18 травня 2026 року м. Миколаїв Справа № 915/541/26
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ільєвої Л.М., розглянувши матеріали заяви (вх. № 7079/26 від 12.05.2026 р.) Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївська електропостачальна компанія» (54055, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Погранична, буд. 39/1; код ЄДРПОУ 42129888) про видачу судового наказу щодо стягнення Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінфудс» (54001, м. Миколаїв, вул. Шнеєрсона, буд. 12, кв. 5; код ЄДРПОУ 38622833) заборгованості в сумі 65995,83 грн. у порядку ст. 147-156 ГПК України, -
Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївська електропостачальна компанія» звернулося до Господарського суду Миколаївської області із заявою (вх. №7079/26 від 12.05.2026 р.) про видачу судового наказу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінфудс» заборгованість за спожитий природний газ у сумі 65995,83 грн. Заяву обґрунтовано обставинами щодо неналежного виконання ТОВ «Грінфудс» умов договору про постачання природного газу №100/154-ПГ від 24.12.2024, який укладено між сторонами, внаслідок чого за розрахункові періоди з січня 2026 року по березень 2026 року утворилась заборгованість у розмірі 65995,83 грн.
Згідно зі ст. 147 ГПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст. 148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги. Заявником та боржником в наказному провадженні можуть бути юридичні особи та фізичні особи - підприємці. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими законом для виконання судових рішень.
Частиною 3 ст. 150 ГПК України визначено, що до заяви про видачу судового наказу додаються:
1) документ, що підтверджує сплату судового збору;
2) документ, що підтверджує повноваження представника, - якщо заява підписана представником заявника;
3) копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред'явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості;
4) інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.
Згідно з ч. 1 ст. 151 ГПК України за подання заяви про видачу судового наказу справляється судовий збір у розмірі, встановленому законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 151 ГПК України у разі відмови у видачі судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред'явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви.
Звертаючись до суду зі скаргою/заявою, скаржник зобов'язаний сплатити судовий збір на загальних підставах та надати до суду документ, який підтверджує сплату судового збору саме у межах цієї справи. Своєю чергою механізм реалізації перевірки зарахування коштів судового збору визначений частиною другою статті 9 Законом України “Про судовий збір».
Оскільки законодавством не встановлено певного порядку проставлення на розрахункових документах на переказ коштів відмітки про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, то суди, виконуючи наведені вище вимоги закону, повинні перевіряти таке зарахування, використовуючи способи, передбачені процесуальним законодавством, зокрема, в разі необхідності отримувати таку інформацію з Державної казначейської служби України, що забезпечує казначейське обслуговування цього фонду.
Таким чином, обов'язок перевірки факту зарахування судового збору покладається на суд. Такої позиції дотримується Верховний Суд в постановах від 28.04.2022 у справі № 520/10006/21, від 26.07.2023 у справі № 640/3949/22, від 02.05.2024 у справі № 440/9709/23).
Судом також встановлено, що заявником на підтвердження сплати судового збору подано до суду платіжну інструкцію №10352 від 30.04.2026 на суму 266,24 грн. Відповідно до інформації з комп'ютерної програми “Діловодство спеціалізованого суду» судовий збір, що сплачений заявником згідно платіжної інструкції №10352 від 30.04.2026 на суму 266,24 грн., був зарахований по іншій господарській справі №915/489/26, в межах якої заявник також звертався з аналогічною заявою про видачу судового наказу з боржника. При цьому ухвалою Господарського суду Миколаївської від 11.05.2026 у справі №915/489/26 було відмовлено у видачі судового наказу про стягнення з боржника заборгованості у розмірі 65995,83 грн.
Отже, відповідно до положень ч. 2 ст. 151 ГПК України, сплачений заявником судовий збір за подачу заяви про видачу судового наказу у справі № 915/489/26 не може бути зарахований за подачу заяви про видачу наказу у даній справі № 915/541/26. В свою чергу, судовий збір за подану заяву про видачу наказу у межах цієї справи мав бути сплачений стягувачем на загальних підставах.
Щодо наявної в матеріалах заяви платіжної інструкції №10353 від 30.04.2026 р. щодо сплати судового збору за подачу заяви про видачу судового наказу суд зазначає, що вказаний платіжний документ не може бути прийнятий як доказ сплати судового збору за подану заяву, оскільки, як вбачається з вказаної платіжної інструкції, судовий збір було сплачено заявником до Господарського суду міста Києва за іншими реквізитами.
Відтак, суд доходить висновку про ненадання заявником належних доказів сплати судового збору за подану заяву у встановленому законом порядку, чим порушено п. 1 ч. 3 ст. 150 ГПК України.
Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 150 ГПК України якщо заявником є юридична особа, у заяві зазначаються реквізити рахунку заявника в банку, небанківському надавачі платіжних послуг.
Згідно з ч. 7 ст. 150 ГПК України у разі зазначення в заяві реквізитів рахунку заявника в банку, небанківському надавачі платіжних послуг до заяви додається документ, що підтверджує наявність такого рахунку.
Судом встановлено, що всупереч приписам ч. 6, 7 ст. 150 ГПК України заявником не зазначено реквізити відповідного рахунку, як і не подано документи, що підтверджують наявність такого рахунку.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку про те, що заява (вх. №7079/26 від 12.05.2026) подана заявником без дотримання положень п. 1 ч. 3, ч. 6 ст. 150 ГПК України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 152 ГПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заяву подано з порушеннями вимог статті 150 цього Кодексу. Про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу (ч. 2 ст. 152 ГПК України).
За таких обставин, суд доходить висновку про наявність підстав для відмови у видачі Товариству з обмеженою відповідальністю «Миколаївська електропостачальна компанія» судового наказу про стягнення заборгованості на підставі п. 1 ч. 1 ст. 152 ГПК України.
При цьому суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 153 Господарського процесуального кодексу України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 2-1, 8, 9 частини першої статті 152 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.
Керуючись ст.ст. 147-150, 152, 153, 154, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Миколаївська електропостачальна компанія» про видачу судового наказу щодо стягнення Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінфудс» заборгованості в сумі 65995,83 грн. (вх. № 7079/26 від 12.05.2026 р.).
2. Повідомити заявника, що відповідно до ч. 1 ст. 153 ГПК України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 2-1, 8, 9 частини першої статті 152 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.
Ухвала набирає законної сили в порядку ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її підписання.
Ухвалу підписано 18.05.2026 року.
Суддя Л.М. Ільєва