19.05.2026 Справа № 914/998/26
За позовом Керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі позивача: Міністерства оборони України, м.Київ
до відповідача: Приватного підприємства “Енергоекосервіс», м.Львів
про: визнання частково недійсними п.п.3.1, 4.2.2 Договору підряду №50 від 30.03.2018 та стягнення 5762008,70 грн безпідставно отриманих коштів та нарахованих штрафних санкцій
Суддя У.І. Ділай
Секретар Ю.І.Кохановська
За участі представників:
Від прокуратури: Желізняк З.Р.
Від позивача-1: Гудима В.О.-представник;
Від відповідача: Василечко Н.В.-представник;
Зал: Гірняк М.А.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.03.2026 справу №914/998/26 розподілено судді У.І.Ділай.
Ухвалою суду від 06.04.2026 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено судом на 28.04.2026.
Ухвалою суду від 28.04.2026 відкладено судове засідання на 19.05.2026.
05.05.2026 від прокуратури надійшла відповідь на відзив ПП «Енергоекосервіс».
12.05.2026 від ПП «Енергоекосервіс» надійшли заперечення на відповідь на відзив.
19.05.2026 від ПП «Енергоекосервіс» надійшли клопотання про витребування доказів, а від Міністерства оборони України - відповідь на відзив відповідача.
В судове засідання 19.05.2026 з'явились представники прокуратури, позивача та відповідача. Суд повідомив учасників справи про розгляд об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного суду справи №910/6530/24.
Розглянувши матеріали справи, суд зазначає наступне.
Прокурор звернувся в інтересах держави в особі позивача Міністерства оборони України до відповідача: Приватного підприємства “Енергоекосервіс» про визнання частково недійсними п.п.3.1, 4.2.2 Договору підряду №50 від 30.03.2018 та стягнення 5762008,70 грн безпідставно отриманих коштів та нарахованих штрафних санкцій.
Як зазначається у прохальній частині позовної заяви прокуратура просить суд : 1)визнати недійсним п.п. 3.1, 4.2.2 Договору підряду на виконання робіт із будівництва будівлі казарми поліпшеного планування №1, в/м №1, м. Броди, Львівська обл. (шифр к 22/17) № 50 від 30.03.2018, укладеного між Західним територіальним квартирно-екплуатаційним управлінням та Приватним підприємством «Енергоекосервіс», в частині включення в ціну договору податку на додану вартість та 2). Стягнути з Приватного підприємства «Енергоекосервіс» (79040, Львівська обл., місто Львів, вул. Городоцька, буд. 355, каб. 373, код ЄДРПОУ 35009782) на користь держави в особі Міністерства оборони України (пр-т Повітряних Сил, 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022) грошові кошти у розмірі 5 762 008,70 грн, з яких: 2 647 541,08 грн - сума безпідставно сплаченого ПДВ (сума основного боргу), 2 541 610,53 грн - інфляційні втрати, 572 857,09 грн - 3 % річних.
Прокурор зазначає, що предметом спірного договору було виконання робіт з будівництва житла для військовослужбовців за державні кошти, які підлягали звільненню від оподаткування податком на додану вартість згідно з положеннями п. 197.15 ст. 197 ПК України, а тому наявні підстави для визнання недійсними п. 3.1, 4.2.2 договору, в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість, адже таке включення здійснено без дотримання вимог податкового законодавства, а сплачене ПДВ підлягає поверненню як безпідставно сплачені кошти відповідно до статті 1212 ЦК України із застосуванням наслідків, що передбачені ст. 625 ЦК України.
Водночас, як встановлено судом в провадженні об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду перебуває справа №910/6530/24.
