ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
20 травня 2026 року Справа № 903/826/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Гудак А.В.
судді Мельник О.В.
судді Петухов М.Г.
секретар судового засідання Пацьола О.О.
за участю представників сторін:
прокурор: Довган Н.Я.
позивача: Терещук О.В.
відповідача: Боричевський В.М. адвокат,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" на рішення Господарського суду Волинської області від 11.02.2026 у справі №903/826/25 в частині задоволення позовної вимоги про стягнення 3% річних в розмірі 8 815, 00 грн. (суддя Дем'як В.М., м. Луцьк, повний текст складено 17.02.2026)
за позовом: Квартирно-експлутаційного відділу міста Володимир
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут"
про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 1 295 094, 50 грн.
за участю прокурора спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону на стороні позивача
Квартирно-експлутаційний відділ міста Володимир звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут» у якому просив визнати недійсними додаткові угоди №2 від 27.08.2021 року, №3 від 18.10.2021 року, №5 від 01.11.2021 року, № 6 від 18.11.2021 року, №7 від 24.11.2021 року, №8 від 29.11.2021 року до договору про постачання електричної енергії споживачу №23-21/399 від 03.03.2021 року, укладених між Квартирно-експлуатаційним відділом міста Володимир та Товариством з обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут»; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут» на користь Квартирно-експлуатаційного відділу міста Володимир грошові кошти у розмірі 1 295 094,50 грн, в т.ч.: 1 286 279, 50 грн безпідставно сплачені за договором про постачання електричної енергії споживачу №23-21/399 від 03.03.2021 року (основний борг) та 8 815, 00 грн - 3% річних.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 11.02.2026 у справі №903/826/25 позов задоволено.
Не погоджуючись частково з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд рішення Господарського суду Волинської області від 11.02.2026 по справі №903/826/25 частково скасувати та змінити в частині стягнення грошових коштів, стягнувши з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут» на користь Квартирно-експлуатаційного відділу міста Володимир грошові кошти у розмірі 1 286 279, 50 грн.
Ухвалою суду апеляційної інстанції від 13.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" на рішення Господарського суду Волинської області від 11.02.2026 у справі №903/826/25. Розгляд апеляційної скарги призначено на 08 квітня 2026 року.
27 березня 2026 року Квартирно-експлутаційним відділом міста Володимир подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги Товариства обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут», а рішення Господарського суду Волинської області від 11.02.2026 року у справі №903/826/2 залишити без змін.
Представник відповідача в судовому засіданні 08.04.2026 підтримав доводи апеляційної скарги та надав відповідні пояснення.
Представник позивача в судовому засіданні 08.04.2026 заперечила доводи апеляційної скарги з урахуванням поданого відзиву на апеляційну скаргу та надала відповідні пояснення.
Прокурор в судовому засіданні 08.04.2026 підтримав заперечення позивача на доводи апеляційної скарги та надав відповідні пояснення.
Ухвалою суду апеляційної інстанції від 08.04.2026 оголошено перерву в судовому засіданні у справі №903/826/25 та повідомлено учасників справи про те, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 22 квітня 2026 року.
Колегією суддів в судовому засіданні 22.04.2026 повідомлено представника відповідача та прокурора, що Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 09.04.2026 призначено до розгляду 14.05.2026 касаційну скаргу Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі Адміністрації державної прикордонної служби України та Військової частини НОМЕР_1 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.02.2026 в частині відмови у стягненні 27 292,38 грн 3% річних та 148 524,78 грн інфляційних втрат у справі №906/172/25 за позовом Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони в інтересах держави в особі 1. Адміністрації державної прикордонної служби України, 2.Військової частини НОМЕР_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирська обласна енергопостачальна компанія" про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 479 065,69 грн.
Справа №906/172/25 є релевантною справі №903/826/25, оскільки предметом розгляду Верховним Судом у справі №906/172/25 є зокрема питання застосування приписів ст.625 та ч.1 ст. 1212 ЦК України після визнання додаткових угод недійсними.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відкладення розгляду справи 903/826/25 з метою врахування правової позиції Верховного Суду у справі №906/172/25 для забезпечення єдності судової практики та правильного застосування норм матеріального права.
Представник відповідача та прокурор в судовому засіданні 22.04.2026 не заперечили щодо відкладення розгляду справи.
В судове засідання 22.04.2026 Квартирно-експлутаційний відділ міста Володимир свого представника не направив, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.
Ухвалою суду апеляційної інстанції від 22.04.2026 розгляд справи відкладено на 20 травня 2026 року.
Розпорядженням керівника апарату Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2026 №01-05/327 у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді-члена колегії суддів Олексюк Г.Є. з метою недопущення порушення процесуальних строків та відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, Положення про автоматизовану систему документообігу суду, п. 8.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу Північно-західного апеляційного господарського суду, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №903/826/25.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 13.05.2026 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Гудак А.В., суддя Мельник О.В., суддя Петухов М.Г.
Ухвалою суду апеляційної інстанції від 13.05.2026 прийнято апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" на рішення Господарського суду Волинської області від 11.02.2026 у справі №903/826/25 в частині стягнення 8 815, 00 грн. - 3% річних, яка призначена до розгляду на 20 травня 2026 року о 10:00 у новому складі суду: головуючий суддя Гудак А.В., суддя Мельник О.В., суддя Петухов М.Г.
