ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
16.04.2026Справа № 910/12593/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Яременко Т.Є.., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Компанії "СЕС АСТРА АБ" (SES ASTRA AB)
до Державного підприємства "Укркосмос"
про стягнення 529 267, 23 доларів США
Представники:
від позивача: Сівовна Ю.В.;
від відповідача: не з'явився;
вільний слухач: Давидова А.С.
Компанія "СЕС АСТРА АБ" (SES ASTRA AB) (далі-позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Укркосмос" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 536 472, 41 доларів США, як 3% річних за прострочення виконання виконавчого листа від 18.05.2017, виданого ухвалою Печерського районного суду м. Києва, на підставі ухвали Апеляційного суду м. Києва від 24.05.2016 у справі № 757/34281/14.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24.05.2016, яка залишена без змін постановою Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі № 757/34281/14-ц визнано та надано дозвіл на примусове виконання на території України рішення Міжнародного арбітражного суду Міжнародної торгової палати від 4 серпня 2014 року у справі № 19315/GFG за позовом компанії "СЕС АСТРА АБ" до ДП ""Укркосмос" про стягнення заборгованості за договором про надання послуг супутникового зв'язку на супутниковій системі "АСТРА" в розмірі: 3 015 650 доларів США за послуги, надані позивачем за договором про надання послуг з передачі даних; 214 970 доларів США пені за прострочення боржником (відповідачем) оплати; 84 000 доларів США арбітражних витрат позивача; 52 985 доларів США юридичних видатків та витрат позивача, а всього 3 367 605 доларів США. Проте, як зазначає позивач, відповідачем вже тривалий час не виконується грошове зобов'язання на підставі ухвали Апеляційного суду м. Києва від 24.05.2016, у зв'язку з чим позивач вважає, що наявні підстави для нарахування на зазначений борг відповідача 3 % річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 13.11.2025.
04.11.2025 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зокрема зазначає, що сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 3 122 987, 39 доларів США. Позивачем здійснено нарахування 3 % річних за період більше ніж п'ять років з 13.03.2020 по 04.07.2025, в той час як термін позовної давності щодо 3 % річних складає три роки.
11.11.2025 до суду надійшла відповідь позивача на відзив, в якій він, зокрема зазначає, що невиконання відповідачем ухвали Апеляційного суду міста Києва від 24.05.2016 у справі № 757/34281/14-ц (залишеної без змін Верховним Судом) про визнання та надання дозволу на виконання рішення арбітражного суду, стало підставою для стягнення 3% річних. Також, позивач зазначає, що строки, визначені, зокрема статтями 257, 258, ЦК України були продовжені на строк дії карантину, а в подальшому перебіг позовної давності, визначений ЦК України зупинявся на строк дії воєнного стану в Україні.
13.11.2025 до суду надійшла заява позивача про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач зазначає, що ним здійснено додаткову перевірку розрахунків та наразі розмір заборгованості відповідача перед позивачем складає 3 130 118, 25 доларів США, у зв'язку з чим позивачем здійснено перерахунок 3 % річних, тож позивач просить суд стягнути з відповідача 529 254, 99 доларів США, як 3% річних за прострочення виконання виконавчого листа від 18.05.2017, виданого ухвалою Печерського районного суду м. Києва, на підставі ухвали Апеляційного суду м. Києва від 24.05.2016 у справі № 757/34281/14.
13.11.2025 через відділ автоматизованого документообігу суд відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи, в якому у зв'язку з необхідністю додаткового часу для ознайомлення з матеріалами справи, просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату.
У підготовчому засіданні 13.11.2025, розглянувши подану позивачем заяву про зменшення розміру позовних вимог, суд визнав подану заяву такою, що відповідає вимогам ст. 46 ГПК України у зв'язку з чим прийняв її до розгляду та здійснює подальший розгляд справи виходячи з нової ціни позову - 529 254, 99 доларів США.
