Постанова від 19.05.2026 по справі 910/11212/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" травня 2026 р. Справа№ 910/11212/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яценко О.В.

суддів: Спаських Н.М.

Горбасенка П.В.

за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.

за участю представників учасників справи відповідно до протоколу судового засідання від 19.05.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Державного підприємства «Гарантований покупець» правонаступником якого є Акціонерне товариство «Гарантований покупець»

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2026 (повний текст складено 17.03.2026)

та

на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2026 (повний текст складено 24.03.2026)

у справі № 910/11212/24 (суддя - Я.А.Карабань)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «С.Енерджі-Кіровоград»

до Державного підприємства «Гарантований покупець» правонаступником якого є Акціонерне товариство «Гарантований покупець»

про стягнення 4 206 803,55 грн.

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «С.Енерджі-Кіровоград» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Гарантований покупець» про стягнення 11 655 562,74 грн., з яких: 11 234 732,43 грн. боргу, 90 410,33 грн. 3 % річних та 330 419,98 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором від 13.12.2019 № 1278/01 у частині своєчасної та повної оплати поставленої позивачем електричної енергії.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.12.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2025, позов задоволено частково: стягнуто з Державного підприємства «Гарантований покупець» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «С.Енерджі-Кіровоград» 9 016 707,78 грн. боргу, 83 906,30 грн. 3% річних, 277 357,79 грн. інфляційних втрат, 140 669,58 грн. судового збору; закрито провадження у частині стягнення 160 459,69 грн.; повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю «С.Енерджі-Кіровоград» з Державного бюджету України 33 270,37 грн. судового збору; відмовлено у частині стягнення 6 504,03 грн. 3 % річних, 53 062,19 грн. інфляційних втрат.

Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2025 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «С.Енерджі-Кіровоград» про ухвалення додаткової постанови задоволено частково: стягнуто з Державного підприємства «Гарантований покупець» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «С.Енерджі-Кіровоград» 10 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції; в іншій частині в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «С.Енерджі-Кіровоград» відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 13.08.2025 касаційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець» задоволено частково: постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2025, додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 у справі № 910/11212/24 скасовано, справу № 910/11212/24 передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції вказав, що:

«ДП «Гарантований покупець» проти позову заперечило та зазначило про наявність у нього як гарантованого покупця права на зменшення рівня розрахунків з позивачем на суму неоплаченої останнім частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення на підставі положень абз. 3 підпункту 12 (після внесення змін - підпункт 13) пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції постанови НКРЕКП від 03.04.2024 № 652). При цьому відповідач посилався на те, що позивач має перед відповідачем заборгованість за послугу з відшкодування частки відшкодування вартості небалансу електричної енергії балансуючої групи гарантованого покупця і вартості відхилення в розмірі 24 532 502,92 грн (т. 1 а.с. 126). Тобто, заборгованість позивача по небалансу електричної енергії, за твердженням ДП «Гарантований покупець», значно перевищує заборгованість відповідача з оплати поставленої позивачем електричної енергії за «зеленим» тарифом.

Такі ж аргументи було наведено відповідачем в апеляційній скарзі, поданій до суду апеляційної інстанції, з посиланням на неврахування судом першої інстанції таких обставин.

Водночас у касаційній скарзі відповідач послався на неправильне застосування судами попередніх інстанцій зазначених норм права, щодо застосування яких при вирішенні спору у подібних правовідносинах, на думку скаржника, відсутній висновок Верховного Суду.

У справі, що розглядається, як суд першої інстанції, вирішуючи спір, так і суд апеляційної інстанції при перегляді рішення суду першої інстанції, зазначеним доводам відповідача в контексті умов договору, укладеного між сторонами, наведених норм права, що регулюють спірні правовідносини, та наявних у матеріалах справи доказів будь-якої правової оцінки не надали та в судових рішеннях не зазначили, чому такий аргумент не прийняли до уваги.

При цьому суди попередніх інстанцій у судових рішеннях взагалі не навели мотивів щодо можливості/неможливості у спірних правовідносинах реалізації відповідного права відповідача як гарантованого покупця на зменшення рівня розрахунків із позивачем як продавцем за «зеленим» тарифом на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення з огляду на доводи ДП «Гарантований покупець» щодо наявності у позивача значної заборгованості перед відповідачем з відшкодування вартості небалансу електричної енергії, а також не встановили, чи звертався відповідач до позивача із відповідною заявою про припинення зобов'язання відповідача з оплати боргу за договором у спірні періоди, чи наявні підстави для зменшення розміру боргу у цій справі на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення, а також якими доказами такі обставини підтверджуються (відображення відповідного зменшення в обліку та актах звірки; які саме суми, за які періоди та згідно з якими актами відповідачем реалізовано право на зменшення рівня розрахунків).

Отже, у справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій за обставин належної оцінки наявних у матеріалах справи доказів, мали процесуальну можливість з огляду на предмет і підстави заявленого позову, заперечення проти нього, встановити наявність/відсутність підстав для реалізації права відповідача на зменшення рівня розрахунків із позивачем за «зеленим» тарифом, надати оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності (стаття 86 ГПК) і в залежності від встановленого - вирішити спір відповідно до закону.».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2025 задоволено клопотання відповідача про закриття провадження в частині позовних вимог від 22.09.2025 та закрито провадження у справі у частині стягнення суми основного боргу в розмірі 5 132 936,10 грн. у зв'язку з відсутністю предмета спору.

Також позивачем 31.10.2025 було подано заяву (про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат по справі № 910/11212/24) (а.с. 223-224 т. 4), з урахуванням якої позивач просить суд стягнути з відповідача 4 206 803,55 грн. з яких: 3 883 771,68 грн. основний борг, 82 585,21 грн. 3% річних, 240 446,66 грн. інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.03.2026 у справі № 910/11212/24 позов задоволено та стягнуто з Державного підприємства «Гарантований покупець» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «С.Енерджі-Кіровоград» 3 883 771,68 грн. основного боргу, 82 585,21 грн. 3% річних, 240 446,66 грн. інфляційних втрат та 63 102,05 грн. судового збору.

При розгляді спору сторін по суті, суд першої інстанції встановив, що:

- на виконання укладеного між сторонами договору позивач поставив, а відповідач прийняв електроенергію протягом з вересня 2022 року по грудень 2023 року на загальну суму 81 146 428,64 грн. Акти купівлі-продажу електроенергії за вказаний розрахунковий період підписані представниками сторін без зауважень;

- відповідач мав здійснити остаточний розрахунок за поставку електричної енергії у вересні - листопаді 2022 року, жовтні 2023 року - в строк до 22.05.2024 (включно); в грудні 2022 року, березні - червні 2023 року, листопаді 2023 року, грудні 2023 року - в строк до 16.05.2024 (включно); в січні - лютому 2023 року, липні 2023 року, вересні 2023 року - в строк до 07.05.2024 (включно), а відтак строк виконання зобов'язання відповідача перед позивачем зі 100% оплати за поставлену електричну енергію за спірні періоди станом на час розгляду справи є таким, що настав;

- з урахуванням часткових оплат, заборгованість відповідача перед позивачем за придбану відповідачем в період з вересня 2022 року по грудень 2023 року електроенергію становить 3 883 771,68 грн. (81 146 428,64 грн. (вартість відпущеної позивачем електроенергії) - 77 262 656,96 грн.);

- отже, заборгованість відповідача перед позивачем за договором на момент розгляду справи по суті становить 3 883 771,68 грн. Доказів на підтвердження оплати заборгованості за спірний період у повному обсязі, у тому числі станом на час розгляду справи по суті, до матеріалів справи не надано.

