79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
13.05.2026 Справа № 914/3244/25
Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Муравець О.М., розглянувши справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «КРОКУС АГРО-ГРУП»
до відповідача: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «КАЛИНА 2025»
про стягнення 1 059 014, 59 грн.,
представники:
позивача: Батіг В.С.,
відповідача: не з'явився,
На розгляд Господарського суду Львівської області через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «КРОКУС АГРО-ГРУП» до Сільськогосподарського товариство з обмеженою відповідальністю «КАЛИНА 2025» про стягнення заборгованості 1 047 222, 59 грн.
Ухвалою суду від 27.10.2025р. позовну заяву залишено без руху та надано позивачу термін для усунення недоліків.
27.10.2025р. через систему «Електронний суд» Товариством з обмеженою відповідальністю «КРОКУС АГРО-ГРУП» подано заяву про усунення недоліків.
Ухвалою суду від 31.10.2025р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 05.12.2025р., зобов'язано сторін забезпечити учсть представників сторін у підготовче засідання.
Хід розгляду справи відображено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.
17.11.2025р. через систему «Електронний суд» відповідачем подано відзив на позовну заяву (вх.№30523/25), в якому просить суд розглядати справу без його участі.
20.11.2025р. через систему «Електронний суд» позивачем подано відповідь на відзив (вх.№30977/25).
26.11.2025р. через систему «Електронний суд» позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог (вх.№5091/25), в якій позивач додатково просить стягнути з відповідача: 16 893,49 грн - 3% річних; 29 621,10 грн - інфляційні втрати; витрати на професійну правничу допомогу у сумі 30 000,00 грн.
04.12.2025р. через систему «Електронний суд» відповідачем подано клопотання про зменшення витрат на правову допомогу (вх.№32494/25).
Протокольною ухвалою від 15.12.2025р. суд, зокрема, ухвалив прийняти до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог.
14.01.2026р. через систему «Електронний суд» відповідачем подано заяву (вх.№1204/26), в якій відповідач просить суд розглядати справу без його участі.
11.02.2026р. через систему «Електронний суд» відповідачем подано заяву (вх.№3849/26), в якій відповідач просить суд провести підготовче засідання без його участі.
Ухвалою суду від 10.02.2026р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 06.03.2026р. (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 16.02.2026р.).
Розпорядженням керівника апарату Господарського суду Львівської області від 03.03.2026р. призначено повторний автоматизований розподіл справи №914/3244/25 у зв'язку з припиненням повноважень судді Господарського суду Львівської області Мороз Н.В. (відставка).
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.03.2026р. визначено суддю Король М.Р. для розгляду поданої позовної заяви.
Відповідно ухвалою суду від 03.03.2026р. прийнято справу до розгляду, повідомлено учасників справи про зміну складу суду у даній справі та про проведення судового засідання для розгляду справи по суті 01.04.2026р.
Суть спору:
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідач у передбачений договором термін та станом на час подання позову не виконав зобов'язання щодо повернення грошових коштів за Договором поворотної фінансової допомоги.
Позиція позивача:
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що борг відповідача перед позивачем за Договором поворотної фінансової допомоги становить 1 012 500,00 грн, який просить стягнути з відповідача.
Позиція відповідача:
Як слідує зі змісту відзиву, відповідач заперечує проти позову, оскільки спірна грошова сума (1 012 500,00 грн) отримана за кукурудзу за Договором поставки № 03- 02/25-СОН від 03.02.2025., а згоди на зміну призначення платежу відповідач не надавав.
За результатами дослідження поданих доказів та матеріалів справи, пояснень представника позивача, суд встановив наступне.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «КРОКУС-АГРО ГРУП» (надалі - Позивач) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «ЩЕРБИНИ», найменування якого в подальшому змінено на Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «КАЛИНА 2025» (надалі - Відповідач) укладено Договір про надання поворотної фінансової допомоги № БПФД-3 від 14.03.2025р. (надалі - Договір).
Відповідно до п.1.1 Договору, Позивач надає Відповідачу поворотну фінансову допомогу, а Відповідач зобов'язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним Договором.
Згідно з п.2.1 Договору, поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України в межах суми 1 012 500,00 грн без ПДВ.
