Постанова від 15.04.2026 по справі 908/1129/25

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.04.2026 року м.Дніпро Справа № 908/1129/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Верхогляд Т.А., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційні скарги ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю “МЕРИДІАН А» на рішення Господарського суду Запорізької області від 04.09.2025

та ОСОБА_1 на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 15.09.2025 (суддя Науменко А.О.)

у справі № 908/1129/25

за первісним позовом:

позивача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю “МЕРИДІАН А»

позивача 2: ОСОБА_2

позивача 3: Акціонерного товариства “Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд “Аванпост»

позивача 4: ОСОБА_3

позивача 5: ОСОБА_4

позивача 6: ОСОБА_5

позивача 7: ОСОБА_6

до відповідача 1: Приватного акціонерного товариства “Український графіт»

до відповідача 2: ОСОБА_1

про стягнення суми

та за зустрічним позовом: ОСОБА_1

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за зустрічним позовом: Приватне акціонерне товариство “Український графіт»

до відповідачів за зустрічним позовом:

відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю “МЕРИДІАН А»

відповідача 2: ОСОБА_2

відповідача 3: Акціонерного товариства “Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд “Аванпост»

відповідача 4: ОСОБА_3

відповідача 5: ОСОБА_4

відповідача 6: ОСОБА_5

відповідача 7: ОСОБА_6

про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності (двосторонню реституцію)

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Господарського суду Запорізької області від 04.09.2025 у справі № 908/1129/25 первісний позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Український графіт» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕРИДІАН А» суму компенсації за примусово вилучені акції ПрАТ «Український графіт» з інфляційними втратами в розмірі 687 187 (шістсот вісімдесят сім тисяч сто вісімдесят сім) грн 67 коп. солідарно з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ).

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Український графіт» ідентифікаційний код юридичної особи 00196204 (вул. Північне шосе, буд. 20, м. Запоріжжя, 69600) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ) суму компенсації за примусово вилучені акції ПрАТ «Український графіт» з інфляційними втратами в розмірі 1 791 432 (один мільйон сімсот дев'яносто одна тисяча чотириста тридцять дві) грн 38 коп. солідарно з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ).

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Український графіт» ідентифікаційний код юридичної особи 00196204 (вул. Північне шосе, буд. 20, м. Запоріжжя, 69600) на користь Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Аванпост», ідентифікаційний код юридичної особи 40075925 (вул. Протасів Яр, буд. 8, м. Київ, 03038; вул. Народного ополчення, буд. 1, м. Київ, 03151) суму компенсації за примусово вилучені акції ПрАТ «Український графіт» з інфляційними втратами в розмірі 2 298 594 (два мільйони двісті дев'яносто вісім тисяч п'ятсот дев'яносто чотири) грн 21 коп. солідарно з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ).

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Український графіт» ідентифікаційний код юридичної особи 00196204 (вул. Північне шосе, буд. 20, м. Запоріжжя, 69600) на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ( АДРЕСА_3 ) суму компенсації за примусово вилучені акції ПрАТ «Український графіт» з інфляційними втратами в розмірі 2 691 561 (два мільйони шістсот дев'яносто одна тисяча п'ятсот шістдесят одна) грн 82 коп. солідарно з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ).

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Український графіт» ідентифікаційний код юридичної особи 00196204 (вул. Північне шосе, буд. 20, м. Запоріжжя, 69600) на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ( АДРЕСА_4 ; АДРЕСА_5 ) суму компенсації за примусово вилучені акції ПрАТ «Український графіт» з інфляційними втратами в розмірі 3 677 750 (три мільйони шістсот сімдесят сім тисяч сімсот п'ятдесят) грн 73 коп. солідарно з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ).

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Український графіт» ідентифікаційний код юридичної особи 00196204 (вул. Північне шосе, буд. 20, м. Запоріжжя, 69600) на користь ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_5 ( АДРЕСА_6 ) суму компенсації за примусово вилучені акції ПрАТ «Український графіт» з інфляційними втратами в розмірі 7 316 701 (сім мільйонів триста шістнадцять тисяч сімсот одна) грн 18 коп. солідарно з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ).

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Український графіт» ідентифікаційний код юридичної особи 00196204 (вул. Північне шосе, буд. 20, м. Запоріжжя, 69600) на користь ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_6 ( АДРЕСА_7 ) суму компенсації за примусово вилучені акції ПрАТ «Український графіт» з інфляційними втратами в розмірі 11 033 252 (одинадцять мільйонів тридцять три тисячі двісті п'ятдесят дві) грн 20 коп. солідарно з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ).

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Український графіт» ідентифікаційний код юридичної особи 00196204 (вул. Північне шосе, буд. 20, м. Запоріжжя, 69600) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕРИДІАН А», ідентифікаційний код юридичної особи 34925773 (вул. Мельникова, буд. 12, м. Київ, 04050) 4123 (чотири тисячі сто двадцять три) грн 13 коп. судового збору.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Український графіт» ідентифікаційний код юридичної особи 00196204 (вул. Північне шосе, буд. 20, м. Запоріжжя, 69600) на користь Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Аванпост», ідентифікаційний код юридичної особи 40075925 (вул. Протасів Яр, буд. 8, м. Київ, 03038; вул. Народного ополчення, буд. 1, м. Київ, 03151) 13 791 (тринадцять тисяч сімсот дев'яносто одна) грн 57 коп. судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕРИДІАН А», ідентифікаційний код юридичної особи 34925773 (вул. Мельникова, буд. 12, м. Київ, 04050) 4 123 (чотири тисячі сто двадцять три) грн 13 коп. судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ) 10 748 (десять тисяч сімсот сорок вісім) грн 59 коп. судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Аванпост», ідентифікаційний код юридичної особи 40075925 (вул. Протасів Яр, буд. 8, м. Київ, 03038; вул. Народного ополчення, буд. 1, м. Київ, 03151) 13 791 (тринадцять тисяч сімсот дев'яносто одна) грн 57 коп. судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ( АДРЕСА_3 ) 16 149 (шістнадцять тисяч сто сорок дев'ять) грн 37 коп. судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ( АДРЕСА_4 ; АДРЕСА_5 ) 22 066 (двадцять дві тисячі шістдесят шість) грн 51 коп. судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_5 ( АДРЕСА_6 ) 43 900 (сорок три тисячі дев'ятсот) грн 21 коп. судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_6 ( АДРЕСА_7 ) 66 199 (шістдесят шість тисяч сто дев'яносто дев'ять) грн 51 коп. судового збору.

Стягнуто Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕРИДІАН А», ідентифікаційний код юридичної особи 34925773 (вул. Мельникова, буд. 12, м. Київ, 04050) на користь Приватного акціонерного товариства «Український графіт», ідентифікаційний код юридичної особи 00196204 (вул. Північне шосе, буд. 20, м. Запоріжжя, 69600) 342 (триста сорок дві) грн 57 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Український графіт», ідентифікаційний код юридичної особи 00196204 (вул. Північне шосе, буд. 20, м. Запоріжжя, 69600) 893 (вісімсот дев'яносто три) грн 05 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Аванпост», ідентифікаційний код юридичної особи 40075925 (вул. Протасів Яр, буд. 8, м. Київ, 03038; вул. Народного ополчення, буд. 1, м. Київ, 03151) на користь Приватного акціонерного товариства «Український графіт» ідентифікаційний код юридичної особи 00196204 (вул. Північне шосе, буд. 20, м. Запоріжжя, 69600) 1 145 (одна тисяча сто сорок п'ять) грн 87 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнуто з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ( АДРЕСА_3 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Український графіт» ідентифікаційний код юридичної особи 00196204 (вул. Північне шосе, буд. 20, м. Запоріжжя, 69600) 1 341 (одна тисяча триста сорок одна) грн 77 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнуто з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ( АДРЕСА_4 ; АДРЕСА_5 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Український графіт» ідентифікаційний код юридичної особи 00196204 (вул. Північне шосе, буд. 20, м. Запоріжжя, 69600) 1 833 (одна тисяча вісімсот тридцять три) грн 39 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнуто з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_5 ( АДРЕСА_6 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Український графіт» ідентифікаційний код юридичної особи 00196204 (вул. Північне шосе, буд. 20, м. Запоріжжя, 69600) 3 647 (три тисячі шістсот сорок сім) грн 45 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнуто з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_6 ( АДРЕСА_7 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Український графіт» ідентифікаційний код юридичної особи 00196204 (вул. Північне шосе, буд. 20, м. Запоріжжя, 69600) 5 500 (п'ять тисяч п'ятсот) грн 18 коп. витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині первісного позову відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Додатковим рішенням Господарського суду Запорізької області від 15.09.2025 у справі № 908/1129/25 заяву первісних позивачів за первісним позовом про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Український графіт» ідентифікаційний код юридичної особи 00196204 (вул. Північне шосе, буд. 20, м. Запоріжжя, 69600) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕРИДІАН А», ідентифікаційний код юридичної особи 34925773 (вул. Мельникова, буд. 12, м. Київ, 04050) 2 596 (дві тисячі п'ятсот дев'яносто шість) грн 78 коп. витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Український графіт» ідентифікаційний код юридичної особи 00196204 (вул. Північне шосе, буд. 20, м. Запоріжжя, 69600) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ) 2 596 (дві тисячі п'ятсот дев'яносто шість) грн 78 коп. витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Український графіт» ідентифікаційний код юридичної особи 00196204 (вул. Північне шосе, буд. 20, м. Запоріжжя, 69600) на користь Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Аванпост», ідентифікаційний код юридичної особи 40075925 (вул. Протасів Яр, буд. 8, м. Київ, 03038; вул. Народного ополчення, буд. 1, м. Київ, 03151) 2 596 (дві тисячі п'ятсот дев'яносто шість) грн 78 коп. витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Український графіт» ідентифікаційний код юридичної особи 00196204 (вул. Північне шосе, буд. 20, м. Запоріжжя, 69600) на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ( АДРЕСА_3 ) 2 596 (дві тисячі п'ятсот дев'яносто шість) грн 78 коп. витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Український графіт» ідентифікаційний код юридичної особи 00196204 (вул. Північне шосе, буд. 20, м. Запоріжжя, 69600) на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ( АДРЕСА_4 ; АДРЕСА_5 ) 2596 (дві тисячі п'ятсот дев'яносто шість) грн 78 коп. витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Український графіт» ідентифікаційний код юридичної особи 00196204 (вул. Північне шосе, буд. 20, м. Запоріжжя, 69600) на користь ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_5 ( АДРЕСА_6 ) 2 596 (дві тисячі п'ятсот дев'яносто шість) грн 78 коп. витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Український графіт» ідентифікаційний код юридичної особи 00196204 (вул. Північне шосе, буд. 20, м. Запоріжжя, 69600) на користь ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_6 ( АДРЕСА_7 ) 2 596 (дві тисячі п'ятсот дев'яносто шість) грн 78 коп. витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕРИДІАН А», ідентифікаційний код юридичної особи 34925773 (вул. Мельникова, буд. 12, м. Київ, 04050) 2 596 (дві тисячі п'ятсот дев'яносто шість) грн 78 коп. витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ) 2 596 (дві тисячі п'ятсот дев'яносто шість) грн 78 коп. витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Аванпост», ідентифікаційний код юридичної особи 40075925 (вул. Протасів Яр, буд. 8, м. Київ, 03038; вул. Народного ополчення, буд. 1, м. Київ, 03151) 2 596 (дві тисячі п'ятсот дев'яносто шість) грн 78 коп. витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ( АДРЕСА_3 ) 2 596 (дві тисячі п'ятсот дев'яносто шість) грн 78 коп. витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ( АДРЕСА_4 ; АДРЕСА_5 ) 2 596 (дві тисячі п'ятсот дев'яносто шість) грн 78 коп. витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_5 ( АДРЕСА_6 ) 2 596 (дві тисячі п'ятсот дев'яносто шість) грн 78 коп. витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_6 ( АДРЕСА_7 ) 2 596 (дві тисячі п'ятсот дев'яносто шість) грн 78 коп. витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині заяви відмовлено.

Не погодившись з вказаними рішенням та додатковим рішенням ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, згідно якої просить рішення господарського суду Запорізької області від 04.09.2025р. по справі № 908/1129/25 скасувати в частині задоволення первісного позову на суму 29 496 480,20 грн та відмови у задоволенні зустрічного позову та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити повністю, а зустрічний позов повністю задовольнити.

Визнати недійсним правочини щодо застосування ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Меридіан А», ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Аванпост», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (як правонаступника ОСОБА_7 , РНОКПП НОМЕР_7 , ОСОБА_8 , PHOKПП НОМЕР_8 та ОСОБА_9 , РНОКПП НОМЕР_9 ), ОСОБА_6 процедури обов'язкового продажу (примусового викупу) належних їм на праві власності акцій Приватного акціонерного товариства «Український графіт» за Публічною безвідкличною вимогою ОСОБА_1 б/н від 12.02.2019 про придбання акцій в усіх власників акцій Приватного акціонерного товариства «Український графіт» код за ЄДРПОУ -00196204, місцезнаходження: Україна, 69600, Запорізька область, м. Запоріжжя, вулиця Північне шосе, будинок 20 (надалі - «Товариство»)

Застосувати наслідки недійсності правочинів (двосторонню реституцію), а саме:

2.1. Зобов'язати ОСОБА_1 повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Меридіан А» 3 737 штук простих іменних акцій ПрАТ «УКРГРАФІТ» (ISIN НОМЕР_10 ) що були придбані ОСОБА_1 у Товариства з обмеженою відповідальністю «Меридіан А» за Публічною безвідкличною вимогою ОСОБА_1 б/н від 12.02.2019 про придбання акцій в усіх власників акцій Приватного акціонерного товариства «Український графіт» код за ЄДРПОУ -00196204, місцезнаходження: Україна, 69600, Запорізька область, м. Запоріжжя, вулиця Північне шосе, будинок 20 (надалі - «Товариство») Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Меридіан А» на користь ОСОБА_1 12 518,95 грн, які були одержані з рахунку умовного зберігання (ескроу) в процедурі обов'язкового продажу акцій ПрАТ «УКРГРАФІТ» за Публічною безвідкличною вимогою ОСОБА_1 б/н від 12.02.2019 про придбання акцій в усіх власників акцій Приватного акціонерного товариства «Український графіт» код за ЄДРПОУ -00196204, місцезнаходження: Україна, 69600, Запорізька область, м. Запоріжжя, вулиця Північне шосе, будинок 20 (надалі - «Товариство»);

2.2.Зобов'язати ОСОБА_1 повернути ОСОБА_2 9 742 штук простих іменних акцій ПрАТ «УКРГРАФІТ» (ISIN НОМЕР_10 ) що були придбані ОСОБА_1 у ОСОБА_2 за Публічною безвідкличною вимогою ОСОБА_1 б/н від 12.02.2019 про придбання акцій в усіх власників акцій Приватного акціонерного товариства «Український графіт» код за ЄДРПОУ -00196204, місцезнаходження: Україна, 69600, Запорізька область, м. Запоріжжя, вулиця Північне шосе, будинок 20. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 32 635,70 грн, які були одержані з рахунку умовного зберігання (ескроу) в процедурі обов'язкового продажу акцій ПрАТ «УКРГРАФІТ» за Публічною безвідкличною вимогою ОСОБА_1 б/н від 12.02.2019 про придбання акцій в усіх власників акцій Приватного акціонерного товариства «Український графіт» код за ЄДРПОУ -00196204, місцезнаходження: Україна, 69600, Запорізька область, м. Запоріжжя, вулиця Північне шосе, будинок 20;

2.3. Зобов'язати ОСОБА_1 повернути Акціонерному товариству «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Аванпост» 12 500 штук простих іменних акцій ПрАТ «УКРГРАФІТ» (ISIN НОМЕР_10 ) що були придбані ОСОБА_1 у Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Аванпост» за Публічною безвідкличною вимогою ОСОБА_1 б/н від 12.02.2019 про придбання акцій в усіх власників акцій Приватного акціонерного товариства «Український графіт» код за ЄДРПОУ -00196204, місцезнаходження: Україна, 69600, Запорізька область, м. Запоріжжя, вулиця Північне шосе, будинок 20. Стягнути з Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Аванпост» на користь ОСОБА_1 41 875 грн, які були одержані з рахунку умовного зберігання (ескроу) в процедурі обов'язкового продажу акцій ПрАТ «УКРГРАФІТ» за Публічною безвідкличною вимогою ОСОБА_1 б/н від 12.02.2019 про придбання акцій в усіх власників акцій Приватного акціонерного товариства «Український графіт» код за ЄДРПОУ -00196204, місцезнаходження: Україна, 69600, Запорізька область, м. Запоріжжя, вулиця Північне шосе, будинок 20.

2.4. Зобов'язати ОСОБА_1 повернути ОСОБА_3 14 637 штук простих іменних акцій ПрАТ «УКРГРАФІТ» (ISIN НОМЕР_10 ) що були придбані ОСОБА_1 у ОСОБА_3 за Публічною безвідкличною вимогою ОСОБА_1 б/н від 12.02.2019 про придбання акцій в усіх власників акцій Приватного акціонерного товариства «Український графіт» код за ЄДРПОУ -00196204, місцезнаходження: Україна, 69600, Запорізька область, м. Запоріжжя, вулиця Північне шосе, будинок 20. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 49 033,95 грн, які були одержані з рахунку умовного зберігання (ескроу) в процедурі обов'язкового продажу акцій ПрАТ «УКРГРАФІТ» за Публічною безвідкличною вимогою ОСОБА_1 б/н від 12.02.2019 про придбання акцій в усіх власників акцій Приватного акціонерного товариства «Український графіт» код за ЄДРПОУ -00196204, місцезнаходження: Україна, 69600, Запорізька область, м. Запоріжжя, вулиця Північне шосе, будинок 20.

2.5. Зобов'язати ОСОБА_1 повернути ОСОБА_4 20 000 штук простих іменних акцій ПрАТ «УКРГРАФІТ» (ISIN НОМЕР_10 ) що були придбані ОСОБА_1 у ОСОБА_4 за Публічною безвідкличною вимогою ОСОБА_1 б/н від 12.02.2019 про придбання акцій в усіх власників акцій Приватного акціонерного товариства «Український графіт» код за ЄДРПОУ -00196204, місцезнаходження: Україна, 69600, Запорізька область, м. Запоріжжя, вулиця Північне шосе, будинок 20. Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 67 000,00 грн, які були одержані з рахунку умовного зберігання (ескроу) в процедурі обов'язкового продажу акцій ПрАТ «УКРГРАФІТ» за Публічною безвідкличною вимогою ОСОБА_1 б/н від 12.02.2019 про придбання акцій в усіх власників акцій Приватного акціонерного товариства «Український графіт» код за ЄДРПОУ -00196204, місцезнаходження: Україна, 69600, Запорізька область, м. Запоріжжя, вулиця Північне шосе, будинок 20.

2.6. Зобов'язати ОСОБА_1 повернути ОСОБА_5 (як правонаступнику ОСОБА_7 , РНОКПП НОМЕР_7 , ОСОБА_8 , PHOKПП НОМЕР_8 та ОСОБА_9 , РНОКПП НОМЕР_9 ) 39 789 штук простих іменних акцій ПрАТ «УКРГРАФІТ» (ISIN НОМЕР_10 ) що були придбані ОСОБА_1 у ОСОБА_5 за Публічною безвідкличною вимогою ОСОБА_1 б/н від 12.02.2019 про придбання акцій в усіх власників акцій Приватного акціонерного товариства «Український графіт» код за ЄДРПОУ -00196204, місцезнаходження: Україна, 69600, Запорізька область, м. Запоріжжя, вулиця Північне шосе, будинок 20. Стягнути з ОСОБА_5 (як правонаступника ОСОБА_7 , РНОКПП НОМЕР_7 , ОСОБА_8 , PHOKПП НОМЕР_8 та ОСОБА_9 , РНОКПП НОМЕР_9 ) на користь ОСОБА_1 133 293,15 грн, які були одержані з рахунку умовного зберігання (ескроу) в процедурі обов'язкового продажу акцій ПрАТ «УКРГРАФІТ» за Публічною безвідкличною вимогою ОСОБА_1 б/н від 12.02.2019 про придбання акцій в усіх власників акцій Приватного акціонерного товариства «Український графіт» код за ЄДРПОУ -00196204, місцезнаходження: Україна, 69600, Запорізька область, м. Запоріжжя, вулиця Північне шосе, будинок 20.

2.7. Зобов'язати ОСОБА_1 повернути ОСОБА_6 60 000 штук простих іменних акцій ПрАТ «УКРГРАФІТ» (ISIN НОМЕР_10 ) що були придбані ОСОБА_1 у ОСОБА_6 за Публічною безвідкличною вимогою ОСОБА_1 б/н від 12.02.2019 про придбання акцій в усіх власників акцій Приватного акціонерного товариства «Український графіт» код за ЄДРПОУ -00196204, місцезнаходження: Україна, 69600, Запорізька область, м. Запоріжжя, вулиця Північне шосе, будинок 20. Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 201 000 грн, які були одержані з рахунку умовного зберігання (ескроу) в процедурі обов'язкового продажу акцій ПрАТ «УКРГРАФІТ» за Публічною безвідкличною вимогою ОСОБА_1 б/н від 12.02.2019 про придбання акцій в усіх власників акцій Приватного акціонерного товариства «Український графіт» код за ЄДРПОУ -00196204, місцезнаходження: Україна, 69600, Запорізька область, м. Запоріжжя, вулиця Північне шосе, будинок 20.

3. У випадку, якщо Центральний апеляційний господарській суд не відмовить у первісному позові повністю, то в порядку п. 2 та п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України - залишити первісний позов без розгляду.

Скасувати додаткове рішення господарського суду Запорізької області від 15.06.2025р у справі № 908/1129/25, яким стягнуто з первісних відповідачів на користь первісних позивачів витрати на професійну правничу допомогу та ухвалити нове додаткове рішення, яким у задоволенні заяви первісних позивачів про стягнення з первісних відповідачів витрат на професійну правничу допомогу відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що оскаржуване рішення прийняте за неповного з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків суду першої інстанції встановленим обставинам справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- задоволення зустрічного позову повністю виключає задоволення первісного позову (про це прямо вказується в ухвалі КГС ВС від 02.04.2025р по справі № 908/3492/19 в рамках саме цій конкретній процедурі обов'язково продажу акцій ПрАТ «УКРГРАФІТ» за Публічною безвідкличною вимогою ОСОБА_1 б/н від 12.02.2019 про придбання акцій в усіх власників акцій ПрАТ «УКРГРАФІТ», в якій КГС ВС погоджується, що у разі визнання судом такого правочину недійсним, одним з обов'язкових наслідків є двостороння реституція, спрямована на відновлення status quo ante у фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення такого правочину (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024р. у справі № 918/1043/21);

- правильне чи неправильне усвідомлення та сприйняття дійсних обов'язків зустрічного позивача за оскаржуваним правочином повністю залежало від створеною Державою України системою оцінки майна (і акцій як різновиду майна), яку виконують спеціальні суб'єкти, які мають відповідні дозвільні свідоцтва та сертифікати, видані компетентними органами Держави Україна. Таким, чином зустрічний позивач добросовісно покладався на спеціального суб'єкта оціночної діяльності (Звіт з оцінки ТОВ «Фінпрайс» оцінювач Бутко І.В.) , який перебував в державному реєстрі оцінювачів та суб'єктів оціночної діяльності, та провів незалежну та професійну оціночну діяльність. Таким чином, будь-які помилки такого суб'єкта оціночної діяльності та оцінювача, як спеціального суб'єкта, діяльність якого дозволяється і контролюється Державою, порушує позитивний обов'язок Держави України забезпечити «належне урядування», а відтак і не можуть покладатися виключно на приватного суб'єкта - зустрічного позивача, оскільки це, термінами ЄСПЛ, покладає на зустрічного позивача «індивідуальний і надмірний тягар», що порушує «принцип пропорційності» та «справедливий баланс», адже Держава в певній мірі також причетна до такої помилки, оскільки не запровадила дієвий контроль та дозвільну систему, яка б унеможливила такі помилки з боку спеціальних суб'єктів - суб'єктів оціночної діяльності та оцінювачів. При чому вищезазначене спростовує доводи суду першої інстанції про те, що Петров Б.Ф. «міг залучати альтернативних фахівців (спеціалістів) з оцінки майна», адже жоден нормативно-правовий акт не зобов'язує залучати двох, десятьох оцінювачів. Згідно закону цілком достатньо одного, якому Держава дозволила займатись професійною оціночною діяльністю;

- ринкова вартість на рівні 3,35 грн була також самостійно та незалежно від зустрічного позивача визначена аж 3 (трьома) різними державними (незалежними) та найфаховішими в Україні спеціалізованими судовими Науково-дослідними експертними установами. При цьому існує законодавча заборона будь-кому втручатися в проведення експертизи, що є необхідною гарантією незалежності та правильності висновку експертів. Визначення способу проведення експертизи (вибір певних методик, (методів дослідження)) належить до компетенції експерта;

- зустрічні відповідачі (первісні позивачі) у первісному позову так, і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні стверджують, з посиланням на Постанову судової Палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 15.06.2022р. по справі № 905/671/19 (тобто, яка з'явилась через понад 3 роки після вчинення оскаржуваного правочину), і питання на ній розглядались є вкрай складними, а тому власне і розглядались аж на Палаті КГС Верховного Суду, що ціна обов'язкового викупу акцій в процедурі сквіз-ауту має бути не нижче ніж вартість чистих активів, тобто для Приватного акціонерного товариства «Український графіт» за Публічною безвідкличною вимогою ОСОБА_1 б/н від 12.02.2019 про придбання акцій в усіх власників акцій Приватного акціонерного товариства «Український графіт» код за ЄДРПОУ -00196204, місцезнаходження: Україна, 69600, Запорізька область, м. Запоріжжя, вулиця Північне шосе, будинок 20 (надалі - «Товариство») ціна 1 простої іменної акції повинна бути не менше ніж 52,77 грн (і це без врахування індексу інфляції, тощо);

- ч. 1 ст. 216 ЦК України встановлює в імперативному порядку єдино можливі наслідки недійсності правочину: У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування;

- зустрічні відповідачі вже звертались із відповідними позовами про визнання правочинів недійсними до Господарського суду Запорізької області у справах № 908/2464/22 та № 908/2437/22 через невірно визначену ціну обов'язкового продажу акцій. У зазначених справах в задоволенні позовів було відмовлено через обрання неефективного способу захисту: була заявлена лише вимога про визнання правочину недійсним, але без застосування наслідків недійсності правочину. Наразі у зустрічному позові якраз і заявлена позовна вимога про застосування наслідків недійсності правочинів шляхом застосування двосторонньої реституції і за неї зустрічним позивачем сплачено судовий збір (по суті те, що не зробили первісні позивачі);

- позовна давність не сплинула;

- неможливо змінити (у бік збільшення) ціну викупу акцій, які були викуплені в процедурі примусового викупу акцій (сквіз-аут) у міноритарного акціонера на підставі публічної безвідкличної вимоги, якщо не визнано судом недійсним оспорюваний правочин з такого примусового викупу акцій в процедурі сквіз-аут (в якому ціна є істотною умовою правочину). І відповідно щодо єдино можливого правового наслідку визнання такого правочину (з примусового викупу акцій у процедурі сквіз-ауту) недійсним застосування двосторонньої реституції разом зі стягненням збитків, завданих недійсністю такого правочину;

- відсутні підстави для застосування до відносин, що виникли між позивачем та відповідачем, при примусовому викупі акцій (сквіз-аут) норм глави 83 ЦК України та співвідношення (конкуренції) способів захисту порушеного права в процедурі примусового викупу акцій (сквіз-аут) з огляду на актуальні висновки Великої Палати Верховного Суду та висновків інших касаційних судів Верховного Суду;

- відсутні підстави для застосування в цій справі ч. 6 ст. 65-2 Закону України «Про акціонері товариства» (в редакції чинній на час спірних правовідносин), а саме визначення ціни обов'язкового (примусового) продажу (викупу) акцій ПрАТ «Укрграфіт» в подвійному розмірі;

- розрахунок первісних позовних вимог є необґрунтованим та незаконним, виходячи необхідності врахування вже фактично сплаченої вартості обов'язкового продажу (примусового викупу) акцій ПрАТ «Укрграфіт»;

- незаконним є нарахування інфляційних втрат на штрафні санкції.