Представник відповідача в судовому засіданні 20.05.2026 просив скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 11.02.2026 у справі №903/826/25 в частині задоволення позовної вимоги про стягнення 3% річних в розмірі 8 815, 00 грн та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у позові.
Представник позивача в судовому засіданні 20.05.2026 просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги Товариства обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут», а рішення Господарського суду Волинської області від 11.02.2026 року у справі №903/826/2 залишити без змін.
Прокурор в судовому засіданні 20.05.2026 підтримав позицію позивача та просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги Товариства обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут», а рішення Господарського суду Волинської області від 11.02.2026 року у справі №903/826/2 залишити без змін.
Північно-західний апеляційний господарський суд, заслухавши доводи представників відповідача та заперечення представника позивача і прокурора в судових засіданнях 08.04.2026, 20.05.2026, розглянувши доводи апеляційної скарги та заперечення викладені у відзиві на апеляційну скаргу вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права
1. Зміст рішення суду першої інстанції.
Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи, подані сторонами докази та фактичні обставини дійшов висновку, що додаткові угоди №2 від 27.08.2021 року, №3 від 18.10.2021 року, №5 від 01.11.2021 року,№ 6 від 18.11.2021 року, №7 від 24.11.2021 року, №8 від 29.11.2021 року до договору про постачання електричної енергії споживачу №23-21/399 від 03.03.2021 укладені між Квартирно-експлуатаційним відділом міста Володимир та Товариством з обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут» щодо збільшення ціни за одиницю товару підлягають визнанню недійсними на підставі ч.1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ст. 632, ст. 652 ЦК України, п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України Про публічні закупівлі, підп. 2 п. 19 Особливостей, оскільки останні мали наслідок безпідставного збільшення ціни за одиницю товару із 2,25 грн. за 1 кВт/год. (з врахуванням ПДВ) до 3,8749649 грн. за 1 кВт/год електричної енергії, а відтак дана позовна вимога підставна та підлягає до задоволення. Грошові кошти в сумі 1 286 279,50 грн. є такими, що були безпідставно одержані відповідачем, підстава їх набуття відпала, а відтак останній зобов'язаний їх повернути КЕВ м.Володимир у відповідності до приписів ч.1 ст.216, ч.1 ст.1212 ЦК України.
Як вбачається з матеріалів справи, претензія ТОВ «Волиньелектрозбут» отримана 28.04.2025, що підтверджується інформацією, одержаною із сайту Укрпошти відповідно до номеру ТТН 4470200215290 з проханням добровільно відшкодувати зайво сплачені кошти і надати відповідь у семиденний термін, а відтак відповідач був зобов'язаний повернути грошові кошти до 05.05.2025, а тому термін прострочення почався з 06.05.2025. Таким чином, суд першої інстанції, розглянувши позовні вимоги щодо стягнення 3% річних в сумі 8 815,00 грн. за період з 06.05.2025 по 14.08.2025 дійшов висновку, що вказані позовні вимоги підлягають до задоволення.
2.Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, відповідач зазначає, що суд першої інстанції задовольнив позов Квартирно-експлуатаційного відділу міста Володимир, яким, зокрема, визнано недійсними ряд додаткових угод до договору постачання електричної енергії та стягнуто з відповідача безпідставно сплачені кошти, а також 3% річних. При цьому відповідач не заперечує основну суму стягнення, однак вважає незаконним нарахування 3% річних у сумі 8 815,00 грн.
Відповідач зазначає, що суд першої інстанції неправильно визначив момент виникнення грошового зобов'язання щодо повернення коштів. На думку скаржника, суд безпідставно пов'язав початок прострочення з датою отримання претензії позивача та закінченням строку для добровільного виконання вимог, тоді як така претензія сама по собі не створює грошового зобов'язання.
Апелянт наголошує, що до моменту визнання додаткових угод недійсними вони вважалися правомірними відповідно до презумпції правомірності правочину, передбаченої статтею 204 ЦК України та породжували для сторін відповідні права і обов'язки. Відтак отримання коштів відповідачем відбувалося на законній підставі і не могло вважатися безпідставним. Зазначає, що правовідносини щодо повернення коштів у цьому випадку мають кондикційний характер, тобто виникають у зв'язку з набуттям майна без достатньої правової підстави. При цьому така підстава відпала лише після визнання правочинів недійсними судом. Відповідно, обов'язок повернути кошти виникає не раніше моменту набрання законної сили судовим рішенням про недійсність правочину.
Посилаючись на практику Верховного Суду, апелянт зазначає, що у випадках, коли майно було набуте на підставі правочину, який згодом визнано недійсним, початок перебігу прострочення виконання зобов'язання з його повернення пов'язується саме з моментом, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про безпідставність набуття майна, що зазвичай співпадає з набранням законної сили відповідним судовим рішенням.
Таким чином, на переконання скаржника, до моменту набрання рішенням суду законної сили відсутній сам факт прострочення грошового зобов'язання, а отже, відсутні підстави для застосування статті 625 ЦК України та нарахування 3% річних.