Також, у підготовчому засіданні 13.11.2025 оголошено перерву до 04.12.2025.
18.11.2025 до суду надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив, в яких він, зокрема зазначає, що з урахуванням здійснених відповідачем оплат на користь позивача, розмір поточної заборгованості відповідача перед позивачем складає 3 006 136,61 доларів США (3 367 605 доларів США - 361 468,39 доларів США).
04.12.2025 через відділ автоматизованого документообігу суд відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи, в якому у зв'язку з хворобою представника ДП "Укркосмос", просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату.
У підготовчому засіданні 04.12.2025, розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд відмовив у його задоволенні (мотиви викладені в ухвалі суду від 12.03.2026).
Також, у підготовчому засіданні 04.12.2025 суд на місці ухвалив відкласти підготовче засідання на 18.12.2025.
17.12.2025 до суду надійшли додаткові пояснення позивача, в яких він зокрема зазначає, що відповідач займає непослідовну позицію щодо розміру поточної заборгованості, оскільки у відзиві ним було зазначено, що сума заборгованості складає 3 122 987, 39 доларів США, а у запереченнях відповідач зазначає, що сума заборгованості становить 3 006 136,61 доларів США. Також, позивач вказує, що частина поданих відповідачем копій банківських виписок є нечитабельними, а тому з них не можна встановити будь-який зміст, зокрема і те, що відповідач перерахував кошти на банківський рахунок позивача.
18.12.2025 до суду надійшло клопотання відповідача про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги, в якому відповідач просить суд залучити до участі у справі Державне космічне агентство України, у якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державного підприємства «Укркосмос».
У підготовчому засіданні 18.12.2025, розглянувши подане відповідачем клопотання про залучення третьої особи, суд відмовив у його задоволенні (мотиви викладені в ухвалі суду від 12.03.2026).
Також, у підготовчому засіданні 18.12.2025 суд на місці ухвалив продовжити строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та оголосив перерву до 22.01.2026.
21.01.2026 та 22.01.2026 до суду надійшли заперечення відповідача на додаткові пояснення позивача, в яких відповідач зазначає, що позиція відповідача в даній судовій справі є послідовною, а уточнення розміру заборгованості носить технічний характер і підтверджено документально - банківськими виписками про операції, які відбувалися до 2018 року.
У підготовчому засіданні 22.01.2026 представник відповідача надав оригінали виписок по рахунку, копії яких наявні у матеріалах справи.
Крім того, у підготовчому засіданні 22.01.2026 оголошено перерву до 19.02.2026.
12.02.2026 до суду надійшла заява позивача про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач зазначає, що з метою отримання офіційної інформації про стан заборгованості у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, представник позивача звернувся з адвокатським запитом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. У відповідь на адвокатський запит позивачем було отримано лист Відділу № 12143/14707-33 26/20.1 від 28.01.2026, в якому зазначено, що за матеріалами виконавчого провадження № НОМЕР_1 станом на 28.01.2026 залишок боргу становить 3 130 045,75 доларів США. Тож, за період нарахування 3% річних упродовж 13.03.2020-05.04.2021 розмір заборгованості складав - 3 130 813,66 доларів США, а тому саме виходячи з цієї суми боргу має здійснюватися нарахування 3% річних за вказаний період 13.03.2020-05.04.2021, відтак, позивач просить суд стягнути з відповідача 529 267, 23 доларів США як 3% річних за прострочення виконання Виконавчого листа від 18.05.2017, виданого ухвалою Печерського районного суду м. Києва, на підставі ухвали Апеляційного суду м. Києва від 24.05.2016 у справі № 757/34281/14.
19.02.2026 до суду надійшло клопотання відповідача, в якому у зв'язку з перебуванням представника відповідача поза межами міста Києва, просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату.
У підготовчому засіданні 19.02.2026, розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд відмовив у його задоволенні (мотиви викладені в ухвалі суду від 12.03.2026).