Щодо можливості/неможливості у спірних правовідносинах реалізації відповідного права відповідача як гарантованого покупця на зменшення рівня розрахунків із позивачем як продавцем за «зеленим» тарифом на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення з огляду на доводи ДП «Гарантований покупець» щодо наявності у позивача значної заборгованості перед відповідачем з відшкодування вартості небалансу електричної енергії, суд першої інстанції зазначив таке:

- право відповідача на зменшення рівня розрахунків із продавцем за «зеленим» тарифом на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення, передбачені підпунктом 13 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 в редакції постанови від 03.04.2024 №652, не звільняє відповідача від обов'язку здійснити повну оплату придбаної електричної енергії за спірним договором. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.08.2025 у справі №910/6904/24 (пункти 8.13., 8.14.);

- право відповідача припинити свої зобов'язання перед позивачем за спірний період шляхом зарахування зустрічних вимог, відповідно до ч. 2 ст. 601 ЦК України може здійснюватися за заявою, проте матеріали справи не містять заяви відповідача про припинення зобов'язання з оплати боргу за договором у спірні періоди, а також під час розгляду справи відповідачем не надано суду відображення відповідного зменшення в обліку і актах звірки та на які саме суми, за які періоди та згідно з якими актами відповідачем реалізовано право на зменшення рівня розрахунків. Крім цього, відповідачем у письмових поясненнях від 29.01.2026 підтверджено, що він не звертався до позивача із заявою про припинення зобов'язання з оплати боргу за договором у спірні періоди;

- разом з цим, у разі наявності у позивача заборгованості перед відповідачем, останній не був позбавлений права й можливості заявити відповідні вимоги в межах цієї справи шляхом пред'явлення зустрічного позову. Однак таким процесуальним правом відповідач не скористався.

Крім того, суд першої інстанції:

- перевіривши здійснені позивачем розрахунки 3 % річних та інфляційних втрат, встановив, що такі розрахунки є обґрунтованими та арифметично вірними;

- відмовив у задоволенні клопотанні відповідача про зменшення розміру 3 % річних;

- відхилив як необґрунтовані заперечення відповідача на законодавчі обмеження щодо розміру виплат, які передбачені Порядком № 641.

З огляду на вказане, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги та стягнув з відповідача на користь позивача 3 883 771,68 грн. основного боргу, 82 585,21 грн. 3% річних, 240 446,66 грн. інфляційних втрат.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 24.03.2026 у справі № 910/11212/24 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «С.Енерджі-Кіровоград» задоволено; стягнуто з Державного підприємства «Гарантований покупець» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «С.Енерджі-Кіровоград» 30 000,00 грн. витрат на правову допомогу.

Приймаючи додаткове рішення, суд першої інстанції:

- врахував, що відповідачем не було подано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на правничу допомогу в заявленому позивачем розмірі;

- відхилив посилання відповідача на те, що відсутність (неподання) позивачем договору про надання правничої допомоги від 10.03.2026 до якого складено поданий акт прийому-передачі виконаних робіт від 12.03.2026 свідчить про відсутність у суду підстав для покладення на відповідача витрат на правничу допомогу, вказавши, що долучені до матеріалів справи акт прийому-передачі виконаних робіт від 12.03.2026 на суму 30 000,00 грн., детальний опис наданих послуг професійної правничої допомоги від 12.03.2026 на суму 30 000,00 грн. та копія платіжної інструкції №716 від 28.11.2024 на суму 30 000, 00 грн. містять посилання саме на договір про надання правничої допомоги від 01.08.2024, а тому фактичне надання адвокатом Сидоренко Є.О. правової допомоги за договором про надання правничої допомоги від 01.08.2024 підтверджується матеріалами справи;

- врахувавши, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного надання послуг на підставі договору про надання правової допомоги, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правову допомогу в розмірі 30 000,00 грн. є обґрунтованими та підлягають стягненню з відповідача.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями, Державне підприємство «Гарантований покупець» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить: скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2026 у справі № 910/11212/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2026 у справі № 910/11212/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що:

- оскаржуване рішення ухвалено з неповним дотриманням норм матеріального права ст. 11, 509, 530 ЦК України, ст.174, 193 ГК України, ч.1 ст.2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.19, 92, 129, 129-1 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини та процесуального права - ст.2, 7, 13, 73, 74, 86, 202, 236, § 2-4 Глави 6 Розгляду справи по суті ГПК України, а при ухвалені оскаржуваного рішення, Господарський суд міста Києва не надав належної оцінки нормативно-правовому регулюванню спірних правовідносин, від надання якої напряму залежить вірне вирішення справи по суті.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:

- ствердження, що зменшення рівня розрахунків може бути реалізовано шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог є помилковим та є наслідком не правильного тлумачення положення постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332. Так, положення постанови № 332 не ставить в будь-яку залежність реалізацію права Гарантованого покупця на зменшення рівня розрахунків від вчинення будь-яких активних дій та/або повідомлення позивача про використання (реалізацію) такого права після настання граничної дати оплати частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення, тобто виникнення прострочення. Інститут зустрічного зарахування не передбачає здійснення пропорційного зарахування. Більше того, на відміну від нормативно-правового регулювання інституту зустрічного зарахування, яке міститься зокрема у ст. 601 ЦК України, сторони уклавши Додаткову угоду 1560/07/24 від 26.01.2024 до спірного договору іншим чином врегулювали питання зустрічного зарахування, а саме виклали п. 3.2. договору у нові редакції, яка передбачає, що Гарантований покупець та продавець при виникненні взаємної однорідної заборгованості мають право за взаємною згодою проводити зарахування зустрічних однорідних вимог, що оформлюється сторонами в установленому законодавством порядку;

- оскільки судом першої інстанції під час нового розгляду справи не була надана належна оцінка аргументам Гарантованого покупця про наявність у нього права на зменшення рівня розрахунків з позивачем у зв'язку із наявністю у позивача заборгованості з оплати частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення та, відповідно, є усі підстави стверджувати, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про порушення Гарантованим покупцем взятих на себе зобов'язань та неправомірно поклав на нього відповідальність визначену ч. 2 ст. 625 ЦК України;

- висновок місцевого господарського суду про те, що строк виконання зобов'язання відповідача перед позивачем зі 100% оплати за поставлену електричну енергію за спірні періоди станом на час розгляду справи є таким, що настав не узгоджується з положенням п. 11.4. Порядку № 641 в редакції, яка діє з 26.01.2024. При цьому, за існуючого алгоритму розрахунків, обов'язок Гарантованого покупця щодо оплати 100% вартості електричної енергії обумовлений 100% оплатою ОСП послуги перед Гарантованим покупцем у відповідному розрахунковому періоді;

- встановлений п. 11.4. Порядку № 641 строк п'ять робочих днів почав свій перебіг з 02.05.2024, тобто з дня наступного після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок - оприлюднення рішення Регулятора. При цьому, Верховний Суд під час розгляду справи № 910/4439/24 не досліджував питання обрахунку строку відведеного Гарантованому покупцю на здійснення оплати (3 або 5 робочих днів) та, відповідно, не міг з цього питання висловити правовий висновок в аспекті того, що першим днем відведеного строку на оплату є саме день оприлюднення постанови, а не день наступний за днем оприлюднення, як це передбачено ст. 253 ЦК України.