Позивач, заперечуючи доводи відповідача у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що апеляційне провадження відкрито у частині оскарження стягнення 3% річних у сумі 8 815,00 грн, однак доводи скаржника є безпідставними та ґрунтуються на неправильному розумінні правової природи спірних правовідносин. Зазначає, що додаткові угоди до договору постачання електричної енергії визнані судом недійсними з моменту їх укладення відповідно до положень статті 236 ЦК України. Це означає, що такі правочини не створювали жодних правових наслідків із самого початку, а відтак грошові кошти, отримані відповідачем на їх підставі, є безпідставно набутими з моменту їх фактичного отримання. Позивач підкреслює, що саме з цього моменту у відповідача виник обов'язок повернути безпідставно отримані кошти, а отже і виникло прострочення виконання грошового зобов'язання. Відповідно, суд першої інстанції правильно визначив початок перебігу прострочення та обґрунтовано застосував приписи статті 625 ЦК України.
Крім того, позивач у відзиві зазначає, що дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов'язань, у тому числі позадоговірні, які виникають на підставі статті 1212 ЦК України щодо повернення безпідставно набутого майна. У разі прострочення виконання такого зобов'язання боржник зобов'язаний сплатити 3% річних та інфляційні втрати незалежно від підстав виникнення боргу.
Позивач також звертає увагу, що невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, а тому право на нарахування 3% річних виникає з моменту порушення зобов'язання і триває до моменту його виконання.
На підтвердження своєї позиції позивач посилається на усталену практику Верховного Суду згідно з якою у подібних правовідносинах початок прострочення визначається з моменту безпідставного отримання коштів, а не з моменту ухвалення судового рішення. При цьому судове рішення не породжує зобов'язання, а лише підтверджує вже існуючий обов'язок та забезпечує його примусове виконання. Окремо зазначає, що доводи апелянта щодо виникнення обов'язку повернення коштів лише після набрання рішенням суду законної сили суперечать правовим висновкам Верховного Суду та фактично звужують зміст і обсяг відповідальності боржника.
У підсумку позивач вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, належним чином застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення 3% річних, у зв'язку з чим підстави для скасування чи зміни рішення відсутні.
3. Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.
За результатами проведеної процедури публічної закупівлі, за ідентифікатором закупівлі: UA-2020-12-22-004168-b, 03.03.2021 року між Квартирно-експлуатаційним відділом міста Володимир (споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВОЛИНЬЕЛЕКТРОЗБУТ», (постачальник) укладений договір на постачання електричної енергії споживачу №23-21/399 (а.с.14-17).
Згідно умов договору, постачальник зобов'язався постачати споживачу у 2021 році ДК 021:2015 09310000-4 електричну енергію, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити цю електричну енергію, на умовах цього договору. Договірні обсяги закупівлі електричної енергії за цим Договором визначені в додатку №1 до договору.
Строк (термін) поставки (передачі) товарів: до 31.12.2021 року. Загальна вартість цього Договору становить 8 535 000,00 грн., крім того ПДВ 1 707 000,00 грн., разом з ПДВ 10 242 000,00 грн.
Пунктом 5.2 договору визначено, що ціна за 1 кВт.год електричної енергії за цим договором становить 1,875 грн. без ПДВ., ПДВ 0,375 грн., разом з ПДВ 2,25 грн. та складається з: закупівельної ціни на ринку електричної енергії; регульованого тарифу на передачу електричної енергії, затвердженого у встановленому порядку; тарифу (маржі) постачальника електричної енергії. Ціна за 1 кВт.год не включає вартість послуг з розподілу електричної енергії, які оплачуються споживачем самостійно оператору системи розподілу. Постачальник є стороною, відповідальною за баланс своїх споживачі відповідно до положень «Правил ринку», витрати на врегулювання небалансів на балансуючому ринку електричної енергії покладаються на Постачальника та окремо споживачем не оплачуються.
Пунктом 5.4 договору встановлено, що істотні умови цього договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків передбачених ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі»
Згідно п.п. 5.4.1. договору визначено, що зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків споживача. Сторони можуть внести зміни до договору у разі зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків споживача, а також у випадку зменшення обсягу споживчої потреби товару. В такому випадку ціна договору зменшується в залежності від зміни таких обсягів.
Відповідно до п.п 5.4.2. договору встановлено , що збільшення ціни за одиницю товару не більше як на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договору про закупівлю. У разі коливання ціни товару на ринку в межах до 10% від ціни за одиницю товару, зацікавлена сторона ініціює внесення змін у договір щодо зміни ціни за одиницю товару. Наявність факту коливання ціни товару на ринку підтверджується довідкою(ми) або листом(ми) (звіреними копіями цих довідки(ок) або листа(ів)) відповідних органів, установ, організацій, які уповноважені надавати відповідну інформацію щодо коливання ціни товару на ринку. До розрахунку ціни за одиницю товару приймається ціни щодо розміру ціни на товар на момент укладання Договору (з урахуванням внесених раніше змін до Договору про закупівлю) та на момент звернення до вказаних органів, установ, організацій, що підтверджує коливання (зміни) цін на ринку товару, що є предметом закупівлі за цим Договором.
