуном А.П. укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти №100 від 25.03.2019 року.

Відповідно до оприлюдненого замовником звіту про виконання договору про закупівлю, сума оплати за договором становить 100 628,00 грн, що підтверджується видатковими накладними № РН-0000012 від 08.04.2019 року, № РН-0000074 від 02.12.2019 року, № РН-0000085 від 10.12.2019 року та платіжними документами №443 від 16.04.2019 року, №1568 від 04.12.2019 року та №1633 від 13.12.2019 року.

За лотом № 2 - "за кодом ДК 021:2015 32354110-3 Рентгенівська плівка", тендерні пропозиції з метою участі у відкритих торгах подано тими ж 2 учасниками: ФОП Корсун Андрій Петрович з ціновою пропозицією 273 750,00 грн; ФОП Ковтонюк Юрій Ілліч з ціновою пропозицією 274 000,00 грн.

Відповідно до оприлюдненого замовником звіту про виконання договору про закупівлю, сума оплати за договором становить 208 050,00 грн, що підтверджується видатковими накладними № РН-0000013 від 08.04.2019 року, № РН-0000075 від 02.12.2019 року, № РН-0000086 від 10.12.2019 року та платіжними документами №442 від 16.04.2019 року, №1569 від 04.12.2019 року та №1632 від 13.12.2019 року.

Окрім того, КП "Рівненська обласна клінічна лікарня" Рівненської обласної ради проведено закупівлю UA-2020-01-30-002476-a за кодом ДК 021:2015:24930000-2: фотохімікати.

За лотом № 1 "Фотохімікати" (Плівка радіографічна медична для принтерів AGFA DRYSTAR 5302 №100, НК 024:2019:40980 медична рентгенівська плівка не екранна), тендерні пропозиції з метою участі у відкритих торгах подано 2 учасниками: ФОП Корсун Андрій Петрович з ціновою пропозицією 220 200,00 грн; ФОП Ковтонюк Юрій Ілліч з ціновою пропозицією 220 500,00 грн.

Переможцем визначено ФОП Корсуна А.П. та 19.02.2020 року в електронній системі закупівель опубліковано повідомлення про намір укласти договір.

В подальшому, між Комунальним підприємством "Рівненська обласна клінічна лікарня" Рівненської обласної ради та ФОП Корсуном А.П. укладено договір про закупівлю №96 від 09.03.2020 року.

Відповідно до оприлюдненого замовником звіту про виконання договору про закупівлю, сума оплати за договором становить 102 760,00 грн, що підтверджується видатковими накладними № РН-0000036 від 13.05.2020 року, № РН-0000083 від 03.09.2020 року, № РН-0000225 від 24.11.2020 року та платіжними документами №592 від 13.05.2020 року, №1269 від 03.09.2020 року та № 1811 від 24.11.2020 року.

За лотом № 2 "Фотохімікати" (плівка DRY VIEW+ 35x43 №125 для принтерів Kodak DRY View 8150, НК 024:2019:40980 медична рентгенівська плівка не екранна; плівка DRY VIEW+ 35x43 №125 для принтерів Carestream DRY View 5950, НК 024:2019:40980 медична рентгенівська плівка не екранна), тендерні пропозиції з метою участі у відкритих торгах подано тими ж 2 учасниками: ФОП Корсун Андрій Петрович з ціновою пропозицією 604 728,00 грн; ФОП Ковтонюк Юрій Ілліч з ціновою пропозицією 604 800,00 грн.

В подальшому, між Комунальним підприємством "Рівненська обласна клінічна лікарня" Рівненської обласної ради та ФОП Корсуном А.П. укладено договір про закупівлю №95 від 09.03.2020 року.

Відповідно до оприлюдненого замовником звіту про виконання договору про закупівлю, сума оплати за договором становить 214 682,60 грн, що підтверджується видатковими накладними № РН-0000037 від 13.05.2020 року, № РН-0000084 від 03.09.2020 року, № РН-0000226 від 24.11.2020 року та платіжними документами №591 від 13.05.2020 року, №1270 від 03.09.2020 року та №1812 від 24.11.2020 року.

Як слідує з рішення адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 21.12.2023 року №63/140-р/к у справі №63/9-01-98-2021, колегія постановила:

визнати, що фізична особа-підприємець Ковтонюк Ю.І. та фізична підприємець Корсун А.П. вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів ДК 021:2015 32354110-3 Рентгенівська плівка, проведених комунальним закладом "Рівненська обласна клінічна лікарня" Рівненської обласної ради в системі електронних закупівель "Prozorro" (ідентифікатор закупівлі UA-2018-01-24-001153-c);

відповідно статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" за порушення, зазначене у пункті 1 результативної частини цього рішення, на фізичну особу підприємця Ковтонюк Ю.І. накласти штраф у розмірі 68 000,00 (шістдесят вісім тисяч) гривень;

відповідно до статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" за порушення, зазначене у пункті 1 результативної частини цього рішення, на фізичну особу підприємця ФОП Корсун А.П. накласти штраф у розмірі 68 000,00 (шістдесят вісім тисяч) гривень;

визнати, що фізична особа-підприємець Ковтонюк Ю.І. та фізична особа підприємець Корсун А.П. вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини 2 статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів ДК 021:2015 32354110-3 Рентгенівська плівка, проведених Комунальним підприємством "Рівненська обласна клінічна лікарня" Рівненської обласної ради в системі електронних закупівель "Prozorro" (ідентифікатор закупівлі UA-2019-02-19-000373-b);

відповідно 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" за порушення, зазначене у пункті 13 результативної частини цього рішення, на фізичну особу підприємця Ковтонюк Ю.І. накласти штраф у розмірі 68 000,00 (шістдесят вісім тисяч) гривень;

відповідно до статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" за порушення, зазначене у пункті 13 результативної частини цього рішення, на фізичну особу підприємця Корсун А.П. накласти штраф у розмірі 68 000.00 (шістдесят вісім тисяч) гривень;

визнати, що фізична особа-підприємець Ковтонюк Ю.І. та фізична особа підприємець Корсун А.П. вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів ДК 021:2015 24930000-2 - Фотохімікати, проведених Комунальним підприємством "Рівненська обласна клінічна лікарня" Рівненської обласної ради, в системі електронних закупівель "Prozorro" (ідентифікатор закупівлі UA-2020-01-30-002476-a);

відповідно до статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" за порушення, зазначене у пункті 22 результативної частини цього рішення, на фізичну особу підприємця Ковтонюк Ю.І. накласти штраф у розмірі 68 000,00 (шістдесят вісім тисяч) гривень;

відповідно до статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" за порушення, зазначене у пункті 22 результативної частини цього рішення, на фізичну особу підприємця Корсун А.П. накласти штраф у розмірі 68 000,00 (шістдесят вісім тисяч) гривень.