Щодо підстав для скасування додаткового рішення, апелянтом зазначено про таке:

- як вбачається з Акту прийому-передачі виконаних робіт від 12.03.2026 послуги відповідно до цього Акту надавалися відповідно до умов договору про надання правової допомоги від 10.03.2026, проте такий договір в матеріалах справи відсутній, його зміст, права та обов'язки сторін, вартість послуг - невідома.

- місцевий господарський суд із наведених відповідачем аргументів покладених в основу заперечень щодо поданої заяви про розподіл судових витрат надав лише оцінку загальним запереченням щодо розміру заявлених витрат на правничу допомогу та тому, що наданому на підтвердження витрат на правничу допомогу Акті міститься посилання на договір, який не наданий позивачем на підтвердження витрат на правничу допомогу.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2026 справа № 910/11212/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., Горбасенко П.В., Спаських Н.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2026:

- відмовлено у задоволенні клопотання Державного підприємства «Гарантований покупець» про відстрочення сплати судового збору за подачу апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2026 у справі № 910/11212/24 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2026 у справі № 910/11212/24;

- апеляційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2026 у справі № 910/11212/24 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2026 у справі № 910/11212/24 залишено без руху на підставі ст. 174, ч. 2 ст. 260 ГПК України;

- надано Державному підприємству «Гарантований покупець» строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: надання доказів сплати судового збору в сумі 75 722,46 грн.;

- попереджено Державне підприємство «Гарантований покупець», що у випадку неусунення у встановлений термін недоліків, дана апеляційна скарга буде вважатися неподаною та підлягатиме поверненню скаржнику.

На виконання вимог вищезазначеної ухвали, скаржник 14.04.2026 подав заяву про усунення недоліків, в додатках до вказаної заяви міститься платіжна інструкція № 407 від 09.04.2026 про сплату 75 722,46 грн., в призначенні платежу вказано: «Судовий збір, за позовом ТОВ «С.Енерджі-Кіровогорад», на рішення ГС м. Києва від 10.03.2026 по справі 910/11212/24».

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2026 у справі № 910/11212/24 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2026 у справі № 910/11212/24, ухвалено розгляд справи здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, справу № 910/11212/24 призначено до розгляду на 19.05.2026 о 10:20 год., витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/11212/24.

30.04.2026 матеріли цієї справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

30.04.2026 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник проти задоволення апеляційної скарги заперечив, пославшись на те, що:

- з аналізу пункту 11.4. Порядку № 641 вбачається, що відсутнє положення про те, що у випадку неотримання коштів Гарантованим покупцем від ОСП, строк виконання остаточного розрахунку відповідача з продавцем за «зеленим» тарифом не настає чи відкладається на строк до моменту надходження таких коштів. Тобто, положення вказаного Порядку жодним чином не звільняють відповідача від обов'язку здійснити повну оплату придбаної електричної енергії за відповідними договорами.

- висновки суду першої інстанції про те, що для зменшення розрахунків із позивачем, відповідач зобов'язаний був вчинити дії на реалізацію свого права зменшення розрахунків, зокрема повідомити про такі наміри позивача, відобразити відповідні зменшення в обліку та актах звірки, провести зарахування однорідних вимог узгоджуються з висновками Верховного Суду в аналогічних справах № 910/6904/24, № 910/7880/24 та № 910/12771/24;

- стороною позивача в суді першої інстанції було витримано вимоги статей 124, 126, 129 ГПК України при заявлені вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та було надано відповідні докази надання та оплати правничої допомоги, розмір витрат на професійну правничу допомогу є абсолютно співмірним та незавищеним.

15.05.2026 до суду надійшло клопотання Акціонерного товариства «Гарантований покупець» про залучення (заміну) учасника справи правонаступником, в якому, заявник просить залучити до участі у справі № 910/11212/24 Акціонерне товариство «Гарантований покупець» (01032, Київ, вул. Симона Петлюри, 27, ідентифікаційний код юридичної особи: 43068454) в якості відповідача, як правонаступника Державного підприємства «Гарантований покупець». Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2026 вказане клопотання задоволено.

Станом на 05.05.2026 до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

13.12.2019 між позивачем (надалі - виробник/продавець за «зеленим» тарифом) та відповідачем (надалі - гарантований покупець) укладено договір №1278/01 (надалі - договір) (а.с. 10-15 т. 1).

У подальшому, між позивачем та відповідачем укладено додаткові угоди до договору №579/01/20 від 20.03.2020, № 207/01/21 від 04.02.2021, № 1973/07/23 від 12.06.2023, №1560/07/24 від 26.01.2024 (а.с. 16-30 т. 1).

Відповідно до п. 1.1. договору (у редакції додаткової угоди №579/01/20 від 20.03.2020) продавець за «зеленим» тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за «зеленим» тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел за «зеленим» тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 № 641 (далі - Порядок № 641/Порядок) або Порядку продажу та обліку електричної енергії, виробленої споживачами, а також розрахунків за неї, затвердженого постановою НКРЕКП від 13.12.2019 за № 2804 (далі - Порядок продажу електричної енергії споживачами).

Відповідно до пункту 2.4 договору (в редакції додаткової угоди №579/01/20 від 20.03.2020) продавець за «зеленим» тарифом продає гарантованому покупцю електричну енергію відповідно до Порядку, якщо продавець є виробником за «зеленим» тарифом, або Порядку продажу електричної енергії споживачами, у разі якщо продавець є споживачем за «зеленим» тарифом, за тарифами, величини яких для кожної генеруючої одиниці за «зеленим» тарифом встановлені регулятором.

Згідно з п. 2.5. договору (у редакції додаткової угоди №579/01/20 від 20.03.2020), вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавця за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку або глави 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці.

Пунктом 3.1 договору (у редакції додаткової угоди №579/01/20 від 20.03.2020) передбачено, що обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до глави 7 Порядку.

Умовами пунктів 3.2, 3.3 договору (у редакції додаткової угоди №579/01/20 від 20.03.2020) передбачено, що розрахунок за куплену гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок продавця за «зеленим» тарифом, з урахуванням ПДВ. Оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої гарантованим покупцем у продавців за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, та формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюється відповідно до положень глави 10 Порядку.

У пункті 4.5 договору (у редакції додаткової угоди №579/01/20 від 20.03.2020) встановлено, що гарантований покупець зобов'язаний купувати у продавця за «зеленим» тарифом вироблену електричну енергію за винятком обсягів електричної енергії, необхідних для власних потреб, а також у повному обсязі здійснювати своєчасні розрахунки за куплену у продавця за «зеленим» тарифом електричну енергію.

Відповідно до п. 7.4. договору (у редакції додаткової угоди №579/01/20 від 20.03.2020), якщо виробник за «зеленим» тарифом є суб?єктом господарювання, який має ліцензію на провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії і Регулятор уже встановив «зелений» тариф виробнику, договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє на строк дії «зеленого тарифу» (до 01.01.2030).

Додатковою угодою № 207/01/21 від 04.02.2021 до договору сторони доповнили договір новим пунктом 1.2 у такій редакції: «За цим договором гарантований покупець зобов'язується надавати, а продавець за «зеленим» тарифом зобов'язується отримувати частку відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі Порядку № 641 або Порядку продажу електричної енергії споживачами».

Відповідно до пункту 3.3 договору (у редакції додаткової угоди № 207/01/21 від 04.02.2021) оплата електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавців за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, оплата продавцем за «зеленим» тарифом частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця, формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів приймання-передачі частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця здійснюється згідно з главою 10 Порядку № 641 або главою 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами.