Пунктом 5.4.3 договору визнано, що покращення якості предмета закупівлі за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначено в договорі про закупівлю. Сторони можуть внести зміни до договору у випадку покращення якості товару за умови, що така зміна не призведе до зміни то вару та відповідає тендерній документацій в частині встановлення вимог та функціональних характеристик до предмета закупівлі і є покращенням його якості. Підтвердженням можуть бути документи технічного характеру з відповідними висновками, наданими уповноваженими органами, що свідчать про покращення якості, яке не вливає на функціональні характеристики товару.
Відповідно до п.п 5.4.4 договору встановлено, що продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат споживача, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.
Згідно п.п 5.4.5. договору передбачено, що погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робі і послуг), в тому числі у разі коливання ціни товару на ринку. Сторони можуть внести зміни до договору у разі узгодженої зміни ціни в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг.
Пунктом 5.4.6. договору визначено, що зміни ціни в договорі про закупівлю у зв'язку зі зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування. Зміна ціни у зв'язку із зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування може відбуватися як в бік збільшення, та і в бік зменшення, сума Договору може змінюватися в залежності від таких змін без зміни обсягу закупівлі. Підтвердженням можливості внесення таких змін будуть чинні (введені в дію) нормативно-правові акти Держави.
Відповідно до п.п. 5.4.7 договору встановлено, що зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю. Сторони вносять до договору зміни у разі зміни регульованого тарифу на передачу електричної енергії, з моменту набрання чинності нормативно-правовим актом, яким встановлено (змінено) регульовану ціну (тариф) на передачу електричної енергії. Постачальник письмово звертається до Споживача щодо зміни ціни за одиницю товару. Підтвердження необхідності внесення таких змін є чинні (введені в дію в порядку встановленому законодавством) нормативно-правові акти відповідного уповноваженого органу або держави щодо встановлення (зміни) регульованого тарифу на передачу електричної енергії. Сума договору при цьому може змінюватись в залежності від таких змін в бік збільшення або в бік зменшення без зміни обсягу закупівлі.
Пунктом 5.4.8. договору встановлено, що зміни умов у зв'язку із застосуванням положень частини шостої статті 41, а саме дія договору про закупівлю може бути продовжена на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в початковому договорі про закупівлю, укладеному в попередньому році, якщо видатки на досягнення цієї цілі затверджено в установленому порядку.
Пунктом 5.5. договору визначає, що в разі необхідності зміни істотних умов договору, в тому числі зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку та/або зміни регульованої ціни (тарифу), сторона ініціатор такої зміни зобов'язана підготувати та направити на погодження іншій стороні проект змін до цього договору у формі додаткової угоди (додаткового договору). Зміни до договору про закупівлю оформляються в такій самій формі, що й договір про закупівлю, а саме у письмовій формі шляхом укладення додаткового договору (угоди).
Згідно пунктів 6.1.10, 6.2.5, 7.1.7, 7.2.9 договору, сторони мають інші права та обов'язки, передбачені чинним законодавством та/або цим Договором.
Відповідно до додатку №2 до договору визначений порядок розрахунків: розрахунок споживача з постачальником електричної енергії здійснюється за тарифами згідно з договором про постачання/закупівлю електричної енергії споживачу. Розрахунковим періодом вважається календарний місяць (з першого по останнє число місяця). Вартість спожитої електричної енергії визначається, як добуток обсягу спожитої електричної енергії визначеної оператором системи розподілу на тариф згідно з договором про постачання/закупівлю електричної енергії споживачу.
В подальшому між КЕВ м. Володимир та ТзОВ «Волиньелектрозбут» було укладено 8 додаткових угод за якими ціна за одиницю товару була збільшена до 3,8749649 грн. з ПДВ за 1 кВт.год електричної енергії, що становить на 72,22% більше від початкової, а саме:
1) за додатковою угодою від 18.05.2021 за №1 з 01.05.2021 ціна електричної енергії становить 2, 342018 грн. з ПДВ за 1 кВт*год. (нерегульована частина ціни 1,657752 грн., без ПДВ, регульований тариф 0,29393 грн. без ПДВ) (а.с.21).
2) за додатковою угодою від 27.08.2021 за №2 з 01.09.2021 ціна електричної енергії становить 2,540749 грн. з ПДВ за 1 кВт*год. (нерегульована частина ціни 1,823361 грн., без ПДВ, регульований тариф 0,29393 грн. без ПДВ) (а.с.22).
3) за додатковою угодою від 10.10.2022 за №3 з 01.10.2021 ціна електричної енергії становить 2,759334 грн. з ПДВ за 1 кВт*год. (нерегульована частина ціни 2,005515 грн., без ПДВ, регульований тариф 0,29393 грн. без ПДВ) (а.с.22 на звороті).
4) за додатковою угодою від 10.10.2022 за №4 внесено зміни до додатку №2 перелік споживача електричної енергії (2 клас напруги) та обсяги постачання електричної енергії №23-21/399 від 03.03.2021 (а.с.23).
5) за додатковою угодою від 01.11.2021 за №5 з 11.10.2021 ціна електричної енергії становить 2,999755 грн. з ПДВ за 1 кВт*год. (нерегульована частина ціни 2,205866 грн., без ПДВ, регульований тариф 0,29393 грн. без ПДВ, ПДВ 0,499959 грн.) (а.с.23 на звороті).