У рішенні зазначено, що у торгах 1 (UA-2018-01-24-001153-c) відповідачі були обізнані щодо участі кожного з них та діяли узгоджено, що підтверджується, зокрема, таким: пов'язаністю відповідачів через підприємство; використання однієї електронної поштової скриньки після проведення торгів; використанням спільних IP-адрес у господарській діяльності та після проведення торгів; гарантійними листами від одних і тих же виробників; використанням однакових програм для створення "PDF" файлів;.

У торгах 5 (UA-2019-02-19-000373-b) відповідачі були обізнані щодо участі кожного з них та діяли узгоджено, що підтверджується, зокрема, таким: пов'язаністю відповідачів через підприємство; використання однієї електронної поштової скриньки до та після проведення торгів; використанням спільних ІР-адрес у господарській діяльності до, під час та після проведення торгів; синхронністю дій під час завантаження тендерних пропозицій; гарантійними листами від одних і тих же виробників; перерахуванням коштів Оператору авторизованого електронного майданчика, використанням однакових програм для створення "PDF" файлів;

У торгах 8 ( UA-2020-01-30-002476-a) відповідачі були обізнані щодо участі кожного з них та діяли узгоджено, що підтверджується, зокрема, таким: пов'язаністю відповідачів через підприємство; використання однієї електронної поштової скриньки до та після проведення торгів; використанням спільних ІР-адрес у господарській діяльності до, під час та після проведення торгів; гарантійними листами від одних і тих же виробників; використанням однакових програм для створення "PDF" файлів.

Правомірність рішення №63/140-р/к від 21.12.2023 року підтверджено рішенням Господарського суду Львівської області по справі №914/591/24 від 17.06.2024 року, яке залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 року, відповідно до якого у задоволенні позову ФОП Корсуна А.П. до Західного міжобласного територіального відділення антимонопольного комітету України про визнання недійсним та скасування рішення про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафів відмовлено.

Враховуючи викладене, прокурор у справі вказує, що придбання зазначених товарів відбулося за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками тендеру її видимості. Проте, інтереси держави при закупівлі послуги полягали не лише в формальному оформленні факту її отримання, але й у її придбанні в установлений законодавством про публічні закупівлі спосіб, з дотриманням принципів функціонування цієї сфери суспільних відносин. Відтак, прямий інтерес держави полягав у неухильному дотриманні учасниками процедури закупівлі встановлених указаним законом вимог.

Відтак, на переконання прокурора, договори №79 від 26.02.2018 року, №100 від 25.03.2019 року, №101 від 25.03.2019 року, №96 від 09.03.2020 року, №95 від 09.03.2020 року, які укладено за наслідками публічних закупівель, результати яких спотворено, суперечить інтересам держави і суспільства, тому, наявні підстави для визнання вказаних договорів недійсними на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України із застосуванням наслідків, установлених ч.3 ст. 228 ЦК України.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін

З наведених обставин видно, що спірні правовідносини є за своїм змістом майновими, договірними та стосуються поставки товару. Спірний характер правовідносин базується на тому, що прокурор вважає порушеними інтереси держави з огляду на те, що оскільки ФОП Корсун А.П. маючи намір на отримання незаконного права на укладення договорів з метою одержання прибутку, порушуючи інтереси держави та суспільства, а також інших учасників ринкових відносин, усвідомлюючи протиправність таких дій, їх суперечність інтересам держави і суспільства, узяв участь у проведенні конкурентної процедури закупівлі, знівелювавши змагальність у ній, отримані ним бюджетні кошти в розмірі 1 173 020,60 грн повинні бути повернуті іншій стороні договору, а отримані нею за рішенням суду кошти стягнуті в дохід держави.

Щодо представництва прокурором інтересів держави.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді встановлені у Законі України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1697-VII), частина третя статті 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Відповідно до абзаців першого - третього частини четвертої статті 23 Закону № 1697-VII наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу другого частини п'ятої статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16, від 05 березня 2020 року у справі № 9901/511/19, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21).

Частини третя та четверта статті 23 Закону № 1697-VII серед іншого встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

Встановлена цим Законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред'явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто визначений частиною четвертою статті 23 Закону № 1697-VII обов'язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору, і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов'язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб'єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Іншими словами, прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16, від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19, від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20, від 08 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц).

У категорії спорів щодо визнання недійсними договорів, укладених у межах публічних закупівель, пред'явлення прокурором позову в інтересах осіб, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, має ґрунтуватися на визначенні того, яка саме особа є суб'єктом, що має безпосередній інтерес у захисті державних фінансових ресурсів та в належному виконанні договірних зобов'язань відповідно до положень Закону № 922-VIII (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 березня 2025 року у справі № 924/524/24).

Закон не зобов'язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатись з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них (див. постанову об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2021 року у справі № 927/491/19, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 923/449/18, від 25 лютого 2021 року у справі № 912/9/20, від 25 червня 2024 року у справі № 918/760/23, від 01 жовтня 2024 року у справі № 918/778/23, від 20 лютого 2025 року у справі № 910/16372/21).