На виконання умов договору, позивачем у період з вересня 2022 року по грудень 2023 року було відпущено відповідачу електричну енергію на загальну суму 81 146 428,64 грн., що підтверджується актами купівлі-продажу електроенергії: від 30.09.2022 на суму 4 499 230, 01 грн. (з урахуванням акту коригування від 30.04.2024), від 31.10.2022 на суму 5 475 275,2 грн., від 30.11.2022 на суму 1 614 875,76 грн., від 31.12.2022 на суму 1 098 265,68 грн., від 28.02.2023 на суму 2 793 206,98 грн., від 31.03.2023 на суму 3 593 598, 72 грн., від 30.04.2023 на суму 3 610 963,02 грн., від 31.05.2023 на суму 10 963 863, 65 грн., від 30.06.2023 на суму 11 420 700, 77 грн., від 31.07.2023 на суму 12 534 711,37 грн. (з урахуванням акту коригування від 08.11.2023), від 30.09.2023 на суму 12 297 997, 79 грн., від 31.10.2023 на суму 7 265 843,04 грн., від 30.11.2023 на суму 2 265 217, 69 грн., від 31.12.2023 на суму 1 712 678, 24 грн. (а.с.34-47 т.1).

Вказані акти купівлі-продажу електроенергії підписані та скріплені печатками з обох сторін без зауважень та заперечень.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, у порушення умов договору відповідач своє грошове зобов'язання перед позивачем виконував неналежним чином та куплену в період з вересня 2022 року по грудень 2023 року електроенергію оплатив частково в загальному розмірі 77 262 656,96 грн., що підтверджується виписками банку АБ «Укргазбанк», які містяться в матеріалах справи (т.1 а.с. 48-82, т.5 а.с. 2-264) та платіжними інструкціями (т.4 а.с.118-201).

Вказані обставини визнаються сторонами в повному обсязі.

Предметом даного позову є вимоги позивача до відповідача про стягнення 3 883 771,68 грн. основного боргу, 82 585,21 грн. 3% річних, 240 446,66 грн. інфляційних втрат.

Згідно із ч. 1 ст. 509 Цк України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму їх використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Відповідно до ч.1, 2 Закону України «Про ринок електричної енергії» з метою забезпечення загального економічного інтересу у електроенергетичній галузі України, необхідного для задоволення інтересів громадян, суспільства і держави, та забезпечення сталого довгострокового розвитку електроенергетичної галузі і конкурентоспроможності національної економіки України на учасників ринку відповідно до цієї статті можуть бути покладені спеціальні обов'язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії. До спеціальних обов'язків, що покладаються на учасників ринку електричної енергії відповідно до цього Закону для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, належать, зокрема, забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, включаючи забезпечення підтримки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії за механізмом ринкової премії.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 324 «Про утворення державних підприємств «Гарантований покупець» та «Оператор ринку» утворено Державне підприємство «Гарантований покупець» на базі філії Гарантований покупець Державного підприємства «Енергоринок» шляхом виділу майна, прав та обов'язків стосовно нього відповідно до розподільного балансу для виконання функцій гарантованого покупця електричної енергії.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.05.2019 № 455 затверджено статут «Гарантований покупець», у відповідності до п.5 якого підприємство утворено з метою забезпечення купівлі всієї електричної енергії, виробленої на об'єктах електроенергетики, що використовують альтернативні джерела енергії (у разі використання гідроенергії - вироблену лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), за встановленим «зеленим» тарифом відповідно до законодавства, а також отримання прибутку від провадження господарської діяльності.

Гарантований покупець є учасником ринку електричної енергії та здійснює діяльність на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності зі здійснення функції гарантованого покупця, виданої постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 25.06.2019 №1217.

За змістом ч.2 ст.65 Закону України «Про ринок електричної енергії» гарантований покупець зобов'язаний купувати у суб'єктів господарювання, яким встановлено зелений тариф, або у суб'єктів господарювання, які за результатами аукціону набули право на підтримку, всю відпущену електричну енергію, вироблену на об'єктах електроенергетики з альтернативних джерел енергії (а з використанням гідроенергії - вироблену лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), за встановленим їм «зеленим» тарифом, аукціонною ціною з урахуванням надбавки до нього/неї протягом всього строку застосування «зеленим» тарифом або строку дії підтримки, якщо такі суб'єкти господарювання входять до складу балансуючої групи гарантованого покупця. При цьому у кожному розрахунковому періоді (місяці) обсяг відпуску електричної енергії, виробленої на об'єкті електроенергетики з альтернативних джерел енергії (а з використанням гідроенергії - лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), визначається за вирахуванням обсягу витрат електричної енергії на власні потреби в електричній енергії відповідного об'єкта електроенергетики згідно з показниками приладів обліку на власні потреби.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону України «Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, зокрема, договір про купівлю-продаж електричної енергії за «зеленим тарифом» (п. 18).

Відповідно до ч.3 ст.65 Закону України «Про ринок електричної енергії» купівля-продаж такої електричної енергії за зеленим тарифом з урахуванням надбавки до нього здійснюється на підставі двостороннього договору між виробником або споживачем, якому встановлено зелений тариф, та гарантованим покупцем. Такий договір укладається на підставі типового договору купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом. Типова форма договору купівлі-продажу електричної енергії за зеленим тарифом затверджується Регулятором. Договір купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом укладається між гарантованим покупцем та виробником або споживачем, які виробляють електричну енергію з альтернативних джерел енергії (крім доменного та коксівного газів, а з використанням гідроенергії - лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями) на весь строк дії зеленого тарифу.

Для здійснення купівлі-продажу електричної енергії за зеленим тарифом кандидат у виробники за «зеленим» тарифом укладає з гарантованим покупцем договір купівлі-продажу електричної енергії за зеленим тарифом (п. 2.1 гл. 2 Порядку № 641).

Як встановлено вище на виконання укладеного між сторонами договору позивач поставив, а відповідач прийняв електроенергію протягом з вересня 2022 року по грудень 2023 року на загальну суму 81 146 428,64 грн. Акти купівлі-продажу електроенергії за вказаний розрахунковий період підписані представниками сторін без зауважень.

Договір, відповідно до ст.629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з п. 10.1 Порядку № 641 (у редакції чинній до 25.01.2024) до 15 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП уповноваженої особи, за перші 10 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.

До 25 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП уповноваженої особи, за перші 20 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.

Відповідно до п.10.4 Порядку № 641 (у редакції чинній до 25.01.2024) після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів.

Су першої інстанції цілком вірно встановив, що, виходячи з наведених положень, оплату відповідач зобов'язаний здійснювати у кожному розрахунковому місяці за куплену електричну енергію у виробника за «зеленим» тарифом у три етапи: перший (авансовий) - до 15 числа (включно) розрахункового місяця; другий (авансовий) - до 25 числа (включно) розрахункового місяця; третій (остаточний, у розмірі 100%) - протягом трьох робочих днів після отримання акту та оприлюднення рішення НКРЕКП про затвердження розміру вартості послуги.

Відповідно до п. 3.3 договору (у редакції додаткової угоди №579/01/20 від 20.03.2020), оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої гарантованим покупцем у продавців за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, та формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюється відповідно до положень глави 10 Порядку.

