20.05.2026 року м. Дніпро Справа № 908/3282/23
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Чередка А.Є. (доповідач)
суддів: Мороза В.Ф., Соп'яненко О.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Комунального підприємства "Комфорт" Дніпрорудненської міської ради
на рішення Господарського суду Запорізької області (суддя Мірошниченко М.В.) від 29.12.2023р. у справі № 908/3282/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджігазтрейд" (вул. Байди Вишневецького, буд. 37, м. Черкаси, Черкаська область, 18001, ідентифікаційний код 43729979)
до відповідача Комунального підприємства "Комфорт" Дніпрорудненської міської ради (вул. Ентузіастів, буд. 4, м. Дніпрорудне, Василівський район, Запорізька область, 71630, ідентифікаційний код 41636720)
про стягнення 141 392,84 грн., -
Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерджігазтрейд" звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Комунального підприємства "Комфорт" Дніпрорудненської міської ради 141 392,84 грн., з яких 118 104,60 грн. основний борг, 5 164,46 грн. - 3% річних, 18 123,78 грн. - інфляційні втрати.
Позов обґрунтовано порушенням відповідачем зобов'язань з оплати електричної енергії, поставленої позивачем відповідачу в березні - квітні 2022 року за договором про постачання електричної енергії споживачу №062-ЕГТ-22/Е від 06.01.2022.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 29.12.2023р. у справі № 908/3282/23 позов задоволено. Стягнуто з Комунального підприємства "Комфорт" Дніпрорудненської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджігазтрейд" 118 104,60 грн. основного боргу, 5 164,46 грн. - 3% річних, 18 123,78 грн. інфляційних втрат та 2 684,00 грн. витрат зі сплати судового збору.
Рішення мотивовано тим, що відповідач порушив прийняті на себе за договором зобов'язання, спожиті обсяги електричної енергії за період березень-квітень 2022 року на суму 118 104,60 грн. не оплатив , що свідчить про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у вказаній сумі. Також, у зв'язку з простроченням відповідачем оплати основного зобов'язання, наявними є підстави для нарахування та стягнення з останнього 3% річних та інфляційних втрат.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Комунальне підприємство "Комфорт" Дніпрорудненської міської ради, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 29.12.2023р. у справі № 908/3282/23 повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що всі правочини, в яких хоча б однією стороною є суб'єкт господарювання, місцезнаходженням якого є тимчасово окупована територія, є нікчемними, в свою чергу акти приймання-передачі електричної енергії за спірний період, на яких ґрунтується рішення суду, є по суті правочинами, тому суд прийняв оскаржуване рішення на підставі нікчемних правочинів. При цьому статус їх нікчемності не повинен доводиться відповідачем, він є таким у силу Закону.
Також скаржник зазначає, що у зв'язку з тимчасовою окупацію боржника, його робота була заблокована, відповідно як наслідок виробнича діяльність припинена, фактичне споживання послуг електроенергії за договором не здійснювалося, оскільки останній у зв'язку з вказаними обставинами був позбавлений права користуватися послугами позивача. Питання на користь якого споживача постачалася електроенергія та його приналежність до країни агресора судом не розглядалося. Колишній керівник КП "Комфорт" ОСОБА_1 був звільнений з посади 01.08.2022, від початку окупації на зв'язок не виходив, керівництво не здійснював, при цьому з 06.06.2023 директором підприємства призначено Біленького О.О.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.02.2024 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - доповідач: Чередко А.Є., судді: Коваль Л.А., Мороз В.Ф.