У справі, яка розглядається, прокурор, обґрунтовуючи звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Національної служби здоров'я України, Рівненської обласної ради, Західного офісу Державної аудиторської служби України зазначивши, що цей позов має на меті комплексний захист інтересів держави, порушених унаслідок укладення спірних договорів про закупівлю товарів за державні кошти. Обставини вчинення та наслідки таких діянь (укладення правочинів) для економіки держави свідчать про невідповідність указаних фактів як правовій природі здійснення публічних закупівель у цілому, яка заснована на чесній господарській діяльності учасників тендерів та замовників, так і інтересам держави та суспільства. Зазначені обставини та наслідки передбачають розпорядження бюджетними коштами з недотриманням принципів максимальної економії, ефективності та результативності їх витрачання, які забезпечуються завдяки добросовісній конкуренції суб'єктів господарювання.

Порушення вимог Закону України "Про захист економічної конкуренції", спрямованого на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин, учасниками закупівель нівелює можливість втілення принципів бюджетної системи України та публічних закупівель, призводить до неефективного та неекономного використання бюджетних коштів для придбання товарів, робіт і послуг.

Тому пред'явлення позову прокурором у такому випадку зумовлено обґрунтуванням порушення інтересів держави в бюджетній сфері, оскільки вчинення ФОП Корсуном А.П. порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які спотворили результати тендерів, призвело до придбання товарів медичного призначення за рахунок бюджетних коштів за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками тендеру її видимості. Наслідком цього стало нівелювання мети публічної закупівлі - отримання товарів з максимальною економією та ефективністю, із залученням мінімального обсягу бюджетних коштів.

Власником майна лікарні є територіальна громада в особі обласної ради, що фінансує і контролює його діяльність, питання дотримання таким підприємством вимог законодавства, раціонального та ефективного використання коштів, безпосередньо пов'язане з інтересами територіальної громади, які у свою чергу є складовою інтересів держави.

Фінансування вказаних закупівель UA-2018-01-24-001153-c, UA-2019-02-19-000373-b та UA-2020-01-30-002476 здійснювалось за кошти, отримані від Національної служби здоров'я України (державний бюджет), згідно із договорами про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій відповідно до вимог Закону України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування".

Крім того, відповідно до Закону України "Про публічні закупівлі", центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснює контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України.

Моніторинг закупівель здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи (ч. 1 ст. 8 указаного Закону).

Відповідно до п. 1 положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43, Держаудитслужба є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Таким чином, на переконання суду, прокурор вірно визначив позивачів в інтересах яких пред'явлений позов.

Водночас суд встановив, що прокурор звертався до Рівненської обласної ради з листом щодо надання інформації щодо оскарження договорів про закупівлю, які є предметом даного розгляду.

У відповідь на вказаний лист обласна рада повідомила, що оскільки закупівля здійснювалась не за кошти обласного бюджету, заходи щодо оскарження договорів №№79, 100, 101, 95, 96 не вживались.

Також прокурор звертався до Західного офісу Держаудитслужби з листом про надання інформації чи вживались службою заходи щодо оскарження договорів про закупівлі №79 від 26.02.2018 року, №100 від 25.03.2019 року, №101 від 25.03.2019 року, №96 від 09.03.2020 року, №95 від 09.03.2020 року.

У відповідь на вказане звернення аудитслужба вказала, що моніторинг процедури закупівлі здійснюється протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та його дії. Проте строк дії договорів закінчився.

Отже, на підставі звернення органу прокуратури та інформації, яка міститься на вебпорталі "Prozorro" вбачається відсутність підстав для проведення моніторингу вищевказаних процедур закупівлі.

Органу державного фінансового контролю надається право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Тобто, заходи, які уповноважені органи державного фінансового контролю з метою усунення порушень здійснюють, виключно за результатами проведених заходів державного фінансового контролю.

Також прокурор звертався до Рівненської обласної ради з листом у якому вказав про виявлені порушення.

У відповідь рада повідомила прокурора, що наведені прокурором закупівлі не здійснювались за кошти обласного бюджету а в рахунок коштів, отриманих від Національної служби здоров'я України.

Також прокурор звертався до Національної служби здоров'я України з листом у якому вказав про виявлені порушення проте вчинені ФОП Романцевою С.В., яка не є учасницею спірних правовідносин у даному спорі.

23 грудня 2024 року прокурор скерував Рівненській обласній раді, Національній службі здоров'я України, Західному офісу Державної аудиторської служби України в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" повідомлення про здійснення представництва шляхом пред'явлення позову в інтересах держави в особі Рівненської обласної ради, Національної служби здоров'я України, Західного офісу Держаудитслужби до ФОП Корсуна А.П., КП "Рівненська обласна клінічна лікарня імені Юрія Семенюка" Рівненської обласної ради про визнання недійсними договорів про закупівлю товарів №79 від 26.02.2018 року, №100 від 25.03.2019 року, №101 від 25.03.2019 року, №96 від 09.03.2020 року, №95 від 09.03.2020 року, укладених між КП "Рівненська обласна клінічна лікарня імені Юрія Семенюка" та ФОП Корсуном А.П., застосування наслідків їх недійсності шляхом стягнення в дохід держави коштів у розмірі 1 173 020,60 гривень.

Ураховуючи наведене, суду вважає, що прокурор у цій справі підтвердив наявність підстав для представництва інтересів держави в суді та визначив позивачів за пред'явленим ним до суду позовом.

Щодо суті позовних вимог суд відзначає наступне.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад визначено Законом № 922-VIII (тут і надалі - у редакції, чинній станом на час укладення договору про закупівлю та оспорюваних додаткових угод до нього).

Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону № 922-VIII відносини, пов'язані зі сферою публічних закупівель, регулюються виключно цим Законом і не можуть регулюватися іншими законами, крім випадків, встановлених цим Законом.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 цього Закону договір про закупівлю визначається як господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі / спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Основні вимоги до договору про закупівлю та внесення змін до нього урегульовані статтею 41 Закону № 922-VIII, частиною першою якої визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Згідно статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, а саме правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Також статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Водночас статтею 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Ключовим питанням цієї справи є наявність підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК.