Також, скаржник подав заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (в порядку ч. 3 ст. 255 ГПК України)

Не погоджуючись з ухвалою Господарського суду Запорізької області від 03.07.2025р у справі № 908/1129/25 якою було відмовлено у задоволенні клопотання ПрАТ «Український графіт» від 03.06.2025р № 16/1219 (вх № господарського суду Запорізької області № 11295/08-08/25 від 03.06.2025р) про залишення без розгляду позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Меридіан А», ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Аванпост», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (як правонаступника ОСОБА_7 , РНОКПП НОМЕР_7 , ОСОБА_8 , PHOKПП НОМЕР_8 та ОСОБА_9 , РНОКПП НОМЕР_9 ), ОСОБА_6 до ОСОБА_1 та ПрАТ «Український графіт» про стягнення збитків або про стягнення набутого без достатньої правової підстави (безпідставне збагачення за рахунок недоплати міноритарному акціонеру) за ст. 1212, 1214 ЦК України, просить залишити позов про стягнення збитків або про стягнення набутого без достатньої правової підстави (безпідставне збагачення за рахунок недоплати міноритарному акціонеру) за ст. 1212, 1214 ЦК України без розгляду в порядку п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України (оскільки подана позовна заява не підписана).

Вважає ухвалу Господарського суду Запорізької області від 03.07.2025р у справі №908/1129/25 якою було відмовлено у задоволенні клопотання представника первісних відповідачів ОСОБА_10 щодо зобов'язання учасника справи надати відповіді згідно клопотання про визнання судом відсутності підстав у первісних позивачів для відмови від відповіді на запитання, поставлені первісним відповідачем ПрАТ «Український графіт» (в порядку ст. 90 ГПК України) та зобов'язання первісних позивачів надати вичерпні відповіді по суті і в належній формі (в порядку ч. 6 ст. 90 ГПК України) зареєстровано в «Електронному суді» 30.06.20235р за № 12269/08-08/25 незаконною та необґрунтованою.

Крім того, наголошує, що в частині відмови у задоволенні первісного позову на користь ОСОБА_1 слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу пропорційну сумі відмовлених первісних позовних вимог, чого не було зроблено судом першої інстанції.

Додатково повідомляє, що ухвалою Касаційного господарського суду Верховного Суду від 02.04.2025р по справі № 908/3492/19 по конкретній процедурі обов'язкового продажу акцій ПрАТ «УКРГРАФІТ» за Публічною безвідкличною вимогою ОСОБА_1 б/н від 12.02.2019 про придбання акцій в усіх власників акцій ПрАТ «УКРГРАФІТ») було, серед іншого, визнано нечинними постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.11.2024 (див. п. 4 резолютивної частини Ухвали Касаційного господарського суду Верховного Суду від 02.04.2025р по справі № 908/3492/19).

Щодо оскарження додаткового рішення суду про стягнення витрат на правничу допомогу від 15.09.2025 у справі № 908/1129/25, апелянт зазначає, що таке підлягає скасуванню як невід'ємна частина оскаржуваного основного рішення. Окремо зауважує, що представник первісних відповідачів адвокат Задорожний подав клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката первісних позивачів, які підлягають розподілу між сторонами (в порядку ч. 5 ст. 126 ГПК України) Вих. № 0309-3/25 від 03.09.2025р., сформоване и системі «Електронний суд» 03.09.2025р (вх. господарського суду Запорізької області в системі «Електронний суд» № 17831/08-08/25 від 04.09.2025р). Втім, не всі аргументи зазначеного клопотання були враховані судом першої інстанції (щодо не зазначення в первісному позові попередньої (орієнтовної) суми судових витрат; необґрунтоване зазначення до відшкодування не необхідних витрат для надання правничої допомоги; щодо включення до витрат на правничу допомогу «подвійних витрат» на представництво інтересів в суді першої інстанції та їх неспівмірність).

Також, не погодившись з вказаним рішенням Товариством з обмеженою відповідальністю “МЕРИДІАН А» подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 04.09.2025 у справі №908/1129/25 в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами і ухвалити нове рішення, яким задовольнити в повному обсязі позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Меридіан А», ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний фонд «Аванпост», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , пред'явлені до Приватного акціонерного товариства «Український графіт», ОСОБА_1 в позовній заяві про стягнення збитків або про стягнення набутого без достатньої правової підстави (безпідставне збагачення за рахунок недоплати міноритарному акціонеру) за ст.ст.1212, 1214 ЦК України, а саме:

- стягнути солідарно з Приватного акціонерного товариства «Український графіт» (ЄДРПОУ 00196204), гр. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Меридіан А» (ЄДРПОУ 34925773) відсотки за користування чужими грошовими коштами на загальну суму 333 531 (триста тридцять три тисячі п'ятсот тридцять одна) грн. 21 коп.;

- стягнути солідарно з Приватного акціонерного товариства «Український графіт» (ЄДРПОУ 00196204), гр. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) відсотки за користування чужими грошовими коштами на загальну суму 869 483 (вісімсот шістдесят дев'ять тисяч чотириста вісімдесят три) грн. 90 коп.;

- стягнути солідарно з Приватного акціонерного товариства «Український графіт» (ЄДРПОУ 00196204), гр. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний фонд «Аванпост» (ЄДРПОУ 40075925) відсотки за користування чужими грошовими коштами на загальну суму 1 115 638 (один мільйон сто п'ятнадцять тисяч шістсот тридцять вісім) грн. 33 коп.;

- стягнути солідарно з Приватного акціонерного товариства «Український графіт» (ЄДРПОУ 00196204), гр. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) відсотки за користування чужими грошовими коштами на загальну суму 1 306 367 (один мільйон триста шість тисяч триста шістдесят сім) грн. 83 коп.;

- стягнути солідарно з Приватного акціонерного товариства «Український графіт» (ЄДРПОУ 00196204), гр. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_4 ) відсотки за користування чужими грошовими коштами на загальну суму 1 785 021 (один мільйон сімсот вісімдесят п'ять тисяч двадцять одна) грн. 32 коп.;

- стягнути солідарно з Приватного акціонерного товариства «Український графіт» (ЄДРПОУ 00196204), гр. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_5 ) відсотки за користування чужими грошовими коштами на загальну суму 3 551 210 (три мільйона п'ятсот п'ятдесят одна тисяча двісті десять) грн. 66 коп.;

- стягнути солідарно з Приватного акціонерного товариства «Український графіт» (ЄДРПОУ 00196204), гр. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_6 ) відсотки за користування чужими грошовими коштами на загальну суму 5 355 063 (п'ять мільйонів триста п'ятдесят п'ять тисяч шістдесят три) грн. 97 коп.

Скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 04.09.2025 у справі №908/1129/25 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Меридіан А», ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний фонд «Аванпост», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь Приватного акціонерного товариства «Український графіт» судових витрат на професійну допомогу.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що оскаржуване рішення прийняте при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- правову природу відсотків за користування чужими грошовими коштами необхідно розглядати через економічну сутність грошей - приносити прибуток, а це в свою чергу не дозволяє визначити цю плату як санкцію у вигляді обтяження для боржника, що притаманно для цивільно-правової відповідальності. Крім того, для сплати відсотків за користування чужими грошовими коштами достатньо факту притримання боржником на свою користь грошей кредитора. У такий спосіб тут встановлюється презумпція: якщо особа користується чужими грошовими коштами, то вона зобов'язана сплатити за це. А якщо особа ще й умисно утримує чужі грошові кошти, то вона має додатково за це заплатити. При цьому якщо в договорі не визначено розмір процентів за користування чужими коштами та він не встановлений в законі, то ст.1048 ЦК України встановлює розмір процентів на рівні облікової ставки Національного банку України, при чому у разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Натомість в процедурі сквіз-ауту відсутній договір між заявником Публічної безвідкличної вимоги і міноритарними акціонерами, або в крайньому випадку в самій цій вимозі не зазначено розміру процентів за користування чужими грошовими коштами. Таких відсотків не могло бути зазначено апріорі з врахуванням того факту, що мажоритарний акціонер свідомо шов на те, щоб: 1) заплатити за чужу власність у меншому розмірі; 2) якомога довше безоплатно користуватись чужими грошовими коштами. Однак, виходячи з правових висновків, зазначених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, Велика Палата Верховного Суду пропонує за неправомірне користування чужими грошовими коштами ще й знизити до мінімуму відсоток за користування чужими грошовими коштами та об'єднати регулятивну і охоронну норму із застосуванням найменшого відсотка - 3% річних, що не є логічним і справедливим. З метою забезпечення суспільної справедливості та подолання сумнівів щодо правильності тлумачення вимог чинного законодавства у контексті спірних правовідносин є всі підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду питання щодо відступу від правової позиції, викладеної у справі № 910/10156/17, оскільки поточне тлумачення ч. 2 ст. 625 та ст.ст. 1214, 536, 1048 ЦК України у подібних спорах не стимулює порушників прав власності інших осіб відновлювати порушені права постраждалих осіб. Міноритарні акціонери протягом 8 років виборювали у судової системи право на справедливий та ефективний захист в зв'язку з неякісним спеціальним законом щодо процедури сквіз-аут та відсутності в нашій країні психології поважного ставлення до чужої власності. Наразі Верховним Судом надані слушні правові висновки, які допомагають міноритарним акціонерам відновити свої порушені права власності в зв'язку з неправомірно проведеними процедурами обов'язкового продажу акцій. Натомість проблема щодо оперативного відновлення порушених прав власності міноритарних акціонерів залишається актуальною, оскільки мажоритарні акціонери зацікавлені якнайдовше безоплатно користуватись грошовими коштами міноритарних акціонерів;

- задовольняючи позовні вимоги за первісним позовом в частині, суд першої інстанції фактично визнав, що спір виник внаслідок неправильних дій Відповідачів, також суд першої інстанції є свідком, що з 2019 року Відповідачі не мають наміру вирішувати спір мирним шляхом, а використовують політику затягування відновлення порушених прав міноритарних акціонерів. Однак враховуючи таку недобросовісну поведінку Відповідачів, суд першої інстанції вважав, що буде справедливим ще й стягнути на користь Відповідача-1 судові витрати на професійну допомогу, що не узгоджуються з положеннями п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Таким чином, не дивлячись на те, що в цій справі суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги Позивачів, однак суд першої інстанції не врахував п.п.3,4 ч.5 та ч.9 ст.129 ГПК України, коли позитивно визначався в питанні щодо стягнення судових витрат на користь порушника цивільних прав інших осіб, який винний в існуванні цього спору та жодного разу не продемонстрував про намір вирішити спір мирним шляхом з метою якнайшвидшого відновлення грубо порушених прав власності інших осіб.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.11.2025 об'єднано апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “МЕРИДІАН А» на рішення Господарського суду Запорізької області від 04.09.2025 у справі № 908/1129/25 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Запорізької області від 04.09.2025 та на додаткове рішення від 15.09.2025 у справі № 908/1129/25. Розгляд апеляційних скарг призначено у судовому засіданні з викликом сторін на 21.01.2026 о 10 год. 00 хв.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

07.11.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 та ПрАТ Український графіт» надійшов відзив на апеляційну скаргу первісних позивачів, в якому просять скаргу залишити без задоволення, натомість апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

10.11.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від позивачів за первісним позовом надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просять його скаргу на судові рішення залишити без задоволення.

09.02.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшла заява «Про надання до відома Ютьюб трансляцію круглого столу «Проблемні питання squeeze-out в Україні та шляхи їхнього вирішення» проведеного в Укрінформ та організованого Федерацією роботодавців України з участю народних депутатів Україна, представників Тимчасовою спеціальної комісії Верховної Ради України з питань захисту прав інвесторів, Фонду державного майна України, профспілок металургів та гірняків, бізнесу та інвесторів, науковців та Верховного Суду (спікер палати з корпоративних спорів КГС ВС Кібенко О.Р.)».

В судовому засіданні 15.04.2026 брали участь представники сторін.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Представник позивачів за первісним позовом та апелянта ТОВ «МЕРИДІАН А» підтримала доводи апеляційної скарги та просила рішення в оскаржуваній частині скасувати та прийняти нове - про повне задоволення первісних позовних вимог. Натомість заперечила проти апеляційної скарги ОСОБА_1 , зокрема, з підстав, наведених у відзиві, наполягала на необхідності залишення її без задоволення.

Представник відповідачів за первісним позовом та апелянта ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги та просив рішення в оскаржуваній частині скасувати та прийняти нове - про відмову в задоволенні первісних позовних вимог та задоволення вимог за зустрічним позовом. Натомість заперечив проти апеляційної скарги ТОВ «МЕРИДІАН А», зокрема, з підстав, викладених у відзиві, наголосив на відсутності підстав для її задоволення.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційні скарги належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01.02.2019 громадянином України ОСОБА_1 (учасник 1), Пайовим товариством Генезес Інвест (OU Geneses Invest, Естонія) (учасник 2), Компанією «ІНТЕРГРАФІТ ХОЛДІНГС КОМПАНІ ЛІМІТЕД» (Intergraphite Holdings Company Limited, Бермудські острови) (учасник 3), Пайовим товариством Реетвекс (Osauhing Reetvex, Естонія) (учасник 4) та Пайовим товариством Талієнталь (OU Talienthal, Естонія) (учасник 5) укладений договір про спільну діяльність (далі - Договір про спільну діяльність), відповідно до умов якого сторони зобов'язалися діяти спільно без створення юридичної особи для досягнення цілей: придбання акцій, емітентом яких є ПрАТ «Український графіт», у всіх власників акцій Товариства, які не є сторонами договору, в порядку, визначеному статтею 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства», у власність визначених Договором осіб (підпункт 1.1.1 пункту 1.1). Ведення справ за Договором про спільну діяльність покладається на Учасника 1 (пункт 4.1 Договору про спільну діяльність). Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Куксовою М.С., у присутності якої підписаний даний договір, та зареєстрований за реєстровим № 515.

Відповідно до змісту пункту 2.1 Договору про спільну діяльність, в редакції Договору № 1 від 04.02.2019 про внесення змін до Договору про спільну діяльність, станом на дату укладення договору Сторони прямо є власниками значного контрольного пакета акцій Товариства у загальній кількості 67 061 315 шт - 96,0234%.

Для досягнення цілей, визначених підпунктом 1.1.1 пункту 1.1 Договору, акції Товариства придбаються у власність Учасника-1 - у кількості 2 777 185 штук простих акцій Товариства на рахунок у цінних паперах НОМЕР_11 , відкритого в депозитарній установі Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» (пункт 2.2. Договору про спільну діяльність).

У пункті 3.1 Договору про спільну діяльність, зокрема, встановлено, що для досягнення цілей, визначених у підпункті 1.1.1 пункту 1.1 Договору, Сторони уповноважують Учасника 1 вчиняти будь-які дії, необхідні для реалізації сторонами прав і виконання Сторонами обов'язків особи, яка набула право власності на домінуючий контрольний пакет акцій, передбачених статтею 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства», в тому числі: підписувати та подавати третім особам (Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Товариству, нотаріусу тощо) усі документи, передбачені статтею 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства», в тому числі, підписати та подати Товариству публічну безвідкличну вимогу про придбання акцій Товариства (далі - публічна безвідклична вимога) та копію Договору ескроу (підпункт 3.1.2 пункту 3.1); вчиняти всі дії, необхідні для відкриття Рахунку ескроу, для виконання обов'язків та реалізації прав за Договором ескроу; розпоряджатися рахунком ескроу для здійснення операцій, передбачених законодавством України та Договором ескроу (підпункт 3.1.3 пункту 3.1); вчиняти дії, необхідні для перерахування на Рахунок ескроу коштів в оплату акцій для їх подальшої виплати особам, які мають право на отримання цих коштів відповідно до законодавства (підпункт 3.1.4 пункту 3.1).

01.02.2019 ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» (Банк) та ОСОБА_1 (Клієнт) укладено договір рахунку умовного зберігання (ескроу) № 80, предметом якого, відповідно до п.п. 1.1, 1.3, 1.4 договору, є відкриття ОСОБА_1 рахунку умовного зберігання (ескроу) для використання з метою оплати ціни акцій ПрАТ «Український графіт» (далі - Емітент) в межах процедури обов'язкового продажу акцій на вимогу Клієнта, що є власником домінуючого контрольного пакета акцій Емітента (або уповноваженою особою, яка діє в інтересах групи осіб, що спільно є власниками домінуючого контрольного пакета акцій Емітента).

ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ «Український графіт» із повідомленням від 04.02.2019 про набуття права власності на домінуючий контрольний пакет акцій ПрАТ «Український графіт» відповідно до ст. 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства», вказано про те, що 01.02.2019 вищевказані особи-акціонери ПрАТ «Український графіт» уклали Договір про спільну діяльність, що дозволяє розглядати цих осіб-акціонерів, як «осіб, що діють спільно», та які є власниками домінуючого контрольного пакета акцій в статутному капіталі ПрАТ «Український графіт», що складає 96,0234% статутного капіталу ПрАТ «Український графіт», виключно з метою реалізації їхнього права на викуп акцій у міноритарних акціонерів, що не є сторонами договору, у розмірі 3,9766% статутного капіталу Товариства, відповідно до ст. 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства».

Рішенням Наглядової ради ПрАТ «Український графіт», оформленим протоколом №3(о) від 05.02.2019, враховуючи отримане повідомлення про набуття права власності на домінуючий контрольний пакет акцій ПрАТ «Український графіт», яке передбачене статтею 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства», у зв'язку з необхідністю проведення оцінки ринкової вартості однієї простої іменної акції ПрАТ «Український графіт» станом на останній робочий день, що передує дню набуття домінуючого пакета акцій (31.01.2019), обрано ТОВ «Фінпрайс» оцінювачем ринкової вартості акцій ПрАТ «Український графіт», затверджено умови договору з ним та розмір оплати його послуг.

05.02.2019 ПрАТ «Український графіт» та ТОВ “Фінпрайс» укладено договір про проведення незалежної оцінки майна № 05/02-АК1/804/1980107/11, а саме: виконання робіт з незалежної оцінки цінних паперів - простих іменних акцій ПрАТ «Укрграфіт» у кількості 2777185 шт., що становить 3,9766 % статутного капіталу, станом на 31.01.2019, з метою викупу акцій (сквіз-аут).

Відповідно до Звіту від 08.02.2019 суб'єкта оціночної діяльності ТОВ «Фінпрайс» про оцінку цінних паперів - простих іменних акцій ПрАТ «Український графіт» у пакеті акцій кількістю 2 777 185 шт., що становить 3,9766 % його статутного капіталу, ринкова вартість 1 акції станом на 31.01.2019 становить - 3,35 грн.

Рішенням Наглядової ради ПрАТ “Український графіт», оформленим протоколом №4(о) від 11.02.2019, за підсумками заочного голосування Наглядової ради ПрАТ «Український графіт» прийнято висновки Звіту про незалежну оцінку пакета акцій ПрАТ «Український графіт», проведену ТОВ «Фінпрайс», якими ринкова вартість 3,9766 % пакета акцій ПрАТ “Український графіт» в кількості 2 777 185 штук оцінена та становить 9 303 569, 75 грн з розрахунку 3,35 грн за одну акцію; затверджено ринкову вартість акцій ПрАТ “Український графіт» на рівні 3,35 грн за одну акцію.

На офіційному сайті ПрАТ «Український графіт» було розміщено Публічну безвідкличну вимогу від 12.02.2019 ОСОБА_1 - уповноваженої особи групи осіб, що діють спільно на підставі Договору про спільну діяльність від 01.02.2019, які разом у сукупності володіють 96,0234% від загальної кількості простих іменних акцій ПрАТ «Український графіт», про придбання акцій в усіх власників акцій Товариства. Відповідно до пункту 5 Вимоги «Ціна придбання акцій та порядок її визначення» ціна придбання акцій вказана у розмірі 3,35 грн за одну просту іменну акцію. Ціна обов'язкового продажу акцій визначена відповідно до статті 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства» з урахуванням ринкової вартості акцій ПрАТ «Український графіт», яка визначена суб'єктом оціночної діяльності, відповідно до статті 8 та статті 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства», яка затверджена рішенням Наглядової ради ПрАТ «Український графіт» (Протокол № 4(о) від 11.02.2019).

Актом приймання-передавання від 21.02.2019, підписаним ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» з ПрАТ «Український графіт» та ОСОБА_1 , визначено списки осіб (в електронній та паперовій формах), у яких придбаваються акції ПрАТ «Український графіт», із зазначенням реквізитів акціонерів та суми коштів, що підлягають сплаті клієнтом на користь кожного акціонера, акції якого придбаваються. Вказаний список осіб складено на підставі переліку акціонерів станом на 14.02.2019, отриманого від Центрального депозитарію цінних паперів, та із зазначенням, за наявності, інформації про обтяження акцій, які придбаваються.

Листом від 21.02.2019 вих. № 41/813 ПрАТ «Український графіт» повідомило ОСОБА_1 про надсилання кожному акціонеру Товариства копії публічної безвідкличної вимоги.

За платіжним дорученням від 22.02.2019 № 1 з рахунку ОСОБА_1 в АТ «ОТП Банк» перераховано на рахунок умовного зберігання (ескроу), який відкритий в АТ «ПУМБ» суму 9 303 569,75 грн для виплат міноритарним акціонерам ціни акцій ПрАТ «Український графіт», код ISIN НОМЕР_10 , відповідно до договору рахунку умовного зберігання (ескроу) № 80 від 01.02.2019.

22.02.2019 ПрАТ «Український графіт» подано до ПАТ «Національний депозитарій України» повідомлення про перерахування ОСОБА_1 коштів на рахунок умовного зберігання (ескроу) (вих. № 41/848 від 22.02.2019).

Згідно із Виписками про стан рахунку в цінних паперах депозитарних установ станом на 25.02.2019: Позивач 1 володів простими іменними акціями Емітента в кількості 3 737 шт.; Позивач 2 володів простими іменними акціями Емітента в кількості 9 742 шт.; Позивач 3 володів простими іменними акціями Емітента в кількості 12 500 шт.; Позивач 4 володів простими іменними акціями Емітента в кількості 14 637 шт.; Позивач-5 володів простими іменними акціями Емітента в кількості 20 000 шт.; Позивач 6 (як правонаступник ОСОБА_7 , РНОКПП НОМЕР_7 , ОСОБА_8 , PHOKПП НОМЕР_8 та ОСОБА_9 , РНОКПП НОМЕР_9 ) володів простими іменними акціями Емітента в кількості 39 789 шт.; Позивач 7 володів простими іменними акціями Емітента в кількості 60 000 шт.

25.02.2019 акції ПрАТ «Український графіт» переведено з депозитарних рахунків в цінних паперах вищевказаних власників простих іменних акцій та зараховано на рахунок заявника вимоги - ОСОБА_1 .

Позивачі звернулися до Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» із заявами на видачу готівки, про що зазначено у позові, з рахунків ескроу та отримали грошові кошти в наступних розмірах: Позивач-1 в сумі 12 518,95 грн; Позивач-2 в сумі 32 635,7 грн; Позивач-3 в сумі 41 875 грн; Позивач-4 в сумі 49 033,95 грн; Позивач-5 в сумі 67 000 грн; Позивач-6 (як правонаступник ОСОБА_7 , РНОКПП НОМЕР_7 , ОСОБА_8 , PHOKПП НОМЕР_8 та ОСОБА_9 , РНОКПП НОМЕР_9 ) в сумі 133 293,15 грн; Позивач-7 в сумі 201 000 грн.

ПАТ «Національний депозитарій України» 25.02.2019 листом № 722 повідомив ПрАТ «Український графіт» про завершення виконання процедур, пов'язаних з обов'язковим продажем простих акцій ПрАТ «Український графіт» на вимогу особи (осіб, що діють спільно), яка є власником домінуючого контрольного пакета акцій, відповідно до статті 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства».

03.03.2025 між колишнім власником простих іменних акцій ПрАТ «Український графіт» в кількості 3 000 шт. ОСОБА_7 (РНОКПП НОМЕР_7 ) та ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_5 ) було укладено Договір відступлення прав вимоги. Відповідно до умов п.п. 1, 2.1., 2.2. цього Договору, Первісний кредитор ( ОСОБА_7 ) відступає Новому кредитору ( ОСОБА_5 ) Право вимоги (права вимоги основного боргу, що виник на підставі та у зв'язку з направленням ОСОБА_1 публічної безвідкличної вимоги про придбання акцій усіх власників акцій ПрАТ «Український графіт» від 12.02.19, та є різницею між вартістю акцій Емітента з урахуванням вартості чистих активів та вартістю акцій) до Боржників (ПрАТ «Український графіт» та гр. ОСОБА_1 ), що належить Первісному кредитору (в кількості 3 000 шт. акцій) та обумовлено цим Договором, а Новий кредитор набуває право вимоги та зобов'язується сплатити Первісному кредитору грошові кошти у розмірі Ціни уступки (Ціни договору) за відступлене Право вимоги на умовах цього Договору. Новий кредитор після переходу до нього Права вимоги стає кредитором Боржників, в частині сум Заборгованості обумовлених цим Договором, та одержує право замість Первісного кредитора вимагати від Боржників належного виконання ними зобов'язань в межах переданого (відступленого) Права вимоги.

Аналогічні Договори відступлення права вимоги було укладено: 24.02.2025 між ОСОБА_8 (PHOKПП НОМЕР_8 ) та ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_5 ) щодо права вимоги основного боргу, що виник на підставі та у зв'язку з направленням ОСОБА_1 публічної безвідкличної вимоги про придбання акцій усіх власників акцій ПрАТ «Український графіт» від 12.02.19, та є різницею між вартістю акцій Емітента з урахуванням вартості чистих аткивів та вартістю акцій кількістю 16 789 шт.; 12.03.2025 між ОСОБА_9 (РНОКПП НОМЕР_9 ) та ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_5 ) щодо акцій ПрАТ «Український графіт», кількістю 20 000 шт.; 07.02.25 між ОСОБА_11 (РНОКПП НОМЕР_12 та ОСОБА_2 щодо права вимоги компенсаційних сум (доплати до справедливої ціни, дивідендів, тощо) за примусово вилучені акції в кількості 9742 шт., яке виникло відповідно до заявленої ОСОБА_1 публічної безвідкличної вимоги про придбання акцій усіх власників акцій ПрАТ «Український графіт» від 12.02.19.

З врахуванням вищенаведеного, ОСОБА_5 є правонаступником прав та обов'язків колишніх власників простих іменних акцій ПрАТ «Український графіт» в кількості 3 000 шт. ОСОБА_7 , 16 789 шт. ОСОБА_8 та 20 000 шт. ОСОБА_9 , а ОСОБА_2 є правонаступником прав та обов'язків колишньої власниці простих іменних акцій ПрАТ «Український графіт» в кількості в кількості 9742 шт. ОСОБА_11 .