Ухвалою суду від 25.03.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Комфорт" Дніпрорудненської міської ради на рішення Господарського суду Запорізької області від 29.12.2023р. у справі № 908/3282/23 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2024р. клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджігазтрейд" - задоволено; зупинено провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Комфорт" Дніпрорудненської міської ради на рішення Господарського суду Запорізької області від 29.12.2023р. у справі № 908/3282/23 до закінчення перегляду справи № 908/1162/23 у касаційному порядку об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
05.05.2026 у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Коваль Л.А. призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у справі, за результатами якого для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - доповідач: Чередко А.Є., судді: Соп'яненко О.Ю., Мороз В.Ф.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.05.2026 поновлено апеляційне провадження у справі, яка розглядається у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення господарського суду залишити без змін.
Позивач зауважує, що акт приймання-передачі не є правочином у розумінні ст.202 ЦК України, до них у подальшому не можуть застосовуватися положення ст.ст.203, 215 Кодексу, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за ст.216 ЦК України.
Крім того позивач посилається на те, що станом на дату виникнення спірних правовідносин, а саме у березні, квітні 2022 року, рішення КМ України щодо застосування положень ст.13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" щодо територій, тимчасово окупованих, починаючи з 24.02.2022 не приймалося. Отже, наведені відповідачем обставини щодо його окупації, неможливості у зв'язку з цим здійснювати господарську діяльність та користуватися послугами позивача не відносяться до предмета спору, та є недоведеними.
Після поновлення провадження у справі позивачем були подані додаткові пояснення, в яких останній зазначає, що враховуючи відмінність у часових межах виникнення та перебігу спірних правовідносин, правові висновки, викладені у справі № 908/1162/23, не можуть бути застосовані у даній справі без урахування особливостей нормативно-правового регулювання, чинного у відповідний спірний період.
Таким чином, висновок у справі № 908/1162/23 про застосування ч. 2 ст. 13-1 Закону № 1207-VII на підставі "загальновідомого факту окупації" стосується інших фактичних обставин і не може автоматично поширюватися на період березня-квітня 2022 року.
Позивач вважає, що у спірний період (березень-квітень 2022 року) територія Запорізької області, на якій розташовані об'єкти відповідача, перебувала під тимчасовою окупацією та в зоні ведення бойових дій. Проте цей факт сам по собі не звільняє відповідача від його договірного обов'язку здійснити повну та своєчасну оплату за фактично поставлену та спожиту електричну енергію.
Позивач продовжував безперервно постачати електричну енергію протягом усього спірного періоду (березень-квітень 2022 року), оскільки не мав ні договірних, ні нормативних підстав для припинення постачання. Також, не мав права на самостійне (одностороннє) припинення постачання без наявності офіційного повідомлення, заяви чи вимоги від самого споживача.
Відповідач жодного разу не надіслав позивачу повідомлення, заяви чи вимоги щодо зупинення, призупинення або припинення виконання договору у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації, окупацією території чи веденням бойових дій.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 06.01.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерджігазтрейд" (позивач, постачальник) та Комунальним підприємством "Комфорт" Дніпрорудненської міської ради (відповідач, замовник, споживач) укладено договір про постачання електричної енергії споживачу, відповідно до п. 2.1 якого постачальник продає електричну енергію споживчу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
Відповідно до п. 2.2 договору обов'язковою умовою для постачання електричної енергії споживачу є наявність у нього укладеного в установленому порядку з оператором системи договору про надання послуг з розподілу, на підставі якого споживач набуває право отримувати послугу з розподілу електричної енергії.
У п. 2.3 договору визначено найменування товару: код ДК 021:2015-09310000-5 - Електрична енергія.
Очікуваний обсяг постачання електричної енергії на період з 01.01.2022 по 31.12.2022 становить 479713 кВт*год. (з них: електрична енергія - 228190 кВт*год (власні потреби); електрична енергія - 251523 кВт*год (місцевий бюджет)) та відповідає очікуваному обсягу закупівлі послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у оператора системи.
У п. 2.4 договору зазначено, що вказаний договір не передбачає оплату замовником послуги з розподілу електричної енергії через постачальника. Вартість тарифу розподілу оплачує споживач за окремим договором із ОСР.