Згідно з цією нормою у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Щодо правової природи наслідків недійсності правочину, передбачених ч.3 ст. 228 ЦК

Стягнення всього отриманого за недійсним правочином у дохід держави є конфіскацією, яка за своєю правовою природою не є цивільно-правовим інститутом. У первісній редакції ЦК, який набув чинності 01.01.2004, такої норми не існувало. Однак Законом "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України" від 02.12.2010 ст.228 була доповнена ч.3, присвяченою недійсності правочинів, що не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Щодо конфіскаційного характеру санкцій, передбачених ч.3 ст.228 ЦК неодноразово висловлювався ще Верховний Суд України, а після 2017 року - і Верховний Суд (постанови від 20.06.2018 у справі №802/470/17-а, від 16.10.2019 у справі №2а-1670/8497/11, від 25.07.2023 у справі №160/14095/21 від 13.11.2024 у справі №911/934/23).

Наслідки, передбачені реченнями 2-3 ч.3 ст.228 ЦК, не спрямовані на поновлення майнової сфери постраждалого учасника цивільно-правових правовідносин. Передбачені законом санкції мають за мету покарати осіб, які вчинили заборонений законодавством правочин. Це єдина норма ЦК, яка містить каральні заходи (санкції).

За загальним правилом правовим наслідком недійсності правочинів є повернення сторін в стан, що передував укладенню правочину (абз.2 ч.1 ст.216 ЦК). Такий правовий наслідок спрямований на те, аби нівелювати все, що відбулося і зробити його юридично незначущим.

Супроводжувальним правовим наслідком недійсності правочину є можливість відшкодування винною стороною правочину збитків та моральної шкоди, завданої другій стороні правочину. Такий правовий наслідок спрямований на те, аби досягти компенсації понесених такою стороною втрат, тобто є проявом дії компенсаційних засад цивільного права.

Оскільки відшкодування збитків та моральної шкоди є видом цивільно- правової відповідальності, їх стягнення відбувається на користь приватної особи, в її інтересах і саме задля неї.

У ч.3 ст.228 ЦК передбачаються зовсім інші правові наслідки:

- які спрямовані не на позначене вище, а на реакцію з боку держави на правопорушення сторони/сторін правочину;

- ініціатором цих правових наслідків є держава, а не сторона правочину;

- ці правові наслідки встановлені в публічних інтересах (як їх розуміє держава), а не в приватноправових;

- наслідки полягають не у відновленні становища, що існувало до вчинення правочину, а на вилучення майна;

- ці правові наслідки не можна розцінювати як відшкодування збитків.

Такі правові наслідки не можна віднести до компенсаційних, адже вони є сутнісно іншими і являють собою різновид конфіскації майна державою.

Щодо відповідності приписів ч.3 ст.228 ЦК критеріям ЄСПЛ щодо сумісності втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу до Конвенції

Вирішуючи питання щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК суд має враховувати що санкції, передбачені ч.3 ст.228 ЦК, є не компенсаційними, а конфіскаційними санкціями, які передбачають стягнення усього отриманого за правочином на користь держави. Ці санкції спрямовані не на відновлення правового стану, який існував до порушення, а на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.

Конфіскація без вироку суду (Non-Conviction Based Confiscation - NCBC) розглядається ЄСПЛ як втручання у право власності, захищене ст.1 Першого протоколу до Конвенції.

Застосування наслідків, передбачених ч.3 ст.228 ЦК є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню ст.1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Ключовими прецедентами є рішення ЄСПЛ у справах: "Isaia and Others v. Italy" (від 25.09.2025, заяви №36551/22, №36926/22 та №37907/22); "Garofalo and Others v. Italy" (від 21.01.2025, заява №47269/18 та три інші); "Imeri v. Croatia" (від 24.06.2021, заява №77668/14); "Kurban v. Turkey" (від 24.11.2020, заява №75414/10); "Balsamo v. San Marino" (від 08.10.2019, заяви №20319/17, 21414/17); "Gogitidze and Others v. Georgia" (від 12.05.2015, заява №36862/05); "Varvara v. Italy" (від 29.10.2013, заява №17475/09); "Arcuri and Others v. Italy" (від 05.07.2001, заява № 52024/99); "Air Canada v. the United Kingdom" (від 05.05.1995, заява 18465/91); "AGOSI v. United Kingdom" (від 24.10.1986, заява №9118/80).

Справа "Isaia and Others v. Italy" (рішення від 25.09.2025, заяви №36551/22, №36926/22 та №37907/22) та прецедентні рішення у подібних справах, на які посилається ЄСПЛ, стосуються італійського законодавства про запобіжні заходи (зокрема, антимафіозного кодексу), які дозволяють конфіскацію майна осіб, підозрюваних у причетності до організованої злочинності, до або без винесення обвинувального вироку. Заявники оскаржували судові рішення про конфіскацію їхнього майна, яке було вилучено на підставі підозр у його незаконному походженні та недостатній відповідності законним доходам. Ключовою особливістю італійського законодавства є те, що конфіскація може ґрунтуватися не на доведеній вині у вчиненні злочину, а на визнанні особи "соціально небезпечною" або "підозрюваною у належності до мафіозних структур" задовго до застосування заходів. ЄСПЛ вказав, що критерії для визнання особи "соціально небезпечною" (що є підставою для конфіскації) були чіткими, конкретними та передбачуваними у національному законодавстві. У попередніх справах, пов'язаних з Італією, ЄСПЛ встановив порушення через занадто розмиті та широкі визначення "соціальної небезпеки", які дозволяли надто широке тлумачення національними судами.