До Господарського суду Запорізької області через систему “Електронний суд» надійшла позовна заява від позивачів: Товариства з обмеженою відповідальністю “МЕРИДІАН А», ідентифікаційний код юридичної особи 34925773 (вул. Мельникова, буд. 12, м. Київ, 04050), ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ), Акціонерного товариства “Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд “Аванпост» (вул. Народного ополчення, буд. 1, м. Київ, 03151), ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ( АДРЕСА_3 ), ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ( АДРЕСА_5 ), ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_5 ( АДРЕСА_6 ), ОСОБА_6 , РНОКПП НОМЕР_6 ( АДРЕСА_7 ) до відповідачів: Приватного акціонерного товариства “Український графіт», ідентифікаційний код юридичної особи 00196204 (вул. Північне шосе, буд. 20, м. Запоріжжя, 69600), та ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) з вимогами:

1. Стягнути солідарно з Приватного акціонерного товариства “Український графіт» (ЄДРПОУ 00196204), гр. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “МЕРИДІАН А» (ЄДРПОУ 34925773) суму компенсації за примусово вилучені акції ПрАТ “Український графіт» з інфляційними втратами в розмірі 687 188 (шістсот вісімдесят сім тисяч сто вісімдесят вісім) грн 86 коп., відсотки за користування чужими грошовими коштами на загальну суму 333 531 (триста тридцять три тисячі п'ятсот тридцять одна) грн. 21 коп.

2. Стягнути солідарно з Приватного акціонерного товариства “Український графіт» (ЄДРПОУ 00196204), гр. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) суму компенсації за примусово вилучені акції ПрАТ “Український графіт» з інфляційними втратами в розмірі 1 791 435 (один мільйон сімсот дев'яносто одна тисяча чотириста тридцять п'ять) грн. 33 коп., відсотки за користування чужими грошовими коштами на загальну суму 869 483 (вісімсот шістдесят дев'ять тисяч чотириста вісімдесят три) грн. 90 коп.

3. Стягнути солідарно з Приватного акціонерного товариства “Український графіт» (ЄДРПОУ 00196204), гр. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА “ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД “АВАНПОСТ» (ЄДРПОУ 40075925) суму компенсації за примусово вилучені акції ПрАТ “Український графіт» з інфляційними втратами в розмірі 2 298 597 (два мільйона двісті дев'яносто вісім тисяч п'ятсот дев'яносто сім) грн. 99 коп., відсотки за користування чужими грошовими коштами на загальну суму 1 115 638 (один мільйон сто п'ятнадцять тисяч шістсот тридцять вісім) грн. 33 коп.

4. Стягнути солідарно з Приватного акціонерного товариства “Український графіт» (ЄДРПОУ 00196204), гр. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) суму компенсації за примусово вилучені акції ПрАТ “Український графіт» з інфляційними втратами в розмірі 2 691 566 (два мільйона шістсот дев'яносто одна тисяча п'ятсот шістдесят шість) грн. 30 коп., відсотки за користування чужими грошовими коштами на загальну суму 1 306 367 (один мільйон триста шість тисяч триста шістдесят сім) грн. 83 коп.

5. Стягнути солідарно з Приватного акціонерного товариства “Український графіт» (ЄДРПОУ 00196204), гр. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_4 ) суму компенсації за примусово вилучені акції ПрАТ “Український графіт» з інфляційними втратами в розмірі 3 677 756 (три мільйона шістсот сімдесят сім тисяч сімсот п'ятдесят шість) грн. 79 коп., відсотки за користування чужими грошовими коштами на загальну суму 1 785 021 (один мільйон сімсот вісімдесят п'ять тисяч двадцять одна) грн. 32 коп..

6. Стягнути солідарно з Приватного акціонерного товариства “Український графіт» (ЄДРПОУ 00196204), гр. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_5 ) суму компенсації за примусово вилучені акції ПрАТ “Український графіт» з інфляційними втратами в розмірі 7 316 713 (сім мільйонів триста шістнадцять тисяч сімсот тринадцять) грн. 24 коп., відсотки за користування чужими грошовими коштами на загальну суму 3 551 210 (три мільйона п'ятсот п'ятдесят одна тисяча двісті десять) грн. 66 коп.

7. Стягнути солідарно з Приватного акціонерного товариства “Український графіт» (ЄДРПОУ 00196204), гр. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_6 ) суму компенсації за примусово вилучені акції ПрАТ “Український графіт» з інфляційними втратами в розмірі 11 033 270 (одинадцять мільйонів тридцять три тисячі двісті сімдесят) грн. 36 коп., відсотки за користування чужими грошовими коштами на загальну суму 5 355 063 (п'ять мільйонів триста п'ятдесят п'ять тисяч шістдесят три) грн. 97 коп.

26.05.2025 до Господарського суду Запорізької області від ОСОБА_1 надійшов зустрічний позов (сформований в системі “Електронний суд» 24.05.2025), в якому відповідач 2 за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом просить суд:

1. Прийняти цей зустрічний позов до спільного розгляду з первісним позовом та вимоги за цим зустрічним позовом ухвалою суду об'єднати в одне провадження з первісним позовом.

2. Задовольнити в повному обсязі зустрічний позов та відмовити у повному обсязі у задоволенні первісного позову.

3. Визнати недійсним правочини щодо застосування ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю “Меридіан А», ОСОБА_2 , Акціонерного товариства “Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд “Аванпост», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (як правонаступника ОСОБА_7 , РНОКПП НОМЕР_7 , ОСОБА_8 , PHOKПП НОМЕР_8 та ОСОБА_9 , РНОКПП НОМЕР_9 ), ОСОБА_6 процедури обов'язкового продажу (примусового викупу) належних їм на праві власності акцій Приватного акціонерного товариства “Український графіт» за Публічною безвідкличною вимогою ОСОБА_1 б/н від 12.02.2019 про придбання акцій в усіх власників акцій Приватного акціонерного товариства “Український графіт» код за ЄДРПОУ 00196204, місцезнаходження: Україна, 69600, Запорізька область, м. Запоріжжя, вулиця Північне шосе, будинок 20 (надалі - “Товариство»).

4. Застосувати наслідки недійсності правочинів (двосторонню реституцію), а саме:

4.1. Зобов'язати ОСОБА_1 повернути Товариству з обмеженою відповідальністю “Меридіан А» 3 737 штук простих іменних акцій ПрАТ “УКРГРАФІТ» (ISIN НОМЕР_10 ), що були придбані ОСОБА_1 у Товариства з обмеженою відповідальністю “Меридіан А» за Публічною безвідкличною вимогою ОСОБА_1 б/н від 12.02.2019 про придбання акцій в усіх власників акцій Приватного акціонерного товариства “Український графіт» код за ЄДРПОУ 00196204, місцезнаходження: Україна, 69600, Запорізька область, м. Запоріжжя, вулиця Північне шосе, будинок 20 (надалі - “Товариство»).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Меридіан А» на користь ОСОБА_1 12 518,95 грн, які були одержані з рахунку умовного зберігання (ескроу) в процедурі обов'язкового продажу акцій ПрАТ “УКРГРАФІТ» за Публічною безвідкличною вимогою ОСОБА_1 б/н від 12.02.2019 про придбання акцій в усіх власників акцій Приватного акціонерного товариства “Український графіт» код за ЄДРПОУ -00196204, місцезнаходження: Україна, 69600, Запорізька область, м. Запоріжжя, вулиця Північне шосе, будинок 20 (надалі - “Товариство»).

4.2. Зобов'язати ОСОБА_1 повернути ОСОБА_2 9 742 штук простих іменних акцій ПрАТ “УКРГРАФІТ» (ISIN НОМЕР_10 ), що були придбані ОСОБА_1 у ОСОБА_2 за Публічною безвідкличною вимогою ОСОБА_1 б/н від 12.02.2019 про придбання акцій в усіх власників акцій Приватного акціонерного товариства “Український графіт» код за ЄДРПОУ -00196204, місцезнаходження: Україна, 69600, Запорізька область, м. Запоріжжя, вулиця Північне шосе, будинок 20 (надалі - “Товариство»).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 32 635,70 грн, які були одержані з рахунку умовного зберігання (ескроу) в процедурі обов'язкового продажу акцій ПрАТ “УКРГРАФІТ» за Публічною безвідкличною вимогою ОСОБА_1 б/н від 12.02.2019 про придбання акцій в усіх власників акцій Приватного акціонерного товариства “Український графіт» код за ЄДРПОУ 00196204, місцезнаходження: Україна, 69600, Запорізька область, м. Запоріжжя, вулиця Північне шосе, будинок 20 (надалі - “Товариство»).

4.3. Зобов'язати ОСОБА_1 повернути Акціонерному товариству “Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд “Аванпост» 12 500 штук простих іменних акцій ПрАТ “УКРГРАФІТ» (ISIN НОМЕР_10 ), що були придбані ОСОБА_1 у Акціонерного товариства “Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд “Аванпост» за Публічною безвідкличною вимогою ОСОБА_1 б/н від 12.02.2019 про придбання акцій в усіх власників акцій Приватного акціонерного товариства “Український графіт» код за ЄДРПОУ -00196204, місцезнаходження: Україна, 69600, Запорізька область, м. Запоріжжя, вулиця Північне шосе, будинок 20 (надалі - “Товариство»).

Стягнути з Акціонерного товариства “Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд “Аванпост» на користь ОСОБА_1 41 875 грн, які були одержані з рахунку умовного зберігання (ескроу) в процедурі обов'язкового продажу акцій ПрАТ “УКРГРАФІТ» за Публічною безвідкличною вимогою ОСОБА_1 б/н від 12.02.2019 про придбання акцій в усіх власників акцій Приватного акціонерного товариства “Український графіт» код за ЄДРПОУ00196204, місцезнаходження: Україна, 69600, Запорізька область, м. Запоріжжя, вулиця Північне шосе, будинок 20 (надалі - “Товариство»).

4.4. Зобов'язати ОСОБА_1 повернути ОСОБА_3 14 637 штук простих іменних акцій ПрАТ “УКРГРАФІТ» (ISIN НОМЕР_10 ), що були придбані ОСОБА_1 у ОСОБА_3 за Публічною безвідкличною вимогою ОСОБА_1 б/н від 12.02.2019 про придбання акцій в усіх власників акцій Приватного акціонерного товариства “Український графіт» код за ЄДРПОУ -00196204, місцезнаходження: Україна, 69600, Запорізька область, м. Запоріжжя, вулиця Північне шосе, будинок 20 (надалі - “Товариство»).

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 49 033,95 грн, які були одержані з рахунку умовного зберігання (ескроу) в процедурі обов'язкового продажу акцій ПрАТ “УКРГРАФІТ» за Публічною безвідкличною вимогою ОСОБА_1 б/н від 12.02.2019 про придбання акцій в усіх власників акцій Приватного акціонерного товариства “Український графіт» код за ЄДРПОУ 00196204, місцезнаходження: Україна, 69600, Запорізька область, м. Запоріжжя, вулиця Північне шосе, будинок 20 (надалі - “Товариство»).

4.5. Зобов'язати ОСОБА_1 повернути ОСОБА_4 20 000 штук простих іменних акцій ПрАТ “УКРГРАФІТ» (ISIN НОМЕР_10 ), що були придбані ОСОБА_1 у ОСОБА_4 за Публічною безвідкличною вимогою ОСОБА_1 б/н від 12.02.2019 про придбання акцій в усіх власників акцій Приватного акціонерного товариства “Український графіт» код за ЄДРПОУ -00196204, місцезнаходження: Україна, 69600, Запорізька область, м. Запоріжжя, вулиця Північне шосе, будинок 20 (надалі - “Товариство»).

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 67 000,00 грн, які були одержані з рахунку умовного зберігання (ескроу) в процедурі обов'язкового продажу акцій ПрАТ “УКРГРАФІТ» за Публічною безвідкличною вимогою ОСОБА_1 б/н від 12.02.2019 про придбання акцій в усіх власників акцій Приватного акціонерного товариства “Український графіт» код за ЄДРПОУ 00196204, місцезнаходження: Україна, 69600, Запорізька область, м. Запоріжжя, вулиця Північне шосе, будинок 20 (надалі - “Товариство»).

4.6. Зобов'язати ОСОБА_1 повернути ОСОБА_5 (як правонаступнику ОСОБА_7 , РНОКПП НОМЕР_7 , ОСОБА_8 , PHOKПП НОМЕР_8 та ОСОБА_9 , РНОКПП НОМЕР_9 ) 39 789 штук простих іменних акцій ПрАТ “УКРГРАФІТ» (ISIN НОМЕР_10 ), що були придбані ОСОБА_1 у ОСОБА_5 за Публічною безвідкличною вимогою ОСОБА_1 б/н від 12.02.2019 про придбання акцій в усіх власників акцій Приватного акціонерного товариства “Український графіт» код за ЄДРПОУ 00196204, місцезнаходження: Україна, 69600, Запорізька область, м. Запоріжжя, вулиця Північне шосе, будинок 20 (надалі - “Товариство»).

Стягнути з ОСОБА_5 (як правонаступника ОСОБА_7 , РНОКПП НОМЕР_7 , ОСОБА_8 , PHOKПП НОМЕР_8 та ОСОБА_9 , РНОКПП НОМЕР_9 ) на користь ОСОБА_1 133 293,15 грн, які були одержані з рахунку умовного зберігання (ескроу) в процедурі обов'язкового продажу акцій ПрАТ “УКРГРАФІТ» за Публічною безвідкличною вимогою ОСОБА_1 б/н від 12.02.2019 про придбання акцій в усіх власників акцій Приватного акціонерного товариства “Український графіт» код за ЄДРПОУ - 00196204, місцезнаходження: Україна, 69600, Запорізька область, м. Запоріжжя, вулиця Північне шосе, будинок 20 (надалі - “Товариство»).

4.7. Зобов'язати ОСОБА_1 повернути ОСОБА_6 60 000 штук простих іменних акцій ПрАТ “УКРГРАФІТ» (ISIN НОМЕР_10 ), що були придбані ОСОБА_1 у ОСОБА_6 за Публічною безвідкличною вимогою ОСОБА_1 б/н від 12.02.2019 про придбання акцій в усіх власників акцій Приватного акціонерного товариства “Український графіт» код за ЄДРПОУ 00196204, місцезнаходження: Україна, 69600, Запорізька область, м. Запоріжжя, вулиця Північне шосе, будинок 20 (надалі - “Товариство»).

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 201 000 грн, які були одержані з рахунку умовного зберігання (ескроу) в процедурі обов'язкового продажу акцій ПрАТ “УКРГРАФІТ» за Публічною безвідкличною вимогою ОСОБА_1 б/н від 12.02.2019 про придбання акцій в усіх власників акцій Приватного акціонерного товариства “Український графіт» код за ЄДРПОУ 00196204, місцезнаходження: Україна, 69600, Запорізька область, м. Запоріжжя, вулиця Північне шосе, будинок 20 (надалі - “Товариство»).

5. Стягнути з зустрічних відповідачів судові витрати…

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, заслухавши представників сторін, суд першої інстанції дійшов висновку, що первісна позовна заява підлягає частковому задоволенню, а у задоволенні зустрічного позову слід відмовити

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваним судовим рішенням та доводам апеляційних скарг, апеляційний суд зазначає наступне.

Як зазначено вище, первісними позивачами подано позов про стягнення з первісних відповідачів суми компенсації за примусово вилучені акції ПрАТ «Український графіт» з інфляційними втратами та відсотками за користування чужими грошовими коштами. В свою чергу первісним відповідачем 2 заявлено зустрічний позов про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності у вигляді зобов'язання повернути прості іменні акції ПрАТ «Український графіт», що були придбані за публічною безвідкличною вимогою від 12.02.2019 та стягнути з первісних позивачів кошти, які були одержані з рахунку умовного зберігання (ескроу) в процедурі обов'язкового продажу акцій ПрАТ «Український графіт».

Первісна позовна заява мотивована тим, що згідно із Виписками про стан рахунку в цінних паперах депозитарних установ станом на 25.02.2019: Позивач 1 володів простими іменними акціями Емітента в кількості 3 737 шт.; Позивач 2 володів простими іменними акціями Емітента в кількості 9 742 шт.; Позивач 3 володів простими іменними акціями Емітента в кількості 12 500 шт.; Позивач 4 володів простими іменними акціями Емітента в кількості 14 637 шт.; Позивач-5 володів простими іменними акціями Емітента в кількості 20 000 шт.; Позивач 6 (як правонаступник ОСОБА_7 , РНОКПП НОМЕР_7 , ОСОБА_8 , PHOKПП НОМЕР_8 та ОСОБА_9 , РНОКПП НОМЕР_9 ) володів простими іменними акціями Емітента в кількості 39 789 шт.; Позивач 7 володів простими іменними акціями Емітента в кількості 60 000 шт. 25.02.2019 з рахунків в цінних паперах Позивачів були списані акції Товариства відповідно до заявленої фізичною особою ОСОБА_1 Публічної безвідкличної вимоги про придбання акцій в усіх власників акцій ПрАТ «Український графіт» від 12.02.2019. Позивачі звернулися до Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» із заявами на видачу готівки з рахунків ескроу та отримали грошові кошти в наступних розмірах: Позивач 1 в сумі 12 518,95 грн; Позивач 2 в сумі 32 635,7 грн; Позивач 3 в сумі 41 875,0 грн; Позивач-4 в сумі 49 033,95 грн; Позивач-5 в сумі 67 000,0 грн; Позивач-6 в сумі 133 293,15 грн; Позивач-7 в сумі 201 000 грн. З положень ч. 4 ст. 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства» вбачається, що у процедурі примусового викупу акцій (сквіз-ауту) власник домінуючого пакета вимагає від міноритарних акціонерів продажу йому акцій шляхом виставлення та надсилання до товариства публічної безвідкличної вимоги. При цьому, слід зазначити, що хоча положення ст. 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства» неконституційними не визнавались, однак Верховний Суд констатував, що спеціальний закон (Закон № 1983-VIII) є неякісним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.11.2020 у справі №908/137/18, постанова Верховного Суду у складі суддів Палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 15.06.2022 у справі №905/671/19, постанова Касаційного господарського суду Верховного Суду від 29.08.2024 у справі №905/830/21). Встановлений законом порядок визначення ціни придбання акцій для цілей зазначеної процедури передбачає обрання найвищого показника з трьох передбачених у цій нормі варіантів. Найвищий показник і є ціною придбання акцій. Вибір робить заявник вимоги, тоді як наглядова рада визначає ринкову вартість (надає цей показник для порівняння). У справах №№910/2483/18, 910/12591/18, 905/1926/18, 908/3492/19 Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що затвердження Наглядовою радою оцінки акцій не може бути лише формальним процесом в процедурі сквіз-аут, бо фактично від визначення справедливої ціни акцій залежить правомірність процедури. При проведенні сквіз-ауту ціна має бути не лише ринковою, а й справедливою. Це означає, що така ціна може бути вище ринкової, адже у особи без волі та бажання вилучають майно, яким вона володіла на праві власності і не планувала його відчужувати. Рішенням Наглядової ради ПрАТ «Український графіт», оформленим протоколом від 11.02.2019 №4(о), за підсумками заочного голосування Наглядової ради ПрАТ «Український графіт» прийнято висновки Звіту про незалежну оцінку пакета акцій ПрАТ «Український графіт», проведену ТОВ «Фінпрайс», яким ринкова вартість 3,9766 % пакета акцій ПрАТ «Український графіт» в кількості 2 777 185 шт., оцінена та становить 9 303 569,75 грн. з розрахунку 3,35 грн. за одну акцію; затверджено ринкову вартість акцій ПрАТ «Український графіт» на рівні 3,35 грн. за одну акцію. Відповідно до даних річної фінансової звітності ПрАТ «Український графіт» власний капітал (чисті активи) Товариства за 2018 рік складав 3 685 221 тис. грн. (що становить 52,77 грн. із розрахунку на одну акцію), нерозподілений прибуток складав 3 274 754 тис. грн. (що становить 46,89 грн. із розрахунку на одну акцію). Таким чином, затверджена наглядовою радою товариства ринкова вартість однієї акції у розмірі 3,35 грн є вочевидь несправедливою, оскільки вона є заниженою. Логіка Верховного Суду щодо пошуку найбільшого показника, який не може бути меншим за балансову вартість зрозуміла, оскільки процедура сквіз-ауту - це по суті вихід з товариства. При виході з товариства чи то добровільному, чи то примусовому учаснику/акціонеру товариства має бути сплачена вартість майна товариства, пропорційна долі учасника/акціонера в такому товаристві. При примусовому витиснені учасника/акціонера з товариства має бути сплачено за його власність навіть більше аніж при добровільному, оскільки примусовий вихід відбувається без волі такого учасника/акціонера. Ще в 2018 році Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 24.04.2018 у справі № 925/1165/14 зазначала: « 6.7. За змістом ч.1 ст. 66 та ст. 139 ГК України майно підприємства становлять речі та інші цінності (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна підприємства. 6.8. Отже, вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості активів товариства за вирахуванням вартості його зобов'язань (тобто вартості чистих активів), пропорційній до частки учасника в статутному капіталі товариства». Розрахунок чистої вартості активів цілісного майнового комплексу є основним методом майнового підходу до оцінки цілісного майнового комплексу та може бути використано для визначення вартості частини майна товариства, що підлягає виплаті міноритарному акціонерові при сквіз-ауті. Верховний Суд у складі суддів Палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у справі №905/671/19 також визначив справедливу ціну акцій при сквіз-ауті на ПрАТ «Авдіївський коксохімічний завод» на рівні балансової вартості акцій/чисті активи. Тобто балансова вартість акцій/чисті активи - це є той мінімальний стандарт, який мали отримати міноритарні акціонери - Позивачі у цій справі у процедурі обов'язкового продажу акцій ще в далекому 2019 році, а якщо б міноритарні акціонери вважали, що справедлива ціна є вищою за балансову вартість, то вони мали довести інший показник на підставі інших доказів, в тому числі і експертних досліджень, як це було зроблено у справі № 925/1165/14. Відповідно до ч. 4 ст. 65 Закону України «Про акціонерні товариства» особа (особи, що діють спільно), яка внаслідок придбання акцій товариства з урахуванням кількості акцій, які належать їй та її афілійованим особам, стала (прямо або опосередковано) власником контрольного пакета акцій приватного акціонерного товариства або будь-яка її афілійована особа, протягом двох робочих днів з дати отримання інформації про ціну придбання акцій зобов'язана запропонувати всім акціонерам придбати у них акції товариства, щодо яких не встановлено обмеження (обтяження), шляхом надсилання до товариства публічної безвідкличної пропозиції для всіх акціонерів - власників акцій товариства про придбання належних їм акцій (оферти). Відтак, у зв'язку з укладенням Договору про спільну діяльність від 01.02.2019 та у зв'язку з наміром Відповідача-2 надіслати Публічну безвідкличну вимогу відповідно до ст. 65-2 Закону «Про акціонерні товариства», у нього виникло зобов'язання щодо викупу акцій в порядку та на умовах, визначених ст. 65 Закону України «Про акціонерні товариства» на підставі Публічної безвідкличної пропозиції для всіх акціонерів - власників акцій товариства про придбання належних їм акцій (оферти). Однак, всупереч цьому дій щодо виконання зобов'язань, визначених ст. 65 Закону «Про акціонерні товариства», Відповідачем-2 вчинено не було. Згідно з ч. 6 ст. 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства» якщо заявник вимоги, його афілійовані особи або треті особи, що діють спільно з ним, не виконали обов'язки, передбачені ст.ст. 65 або 65-1 цього Закону у разі придбання контрольного пакета акцій, ціною обов'язкового продажу акцій визначається найбільша з таких: 1) подвійна ціна найвищої ціни, за якою заявник вимоги, його афілійовані особи або треті особи, що діють спільно з ним, придбавали акції товариства протягом періоду часу, що минув з дати набуття контрольного пакета акцій товариства, а також протягом 12 місяців, що передують цій даті; 2) подвійна ціна найвищої ціни, за якою заявник вимоги, його афілійовані особи або треті особи, що діють спільно з ним, набули опосередковане право власності на акції цього товариства протягом періоду часу, що минув з дати набуття контрольного пакета акцій товариства, а також протягом 12 місяців, що передують цій даті, за умови що вартість акцій товариства, які прямо або опосередковано належать такій юридичній особі, за даними її останньої річної фінансової звітності, становить не менше 90 відсотків загальної вартості активів такої юридичної особи; 3) подвійна ринкова вартість акцій товариства, визначена відповідно до статті 8 цього Закону станом на день, що передує дню набуття заявником вимоги контрольного пакета акцій. Отже Законом було передбачено, що у разі порушення процедури визначення ціни акції, на користь міноритарного власника підлягає сплаті подвійна ринкова вартість акцій товариства. Також представник первісних позивачів зазначив, що у цій справі є факти безпідставного збагачення Відповідачів ще з лютого 2019 року за рахунок недоплати Позивачам, як міноритарним акціонерам ПрАТ «Український графіт», тому Позивачі мають право на нарахування відсотків за користування їхніми грошовими коштами. Касаційний господарський суд Верховного Суду в своїй постанові від 15.06.2022 у справі №905/671/19 стосовно способів захисту у подібних справах зазначав: «колишній міноритарний акціонер, який буде розуміти, що під час проведення процедури примусового викупу акцій наглядовою радою не була визначена справедлива компенсація за викуплені в нього акції, у подальшому має вибір - звернутися до товариства та / або мажоритарного акціонера з позовом про стягнення збитків або про стягнення набутого без достатньої правової підстави (безпідставне збагачення за рахунок недоплати міноритарному акціонеру) за ст.1212 ЦК (п.112 Постанови)». Так, в ст.1212 ЦК України зазначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. При цьому, як зазначено в ст.1214 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна… У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (ст. 536 цього Кодексу). В ст. 536 ЦК України зазначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. За своєю правовою природою проценти (відсотки) є винагородою за користування чужими грошовими коштами. Розмір процентів за користування чужими коштами визначений в ст. 1048 ЦК України, а саме: позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України; у разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Окрім процентів за ст. 536 ЦК України у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, на підставі ст. 625 ЦК України також заявлено до стягнення інфляційні нарахування. Щодо позовної давності представник первісних позивачів посилається на Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 № 540-IX, згідно із яким: « 12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу (ЦК України), продовжуються на строк дії такого карантину». Також строки позовної давності продовжуються в зв'язку з веденням Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 воєнного стану в країні. Так, згідно з ч.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Вимоги за зустрічним позовом, зокрема мотивовані таким. Зустрічний позивач вважає правочин з обов'язкового продажу акцій Приватного акціонерного товариства «Український графіт» за Публічною безвідкличною вимогою ОСОБА_1 б/н від 12.02.2019 про придбання акцій в усіх власників акцій ПрАТ «Український графіт» недійсним на підставі ст. 229 Цивільного кодексу України, як такий, що вчинений під впливом помилки та просить застосувати двосторонню реституцію згідно із ст. 216 ГПК України. Зустрічний позивач, вчиняючи оскаржуваний правочин помилився щодо обставин, які мають істотне значення, а саме: щодо прав та обов'язків сторін. Ця помилка виникла внаслідок неправильного сприйняття зустрічним позивачем фактичних обставин правочину (тобто, внаслідок неправильного, помилкового, такого, що не відповідає дійсності уявлення зустрічного позивача про такі елементи вчиненого ним правочину як його дійсні права та обов'язки), що вплинуло на його волевиявлення, і ця помилка дійсно була і має істотне значення. При цьому, таке неправильне сприйняття зустрічним позивачем правочину таких його істотних умов як дійсні права та обов'язки вплинуло на волевиявлення зустрічного позивача, оскільки за відсутності неправильного сприйняття правочин не було б вчинено. Правочин обов'язкового продажу акцій (сквіз-ауту) є відплатним правочином, а ціна є істотною умовою такого відплатного правочину. Тобто, до прав та обов'язків за оскаржуваним відплатним правочином входить оплата вартості за викуплені акції. Водночас, формування таких істотних прав та обов'язків зустрічного позивача в оскаржуваному правочині як розмір дійсної ринкової (справедливої) ціни, яку зобов'язаний сплачувати зустрічний позивач за оскаржуваним відплатним правочином, потребував спеціальних знань, спеціальних навиків та професійного досвіду в сфері оцінки цінних паперів, яких не було у громадянина ОСОБА_1 (зустрічний позивач), оскільки він не є ані оцінювачем, ані судовим експертом. Відтак, самостійно визначити (а відповідно і самостійно усвідомити) свої обов'язки в оскаржуваному правочині з розміру оплати (який є розміром дійсної ринкової (справедливої) вартості акцій) за акцій, зустрічний позивач об'єктивно не міг, оскільки їх могли сформувати лише спеціально навчені та досвідчені професіонали, які до зустрічного позивача є третіми особами. Зустрічний позивач самостійно, в силу прямих приписів ст. 4 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» не тільки не міг, а і мав право визначати ринкову вартість акцій ПрАТ «Укрграфіт», а відтак і своїх прав та обов'язків. Правильне чи неправильне усвідомлення та сприйняття дійсних обов'язків зустрічного позивача за оскаржуваним правочином повністю залежало від створеною Державою Україна системою оцінки майна (і акцій як різновиду майна), яку виконують спеціальні суб'єкти, які мають відповідні дозвільні свідоцтва та сертифікати, видані компетентними органами Держави Україна. Таким, чином зустрічний позивач добросовісно покладався на спеціального суб'єкта оціночної діяльності (Звіт з оцінки ТОВ «Фінпрайс» оцінювач Бутко І.В.), який перебував у Державному реєстрі оцінювачів та суб'єктів оціночної діяльності, та провів незалежну оцінку. Будь-які помилки такого суб'єкта оціночної діяльності та оцінювача, як спеціального суб'єкта, діяльність якого дозволяється і контролюється Державою, порушують позитивний обов'язок Держави Україна забезпечити «належне урядування», а відтак і не можуть покладатися виключно на приватного суб'єкта - зустрічного позивача (див. рішення ЄСПЛ по справі «Рисовський проти України" (заява № 29979/04) від 20.10.2011). Будь-які помилки такого суб'єкта оціночної діяльності та оцінювача, як спеціального суб'єкта, діяльність якого дозволяється і контролюється Державою, порушує позитивний обов'язок Держави Україна забезпечити «належне урядування», а відтак і не можуть покладатися виключно на приватного суб'єкта - зустрічного позивача, оскільки це, термінами ЄСПЛ, покладає на зустрічного позивача «індивідуальний і надмірний тягар», що порушує «принцип пропорційності» та «справедливий баланс», адже Держава в певній мірі також причетна до такої помилки, оскільки не запровадила дієвий контроль та дозвільну систему, яка б унеможливила такі помилки з боку спеціальних суб'єктів - суб'єктів оціночної діяльності та оцінювачів. Окрім того, ринкова вартість на рівні 3,35 грн була також самостійно та незалежно від зустрічного позивача визначена трьома різними державними (незалежними) та найфаховішими в Україні спеціалізованими судовими науково-дослідними експертними установами, а саме: 1) Висновком експерта за результатами проведення судової економічної експертизи № 942 від 24.02.2020, яка була проведена Харківським науково дослідним інститутом судових експертиз ім. Засл. Проф. М.С. Бокаріуса; 2) Висновком експертів № 550/5551-21 за результатами проведення комплексної комісійної судової економічної та оціночно-будівельної експертизи по господарській справі № 908/3492/19, яка була проведена Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз; 3) Висновком експертів № 19207/19208/23-72/20310/23-42 від 19.10.2023 за результатами проведення повторної комплексної комісійної судової економічної та оціночно-будівельної експертизи у господарській справі №908/3492/19, виконаного Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України. Сукупність послідовних судових експертиз, в тому числі призначених та виконаних самостійно та незалежно від зустрічного позивача трьома різними державними (незалежними) та найфаховішими в Україні спеціалізованими судовими науково-дослідними експертними установами промовисто свідчить про те, що помилка зустрічного позивача не була спричинена його недбалістю, адже навіть такі спеціалізовані державні науково-дослідні інститути судових експертиз визначили ринкову вартість акцій. Тобто, згідно сприйняття зустрічного позивача, його обов'язок з оплати за придбані на підставі оскаржуваного правочину акції складає 537 356,75 грн (розрахунок цієї суми: 160 405 простих іменних акцій ПрАТ «Укрграфіт» (які належать сукупно всім 7 зустрічним відповідачам) х 3,35 грн = 537 356,75 грн). Відповідно зустрічний позивач добросовісно сприймав, що має саме такий обов'язок зі сплати за придбання акцій за оскаржуваним правочином. В той же час зустрічні відповідачі (первісні позивачі) у первісному позову стверджують, з посиланням на Постанову судової Палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 15.06.2022 по справі № 905/671/19 (тобто, яка з'явилась через понад 3 роки після вчинення оскаржуваного правочину, і питання на ній розглядались є вкрай складними) стосовно того, що ціна обов'язкового викупу акцій в процедурі сквіз-ауту має бути не нижче ніж вартість чистих активів, тобто для Приватного акціонерного товариства «Український графіт» за Публічною безвідкличною вимогою ОСОБА_1 б/н від 12.02.2019 про придбання акцій в усіх власників акцій Приватного акціонерного товариства «Український графіт» ціна 1 простої іменної акції повинна бути не менше ніж 52,77 грн (і це без врахування індексу інфляції, тощо). Таким чином, як зазначають зустрічні відповідачі (первісні позивачі) у первісному позові, з посиланням на висновки вищезазначеної Палати КГС ВС, дійсний обов'язок ОСОБА_1 (зустрічного позивача) зі сплати за оскаржуваним правочином щодо 160 405 простих іменних акцій ПрАТ «Укрграфіт» (які належать сукупно всім 7 зустрічним відповідачам) складає 160 405 простих іменних акцій ПрАТ «Укрграфіт» х 52,77 грн = 8 464 571, 85 грн При цьому, різниця, тобто по суті помилка, між дійсним обов'язком ОСОБА_1 (зустрічного позивача) зі сплати за оскаржуваним правочином та помилковим сприйняттям ОСОБА_1 (яке через свою специфіку та складність не могло бути сформовано самостійно, а ґрунтувалась на Звіті з незалежної оцінки професійного учасника - суб'єкта оціночної діяльності ТОВ «Фінпрайс» (оцінювач Бутко І.В.), що була підтвердження аж 2 (двома) рецензіями і в подальшому підтверджена ще й 4 судовими експертизами складає: 8 464 571, 85 грн / 537 356,75 грн = 15,75 разів, тобто майже в 16 разів більше. Відтак, таке неправильне, помилкове, сприйняття зустрічним позивачем правочину таких його істотних умов як дійсні права та обов'язки вплинуло на волевиявлення зустрічного позивача, оскільки за відсутності неправильного сприйняття правочин не було б вчинено. При цьому таку помилку зустрічного позивача неможливо усунути, адже її усунення вимагає вкрай значних витрат від особи, яка помилилася (тобто, від зустрічного позивача), яких у нього, з урахуванням грошового розміру помилки просто фізично немає. Якщо б відповідач ОСОБА_1 як заявник публічної безвідкличної вимоги міг передбачати (прогнозувати), без помилки, що вартість викупу акцій буде значно і кратно (в близько 16 разів) вище, то він би не вчиняв правочин з обов'язкового продажу акцій. Окрім того, як правильно зазначено у Висновку науково-правової експертизи Інститут держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України від 18.02.2025 № 126/21-е від 18.02.2025 № 126/21-е, затвердженого академіком НАПрН України Скрипнюком О.В.: «В силу імперативної норми закону (ч. 3 ст. 632 ЦК України) істотна умова правочину - ціна викупу акцій ПрАТ «Український графіт» у кількості 230 000 штук простих іменних акцій (з розрахунку 3,35 грн за одну просту іменну акцію), які були викуплені в процедурі примусового викупу акцій (сквіз-аут) у міноритарного акціонера (ПрАТ «КІНТО») на підставі публічної безвідкличної вимоги, через виконання вказаного правочину не може бути змінена у бік збільшення. Оскільки недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ст. 216 ЦК України), враховуючи наявність у володінні Відповідача 1 акцій ПрАТ «Український графіт» у кількості 230 000 штук простих іменних акцій цінних паперів, які були об'єктом примусового викупу акцій (з розрахунку 3,35 грн за одну просту іменну акцію), що робить можливим їх повернення в порядку двосторонньої реституції, правові наслідки визнання вказаного правочину недійсним, є не сумісними із зміною істотної умови цього правочину - ціна (ст. ст. 651, 652 ЦК України), оскільки не можливо змінити умову правочину, якого юридично не існує».