Згідно з п. 3.1 договору початком постачання електричної енергії споживачу є дата, зазначена в заяві-приєднанні, яка є додатком 1 до цього договору.
Пунктом 5.1 договору визначено, що споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за ціною, що визначається відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього договору.
Ціна 1 кВт*год електричної енергії, з урахуванням тарифу на послуги з передачі електричної енергії, становить 4,92 грн. з урахуванням ПДВ, у тому числі:
- ціна електричної енергії становить 4,10 грн.;
- податок на додану вартість у розмірі 20% до ціни електричної енергії - 0,82 грн.
Загальна вартість всього обсягу поставки електричної енергії складає 2 360 187,96 грн., у тому числі ПДВ 393 364,66 грн., з них:
- кошти місцевого бюджету 1 237 493,16 грн., у тому числі ПДВ 206 248,86 грн.;
- власні кошти підприємства: 1 122 694,80 грн., у тому числі ПДВ 187 115,80 грн.
Згідно з п. 5.2 договору спосіб визначення ціни електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції постачальника (додаток 2 до договору).
У п. 5.22 договору сторони домовилися ввести цінове застереження щодо верхнього рівня ціни (гранична ціна по договору) на рівні 4,56 грн. за 1 кВт*год. без ПДВ та без урахування вартості тарифу на послуги з передачі електричної енергії, яка обчислюється шляхом застосування коефіцієнту 1,2 до ціни електричної енергії, що зафіксована у першій редакції договору. Вартість послуг з розподілу електричної енергії визначається згідно умов договору.
Факт зміни ціни на електричну енергію оформлюється відповідною додатковою угодою.
Відповідно до пп. 1 п. 6.2 договору споживач зобов'язується забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами цього договору.
Пунктом 14.1 договору встановлено, що договір набуває чинності з дати його підписання і діє в частині постачання електричної енергії до 31.12.2022 (включно), а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх обов'язків за цим договором.
Відповідно до ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України договір поширює свою дію на відносини, що виникли в частині постачання електричної енергії з 01.01.2022.
Початок постачання електричної енергії зазначається в заяві-приєднанні, яка є додатком №1 до договору.
В заяві-приєднанні сторони погодили початок постачання з 01.01.2022.
В комерційній пропозиції, яка є додатком №2 до договору, сторони погодили, що оплата за спожиту електричну енергію у розрахунковому періоді здійснюється за ціною (тарифом), визначеною договором за результатами публічної закупівлі за 1 кВт*год (1МВт*год).
Ціна 1 кВт*год електричної енергії, з урахуванням тарифу на послуги з передачі електричної енергії, становить 4,92 грн. з урахуванням ПДВ, у тому числі:
- ціна електричної енергії - 4,10 грн.;
- податок на додану вартість у розмірі 20% до ціни електричної енергії - 0,82 грн.
Фактична ціна (тариф) купованої споживачем електроенергії у розрахунковому періоді, яка зазначається в акті купівлі-продажу електроенергії, розраховується (визначається) постачальником за формулою, наведеною в даній комерційній пропозиції.
Умовами п. 2 комерційної пропозиції передбачено, що розрахунки споживача за цим договором здійснюються виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника в безготівковій формі на підставі платіжних документів: рахунку-фактури та акту приймання-передачі електричної енергії.
Згідно з п. 4 комерційної пропозиції рахунок на оплату виставляється постачальником протягом 2 робочих днів після отримання постачальником інформації від адміністратора комерційного обліку про обсяги поставленої електричної енергії об'єктам споживача, але не пізніше 15-го числа місяця, наступного за місяцем поставки електричної енергії.
Розрахунок за фактично спожиту електричну енергію здійснюється протягом 5 робочих днів від дати отримання споживачем рахунку на оплату, але не пізніше 20-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки електричної енергії (розрахункового місяця).