Також, у підготовчому засіданні 19.02.2026, розглянувши подану позивачем заяву про збільшення розміру позовних вимог, суд відзначає наступне.
Частиною 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження;
Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.
Враховуючи наведене, суд визнає подану заяву такою, що відповідає вимогам ст. 46 ГПК України у зв'язку з чим приймає її до розгляду.
За таких обставин, суд розглядає справу, виходячи з нової ціни позову, а саме 3 % річних у розмірі 529 267, 23 грн.
Крім того, у підготовчому засіданні 19.02.2026 суд на місці ухвалив відкласти підготовче засідання на 12.03.2026.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/12593/25 призначено на 16.04.2026.
У цьому судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, 15.04.2026 до суду надійшло клопотання відповідача про відкладення (перенесення) розгляду справи, в якому у зв'язку з відпусткою представника Державного підприємства "Укркосмос" просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату.
Розглянувши клопотання відповідача про відкладення (перенесення) розгляду справи, суд відзначає наступне.
Відповідно до приписів ст. 56 Господарського процесуального кодексу України, сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Таким чином, юридична особа не обмежена колом осіб, які можуть представляти її інтереси в суді, а зазначені в клопотанні обставини не є підставою для його задоволення, тому суд відмовляє у задоволенні клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи.
Приймаючи до уваги, що представник відповідача був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 16.04.2026 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва
Як вбачається з судових рішень у справі № 757/3428/14-ц:
- 19.11.2014 Компанія «СЕС Астра АБ» звернулася до Печерського районного суду міста Києва з клопотанням про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення Міжнародного арбітражного суду Міжнародної торгової палати від 04 серпня 2014р. В обґрунтування поданого клопотання представник стягувача зазначає, що відповідно до Арбітражного регламенту Міжнародної торгової палати було розглянуто та вирішено справу № 19315/GFG за позовом компанії «СЕС АСТРА АБ» (SESASTRA AB) до Державного підприємства «УКРКОСМОС» про стягнення заборгованості за надані послуги з електронної передачі даних супутниковою системою «АСТРА» за період з 1 січня 2011 року по 31 січня 2014 року. Спір, що розглядався Арбітражним судом МТП у межах справи № 19315/GFG, виник на підставі Договору про надання послуг супутникового зв'язку на супутниковій системі «АСТРА» (№ документа: ASTRA UA 10-0151) від 10 червня 2010 року, укладеного між Стягувачем та Боржником який регулюється і тлумачиться у відповідності із законодавством Англії та Уельсу (абз. 1 п. 22 Договору). Оскільки послуги за Договором були надані стягувачем боржникові у повному обсязі, а боржник своїх зобов'язань за договором не виконав, остаточним арбітражним рішенням від 04 серпня 2014 року одноосібний арбітр д-р Максі Шерер (Dr. Maxi Scherer) постановив стягнути з боржника на користь стягувача: 3 015 650 доларів США заборгованості за послуги, надані стягувачем за договором про надання послуг з передачі даних; 214 970 доларів США в якості пені за прострочення боржником оплати; 84 000 доларів США арбітражних витрат позивача (стягувача); 52 985 доларів США юридичних видатків та витрат позивача (стягувача), а всього 3 367 605 доларів США.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 20.04.2015 у справі № 757/3428/14-ц клопотання Компанії «СЕС АСТРА АБ» про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення Міжнародного арбітражного суду Міжнародної торгової палати від 04 серпня 2014 - задоволено. Визнано та надано дозвіл на примусове виконання на території України рішення Міжнародного арбітражного суду Міжнародної торгової палати від 04 серпня 2014 у справі № 19315/GFG за позовом Компанії «СЕС АСТРА АБ» (SES ASTRA AВ) до Державного підприємства «Укркосмос» про стягнення заборгованості за послуги, надані за договором про надання послуг супутникового зв'язку на супутниковій системі «АСТРА» в розмірі: 3 015 650 доларів США заборгованості за послуги, надані стягувачем за договором про надання послуг з передачі даних; 214 970 доларів США в якості пені за прострочення боржником оплати; 84 000 доларів США арбітражних витрат позивача (стягувача); 52 985 доларів США юридичних видатків та витрат позивача (стягувача), а всього 3 367 605 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 20 квітня 2015р. складає 70 911 776 грн. 19 коп.
