ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
12 травня 2026 року Справа № 906/1465/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуюча суддя Романюк Ю.Г., суддя Миханюк М.В. , суддя Саврій В.А.
секретар судового засідання Тангиян О.О.
за участю представників:
позивача: Кондратюк О.А (в залі суду)
відповідача: Ліпська-Романченко Г.Д. (в режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Романівський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради на рішення Господарського суду Житомирської області, ухвалене 26.01.2026 суддею Тимошенком О.М. у м. Житомир (повний текст рішення складено 26.01.2026)
у справі № 906/1465/25
за позовом Фізичної особи-підприємця Бачинської Альони Миколаївни
до Дочірнього підприємства "Романівський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради
про стягнення 1 875 711 грн
Короткий зміст позовних вимог, рішення суду першої інстанції та вимог апеляційної скарги; процесуальні дії у справі.
Позивачем пред'явлено позов про стягнення на його користь з відповідача 1875711,00 грн., з яких: 1359547,13 грн. боргу за надані послуги по Договорам надання послуг із заготівлі деревини, 405471,80 грн. інфляційних, 110693,05 грн. 3% річних.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 26.01.2026 у справі № 906/1465/25 позов задоволено; cтягнуто з ДП "Романівський лісгосп АПК Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради на користь ФОП Бачинської А.М. 1 359 547, 13 грн боргу, 405 471, 80 грн інфляційних, 110 693,05 грн 3% річних, 22 508, 54 грн судового збору.
Останнє мотивоване тим, що позовні вимоги обгрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються доказами і підлягають задоволенню.
Не погодившись зі вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Апеляційна скарга сформована у підсистемі "Електронний суд" ЄСІКС 12.02.2026.
Листом від 13.02.2026 справу витребувано із Господарського суду Житомирської області.
24.02.2026 матеріали справи № 906/1465/25 надійшли до Північно - західного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2026 апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Романівський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради на рішення Господарського суду Житомирської області від 26.01.2026 у справі № 906/1465/25 - залишено без руху; запропоновано скаржнику усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки, шляхом надання суду доказів сплати судового збору в сумі 33 762,82 грн протягом 10 днів із дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.03.2026, серед іншого, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства "Романівський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради на рішення Господарського суду Житомирської області від 26.01.2026 у справі № 906/1465/25.
14.04.2026 від представників відповідача надійшли клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.04.2026, серед іншого, оголошено перерву в судовому засіданні до "12" травня 2026 р. о 11:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань № 4.
Узагальнений виклад доводів апеляційної скарги та заперечень учасників справи.
В апеляційній скарзі Дочірнє підприємство "Романівський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради не погоджується з рішенням суду першої інстанції, вважає його незаконним та необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм процесуального права.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про те, що протягом 2022 року відповідачем було прийнято робіт і послуг на суму 2 198 483,12 грн, та не дослідив належним чином обставини виконання укладених договорів і наданих актів.
На думку апелянта, значна частина актів про прийняття наданих послуг за договорами 2022 року не підписана уповноваженою особою відповідача, а тому вказані акти не підтверджують факт виконання послуг та не можуть бути підставою для оплати. Крім того, товариство вказує на наявність сумнівів щодо допустимості та належності окремих доказів.
Також зазначено, що суд першої інстанції не досліджував належним чином договори та акти приймання послуг за 2021 рік, безпідставно встановивши загальний обсяг наданих послуг станом на 01.01.2022 року на суму 3 774 064,01 грн, у той час як фактично послуг було надано лише на суму 197 191,56 грн. Окремо скаржник наголошує на тому, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а позивачем, на думку апелянта, належних доказів у повному обсязі надано не було.
Наголошено на тому, що судом першої інстанції було здійснено порушення процесуальних прав відповідача на подання доказів та участь у судовому засіданні, яке в результаті призвело до необ'єктивного розгляду справи та ухвалення незаконного рішення.
З урахуванням викладеного, товариство просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 26.01.2026 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
У відзиві Фізична особа-підприємець Бачинська Альона Миколаївна, заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, зазначає, що останні є безпідставними та необґрунтованими, не відповідають фактичним обставинам справи і ґрунтуються на вибірковому тлумаченні доказів.