21.02.2022 сторони підписали додаткову угоду №1 до договору, якою внесли зміни до п. 5.1 договору в частині джерел фінансування, а саме: збільшили джерела фінансування "Власні кошти підприємства" на суму 554 103,05 грн. та зменшили джерела фінансування "Кошти місцевого бюджету" на суму 554 103,05 грн.
На виконання договору позивач поставив відповідачу електричну енергію в період з 01.03.2022 по 31.03.2022 на суму 31 586,40 грн. з ПДВ, що підтверджується підписаним обома сторонами актом приймання-передачі електричної енергії №427 від 07.04.2022 (вхідний №233 від 25.04.2022). На оплату спожитої в березні 2022 року електричної енергії позивач виписав рахунок-фактуру №427 від 07.04.2022, який надіслав відповідачу електронною поштою 07.04.2022.
В період з 01.04.2022 по 30.04.2022 позивач поставив відповідачу електричну енергію на суму 86 518,20 грн. з ПДВ, що підтверджується підписаним обома сторонами актом приймання-передачі електричної енергії №693 від 11.05.2022 (вхідний №241 16.05.2022). На оплату спожитої у квітні 2022 року електричної енергії позивач виписав рахунок-фактуру №693 від 11.05.2022, який надіслав відповідачу електронною поштою 11.05.2022.
На запит позивача адміністратором комерційного обліку - ПАТ "Запоріжжяобленерго" в листі вих. №007-66/5116 від 17.10.2023 підтверджені обсяги спожитої відповідачем електричної енергії у спірному періоді.
Оскільки відповідач не оплатив спожиту електричну енергію на суму 118 104,60 грн., позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 141 392,84 грн., з яких 118 104,50 грн. - основний борг, 5 164,46 грн. - 3% річних, 18 123,78 грн. - інфляційні втрати.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Згідно зі статтею 509 вказаного Кодексу зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 вказаного Кодексу).
За змістом статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін (ч. 2 ст. 714 ЦК України).
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
У відповідності до частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Водночас, місцезнаходженням відповідача згідно з договором було м. Дніпрорудне Запорізької області.
Згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України №376 від 28.02.2025 року, датою тимчасової окупації Дніпрорудненської міської територіальної громади Василівського району Запорізької області визначено 13.03.2022.
Така дата була визначена і в Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженому Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказу №309 від 22.12.2022 року.
Відповідно до ст. 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями. В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями. На період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті. Переміщення товарів, маркування (етикетування) яких свідчить про вироблення таких товарів на тимчасово окупованій території, забороняється, крім речей, які віднесені до особистих речей, що переміщуються у ручній поклажі та/або супроводжуваному багажі відповідно до частин третьої та четвертої цієї статті. Контроль в'їзду-виїзду з метою виявлення, запобігання переміщенню товарів на тимчасово окуповану територію та з такої території в межах контрольних пунктів в'їзду-виїзду, а також поза межами контрольних пунктів в'їзду-виїзду проводять уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду переглянув у касаційному порядку постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023 року у справі №908/1162/23 про стягнення боргу за спожитий у листопаді-грудні 2022 року обсяг електроенергії на об'єкті, який знаходиться у місті Мелітополі.
Об'єднана палата зазначила, що у справі №908/1162/23, як і у справі №910/9680/23 (від висновків Верховного Суду в якій пропонується відступити), йдеться про діяльність, що підпадає під ознаки, наведені у частині другій статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України"; окрім того, в обох справах йдеться про території, окуповані з лютого 2022, за відсутності окремого рішення Кабінету Міністрів України щодо територій, тимчасово окупованих, починаючи з 24 лютого 2022 року. Тобто правовідносини у цих справах є подібними за критерієм здійснення господарської діяльності на тимчасово окупованій території і доводи касаційної скарги ґрунтуються на застосуванні тих самих приписів Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".