Згідно з п. 3.3. договору (у редакції додаткової угоди № 207/01/21 від 04.02.2021) оплата електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавців за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, оплата продавцем за «зеленим» тарифом частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця, формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів приймання-передачі частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця здійснюється згідно з главою 10 Порядку № 641 або главою 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами.

Отже, строк остаточного розрахунку за електричну енергію відповідного періоду, сторони, в тому числі керуючись і принципом свободи договору, визначили з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (затвердження вартості послуги НКРЕКП) з посиланням на пункт 10.4 Порядку № 641.

Такі висновки щодо остаточного розрахунку за електричну енергію з виробником за «зеленим» тарифом викладені у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.06.2024 у справі № 910/4439/23.

У той же час, з 26.01.2024 Порядок №641 діє в новій редакції, відповідно до постанови НКРЕКП від 24.01.2024 № 178.

Так, відповідно до п. 11.4 Порядку № 641 (у редакції чинній з 26.01.2024) гарантований покупець забезпечує проведення розрахунку та здійснення оплати за відпущену продавцем за «зеленим» тарифом у попередньому розрахунковому періоді (місяці) електричну енергію протягом п'яти робочих днів з дня оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.

При визначенні суми коштів для здійснення остаточного місячного платежу за відпущену продавцем за «зеленим» тарифом у попередньому розрахунковому періоді (місяці) електричну енергію гарантованим покупцем, зокрема враховується сума коштів, сплачених такому продавцю за «зеленим» тарифом шляхом здійснення авансових платежів, та сума коштів, отриманих гарантованим покупцем від ОСП відповідно до договору про надання послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 30.04.2024 №858 (дата оприлюднення: 01.05.2024) затверджено розмір вартості послуги із забезпечення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП «ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ» у січні, лютому та липні - вересні 2023 року.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 08.05.2024 № 896 (дата оприлюднення: 10.05.2024) затверджено розмір вартості послуги із забезпечення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП «ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ» у грудні 2022 року, у березні - червні 2023 року та у листопаді та грудні 2023 року.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 15.05.2024 №946 (дата оприлюднення: 16.05.2024) затверджено розмір вартості послуги із забезпечення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ" у вересні - листопаді 2022 року, жовтні 2023 року.

Щодо застосування до спірних правовідносин сторін приписів п. 11.4 Порядку № 641 (у редакції чинній з 26.01.2024), слід зазначає таке.

Так, під час розгляду справи має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення та припинення спірних правовідносин.

Як зазначено вище, строк остаточного розрахунку за електричну енергію відповідного періоду, сторони, у тому числі керуючись і принципом свободи договору, визначили з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (затвердження вартості послуги НКРЕКП).

Як вірно вказано судом першої інстанції, спірні правовідносини між позивачем та відповідачем щодо остаточного розрахунку виникають не з моменту підписання між сторонами акта купівлі-продажу, електроенергії, а саме з події, яка має неминуче настати - затвердження вартості послуги НКРЕКП.

До затвердження рішення регулятора щодо розміру вартості послуги у відповідному місяці в гарантованого покупця не виникає зобов'язання з остаточного розрахунку за електроенергію.

З урахуванням викладеного, в даному випадку підлягають застосуванню норми права, що діяли на момент затвердження відповідною постановою НКРЕКП вартості послуг.

Оскільки постанови НКРЕКП №858, №896 та №946 затверджені після 26.01.2024, то розрахунки за електричну енергію, відпущену, січні-лютому 2023 року, липні - вересні 2023 року, грудні 2022 року, березні - червні 2023 року, листопаді 2023 року, грудні 2023 року, вересні - листопаді 2022 року, жовтні 2023 року, мали здійснюватися в строки, встановлені п. 11.4 Порядку № 641 (у редакції чинній з 26.01.2024).

За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно виснував, що , відповідач мав здійснити остаточний розрахунок за поставку електричної енергії у вересні - листопаді 2022 року, жовтні 2023 року - в строк до 22.05.2024 (включно); в грудні 2022 року, березні - червні 2023 року, листопаді 2023 року, грудні 2023 року - в строк до 16.05.2024 (включно); в січні - лютому 2023 року, липні 2023 року, вересні 2023 року - в строк до 07.05.2024 (включно).

Такий порядок визначення кінцевої дати остаточного розрахунку за поставку електричної енергії узгоджується із позицією об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.06.2024 по справі № 910/4439/23 (не з дня, наступного за днем оприлюднення постанови Регулятора, а саме з дня оприлюднення постанови регулятора).

Колегія суддів вважає необґрунтованими твердження відповідача про те, що Верховний Суд під час розгляду справи № 910/4439/24 не досліджував питання обрахунку строку відведеного Гарантованому покупцю на здійснення оплати (3 або 5 робочих днів) та, відповідно, не міг з цього питання висловити правовий висновок в аспекті того, що першим днем відведеного строку на оплату є саме день оприлюднення постанови, а не день наступний за днем оприлюднення та зауважує йому на тому, що правова позиція щодо того, що першим днем відведеного строку на оплату є саме день оприлюднення постанови, а не день наступний за днем оприлюднення викладена у постановах Верховного Суду від 11.11.2025 у справі № 910/15563/24, від 07.10.2025 у справі № 910/12271/24 та ніш.

З огляду на вказані обставини, суд першої інстанції цілком вірно виснував, що строк виконання зобов'язання відповідача перед позивачем зі 100% оплати за поставлену електричну енергію за спірні періоди станом на час розгляду справи є таким, що настав.

Матеріалами справи підтверджено, що, з урахуванням часткових оплат, заборгованість відповідача перед позивачем за придбану відповідачем в період з вересня 2022 року по грудень 2023 року електроенергію становить 3 883 771,68 грн. (81 146 428,64 грн. (вартість відпущеної позивачем електроенергії) - 77 262 656, 96 грн.). Доказів на підтвердження оплати заборгованості за спірний період у повному обсязі, у тому числі станом на час розгляду справи по суті, до матеріалів справи не надано.

Направляючи дану справу на новий розгляд Верховний Суд вказав, що суди не навели мотивів щодо можливості/неможливості у спірних правовідносинах реалізації відповідного права відповідача як гарантованого покупця на зменшення рівня розрахунків із позивачем як продавцем за «зеленим» тарифом на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення з огляду на доводи ДП «Гарантований покупець» щодо наявності у позивача значної заборгованості перед відповідачем з відшкодування вартості небалансу електричної енергії, а також не встановили, чи звертався відповідач до позивача із відповідною заявою про припинення зобов'язання відповідача з оплати боргу за договором у спірні періоди, чи наявні підстави для зменшення розміру боргу у цій справі на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення, а також якими доказами такі обставини підтверджуються (відображення відповідного зменшення в обліку та актах звірки; які саме суми, за які періоди та згідно з якими актами відповідачем реалізовано право на зменшення рівня розрахунків).

Відповідно до частини 1 статті 316 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Відповідач вказує, що оскільки, у позивача наявна заборгованість перед відповідачем за послугу з відшкодування вартості небалансу електричної енергії балансуючої групи гарантованого покупця в сумі 24 532 502,92 грн., суд має у відповідності до вимог підпункту 13 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 в редакції від 03.04.2024 зменшити розмір основного зобов'язання.

Відповідно до абз. 3 пп. 12 п. 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (в редакції постанови НКРЕКП від 03.04.2024 № 652) гарантований покупець має право зменшити рівень розрахунків із продавцем за «зеленим» тарифом на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення.