Відповідно до ухвали Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2025, справу №910/6530/24 за касаційною скаргою прокурора на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.08.2025 передано на розгляд об'єднаної палати для відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 09.07.2025 у справі №910/4017/24, що приймалася колегією суддів з іншої палати про те, що військова частина Збройних сил України не є органом державної влади чи місцевого самоврядування і не є суб'єктом владних повноважень, а є суб'єктом господарської діяльності. Колегія суддів, передаючи цю справу на розгляд об'єднаної палати, не погоджується з вказаними вище висновками Верховного Суду, оскільки вважає, що:
- військові частини, як структурні підрозділи Збройних Сил України, в особі їх командирів, які складають військове командування Збройними Силами України, мають публічно-владні управлінські функції, особливо у період воєнного стану, які відносять їх до органів військового управління та надають їм статусу суб'єкта владних повноважень;
- військові частини можуть здійснювати обмежену господарську діяльність, в тому числі, з оборонних закупівель, пов'язану із закупівлею товарів, робіт і послуг оборонного призначення. Проте, вступ військової частини в цивільні, господарські відносини, як і будь-якого іншого органу державної влади, не позбавляє її статусу органу військового управління та статусу суб'єкта владних повноважень;
- військові частини Збройних Сил України є учасниками бюджетного процесу, а саме, розпорядниками бюджетних коштів за відповідними бюджетними призначеннями та асигнуваннями, тобто суб'єктами, які розпоряджаються бюджетними коштами. Вказане свідчить про виконання військовими частинами публічно-владних управлінських функцій, в тому числі на виконання делегованих повноважень як суб'єкта владних повноважень.
Колегія суддів зазначила, що у цій справі військова частина реалізуючи надану бюджетну компетенцію щодо раціонального, ощадливого та ефективного використання державних фінансів, діяла не як приватний суб'єкт господарювання, а реалізовувала державну політику, репрезентуючи в господарських правовідносинах державний як приватний, так і публічний інтерес. Військова частина уклала оспорювані договори як замовник - розпорядник бюджетних коштів.
Справу №910/6530/24 прийнято до розгляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 07 листопада 2025 року.
Відповідно до п.5 ч.1 ст. 227 ГПК України, суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Зупинення провадження у справі процесуальний закон пов'язує із неможливістю розгляду справи, що розглядається, до вирішення іншої справи.
Для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд у кожному конкретному випадку з'ясовує, як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом, і чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
Пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі, в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення.
При цьому, суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу, але й сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку встановлення певних преюдиційних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, проведення відповідних експертиз, а суду - на їх дослідження і оцінку.
Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
Зі змісту судових рішень у справі №910/6530/24 вбачається, що предметом судового розгляду є визнання недійсними пунктів, укладених договорів про закупівлю у частині включення до ціни вказаних правочинів суми ПДВ, і стягнення безпідставно сплаченої суми ПДВ за спірними договорами, інфляційних втрат і 3 % річних.
Слід зазначити, що у справі №914/998/26 предметом судового розгляду також є визнання недійсним пунктів договору в частині включення в ціну договору податку на додану вартість та стягнення безпідставно сплаченої суми ПДВ.
З огляду на викладене, беручи до уваги предмет, вимоги позовної заяви, підстави і доводи учасників справи, викладені у позовній заяві, відзиві, запереченнях в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що правовий висновок об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №910/6530/24 може мати суттєве значення для правильного вирішення спірного питання у цій справі, з точки зору стягнення безпідставно сплаченої суми ПДВ у співзв'язку з визнанням відповідного пункту договору недійсним. Крім того, постанова Верховного Суду є остаточною і виступає джерелом формування судової практики, а тому на думку суду є підстави зупинити провадження у справі № 914/998/26, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України, до закінчення розгляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №910/6530/24.
Відповідно до ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно із статтею 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Частиною 4 статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.
За змістом ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є, зокрема, справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є верховенство права.
Відповідно до ч. 4 ст. 17 Закону України “Про судоустрій і статус суддів», єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.
Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 228 ГПК України, суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Згідно із п. 11 ч. 1 ст. 229 ГПК України, провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 7 частини першої статті 228 цього Кодексу - до закінчення перегляду в касаційному порядку.
Керуючись ст.ст. 227, 228, 229, 234, 235 ГПК України , ст.ст. 17, 36 Закону України “Про судоустрій і статус суддів», суд -
1.Зупинити провадження у справі №914/998/26 до закінчення розгляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 910/6530/24.
3. Зобов'язати учасників справи повідомити суд про усунення обставин, що викликали зупинення провадження у справі.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до розділу 4 Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Суддя Уляна ДІЛАЙ