За змістом частини четвертої та частини п'ятої статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Отже, норми Конституції України, Конвенції та ЦК України визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення особи своєї власності. При цьому зазначені норми припускають можливість винятку з цього загального правила за умови, коли позбавлення права власності передбачено законом, здійснюється в інтересах суспільства (з мотивів суспільної необхідності) та є пропорційним (зокрема передбачає компенсацію, відшкодування вартості майна).

14 червня 1994 року було укладено Угоду про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими співтовариствами та їх державами-членами. Ця Угода передбачала процес зближення існуючого та майбутнього законодавства України із законодавством співтовариства. Україна зобов'язалася вживати заходи для забезпечення того, щоб її законодавство поступово було приведено у відповідність із законодавством співтовариства.

21 березня 2014 року підписано Угоду про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі - Угода). Ця Угода була ратифікована Законом України від 16 вересня 2014 року № 1678-VII і є невід'ємною частиною українського законодавства. Відповідно до статті 480 Угоди додатки і протоколи до цієї Угоди є її невід'ємною частиною.

Додатком XXXIV до Глави 13 «Законодавство про заснування та діяльність компаній, корпоративне управління, бухгалтерський облік та аудит» Розділу V «Економічне і галузеве співробітництво» Угоди передбачено, що Україна зобов'язується поступово наблизити своє законодавство до законодавства Європейського Союзу про заснування та діяльність компаній, корпоративне управління, бухгалтерський облік та аудит у встановлені додатком терміни. У цьому додатку наведено й Директиву про поглинання. Згідно з графіком, зазначеним у додатку, положення цієї Директиви повинні бути впроваджені протягом 4 років з дати набрання чинності цією Угодою.

Згідно з абз. 3 ст. 249 Договору про заснування Європейської Спільноти, Директива є обов'язковою для кожної держави-члена, якій її адресовано, щодо результатів, що їх треба досягти, однак залишає національній владі цілковиту свободу вибирати форму та засоби досягнення цих результатів.

Директива покладає на держави-члени обов'язок видавати правові акти для досягнення результату, зазначеного в директиві (імплементувати директиву у внутрішнє законодавство). Таким чином директиви не є актами, які безпосередньо регулюють відповідні відносини у державах-членах, таке регулювання запроваджується внаслідок імплементації директив у внутрішні правопорядки.

Директива про поглинання регулює відносини за участю акціонерних товариств, усі або частина акцій яких знаходяться в обігу на регульованому ринку. Оскільки ця Директива встановлює лише мінімальні стандарти в цій сфері, то держави можуть поширити її дію і на інші товариства.

Згідно з частиною другою статті 15 Директиви про поглинання держави-члени повинні забезпечити, щоб оферент був спроможний вимагати від усіх власників решти цінних паперів продати йому/їй ці папери за справедливою ціною. Держави-члени можуть запровадити таке право у наступних ситуаціях: (а) у разі, якщо оферент володіє акціями, що складають не менше, ніж 90 % капіталу, що дає право голосу та 90 % голосів у компанії-адресата оферти, або (b) у разі, якщо, після прийняття пропозиції, оферент придбав або остаточно зобов'язався придбати цінні папери, що представляють не менше 90 % капіталу адресата оферти, що забезпечує право голосу та 90 % голосів, що були предметом оферти. У випадку, передбаченому пунктом (а), держави-члени можуть встановити вищий поріг, котрий, однак, не може бути вищим, ніж 95 % капіталу, що дає право голосу.

Виконуючи міжнародні зобов'язання України за Угодою, Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах» № 1983-VIII від 23.03.2017, яким доповнено Закон України «Про акціонерні товариства» статтею 65-2.

У процедурі примусового викупу акцій (сквіз-ауту) власник домінуючого контрольного пакета вимагає від міноритарних акціонерів продати йому акції шляхом виставлення та надсилання товариству публічної безвідкличної вимоги.

При цьому має бути визначена ціна обов'язкового продажу акцій, яка зазначається у публічній безвідкличній вимозі як ціна придбання акцій, тобто ціна, за якою власник домінуючого контрольного пакета акцій примусово вимагає від міноритарних акціонерів продати йому пакет акцій.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства», протягом 90 днів з дня подання повідомлення відповідно до частини другої цієї статті та за умови виконання нею дій, передбачених статтею 65 або 65-1 цього Закону, особа, яка є власником домінуючого контрольного пакета акцій, або будь-яка її афілійована особа, або уповноважена особа має право надіслати до товариства публічну безвідкличну вимогу про придбання акцій в усіх власників акцій товариства. У разі подання до товариства публічної безвідкличної вимоги всі акціонери акціонерного товариства, крім осіб, що діють спільно із такою особою, та її афілійованих осіб, та саме товариство зобов'язані у безумовному порядку продати належні їм акції цього товариства заявнику вимоги.

Згідно з ч. 9 ст. 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства», заявник вимоги сплачує ціну акцій акціонерам шляхом перерахування грошових сум банківській установі, в якій заявником вимоги відкрито рахунок умовного зберігання (ескроу), бенефіціарами якого є акціонери, у яких придбаваються акції (їхні спадкоємці або правонаступники, або інші особи, які відповідно до законодавства мають право на отримання коштів).

Отже зазначеними нормами Закону України «Про акціонерні товариства» передбачалося примусове відчуження міноритарними акціонерами належних їм акцій на вимогу власників домінуючого контрольного пакета акцій.

Вказане запроваджене державою законодавче регулювання було зумовлено наявністю інтересів суспільства у сталому функціонуванні та розвитку акціонерних товариств, що забезпечує робочі місяця та сплату податків у державі, зростанні інвестиційної привабливості акціонерних товариств, зменшенні корпоративних конфліктів, рейдерства тощо. Що, в свою чергу, вимагає належного рівня корпоративного управління та мінімізації пов'язаних із цим витрат, необхідних, зокрема, для підтримання інфраструктури, пов'язаної зі скликанням загальних зборів акціонерного товариства або з реалізацією акціонерами своїх інших прав та повноважень (зазначені висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного суду від 24.11.2020 у справі № 908/137/18).

Частинами 1, 2, абз. 1 ч. 3 ст. 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства» встановлено, що особа (особи, що діють спільно), яка внаслідок придбання акцій товариства з урахуванням кількості акцій, які належать їй та її афілійованим особам, стала (прямо або опосередковано) власником домінуючого контрольного пакета акцій, протягом наступного робочого дня з дня набуття нею права власності на такий пакет акцій зобов'язана подати до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку і до товариства повідомлення про набуття права власності на домінуючий контрольний пакет акцій (далі - повідомлення).

Повідомлення має містити інформацію про:

1) кількість акцій товариства, що належали особі та її афілійованим особам до набуття домінуючого контрольного пакета акцій товариства;

2) структуру власності особи та її афілійованих осіб (якщо станом на дату повідомлення афілійованим особам належали акції товариства);

3) ціну, передбачену пунктами 1 та 2 частини п'ятої цієї статті;

4) дату набуття домінуючого контрольного пакета акцій товариства;

5) інформацію, передбачену пунктом 6 частини восьмої цієї статті.

Інформація про структуру власності подається в обсязі і за формою, затвердженими Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Якщо особа набула домінуючий контрольний пакет акцій товариства, діючи спільно з третіми особами, які не є її афілійованими особами, до повідомлення також включається інформація про кількість акцій товариства, що належали таким третім особам до набуття особою домінуючого контрольного пакета акцій товариства. У такому разі до повідомлення також додається копія договору, на підставі якого особа і треті особи узгоджують свої дії щодо набуття домінуючого контрольного пакета акцій товариства. Зазначеним договором визначається сторона договору, уповноважена його сторонами на вчинення правочинів щодо набуття акцій товариства в інтересах групи осіб, що діють спільно (уповноважена особа).

Передбачені цією статтею права і обов'язки особи, яка набуває право власності на домінуючий контрольний пакет акцій товариства, покладаються на уповноважену особу.

Товариство не пізніше наступного робочого дня з дати отримання повідомлення зобов'язане розмістити його на веб-сайті товариства та у загальнодоступній інформаційній базі даних Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про ринок цінних паперів або через особу, яка провадить діяльність з оприлюднення регульованої інформації від імені учасників фондового ринку.

З правових норм ч. 4 ст. 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства» вбачається, що у процедурі примусового викупу акцій (сквіз-ауту) власник домінуючого пакета вимагає від міноритарних акціонерів продажу йому акцій шляхом виставлення та надсилання до товариства публічної безвідкличної вимоги.

Положення ст. 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства» неконституційними не визнавались, однак Верховний Суд констатував, що спеціальний закон (Закон № 1983-VIII) є неякісним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.11.2020 у справі №908/137/18, постанова Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 15.06.2022 у справі №905/671/19, постанова Касаційного господарського суду Верховного Суду від 29.08.2024 у справі №905/830/21).

Так, справа №908/137/18 є першою, в якій Велика Палата Верховного Суду досліджувала спеціальний закон, яким імплементовані процедури сквіз-аут та селл-аут у національне законодавство. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.11.2020 у справі №908/137/18 були надані універсальні правові висновки по основним питанням стосовно вітчизняних процедур сквіз-аут, а саме, щодо: неякісності спеціального закону; відсутності у спеціальному законі конкретних способів захисту для міноритарних акціонерів; переліку належних та ефективних способів захисту у подібних спорах; зазначено напрямки дослідження правомірності проведеної процедури сквіз-аут на будь-якому акціонерному товаристві, що збігались з трискладовим тестом Європейського суду з прав людини у спорах щодо порушення прав власності; визначено міноритарного акціонера слабкою стороною, яка потребує ефективного захисту в умовах неякісності спеціального закону, відсутності адміністративного контролю за правомірністю проведених процедур сквіз-аут, відсутності гарантій для міноритарного акціонера від зловживань мажоритарного акціонера, який замовляв залежним йому членам Наглядової ради акціонерного товариства встановлення ринкової вартості акцій при примусовому викупі за принципом «скільки не шкода», не враховуючи, що ціна викупу не може бути нижчою щонайменше балансової вартості чистих активів акціонерного товариства, поділеної на кількість акцій; були відокремлені поняття «ринкова вартість» і «справедлива ціна»; визначено про неможливість орієнтуватися на біржові ціни акцій в умовах відсутності повноцінного фондового ринку в нашій країні; - встановлено, що «справедлива ціна» може бути навіть вищою за «ринкову вартість», оскільки без волі власника у нього вилучають його власність; тощо.

У процедурі примусового викупу акцій (сквіз-ауту) має бути визначена ціна обов'язкового продажу акцій, яка зазначається у публічній безвідкличній вимозі, як ціна придбання акцій, тобто ціна, за якою власник домінуючого контрольного пакета акцій примусово вимагає від міноритарних акціонерів продажу йому пакета акцій.

Порядок визначення ціни вимоги у процедурі примусового викупу акцій врегульований у ч. 5 ст. 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства», відповідно до якої ціною обов'язкового продажу акцій визначається найбільша з наступних:

1) найвища ціна акції, за якою заявник вимоги, його афілійовані особи або треті особи, що діють спільно з ним, придбавали акції цього товариства протягом 12 місяців, що передують даті набуття домінуючого контрольного пакета акцій включно з датою набуття;

2) найвища ціна, за якою заявник вимоги, його афілійовані особи або треті особи, що діють спільно з ним, опосередковано набули право власності на акції цього товариства протягом 12 місяців, що передують даті набуття такою особою домінуючого контрольного пакета акцій товариства включно з датою набуття, за умови що вартість акцій товариства, які прямо або опосередковано належать такій юридичній особі, за даними її останньої річної фінансової звітності, становить не менше 90 відсотків загальної вартості активів такої юридичної особи;

3) ринкова вартість акцій товариства, визначена суб'єктом оціночної діяльності відповідно до ст. 8 цього Закону станом на останній робочий день, що передує дню набуття заявником вимоги домінуючого пакета акцій товариства.

Тобто встановлений законом порядок визначення ціни придбання акцій для цілей зазначеної процедури передбачає обрання найвищого показника з трьох передбачених у цій нормі варіантів. Найвищий показник і є ціною придбання акцій. Вибір робить заявник вимоги, тоді як наглядова рада визначає ринкову вартість (надає цей показник для порівняння).

Таким чином, одним із передбачених зазначеною нормою варіантів (показників), з урахуванням якого формується та визначається ціна придбання акцій, є ринкова вартість акцій товариства.

Порядок визначення ринкової вартості майна акціонерного товариства, зокрема цінних паперів (акцій) встановлений у ст. 8 Закону України «Про акціонерні товариства» з урахуванням особливостей, передбачених у ст. 65-2 цього Закону.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про акціонерні товариства» ринкова вартість майна у разі його оцінки відповідно до цього Закону, інших актів законодавства або статуту акціонерного товариства визначається на засадах незалежної оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність.

Рішення про залучення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання ухвалюється наглядовою радою товариства (у процесі створення товариства - зборами засновників або засновником особисто - у разі створення акціонерного товариства однією особою).

Ринкова вартість емісійних цінних паперів визначається суб'єктом оціночної діяльності:

1) для емісійних цінних паперів, які не перебувають в обігу на фондових біржах, - як вартість цінних паперів, визначена відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність;

2) для емісійних цінних паперів, що перебувають в обігу на фондових біржах, - як середній біржовий курс таких цінних паперів на відповідній фондовій біржі, розрахований такою фондовою біржою за останні три місяці їх обігу, що передують дню, станом на який визначається ринкова вартість таких цінних паперів;

у разі якщо цінні папери перебувають в обігу на двох і більше фондових біржах та їхній середній біржовий курс за останні три місяці обігу, що передують дню, станом на який визначається ринкова вартість таких цінних паперів, на різних біржах відрізняється, ринкова вартість цінних паперів визначається наглядовою радою (якщо створення наглядової ради не передбачено статутом акціонерного товариства - виконавчим органом товариства) в порядку, встановленому НКЦПФР;

3) для емісійних цінних паперів, що перебувають в обігу на фондових біржах, у разі якщо неможливо визначити ринкову вартість цінних паперів за останні три місяці їх обігу, що передують дню, станом на який визначається ринкова вартість таких цінних паперів, або у разі якщо законом передбачена можливість незастосування п. 2 цієї статті, - як вартість цінних паперів станом на таку дату, визначена відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність.

Наглядова рада або загальні збори акціонерів, якщо утворення наглядової ради не передбачено статутом акціонерного товариства (у процесі створення товариства - установчими зборами), затверджує ринкову вартість майна (включно з цінними паперами), визначену відповідно до частин 1 і 2 цієї статті. Затверджена вартість майна не може відрізнятися більше ніж на 10 відсотків від вартості, визначеної оцінювачем. Якщо затверджена ринкова вартість майна відрізняється від вартості майна, визначеної відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність, наглядова рада або загальні збори акціонерів, якщо утворення наглядової ради не передбачено статутом акціонерного товариства (у процесі створення товариства - установчими зборами), повинна мотивувати своє рішення (ч. 3 ст. 8 Закону України "Про акціонерні товариства").

Згідно з абз. 2 ч. 3 ст. 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства» товариство не пізніш як за 25 робочих днів з дня отримання повідомлення повинно затвердити ринкову вартість акцій товариства, визначену суб'єктом оціночної діяльності відповідно до ст. 8 цього Закону, та повідомити її особі, зазначеній у ч. 1 цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 51 Закону України «Про акціонерні товариства» наглядова рада акціонерного товариства є колегіальним органом, що здійснює захист прав акціонерів товариства і в межах компетенції, визначеної статутом та цим Законом, здійснює управління акціонерним товариством, а також контролює та регулює діяльність виконавчого органу.

Наглядова рада як орган, створений для захисту інтересів акціонерів, має забезпечувати рівний захист всіх акціонерів товариства і рівне ставлення до них, незважаючи на розмір пакету акцій, який їм належить.

При проведенні процедури сквіз-аут наглядова рада виконує надзвичайно важливу роль - вона обирає суб'єкта оціночної діяльності і потім затверджує оцінку ринкової вартості акцій. Таким чином, саме від добросовісних, розумних дій наглядової ради при визначенні ринкової вартості акцій залежить захист інтересів всіх акціонерів.

Отже затвердження наглядовою радою оцінки акцій не може бути лише формальним процесом в процедурі сквіз-аут, бо фактично від визначення справедливої вартості акцій залежить правомірність процедури.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.08.24 у справі 905/830/21 зазначено:

«Щодо способу визначення ринкової (справедливої) вартості акції.

117. На думку скаржника суди не врахували правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 15.06.2022 у справі №905/671/19, щодо визначення ринкової (справедливої) ціни акції на підставі трьох методів та щодо таких ознак статусу "технічної" юридичної особи як ліквідація або відсутність достатніх активів для погашення вимог позивача. Зокрема, суди не дослідили зібрані докази на підтвердження: 1) ринкової (справедливої) ціни акції ПрАТ "АКХЗ"; 2) статусу "технічної" юридичної особи у Компанії "BARLENCO LTD" (п.1 ч.2 ст.287 та п.1 ч.3 ст.310 ГПК).

118. Вважає, що згідно наявних у справі доказів, а саме висновку судово-економічної експертизи Донецького НДІСЕ від 23.10.2020, висновку експерта №48473 від 07.02.2023 ННЦ "Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М. С. Бокаріуса" ринкова вартість акції складає 13 грн; висновки наведених судових експертиз за стандартом "вірогідності доказів" переважають твердження та припущення суду про заниження ринкової вартості акції.

119. Натомість позивач стверджує, що ПрАТ "АКХЗ" не довело наявності причин (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення, зміни суспільного контексту) для необхідності відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 15.06.2022 у справі №905/671/19, щодо розміру нижньої межі справедливої вартості акцій вказаного емітента при примусовому викупі акцій (54,3 грн), крім своєї незгоди.

120. Верховний Суд частково погоджується з доводами позивача та відхиляє доводи ПрАТ "АКХЗ" з таких мотивів.

121. Верховний Суд у постанові від 15.06.2022 у справі №905/671/19, на неврахування висновків із якої посилається скаржник, зазначив:

"172. Відповідно до п.38 Національного стандарту №1 для проведення оцінки цілісного майнового комплексу використовуються такі основні методологічні підходи: майновий (метод вартості чистих активів і метод оцінки вартості ліквідації), порівняльний (метод ринку капіталу та метод ринкових угод), дохідний (дисконтування грошових потоків або дивідендів).

173. Саме застосування трьох різних підходів дозволяє отримати найбільш об'єктивний розрахунок ринкової вартості акцій. При чому розрахунки різними методами можуть давати різну ринкову вартість, про що вказує і сам відповідач, і зазначають експерти ДНДІСЕ у висновку судової експертизи.