У п.72 рішення "Isaia and Others v. Italy" ЄСПЛ вказав, що, оцінюючи, чи були заходи конфіскації сумісними із гарантіями, закріпленими у ст.1 Першого протоколу, Суд, перш за все, оцінив характер основних правопорушень, зокрема їх тяжкість, та питання, чи можна вважати, що вони призвели до отримання незаконних доходів ("Todorov and others v. Bulgaria", п.200, та, особливо, справа "Yordanov and others v. Bulgaria", п.115, яка стосується конфіскації без винесення обвинувального вироку, подібної до тієї, що розглядається в даній справі). Суд висловив серйозну стурбованість щодо внутрішнього законодавства, яке передбачало, що процедури застосування подібних заходів могли бути ініційовані не тільки у зв'язку з особливо тяжкими злочинами, такими як злочини, пов'язані з організованою злочинністю, наркоторгівлею, корупцією в державній службі або відмиванням грошей, або іншими злочинами, які, як можна припустити, завжди приносять дохід, але й у зв'язку з низкою інших злочинів, а також деякими адміністративними правопорушеннями (див., зокрема, "Yordanov and others v. Bulgaria", п.115, і "Todorov and others v. Bulgaria", п.200).

У справі "Imeri v. Croatia" (рішення від 24.06.2021, заява №77668/14) ЄСПЛ зробив висновки, що для того, щоб бути пропорційним, суворість покарання має відповідати тяжкості правопорушення, за яке воно призначене (п.71); що принцип пропорційності має бути дотриманий не лише щодо визначення правил щодо суворості санкцій, але й оцінки факторів, які можуть бути взяті до уваги при встановленні санкцій (п.84). Зокрема, в зазначеній справі, оцінюючи пропорційність конфіскації частини готівки, яку заявник перевозив через кордон без декларування, ЄСПЛ взяв до уваги, що заявник не мав судимості і що кримінальне провадження, яке було порушено проти нього, було припинено через відсутність доказів (п.88), проти нього не було порушено кримінальну справу за відмивання грошей (п.91), шкода, яку заявник міг завдати владі, була незначною (п.92), і дійшов висновку, що мало місце порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції (п.94). Суд наголосив, що конфіскаційні заходи повинні бути пропорційними та враховувати індивідуальну поведінку особи, ступінь її вини і можливість застосування менш обтяжливого заходу.

У справі "Gogitidze and Others v. Georgia" (рішення від 12.05.2015, заява №36862/05) досліджувалася конфіскація майна, походження якого не було обґрунтовано, в рамках антикорупційного законодавства. ЄСПЛ підтвердив правомірність конфіскації без кримінального вироку. Визнав допустимим перекладання тягаря доведення на власника майна, якщо держава надала обґрунтовані підстави підозрювати незаконне походження. ЄСПЛ вважав, що вжита міра відповідала загальним інтересам, оскільки мала на меті забезпечити, щоб використання зазначеного майна не давало заявникам переваги на шкоду суспільству (п.103).

Що стосується конкретно заходу "превентивної конфіскації", передбаченого італійським законодавством, Суд вже встановив, що він мав на меті забезпечити, щоб злочин не окупався, та запобігти несправедливому збагаченню, позбавивши відповідну особу та третіх осіб, які не мають дійсних прав на конфісковане майно, прибутку від злочинної діяльності, і, відповідно, мала, по суті, відновний, а не каральний характер (справа "Garofalo and Others v. Italy" (рішення від 21.01.2025, заява №47269/18 та 3 інші), п.134).

У справі "Arcuri and Others v. Italy" (рішення від 05.07.2001, заява №52024/99) ЄСПЛ наголосив, що конфіскація може бути пропорційною лише тоді, коли вилучається майно, яке є безпосереднім результатом незаконної діяльності, або використовувалося для такої діяльності. Це положення прямо корелює з обов'язком держави довести, що саме правочин, а не загальна поведінка сторін у сфері конкуренції, був укладений з метою, що "завідомо суперечить інтересам держави і суспільства".

Справа "Balsamo v. San Marino" (рішення від 08.10.2019, заяви №20319/17, 21414/17) стосувалася конфіскації грошей, виявлених у заявника, щодо яких було встановлено зв'язок із шахрайською схемою відмивання коштів. Конфіскація була застосована в рамках адміністративного/цивільного провадження, незважаючи на те, що кримінальна справа була припинена. ЄСПЛ підкреслив, що конфіскація може застосовуватися і за відсутності обвинувального вироку, який підтверджує вину, визнав, що конфіскація була пропорційною та правомірною. Суд наголосив, що оскільки метою конфіскації було вилучення вигоди, отриманої від злочинної діяльності (тобто превентивна мета, а не каральна), вона може бути застосована незалежно від доведення кримінальної вини особи. Суд врахував, що заявник не зміг надати переконливих доказів законності походження коштів.

ЄСПЛ неодноразово звертав увагу і на необхідності дотримання пропорційності при втручанні держави у право власності добросовісного власника.

Так, у справі "AGOSI v. United Kingdom" (рішення від 24.10.1986, заява №9118/80) компанія-заявник оскаржила до Суду конфіскацію належних їй на праві власності золотих монет, які були вилучені митним органом Об'єднаного Королівства після спроби їх незаконного ввезення третіми особами на територію держави. ЄСПЛ аналізує конфіскацію без вироку, і встановлює критерії правомірності втручання: законність, легітимну мету, пропорційність. Навіть якщо особа поводилася неправомірно, держава має довести справедливий баланс. ЄСПЛ зазначив, що при вирішенні питання про повернення майна держава має враховувати поведінку власника - зокрема, чи був він причетний до правопорушення або чи проявив належну обачність. У цій справі ЄСПЛ не виявив порушення ст.1 Першого протоколу. Суд дійшов висновку, що британські органи влади забезпечили справедливий баланс між інтересами суспільства (боротьба з контрабандою) та правами власника, а сама процедура конфіскації не була свавільною.

У справі "Air Canada v. The United Kingdom" (рішення від 05.05.1995, заява 18465/91), яка стосувалася конфіскації літака, який був у лізингу та був використаний для вчинення злочину, про що власник не знав, ЄСПЛ навпаки дійшов висновку, що втручання, що наклало "індивідуальний і надмірний тягар" на добросовісного власника, порушує ст.1 Першого протоколу.