Предметом розгляду Об'єднаної палати було питання застосування частини 2 статті 13 та частини 2 статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" до правовідносин, які виникли у період з лютого 2022 року по грудень 2022 року, тобто до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 06.12.2022 року №1364 "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" та затвердження Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказу №309 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією".
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (далі - Закон №1207-VII) для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об'єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях (пункт 1); інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку (пункт 3).
Так, у справі №908/1162/23 Верховний Суд, залишаючи постанову суду апеляційної інстанції про відмову в позові без змін, зокрема дійшов висновку, що Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану від 16.11.2022 №2764-ІХ частину третю статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" було викладено в редакції, за якою дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Діюча редакція цієї норми (у відповідності до змін, внесених Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно" №3050-IX від 11.04.2023 року) вказує, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Як зазначила Об'єднана палата, з 07.05.2022 року ані пункт 7 частини першої статті 1-1, ані пункт 1 частини третьої статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих вказані у них території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
06.12.2022 року Кабінет Міністрів України затвердив постанову "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією", відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.
Однак у відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 року №2217-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України" правовий статус тимчасово окупованої території РФ в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.
З огляду на викладене, у постанові у справі №908/1162/23 Об'єднана палата дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові у справі №910/9680/23 про поширення положень статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.
Колегія суддів враховує зазначені вище висновки Верховного Суду у справі №908/1162/23 відповідно до положень ч.4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, оскільки правовідносини у справах є подібними за змістовим критерієм.
Таким чином, враховуючи, що окупація території місцезнаходження відповідача 13.03.2022 року є загальновідомим фактом (підтвердженим до того ж Кабінетом Міністрів України), а також положення ст. 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", позивач у даний період не мав права здійснювати господарську діяльність щодо постачання на окуповану територію товарів і послуг, в тому числі електричної енергії.
При цьому колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що враховуючи відмінність у часових межах виникнення та перебігу спірних правовідносин, правові висновки, викладені у справі № 908/1162/23 не можуть бути застосовані у поточній справі без урахування особливостей нормативно-правового регулювання, чинного у відповідний спірний період. Зокрема, при розгляді справи № 908/1162/23 суд касаційної інстанції здійснював правову оцінку спірних відносин із застосуванням положень Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" у редакції Закону № 2217-IX від 21.04.2022, тоді як у межах поточної справи підлягають застосуванню приписи цього Закону в редакції Законів України від 01.07.2021 № 1618-IX та № 2138-IX від 15.03.2022 , які були чинними на момент виникнення та дії спірних правовідносин.
Так, предметом розгляду Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду було питання застосування частини другої статті 13 та частини другої статті 13-1 Закону № 1207-VII до правовідносин, які виникли у період із лютого 2022 року по грудень 2022 року, тобто до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 06.12.2022 № 1364 "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" та затвердження Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказу від 22.12.2022 № 309 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією".
Окрім того, саме за клопотанням позивача було зупинено провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 908/1162/23 у зв'язку з подібністю правовідносин.
З огляду на викладене, висновок місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за поставлену електричну енергію з 13.03.2022 по 30.04.2022 у сумі 105 877,61 грн. є необґрунтованим, оскільки у вказаний період територія місцезнаходження відповідача була окупована.
У зв'язку з відсутністю основного зобов'язання, суд першої інстанції також безпідставно задовольнив і акцесорні вимоги про стягнення 3% річних у сумі 4 607,71 грн. та інфляційних втрат у сумі 15 970,53 грн. нарахованих у зв'язку з простроченням боргу, який виник з 13.03.2022 по 30.04.2022.
Отже, ураховуючи правові висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №908/1162/23, апеляційний господарський суд констатує, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження у відповідній частині та є підставою для часткової відмови у позові у цій справі, враховуючи положення статті 13-1 Закону № 1207-VII та заборону передачі електроенергії на тимчасово окуповану територію, при цьому факт тимчасової окупації м. Дніпрорудне з 13.03.2022 є загальновідомим, що не потребує окремого доказування у цьому судовому провадженні.