Також, ухвалено видати виконавчий лист про стягнення з Державного підприємства «Укркосмос» на користь Компанії «СЕС АСТРА АБ» (SES ASTRA AВ) суми в розмірі 3 367 605 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 20 квітня 2015р. складає 70 911 776 грн. 19 коп. Покласти на Державне підприємство «Укркосмос» судові витрати Компанії «СЕС АСТРА АБ» (SES ASTRA AВ) у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 121 грн. 80 коп.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 24.06.2015 залишено без змін ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 20.04.2015 у справі № 757/3428/14-ц.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18.11.2015 ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 20.04.2015 та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 24.06.2015 у справі № 757/3428/14-ц скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Тож, ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 26.02.2016 у справі № 757/3428/14-ц у задоволенні клопотання Компанії «СЕС АСТРА АБ» про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення Міжнародного арбітражного суду Міжнародної торгової палати від 04 серпня 2014 року по справі за позовом Компанії «СЕС АСТРА АБ» до Державного підприємства «Укркосмос» про стягнення заборгованості - відмовлено.
Проте, ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 24.05.2016 у справі № 757/34281/14-ц ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 26.02.2016 у справі № 757/3428/14-ц скасовано та постановлено нову ухвалу. Визнано та надано дозвіл на примусове виконання на території України рішення Міжнародного арбітражного суду Міжнародної торгової палати від 04 серпня 2014 у справі № 19315/GFG за позовом Компанії «СЕС АСТРА АБ» (SES ASTRA AВ) до Державного підприємства «Укркосмос» про стягнення заборгованості за послуги, надані за договором про надання послуг супутникового зв'язку на супутниковій системі «АСТРА» в розмірі 3 015 650 доларів США заборгованості за послуги, надані стягувачем за договором про надання послуг з передачі даних; 214 970 доларів США в якості пені за прострочення боржником оплати; 84 000 доларів США арбітражних витрат позивача (стягувача); 52 985 доларів США юридичних видатків та витрат позивача (стягувача),а всього 3 367 605 доларів США. Стягнуто з Державного підприємства «Укркосмос» на користь Компанії «СЕС АСТРА АБ» судовий збір у розмірі 1499, 80 грн.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09.11.2016 у справі № 757/34281/14-ц касаційну скаргу Державного підприємства «Укркосмос» задоволено. Ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 24 травня 2016 року скасовано, ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 26 лютого 2016 року залишено в силі
Постановою Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі № 757/34281/14-ц заяву Компанії «СЕС АСТРА АБ» задоволено, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09.11.2016 скасовано, а ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 24.05.2016 у справі № 757/34281/14-ц залишено в силі.
18.05.2017 на виконання ухвали Апеляційного суду міста Києва від 24.05.2016 у справі № 757/34281/14-ц Печерським районним судом міста Києва видано виконавчий лист.
11.07.2018 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іванютою І.М. винесено постанову ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа Печерського районного суду міста Києва від 18.05.2017 у справі № 757/34281/14-ц про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення Міжнародного арбітражного суду Міжнародної торгової палати від 04 серпня 2014 у справі № 19315/GFG за позовом Компанії «СЕС АСТРА АБ» (SES ASTRA AВ) до Державного підприємства «Укркосмос» про стягнення заборгованості за послуги, надані за договором про надання послуг супутникового зв'язку на супутниковій системі «АСТРА» у загальному розмірі 3 367 605 доларів США.