Найбільш релевантною до справи, що переглядається, є справа "Kurban v. Turkey" (рішення від 24.11.2020, заява №75414/10). Заявник разом з партнером уклали державний закупівельний контракт на виконання будівельних робіт і внесли відповідний завдаток (гарантію). Згодом органи влади виявили, що на момент участі в тендері проти заявника вже було порушено кримінальне провадження (пред'явлено обвинувачення) щодо маніпулювання попередніми державними закупівлями. На цій підставі національні органи скасували чинний контракт із заявником та конфіскували його завдаток. Заявник оскаржував конфіскацію завдатку як непропорційне втручання у право власності. ЄСПЛ визнав розірвання конфіскацію завдатку втручанням у право власності (ст.1 Першого протоколу), яке мало легітимну мету - захист публічних фінансів, запобігання змовам та забезпечення чесної конкуренції у сфері державних закупівель. Незважаючи на легітимну мету, Суд встановив порушення через непропорційність застосованого заходу. Національне законодавство вимагало виключення особи з тендеру, якщо їй пред'явлено обвинувачення (превентивний захід, спрямований на запобігання подальшим порушенням). Обвинувачення було зареєстровано ще до укладення контракту, але заявник не знав про це. Крім того, органи влади з великою затримкою повідомили про це тендерний орган і фактично самі дозволили заявнику укласти контракт. Скасувавши контракт і конфіскувавши завдаток після укладення та часткового виконання угоди, держава переклала на заявника фінансовий тягар власної адміністративної недбалості (несвоєчасного виконання своїх обов'язків з перевірки). Втручання було визнане надмірним, оскільки держава не змогла забезпечити належне виконання своїх обов'язків на ранньому етапі процедури. Суд також вважав, що навіть якщо розірвання договору було необхідним і неминучим, принцип справедливого балансу вимагав би принаймні застосування менш суворого заходу, що полегшив би фінансове навантаження на заявника, такого як повернення його гарантії та відшкодування частини або всіх його витрат.

ЄСПЛ вказав, що в конкретних обставинах цієї справи заявник мав принаймні законні очікування щодо можливості покладатися на договір і виконати його, а також очікувати повернення своєї гарантії, і це може розглядатися, для цілей ст.1 Першого протоколу, як пов'язане з майновими правами, наданими заявнику за договором.

Враховуючи викладені вище висновки ЄСПЛ щодо конфіскації без вироку, суд вважає, що у даній справі, при застосуванні конфіскаційної санкції, передбаченої ч.3 ст.228 ЦК, не було дотримано принципу пропорційності як щодо винного учасника правочину, так і щодо того учасника, який діяв добросовісно, виходячи з такого.

У наведених вище справах ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на те, що для дотримання принципу пропорційності цивільна конфіскація має стосуватися майна, яке було отримане від злочинної діяльності, незаконного збагачення, майна, джерела походження якого сторона не могла пояснити, або майна, яке безпосередньо використовувалося при здійсненні злочинної діяльності. ЄСПЛ також визнав небезпечною тенденцію поширення конфіскації без вироку суду на випадки звичайних адміністративних порушень.

Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 у справі №922/1391/18 вказав, що здійснивши правовий аналіз ч.3 ст.228 ЦК можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Отже, для застосування приписів ч.3 ст.228 ЦК прокурор у цій справі мав довести, що самі правочини за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства. Втім, прокурор цього не доводив, стверджував про порушення правил конкуренції, які мали місце під час проведення закупівлі.

Антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні ч.3 ст.228 ЦК.

Прокурор не довів, що внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу неналежної якості. За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв'язок між порушенням конкуренції та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

У справі "Kurban v. Turkey" (рішення від 24.11.2020, заява №75414/10) ЄСПЛ звернув увагу на норми Директиви Європейського Союзу 2014/24/ЄС яка встановлює загальні правила, що застосовуються до укладення державних контрактів на закупівлю. Директива містить правила щодо обов'язкових та факультативних підстав для виключення економічного оператора з участі у процедурі закупівлі. В Директиві вказано, що державні контракти не повинні укладатися з економічними операторами, які брали участь у злочинній організації або були визнані винними у корупції, шахрайстві на шкоду фінансовим інтересам Союзу, терористичних злочинах, відмиванні грошей або фінансуванні тероризму (п.100 преамбули). Замовникам слід надати можливість виключати економічних операторів, які виявилися ненадійними, наприклад, через серйозні порушення, такі як порушення правил конкуренції (п.101 преамбули). Отже, порушення правил конкуренції віднесено Директивою до факультативних підстав виключення економічного оператора (на розсуд замовника закупівлі).

Також у цій справі ЄСПЛ вказав, що конфіскація без вироку суду (втрата завдатку, права виконувати договір та отримати оплату за вже виконані роботи, тобто права на покриття вже понесених витрат) є непропорційною у разі визнання недійсним договору, навіть укладеного з порушенням тендерної процедури (особою, яка не мала права брати участь у публічних закупівлях).

ЄСПЛ вказав, що навіть якщо розірвання договору було необхідним і неминучим, принцип справедливого балансу вимагав би принаймні застосування менш суворого заходу, що полегшив би фінансове навантаження на заявника, такого як повернення його гарантії та відшкодування частини або всіх його витрат.

Суд вважає, що враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої ч.3 ст.228 ЦК, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції (аналогічних правових висновків дотримується Об'єднана палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у своїй постанові від 19 грудня 2025 року у справі №922/3456/23.

Суд звертає увагу на невідповідність норми ч.3 ст.228 ЦК загальним засадам цивільного законодавства, її каральний характер, притаманний нормам саме публічного, а не приватного права, а також на суттєві логічні невідповідності приписів частин 1, 2 ст.228 ЦК, які встановлюють що нікчемним є правочин який суперечить публічному порядку, але як наслідок передбачають більш м'які наслідки - двосторонню реституцію та ч.3 цієї статті, яка щодо оспорюваного правочину (який порівняно з нікчемним є не очевидно недійсним і відтак має меншу суспільну небезпеку) встановлює у якості наслідків набагато жорсткішу санкцію - стягнення з винної сторони (сторін) майна на користь держави.