Також, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що доведення/недоведення позивачем обставин фактичної поставки електроенергії на тимчасово окуповану територію, як і здійснення оплати за неї, не має правового значення для вирішення спору у цій справі.
Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 04.11.2025 у справі № 922/5404/23, від 09.03.2026 у справі №908/2241/23.
Враховуючи, що окупація території місцезнаходження відповідача є загальновідомим фактом (підтвердженим до того ж Кабінетом Міністрів України), а також положення ст. 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", позивач у даний період не мав права здійснювати господарську діяльність щодо постачання на окуповану територію товарів і послуг, в тому числі електричної енергії. Відтак, доводи позивача про недотримання споживачем порядку припинення постачання електроенергії та неповідомлення про необхідність припинення електропостачання колегією суддів відхиляються.
З урахуванням викладеного, позов про стягнення заборгованості за електричну енергію за Договором підлягає задоволенню частково, за період 01.03.2022-12.03.2022 (до дати тимчасової окупації) в сумі 12 226,99 грн., згідно акту приймання-передачі електричної енергії №427 від 07.04.2022.
Також, з урахуванням наявності прострочення виконання вказаного зобов'язання задоволенню підлягають 3% річних у сумі 556, 75 грн. за період 21.04.2022 - 26.10.2023 та інфляційні втрати у сумі 2 153, 25 грн. із застосуванням індексів інфляції за травень 2022 року - вересень 2023 року
З огляду на усе вищевикладене, оскаржуване рішення слід скасувати та ухвалити у даній справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог у стягненні основного боргу у сумі 105 877,61 грн., 3% річних у сумі 4 607,71 грн. та інфляційних втрат у сумі 15 970,53 грн. відмовити, з новим пропорційним розподілом судового збору; в решті рішення слід залишити без змін.
Відповідно до ст. 129 ГПК України та виходячи з результатів розгляду апеляційної скарги, сплачений за її подання судовий збір слід стягнути з позивача на користь відповідача пропорційно до задоволених вимог за скаргою.
Керуючись ст.ст. 123, 129, 269, 270, 275-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Комфорт" Дніпрорудненської міської ради на рішення Господарського суду Запорізької області від 29.12.2023р. у справі № 908/3282/23 - задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 29.12.2023р. у справі № 908/3282/23 - скасувати в частині стягнення основного боргу у сумі 105 877,61 грн., 3% річних у сумі 4 607,71 грн., інфляційних втрат у сумі 15 970,53 грн. та витрат по сплаті судового збору за подання позову у сумі 2 400,46грн.
Ухвалити у цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення основного боргу у сумі 105 877,61 грн., 3% річних у сумі 4 607,71 грн., інфляційних втрат у сумі 15 970,53 грн. та витрат по сплаті судового збору за подання позову у сумі 2 400,46грн.
В частині стягнення з Комунального підприємства "Комфорт" Дніпрорудненської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджігазтрейд" основного боргу у сумі 12 226 (дванадцять тисяч двісті двадцять шість) грн 99 коп., 3% річних у сумі 556 (п'ятсот п'ятдесят шість) грн. 75 коп., інфляційних втрат у сумі 2 153 (дві тисячі сто п'ятдесят три) грн. 25 коп., витрат зі сплати судового збору за подання позову у сумі 283 (двісті вісімдесят три) грн. 54 коп. рішення Господарського суду Запорізької області від 29.12.2023р. у справі № 908/3282/23 - залишити без змін.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджігазтрейд" на користь Комунального підприємства "Комфорт" Дніпрорудненської міської ради судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 3 600 (три тисячі шістсот) грн. 69 коп.
Видачу наказів, з урахуванням необхідних реквізитів доручити Господарському суду Запорізької області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя А.Є. Чередко
Суддя В.Ф. Мороз
Суддя О.Ю. Соп'яненко