Згідно з ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, що викладені у постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 24.09.2025 по справі №910/5971/24, досліджуючи питання можливості Гарантованого покупця зменшити рівень розрахунків із продавцем за «зеленим» тарифом на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення, дійшов таких висновків щодо наявності/відсутності правових підстав для застосування до спірних правовідносин постанови НКРЕКП №332:

« 6.7. Щодо наявності/відсутності правових підстав для застосування до спірних правовідносин постанови НКРЕКП №332

6.7.1. Так, відповідач вважає, що на спірні правовідносин розповсюджується дія постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 в редакції постанови від 03.04.2024 №652, якою абзац третій підпункту 13 пункту 1 викладеного такого змісту:

«Гарантований покупець має право зменшити рівень розрахунків із продавцем за «зеленим» тарифом на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення».

Скаржник відзначає, що оскільки у позивача наявна заборгованість перед відповідачем за послугу з відшкодування вартості небалансу електричної енергії балансуючої групи гарантованого покупця в сумі 44 143,35 грн, суди попередніх інстанцій мали у відповідності до вимог підпункту 13 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 в редакції від 03.04.2024 зменшити розмір основного зобов'язання на суму 44 143,35 грн.

У контексті наведеного колегія суддів відзначає, що з правової конструкції підпункту 13 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 в редакції постанови від 03.04.2024 №652 вбачається, що законодавець наділив Гарантованого покупця саме правом на зменшення рівня розрахунків із продавцем за «зеленим» тарифом, для реалізації якого Гарантований покупець мав вчинити певні дії.

Разом з тим, скаржником не доведено, а судами попередніх інстанцій не встановлено, що відповідач звертався до позивача із відповідною заявою про припинення зобов'язання відповідача з оплати боргу за договором у спірні періоди на суму 44 143,35 грн у відповідності до підпункту 13 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332.

З огляду на наведене право відповідача на зменшення рівня розрахунків із продавцем за "зеленим" тарифом на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення, передбачені підпунктом 13 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 в редакції постанови від 03.04.2024 №652, не звільняє відповідача від обов'язку здійснити повну оплату придбаної електричної енергії за спірним Договором. Крім того, слід врахувати і те, що стягнення заборгованості позивача перед відповідачем не є предметом розгляду у даній справі.

Отже, суд касаційної інстанції відхиляє доводи касаційної скарги щодо необхідності застосування до спірних правовідносин підпункту 13 пункту 1 постанови НКРЕКП № 332 в редакції постанови від 03.04.2024 №652, з огляду на що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України не знайшла свого підтвердження.».

Даний висновок узгоджується з правовою позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 19.11.2025 у справі № 910/9692/24, від 23.09.2025 у справі № 910/7880/24, від 07.10.2024 у справі №910/12271/24 де підтримано рішення судів першої та апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для зменшення суми боргу на існуючу суму заборгованості позивачем перед відповідачем за послуги з неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії, оскільки таке право згідно з абзацом 3 підпункту 13 пункту 1 Постанови № 332 відповідачем не реалізовано, а доказів зустрічного зарахування сторонами не надано.

У контексті наведеного суд першої інстанції цілком вірно вказав наступне.

З правової конструкції підпункту 13 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 в редакції постанови від 03.04.2024 №652 вбачається, що законодавець наділив Гарантованого покупця саме правом на зменшення рівня розрахунків із продавцем за «зеленим» тарифом, для реалізації якого Гарантований покупець мав вчинити певні дії (подати заяву у порядку статті 601 ЦК України).

З огляду на наведене, право відповідача на зменшення рівня розрахунків із продавцем за «зеленим» тарифом на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення, передбачені підпунктом 13 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 в редакції постанови від 03.04.2024 №652, не звільняє відповідача від обов'язку здійснити повну оплату придбаної електричної енергії за спірним договором.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.08.2025 у справі №910/6904/24 (пункти 8.13., 8.14.).

Судом враховано посилання відповідача на пункт 5 постанови НКРЕКП від 24.01.2024 №178 «Про внесення змін до деяких постанов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», якою на відповідача покладено обов'язок забезпечити виконання положень глави 16 Порядку №641 у частині врегулювання відносин щодо відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення, які виникли в період з 08 вересня 2022 року по 26 січня 2024 року.

Однак право відповідача припинити свої зобов'язання перед позивачем за спірний період шляхом зарахування зустрічних вимог, відповідно до частини 2 статті 601 ЦК України може здійснюватися за заявою.

Матеріалами справи не містять заяви відповідача про припинення зобов'язання з оплати боргу за договором у спірні періоди, а також під час розгляду справи відповідачем не надано суду відображення відповідного зменшення в обліку і актах звірки та на які саме суми, за які періоди та згідно з якими актами відповідачем реалізовано право на зменшення рівня розрахунків.

Крім цього, відповідачем у письмових поясненнях від 29.01.2026 підтверджено, що він не звертався до позивача із заявою про припинення зобов'язання з оплати боргу за договором у спірні періоди.

Разом з цим, у разі наявності у позивача заборгованості перед відповідачем, останній не був позбавлений права й можливості заявити відповідні вимоги в межах цієї справи шляхом пред'явлення зустрічного позову. Однак таким процесуальним правом відповідач не скористався.

Щодо того чи наявні підстави для зменшення розміру боргу у цій справі на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення, а також якими доказами такі обставини підтверджуються.

З огляду на викладене вище та враховуючи те, що відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами обставини, на які він посилався, зокрема, не надано суду відображення відповідного зменшення в обліку та актах звірки, які саме суми, за які періоди та згідно з якими актами відповідачем реалізовано право на зменшення рівня розрахунків, а також беручи до уваги те, що відповідач не звертався до позивача із заявою про припинення зобов'язання з оплати боргу за договором у спірні періоди, суд першої інстанції цілком вірно виснував про відсутність підстав для зменшення розміру боргу у цій справі на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначає, що позивачем не було враховано особливості регулювання зобов'язань сторін під час дії воєнного стану, зокрема, наказів Міністерства енергетики України № 140 від 28.03.2022 «Про розрахунки на ринку електричної енергії», №206 від 15.06.2022 «Про розрахунок з виробниками за зеленим тарифом».

Щодо вказаного колегія суддів зазначає таке:

- наказ Міністерства енергетики України від 15.06.2022 «Про розрахунки з виробниками за «зеленим тарифом» № 206, як і попередній наказ, ніяким чином не обмежує право позивача на отримання повної вартості проданої електричної енергії, встановленої укладеним сторонами у справі договором, а також не змінює терміни виникнення та виконання грошових зобов'язань щодо проведення остаточних розрахунків за договором та згідно з пунктом 10.4 Порядку №641. Цим наказом лише обмежено розмір виплат, які передбачені пунктом 10.1 вказаного порядку, проте даний нормативно-правовий акт не обмежує розмір виплат, які підлягають перерахуванню продавцям енергії за «зеленим тарифом» при здійсненні ними остаточних розрахунків згідно з пунктом 10.4 Порядку №641;

- саме лише посилання відповідача на наявність наказу Міністерства енергетики України від 15.06.2022 «Про розрахунки з виробниками за «зеленим тарифом» №206 не може слугувати беззаперечним доказом відсутності у відповідача заборгованості за договором, оскільки останнім не наведено відповідних розрахунків та не надано належних доказів відсутності на поточному рахунку ДП «Гарантований покупець» грошових коштів, які б дозволили оплатити повну вартість отриманої продукції, як це прямо визначено підпунктом 6 пункту 2 та абзацом 2 пункту 3 цього наказу;

- саме відповідач взяв на себе обов'язок купувати усю відпущену за договором електричну енергію, вироблену виробником за «зеленим» тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов договору і законодавства України, у тому числі Порядку №641;

- в матеріалах справи відсутні докази щодо внесення змін до спірного договору в частині розрахунків за спірний період років, тоді як саме цим договором регулюються господарсько-правові відносини його учасників, який відповідно до ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання обома сторонами.