За твердженням позивача, договори та акти за 2021 рік, а також окремі інші документи, на які посилається апелянт, хоч і були долучені до позовної заяви, проте не включалися до предмета позовних вимог та не використовувалися як підстава для нарахування спірної заборгованості, а тому суд першої інстанції обґрунтовано не надавав їм оцінки.
Позивач також зазначає, що посилання апелянта на відсутність підписів на окремих актах є вибірковим та спрямованим на уникнення виконання грошового зобов'язання, оскільки обов'язок щодо прийняття послуг та належного оформлення актів покладено договорами саме на відповідача як замовника. Зокрема, будь-яких актів зауважень до виконаних робіт відповідачем складено не було.
З огляду на викладене ФОП Бачинська А.М. вважає, що систематичне здійснення відповідачем часткових оплат протягом 2022- 2025 років згідно з актами звірки розрахунків свідчить про визнання ним боргу, триваючий характер виконання зобов'язання та відсутність заперечень щодо обсягу і вартості послуг.
Враховуючи наведене, позивач просить апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Романівський лісгосп АПК" залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
У судовому засіданні 12.05.2026 представниця скаржника доводи апеляційної скарги підтримала та просила її задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати.
Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечував з підстав, викладених у відзиві, та просив оскаржуване рішення залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідачку, присутнього у судовому засіданні представника, обговоривши доводи апеляційної скарги та доводи/заперечення учасників провадження, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення з урахуванням повноважень, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Обставини справи, встановлені судами та визначені відповідно до них правовідносини.
Як встановлено судами, а також підтверджується матеріалами справи, між фізичною особою-підприємцем Тарасовою Альоною Миколаївною (ФОП Бачинської А.М.) (виконавець/позивач) та Дочірнім підприємством "Романівський лісгосп АПК Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради (замовник/відповідач) упродовж 2021-2022 років укладено низку договорів про надання послуг із заготівлі деревини.
Згідно з умовами зазначених договорів, Виконавець зобов'язувався належним чином та у повному обсязі надавати послуги із заготівлі деревини і догляду за лісовими насадженнями, тоді як Замовник приймати надані послуги та здійснювати їх оплату не пізніше ніж протягом 30 календарних днів після завершення всього обсягу робіт.
Умовами договорів визначено, що підставою для здійснення оплати є Акт здавання-приймання виконаних послуг та Акт приймання на відповідальне збереження лісопродукції.
На виконання договірних зобов'язань позивачем фактично надано відповідачу передбачені договорами послуги, що підтверджується підписаними сторонами та скріпленими печатками Актами про прийняття наданих послуг, якими засвідчено, що станом на 01.01.2022 року надано послуг на суму 3 774 064,01 грн, а протягом 2022 року Замовником прийнято робіт і послуг на суму 2 198 483,12 грн.
Згідно Актів звірки розрахунків, які підписані сторонами, у 2022 році відповідач оплатив частково послуги: у січні - 150 000 грн; у лютому - 570 000 грн; у березні - 382 000 грн; у квітні - 110 000 грн (60 000 грн та 50 000 грн); у травні - 370 000 грн; у червні - 1 000 000 грн; у липні - 300 000 грн; у серпні - 100 000 грн; у жовтні - 100 000 грн; у грудні - 70 000 грн.
Станом на 31.12.2022 року заборгованість Замовника перед Виконавцем становила 2 820 547,13 грн.
Протягом 2023 року відповідач сплатив 255 000 грн, протягом 2024 року - 956 000 грн, у 2025 році - 250 000 грн (останній платіж датований 01 серпня 2025 року).