175. Усуваючи розбіжності у судовій практиці, Палата вважає за необхідне уточнити правові висновки щодо застосування статей 8 та 65-2 Закону "Про акціонерні товариства", які містяться у постановах від 16.02.2021 у справі №910/8714/18 та від 17.02.2021 у справі №905/1926/18 таким чином, що:

- при визначенні ринкової (справедливої) вартості акцій оцінці підлягає 1 акція у 100% пакеті акцій (оцінка цілісного майнового комплексу товариства), а не у міноритарному пакеті,

- у зв'язку з цим має бути обов'язково застосований Національний стандарт №3, який передбачає застосування трьох методів оцінки, включно з майновим, а також Методика комплексних експертних досліджень визначення вартості акцій підприємств, зареєстрована в Міністерстві юстиції 29.01.2016 відповідно до Порядку ведення Реєстру методик проведення судових експертиз, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02.10.2008 №1666/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 02.10.2008 за №924/15615 (реєстраційний номер Методики 0.1.18);

- майновий метод оцінки має бути обов'язково застосований поряд з іншими методами оцінки;

- не підлягає застосуванню контрольна знижка, передбачена Національним стандартом №1.

181.… позивачем у позовній заяві (т.1, а.с.3-4) та заяві про зменшення позовних вимог (т.2, а.с.2-4) надано розрахунок ринкової вартості акцій за майновим методом (методом балансової вартості чистих активів), відповідно до якого ринкову (справедливу) вартість акцій визначено позивачем у розмірі 54,3 грн за одну акцію.

183. У Методиці комплексних експертних досліджень визначення вартості акцій підприємств, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 29.01.2016, реєстраційний номер 0.1.18, вказано, що у багатьох випадках балансова вартість вважається самою консервативною оцінкою, і в цьому випадку вона може застосовуватися для оцінювання нижньої межі вартості акцій. Автори методики також зазначають, що в Україні при оцінюванні акцій балансова вартість часто виступає на перший план, що пов'язано з відсутністю об'єктивної інформації для використання інших методів.

184. Формула, за якою проведено розрахунок позивачем, також передбачена Методикою комплексних експертних досліджень визначення вартості акцій підприємств, зареєстрована в Міністерстві юстиції 29.01.2016, реєстраційний номер 0.1.18 (розділ 3.6 "Визначення вартості акцій за балансовим методом").

185. Як вже зазначалося вище, справедлива вартість акцій означає визначення найвищої вартості акцій за існуючими процедурами та методиками оцінки.

186. Верховний Суд доходить до висновку про можливість визначити вартість однієї акції за балансовою вартістю чистих активів ПрАТ "АКХЗ" у розмірі 54,3 грн за одну акцію на підставі розрахунків, зроблених позивачем за формулою викладеною у розділі 3.6. "Визначення вартості акцій за балансовим методом" Методики комплексних експертних досліджень визначення вартості акцій підприємств, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції 29.01.2016, реєстраційний номер 0.1.18, і не спростованих відповідачем у цій справі.

187. Скаржник неодноразово стверджував, що ринкова вартість акцій, яка розрахована за майновим підходом (за формулою "балансова вартість чистих активів поділена на одну акцію") і яка базується на офіційній фінансовій звітності відповідача за 2017 рік, складеній за Міжнародними стандартами фінансової звітності і підтвердженій незалежним аудитором, становить найменшу справедливу суму компенсації (54,3 грн).

190. Також Верховний Суд виходить з того, що у цій справі суд визначає не ринкову вартість акцій як таку, а суму справедливої компенсації, у значенні ч.5 ст.41 Конституції України, ч.3 ст.321 ЦК, ст.1 Протоколу 1 Конвенції, яку позивач мав би отримати за одну акцію в результаті примусового викупу його акцій відповідно до положень ст.65-2 Закону "Про акціонерні товариства".

191.ьОтже, як встановлено судами, ринкова вартість акцій розрахована порівняльним методом, становить 13,00 грн, дохідним методом - 12,47 грн, позивач надав розрахунок вартості акцій, проведений майновим методом (методом балансової вартості чистих активів) - 54,3 грн.

192. Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що позивач має право на отримання компенсації за 1 акцію у розмірі 54,3 грн, що дорівнює справедливій вартості однієї акції у пакеті акцій 100% від статутного капіталу ПрАТ "АКХЗ".

122. Тобто Верховний Суд дійшов висновку про можливість визначення вартості однієї акції за балансовою вартістю чистих активів ПрАТ "АКХЗ" на підставі розрахунків, зроблених за формулою, викладеною у розділі 3.6. "Визначення вартості акцій за балансовим методом" Методики комплексних експертних досліджень визначення вартості акцій підприємств, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції 29.01.2016, реєстраційний номер 0.1.18.

123. У зв'язку із зазначеним необґрунтованими є доводи скаржника, що ринкова (справедлива) вартість акції визначається на підставі звіту суб'єкта оціночної діяльності або висновку експертизи, яких позивач не надав, натомість здійснивши власний розрахунок вартості акції на підставі формули "чистих активів" (вартість чистих активів підприємства поділена на загальну кількість акцій).

124. Доводи, що висновки судових експертиз (Донецького НДІСЕ від 23.10.2020, ННЦ "Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М. С. Бокаріуса" від 07.02.2023 №48473) за стандартом "вірогідності доказів" переважають твердження та припущення суду про заниження ринкової вартості акції є також необґрунтованими та спростовуються висновками Корпоративної палати у справі №905/671/19:

"176. У висновку судової експертизи ДНДІСЕ, який був визнаний судами попередніх інстанцій належним та допустимим доказом та врахований під час ухвалення рішень, був застосований порівняльний метод (визначено вартість 13 грн.) та дохідний метод (визначено вартість 12,47 грн.).

177. Незастосування майнового методу було обґрунтовано у висновку судової експертизи ДНДІСЕ тим, що цей метод не враховує варіант найкращого і найбільш ефективного використання об'єкта оцінки, не дозволяє оцінити економічну вигоду від володіння підприємством і синергетичний ефект від об'єднання активів підприємства і не дає уявлення про ринкову вартість капіталу, що припадає на учасників товариства. Власник міноритарного пакету не в змозі самостійно замістити об'єкт оцінки чи ініціювати ліквідацію підприємства (т.4, с.9).

178. Таке твердження експертів ДНДІСЕ суперечить положенням абз.2 п. 37 Національного стандарту №1, в якому закріплено, що неможливість або недоцільність застосування певного методичного підходу може бути лише пов'язана з повною відсутністю чи недостовірністю необхідних для цього вихідних даних про об'єкт оцінки та іншої інформації".

125. Верховний Суд також звертає увагу, що розглядаючи спори щодо одного й того самого сквіз-ауту, щодо одного й того ж емітента, щодо тих самих рішень його органів, але за позовами різних акціонерів, суди мають враховувати висновки Верховного Суду щодо правомірності рішень щодо затвердження ринкової вартості акцій. І якщо Верховний Суд дійшов висновку про істотне заниження ринкової ціни акцій ПрАТ "АКХЗ", затвердженої рішенням наглядової ради від 04.05.2018, то суд у іншій справі не може зробити протилежний висновок про те, що ринкова ціна, встановлена тим самим рішенням наглядової ради, є справедливою для іншого міноритарного акціонера, адже це суперечитиме принципу правової визначеності та верховенству права, порушуватиме принцип однакового ставлення до акціонерів товариства. Факти, встановлені Верховним Судом у справі №905/671/19, для цієї справи не є преюдиціальними, проте, при ухваленні судових рішень суди керуються принципами правової визначеності та верховенства права і не можуть ухвалювати рішення всупереч відповідним висновкам Верховного Суду у справі №905/671/19. Зазначене відповідає висновкам Корпоративної палати, викладеним у пунктах 89-92 постанови від 15.06.2022 у справі №905/671/19.

126. Аргумент щодо статусу "технічної" юридичної особи у Компанії "BARLENCO LTD" не стосуються способу визначення ринкової (справедливої) вартості акції та не спростовують висновків щодо цього питання.

127. Верховний Суд залишає без уваги доводи ОСОБА_1 щодо недоведеності причин для відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 15.06.2022 у справі №905/671/19 щодо розміру нижньої межі справедливої вартості акцій вказаного емітента при примусовому викупі акцій (54,3 грн), оскільки доводи щодо визначення ринкової (справедливої) ціни акції ПрАТ "АКХЗ" обґрунтовує із посиланням на п.1 ч.2 ст.287 ГПК, а не на п.2 цієї норми.

128. Таким чином, скаржник не довів помилковість висновків судів попередніх інстанцій у цій частині».

У постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 03.02.2025 у справі № 910/8714/18 викладено аналогічний висновок щодо способів визначення ринкової (справедливої) вартості акцій:

« 264. Суди попередніх інстанцій зазначили, що вважають за можливе визначити вартість 1 акції за балансовою вартістю чистих активів ПрАТ "Азовсталь" на рівні 6,2442 грн (26 250 667 000 грн/4 204 000 000 шт. акцій) за формулою, яка наведена у розд.3.6 "Визначення вартості акцій за балансовим методом" Методики комплексних експертних досліджень визначення вартості акцій підприємств, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 29.01.2016, реєстраційний номер 0.1.18. Така вартість 1 акції дорівнює справедливій вартості 1 акції у пакеті акцій 100% від статутного капіталу ПрАТ "Азовсталь". Вказаний розрахунок вартості 1 акції ПрАТ "Азовсталь" є таким, що узгоджується із результатом, отриманим внаслідок проведення Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр судових експертиз Альтернатива" судово-економічної експертизи, згідно із висновком експертів №128/18 від 21.11.2018. У вказаному висновку розрахунок однієї простої іменної акції ПрАТ "Азовсталь" було здійснено саме за методом "чистих активів" у складі пакету акцій 100%, тобто шляхом ділення вартості повного пакету акцій на загальну кількість акцій в такому пакеті, виходячи із фінансової звітності товариства за 2017 рік. Вказаний висновок складено судовими експертами Морозовою О.С. та Максименко Т.О., які є атестованими судовими експертами; у ньому зазначено про обізнаність експертів із кримінальною відповідальністю за надання завідомо неправдивого висновку, а також вказано про те, що даний висновок підготовлено для подання до суду.

265. Скаржник стверджує, що суди не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 15.06.2022 у справі №905/671/19, стосовно визначення ринкової (справедливої) вартості однієї акції на підставі трьох методів та ринкової (справедливої) ціни акції та щодо таких ознак статусу "технічної" юридичної особи як ліквідація або відсутність достатніх активів для погашення вимог позивача. Зокрема, суди не дослідили зібрані докази на підтвердження: 1) ринкової (справедливої) ціни акції ПрАТ "Азовсталь"; 2) статусу "технічної" юридичної особи у Компанії BARLENCO LTD (п.1 ч.2 ст.287 та п.1 ч.3 ст.310 ГПК).

266. Доводи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 15.06.2022 у справі №905/671/19, щодо застосування п.38 Національного стандарту №1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" та щодо застосування статей 8 та 65-2 Закону "Про акціонерні товариства", є помилковими, такими, що засновані на власному тлумаченні окремих абзаців постанови, без їх взаємозв'язку з всіма висновками, оскільки:

- у постанові від 15.06.2022 у справі №905/671/19 Верховний Суд дійшов до висновку про можливість визначити вартість однієї акції за балансовою вартістю чистих активів ПрАТ "АКХЗ" у розмірі 54,3 грн за одну акцію на підставі розрахунків, зроблених позивачем за формулою, викладеною у розд.3.6. "Визначення вартості акцій за балансовим методом" Методики комплексних експертних досліджень визначення вартості акцій підприємств, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції 29.01.2016, реєстраційний номер 0.1.18; такі висновки відповідач не спростував у цій справі;

- у справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій визначили вартість 1 акції за балансовою вартістю чистих активів ПрАТ "Азовсталь" на рівні 6,2442 грн (26 250 667 000 грн/4 204 000 000 шт. акцій) за формулою, яка наведена у розд.3.6 "Визначення вартості акцій за балансовим методом" Методики комплексних експертних досліджень визначення вартості акцій підприємств, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 29.01.2016, реєстраційний номер 0.1.18; така вартість акцій у цій справі підтверджується висновком судово-економічної експертизи №128/18 від 21.11.2018.

267. Таким чином, скаржник не довів помилковість висновків судів попередніх інстанцій у цій частині».

Рішенням Наглядової ради ПрАТ «Український графіт», оформленим протоколом №4(о) від 11.02.2019, за підсумками заочного голосування Наглядової ради ПрАТ «Український графіт» прийнято висновки Звіту про незалежну оцінку пакета акцій ПрАТ «Український графіт», проведену ТОВ «Фінпрайс», яким ринкова вартість 3,9766 % пакета акцій ПрАТ «Український графіт» в кількості 2 777 185 штук оцінена та становить 9 303 569,75 грн з розрахунку 3,35 грн за одну акцію; затверджено ринкову вартість акцій ПрАТ «Український графіт» на рівні 3,35 грн за одну акцію.

ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ «Український графіт» із повідомленням про набуття права власності на домінуючий контрольний пакет акцій товариства 04.02.2019, договір з оцінювачем був підписаний товариством 05.02.2019, вже 08.02.2019 оцінювачем був складений звіт, який 11.02.2019 був затверджений наглядовою радою ПрАТ «Український графіт».

Слід зазначити, що ч. 3 ст. 65-2 Закону «Про акціонерні товариства» надає наглядовій раді строк у 25 робочих днів на організацію проведення оцінки та затвердження ринкової вартості акцій, що є додатковим аргументом, який підтверджує поверхневе і формальне ставлення наглядової ради до процедури встановлення ринкової вартості акцій.

На сторінці smida.gov.ua (https://smida.gov.ua/db/feed/showform/chaktivy/7940) ПрАТ «Український графіт» опублікувало самостійно прорахований на підставі своєї фінансової звітності показник чистих активів за 2018 рік, зазначивши наступне: «Розрахунок вартості чистих активів відбувався відповідно до п. 2 ст. 14 Закону України «Про акціонерні товариства» №514- VI від 17.09.2008 та Додатку 1 до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 №73. Визначення вартості чистих активів проводилося за формулою: Власний капітал (вартість чистих активів) товариства - різниця між сукупною вартістю активів товариства та вартістю його зобов'язань перед іншими особами. Розрахункова вартість чистих активів (3 685 221.000 тис.грн) більше скоригованого статутного капіталу (233 959.000 тис.грн). Це відповідає вимогам ст. 155 п. 3 Цивільного кодексу України. Величина статутного капiталу відповідає величинi статутного капіталу, розрахованому на кінець року».

Цей розрахунок чистих активів зроблений у відповідності до Методичних рекомендацій щодо визначення вартості чистих активів акціонерних товариств, схвалених рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17.11.2004 № 485.

Відповідно до даних річної фінансової звітності ПрАТ «Український графіт» власний капітал (чисті активи) Товариства за 2018 рік складав 3 685 221 тис. грн. (що становить 52,77 грн. із розрахунку на одну акцію), нерозподілений прибуток складав 3 274 754 тис. грн. (що становить 46,89 грн. із розрахунку на одну акцію).

Таким чином балансова вартість 1 акції Емітента на час спірних відносин складала: 3 685 221 000,0 грн : 69 838 500 шт. = 52,77 грн.; нерозподілений прибуток (непокритий збиток): 3 274 754 000,0 грн.: 69 838 500 шт.= 46,89 грн.

За приписами ч. 4 ст. 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства» протягом 90 днів з дня подання повідомлення відповідно до частини другої цієї статті та за умови виконання нею дій, передбачених статтею 65 або 65-1 цього Закону, особа, яка є власником домінуючого контрольного пакета акцій, або будь-яка її афілійована особа, або уповноважена особа (далі - заявник вимоги) має право надіслати до товариства публічну безвідкличну вимогу про придбання акцій в усіх власників акцій товариства.

Отже, заявник вимоги може подати до товариства публічну безвідкличну вимогу тільки після виконання ним дій, передбачених статтею 65 або 65-1 Закону України «Про акціонерні товариства».

01.02.2019 між акціонерами Товариства: ОСОБА_1 , Пайовим товариством Генезес Інвест, Компанією «ІНТЕРГРАФІТ ХОЛДІНГС КОМПАНІ ЛІМІТЕД», Пайовим товариством Реетвекс, Пайовим товариством Талієнталь укладено Договір про спільну діяльність із змінами від 04.02.2019.

Цей договір про спільну діяльність відповідно до ст. 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства» дозволяє цих осіб-акціонерів розглядати, як «осіб, що діють спільно», та які є власниками домінуючого контрольного пакета акцій в статутному капіталі ПрАТ «Український графіт», що складає 67 061 315 акцій (96,0234 %) статутного капіталу ПрАТ «Український графіт», виключно з метою реалізації їхнього права на викуп акцій у міноритарних акціонерів, які не є сторонами цього договору, у розмірі 3,9766 % статутного капіталу Товариства.

Прикінцевими і перехідними положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах» від 23.03.2017 № 1983-VIII встановлений особливий порядок реалізації права, передбаченого ст. 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства», проте лише для тих товариств в яких станом на день набрання чинності цього вже були власниками домінуючого контрольного пакета акцій.

Станом на день набрання чинності Законом №1983-VIII - 04.06.2017, в ПрАТ «Укрграфіт» не було власника контрольного або домінуючого контрольного пакету акцій, що не спростовано апелянтом ОСОБА_1 .

При цьому судом правильно встановлено, що жодна із сторін договору про спільну діяльність не володіла домінуючим пакетом акцій, та що вказані особи є афілійованими одна до одної, відтак не можливо стверджувати, що станом на дату набрання чинності цим Законом (04.06.2017) вказані особи, які згодом (з 01.02.2019) діяли спільно, є власниками домінуючого контрольного пакета акцій акціонерного товариства. Вони стали власниками контрольного пакету акцій, значного контрольного пакету акцій та домінуючого контрольного пакету акцій ПрАТ «Український графіт» станом на дату укладання Договору про спільну діяльність від 01.02.2019.

Сертифікати акцій, виписки про стан рахунку в цінних паперах на 03.06.17, 04.06.17 депозитарної установи «Райффайзен банк Аваль», лист Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 18.02.20 № 26/01/2989, на які посилається відповідач 1, протилежного не доводять.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про акціонерні товариства», афілійовані одна щодо іншої особи (надалі - афілійовані особи): юридичні особи, за умови, що одна з них здійснює контроль над іншою чи обидві перебувають під контролем третьої особи; члени сім'ї фізичної особи - чоловік (дружина), а також батьки (усиновителі), опікуни (піклувальники), брати, сестри, діти та їхні чоловіки (дружини); фізична особа та члени її сім'ї і юридична особа, якщо ця фізична особа та/або члени її сім'ї здійснюють контроль над юридичною особою.

Звідси і не підлягає застосуванню до спірних правовідносин і висновок Верховного суду, наведений у постанові від 08.08.2018 у справі № 910/23703/16, оскільки у згаданій справі, на відміну від розглядуваної, було надано докази того, що акціонери були афілійованими особами через контроль над відповідними товариствами з обмеженою відповідальністю (п. 5.2.4., 5.2.5 постанови).

Також, колегія суддів погоджується з відхиленням господарським судом доводів учасників справи стосовно обставин правомірності чи неправомірності проведеної процедури свіз-аут, встановлених у постанові Центрального апеляційного господарського у справі №908/3492/19 від 28.11.2024, рішенні Господарського суду Запорізької області від 14.11.2023 у справі № 908/2464/22, як і в постанові Центрального апеляційного господарського суду від 10.06.2024 у цій же справі, позаяк постанова Центрального апеляційного господарського суду у справі № 908/3492/19 від 28.11.2024 визнана нечинною ухвалою Верховного Суду від 02.04.2025, а судові рішення справі № 908/2464/22 Верховним Судом залишено без змін лише з підстав обрання неефективного способу захисту права позивачами.

При цьому домовленості інших учасників процесу за участі того ж складу відповідачів у іншій справі №908/3492/19, зазначені в Мировій угоді, яка затверджена Верховним Судом, не мають жодного значення для позивачів у даній справі.

Як вбачається з договору про спільну діяльність від 01.02.2019, цей договір укладений саме з метою набуття домінуючого контрольного пакета акцій ПрАТ «Укрграфіт».

Отже, ОСОБА_1 реалізував право на викуп акцій у міноритарних акціонерів в загальному порядку, визначеному ст. 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства», що підтверджується повідомленням про набуття права власності на домінуючий контрольний пакет акцій від 04.02.2019, договором про спільну діяльність від 01.02.2019 та публічною безвідкличною вимогою від 12.02.2019, в якій міститься посилання виключно на ст. 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства».

04.02.2019 було подано повідомлення про набуття домінуючого контрольного пакету акцій ПрАТ «Укрграфіт» із структурою власності із змісту яких 01.02.2019 - дата укладення договору про спільну діяльність та дата, з якої сторони цього договору, як особи, що діють спільно, вважаються власниками домінуючого контрольного пакета акцій ПрАТ «Укрграфіт».

В повідомленні зазначено, що відповідно до Договору про спільну діяльність від 01.02.2019 ОСОБА_1 є уповноваженою особою з метою набуття всіх прав та виконання всіх обов'язків, передбачених законодавством України для процедури викупу акцій у міноритарних акціонерів ПрАТ «Укрграфіт».

Відповідно до п. 12 ч. 1 статті 2 Закону «Про акціонерні товариства» особи, що діють спільно - фізичні та/або юридичні особи, які діють на підставі договору між ними і узгоджують свої дії для досягнення спільної мети.

Абзац 8 ч. 2 ст. 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства» передбачає, якщо особа набула домінуючий контрольний пакет акцій товариства, діючи спільно з третіми особами, які не є її афілійованими особами, до повідомлення додається копія договору, на підставі якого особа і треті особи узгоджують свої дії щодо набуття домінуючого контрольного пакета акцій товариства. Цим договором визначається сторона, уповноважена його сторонами на вчинення правочинів щодо набуття акцій товариства в інтересах групи осіб, що діють спільно (уповноважена особа).

Саме такий договір про спільну діяльність і уклали між собою 01.02.2019 ОСОБА_1 , Пайове товариство Реетвекс (Osauhing Reetvex), Пайове товариство Генезес Інвест (OU Geneses Invest) та пайове товариство Талієнталь (OU Talienthal, Компанія «ІНТЕРГРАФІТ ХОЛДІНГС КОМПАНІ ЛІМІТЕД» (INTERGRAPHITE HOLDINGS COMPANY LIMITED).

За цим договором, в розумінні ст. 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства», ОСОБА_1 є особою, яка набула одночасно контрольний і домінуючий контрольний пакет акцій товариства, діючи спільно з третіми особами.

Для досягнення цілей, визначених п. 1.1.1 Договору (придбання акцій акціонерів, які не є сторонами цього Договору в порядку визначеному ст. 65-2 Закону «Про акціонерні товариства» Сторони уповноважили ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії, необхідні для реалізації Сторонами прав і виконання сторонами обов'язків особи, яка набула право власності на домінуючий контрольний пакет акцій, передбачених ст. 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства» (п. 3.1 договору). За цим Договором ОСОБА_1 набув право діяти від імені групи осіб, сукупна частка яких у статутному капіталі ПрАТ «Укрграфіт» становить 96,0234 %.

Відповідно до абз. 1 та 4 ч. 4 ст. 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства» особа, яка є власником домінуючого контрольного пакета акцій, або будь- яка її афілійована особа, або уповноважена особа має право надіслати до товариства публічну безвідкличну вимогу про придбання акцій в усіх власників акцій товариства за умови виконання дій, передбачених ст. 65 або 65-1 Закону «Про акціонерні товариства».

Таким чином, законодавець передбачив, що право надіслати Публічну безвідкличну вимогу виникає тільки після виконання дій, передбачених статтею 65 (для приватних акціонерних товариств) або 65-1 (для публічних акціонерних товариств) Закону «Про акціонерні товариства».

Відповідно до ч. 4 ст. 65 Закону України «Про акціонерні товариства» особа (особи, що діють спільно), яка внаслідок придбання акцій товариства з урахуванням кількості акцій, які належать їй та її афілійованим особам, стала (прямо або опосередковано) власником контрольного пакета акцій приватного акціонерного товариства або будь-яка її афілійована особа, протягом двох робочих днів з дати отримання інформації про ціну придбання акцій зобов'язана запропонувати всім акціонерам придбати у них акції товариства, щодо яких не встановлено обмеження (обтяження), шляхом надсилання до товариства публічної безвідкличної пропозиції для всіх акціонерів - власників акцій товариства про придбання належних їм акцій (оферти).

Відтак, у зв'язку з укладенням договору про спільну діяльність від 01.02.2019 р. та у зв'язку з наміром відповідача 2 надіслати публічну безвідкличну вимогу відповідно до ст. 65-2 Закону «Про акціонерні товариства», у нього виникло зобов'язання щодо викупу акцій в порядку та на умовах, визначених ст. 65 Закону України «Про акціонерні товариства» на підставі публічної безвідкличної пропозиції для всіх акціонерів - власників акцій товариства про придбання належних їм акцій (оферти).

Однак, всупереч цьому дій щодо виконання зобов'язань, визначених статтею 65 Закону «Про акціонерні товариства» первісним відповідачем 2 вчинено не було.

Доводи апеляційної скарги цих висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно з ч. 6 ст. 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства» якщо заявник вимоги, його афілійовані особи або треті особи, що діють спільно з ним, не виконали обов'язки, передбачені статтею 65 або 65-1 цього Закону у разі придбання контрольного пакета акцій, ціною обов'язкового продажу акцій визначається найбільша з таких:

1) подвійна ціна найвищої ціни, за якою заявник вимоги, його афілійовані особи або треті особи, що діють спільно з ним, придбавали акції товариства протягом періоду часу, що минув з дати набуття контрольного пакета акцій товариства, а також протягом 12 місяців, що передують цій даті;

2) подвійна ціна найвищої ціни, за якою заявник вимоги, його афілійовані особи або треті особи, що діють спільно з ним, набули опосередковане право власності на акції цього товариства протягом періоду часу, що минув з дати набуття контрольного пакета акцій товариства, а також протягом 12 місяців, що передують цій даті, за умови що вартість акцій товариства, які прямо або опосередковано належать такій юридичній особі, за даними її останньої річної фінансової звітності, становить не менше 90 відсотків загальної вартості активів такої юридичної особи;

3) подвійна ринкова вартість акцій товариства, визначена відповідно до статті 8 цього Закону станом на день, що передує дню набуття заявником вимоги контрольного пакета акцій.

Отже, Законом було передбачено, що у разі порушення процедури визначення ціни акції на користь міноритарного власника підлягає сплаті подвійна ринкова вартість акцій товариства.

Таким чином, розмір справедливої компенсації ринкової вартості 1 (однієї) простої іменної акцій ПрАТ «Український графіт», викуплених на підставі Публічної безвідкличної вимоги про придбання акцій в усіх власників акцій Приватного акціонерного товариства «Український графіт» б/н від 12.02.2019, складає подвійна ринкова вартість акцій товариства 105,54 грн (52,77 грн х 2).

Щодо незгоди апелянта з розрахунком, який, на його думку, мав бути таким: 52,77 грн - 3,35 грн (фактично отримані ще в 2019 році) = 49,42 грн х 2 = 98,84 грн, то слід зазначити, що такі міркування не відповідають нормі п. 3 ч. 6 ст. 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства», за якою розмір справедливої компенсації ринкової вартості 1 (однієї) простої іменної акцій ПрАТ «Український графіт» мав складати подвійну ринкову вартість акцій товариства - 52,77 х 2 = 105,54 грн, відповідно саме від цього розміру мають вираховуватися фактично сплачені за придбання акцій кошти (3,35 грн).