Поворотна фінансова допомога надається з дати підписання даного Договору шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Відповідачу з рахунку Позивача (п. 2.3 Договору).
Пунктом 3.1 Договору передбачено, що поворотна фінансова допомога підлягає поверненню до 30.04.2025р.
Так, відповідно до п. 1.1, 2.1, 2.3 Договору, Позивач перерахував 1 012 500,00 грн на поточний рахунок Відповідача, котрий зазначений у розділі «РЕКВІЗИТИ ТА ПІДПИСИ СТОРІН» Договору, що підтверджується платіжною інструкцією №3235 від 14.03.2025р. із призначенням платежу «надання поворотної фінансової допомоги згідно договору № БПФД-3 від 14.03.2025р. Сума 1 012 500,00 грн. Без ПДВ» (згідно листа Позивача вих. № 14/3 від 14.03.2025р.).
Натомість, як ствердив позивач, всупереч п. 1.1, 3.1 Договору, Відповідач не повернув Позивачу поворотну фінансову допомогу у сумі 1 012 500,00 грн до 30.04.2025р.
У зв'язку з цим, Позивач звертався до Відповідача з Претензіями-вимогами вих. № 20/05 від 20.05.2025р. та вих. №22/09 від 22.09.2025р., в яких вимагав, в тому числі, повернення поворотної фінансової допомоги за Договором у сумі 1 012 500,00 грн.
Однак, станом на 20.10.2025р. Відповідач вищезазначені вимоги не виконав, що зумовило необхідність звернення Позивача до суду з метою захисту порушених прав та майнових інтересів.
Позивач вважає, що Відповідач зобов'язаний сплатити на користь Позивача заборгованість за Договором з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, на загальну суму 1059014,59 грн (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог), з яких: 1 012 500,00 грн - сума боргу; 16 893,49 грн - 3% річних; 29 621,10 грн - інфляційні втрати.
Оцінюючи надані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом статті 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
З огляду на те, що такий договір є реальним, а платіжні документи на підтвердження передачі коштів містять посилання на договір, суд вважає такий договір укладеним, а його умови такими, що мають бути застосовані до спірних правовідносин.
З огляду на те, що свої зобов'язання щодо повернення позивачу поворотної фінансової допомоги відповідач не виконав, у нього утворилась заборгованість перед Позивачем за Договором поворотної фінансової допомоги № БПФД-3 від 14.03.2025р.у розмірі1 012 500,00 грн.
Відповідно ст.526 ЦК України, зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань щодо повернення поворотної фінансової допомоги, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів повернення отриманих від позивача коштів Відповідач суду не надав, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги Позивача про стягнення з відповідача 1 012 500,00 грн боргу підлягають задоволенню.
Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок Позивача щодо нарахування річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що Позивачем правильно визначено період та суми нарахування, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо заперечень Відповідача, суд зазначає наступне.
Відповідачем жодним чином не спростовано, що Договір про надання поворотної фінансової допомоги №БПФД-3 від 14.03.2025р. дійсно укладено (підписано) між сторонами.
Факт передачі позивачем грошових коштів належним чином підтверджено матеріалами справи.
Предметом Договору поставки № 03-02/25-СОН від 03.02.2025р. (копія з додатком та специфікацією долучено до матеріалів справи) є поставка соняшнику (а не кукурудзи).
Відтак, кошти в сумі 1 012 500,00 грн надійшли не за кукурудзу, так як договір поставки № 03-02/25-СОН від 03.02.2025р. не передбачає поставки кукурудзи, а лише стосується поставки соняшнику.
Суд зробив висновок, що Відповідач допустив порушення прав Позивача щодо своєчасного повернення грошових коштів за договором про надання поворотної фінансової допомоги. Таким чином, позовні вимоги про стягнення є обґрунтованими, законними та підлягають задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Сплачена позивачем сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією №3850 від 20.10.2025р. на суму 12 566,67 грн. та платіжною інструкцією №4009 від 21.11.2025р. на суму 141,51 грн.
Згідно п. 2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, тому витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача, а саме у сумі 12 708,18 грн.