Підсумовуючи, з урахуванням усіх часткових оплат, станом на 30 вересня 2025 року непогашеною залишається заборгованість замовника у розмірі 1 359 547,13 грн, що підтверджується підписаним сторонами та скріпленим печатками Актом звірки розрахунків, а саме:
- по Договору №96 від 01 березня 2022 року борг становить 3843 грн;
- по Договору №111 від 22 березня 2022 року борг становить 210 973,25 грн;
- по Договору №114 від 22 березня 2022 року борг становить 178 635,96 грн;
- по Договору №137 від 11 квітня 2022 року борг становить 12 287,76 грн;
- по Договору №164 від 06 травня 2022 року борг становить 7 081,80 грн;
- по Договору №165 від 06 травня 2022 року борг становить 15 985,82 грн;
- по Договору №176 від 19 травня 2022 року борг становить 4 776 грн;
- по Договору №178 від 20 травня 2022 року борг становить 35 295,26 грн;
- по Договору №180 від 23 травня 2022 року борг становить 75 158,66 грн;
- по Договору №181 від 23 травня 2022 року борг становить 35 524,68 грн;
- по Договору №186 від 25 травня 2022 року борг становить 47 831,40 грн;
- по Договору №201 від 01 червня 2022 року борг становить 11 676 грн;
- по Договору №207 від 08 червня 2022 року борг становить 21 993,84 грн;
- по Договору №216 від 16 червня 2022 року борг становить 64 893,23 грн;
- по Договору №229 від 30 червня 2022 року борг становить 6 955,56 грн;
- по Договору №235 від 05 липня 2022 року борг становить 45 857,04 грн;
- по Договору №243 від 08 липня 2022 року борг становить 59 948,04 грн;
- по Договору №259 від 20 липня 2022 року борг становить 41 595,00 грн;
- по Договору №272 від 03 серпня 2022 року борг становить 88 331,76 грн;
- по Договору №273 від 03 серпня 2022 року борг становить 124 575,30 грн;
- по Договору №280 від 05 серпня 2022 року борг становить 53 406,57 грн;
- по Договору №329 від 28 вересня 2022 року борг становить 62 001,48 грн;
- по Договору №332 від 28 вересня 2022 року борг становить 137 131,72 грн;
- по Договору №398 від 28 жовтня 2022 року борг становить 3843 грн.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань, 15.08.25 позивач надіслав відповідачу претензію про сплату заборгованості, яку останній залишив без відповіді та задоволення.
У зв'язку з вищевикладеним ФОП Бачинською А.М. пред'явлено позов про стягнення на його користь з відповідача 1875711,00 грн, з яких: 1359547,13 грн боргу за надані послуги по Договорам надання послуг із заготівлі деревини, 405471,80 грн інфляційних, 110693,05 грн 3% річних.
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції бере до уваги наступні положення чинного законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За приписами ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до статті 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема, договори та інші правочини.
За змістом статей 525, 526 цього Кодексу одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. За змістом статті 11 цього Кодексу цивільні права та обов'язки виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі статтями 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 ЦК України).
Відповідно до ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 638 ЦК України загальним для всіх договорів про надання послуг є те, що всі вони, незалежно від суб'єктного складу, порядку укладення і змісту договору, вважаються укладеними з моменту досягнення сторонами усіх істотних умов, кожна сторона договорів набуває права і одночасно несе зобов'язання щодо до іншої сторони.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції надавав оцінку висновкам суду першої інстанції; мотиви прийняття або відхилення аргументів учасників справи.
Розглянувши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, надавши правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, колегія суддів зазначає таке.
Щодо доводів апеляційної скарги про неналежну оцінку доказів та відсутність підтвердження обсягу наданих послуг.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.
За змістом цієї ж статті господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Здійснення господарської операції і, власне, її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
В силу частин першої, другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
У постанові Верховного Суду від 02.07.2024 у справі № 910/12295/23 зазначено, що оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов'язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю (аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18).
Як встановлено судами, між сторонами упродовж 2021-2022 років було укладено низку договорів про надання послуг із заготівлі деревини, на виконання яких сторони вступили у відповідні господарські правовідносини. Фактичне здійснення господарських операцій за вказаними договорами підтверджується сукупністю наявних у матеріалах справи доказів, зокрема підписаними сторонами актами приймання-передачі виконаних робіт, актами звірки взаєморозрахунків, а також здійсненням відповідачем часткової оплати наданих послуг.