6) за додатковою угодою від 18.11.2021 за №6 з 01.11.2021 ціна електричної енергії становить 3,264194 грн. з ПДВ за 1 кВт*год. (нерегульована частина ціни 2,426232 грн., без ПДВ, регульований тариф 0,29393 грн. без ПДВ, ПДВ 0,544032 грн.) (а.с.24) .
7) за додатковою угодою від 24.11.2021 за №7 з 02.11.2021 ціна електричної енергії становить 3,555052 грн. з ПДВ за 1 кВт*год. (нерегульована частина ціни 2,668613 грн., без ПДВ, регульований тариф 0,29393 грн. без ПДВ, ПДВ 0,522509 грн.) (а.с.24 на звороті).
8) за додатковою угодою від 29.11.2021 за №8 з 12.11.2021 ціна електричної енергії становить 3,874964 грн. з ПДВ за 1 кВт*год. (нерегульована частина ціни 2,935207 грн., без ПДВ, регульований тариф 0,29393 грн. без ПДВ, ПДВ 0,645827 грн.) (а.с.25).
Судом встановлено, що за період з березня по листопад 2021 року ТОВ ВОЛИНЬЕЛЕКТРОЗБУТ поставлено Квартирно-експлутаційного відділу міста Володимир електричної енергії на суму 10 241 998,80 грн. разом з ПДВ, що підтверджується актами приймання-передачі обсягу реалізованої електричної енергії за № 105/559-1627000/3/1 від 31.03.2021, №105/559-1627000/4/1 від 30.04.2021, №105/559-1627000/5/1 від 31.05.2021, №105/559-1627000/6/1 від 30.06.2021, №105/559-1627000/7/1 від 31.07.2021, №105/559-1627000/8/1 від 01.09.2021, № 105/559-1627000/9/1 від 30.09.2021 (а.с. 26-30)
КЕВ м Володимир оплатив на суму 2 262 521,17 грн. за надану електричну енергію за актом №105/559-162700/11/1 від 30.11.2021 на суму 2 262 521,17 грн, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 32-33)
В ході проведення у КЕВ м. Володимир, на виконання пунктів 10.2, 18.14 розділу 5 зведеного плану діяльності з внутрішнього аудиту в системі Міністерства оборони України на 2025-2027 роки, планового аудиту за період діяльності КЕВ м. Володимир з 01.07.2020 по 31.01.2025, було встановлено окремі недоліки та порушення, зокрема:
- збільшення вартості закупівлі за додатковими угодами №2,3,5,6,7,8, що укладені сторонами протягом вересня-грудня 2021 здійснено в порушення вимог п. 2 частини 5 ст. 41 Закону України Про публічні закупівлі, а саме змінено істотні умови договору після його підписання шляхом збільшення вартості ціни за одиницю товару більше ніж на 10% у разі коливання цін такого на ринку послуг, що призвело неправомірних витрат коштів у загальній сумі 1 072 441,20 грн. ( а.с. 34-38)
23.04.2025 КЕВ м. Володимир було надіслано претензію за №21/1170 на адресу ТОВ «ВОЛИНЬЕЛЕКТРОЗБУТ» з проханням відшкодувати зайво сплачені кошти за договором у розмірі 1 072 441,20 грн (а.с.39-40).
У відповідь на вказану претензію відповідач надіслав лист КЕВ м. Володимир від 05.05.2025 за №3-05/624-2025 в якій зазначив, що ТОВ «ВОЛИНЬЕЛЕКТРОЗБУТ» вважає зміну істотних умов договору в частині збільшення ціни за одиницю товару (нерегульованої частини) правомірною та зазначив про відсутність розрахунку суми коштів, заявлених, як безпідставно набутих. (а.с. 42)
04.06.2025 КЕВ м. Володимир надав відповідь вих. №21/1656 із долученням виконаного аудитом розрахунку надмірно сплачених коштів у сумі 1 072 441,20 грн. (а.с. 44)
У відповіді від 03.07.2025 року №3-05/947-2025 відповідач зазначає, що сума заявлених коштів споживачем у претензії є необґрунтованою, а доводи, що викладені у ній суперечать умовам укладеного договору та нормам чинного законодавства, які діяли на момент існування правовідносин між сторонами, а тому відсутні правові підстави для повернення коштів. (а.с. 46)
Рішенням Господарського суду Волинської області від 11.02.2026 у справі №903/826/25 позов задоволено. Визнано недійсними додаткові угоди №2 від 27.08.2021 року, №3 від 18.10.2021 року, №5 від 01.11.2021 року, №6 від 18.11.2021 року, №7 від 24.11.2021 року, №8 від 29.11.2021 року до договору про постачання електричної енергії споживачу №23-21/399 від 03.03.2021 року, які укладені між Квартирно-експлуатаційним відділом міста Володимир та Товариством з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут". Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" на користь Квартирно-експлуатаційного відділу міста Володимир грошові кошти у розмірі 1 295 094, 50 грн в т.ч. 1 286 279, 50 грн безпідставно сплачених коштів за договором про постачання електричної енергії споживачу №23-21/399 від 03.03.2021 року, 8 815, 00 грн - 3% річних та 30 075, 53 грн - витрат по сплаті судового збору.
4. Правові норми, застосовані апеляційним судом до спірних правовідносин та правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.