Статтею 16 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
За приписами ст. 2 ГПК України, однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Статтею 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Так, між Позивачем та Адвокатським бюро «АНТОНА МАРТИНЕНКА» укладено Договір про надання правничої допомоги від 24.07.2023р. (надалі - Договір).
Відповідно до п. 4.2 Договору, п. 2.1 Додаткової угоди № 1 від 01.10.2025р. до Договору, а також Акту наданої правничої допомоги № 1 від 25.11.2025р., розмір гонорару (винагороди) Адвокатського бюро «АНТОНА МАРТИНЕНКА» за підготовку, подання позовної заяви та подальший супровід в суді першої інстанції господарської справи № 914/3244/25 про стягнення з Відповідача на користь Позивача заборгованості (включаючи основний борг, інфляційні втрати та три відсотки річних), що виникла за Договором про надання поворотної фінансової допомоги № БПФД-3 від 14.03.2025р., становить 30 000,00 грн.
Гонорар (винагорода) Адвокатського бюро «АНТОНА МАРТИНЕНКА» за надання вищезазначеної правничої допомоги підлягає сплаті протягом п'яти банківських днів з моменту звершення розгляду справи в суді першої інстанції (п. 3 Додаткової угоди № 1 від 01.10.2025р. до Договору).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1)чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2)чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3)поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4)дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 18.01.2024р. у справі №9901/459/21 зазначила, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись
Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019р. у справі №922/445/19 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Тобто, норми, якими встановлено, що «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачем відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, що фактично відповідає висновку, викладеному у вищевказаній постанові.
При цьому, у постанові від 05.10.2021р. у справі №907/746/17 колегія суддів Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть якщо відсутнє клопотання учасника справи про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.
Суд звертає увагу на те, що надані Позивачем документи на підтвердження розміру понесених ним витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію, зокрема, пропорційності, співмірності та розумної необхідності таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 11.12.2018р. у справі № 910/2170/18, від 18.06.2019р. у справі №922/3787/17, а також у постанові Верховного Суду від 25.08.2022р. у справі № 911/3323/14.
Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом. Вирішення питання розподілу судових витрат суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова КЦС ВС від 23.10.2024р. у справі №753/25081/21).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При цьому, критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих у підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.
Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Стосовно того, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, вже висловлювалася Велика Палата Верховного Суду (пункт 21 додаткової постанови від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020р. у справі №904/4507/18 підтримала цей висновок.
Відповідач вважає розмір правничої допомоги у сумі 30 000,00 грн. завищеним та необґрунтованим. Звертає увагу суду, що представник Позивача не надав детального опису наданих робіт (послуг), а у позовній заяві Позивач не навів попереднього розрахунку суми судових витрат в частині витрат на правничу допомогу, як того вимагає ГПК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі №904/4494/18 сформульовано висновки про те, що оскільки під час розгляду справи у суді першої інстанції позивач разом із першою заявою по суті спору не подав суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які він очікує понести у зв'язку з розглядом справи, Велика Палата Верховного Суду відмовляє у відшкодуванні таких судових витрат.
Кожна судова інстанція має вирішувати питання про розподіл судових витрат, тому особа має подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, до суду тієї інстанції, де такі витрати були понесені (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 916/24/18).
Однак, у постанові Верховний Суд від 12 жовтні 2022 року у справі № 725/42/21-ц дійшов висновку, що виходячи зі змісту положень частини 2 статті 124 ГПК України, в разі неподання учасником справи попереднього розрахунку судових витрат у суду виникає право, а не обов'язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат, тобто неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні судових витрат.
У постанові від 18 березня 2024 року у справі № 459/2350/23, Верховний Суд навів правовий висновок надання попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у їх стягненні, якщо такий розрахунок попередньо (з першою заявою по суті спору) не надавався, оскільки закон використовує термін «може відмовити», а не «відмовляє». Для цього суд має застосувати положення закону про завдання та принципи цивільного судочинства, пропорційність у цивільному судочинстві, а також конкретні обставини справи, вимоги, з якими заявник звернувся до суду, їх значення для заявника. Таким чином, хоча відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу у зв'язку з неподанням заявником попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат є правом суду, а не обов'язком, суд має враховувати конкретні обставини справи та принцип диспозитивності цивільного судочинства. Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат є обов'язковою складовою, як позовної заяви (апеляційної та касаційної скарг), так і відзиву, оскільки з огляду на положення процесуального закону попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат враховується судом під час вирішення питання про розподіл судових витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (статті 126, 129 Господарського процесуального кодексу України), дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов'язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною із застосуванням критеріїв визначених у статті 126 та частинах 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Такий обов'язок у кожному конкретному випадку реалізовується на засадах змагальності та рівності сторін, шляхом надання сторонам можливості надати свої міркування/заперечення. За наслідками оцінки обставин справи і наведених учасниками справи щодо цього питання обґрунтувань та дослідження поданих стороною доказів за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд і ухвалює рішення в цій частині.