У постанові Верховного Суду від 13.11.2024 у справі №911/934/23 вказано:

"82. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19, пункт 8.22), від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22, пункт 70), від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22, пункт 85) та інші).

83. Водночас санкції, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України, частиною першою статті 208 ГК України, не є компенсаційними, оскільки положеннями зазначених норм передбачено застосування цих санкцій на користь держави незалежно від ступеню негативного впливу виконання правочину на майновий стан держави, та навіть незалежно від того, чи наявний такий вплив взагалі. Отже, санкції, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України, частиною першою статті 208 ГК України, не є способами захисту прав держави, а є конфіскаційними санкціями. Вони спрямовані на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

84. Застосування цих санкцій є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції). Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

85. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

86. Критерій обґрунтованості втручання виконаний, оскільки санкції передбачені у національному законодавств, а саме частиною третьою статті 228 ЦК України, частиною першою статті 208 ГК України. Критерій легітимної мети в частині цих майнових санкцій теж виконаний, оскільки вчинення дій, які не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, знаходиться у сфері загальних інтересів. Але колегія суддів вважає, що критерій розумного балансу (пропорційності) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення, - не виконаний.

87. Так, ЄСПЛ у справі Imeri v. Croatia від 24 червня 2021 року (заява № 77668/14) зробив висновок, що принцип пропорційності має бути дотриманий не лише щодо визначення правил щодо суворості санкцій, але й оцінки факторів, які можуть бути взяті до уваги при встановленні санкцій (пункт 84). Зокрема, в зазначеній справі ЄСПЛ взяв до уваги той факт, що заявники не мали кримінального минулого та що вони не підозрювалися чи не були обвинувачені у вчиненні жодного кримінального правопорушення.

88. Колегія суддів вважає, що норми частини третьої статті 228 ЦК України, частини першої статті 208 ГК України порушують принцип пропорційності у двох аспектах: як в частині суворості санкцій, так і в частині неврахування факторів, які мають бути взяті до уваги при встановленні санкцій.

89. Зазначені наведеними вище статтями санкції визначаються в розмірі вартості предмета договору незалежно від того, в чому саме полягає невідповідність правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, якою мірою порушені інтереси держави і суспільства, його моральні засади. Відтак, не враховується ступінь тяжкості правопорушення та його наслідків.

90. Санкції застосовуються без урахування будь-яких інших факторів, які мали б бути взяті до уваги. Наприклад, на їх застосування не впливає чи було вчинене правопорушення під впливом погрози, примусу; чи було воно вчинено повторно чи за попередньою змовою тощо.

91. При цьому суд, застосовуючи такі санкції, позбавлений можливості врахувати зазначені фактори, оскільки закон імперативно встановлює розмір таких санкцій у вигляді всього одержаного за правочином або належного за ним. Тобто у даному випадку закон встановлює абсолютно визначені та безальтернативні санкції, а суд не має розсуду для визначення (корегування) їх розміру.

92. Крім того, положення частини третьої статті 228 ЦК України, частини першої статті 208 ГК України передбачають застосування санкцій навіть до сторони правочину, яка не винна у правопорушенні (вчиненому іншою стороною), та є добросовісною. Так, у таких випадках з добросовісної сторони правочину стягується в дохід держави все одержане нею або належне їй на відшкодування виконаного незалежно від того, чи було фактично повернуто такій стороні все одержане іншою стороною, чи ні.

93. При цьому за висновками ЄСПЛ справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

94. Тому колегія суддів дійшла висновку про те, що норми частини третьої статті 228 ЦК України та частини першої статті 208 ГК України не підлягають застосуванню як такі, що порушують критерій сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції у світлі практики ЄСПЛ.

95. Колегія суддів mutatis mutandis враховує висновки Конституційного Суду України (КСУ), зроблені у Рішенні від 01.11.2023 у справі № 9-р(II)/2023 за конституційною скаргою ОСОБА_1 щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого припису пункту 2 частини другої статті 44 Закону України "Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції" (щодо індивідуалізації юридичної відповідальності за порушення прав споживачів) (далі - Закон № 2735).

96. У цьому Рішенні (пункти 4.8, 4.9 мотивувальної частини) КСУ звернув увагу на те, що встановлення в законі абсолютно визначених та/або безальтернативних санкцій має бути розумно поєднане з наданням законом уповноваженому суб'єктові притягнення особи до юридичної відповідальності варіативності в питанні обрання санкції до правопорушника, щоб уможливити додержання принципів домірності та індивідуалізації юридичної відповідальності. Принципи домірності та індивідуалізації юридичної відповідальності в разі притягнення особи до юридичної відповідальності можуть бути забезпечені, зокрема, у спосіб установлення в законі різних видів санкцій за вчинення того самого правопорушення або різних за розміром штрафів, що їх може бути накладено на порушників тієї самої охоронної норми. Оспорюваний припис Закону № 2735, що визначає безальтернативну санкцію, яка до того ж має ознаки абсолютно визначеної, не надає суб'єкту накладання адміністративного стягнення можливості врахувати те, що гіпотезою пункту 2 частини другої статті 44 Закону № 2735 охоплено велику кількість виявів об'єктивної та суб'єктивної сторін цього правопорушення. Таке не забезпечує домірності та індивідуалізації юридичної відповідальності порушника з урахуванням усіх значущих обставин справи.

97. Водночас колегія суддів не робить висновків про відповідність чи невідповідність Конституції України частини третьої статті 228 ЦК України, частини першої статті 208 ГК України, оскільки для вирішення спору у справі, що переглядається, це не є потрібним, бо з огляду на невідповідність цих положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції зазначені положення не підлягають застосуванню незалежно від того, чи відповідають вони Конституції України, чи ні. З цих же міркувань колегія суддів не аналізує правовідносини сторін та не встановлює їх характер, оскільки такий аналіз також не впливає на вирішення справи, що переглядається, по суті".