З огляду на викладене, господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що первісні позовні вимоги в частині основного боргу з компенсації підлягають задоволенню в межах наведених у позовній заяві сум щодо кожного з позивачів:

Щодо Позивача 1: сума компенсації без індексів інфляції: 3 737 шт. акцій * 102,19 грн (2*52,77 грн - 3,35 грн - подвійна балансова вартість 1 акції за мінусом ціни викупу в 3,35 грн) = 381 884,0 грн.

Щодо Позивача 2: сума компенсації без індексів інфляції: 9 742 шт. акцій * 102,19 грн (2*52,77 грн - 3,35 грн - подвійна балансова вартість 1 акції за мінусом ціни викупу в 3,35 грн) = 995 534,98 грн.

Щодо Позивача 3: сума компенсації без індексів інфляції: 12 500 шт. акцій * 102,19 грн (2*52,77 грн - 3,35 грн - подвійна балансова вартість 1 акції за мінусом ціни викупу в 3,35 грн) = 1 277 375,0 грн;

Щодо Позивача 4: сума компенсації без індексів інфляції: 14 637 шт. акцій * 102,19 грн (2*52,77 грн - 3,35 грн - подвійна балансова вартість 1 акції за мінусом ціни викупу в 3,35 грн) = 1 495 755,0 грн;

Щодо Позивача 5: сума компенсації без індексів інфляції: 20 000 шт. акцій * 102,19 грн. (2*52,77 грн - 3,35 грн - подвійна балансова вартість 1 акції за мінусом ціни викупу в 3,35 грн) = 2 043 800,0 грн;

Щодо Позивача 6: сума компенсації без індексів інфляції: 39 789 шт. акцій * 102,19 грн. (2*52,77 грн. - 3,35 грн - подвійна балансова вартість 1 акції за мінусом ціни викупу в 3,35 грн) = 4 066 037,9 грн;

Щодо Позивача-7: сума компенсації без індексів інфляції: 60 000 шт. акцій * 102,19 грн. (2*52,77 грн. - 3,35 грн. - подвійна балансова вартість 1 акції за мінусом ціни викупу в 3,35 грн) = 6 131 400,0 грн.

При цьому щодо прав ОСОБА_5 на позов, як правонаступника ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

Стаття 512 ЦК України визначає підстави заміни кредитора у зобов'язанні. 1. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. 2. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. 3. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Частина 1 статті 1077 ЦК України надає поняття договору факторингу. 1. За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Переуступка прав вимоги та факторинг - це два різні механізми, які передбачають передачу права вимоги від однієї сторони до іншої. Переуступка (цесія) є більш загальним поняттям і може включати будь-який тип права вимоги (грошову та не грошову), тоді як факторинг, як правило, передбачає передачу грошових вимог, що виникають з торговельних операцій, і часто пов'язаний з наданням фінансових послуг. Факторинг є більш специфічним видом переуступки, який характеризується наданням фінансової послуги та передачею права вимоги за грошовими зобов'язаннями. Факторинг є більш обмеженим видом переуступки, який має на меті фінансування та перерозподіл ризиків, пов'язаних з отриманням грошових коштів від боржника. Переуступка, навпаки, є більш широким поняттям, що може включати передачу прав вимоги будь-якого характеру.

В даному випадку, як правильно виснував суд першої інстанції, взаємовідносини між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та ОСОБА_9 врегульовані правилами цесії.

Крім того, доказів визнання недійсними договорів відступлення права вимоги, за якими ОСОБА_5 набув права вимоги в межах цієї справи, в матеріали справи не надано, тому слід керуватися презумпцією правомірності правочину за ст. 204 ЦК України.

Натомість відповідач-2 пред'явив зустрічний позов про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності у вигляді зобов'язання повернути прості іменні акції ПрАТ «Український графіт», що були придбані за публічною безвідкличною вимогою від 12.02.2019 та стягнути з первісних позивачів кошти, які були одержані з рахунку умовного зберігання (ескроу) в процедурі обов'язкового продажу акцій ПрАТ «Український графіт». Зустрічний позивач, вчиняючи оскаржуваний правочин помилився щодо обставин, які мають істотне значення, а саме: щодо прав та обов'язків сторін, як от розміру дійсної ринкової (справедливої) ціни (вартості акцій), яку зобов'язаний сплачувати зустрічний позивач за оскаржуваним відплатним правочином, потребував спеціальних знань, спеціальних навиків та професійного досвіду в сфері оцінки цінних паперів, яких не було у громадянина ОСОБА_1 (зустрічний позивач), оскільки він не є ані оцінювачем, ані судовим експертом, а тому добросовісно покладався на спеціального суб'єкта оціночної діяльності (Звіт з оцінки ТОВ «Фінпрайс» оцінювач Бутко І.В.), який перебував у Державному реєстрі оцінювачів та суб'єктів оціночної діяльності, та провів незалежну оцінку.

Суд зауважує, що обидва позови (первісний та зустрічний) виникають з одних правовідносин (однієї і тієї ж самої процедури обов'язкового продажу акцій Приватного акціонерного товариства «Український графіт» за однією і тою ж Публічною безвідкличною вимогою ОСОБА_1 б/н від 12.02.2019 про придбання акцій в усіх власників акцій Приватного акціонерного товариства «Український графіт», у зв'язку з чим, задоволення зустрічного позову повністю виключає задоволення первісного позову.

Так, відповідно до статті 11 Цивільний кодекс України ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22, від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19.

Зустрічний позивач посилається на статтю 229 ЦК України та обґрунтовує зустрічний позов тим, що вчиняючи оскаржуваний правочин помилився щодо обставин, які мають істотне значення, а саме: щодо прав та обов'язків сторін. Ця помилка виникла внаслідок неправильного сприйняття зустрічним позивачем фактичних обставин правочину (тобто, внаслідок неправильного, помилкового, такого, що не відповідає дійсності уявлення зустрічного позивача про такі елементи вчиненого ним правочину як його дійсні права та обов'язки), що вплинуло на його волевиявлення, і ця помилка дійсно була і має істотне значення.

Відповідно до статті 229 ЦК України (Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки), якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

За змістом п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 № 9 зазначається, що відповідно до ст.ст. 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст. 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Верховний Суд у постановах від 16.12.2021 у справі № 910/15715/19, від 21.06.2023 у справі № 643/9458/19 зазначив, що правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у разі навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує про їх існування. Тобто обман має місце тоді, коли задля вчинення правочину або надається неправдива інформація, або замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Отже, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі обставини й наслідки правочину, які насправді настати не можуть. Усі ці обставини (наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману) повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (позивач). Отже, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, тоді вважається, що наявна помилка. Має бути встановлений причинно-наслідковий зв'язок між обманом та вчиненням правочину. Тільки той обман дозволяє оспорити правочин, який вплинув на рішення сторони вчинити цей правочин. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману іншу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину відповідно до ст. 230 ЦК України.

У постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 759/17065/14-ц зроблено висновок та вказано, що:

«Аналіз статті 229 ЦК України дозволяє стверджувати, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов'язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі ст. 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій:

а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування);

б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу)».

Така правова позиція була висловлена ще Верховним Судом України та вона є незмінною і сталою на теперішній час, зокрема, аналогічні висновки наведено у постановах Верховного Суду від 22.02.2022 у справі № 296/8719/16-ц, від 07.07.2022 у справі №914/1967/19.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду в постанові від 18.12.2020 у справі №520/9320/17 юридична необізнаність не є підставою для визнання договору недійсним.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

У постанові Верховного Суду від 01.08.2018 року в справі № 445/1011/17 зазначено, що особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Лише в разі встановлення цих обставин норми ч. 1 ст. 229, ст.ст. 230, 203, 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Позивачем за зустрічним позовом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї позиції, що під час вчинення оспорюваного правочину дійсно мала місце помилка, яка полягала у неправильному сприйнятті ним його умов щодо ціни та своїх обов'язків, а також що ця помилка має істотне значення.

У п. 76 постанови Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 905/671/19 зазначено: «при проведенні процедури сквіз-аут наглядова рада виконує надзвичайно важливу роль - вона обирає суб'єкта оціночної діяльності і потім затверджує оцінку ринкової вартості акцій. Таким чином, саме від добросовісних, розумних дій наглядової ради при визначенні ринкової вартості акцій залежить захист інтересів всіх акціонерів».

Проаналізувавши в сукупності обставини цієї справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що зустрічним позивачем не доведено тих підстав, якими він обґрунтовує зустрічний позов, адже він не був позбавлений права в розумний строк залучити інших, альтернативних, фахівців (спеціалістів) з оцінки майна для перевірки даних суб'єкта оціночної діяльності ТОВ «Фінпрайс», передбачити і застосувати інші можливі методи розрахунку вартості акцій ПрАТ «Український графіт», а наглядова рада вжити всіх від неї залежних заходів і дій при визначенні ринкової вартості акцій для захисту інтересів всіх акціонерів товариства.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині незгоди з висновками суду по зустрічному позову, колегія суддів вважає за необхідне відмітити наступне.

Як слушно зауважено в оскаржуваному рішенні, у цій справі суд визначає не ринкову вартість акцій як таку, а суму справедливої компенсації, у значенні ч. 5 ст. 41 Конституції України, ч. 3 ст. 321 ЦК, ст. 1 Протоколу 1 Конвенції, яку позивач мав би отримати за одну акцію в результаті примусового викупу його акцій відповідно до положень ст. 65-2 Закону «Про акціонерні товариства».

З урахуванням стандарту розумної та обачливої поведінки позивач за зустрічним позовом не був позбавлений можливості здійснити належну перевірку умов договору. При цьому нереалістичні уявлення і очікування однієї сторони відносно правочину не можуть бути кваліфіковані як введення її в оману іншою стороною.

Фактично, правочин вчинено відповідачем-2 з юридичною необізнаністю через незнання/неправильне сприйняття закону, що слідує з наступного.

Як вже було зазначено, порядок визначення ціни вимоги у процедурі примусового викупу акцій врегульований у ч. 5 ст. 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства», відповідно до якої ціною обов'язкового продажу акцій визначається найбільша з наступних:

Ринкова вартість емісійних цінних паперів визначається суб'єктом оціночної діяльності:

Відповідно до п.38 Національного стандарту №1, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, для проведення оцінки цілісного майнового комплексу використовуються такі основні методологічні підходи: майновий (метод вартості чистих активів і метод оцінки вартості ліквідації), порівняльний (метод ринку капіталу та метод ринкових угод), дохідний (дисконтування грошових потоків або дивідендів).

За положеннями Методики комплексних експертних досліджень визначення вартості акцій підприємств, зареєстрована в Міністерстві юстиції 29.01.2016 (реєстраційний номер 0.1.18) відповідно до Порядку ведення Реєстру методик проведення судових експертиз (т. 7 а.с. 113-152), … У багатьох випадках балансова вартість вважається самою консервативною оцінкою, і в цьому випадку вона може застосовуватися для оцінювання нижньої межі вартості акцій… Натомість основними методами, які використовуються при оцінюванні підприємств, у рамках підходу з погляду вартості активів, є: - метод оцінювання, заснований на відновній вартості активів з урахуванням зносу (чиста вартість активів); - метод оцінювання за ліквідаційною вартістю; - комбінація цих методів… При цьому під вартістю чисти активів акціонерного товариства (власний капітал) розуміється величина, яка визначається шляхом вирахування із суми активів, прийнятих до розрахунку, суми його зобов'язань, прийнятих до розрахунку. Для визначення вартості чистих активів складається розрахунок за даними балансу (звіту про фінансовий стан) відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»… Застосування витратного або порівняльного підходів у багатьох випадках є досить трудомістким і невиправданим, зокрема щодо ринкової (справедливої) вартості акцій.

Таким чином, застосування трьох методів оцінки, включно з майновим було прямо передбачено законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність, а майновий метод оцінки має бути обов'язково застосований поряд з іншими методами оцінки.

Тобто ринкова вартість акцій розрахована лише порівняльним та/або дохідним методом (ами) не може вважатися такою, що здійснена згідно з приписами ст.ст. 8, 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства», які вимагають визначати ринкову вартість майна (емісійних цінних паперів/акцій) відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність.

Справедлива вартість акцій означає визначення найвищої вартості акцій за існуючими процедурами та методиками оцінки.

В свою чергу, справедлива ціна акцій у процедурі примусового викупу акцій не може бути менше за нижчу межу вартості акцій, адже це нівелює визначення справедливості як такої.

Отже, аргументи скаржника, що такий підхід оцінки вартості акцій був запроваджений Верховним Судом у практиці, яка сформувалася після укладення оспорюваного правочину, є не спроможними, адже такий порядок застосування методів оцінки вже був передбачений ст.ст. 8, 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства» з посиланням на законодавство про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність, до яких належить й Методика комплексних експертних досліджень визначення вартості акцій підприємств.

З цих підстав суд критично ставиться до посилань апелянта на те, що визначення ринкової вартості акцій було здійснено спеціальним суб'єктом оціночної діяльності (Звіт з оцінки ТОВ «Фінпрайс» оцінювач Бутко І.В.), який перебував у Державному реєстрі оцінювачів та суб'єктів оціночної діяльності, та провів незалежну оцінку, оскільки Закон вимагав визначати таку не тільки відповідним спеціальним суб'єктом, а й на засадах незалежної оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність.

Виконана ТОВ «Фінпрайс» оцінка не враховувала балансову вартість акцій, а оцінювачем не застосовувався майновий метод оцінювання.

Відповідно така, як і виконані щодо неї рецензії, не можуть вважатися належними та допустимими доказами ринкової (справедливої) ціни акцій ПрАТ «Український графіт» для цілей примусового викупу акцій (squeeze-out).

При цьому оскільки залучення суб'єкта оцінюваної діяльності було здійснено на договірних засадах, то неналежне виконання взятих зобов'язань однією із сторін лежить у площині договірної відповідальності, з урахуванням відповідальності оцінювача перед замовником, яка передбачена Законом, за проведення оцінки без дотримання усіх вимог законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність.

Крім того, у представлених суду висновках: - судового експерта Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Заслуженого професора М.С. Бокаріуса за результатами проведення судової економічної експертизи від 24.02.2020 № 942 у господарській справі № 908/3492/19; - експертів Дніпропетровського НДІ судових експертиз від 11.02.22 № 5550/5551-21 за результатами проведення комплексної комісійної судової експертизи та оціночно-будівельної експертизи по господарській справі № 908/3492/19, висновок експертів Київського НДІ судових експертиз від 19.10.23 № 19207/19208/23-72/20310/23-42; - науково-правової експертизи Науково-дослідного інститут приватного права і підприємництва імені академіка Ф.Г. Бурчака Національної академії правових наук України від 14.02.2025 № 01-9/1-12, - науково-правової експертизи Інститут держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України від 18.02.2025 № 126/21-е від 18.02.2025 № 126/21-е, застосовувалися порівняльний та дохідний метод. Незастосування майнового методу було обґрунтовано у тим, що цей метод не враховує варіант найкращого і найбільш ефективного використання об'єкта оцінки, не дозволяє оцінити економічну вигоду від володіння підприємством і синергетичний ефект від об'єднання активів підприємства і не дає уявлення про ринкову вартість капіталу, що припадає на учасників товариства. Власник міноритарного пакету не в змозі самостійно замістити об'єкт оцінки чи ініціювати ліквідацію підприємства. Такі висновки суперечать положенням абз.2 п. 37 Національного стандарту №1, в якому закріплено, що неможливість або недоцільність застосування певного методичного підходу може бути лише пов'язана з повною відсутністю чи недостовірністю необхідних для цього вихідних даних про об'єкт оцінки та іншої інформації". Також, не застосування експертами майнового методу оцінки акцій ПрАТ «Укрграфіт» обумовлено тим, що допускається застосування майнового підходу як основного при оцінці корпоративних прав в тому випадку, коли підприємство є новим. Під новим підприємством мається на увазі не зміна її організаційно-правової форми, створення його з нуля. Втім такі міркування також суперечать вищенаведеним положенням Методики комплексних експертних досліджень визначення вартості акцій підприємств, Національних стандартів № 1 та № 3, сталій судові практиці.

Щодо тверджень скаржника про самостійність експерта та неможливість суду давати вказівки щодо необхідності застосування тієї чи іншої методики при виконанні ним своїх повноважень (дискреція), то апеляційний суд зауважує, що суд дійсно не вправі втручатись у проведення експертизи, рішення про застосування певної методики (методу дослідження тощо) під час проведення судової експертизи приймається експертом з урахуванням специфіки експертних досліджень і конкретних питань, поставлених перед судовою експертизою, а також переліку об'єктів, матеріалів та інших даних, які мають значення для проведення експертизи.

Проте прерогатива оцінки доказів належить саме суду, який може визнати неналежним та недопустимим доказом наданий експертом висновок, якщо при його виконанні не було застосовано методику проведення судових експертиз, яка підлягала обов'язковому врахуванню для надання правильної та об'єктивної відповіді на поставлені питання.

До викладеного вище необхідно додати й те, що 05.02.2019 року між ПрАТ Укрграфіт», у якості замовника, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінпрайс», у якості виконавця, укладено Договір про надання послуг щодо проведення незалежної оцінки № 05/02-АК1/804/1980107/11, за яким виконавець зобов'язався відповідно до завдання замовника надати останньому за плату відповідні послуги з оцінки ринкової вартості 1 (однієї) простої іменної акції ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКИЙ ГРАФІТ» (КОД ЄДРПОУ ЕМІТЕНТА 00196204, КОД ЦІННИХ ПАПЕРІВ (ISIN) UA4000069066) у пакеті акцій кількістю 2 777 185 штук, що становить 3,9766% його статутного капіталу станом на 31.01.2019 з метою визначення ринкової вартості акцій, що підлягають обов'язковому продажу акціонерами на вимогу особи (осіб, що діють спільно), яка є власником домінуючого контрольного пакету акцій у відповідності до статті 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 № 514-VI (із змінами та доповненнями).

Водночас при визначенні ринкової (справедливої) вартості акцій оцінці підлягає 1 акція у 100% пакеті акцій (оцінка цілісного майнового комплексу товариства), а не у міноритарному пакеті, як це мало місце у розглядуваній справі, що вкотре ставить під обґрунтований сумнів можливість використання такої оцінки суб'єкта оціночної діяльності та висновків судових експертів для вирішення відповідного спору між сторонами.

Суд зазначає, що наглядова рада або загальні збори акціонерів, якщо утворення наглядової ради не передбачено статутом акціонерного товариства (у процесі створення товариства - установчими зборами), затверджує ринкову вартість майна (включно з цінними паперами), визначену відповідно до частин 1 і 2 цієї статті. Затверджена вартість майна не може відрізнятися більше ніж на 10 відсотків від вартості, визначеної оцінювачем. Якщо затверджена ринкова вартість майна відрізняється від вартості майна, визначеної відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність, наглядова рада або загальні збори акціонерів, якщо утворення наглядової ради не передбачено статутом акціонерного товариства (у процесі створення товариства - установчими зборами), повинна мотивувати своє рішення (ч. 3 ст. 8 Закону України "Про акціонерні товариства").

Звідси затвердження наглядовою радою оцінки акцій не може бути лише формальним процесом в процедурі сквіз-аут, бо фактично від визначення справедливої вартості акцій залежить правомірність процедури.

Отже, підстави для застосування статті 229 ЦК України у спірних правовідносинах відсутні, а тому судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні зустрічних позовних вимог.

Щодо тверджень апелянта ОСОБА_1 про неможливість змінити (у бік збільшення) ціну викупу акцій, які були викуплені в процедурі примусового викупу акцій (сквіз-аут) у міноритарного акціонера на підставі публічної безвідкличної вимоги, якщо не визнано судом недійсним оспорюваний правочин з такого примусового викупу акцій в процедурі сквіз-аут (в якому ціна є істотною умовою правочину). І відповідно щодо єдино можливого правового наслідку визнання такого правочину (з примусового викупу акцій у процедурі сквіз-ауту) недійсним застосування двосторонньої реституції разом зі стягненням збитків, завданих недійсністю такого правочину, слід звернути увагу на наступне.

У постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 03.02.2025 у справі № 910/8714/18 щодо правової природи вимог про стягнення справедливої компенсації за примусово вилучені акції наведено такий висновок:

« 176. Як вже було зазначено, позивач звернувся до покупця акцій, його афілійованої особи та кінцевого бенефіціарного власника із позовом про солідарне стягнення грошових коштів (з урахуванням заяви про зміну предмета позову). При цьому позивач керувався висновком Корпоративної палати, викладеним у постанові від 15.06.2022 у справі №905/671/19, відповідно до якого належним способом захисту прав міноритарних акціонерів, права та інтереси яких були порушені примусовим викупом акцій за ціною, меншою за їх ринкову вартість, є визнання права на компенсацію, стягнення компенсації за продані акції, стягнення збитків (пункти 112, 202 постанови).

177. На обґрунтування солідарної відповідальності відповідачів суди попередніх інстанцій також послалися на висновки Корпоративної палати, викладені у постанові від 15.06.2022 у справі №905/671/19.

178. ПрАТ "Азовсталь" у касаційній скарзі зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки Верховного Суду щодо розмежування деліктних та кондикційних правовідносин, помилково застосували до спірних (кондикційних) правовідносин положення ст.1190 ЦК; суди не врахували правові висновки Верховного Суду щодо неможливості існування солідарного обов'язку у кондикційних правовідносинах; суди неправильно застосували норми матеріального права, зокрема, статті 16, 541, 1190, 1212 ЦК, дійшли помилкового висновку про ефективність обраного позивачем способу захисту.

179. У свою чергу, колегія суддів в ухвалі від 08.10.2024 вказує, що у разі якщо колишній міноритарний акціонер звертається із позовом про стягнення справедливої компенсації за примусово вилучені акції, то такі правовідносини є за своїм змістом кондикційними, а не деліктними, і підстави для застосування до таких правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) відсутні; відповідно до положень ст.1212 ЦК відповідачем у спорі про визначення суми компенсації є саме покупець акцій (заявник вимоги); зазначене підтверджується змінами у Законі "Про акціонерні товариства"; у разі якщо колишній міноритарний акціонер звертається із позовом про стягнення збитків (шкоди), то такі правовідносини є деліктними, і відповідачем у такому спорі є саме емітент акцій.

180. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків.

181. Як вже зазначалося, згідно п.8 ч.2 ст.16 ЦК способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

182. Частинами 1, 2 ст.22 ЦК передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

183. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право (ч.3 ст.22 ЦК).

184. Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

185. Згідно з частинами 1, 2 ст.1190 ЦК особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини.

186. Частиною 1 ст.1212 ЦК передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.

187. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч.2 ст.1212 ЦК).

188. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (ч.3 ст.1212 ЦК).

189. Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (ст.1213 ЦК).

190. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна (ч.1 ст.1214 ЦК).

191. Суть кондикційного зобов'язання виражається в тому, що набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого, а тому зобов'язаний не лише повернути йому майно в натурі чи відшкодувати його вартість (ст.1213 ЦК), а й у повному обсязі компенсувати потерпілому негативні наслідки від неможливості ним користуватися майном за призначенням шляхом відшкодування всіх доходів, які набувач одержав або міг одержати від цього майна з часу, коли він дізнався або міг дізнатися про володіння майном без достатньої правової підстави (ч.1 ст.1214 ЦК).

192. В ч.3 ст.1212 ЦК міститься перелік вимог, щодо яких кондикційні правовідносини виникають як субсидіарні. Змістовно конструкція зобов'язань з безпідставного збагачення в силу прямої вказівки закону частково перетинається з іншими спеціальними юридичними конструкціями - реституцією, віндикацією, наслідками припинення договорів, деліктними зобов'язаннями.

193. Конструкція ст.1212 ЦК свідчить про те, що застосування норм гл.83 ЦК слугує додатковою мірою захисту права власності в тих випадках, коли правові особливості згаданих інститутів не дають законних підстав вирішити ту чи іншу вимогу власника.

194. Деліктне зобов'язання частково перетинається за змістом з кондикційним зобов'язанням. Делікт завжди передбачає завдання шкоди потерпілому, але збагачення заподіювача шкоди не є кваліфікуючою ознакою деліктного зобов'язання, такого збагачення може не бути. Поряд із цим безпідставне збагачення також завдає шкоди потерпілому, оскільки відбувається за його рахунок. На боці пасивного учасника кондикційного зобов'язання обов'язково має бути факт збагачення.

195. Таким чином, застосування тих чи інших норм залежить від обґрунтування позивачем матеріальних та правових підстав позову.

196. Як було зазначено, у цій справі позивач в заяві про зміну предмета позову, прийнятій судом першої інстанції, вказав, що така зміна обґрунтована, зокрема, наявністю правових позицій Верховного Суду, а саме - керувався висновком Корпоративної палати, викладеним у постанові від 15.06.2022 у справі №905/671/19, відповідно до якого, належним способом захисту прав міноритарних акціонерів, права та інтереси яких були порушені примусовим викупом акцій за ціною меншою за їх ринкову вартість, є визнання права на компенсацію, стягнення компенсації за продані акції, стягнення збитків.

197. Разом з тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 (провадження №12-161гс19) зазначено, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, встановлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

198. З'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15 (провадження №12-15гс19). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом варто керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №761/6144/15-ц (провадження №61-18064св18).

199. Отже, суди мають можливість самостійно застосувати до спірних правовідносин ті норми права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, у цьому випадку - застосувати норми гл.82 ЦК "Відшкодування шкоди" та/або гл.83 ЦК "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави".

200. При цьому Верховний Суд звертає увагу, що суд першої інстанції, задовольняючи позов, керувався як положеннями ст.1190 ЦК (гл.82 Відшкодування шкоди) так і положеннями статей 1212-1214 ЦК (гл.83 Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави). Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, не навів доводів, за якими він не погодився із висновками суду першої інстанції щодо застосування до спірних правовідносин як положень ст.1190 ЦК (гл.82 Відшкодування шкоди) так і положень статей 1212-1214 ЦК (гл.83 Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави). Водночас мотивуючи стягнення з відповідачів суми компенсації за акції суди попередніх інстанцій посилалися переважно на ст.1212 ЦК як на правову підставу. Норми ЦК, що регулюють стягнення збитків, суди застосували при обґрунтуванні солідарної відповідальності відповідачів, тобто фактично за аналогією.

201. Отже, Корпоративна палата не вбачає підстав для відступу від висновків, викладених у постанові від 15.06.2022 у справі №905/671/19, щодо можливості колишнього акціонера звернутися з позовом про стягнення збитків або про стягнення набутого без достатньої правової підстави за ст.1212 ЦК.

202. У свою чергу, щодо доводів скаржника Корпоративна палата зазначає таке.

203. Скаржник, наводячи зазначені обґрунтування, посилається на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 25.01.2022 у справі №143/591/20, Верховного Суду від 05.12.2022 у справі №214/7462/20, від 09.08.2023 у справі №161/10117/21:

- за змістом приписів глав 82 і 83 ЦК для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях; натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої; таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17);

- при існуванні множинності осіб у зобов'язанні виникає часткове зобов'язання, тому кредитор у частковому зобов'язанні має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати свій обов'язок у рівній частці; натомість солідарне (від лат. solidus - цілий, увесь) зобов'язання виникає у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов'язання (постанова Верховного Суду від 05.12.2022 у справі №214/7462/20);

- для кондикційних зобов'язань (гл.83 ЦК) не встановлено випадків виникнення солідарного зобов'язання (постанова Верховного Суду від 09.08.2023 у справі №161/10117/21);

- ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.01.2022 у справі №143/591/20).