Проте, 07.04.2021 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Магдою С.Г. винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій ВП № НОМЕР_1, відповідно до якої зупинено вчинення виконавчих дій з примусового виконання виконавчого листа № 757/34281/14-ц виданого 18.05.2017 Печерським районним судом міста Києва до надходження від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, повідомлення про перерахування коштів на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або стягувачу.
Як зазначає позивач, станом на дату подання позову до суду виконавчий лист Печерського районного суду міста Києва від 18.05.2017 у справі № 757/34281/14-ц не виконано, а виконавчі дії не вчиняються.
Отже, обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач вже тривалий час не виконує грошове зобов'язання на підставі ухвали Апеляційного суду міста Києва від 24.05.2016 у справі № 757/34281/14-ц, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 3 % річних у розмірі 529 267, 23 доларів США за період з 13.03.2020 по 31.10.2025.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених вище норм дає змогу дійти висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.
Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Так, згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 462 Цивільного процесуального кодексу України рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.
Питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника (ч. 1 ст. 464 Цивільного процесуального кодексу України).
Згідно ч. 1 ст. 463 Цивільного процесуального кодексу України, рішення іноземного суду може бути пред'явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред'явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки.
Статтею 465 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду подається до суду безпосередньо стягувачем (його представником) або відповідно до міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, іншою особою (її представником). Якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, передбачено подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду через органи державної влади України, суд приймає до розгляду клопотання, що надійшло через орган державної влади України.
За приписами ст. 471 Цивільного процесуального кодексу України, рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, визнається в Україні, якщо його визнання передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.
Згідно п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» визнання рішення іноземного суду - поширення законної сили рішення іноземного суду на територію України в порядку, встановленому законом.
Статтею 81 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських відносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили.
Відповідно до ч. 1 ст. 82 Закону України «Про міжнародне приватне право» визнання та виконання рішень, визначених у статті 81 цього Закону, здійснюється у порядку, встановленому законом України.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999р. № 12 «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу України» не потребують виконання рішення про: визнання прав; оголошення банкрутом; визнання недійсними певних актів; визнання, оспорювання батьківства; позбавлення батьківських прав; розірвання шлюбу; встановлення фактів, що мають юридичне значення; усиновлення; визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Частиною 2 ст. 11 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що якщо застосування права іноземної держави залежить від взаємності, то вважається, що воно існує, оскільки не доведено інше.
Таким чином, принцип взаємності означає, що рішення суду певної держави повинно визнаватись та виконуватись в Україні, якщо тільки немає доказів того, що рішення українських судів не визнаються і не можуть бути виконані на території такої держави.
Відповідно до ч. 6 ст. 473 Цивільного процесуального кодексу України, за наслідками розгляду клопотання, а також заперечення у разі його надходження, суд постановляє ухвалу про визнання в Україні рішення іноземного суду та залишення заперечення без задоволення або про відмову у задоволенні клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню.
Як встановлено судом вище, ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 24.05.2016 у справі № 757/34281/14-ц, залишеною без змін постановою Верховного Суду України від 22.03.2017, визнано та надано дозвіл на примусове виконання на території України рішення Міжнародного арбітражного суду Міжнародної торгової палати від 04 серпня 2014 у справі № 19315/GFG за позовом Компанії «СЕС АСТРА АБ» (SES ASTRA AВ) до Державного підприємства «Укркосмос» про стягнення заборгованості за послуги, надані за договором про надання послуг супутникового зв'язку на супутниковій системі «АСТРА» в розмірі 3 015 650 доларів США заборгованості за послуги, надані стягувачем за договором про надання послуг з передачі даних; 214 970 доларів США в якості пені за прострочення боржником оплати; 84 000 доларів США арбітражних витрат позивача (стягувача); 52 985 доларів США юридичних видатків та витрат позивача (стягувача), а всього 3 367 605 доларів США. Стягнуто з Державного підприємства «Укркосмос» на користь Компанії «СЕС АСТРА АБ» судовий збір у розмірі 1499, 80 грн.
Частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/9823/17.
Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
При цьому, суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 в справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.11.1999 року в справі «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України» від 19.02.2009 та "Пономарьов проти України" від 03.04.2008).
Отже, обставини, які встановлені в ухвалі Апеляційного суду міста Києва від 24.05.2016 у справі № 757/34281/14-ц, яка набрала законної сили, мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
18.05.2017 на виконання ухвали Апеляційного суду міста Києва від 24.05.2016 у справі № 757/34281/14-ц Печерським районним судом міста Києва видано виконавчий лист.
Так, 11.07.2018 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іванютою І.М. було винесено постанову ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа Печерського районного суду міста Києва від 18.05.2017 у справі № 757/34281/14-ц. Проте, 07.04.2021 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Магдою С.Г. винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій ВП № НОМЕР_1.
Разом з тим, як вбачається з листа Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України № 12143/14707-33 26/20.1 від 28.01.2026, за період примусового виконання виконавчого листа Печерського районного суду міста Києва від 18.05.2017 у справі № 757/34281/14-ц платіжними дорученнями перераховано на рахунок стягувача 37 692, 54 долари США, за результатами опрацювання яких на рахунок Компанії "СЕС АСТРА АБ" (SES ASTRA AB) надійшли кошти в сумі 37 559, 25 доларів США, 5 588, 04 грн перераховано в рахунок відшкодування витрат виконавчого провадження та 114 693, 99 грн виконавчого збору. За матеріалами виконавчого провадження № НОМЕР_1 станом на 28.01.2026 залишок боргу становить 3 130 045, 75 доларів США.
Також, на підтвердження вищезазначеного Відділом долучено докази перерахування коштів у розмірі 37 559, 25 доларів США з рахунків Міністерства юстиції України безпосередньо на рахунок позивача, а саме:
- 20.09.2018 сплачено 27 167, 17 дол. США, розмір грошових коштів, що надійшли на рахунок позивача - 27 097, 47 дол. США;
- 14.11.2018 сплачено 6 658, 87 дол. США, розмір грошових коштів, що надійшли на рахунок позивача - 6 637, 08 дол. США;
- 26.11.2018 сплачено 3 078, 59 дол. США, розмір грошових коштів, що надійшли на рахунок позивача - 3 056, 79 дол. США;
- 06.04.2021 сплачено 787, 91 дол. США, розмір грошових коштів, що надійшли на рахунок позивача - 767, 91 дол. США;
Таким чином, наразі розмір заборгованості відповідача перед позивачем складає - 3 130 045,75 доларів США.
Тож, враховуючи невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати вказаних коштів на користь позивача, та відсутність в матеріалах справи доказів виконання відповідачем виконавчого листа Печерського районного суду міста Києва від 18.05.2017 у справі № 757/34281/14-ц, виданого на виконання ухвали Апеляційного суду міста Києва від 24.05.2016 у справі № 757/34281/14-ц позивачем здійснено нарахування відповідачу 3 % річних, оскільки за змістом статті 625 Цивільного кодексу України положення статті 625 Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань.
Звертаючись до суду з даним позовом позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 529 267, 23 доларів США за період з 13.03.2020 по 31.10.2025.
При цьому, суд зазначає, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. (п.7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд зазначає, що у постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 Велика Палата Верховного Суду виклала такий висновок: "Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Тобто правовідношення, в якому у відповідача виник обов'язок з оплати позивачу заборгованості у розмірі 3 130 045,75 доларів США, є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги п'ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу).
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.05.2022 у справі № 910/4235/20.
У даному випадку позивачем заявлено до стягнення суму 3 % річних за прострочення виконання виконавчого листа від 18.05.2017, виданого Печерським районним судом міста Києва, на підставі ухвали Апеляційного суду м. Києва від 24.05.2016 у справі № 757/34281/14.
Отже, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Такий правовий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), у якій відступлено від правових висновків, зроблених Верховним Судом України у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України); та від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п'ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що норми статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.
За змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень ст. 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог в одній справі не є обов'язковим.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
При цьому, Верховний Суд у постанові від 20.08.2025 у справі № 910/10616/24 виснував, що моментом початку прострочення відповідачем грошового зобов'язання у спірних правовідносинах є наступний день після набрання судовим рішеннями законної сили
Також, Верховний Суд зазначив, що у спірних правовідносинах розрахунок заборгованості інфляційних втрат на суми основного зобов'язання, а також при розрахунку заборгованості інфляційних втрат та 3% річних та суму судових витрат за рішеннями суду необхідно здійснювати з наступного дня, після набрання судовим рішенням законної сили.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 11.11.2025 у справі № 922/4785/24 та від 05.02.2026 у справі № 922/4754/24.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 64 постанови від 04.06.2019 у справі №916/190/18 (на яку також посилається скаржник) зробила такий висновок: "Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу".
Схожий висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду у пунктах 98, 99 постанови від 10.09.2025 у справі № 369/13444/20, в якій зазначено: "чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з ухваленням судового рішення щодо нього чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність актів правосуддя про стягнення заборгованості не припиняє зобов'язань сторін. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Також, суд враховує правову позицію Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладену в постанові від 23.01.2019 у справі № 320/7215/16-ц, предметом розгляду в якій були, серед іншого, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних на присуджену за рішенням суду суму судових витрат, яка не сплачена відповідачами.
У цій постанові у справі № 320/7215/16-ц Верховний Суд зазначив, що за змістом статей 524, 533-535 та 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
При цьому, суд не приймає до уваги твердження відповідача про наявність в укладеному між сторонами договорі арбітражного застереження, оскільки позовні вимоги у даній справі не охоплюються умовами арбітражного застереження, адже спір, пов'язаний з порушенням умов договору, вже був вирішений на користь позивача рішенням Міжнародного арбітражного суду Міжнародної торгової палати від 04.08.2014 і є вичерпаним, а тому виконання такого застереження у даній справі є неможливим.
Натомість правовідносини у даній справі стосуються питання щодо невиконання саме судового рішення щодо визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного арбітражу, в частині застосування положень статті 625 ЦК України.
Таким чином, арбітражне застереження у цьому випадку не може бути застосоване, оскільки обставини стосуються особливостей виконання судового рішення щодо визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного арбітражу відповідно до законодавства України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 910/17566/17.
Отже, невиконання відповідачем ухвали Апеляційного суду м. Києва від 24.05.2016 у справі № 757/34281/14-ц (залишеної без змін постановою Верховного суду України від 22.03.2017) про визнання та надання дозволу на виконання рішення арбітражного суду, є підставою для нарахування 3% річних.
Судом перевірено правильність наданого позивачем розрахунку 3% річних і встановлено, що останній відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема, проведений з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання та за відповідний період прострочення.
Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за виконавчим листом від 18.05.2017, виданим Печерським районним судом міста Києва, на підставі ухвали Апеляційного суду міста Києва від 24.05.2016 у справі № 757/34281/14, в силу положень ст. 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 529 267, 23 доларів США за період з 13.03.2020 по 05.04.2021 нараховані на суму 3 130 813, 66 доларів США (оскільки 06.04.2021 відповідачем було сплачено 767, 91 дол. США) та за період з 06.04.2021 по 31.10.2025 нараховані на суму 3 130 045, 75 доларів США, а тому вимоги позивача підлягають задоволенню.
Щодо тверджень відповідача у відзиві на позовну заяву про сплив строків позовної давності до вимоги позивача, суд зазначає наступне.
Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (зокрема, до вимоги про стягнення пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).
Відповідно до приписів статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Згідно ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Водночас, 02.04.2020 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", згідно якого Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, яким передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Тобто, строк позовної давності за вимогою про стягнення з відповідача шкоди в силу пункту 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України продовжено на строк дії карантину.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" установлено на всій території України карантин з 12.03.2020, який тривав до 01.07.2023 відповідно до постанови КМУ № 651 від 27.06.2023.