Виходячи з конкретних обставин цієї справи, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що хоча акти звірки не є первинними бухгалтерськими документами та самі по собі не підтверджують факту здійснення господарської операції, однак у їх сукупності з іншими доказами вони підтверджують наявність заборгованості та рух зобов'язань між сторонами.
Зокрема, стала практика Верховного Суду у справах №905/1198/17 від 19.04.2018 та №910/1389/18 від 05.03.2019 засвідчує правову позицію, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
З огляду на викладене, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.
Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем.
Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст. 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з ч. 1 ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Верховний Суд наголосив на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно він не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
У цій справі такі первинні документи, як акти здавання-приймання виконаних послуг, підписані сторонами, в сукупності з актами звірки та фактом часткових оплат відповідача підтверджують реальність господарських операцій та визнання боргу.
Тому, доводи скаржника щодо неналежності частини актів через відсутність підписів або наявність печаток сторонніх осіб також не спростовують факту тривалого виконання договірних відносин, оскільки навіть за наявності окремих формальних недоліків, вони не нівелюють сукупність інших доказів, що підтверджують фактичне прийняття послуг та їх часткову оплату.
Крім того, як правильно зазначено судом першої інстанції, відповідач здійснював систематичні часткові платежі протягом 2022-2025 років, що відповідно є дією, яка свідчить про визнання боргу.
Разом з тим, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що скаржник не надав жодних належних, допустимих доказів, які б підтверджували факт виконання договору у повному обсязі, а також контррозрахунку заборгованості, що додатково підтверджує обґрунтованість позовних вимог.
Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до переоцінки доказів без наведення належних та допустимих доказів, які б свідчили про відсутність господарських зобов'язань між сторонами або про їх неналежне виконання.
Водночас певні формальні недоліки окремих документів не можуть бути підставою для заперечення факту існування договірних відносин, оскільки їх реальне виконання підтверджується сукупністю узгоджених між сторонами первинних документів та фактичним здійсненням часткових оплат з боку відповідача, що свідчить про існування та виконання господарських зобов'язань між сторонами.
Щодо порушення права відповідача на участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Апелянт вказує, що ухвалою суду задоволено клопотання про участь представника відповідача у судовому засіданні в режимі відеоконференції та було призначено розгляд на 14.01.2026. Представник відповідача у призначений час налаштував обладнання, однак запрошення від суду на приєднання до відеоконференції не отримав. Як наслідок, суд продовжив розгляд справи за відсутності представника відповідача, що, на думку апелянта, призвело до порушення його права на участь у судовому засіданні та реалізацію процесуальних прав сторони.
У зв'язку з наведеними обставинами 19.01.2026 до Господарського суду Житомирської області було подано заяву про відвід судді Тимошенка О.М. від розгляду справи № 906/1465/25. Водночас ухвалою Господарського суду Житомирської області від 22.01.2026 у задоволенні зазначеної заяви про відвід було відмовлено з огляду на відсутність передбачених законом підстав для її задоволення.
Перевіривши дотримання судом норм процесуального законодавства, в контексті встановлених обставин, апеляційний суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Надаючи правову оцінку діям суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини першої статті 41 Господарського процесуального кодексу України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.
За змістом пункту 2 частини першої та пункту 3 частини другої Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом, і разом з тим учасники справи зобов'язані з'явитися за викликом суду в судове засідання, якщо їх явка визнана обов'язковою.
Згідно зі статтею 46 Господарського процесуального кодексу України сторони користуються рівними процесуальними правами. Крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, сторони (позивачі та відповідачі) також мають ще коло прав і обов'язків, передбачених статтею 46 Господарського процесуального кодексу України.
Одним із прав, які надаються учасникам справи, є право брати участь в судовому засіданні, якщо інше не визначено законом (пункт 2 частини першої статті 42 Господарського процесуального кодексу України). Однак, це право не є абсолютним, оскільки учасники зобов'язані з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою (пункт 3 частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України).