204. Верховний Суд звертає увагу, що відповідно до п.1 ч.2 ст.287 ГПК підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

205. Спір у справі №922/3412/17 стосувався стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати, у справі №143/591/20 - переведення прав та обов'язків орендаря, у справі №214/7462/20 - відшкодування майнової та моральної шкоди, спричиненої знищенням транспортного засобу, а у справі у справі №161/10117/21 - стягнення безпідставно збережених коштів за безпідставне користування земельною ділянкою.

206. Так, у справі №922/3412/17 предметом позову було стягнення з власника об'єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об'єкти розміщені. Верховний Суд у цій справі дійшов висновку, що немає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

207. У справі №214/7462/20 фізична особа звернулася з позовом до іншої фізичної, а також юридичної особи про відшкодування майнової та моральної шкоди. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що фізична особа-відповідач був власником автомобіля, який перебував у користуванні юридичної особи-відповідача. Внаслідок загоряння вказаного автомобіля було пошкоджено автомобіль позивача, чим останньому заподіяно збитки. Висновків щодо застосування ст.1212 ЦК у цій постанові Верховний Суд не робив.

208. У справі №161/10117/21 прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі Луцької міської ради до двох фізичних осіб про стягнення безпідставно збережених коштів. Позов мотивовано тим, що земельна ділянка належить до комунальної власності і на ній знаходяться два об'єкти нерухомого майна, які на праві власності належать одному з відповідачів, а до того - належали іншому відповідачу; відповідачі протиправно не оформляли правовстановлюючі документи на земельну ділянку; до укладення договору оренди відповідачі безпідставно не сплачували орендні платежі.

209. Велика Палата Верховного Суду у пунктах 25, 26, 31 постанови від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 виходить з того, що подібність правовідносин потрібно оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.

210. У справах №922/3412/17 та №161/10117/21 застосовувалися положення ст.1212 ЦК, однак у справі №922/3412/17 не досліджувалася можливість існування солідарного обов'язку у таких правовідносинах, відповідачем у цій справі була лише одна особа - власник об'єктів нерухомого майна.

211. У справі №161/10117/21 Верховний Суд, зазначивши, що для кондикційних зобов'язань (гл.83 ЦК) не встановлено випадків виникнення солідарного зобов'язання, дійшов висновку, що суди зробили помилковий висновок про солідарне стягнення з відповідачів безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою.

212. Отже, з наведених скаржником постанов Верховного Суду питання щодо існування солідарного обов'язку у кондикційних відносинах досліджувалося лише у постанові від 09.08.2023 у справі №161/10117/21, тобто лише правовідносини у цій справі є релевантними за змістовим критерієм.

213. Однак, як вже було зазначено, у справі №161/10117/21 відповідачами були діючий та колишній власники нерухомого майна, яке знаходилося на належній громаді земельній ділянці.

214. Натомість у справі, що переглядається, наявний особливий зв'язок між відповідачами, які є пов'язаними особами, що входять до групи компаній, які знаходяться під домінуючим контролем фізичної особи. У зв'язку з цією обставиною суди попередніх інстанцій врахували правові висновки Корпоративної палати, викладені у постанові від 15.06.2022 у справі №905/671/19, про можливість підняття корпоративної завіси щодо таких осіб при оскарженні ціни викупу акцій у процедурі сквіз-ауту, тобто спеціальні висновки, які стосуються вузького кола правовідносин, релевантних до справи, що переглядається.

215. Відтак правовідносини у жодній із наведених скаржником справ (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 25.01.2022 у справі №143/591/20, постанови Верховного Суду від 05.12.2022 у справі №214/7462/20, від 09.08.2023 у справі №161/10117/21) не стосуються процедури примусового викупу акцій акціонерного товариства у міноритарного акціонера (сквіз-ауту), і у наведених постановах Верховний Суд не застосував доктрину підняття корпоративної завіси для обґрунтування солідарної відповідальності відповідачів, тому відповідні висновки не можуть вважатися релевантними до справи, що переглядається».

При цьому суд враховує, що у справі № 910/8714/18 (п. 54, 55 постанови) позивач змінив предмет позову - ПАТ «Синергія-7» просило стягнути солідарно з відповідачів грошові кошти у сумі 2 961 656,28 грн за 521 400 штук простих іменних акцій ПрАТ «Азовсталь». Заява про зміну предмета позову обґрунтована зміною фактичних обставин на стадії нового розгляду справи та наявністю правових позицій Верховного Суду, за якими належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача у процедурі обов'язкового продажу акцій ПрАТ «Азовсталь», є стягнення коштів у розмірі різниці між справедливою ринковою вартістю акцій та сумою коштів, визначеною у публічній безвідкличній вимозі та сплаченою позивачу через рахунок умовного зберігання (ескроу) в процедурі сквіз-аут. Господарський суд міста Києва рішенням від 16.10.2023 позовні вимоги задовольнив повністю. Північний апеляційний господарський суд постановою від 07.02.2024 залишив без змін рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2023. Постановою Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 03.02.2025 у справі № 910/8714/18 рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 залишено без змін.

Таким чином, з урахуванням постанови Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 03.02.2025 у справі № 910/8714/18 правова природа вимог про стягнення справедливої компенсації за примусово вилучені акції, в якості кондиційних зобов'язань, а солідарний обов'язок відповідачів в якості аналогії норми ЦК, що регулює стягнення збитків, а також спосіб захисту у цій справі, позивачами визначено правильно, що не спростовують доводи апеляційної скарги.

За змістом ч. 9 ст. 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства» заявник вимоги сплачує ціну акцій акціонерам шляхом перерахування грошових сум банківській установі, в якій заявником вимоги відкрито рахунок умовного зберігання (ескроу), бенефіціарами якого є акціонери, у яких придбаваються акції (їхні спадкоємці або правонаступники, або інші особи, які відповідно до законодавства мають право на отримання коштів). Заявник вимоги відкриває такий рахунок умовного зберігання (ескроу) не пізніше дати надсилання публічної безвідкличної вимоги.

Згідно із ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відносно дати, з якої порушено зобов'язання, то отримати вказані кошти позивачі мали право, в тому числі, у день списання з їх рахунку акцій товариства (25.02.2019), що є відліком моменту прострочення грошового зобов'язання у спірних правовідносинах, а саме з наступного дня з 26.02.2019.

Судом встановлено, що окрім суми компенсації за продані акції первісні позивачі просять стягнути з зустрічних відповідачів втрати від інфляції грошових коштів.

Позивачами нараховано інфляційні нарахування за період з 25.02.19 по 13.03.25 на суми компенсації залежно від кількості акцій кожного з позивачів помноженого на 102,19 грн (2*52,77 грн - 3,35 грн - подвійна балансова вартість 1 акції за мінусом ціни викупу в 3,35 грн).

Для правильного визначення суми інфляційних нарахувань слід враховувати постанови Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.20 у справі № 910/13071/19:

« 26. Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних. Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає необхідності відступу від такого способу розрахунку інфляційних збитків у порядку статті 625 ЦК України, оскільки він не суперечить зазначеній нормі права та законодавству, яке застосовується при розрахунку інфляційних збитків».

Відповідно, правильними сумами інфляційних нарахувань, які підлягають стягненню судом за період повних місяців з березня 2019 року по лютий 2025 року становлять:

Щодо Позивача 1: інфляція нараховується на суму компенсації: 3 737 шт. акцій * 102,19 грн (2*52,77 грн - 3,35 грн - подвійна балансова вартість 1 акції за мінусом ціни викупу в 3,35 грн)= 381 884,0 грн. і становить 305 303, 67 грн.

Щодо Позивача 2: інфляція нараховується на суму компенсації: 9 742 шт. акцій * 102,19 грн (2*52,77 грн - 3,35 грн - подвійна балансова вартість 1 акції за мінусом ціни викупу в 3,35 грн)= 995 534,98 грн і становить 795 897,40 грн.

Щодо Позивача 3: інфляція нараховується на суму компенсації: 12 500 шт. акцій * 102,19 грн (2*52,77 грн - 3,35 грн - подвійна балансова вартість 1 акції за мінусом ціни викупу в 3,35 грн)= 1 277 375,0 грн і становить 1 021 219,21 грн.

Щодо Позивача 4: інфляція нараховується на суму компенсації: 14 637 шт. акцій * 102,19 грн (2*52,77 грн - 3,35 грн - подвійна балансова вартість 1 акції за мінусом ціни викупу в 3,35 грн)= 1 495 755,0 грн і становить 1 195 806,82 грн.

Щодо Позивача 5: інфляція нараховується на суму компенсації: 20 000 шт. акцій * 102,19 грн. (2*52,77 грн - 3,35 грн - подвійна балансова вартість 1 акції за мінусом ціни викупу в 3,35 грн.)= 2 043 800,0 грн і становить 1 633 950 грн 73 коп.

Щодо Позивача 6: інфляція нараховується на суму компенсації: 39 789 шт. акцій * 102,19 грн. (2*52,77 грн. - 3,35 грн - подвійна балансова вартість 1 акції за мінусом ціни викупу в 3,35 грн)= 4 066 037,9 грн і становить 3 250 663 грн 28 коп.

Щодо Позивача-7: інфляція нараховується на суму компенсації: 60 000 шт. акцій * 102,19 грн. (2*52,77 грн. - 3,35 грн. - подвійна балансова вартість 1 акції за мінусом ціни викупу в 3,35 грн.)= 6 131 400,0 грн і становить 4 901 852, 20 грн

Виходячи з викладеного вище по тексту постанови, твердження відповідача-1 з приводу нарахування інфляції виходячи з розрахунку 49,42 грн за акцію (52,77 грн - 3,35 грн) є неспроможними.

Щодо аргументів апелянта про незаконність нарахування інфляційних втрат на штрафні санкції, колегія суддів зазначає про їх необґрунтованість з огляду на таке.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 549 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 551 ЦК якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України (далі - ГК)).

Укладений між сторонами оспорюваний правочин не передбачає сплату неустойки у вигляді пені чи штрафу в процедурі викупу акцій (ст.65-2 Закону "Про акціонерні товариства").

В свою чергу, Верховний Суд у постанові від 29.08.2024 у справі №905/830/21 (п.219) наголосив, що подвійна ціна застосовується не тільки у випадку, коли виконавці "сквіз-ауту" порушують ст.65-1 Закону "Про акціонерні товариства" щодо заявлення публічної оферти, а також зважаючи і на те, що подвійний розмір вартості акцій товариства має також компенсаційний характер з огляду на встановлені порушення прав позивача та серйозність втручання у право позивача на мирне володіння своїм майном. В цьому випадку таким неправомірним втручанням є вилучення акцій з порушенням процедури визначення справедливої ціни.

Крім того, відповідно до п. 7 пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (стягнення інфляційних нарахувань і відсотків річних після прийняття судового рішення).

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Однак водночас слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються. При цьому обов'язок сплатити суму неустойки (штрафу, пені) за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням в розумінні положень частини першої статті 509 ЦК, а отже відсутні підстави і для застосування до цих правовідносин статті 625 ЦК України.

У постанові Верховного Суду від 29.08.2024 у справі № 905/830/21 відсутній правовий висновок про те, що положення частини 6 ст. 65-2 Закону «Про акціонерні товариства» в частині визначення ціни обов'язкового (примусового) продажу (викупу) акцій в подвійному розмірі є неустойкою, і на половину такої ціни інфляція не нараховується, відповідно підстави для застосування п. 7 пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» відсутні.

В той же час, у п. 41. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 зазначено, що: «Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком. Тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК».

З урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 03.02.2025 у справі № 910/8714/18 щодо можливості заявлення вимог про стягнення компенсації за продані акції в якості кондиційних зобов'язань та висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 про те, що у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК, апеляційний суд погоджується з висновком господарського суду, що позивачами правильно нараховано втрати від інфляції на суми компенсації залежно від кількості акцій кожного з позивачів помноженого на 102,19 грн (2*52,77 грн - 3,35 грн - подвійна балансова вартість 1 акції за мінусом ціни викупу в 3,35 грн).

Клопотання відповідача 1 про зменшення розміру інфляційних втрат, наведене у відзиві на позов, до періоду, який становить не більше, ніж три роки, задоволенню не підлягає, зважаючи на правовий висновок Верховного Суду у постанові від 06.03.2025 у справі №903/602/24 (пункти 125-127).

Також скаржник зазначає, що необґрунтованим є нарахування інфляційних втрат за понад 3 річний строк позовної давності, а тому він просив суд застосувати позовну давність до позовних вимог.

Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 Цивільного кодексу України в їх сукупності і взаємозв'язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Якщо ж суд встановить, що право або охоронюваний законом інтерес позивача дійсно порушено, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору (сторона спірних правовідносин за конкретною позовною вимогою), суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за неповажності причин її пропущення, наведених позивачем (див., зокрема, постанови Великої Палати Верхового Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80), від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 61), № 522/2201/15-ц (пункт 62) та № 522/2110/15-ц (пункт 61), від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (пункт 51), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17-ц (пункт 28), від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 (пункт 57), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 129)).

Підсумовуючи викладене, позовна давність не пропущена, з огляду на продовження її строку та зупинення перебігу, тобто суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні клопотання відповідача 1, що міститься у відзиві на позов, про застосування позовної давності стосовно тих вимог в частині інфляційних нарахувань за ст. 625 ЦК України, які є обґрунтованими.

Стосовно процентів за користування чужими грошовими коштами господарський суд відмовляє у їх задоволенні через безпідставність заявлення таких вимог по суті.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачі в частині вимог про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами обґрунтовують позовні вимоги посилання на статті 536, 1214, 1048, 1051, 1061 ЦК України.

Натомість, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 зазначено таке:

« 33. Згідно із частиною другою статті 1214 ЦК у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Відповідно до статті 536 ЦК за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

34. Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

35. Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин в силу частини другої статті 1054 ЦК та до відносин із комерційного кредиту в силу частини другої статті 1057 ЦК.

36. Сторони також мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). При цьому відповідно до частини другої статті 628 ЦК до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Тому, зокрема, якщо одна сторона має сплатити іншій певну суму грошових коштів, але сторони досягли згоди про відстрочення сплати такої суми, то розмір процентів, що підлягає сплаті боржником за період, на який надана відстрочка, визначається за правилами статті 1048 ЦК.

37. Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

38. Оскільки законодавством встановлені наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, то підстави для застосування аналогії закону відсутні.

39. Отже, висновки судів про необхідність застосовувати до спірних відносин положення частини першої статті 1048 ЦК за аналогією закону, аби визначити розмір процентів, є помилковими, бо, по-перше, у цій справі йдеться про неправомірну поведінку боржника (в той час як частина 1 статті 1048 ЦК застосовується у випадку правомірної поведінки), а по-друге, у законодавстві немає прогалини у цій частині.

40. Виходячи з викладеного Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від висновку, наведеного у цьому відношенні в постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 910/2899/14.

41. Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком. Тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК…».

Між сторонами у справі відсутні правовідносини позики, кредиту, банківського вкладу.

Правочин обов'язкового продажу акцій не передбачає прийняття відповідачем 2 грошових коштів і його обов'язок повернути такі грошові кошти, вказаний правочин і не містить умов щодо нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами та не визначає розміру таких процентів.

При цьому як слушно зауважив суд, посилання первісних позивачів у позові на п. 154 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду справі № 905/830/21 від 29.08.24 є помилковим ,адже Верховний Суд не приймав рішення по суті спору.

Так у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду справі № 905/830/21 від 29.08.24 щодо стягнення 3% річних з суми компенсації та із заборгованості з виплати дивідендів було вказано:

«…154. Як вбачається з оскаржуваних рішень, позивач вважав (з урахуванням заяви про зміну предмета позову 04.08.2023), що його порушене право може бути відновлено шляхом:

1) визнання за позивачем права на отримання з 18.05.2018 справедливої вартості за примусово вилучені акції ПрАТ "АКХЗ" та встановлення її розміру на рівні подвійного розміру від 54 грн 30 коп. із розрахунку на 1 акцію;

2) стягнення солідарно з ПрАТ "АКХЗ", Компанії "BARLENCO LTD", Компанії "METINVEST B.V.", ОСОБА_2 на користь позивача: а) суми компенсації за примусово вилучені акції в розмірі 3 946 843,98 грн; б) відсотків за користування чужими грошовими коштами на загальну суму 895 232,47 грн; в) суми збитків за неотримані дивіденди, нараховані за результатами діяльності ПрАТ "АКХЗ", 2017 року на загальну суму 562 909,12 грн.

155. Суд першої інстанції, зокрема, стягнув солідарно з ПрАТ "АКХЗ", Компанії "BARLENСO LTD" та Компанії "МЕТINVEST B.V." на користь ОСОБА_1 :

1) суму компенсації за примусово вилучені акції ПрАТ "АКХЗ" в розмірі 1 179 000 грн;

2) заборгованість з виплати дивідендів за 2017 рік у розмірі 353 732,78 грн та 205 799,71 грн інфляційних втрат.

156. Натомість суд апеляційної інстанції стягнув солідарно з ПрАТ "АКХЗ", Компанії "BARLENСO LTD" та Компанії з "МЕТINVEST B.V." на користь ОСОБА_1 :

1) суму компенсації за примусово вилучені акції ПрАТ "АКХЗ" в розмірі 1 179 000 грн, інфляційні втрати у розмірі 782 582,95 грн, 3% річних у розмірі 184 214,71 грн;

2) заборгованість з виплати дивідендів за 2017 рік у розмірі 353 732,78 грн та 205 799,71 грн інфляційних втрат.

157. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 07.06.2022 у справі №910/10507/21, та не обґрунтував підстав для відступлення від такого висновку; внаслідок цього суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема, статті 612, 625 ЦК, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення інфляційних втрат та 3% річних; вимоги про стягнення суми 3% річних на підставі ст.625 ЦК позивач не заявляв; вихід суду апеляційної інстанції за межі заявлених позовних вимог є окремою підставою для скасування рішення суду апеляційної інстанції в частині стягнення 3% річних (п.1 ч.2 ст.287 ГПК).

158. Позивач у відзиві вказує, що враховуючи те, що зобов'язання з оплати на користь позивача справедливої вартості акцій є грошовим, у випадку його прострочення позивач відповідно до положень ст.625 ЦК має право нарахувати інфляційні втрати за весь період прострочення вказаного обов'язку та звернутися за їх стягненням до суду.

159. Верховний Суд відхиляє зазначені доводи скаржника.

160. Так, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги щодо стягнення втрат від інфляції за ст.625 ЦК та відсотків за користування чужими грошовими коштами на підставі ст.1214 ЦК, нарахованих на суму яка визначена як різниця між фактично виплаченою сумою позивачам та справедливою компенсацією за акції, що встановлена цим рішенням, задоволенню не підлягають.

161. Суд першої інстанції такий висновок мотивував тим, що позивач не довів прострочення виконання грошового зобов'язання покупцем; солідарне стягнення з покупця та мажоритарного акціонера 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму, яка визначена як різниця між фактично виплаченою сумою позивачам та справедливою компенсацією за акції, що встановлена цим рішенням, є безпідставним, оскільки станом на дату викупу вказані особи не могли передбачити як наявність спору щодо розміру вартості акції, так і будь-який інший розмір вартості акції, ніж той, який був затверджений рішенням третьої особи.

162. Суд апеляційної інстанції не погодився із висновком суду першої інстанції та зазначив, що правовідношення, в якому, у зв'язку із примусовим викупом в процедурі сквіз-ауту у міноритарних акціонерів належних їм акцій на користь мажоритарного акціонера за несправедливою ринковою вартістю виникло зобов'язання з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, з компенсації справедливої вартості таких акцій, є грошовим зобов'язанням, а тому на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3% річних на підставі ч.2 ст.625 ЦК…

163. Щодо визначення моменту прострочення апеляційний господарський суд вказав, що з набранням чинності рішення суду про відшкодування шкоди у боржника виникає зобов'язання сплатити точно визначений розмір шкоди, однак саме зобов'язання виникло між сторонами із заподіяння шкоди. Грошове зобов'язання з відшкодування шкоди виникло між сторонами із заподіяння шкоди, а не з рішення суду. З огляду на те, що кошти є ціною товару (акцій) за правочином їх відчуження в процедурі сквіз-ауту, то й отримати вказані кошти позивач мав право, в тому числі, у день списання з його рахунку акцій товариства (18.05.2018), що є відліком моменту прострочення грошового зобов'язання у спірних правовідносинах, а саме з наступного дня - 19.05.2018.

164. Скаржник посилається на неврахування такого висновку, викладеного у постанові від 07.06.2022 у справі №910/10507/21: "Верховний Суд виходить з того, що у даному випадку існує два окремих грошових зобов'язання: грошове зобов'язання, що існувало в процедур сквіз-аут відповідно до статті 65-2 Закону України "Про акціонерне товариство" (обставини недотримання строків сплати ціни відповідно до публічної безвідкличної вимоги у порядку, встановленому законом, не доведені) та окреме грошове зобов'язання...компенсація".

165. Як вже зазначалося, оскільки скаржник, наводячи зазначені обґрунтування, послався на підставу, передбачену п.1 ч.2 ст.287 ГПК, то він має мотивувати неправильне застосування норм матеріального права та/або недотримання вимог процесуального права судами попередніх інстанцій посиланням на відповідні висновки Верховного Суду щодо застосування конкретних норм права у подібних правовідносинах, а не наводити власні міркування.

166. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин потрібно оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів (пункти 25, 26, 31 постанови від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).

167. У справі №910/10507/21 Публічне акціонерне товариство "Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд "Синергія-7" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Пауер Трейд" та Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпроенерго" про стягнення 91 875,62 грн, з яких: 26 717,73 грн - 3 % річних та 65 157,89 грн - інфляційні втрати.

168. Позовні вимоги у зазначеній справі обґрунтовані тим, що в результаті проведення процедури обов'язкового продажу акцій Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпроенерго", позивача позбавлено права власності на такі акції за ціною, що не відповідала їх дійсній вартості, так як ціна придбання та обов'язкового продажу акцій визначені відповідачами з порушенням вимог, визначених статтями 8, 65-1, 65-2 Закону "Про акціонері товариства", а отримані позивачем з рахунку умовного зберігання (ескроу) грошові кошти (з розрахунку 488,14 грн за одну акцію - примітка суду) не забезпечили повну компенсацію дійсної ринкової вартості проданих в обов'язковому порядку акцій, тому відповідачі повинні сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми. Розмір суми боргу позивач визначає, виходячи з ціни, що визначена сторонами ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2021 у справі №910/2483/18 про затвердження мирової угоди. Період прострочення позивач визначає з 01.06.2018 по 01.06.2021.

169. У п.29 постанови від 07.06.2022 у справі №910/10507/21 зазначено: "Верховний Суд виходить з того, що у даному випадку існує два окремих грошових зобов'язання: грошове зобов'язання, що існувало в процедурі сквіз-аут відповідно до статті 65-2 Закону України "Про акціонерне товариство" (обставини недотримання строків сплати ціни відповідно до публічної безвідкличної вимоги у порядку, встановленому законом, не доведені) та окреме грошове зобов'язання, що виникло на підставі мирової угоди, як компенсація вартості акцій (3% та інфляційні втрати у такому разі нараховується, лише якщо прострочені строки, передбачені цією угодою. У даному випадку такі обставини також не встановлені). Умовами укладеної між сторонами мирової угоди не встановлено розміру грошового зобов'язання в процедурі сквіз-аут, а лише обумовлена виплата відповідачами справедливої компенсації позивачу з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок та закриття провадження у справі до вирішення спору по суті".

170. Отже, наведена скаржником постанова Верховного Суду від 07.06.2022 у справі №910/10507/21 не суперечить висновкам судів попередніх інстанцій, оскільки у цій справі мали місце інші фактичні обставини, зокрема, у ній вирішувалось питання щодо нарахування 3% річних та інфляційних на суму компенсації вартості акцій, що були придбані за публічною вимогою в порядку обов'язкового продажу, передбаченого ст.65-2 Закону "Про акціонерні товариства", якщо сума компенсації була визначена на підставі взаємних поступок шляхом укладання мирової угоди до винесення остаточного рішення по суті спору.

171. Разом з тим, як було зазначено, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог.

172. Позивач просив стягнути відсотки за користування чужими грошовими коштами на підставі ст.1214 ЦК, однак суд апеляційної інстанції самостійно застосував ч.2 ст.625 ЦК, фактично не розглянувши вимогу позивача. Крім того, позивач не просив стягнути інфляційні втрати.

173. Отже, доводи ПрАТ "АКХЗ" у цій частині не доводять відсутності підстав для стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами на підставі ст. 1214 ЦК. Однак, як було зазначено, суд апеляційної інстанції, всупереч позовним вимогам позивача, їх фактично не розглянув, тому при новому розгляді справи необхідно встановити, які саме нарахування на суми компенсації та заборгованості з виплати дивідендів просить стягнути позивач та, надавши оцінку обґрунтованості таких нарахувань, вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для задоволення відповідних вимог».

Тобто у справі № 905/830/21 Верховним Судом зроблено висновок стосовно того, чи правомірно суд апеляційної інстанції змінив нарахування у вигляді відсотків за користування чужими грошовими коштами у відповідності до ст.1214 Цивільного кодексу України на нарахування 3% річних у відповідності до ч. 2 ст. 625 цього Кодексу, визнавши це помилковим та направив справу на новий розгляд з метою визначення того, які саме нарахування на суми компенсації та заборгованості з виплати дивідендів просить стягнути позивач та надати оцінку обґрунтованості таких нарахувань.

Жодних правових висновків щодо правомірності заявлення вимог за користування чужими грошовими коштами із застосовуванням ст.ст. 1048, 1051, 1061 ЦК України Верховний Суд у справі № 905/830/21 не зробив.

При новому розгляді справи ухвалою Господарського суду Донецької області від 13.05.25 у справі № 905/830/21 прийнято відмову позивача від позову, закрито провадження у справі.

В свою чергу, вимоги про стягнення 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України в межах цієї справи №908/1129/25 не заявлялись та не розглядались.

Апелянт ТОВ “МЕРИДІАН А» фактично просить у своїй апеляційній скарзі відступити від висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.

За приписами ч. 4 ст. 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Таким чином, саме суд касаційної інстанції може відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Суд апеляційної інстанції такими повноваженнями не наділений.

В свою чергу, як передбачено ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно із ч. ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Так, у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття «подібні правовідносини», що полягає в тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, щодо якого вони вступають у правовідносини, у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні ознаки з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність ознак слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема, пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин та їх оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними, й надалі порівнювати права та обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) та за потреби, зумовленої цим регулюванням, - визначити суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.

Аналогічні висновки викладені також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2022 у справі № 201/16373/16-ц.

Колегія суддів зазначає, що самі по собі предмети позовів і сторони справ можуть не допомогти встановити подібність правовідносин ні за змістовим, ні за суб'єктним, ні за об'єктним критеріями. Отже, у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними.

З огляду на те, що спірні правовідносини як в цій справі, що переглядається, так і в справі № 910/10156/17, у тому числі, стосуються визначення законодавчого регулювання у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, то висновки, викладені в постанові від 10.04.2018 Великої Палати Верховного Суду підлягають врахуванню в цій справі як подібній за своїм предметом вимог та нормативним-правовим регулюванням.