Як вбачається зі змісту апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" оскаржує рішення Господарського суду Волинської області від 11.02.2026 у справі №903/826/25 лише в частині стягнення 8 815, 00 грн. - 3% річних.
Отже, рішення Господарського суду Волинської області від 11.02.2026 у справі №903/826/25 з урахуванням вимог статті 269 Господарського процесуального кодексу України переглядається в апеляційному порядку в оскаржуваній частині, а саме в частині стягнення 8 815, 00 грн - 3% річних.
З позовної заяви вбачається, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 8 815, 00 грн, нарахованих відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Судом першої інстанції встановлено, що претензія ТОВ “Волиньелектрозбут» отримана 28.04.2025, що підтверджується інформацією, одержаною із сайту Укрпошти відповідно до номеру ттн 4470200215290 (а.с. 48) з проханням добровільно відшкодувати зайво сплачені кошти і надати відповідь у семиденний термін, а відтак відповідач був зобов'язаний повернути грошові кошти до 05.05.2025, а тому термін прострочення почався з 06.05.2025.
Таким чином, суд першої інстанції, розглянувши позовні вимоги щодо стягнення 3% річних в сумі 8 815,00 грн. за період з 06.05.2025 по 14.08.2025, дійшов висновку, що останні підставні та підлягають до задоволення.
Проте, колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 Цивільного кодексу України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відсутності на майбутнє підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов'язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. З цього моменту виникає передбачений частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми.
Оскільки право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
У постанові від 07 лютого 2024 року у справі №910/3831/22 Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи виключну правову проблему, яка полягає в тому, що у судовій практиці склались протилежні підходи щодо визначення моменту прострочення виконання зобов'язання по поверненню безпідставно набутого майна, звернула увагу на наступне:
"77. В ухвалі від 29 травня 2023 року про передачу цієї справи №910/3831/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду Касаційний господарський суд зазначає про наявність у справі виключної правової проблеми, яка полягає в тому, що в судовій практиці склались протилежні підходи щодо визначення моменту виникнення прострочення виконання зобов'язання по поверненню безпідставно набутого майна. При цьому Касаційний господарський суд виокремлює три підходи.
78. Перший підхід: початком нарахування прострочення виконання зазначеного зобов'язання вважається дата набрання законної сили судовим рішенням, яким встановлено факт безпідставності отримання майна. Як приклад наведені постанови Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2021 року у справі №344/2483/18, від 12 квітня 2023 року у справі №461/4066/21 та постанова Касаційного господарського суду від 27 березня 2019 року у справі №905/1313/18.
79. Другий підхід: нарахування прострочення виконання зобов'язання по поверненню безпідставно набутого майна здійснюється з урахуванням дати пред'явлення та отримання вимоги про виконання такого зобов'язання відповідно до статті 530 ЦК України. Як приклад наведені постанова Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2021 року у справі №330/2142/16-ц та постанови Касаційного господарського суду від 23 квітня 2019 року у справі №918/47/18, від 17 серпня 2021 року у справі №913/371/20.
80. Третій підхід: моментом початку нарахування прострочення виконання зобов'язання по поверненню безпідставно набутого майна вважається наступний день після зарахування/отримання безпідставно набутого майна. Як приклад наведена постанова Касаційного господарського суду від 01 вересня 2022 року у справі №910/9544/19.
81. У зв'язку із цим Касаційний господарський суд вважає необхідним відступити від висновків Касаційного цивільного суду щодо застосування статей 625, 1212 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 02 лютого 2021 року у справі №330/2142/16-ц, про те, що нарахування прострочення виконання зобов'язання по поверненню безпідставно набутого майна здійснюється з урахуванням дати пред'явлення та отримання вимоги про виконання такого зобов'язання відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України.
82. При цьому колегія суддів Касаційного господарського суду вважає, що момент виникнення прострочення виконання зобов'язання по поверненню безпідставно набутого майна слід пов'язувати з таким юридичним фактом, як дата набрання законної сили судовим рішенням, яким встановлено факт безпідставності отримання майна, оскільки саме з цього моменту боржник у зобов'язанні стає достеменно проінформованим про наявність свого зобов'язання по відношенню до кредитора щодо повернення безпідставно отриманого майна.
83. Вирішуючи окреслену Касаційним господарським судом виключну правову проблему, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке.
84. Як Велика Палата Верховного Суду зазначила вище, зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 Цивільного кодексу України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов'язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. Це зобов'язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов'язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.
85. Подібний висновок викладений у пунктах 66, 67 постанови Касаційного господарського суду від 01 вересня 2022 року у справі №910/9544/19, на яку посилається колегія суддів Касаційного господарського суду в цій справі. За обставинами цієї справи особа отримала кошти за нікчемним правочином, відповідно обов'язок повернути ці кошти виник у неї з моменту їх безпідставного отримання, оскільки недійсність нікчемного правочину встановлена законом і визнання його недійсним судом не вимагається. Такий висновок Велика Палата Верховного Суду вважає правильним.