При цьому, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19.
Відповідно до п. 19 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Таким чином, на дату звернення позивача до суду з даним позовом строки позовної давності за заявленою вимогою продовжені, у зв'язку з чим позов пред'явлено в межах строку позовної давності.
Тож, з Державного підприємства "Укркосмос" на користь Компанії "СЕС АСТРА АБ" (SES ASTRA AB) підлягають стягненню 529 267, 23 доларів США - 3% річних за прострочення виконання виконавчого листа від 18.05.2017, виданого Печерським районним судом міста Києва, на підставі ухвали Апеляційного суду міста Києва від 24.05.2016 у справі № 757/34281/14.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не висвітлюються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Частинами 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на викладене, суд вважає вимоги Компанії "СЕС АСТРА АБ" (SES ASTRA AB) обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Разом з тим, суд зазначає, що при зверненні до суду з даним позовом Компанією "СЕС АСТРА АБ" (SES ASTRA AB) було сплачено судовий збір у розмірі 266 498, 52 грн, відповідно до платіжної інструкції № 1849 від 30.09.2025.
За приписами статті 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028 грн. 00 коп.) та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 059 800 грн. 00 коп.). З позовних заяв немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028 грн. 00 коп.).
Проте, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Компанією "СЕС АСТРА АБ" (SES ASTRA AB) було подано позовну заяву в електронній формі через систему «Електронний суд», відтак позивач не був обмежений у праві при сплаті судового збору застосовувати коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Тож, виходячи із заявленого розміру позовних вимог у даній справі, в силу вимог ст. 4 Закону України «Про судовий збір» позивач, з урахуванням коефіцієнту 0,8 мав би сплатити судовий збір в сумі 265 989, 07 грн (згідно офіційного курсу гривні щодо іноземних валют на сайті НБУ, курс долара станом на 30.09.2025 становив 41, 3176, тож 6 437, 67 доларів США (розмір судового збору із застосовуванням коефіцієнту 0,8 від заявленої першочергово вимоги про стягнення 536 472, 41 дол. США) х 41, 3176 = 265 989, 07 грн), однак сплатив в сумі 266 498, 52 грн, відтак при подачі позову до Господарського суду міста Києва позивачем було переплачено судовий збір в сумі 509, 45 грн.
Крім того, враховуючи що в подальшому позивачем було зменшено розмір позовних вимог до 529 267, 23 доларів США, тож позивачу підлягає поверненню судовий збір у загальному розмірі 4 081, 77 грн., з урахуванням переплаченої суми судового зборк у розмірі 509, 45 грн.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; повернення заяви або скарги; відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі; залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням); закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Таким чином, приймаючи до уваги положення ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", враховуючи те, що клопотання про повернення зайво сплаченої суми судового збору позивачем не заявлено, повернення судового збору, не здійснюється.
При цьому, суд звертає увагу, що позивач не позбавлений права звернутися до суду з відповідним клопотанням у порядку передбаченому ст. 7 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги Компанії "СЕС АСТРА АБ" (SES ASTRA AB) - задовольнити.
2. Стягнути з Державного підприємства "Укркосмос" (вул. Лютеранська, буд. 20, офіс 210, м. Київ, 01024, ідентифікаційний код - 24381357) на користь Компанії "СЕС АСТРА АБ" (SES ASTRA AB) (Чиста Сайєнс Тауер СЕ 164, 51 Чиста, Швеція ((Kista Science Tower SE 164, 51 Kista, Sweden) номер реєстрації: 556221-2141) 529 267 (п'ятсот двадцять дев'ять тисяч двісті шістдесят сім) доларів США 23 центи - 3 % річних та 262 416 (двісті шістдесят дві тисячі чотириста шістнадцять) грн 75 коп. - судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено: 20.05.2026.
Суддя Щербаков С.О.