Що ж до незгоди скаржника з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у справі № 910/10156/17 та тлумаченням ч. 2 ст. 625 та ст.ст. 1214, 536, 1048 ЦК України у подібних спорах, то відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (п. 5 ч. 2 ст. 290 ГПК України).

Крім того, за приписами ч. 3 ст. 255 ГПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Щодо заперечень апелянта ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 03.07.2025р у справі №908/1129/25 якою було:

- відмовлено у задоволенні клопотання ПрАТ «Український графіт» від 03.06.2025р № 16/1219 (вх № господарського суду Запорізької області № 11295/08-08/25 від 03.06.2025р) про залишення без розгляду позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Меридіан А», ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Аванпост», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (як правонаступника ОСОБА_7 , РНОКПП НОМЕР_7 , ОСОБА_8 , PHOKПП НОМЕР_8 та ОСОБА_9 , РНОКПП НОМЕР_9 ), ОСОБА_6 до ОСОБА_1 та ПрАТ «Український графіт» про стягнення збитків або про стягнення набутого без достатньої правової підстави (безпідставне збагачення за рахунок недоплати міноритарному акціонеру) за ст. 1212, 1214 ЦК України, просить залишити позов про стягнення збитків або про стягнення набутого без достатньої правової підстави (безпідставне збагачення за рахунок недоплати міноритарному акціонеру) за ст. 1212, 1214 ЦК України без розгляду в порядку п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України (оскільки подана позовна заява не підписана);

- відмовлено у задоволенні клопотання представника первісних відповідачів ОСОБА_10 щодо зобов'язання учасника справи надати відповіді згідно клопотання про визнання судом відсутності підстав у первісних позивачів для відмови від відповіді на запитання, поставлені первісним відповідачем ПрАТ «Український графіт» (в порядку ст. 90 ГПК України) та зобов'язання первісних позивачів надати вичерпні відповіді по суті і в належній формі (в порядку ч. 6 ст. 90 ГПК України) зареєстровано в «Електронному суді» 30.06.2025р за № 12269/08-08/25,

то необхідно зазначити, що ним не наведено обґрунтованих аргументів, які свідчили б про порушення судом норм процесуального законодавства.

Так, заявник просив залишити первісний позов без розгляду, з підстав того, що подання позову, відзиву та інших письмових пояснень по суті спору через систему «Електронний суд» як додаток у PDF форматі суперечить вимогам діючого законодавства і не повинен прийматися судом до уваги, оскільки фактично процесуальний документ не скріплений підписом за допомогою ЄСІТС, а накладення електронного підпису на додатки до цього документа лише засвідчує справжність документу оригіналу.

17.06.2025 від представника первісних позивачів, адвоката Погрібної С.О. до суду через підсистему «Електронний суд» надійшли пояснення щодо подання та підписання первісної позовної заяви.

В судовому засіданні представник пояснила, що позовна заява містить розрахунки оформлені в таблиці, спеціалісти он-лайн допомоги Судової влади рекомендували саме такий механізм для завантаження документів в Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему «Електронний суд». Просила відмовити у задоволенні клопотання ПрАТ «Український графіт» про залишення позовної зави без розгляду.

Також, 17.06.2025 через підсистему «Електронний суд» представник первісних позивачів надіслала до суду подану та підписану в ЄСІТС позовну заяву від 25.04.2025, з якої вбачається некоректне відображення змісту позову.

При цьому судом прийнято до уваги, що в судовому засіданні 03.07.2025 адвокат Погрібна С.О. підтвердила, що саме нею, як уповноваженим представником всіх позивачів, яка має право на підписання та подання позову, подано та підписано даний позов за допомогою електронного цифрового підпису.

Як свідчать матеріали справи, всі додатки, у т.ч. первісна позовна заява підписані електронним цифровим підписом адвоката первісних позивачів.

Судом з'ясовано, що первісна позовна заява, відповідь на відзив на первісний позов та відзив на зустрічний позов подані та підписані уповноваженою особою первісних позивачів, до того ж, представник первісних позивачів подала і підписала саме цю позовну заяву в ЄСІТС.

Як слушно зауважено судом першої інстанції, посилання заявника на судову практику є необгрунтованими, оскільки стосуються обставин саме конкретної адміністративної справи і не мають відношення до даних обставин подання та підписання документів у справі №908/1129/25.

А неприйняття належно поданих та підписаних процесуальних документів з підстав, вказаних у клопотанні, є фактично формальним підходом до вказаного питання та порушенням конституційного права сторін на доступ до правосуддя.

ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (рішення у справі "Волчлі проти Франції" (Walchli v. France), заява №35787/03, п. 29, від 26.07.2007).

В свою чергу, 30.06.2025 від представника первісних відповідачів, адвоката Задорожного О.В. до суду через підсистему «Електронний суд» надійшло клопотання про визнання судом відсутності підстав у первісних позивачів для відмови від відповіді на запитання, які поставлені первісним відповідачем.

В підготовчому засіданні, яке відбулось 03.07.2025, представник ОСОБА_10 підтримав подані клопотання, просив суд зобов'язати позивачів надати вичерпну відповідь по суті першого питання поставленого первісним відповідачем у запереченні від 12.06.2025.

Представник позивачів, адвокат Погрібна С.О. надала пояснення щодо заяв свідків, оголосила, що вважає що ці фактичні обставини справи відображаються у відповідних документах і не потребують додаткового повідомлення у вигляді заяви свідка.

Відповідно до ст. 87 ГПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб. На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків. Сторони, треті особи та їх представники за їхньою згодою, в тому числі за власною ініціативою, якщо інше не встановлено цим Кодексом, можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи.

Згідно зі ст. 90 ГПК України учасник справи має право поставити в першій заяві по суті справи або у додатку до неї не більше десяти запитань іншому учаснику справи про обставини, що мають значення для справи. Учасник справи, якому поставлено питання іншим учасником справи, зобов'язаний надати вичерпну відповідь окремо на кожне питання по суті. На запитання до учасника справи, який є юридичною особою, відповіді надає її керівник або інша посадова особа за його дорученням. Відповіді на запитання подаються до суду учасником справи - фізичною особою, керівником або іншою посадовою особою юридичної особи у формі заяви свідка не пізніше як за п'ять днів до підготовчого засідання, а у справі, що розглядається в порядку спрощеного провадження, - за п'ять днів до першого судового засідання. Копія такої заяви свідка у той самий строк надсилається учаснику справи, який поставив письмові запитання. Якщо поставлене запитання пов'язане з наданням доказів, що підтверджують відповідні обставини, учасник справи разом із заявою свідка надає такі докази. Учасник справи має право відмовитися від надання відповіді на поставлені запитання: 1) з підстав, визначених статтями 67, 68 цього Кодексу; 2) якщо поставлене запитання не стосується обставин, що мають значення для справи; 3) якщо учасником справи поставлено більше десяти запитань. За наявності підстав для відмови від відповіді учасник справи повинен повідомити про відмову іншого учасника та суд у строк для надання відповіді на запитання. Суд за клопотанням іншого учасника справи може визнати підстави для відмови відсутніми та зобов'язати учасника справи надати відповідь.

Так, враховуючи, що на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах, а в даному випадку, до справи додана достатня кількість документів для встановлення дійсних обставин справи, і копії заяв надіслані саме учаснику справи, який поставив письмові запитання, господарський суд обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання представника первісних відповідачів щодо зобов'язання учасника справи надати відповіді згідно клопотання.

Колегія суддів звертає увагу, що обставини, які входять до предмета доказування встановлюються на підставі поданих сторонами доказів, а обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 3 ст. 74, ч. 1 ст. 77 ГПК України). Відповіді на поставлені представником первісних відповідачів питання мають з'ясовуватися саме на підставі відповідних документів (правочинів, платіжних інструкцій, банківських виписок тощо), які наявні в матеріалах справи.

Доводи апеляційної скарги правильності цих висновків суду не спростовують.

Щодо розподілу судових витрат.

За положеннями ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Як передбачено ч. 1 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, за приписами п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В свою чергу, відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Так, керуючись положеннями статті 129 ГПК України суд першої інстанції поклав витрати зі сплати судового збору за подання первісного позову на сторони з урахуванням пропорційності задоволення первісного позову та пропорційності заявлення вимог сімома позивачами.

При цьому судом враховано, що згідно з п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» у разі коли позов немайнового характеру задоволено повністю стосовно двох і більше відповідачів або якщо позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Витрати зі сплати судового збору за зустрічним позовом покладено на його заявника.

Рішення в цій частині сторонами не оскаржується.

Стосовно заяви про розподіл судових витрат, поданої 26.08.25 представником первісних відповідачів.

У вказаній заяві представник просить стягнути солідарно з первісних позивачів на користь Приватного акціонерного товариства «Український графіт» 45 000 гривень (витрат на професійну правничу допомогу; стягнути солідарно з первісних позивачів на користь ОСОБА_1 45 000 грн витрат на професійну правничу допомогу та судовий збір у розмірі 15 318,98 грн.

У вказаній заяві зазначено:

1) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу щодо ПрАТ «Український графіт» та

2) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу щодо ОСОБА_1 .

Стаття 59 Конституції України декларує, що кожен має право на професійну правничу допомогу.

За змістом ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Як передбачено п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).

За п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно з ч. 1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.

За приписами ч. 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу).

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Аналіз відповідних норм процесуального закону засвідчує, що реалізація принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в декілька основних етапів:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Апеляційний суд вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що ч. 4 ст. 126 ГПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, суд, який вирішує питання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, має надавати оцінку тим обставинам, щодо яких є заперечення у клопотанні іншої сторони, а також її доказам невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності. Окрім того, суд, виконуючи вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, має чітко зазначити, яка з вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України була не дотримана при визначенні розміру витрат на оплату послуг адвоката, оскільки лише з цих підстав можна зменшити розмір витрат, який підлягає розподілу між сторонами (аналогічний висновок наведено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 922/2749/19, від 18.11.2021 у справі № 904/6499/20 (904/1373/21)).

Поряд із загальним правилом розподілу судових витрат, визначеним у ч. 4 ст. 129 ГПК України, у ч. 5 цієї норми визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Такий правовий висновок є усталеним та викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.11.2021 у справі № 904/6499/20 (904/1373/21).

До того ж, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (див. пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; постанову Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 прямо зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Матеріалами справи засвідчується наступне.

До закінчення судових дебатів у справі представник первісних відповідачів заявив про відповідні витрати на професійну правничу допомогу.

Представник первісних відповідачів підтвердив відповідними доказами факт надання професійної правничої допомоги адвокатом у даній справі.

25.04.25 між адвокатом Задорожним Олександром Вікторовичем (Адвокат) та Приватним акціонерним товариством «Український графіт» (Клієнт) укладено договір про надання правової допомоги № 250425-1Г .

Пунктом 1.1 Договору визначено, що предметом доручення є представництво Клієнта та пов'язане з представництвом правова допомога (професійна правнича допомога) Клієнту з усіх питань, які стосуються судової справи № 908/1129/25 в Господарському суді Запорізької області, Центральному апеляційному господарському суді, Касаційному господарському суді Верховного Суду, включаючи Судову палату для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду Верховного Суду, інші Палати Касаційного господарського суду Верховного Суду, Об'єднану палату Касаційного господарського суду Верховного Суду, Велику Палату Верховного Суду, Національний банк Украйні, Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку, оцінювачів, експертів, державних органів, тещо, а також всіх інших третіх осіб.

Відповідно до п. 3.1. Договору сторони цим підтверджують, що судова справа по якій за цим договором надається професійна правнича допомога є складною та має вкрай важливе значення для Клієнта як сторони по даній справі, в тому числі вирішення справи суттєво впливає на репутацію Клієнта як сторони, становить публічний інтерес, а також тягне за собою суттєві фінансові наслідки для Клієнта як сторони по даній справі. У тому числі з урахуванням наведеного, Сторони домовились визначити наступний розмір гонорару, який підлягає сплаті Клієнтом на користь Адвоката, а саме: за одну годину, витрачену Адвокатом на виконання цього договору розмір гонорару складає 1 000 грн. (одна тисяча грн. 00 копійок) без ПДВ (Адвокат не є платником ПДВ). При цьому, Сторони домовились, що час витрачений Адвокатом на виконання цього договору включає як участь Адвоката у судових засіданнях так і надання професійної правничої допомоги поза межами господарських судів всіх інстанцій, зокрема, але не виключно, стосовно опрацювання та аналізу позовної заяви, опрацювання правової позиції Клієнта, підготовку зустрічної позовної заяви, підготовку заяву по суті, клопотань, заперечень, заяв, тощо, складання та направлення адвокатських запитів, тощо, проведення зустрічей з Клієнтом з метою надання відповідних правових консультацій та уточнення правової позиції по справі, іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, тощо.

Згідно із п. 5.1 Договору даний договір, якщо він достроково не буде припинений з ініціативи Клієнта або Адвоката, діє з дати набуття чинності, тобто з 25.04.25 і до 31.12.26.

На виконання Договору надано Акт від 25.08.2025 наданих послуг професійної правничої допомоги за договором № 250425-1Г від 25.04.2025 на надання професійної правничої допомоги нас уму 45000 грн; та рахунок № 25082025-2 від 25.08.2025.

26.04.25 між адвокатом Задорожним Олександром Вікторовичем (Адвокат) та громадянином України Петровим Борисом Федоровичем (Клієнт) укладено договір про надання правової допомоги № 260425-1Г .

Пунктом 1.1 Договору визначено, що предметом доручення є представництво Клієнта та пов'язане з представництвом правова допомога (професійна правнича допомога) Клієнту з усіх питань, які стосуються судової справи № 908/1129/25 в господарському суді Запорізької області, Центральному апеляційному господарському суді, Касаційному господарському суді Верховного Суду, включаючи Судову палату для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду Верховного Суду, інші Палати Касаційного господарського суду Верховного Суду, Об'єднану палату Касаційного господарського суду Верховного Суду, Велику Палату Верховного Суду, Національний банк Украйні, Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку, оцінювачів, експертів, державних органів, тещо, а також всіх інших третіх осіб.

На виконання Договору надано Акт від 25.08.2025 наданих послуг професійної правничої допомоги за договором № 260425-1Г від 25.04.2025 на надання професійної правничої допомоги на суму 45000 грн; та рахунок № 26082025-2 від 25.08.2025.

У постанові від 31.05.2022 у справі № 927/727/21 Верховний Суд сформував наступний висновок: “Судами з урахуванням відповідних законодавчих приписів та правових висновків, викладених у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі №910/996/18, правильно відзначено, що витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено».

Закон України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Частинами 1 та 2 статті 30 Закону “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру або погодинної оплати.

За правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21: Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним. Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права».

З урахуванням принципів розумності, пропорційності; ступеню складності справи; кількості та обсягу поданих у справі заяв по суті, пояснень, доказів; часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг, беручи до уваги критерій реальності адвокатських витрат, суд першої інстанції визначив обґрунтованою суму витрат на послуги адвоката - 45 000 грн, що понесені первісним відповідачем 1 в процесі розгляду первісного позову.

При цьому поклав вказані витрати на професійну правничу допомогу за подання первісного позову на сторони з урахуванням пропорційності задоволення первісного позову та пропорційності заявлення вимог сімома позивачами.

Натомість, враховуючи, що у задоволенні зустрічного позову відмовлено, витрати на професійну правничу допомогу щодо ОСОБА_1 господарський суд поклав на первісного відповідача 2.

ТОВ “МЕРИДІАН А» у своїй апеляційній скарзі наголошує, що задовольняючи позовні вимоги за первісним позовом в частині, суд першої інстанції фактично визнав, що спір виник внаслідок неправильних дій Відповідачів, однак, враховуючи таку недобросовісну поведінку Відповідачів, суд першої інстанції вважав, що буде справедливим ще й стягнути на користь Відповідача-1 судові витрати на професійну допомогу, що не узгоджуються з положеннями п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Таким чином, не дивлячись на те, що в цій справі суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги Позивачів, однак суд першої інстанції не врахував п.п.3,4 ч.5 та ч.9 ст.129 ГПК України.

Також, не погоджуючись зі здійсненим судом розподілом судових витрат на професійну правничу допомогу, ОСОБА_12 вважає, що в частині відмови у задоволенні первісного позову на користь ОСОБА_1 слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу пропорційну сумі відмовлених первісних позовних вимог, чого не було зроблено судом першої інстанції.

Втім колегія суддів відхиляє вказані доводи скаржників, виходячи з наступного.

Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 від 11 березня 1980 року термін «дискреційні повноваження» визначається як повноваження, що залишають адміністративному органу деяку міру свободи, що стосується рішення, яке буде прийнято. Це дає йому змогу обрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за наявних обставин.

Дискреція суду (суддівський розсуд) - це право та можливість суду обирати найкращий варіант рішення з декількох юридично допустимих, передбачених законом, на основі обставин справи та принципів права. Вона дозволяє судам діяти самостійно, не узгоджуючи вибір, але лише в межах, встановлених законодавством, забезпечуючи справедливість та ефективність правосуддя.

Як вже було зазначено, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 129 ГПК України).

Частиною 9 ст.129 ГПК України визначено два випадки, за яких суд з власної ініціативи може відступити від загального правила розподілу судових витрат (від правила їх пропорційного розподілу): 1) зловживання стороною чи її представником процесуальними правами; 2) виникнення спору внаслідок неправильних дій сторони.

Верховний Суд у постанові від 08.04.2021 у справі №905/716/20 вказав, що ч.9 ст.129 ГПК виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною.

Верховний Суд у складі суддів палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у додатковій постанові від 06.07.2022 у справі №905/671/19 дійшов такого до висновку:

"24. Верховний Суд вважає, що заява ПрАТ "АКХЗ" про стягнення судових витрат не підлягає задоволенню з огляду на таке.

25. Верховний Суд бере до уваги твердження позивача про те, що він по суті позовних вимог виграв спір, адже Верховним Судом було підтримано правову позицію позивача про затвердження рішенням наглядової ради вочевидь несправедливої, заниженої вартості акцій, через що акціонер був позбавлений права на справедливу компенсацію за примусово викуплені акції.

26. Відповідно до положень ч.9 ст.129 ГПК у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

27. Отже, Верховний Суд погоджується з доводами позивача про те, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача (затвердження вочевидь заниженої вартості акцій), а відтак, відповідно до ч.9 ст.129 ГПК, Верховний Суд покладає на відповідача всі судові витрати на правничу допомогу, пов'язані із розглядом справи у суді касаційної інстанції, незалежно від результатів вирішення спору".

У зв'язку із тим, що спір у справі, що переглядається, виник внаслідок неправильних дій відповідача-2 (примусовий викуп акцій за заниженою вартістю), усі підтверджені судові витрати останнього на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції господарським судом було залишено за ним.

В свою чергу, розглядаючи заяву про розподіл судових витрат, подану 26.08.2025 представником первісних відповідачів, суд першої інстанції діяв в межах наданих йому ч. 9 ст. 129 ГПК України дискреційних повноважень, тобто застосував лише підхід щодо часткового покладення витрат на винну сторону, а у відношенні відповідача-1 здійснив загальний розподіл витрат пропорційно незадоволеним вимогам за первісним позовом, що не суперечить правовій позиції Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах і жодним чином не може тлумачитися як надмірний формалізм.

Щодо додаткового рішення Господарського суду Запорізької області про стягнення витрат на правничу допомогу від 15.09.2025 у справі № 908/1129/25.

03.09.2025 до суду від позивачів за первісним позовом надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, яка визначена для розгляду судді Науменку А.О.

Ухвалою від 04.09.2025 суд прийняв до розгляду заяву в письмовому провадженні, без виклику учасників справи.

У заяві заявники просили:

1.Стягнути в рівних частинах з Приватного акціонерного товариства «Український графіт» (ЄДРПОУ 00196204) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕРИДІАН А» (ЄДРПОУ 34925773) витрати на професійну правничу допомогу у загальній сумі 8 000 (вісім тисяч) грн 00 коп.

2. Стягнути солідарно з Приватного акціонерного товариства «Український графіт» (ЄДРПОУ 00196204) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу у загальній сумі 8 000 (вісім тисяч) грн 00 коп.

3. Стягнути в рівних частинах з Приватного акціонерного товариства «Український графіт» (ЄДРПОУ 00196204) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД «АВАНПОСТ» (ЄДРПОУ 40075925) витрати на професійну правничу допомогу у загальній сумі 8 000 (вісім тисяч) грн. 00 коп.

4. Стягнути в рівних частинах з Приватного акціонерного товариства «Український графіт» (ЄДРПОУ 00196204) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати на професійну правничу допомогу у загальній сумі 8 000 (вісім тисяч) грн 00 коп.

5. Стягнути в рівних частинах з Приватного акціонерного товариства «Український графіт» (ЄДРПОУ 00196204) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_4 ) витрати на професійну правничу допомогу у загальній сумі 8 000 (вісім тисяч) грн. 00 коп.

6. Стягнути в рівних частинах з Приватного акціонерного товариства «Український графіт» (ЄДРПОУ 00196204) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_5 ) витрати на професійну правничу допомогу у загальній сумі 8 000 (вісім тисяч) грн 00 коп..

7. Стягнути в рівних частинах з Приватного акціонерного товариства «Український графіт» (ЄДРПОУ 00196204) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_6 ) витрати на професійну правничу допомогу у загальній сумі 8 000 (вісім тисяч) грн 00 коп.

У клопотанні від 03.09.2025 ОСОБА_1 просив відмовити первісним позивачам у повному обсязі у відшкодуванні судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, посилаючись на їх необґрунтованість та не доведеність.

Судом встановлено, що факт надання первісним позивачем професійної правничої допомоги підтверджується Договорами про надання правничої допомоги адвоката Погрібної С.О. з кожним первісним позивачем, актами виконаних робіт до Договорів, розрахунком судових витрат, квитанціями про сплату первісними позивачами адвокатові витрат на професійну правничу допомогу у даній справі та ордером адвоката.

З урахуванням принципів розумності, пропорційності, ступеню складності справи, кількості та обсягу поданих у справі заяв по суті, пояснень, доказів, часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг, беручи до уваги критерій реальності адвокатських витрат, а також залишення без задоволення частини клопотань первісних позивачів, суд першої інстанції визначив обґрунтованою суму витрат на послуги адвоката у даній справі за первісними вимогами - 54000 грн, що понесені первісними позивачами в процесі розгляду первісного позову.

При цьому вказані витрати на професійну правничу допомогу за подання первісного позову покладено на сторони з урахуванням пропорційності задоволення первісного позову та визначення первісним позивачем відповідним чином вказаних витрат з кожного первісного позивача.

Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч. 2 ст. 161 ГПК України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Матеріалами справи засвідчується, що в позовній заяві Позивачі окреслили попередній (орієнтовний) розмір витрат на професійну правничу допомогу, які останні понесли та очікують понести у зв'язку з розглядом справи (п. 3 розділу 4.3. Позовної заяви (т. 1 а.с. 50). При цьому окремо визначено вартість 1 год часу за надання адвокатом тієї чи іншої послуги. Очевидно, що кількість загально витраченого часу на судовий процес не може бути передбачений наперед.

При цьому Позивачі скористалися своїм процесуальним правом, передбаченим ч. 8 ст. 129 ГПК України, та подали докази понесення ними судових витрат на професійну правничу допомогу протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, попередньо зробивши про це відповідну заяву до закінчення судових дебатів у справі.

Аргументи скаржника про завищення розміру судових витрат на представництво інтересів Позивачів в суді першої інстанції та їх неспівмірність є неспроможними, позаяк сума судових витрат на представництво Позивачів в суді першої інстанції склала 18,0 тис.грн., в той час як судові витрати самого Відповідача-2 за цей процес в суді першої інстанції становлять 45000 грн витрат на професійну правничу допомогу та судовий збір у розмірі 15 318,98 грн. При цьому ним в апеляційній скарзі заявлено орієнтовний розмір витрат за представництво в суді апеляційної інстанції вже у розмірі 100,0 тис.грн., що є очевидно неспівмірним до іншої сторони.

Апеляційним судом враховано, що заявлена позивачами загальна сума витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції не виходить за розумні межі визначення розміру гонорару з урахуванням таких критеріїв як: справедливість, добросовісність, співмірність та розумність судових витрат.

При цьому апелянт (Відповідач-2) не спростував обґрунтованості наведеного позивачами складу витрат на послуги адвоката, не довівши неспівмірності заявленої до відшкодування їх вартості з посиланням на відповідні докази.

В даному випадку суд звертається до правової позиції щодо наявності підстав для стягнення витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19; постанові Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 910/3929/18.

Слід зазначити, що додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні.

Із аналізу змісту ст. 244 ГПК України вбачається, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід'ємною складовою та ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й судове рішення; додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати (п. 24 постанови Верховного Суду від 31.05.2021 у справі № 911/132/14).

Звідси додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 20.12.2019 у справі № 240/6150/18, у постановах Верховного Суду від 16.04.2018 у справі № 923/631/15, від 23.01.2020 у справі №927/229/19, від 23.12.2021 у справі № 925/81/21, від 21.09.2022 у справі № 925/632/19.

Зважаючи на відсутність підстав для скасування первісного судового акта, з цих підстав апеляційного оскарження належить залишити в силі і додаткове рішення, враховуючи також недоведеність апелянтом його незаконності.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, та приписами законодавства, які їх регулюють, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і встановив обставини, що мають суттєве значення для справи, надав їм належну правову оцінку.

Порушень або неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору та вирішення процесуального питання щодо розподілу судових витрат, в тому числі витрат на професійну правничу допомогу, не виявлено.

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи скаржників, наведені ними в апеляційних скаргах, свого підтвердження не знайшли, не спростовують мотивів та висновків Господарського суду Запорізької області, викладених в оскаржуваних рішеннях, у зв'язку з чим відхиляються як необґрунтовані, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення від 04.09.2025 та додаткового рішення від 15.09.2025.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на їх заявників.

Керуючись статтями 123, 124, 126, 129, 236, 244, 255, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю “МЕРИДІАН А» на рішення Господарського суду Запорізької області від 04.09.2025 у справі № 908/1129/25 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 04.09.2025 у справі № 908/1129/25 залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 15.09.2025 у справі № 908/1129/25 залишити без задоволення.

Додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 15.09.2025 у справі №908/1129/25 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг покласти на скаржників.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 19.05.2026

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя Т.А. Верхогляд

Суддя А.Є. Чередко

Попередній документ

136663759

Наступний документ

136663761

Інформація про рішення:

№ рішення:	136663760
№ справи:	908/1129/25
Дата рішення:	15.04.2026
Дата публікації:	21.05.2026
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Центральний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань, з них; повернення безпідставно набутого майна (коштів)

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено склад суду (22.05.2026)
Дата надходження:	22.05.2026
Предмет позову:	про стягнення суми

Розклад засідань:

Минулі засідання (13)

03.06.2025 10:30	Господарський суд Запорізької області
03.07.2025 10:30	Господарський суд Запорізької області
30.07.2025 11:00	Господарський суд Запорізької області
21.08.2025 10:00	Господарський суд Запорізької області
28.08.2025 10:00	Господарський суд Запорізької області
04.09.2025 12:00	Господарський суд Запорізької області
21.01.2026 10:00	Центральний апеляційний господарський суд
18.02.2026 11:30	Центральний апеляційний господарський суд
01.04.2026 12:00	Центральний апеляційний господарський суд
15.04.2026 09:10	Центральний апеляційний господарський суд
30.04.2026 12:00	Господарський суд Запорізької області
07.05.2026 10:00	Господарський суд Запорізької області
07.05.2026 11:00	Господарський суд Запорізької області