Слід зауважити і на наступному.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 21.03.2024 у справі № 910/6185/23 зазначив, що накази Міністерства енергетики України від 28.03.2022 № 140 «Про розрахунки на ринку електричної енергії» та від 15.06.2022 № 206 «Про розрахунки з виробниками за «зеленим» тарифом» не звільняють ДП «Гарантований покупець» від повної оплати придбаного товару; не змінюють обов'язок ДП «Гарантований покупець» здійснити остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100% оплати придбаної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів протягом 3 робочих днів з дати оприлюднення рішення НКРЕКП щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.

Колегія суддів також приймає до уваги постанову Верховного Суду від 11.04.2024 у справі № 910/9100/22, в якій Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що накази Міністерства енергетики України від 28.03.2022 № 140 та від 15.06.2022 № 206 не звільняють ДП «Гарантований покупець» від повної оплати придбаного товару; не змінюють обов'язок ДП «Гарантований покупець» здійснити остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100% оплати придбаної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів протягом 3 робочих днів з дати оприлюднення рішення НКРЕКП щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.

Також слід зауважити на тому, що ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.04.2024 у справі № 910/3126/23, серед іншого, відмовлено Державному підприємству «Гарантований покупець» у задоволенні клопотання про передачу справи № 910/3126/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду та про передачу справи № 910/3126/23 на розгляд палати/об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

У вказаній ухвалі касаційний суд встановив, що правова позиція щодо застосування норм права та наказів Міністерства енергетики України від 28.03.2022 № 140 та від 15.06.2022 № 206 у правовідносинах між сторонами у період дії воєнного стану в Україні (особливого періоду в розумінні положень ст. 16 Закону України «Про ринок електричної енергії») є однаковою.

Слід зазначити і про те, що у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.06.2024 у справі № 910/4439/23 викладені наступні правові висновки:

- об'єднана палата погоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 21.03.2024 у справі № 910/6185/23, від 11.04.2024 у справі № 910/9100/22 щодо застосування положень частини восьмої статті 16 Закону України «Про ринок електричної енергії», пункту 10.4 Порядку № 641, Наказу № 206, згідно з якими положення Наказу № 206 не змінюють і не припиняють обов'язок ДП «Гарантований покупець» здійснити своєчасний розрахунок відповідно до вимог чинного законодавства та Порядку № 641;

- об'єднана палата не вбачає підстав для відступу від висновку щодо застосування положень частини восьмої статті 16 Закону України «Про ринок електричної енергії», пункту 10.4 Порядку № 641, Наказу № 206, викладеного в раніше ухвалених постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/6185/23, від 11.04.2024 у справі № 910/9100/22;

- оскільки, за висновками об'єднаної палати, положення Наказів № 140 та № 206 не змінюють порядок та строки розрахунків за придбану електричну енергію за Договором, укладеним з виробником електричної енергії за «зеленим» тарифом на час дії особливого періоду, тому для визначення строку виконання грошового зобов'язання гарантованого покупця у розмірі 100 % оплати за поставлену електричну енергію виробника за «зеленим» тарифом у період дії воєнного стану не має значення та не потребує доведення обставина наявності / відсутності на рахунках ДП «Гарантований покупець» коштів, необхідних для розрахунку з виробниками електричної енергії з альтернативних джерел, позаяк визначення строків розрахунків наведено у пункті 10.4 Порядку № 641;

- Верховний Суд у постанові від 21.03.2024 у справі № 910/6185/23 та у постанові від 11.04.2024 у справі № 910/9100/22 зазначив, що у Наказі №140 та №206: мова йде про розподіл грошових коштів на оплату авансових платежів виробникам з альтернативних джерел енергії, що мають договірні відносини з ДП «Гарантований покупець»; наказ не звільняє ДП «Гарантований покупець» від повної оплати придбаного товару; наказ не змінює обов'язок ДП «Гарантований покупець» здійснити остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення НКРЕКП щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці;

- Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для відступу від вказаного висновку з урахуванням уточнення такого змісту:

1) Накази № 140 та № 206 ніяким чином не обмежують право виробника електричної енергії за «зеленим» тарифом на отримання повної вартості проданої електричної енергії, встановленої укладеним сторонами договором, а також не змінюють терміни виникнення та виконання грошових зобов'язань гарантованого покупця щодо проведення остаточних розрахунків за договором та згідно з пунктом 10.4 Порядку № 641.

2) накази не звільняють ДП «Гарантований покупець» від обов'язку щодо здійснення повного розрахунку за отриманий товар. Відтак, вказані вище накази не є підставою для гарантованого покупця не виконувати грошове зобов'язання, передбачене умовами договору.

З огляду на вказане суд першої інстанції цілком вірно встановив, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 3 883 771,68 грн. є обґрунтованими.

Крім цього, за порушення виконання грошового зобов'язання позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних у розмірі 82 585,21 грн. за загальний період з 09.05.2024 по 13.08.2024 та інфляційні втрати у розмірі 240 446,66 грн. за загальний період з травня по червень 2024 року.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Враховуючи те, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язань з оплати поставленої у спірні періоди електричної енергії, позивач відповідно до положень ЦК України має право нарахувати 3% річних та інфляційні втрати та звернутися за їх стягненням до суду.

Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Вказана позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунки 3% річних у розмірі 82 585,21 грн. та інфляційних втрат у розмірі 240 446,66 грн. суд першої інстанції цілком вірно встановив, що такі розрахунки є обґрунтованими та арифметично вірними.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру 3 % річних, слід зазначає таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом положень ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.

Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі №904/4593/17, від 13.06.2018 у справі №912/2708/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 23.05.2018 у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 у справі №757/12160/17-ц, від 02.09.2020 у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 у справі № 911/2845/18.

Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України.

Правова позиція про можливість зменшення розміру процентів річних викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, де вказано, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд за певних умов з урахуванням конкретних обставин справи може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Водночас колегія суддів зазначає про те, що обставини у справі № 910/11212/25 та справі № 902/417/18 не є подібними, оскільки в них різні предмети та підстави позову, зміст позовних вимог та фактичні обставини, а також має місце неоднакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Так, у договорі, вимоги про стягнення основного боргу, пені, штрафу та відсотків річних за яким були предметом розгляду у справі № 902/417/18, сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40 % річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96 % річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів, а загальна сума заявлених позивачем до стягнення пені, штрафу та відсотків річних майже в два рази перевищила суму основного боргу станом на дату звернення позивача до суду з позовом та який був сплачений відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі.

Саме з огляду на вказані обставини та враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

При цьому, у цій справі № 910/11212/25 сторони у спірному договорі не передбачили інший розмір відсотків річних, ніж той, який встановлений ЦК України.

В свою чергу висновок про відсутність підстав для зменшення відсотків річних, які обраховані, виходячи з розміру, встановленого ст. 625 ЦК України, тобто у розмірі 3 % річних, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.09.2021 у справі № 927/184/13-г(927/1074/20).