86. Разом із тим, як убачається з висновків Касаційного цивільного суду у постановах від 11 серпня 2021 року у справі №344/2483/18 та від 12 квітня 2023 року у справі №461/4066/21, зобов'язання повернути майно, отримане за недійснім оспорюваним правочином, виникає в особи з моменту набрання законної сили судовим рішенням про визнання такого правочину недійсним. Враховуючи презумпцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), можна зробити висновок, що особа отримала майно на підставі укладеного правочину, але ця підстава згодом відпала з визнанням судом цього правочину недійсним. Отже, Касаційний цивільний суд у наведених справах зробив правильний висновок про виникнення у особи обов'язку повернути майно з моменту визнання судом відповідного правочину недійсним.
87. При цьому Велика Палата Верховного Суду не може погодитись з висновком, викладеним у постанові Касаційного господарського суду від 27 березня 2019 року у справі №905/1313/18, про те, що зобов'язання продавця повернути кошти, сплачені йому за розірваним договором купівлі-продажу, виникло з набранням чинності рішенням суду від 16 січня 2017 року у справі №905/1290/16 про стягнення з нього цих коштів на підставі статті 1212 ЦК України, тоді як договір купівлі-продажу був розірваний судовим рішенням від 31 серпня 2010 року у справі №905/3512/13, цим же рішенням покупця було зобов'язано повернути придбане за договором майно. Отже, саме з набранням законної сили рішенням суду у справі №905/3512/13 про розірвання договору та зобов'язання покупця повернути придбане майно відпала підстава набуття продавцем коштів, сплачених йому покупцем за це майно. Саме з цього моменту у продавця виник обов'язок повернути безпідставно утримані кошти покупцю, а не з моменту набранням чинності рішенням суду у справі №905/1290/16 про стягнення з нього цих коштів на підставі статті 1212 ЦК України, яке в цьому випадку було механізмом примусового виконання продавцем свого обов'язку з повернення безпідставно утриманих коштів, який він не виконав добровільно".
Колегія суддів зазначає, що презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення, породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним). Обов'язок з повернення коштів на підставі оспорюваного правочину виникає з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання правочину недійсним (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11.08.2021 в справі №344/2483/18 (провадження №61-14496св19)).
У постанові від 13 серпня 2024 року у справі №922/4431/23 (п. 7.38-7.41) Верховний Суд зазначає, що основна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 лютого 2024 року у справі №910/3831/22 також не погодилася з висновками, що зобов'язання з повернення безпідставно набутого майна має бути виконане особою протягом 7 днів з дня направлення / отримання нею вимоги про виконання такого зобов'язання відповідно до ст. 530 ЦК України; зазначила, що ст. 1212 ЦК України регулює недоговірні відносини, коли особа набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно); з моменту безпідставного набуття такого майна або з моменту, коли підстава його набуття відпала, утримання особою такого майна є неправомірним; отже, зобов'язання з повернення потерпілому такого майна особа повинна виконати відразу після його безпідставного набуття або відпадіння підстави набуття цього майна.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції наведеного не врахував та помилково, посилаючись на висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі №910/3831/22 дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 8 815,00 грн за період з 06.05.2025 по 14.08.2025, оскільки неправильно визначив момент виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання.
З матеріалів справи вбачається, що кошти в розмірі 1 286 279, 50 грн сплачені відповідачу в межах договірних правовідносин, а питання про їх безпідставність стало предметом судового розгляду та оцінки. За таких обставин до моменту встановлення судом факту безпідставного набуття коштів або визнання такої, що відпала, правової підстави їх отримання у відповідача не виник обов'язок щодо їх повернення у розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України, а відтак відсутні правові підстави вважати відповідача таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання.
Суд першої інстанції, задовольняючи вимоги про стягнення 3% річних, фактично ототожнив сам факт подальшого визнання коштів безпідставно отриманими з наявністю прострочення з моменту їх перерахування, що суперечить правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду викладеним у постанові від 07.02.2024 у справі №910/3831/22. Зазначеними висновками чітко розмежовано випадки, коли обов'язок з повернення безпідставно набутого майна виникає з моменту його отримання, та випадки, коли такий обов'язок пов'язується з усуненням правової підстави, встановленим судовим рішенням.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що за відсутності прострочення виконання грошового зобов'язання у відповідача, вимоги позивача про стягнення 3% річних не відповідають приписам частини другої статті 625 ЦК України та підлягали відмові.
Вказаний висновок узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 07 лютого 2024 року у справі №910/3831/22 та Верховного Суду у постанові від 14.05.2026 у справі №906/172/25.
Колегія суддів не бере до уваги посилання позивача на постанови Верховного Суду у справах №914/2694/23, №916/2914/23, №922/4055/23, №911/23/24 оскільки при вирішенні спірного питання перевага надається правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 07 лютого 2024 року у справі №910/3831/22, яка була ухвалена з метою вирішення виключної правової проблеми та забезпечення єдності судової практики.
Крім того, правовідносини у справах, на які посилається позивач, не є релевантними до спірних, оскільки стосуються специфіки правового режиму податку на додану вартість, а не визначення моменту виникнення та прострочення зобов'язання з повернення безпідставно набутих коштів у розумінні статей 1212, 625 ЦК України.
Так, Верховний Суд неодноразово зазначав, що хоча ПДВ і включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися, погоджуватися чи змінюватися сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку (постанови Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі №916/2478/20, від 03 грудня 2021 року у справі №910/12764/20).