Витрати на професійну правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені; відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Вказане узгоджується з висновком викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
Виходячи із системного аналізу законодавства, надання адвокатом правової допомоги та факт оплати таких послуг може підтверджуватися різними доказами, зокрема, наступними: договір про надання правової допомоги; розрахунок наданих послуг; детальний опис виконаних доручень клієнта; акт прийому-передачі виконаних робіт; платіжні доручення, квитанції або касові чеки на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом; інші документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги.
Саме наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу є підставою для відшкодування таких витрат.
Отже, при здійсненні розподілу витрат судом враховано якість наданих послуг та надано правову оцінку обґрунтованості заявлених витрат з врахуванням критеріїв: пов'язаності витрат з розглядом справи; обґрунтованості та пропорційним їх розміру до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
При цьому, суд не заперечує право адвоката та його клієнта на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює дані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону по справі (Відповідача).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022р. у справі № 922/1964/21 зробила висновок, що у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат, у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом, тощо (п.146).
Відтак, суд зазначає, що при погодженому між адвокатом (адвокатським бюро/об'єднанням) та клієнтом фіксованому розмірі гонорару, останній обчислюється без прив'язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги, що виключає необхідність відображення інформації про понесені адвокатом витрати часу по кожному з видів робіт (наданих послуг) в детальному описі робіт (наданих послуг) чи іншому документі, що містить такий детальний опис. Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого адвокатом (адвокатським бюро/об'єднанням) часу на надання правничої допомоги клієнту.
Процесуальним законом від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, а достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, навіть без обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії (правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 16.05.2019р. у справі №823/2638/18 та від 09.07.2019р. у справі №923/726/18).
Вирішуючи вказане питання, суд також керується тим, що судовий розсуд - це право суду, яке передбачене та реалізується на підставі чинного законодавства, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
Так, суд встановив, що предмет спору у справі не є складним для спеціаліста правника, не потребував складного аналізу правових норм та судової практики, а також складних розрахунків; відтак підготовка процесуальних документів не становила складності та не потребувала багато часу адвоката.
Суд вважає, що загальний обсяг витраченого адвокатом часу був суттєво завищеним для того, щоб відповідати розміру гонорару у 30 000,00 грн.
Відтак, суд вважає суму судових витрат Позивача на правову допомогу 15 000,00 грн. розумно необхідною, співмірною та обґрунтованою, тому саме така сума належить до розподілу між сторонами відповідно до ст.129 ГПК України.
Решта витрат на професійну (правничу) допомогу залишається за Позивачем.
Керуючись ст.ст.13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити повністю.
2.Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «КАЛИНА 2025» (місцезнаходження: Україна, 82402, Львівська обл., Стрийський р-н, місто Стрий, вул.Шевченка Т., будинок 179, офіс 209; ідентифікаційний код - 44493023) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КРОКУС АГРО-ГРУП» (місцезнаходження: Україна, 61010, Харківська обл., місто Харків, Гімназійна набережна, будинок 24, офіс 202; ідентифікаційний код - 39895178) заборгованість за Договором про надання поворотної фінансової допомоги № БПФД-3 від 14.03.2025р. у сумі 1 059 014,59 грн, з яких:
1 012 500,00 грн - сума боргу;
16 893,49 грн - 3% річних;
29 621,10 грн - інфляційні втрати.
та 12 708,18 грн. судового збору, 15 000,00 витрат на професійну правову допомогу.
3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Повне рішення складено 20.05.2026 р.
Суддя Король М.Р.