Як підтверджується матеріалами справи, ухвалою суду першої інстанції від 02.12.2025 задоволено клопотання відповідача про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Представник відповідача у судове засідання 14.01.2026 до зали суду не прибув.
Згідно протоколу судового засідання №5730246 від 14.01.2026, у призначений для судового засідання час, секретар судового засідання у системі ВКЗ надіслав представнику відповідача - адвокату Крижанівському О.А. запрошення для участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції, що підтверджується списком запрошених учасників на початку конференції з протоколу. Однак, представник відповідача до судового засідання не під'єднався.
Відповідно до технічного звукозапису судового засідання, яке відбулося 14.01.2026, головуючий суддя Тимошенко О.М. з'ясував позицію представника позивача щодо можливості розгляду цієї справи за відсутності представника відповідача, який належним чином повідомлений про розгляд даної справи.
Представник ФОП Бачинської А.М. вважав за можливе продовжити розгляд справи за відсутності представника іншої сторони, оскільки відповідач надав відзив на позовну заяву у якому виклав свою позицію щодо позовних вимог.
Заслухавши думку представника позивача, суд постановив ухвалу про розгляд справи за відсутності представника відповідача, оскільки останній належним чином повідомлений про розгляд цієї справи та не повідомив суду про причини неявки у судове засідання, тому у судовому засіданні 14.01.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та відклав його оголошення до 23.01.2026, про що ухвалою суду від 16.01.2026 повідомлено відповідача.
Водночас варто зауважити, що відповідач не був позбавлений можливості реалізовувати свої процесуальні права шляхом подання письмових пояснень, заперечень та клопотань, що фактично і здійснювалося ним у ході розгляду справи, а отже принцип змагальності та рівності сторін порушений не був.
Окремо слід зазначити, що в апеляційному провадженні Північно-західного апеляційного господарського суду було забезпечено гарантії реалізації права сторони на участь у процесі.
Ухвалою від 10.03.2026 відкрито апеляційне провадження та призначено розгляд справи на 14.04.2026 о 14:45 год. У зв'язку з поданим представником відповідача клопотанням про відкладення розгляду, мотивованим станом здоров'я (лікарняний з 14.04.2026) та подальшим перебуванням у закордонному відрядженні (з 24.04.2026 по 11.05.2026), суд апеляційної інстанції, дотримуючись принципів змагальності, з метою надання можливості належним чином здійснити останнім своє право на захист, врахував позицію сторони, призначивши розгляд справи на 12.05.2026. Таким чином, суд апеляційної інстанції не лише не допустив порушення права на участь у справі, а й вжив заходів для його забезпечення.
За таких обставин твердження апелянта про істотні процесуальні порушення є декларативними та не підтверджені жодними доказами впливу на правильність вирішення спору. Справа була розглянута з дотриманням принципів змагальності, рівності сторін та права на справедливий суд, а рішення суду першої інстанції ухвалено на підставі повного, всебічного та об'єктивного дослідження доказів.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду у їх сукупності, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності такихвисновків, позаякґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального/процесуального права та неправильній оцінці характеру спірних правовідносин, а тому не знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів зауважує, що відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Частинами 1-3 ст. 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому учасники справи мають рівні процесуальні права та обов'язки, а кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 76-78 ГПК України належними, допустимими та достовірними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять до предмета доказування, при цьому докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Як встановлено ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
За змістом усталеної практики Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України") одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії").
Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
На підставі ч. 1 ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у цій справі рішення суду першої інстанції - відсутні.
Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Таким чином, судова колегія виснує, що рішення Господарського суду Житомирської області від 26.01.2026 у справі № 906/1465/25 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Романівський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної радибез задоволення.
Розподіл судових витрат.
У зв'язку із відмовою в задоволенні апеляційної скарги судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 272, 273, 275, 276, 277, 278, 279, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Романівський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 26.01.2026 у справі № 906/1465/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Справу № 906/1465/25 повернути до Господарського суду Житомирської області.
Повний текст постанови складено "19" травня 2026 р.
Головуюча суддя Романюк Ю.Г.
Суддя Миханюк М.В.
Суддя Саврій В.А.