Порядок та механізм нарахування і сплати ПДВ, а також визначення операцій, які не є об'єктом оподаткування або звільнені від оподаткування, врегульовано виключно нормами Податкового кодексу України та не можуть бути предметом договірного регулювання.
У справах, на які посилається позивач, сторони не оспорювали необхідність застосування нульової ставки податку до відповідних операцій, що прямо передбачено підпунктом “г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України та положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №178. За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що відповідач набув кошти за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, а поза підставами, передбаченими договором, унаслідок їх перерахування понад вартість фактично поставленого товару, що й зумовило застосування спеціального податкового регулювання.
Подібні обставини у даній справі №903/826/25 відсутні, у цій справі відповідачем кошти набуті в порядку виконання договірного зобов'язання, відповідно зобов'язання повернути отримане за недійснім оспорюваним правочином, виникає в особи з моменту набрання законної сили судовим рішенням про визнання такого правочину недійсним.
Отже, наведені позивачем постанови Верховного Суду ухвалені за інших фактичних та правових обставин, стосуються податкових правовідносин та не спростовують правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 07 лютого 2024 року у справі №910/3831/22, які підлягають застосуванню у даному спорі.
За наведених обставин та з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постанові від 07 лютого 2024 року у справі №910/3831/22 та Верховного Суду у постанові від 14.05.2026 у справі №906/172/25, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права при вирішенні питання про наявність підстав для нарахування та стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 8 815,00 грн за період з 06.05.2025 по 14.08.2025.
5. Висновки за результатами апеляційного розгляду.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
Згідно частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є: неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" слід задовольнити, а рішення Господарського суду Волинської області від 11.02.2026 у справі №903/826/25 в частині задоволення позовної вимоги про стягнення 3% річних в розмірі 8 815,00 грн за період з 06.05.2025 по 14.08.2025 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Згідно ч. 14 ст. 129 ГПК України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Таким чином, згідно статті 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача в розмірі 3633,60 грн, оскільки апеляційна скарга подана відповідачем засобами електронного зв'язку в електронній формі через підсистему ЄСІКС "Електронний суд", що є підставою для застосування коефіцієнта 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору у відповідності до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" (3028,00 грн х 150% х 0,8 = 3633,60 грн).
Натомість, із матеріалів справи вбачається, що відповідач сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги у більшому розмірі (платіжна інструкція №366 від 04.03.2026 на суму 3993,60 грн - а.с.165), що може бути підставою для звернення до суду з заявою про відшкодування з Державного бюджету надміру сплаченого судового збору. Вказана сума надмірно сплаченого судового збору не підлягає відшкодуванню за рахунок іншої сторони.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" на рішення Господарського суду Волинської області від 11.02.2026 у справі №903/826/25 в частині задоволення позовної вимоги про стягнення 3% річних в розмірі 8 815,00 грн, задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Волинської області від 11.02.2026 у справі №903/826/25 в частині задоволення позовної вимоги про стягнення 3% річних в розмірі 8 815,00 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Резолютивну частину рішення Господарського суду Волинської області від 11.02.2026 у справі №903/826/25 викласти в наступній редакції:
« 1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати недійсними додаткові угоди №2 від 27.08.2021 року, №3 від 18.10.2021 року, №5 від 01.11.2021 року, №6 від 18.11.2021 року, №7 від 24.11.2021 року, №8 від 29.11.2021 року до договору про постачання електричної енергії споживачу №23-21/399 від 03.03.2021 року, які укладені між Квартирно-експлуатаційним відділом міста Володимир (44701, місто Володимир, вулиця Академіка Глушкова, будинок 1, код ЄДРПОУ 07516184) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Волиньелектрозбут» (43026, місто Луцьк, вулиця Яремчука Назарія, будинок 14а, код ЄДРПОУ 42159289).
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньелектрозбут» (43026, місто Луцьк, вулиця Яремчука Назарія, будинок 14а, код ЄДРПОУ 42159289) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу міста Володимир (44701, місто Володимир, вулиця Академіка Глушкова, будинок 1, код ЄДРПОУ 07516184) 1 286 279, 50 грн - безпідставно сплачених коштів за договором про постачання електричної енергії споживачу №23-21/399 від 03.03.2021 року та 29969,75 грн - витрат по сплаті судового збору.
Відмовити у задоволенні позовної вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньелектрозбут» (43026, місто Луцьк, вулиця Яремчука Назарія, будинок 14а, код ЄДРПОУ 42159289) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу міста Володимир (44701, місто Володимир, вулиця Академіка Глушкова, будинок 1, код ЄДРПОУ 07516184) 3% річних в розмірі 8 815,00 грн»
3. Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Володимир (44701, місто Володимир, вулиця Академіка Глушкова, будинок 1, код ЄДРПОУ 07516184) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньелектрозбут» (43026, місто Луцьк, вулиця Яремчука Назарія, будинок 14а, код ЄДРПОУ 42159289) - 3633,60 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
4. Доручити Господарському суду Волинської області видачу судових наказів.
5. Справу №903/826/25 повернути Господарському суду Волинської області.
6. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту в порядку, передбаченому главою 2 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений "20" травня 2026 р.
Головуючий суддя Гудак А.В.
Суддя Мельник О.В.
Суддя Петухов М.Г.