Отже, колегія суддів у справі №911/934/23 дійшла висновку про відсутність підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК як норми внутрішнього законодавства, що за своїм змістом створює підстави для непропорційного втручання держави в право власності приватних осіб, що суперечить приписам Першого протоколу до Конвенції. Такий висновок є загальним, базується на недоліках самої законодавчої норми (тобто він має застосовуватися незалежно від обставин конкретної справи).

Тим не менше, суд звертає увагу, що, незважаючи на тривалу публічну критику, ч.3 ст.228 ЦК так і не була виключена з ЦК, хоча її аналог у ГК (ст.208) втратив чинність у зв'язку з втратою чинності цим Кодексом в цілому у 2025 році. Крім того, питання щодо існування цієї норми наразі знаходиться на вирішенні законодавця (проєкт рекодифікації ЦК) - за таких умов втручання суду у вирішення цього питання не може вважатися доцільним.

Суд враховує, що Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19 грудня 2025 року у справі №922/3456/23 уточнила висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі №911/934/23, від 17.10.2024 у справі №914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК, таким чином:

"При визначенні підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).

Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції".

ЄСПЛ звертає увагу на важливість дотримання принципу пропорційності втручання і щодо добросовісного власника майна (у нашому випадку - добросовсної сторони правочину - Комунального підприємства "Рівненська обласна клінічна лікарня імені Юрія Семенюка" Рівненської обласної ради).

На перший погляд, приписи ч.3 ст.228 ЦК свідчать про те, що втручання у право володіння майном добросовісного учасника правочину не відбувається, невинна особа не має зазнавати збитків через недійсний правочин, адже сторона має отримати від порушника назад своє майно, а з неї стягується в дохід держави лише те, що вона отримала від порушника.

Втім, суд вважає, що за умови застосування відповідних приписів ч.3 ст.228 ЦК, відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника.

По-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було.

По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа "Air Canada v. the United Kingdom").

Як у справі, що розглядається прокурор вочевидь для дотримання принципу пропорційності просив стягнути з добросовісної сторони не майно, отримане за правочином, а кошти, після того як вони будуть стягнуті з винної сторони.

Отже, задоволення даного позову означає не лише застосування ч.3 ст.228 ЦК всупереч її прямим приписам, але й перекладення тягаря відповідальності на невинну сторону - стягнення з комунального підприємства грошових коштів.

Суд вважає, що за порушення які були встановлені рішенням антимонопольного комітету винні особи понесли відповідальність шляхом накладення штрафу у порядку та спосіб, який передбачений національним законодавством саме у випадку спотворення результатів торгів, проте визнання недійсними договорів та стягнення сплачених на його виконання коштів в тому числі без повернення отриманого обома сторонами є непропорційним втручанням у право власності та має ознаки порушення положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Зокрема суд враховує, що згідно статті 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері публічних закупівель.

Відповідно до статей 3, 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції. У сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має такі повноваження як розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами.

Водночас згідно статей 50, 51, 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні узгоджені дії.

Порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Органи Антимонопольного комітету України накладають штрафи на об'єднання, суб'єктів господарювання: юридичних осіб; фізичних осіб; групу суб'єктів господарювання - юридичних та/або фізичних осіб, що відповідно до статті 1 цього Закону визнається суб'єктом господарювання, у випадках, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Висновки суду

За результатом розгляду спору судом не встановлено наявність підстав для визнання недійсними оспорюваних правочинів на підставі частини 3 статті 228 ЦК України та стягнення сплачених на їх виконання коштів, а відтак у задоволенні позову слід відмовити.

Розподіл судових витрат

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір судового збору за даним позовом складає 26 188,25 грн (14 076,25 грн (майнова вимога) + 12 112,00 грн (5 немайнових вимог).

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрат у вигляді судового збору слід залишити за особою, яка пред'явила позов.

Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Судові витрати у вигляді судового збору покласти на позивача.

Прокурор: заступник керівника Рівненської окружної прокуратури (м. Рівне, вул. Гарна 29).

Позивач 1: Національна служба здоров'я України (04073, м. Київ, пр-т Степана Бандери, 19, ідентифікаційний код 42032422).

Позивач 2: Рівненська обласна рада (33028, Рівненська область, м. Рівне, майдан Просвіти, 1, ідентифікаційний код 21085816).

Позивач 3: Західний офіс Державної аудиторської служби України (79000, м. Львів, вул. Костюшка, 8, ідентифікаційний код 40479801).

Відповідач 1: фізична особа - підприємець Корсун Андрій Петрович ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ).

Відповідач 2: Комунальне підприємство "Рівненська обласна клінічна лікарня імені Юрія Семенюка" Рівненської обласної ради (33007, Рівненська область, м. Рівне, вул. Київська, 78-г, ідентифікаційний код 02000010).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повне рішення складено 20 травня 2026 року.

Суддя Андрій КАЧУР

Попередній документ

136665588

Наступний документ

136665590

Інформація про рішення:

№ рішення:	136665589
№ справи:	918/1205/24
Дата рішення:	19.05.2026
Дата публікації:	22.05.2026
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Рівненської області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів (крім категорій 201000000-208000000), з них; поставки товарів, робіт, послуг, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (19.05.2026)
Дата надходження:	31.12.2024
Предмет позову:	визнання недійсними Договора про закупівлю товарів, стягнення в сумі1 173 020,60 грн.

Розклад засідань:

Минулі засідання (8)

28.01.2025 12:00	Господарський суд Рівненської області
11.02.2025 12:30	Господарський суд Рівненської області
04.03.2025 12:00	Господарський суд Рівненської області
17.02.2026 12:30	Господарський суд Рівненської області
10.03.2026 12:00	Господарський суд Рівненської області
31.03.2026 12:00	Господарський суд Рівненської області
28.04.2026 14:30	Господарський суд Рівненської області
19.05.2026 12:00	Господарський суд Рівненської області