Колегія суддів зазначає про те, що Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 28.02.2024 у справі № 915/534/22, якою справу повернуто колегії Касаційного суду у складі Верховного Суду для розгляду, зокрема, вказала у справі № 902/417/18, від висновків у якій вважає за необхідне відступити Касаційний господарський суд, зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшувати розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.

Про зазначене вказала й об'єднана палата Касаційного господарського суду в ухвалі від 23.05.2024 у справі № 910/2440/23, повертаючи зазначену справу колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

В ухвалі від 18.12.2024 у справі №922/444/24 Велика Палата Верховного Суду підтримала свої висновки стосовно права суду зменшувати за певних умов зменшувати розмір процентів річних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України та зазначила, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду не обґрунтував, у чому саме є складність тлумачення та застосування ст. 625 ЦК України та правового висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 щодо права суду, враховуючи конкретні обставини справи, зменшити розмір процентів річних.

Отже, колегія суддів зазначає про те, що суд за певних обставин може зменшувати розмір і процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.

При цьому висновок Верховного Суду про можливість за певних умов зменшити розмір процентів річних за час затримки розрахунків відповідно до ст. 625 ЦК України, не стосується такого способу захисту майнового права та інтересу, як відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів як стягнення інфляційних втрат.

Виходячи зі змісту положень чинного законодавства вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), що підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів обох сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов'язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання; тривалість прострочення виконання; наслідків порушення зобов'язання; невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (аналогічний висновок про застосування норми права викладений в постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №924/243/19).

Таким чином, наведені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру до заподіяних збитків, з метою забезпечення дотримання розумного балансу інтересів кредитора та боржника.

Слід зазначити, що поняття «значно» та «надмірно», при застосуванні ч. 3 ст. 551 ЦК України є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. Правила встановлені цими нормами направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора в порушенні зобов'язання боржником.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від установлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

За правовою позицією Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 924/456/19, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, що оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені, а також розмір, до якого підлягає її зменшення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафу, що підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Законодавством не встановлений перелік виключних обставин, виходячи з яких має бути прийняте рішення щодо зменшення штрафних санкцій, так само як і не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Дане питання вирішується господарським судом, відповідно до ст.. 86 ГПК України, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

У відзиві на позов (а.с. 111-127 т. 1) відповідач не навів обґрунтування наявності підстав для зменшення 3 % річних відповідач послався на те, що він зобов'язаний діяти, в тому числі, відповідно до нормативно-правових актів Міністерства енергетики України (тобто фактично вважає, що строк виконання ним зобов'язання зі сплати ще не настав, проте таки доводам колегією суддів вже надано оцінку - примітка суду).

Колегія суддів зауважує відповідачу і на правовій позиції Великої Палати Верховного Суду щодо можливості зменшення судом розміру процентів річних, яка викладена у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, згідно з якою:

« 116. При цьому суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.

117. Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.

118. Відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.

119. З урахуванням наведеного доводи позивача про те, що суд не може зменшити визначений Цивільним кодексом України мінімальний розмір трьох процентів річних, є обґрунтованими…

..158. Розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), - це законодавчо встановлений та мінімальний розмір процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником, не підлягає зменшенню судом.

159. Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони входять до складу грошового зобов'язання і виступають способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.».

З огляду на вказані обставини, а також враховуючи те, що у цій справі № 910/11212/24 заявлено до стягнення законодавчо встановлений та мінімальний розмір річних (3 %) колегія суддів вважає, що підстави для зменшення розміру 3 % річних відсутні.

За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 883 771,68 грн. основного боргу, 82 585,21 грн. 3% річних, 240 446,66 грн. інфляційних втрат. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.

Щодо додаткового рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 221 ГПК України встановлює, що:

- якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (ч. 1);

- у випадку, визначеному частиною першою цієї статті, суд вирішує питання про судові витрати без повідомлення учасників справи. Якщо суд вважатиме за необхідне, для вирішення питання про судові витрати він може призначити судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог (ч. 2);

- у випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу (ч. 3).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи (ч. 3 ст. 244 ГПК України).

Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (п. 1 та п. 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частина 1 ст. 124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.

Водночас за приписами ч. 2 ст. 124 ГПК України, у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

При цьому ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з правовою позицією, яка викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 922/376/20, оскільки в процедурі спрощеного провадження стадія судових дебатів відсутня, то вимога ч. 8 ст. 129 ГПК України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат до закінчення судових дебатів - не може розповсюджуватися на сторін у справі, яка розглядається у спрощеному провадженні, а в даному випадку до правовідносин сторін підлягає застосуванню інша вимога ч. 8 ст. 129 ГПК України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.

Отже, за приписами ГПК України попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору, якою відповідно до приписів ч. 2 ст. 161 ГПК України є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву, а докази понесення таких витрат - до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При цьому, за змістом положень ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Матеріалами справи підтверджується дотримання позивачем як строків подання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, так і строків подання доказів понесення таких витрат.

Частини 1 та 2 ст. 126 ГПК України встановлює, що:

- витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;

- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу до матеріалів справи позивачем долучено: копію договору про надання правничої допомоги від 01.08.2024, укладеного з адвокатом Сидоренко Є.О. та позивачем, ордер серії ВА №1088466 від 14.08.2024 на ім'я адвоката Сидоренко Є.О., акт прийому-передачі виконаних робіт від 12.03.2026 до договору про надання правничої допомоги від 01.08.2024 на суму 30 000, 00 грн., детальний опис наданих послуг професійної правничої допомоги від 12.03.2026 на суму 30 000,00 грн, копію платіжної інструкції №716 від 28.11.2024 на суму 30 000,00 грн. про сплату послуг за актом (а.с. 36-39, 108-110 т.6)

Отже, матеріалами справи підтверджується факт надання позивачу адвокатом Сидоренко Є.О. послуг на заявлену до стягнення суму.

Щодо обставин, пов'язаних з визначенням розміру витрат на правничу допомогу при розгляді справи судом першої інстанції, слід зазначити таке.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині ч. 4 ст. 129 ГПК України, згідно з яким у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Так, за змістом ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 ГПК України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч. ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом ч. 3 ст. 237ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).

Закон України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Слід зауважити на тому, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України.

Частинам 1 та 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

У поданих в суді першої інстанції запереченнях на заяву про ухвалення додаткового рішення відповідач вказав, що з наданого позивачем Акту прийому-передачі виконаних робіт від 12.03.2026 вбачається, що послуги відповідно до цього Акту надавалися відповідно до умов договору про надання правової допомоги від 10.03.2026 який в матеріалах справи відсутній, а його зміст права та обов'язки сторін, вартість послуг - невідома. Аналогічні доводи містить і апеляційна скарга.

Суд першої інстанції цілком вірно відхилив вказані посилання з огляду на таке.

Так, із матеріалів справи убачається, що акт прийому-передачі виконаних робіт від 12.03.2026 на суму 30 000,00 грн. складено до договору про надання правничої допомоги від 01.08.2024, який міститься в матеріалах справи. Поряд з цим, у акті зазначено, що послуги надавались відповідно до умов договору про надання правничої допомоги від 10.03.2026.

Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи (стаття 1, частина 1 стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо). Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (частина 2 стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що долучені до матеріалів справи акт прийому-передачі виконаних робіт від 12.03.2026 на суму 30 000,00 грн., детальний опис наданих послуг професійної правничої допомоги від 12.03.2026 на суму 30 000, 00 грн. та копія платіжної інструкції №716 від 28.11.2024 на суму 30 000,00 грн.. містять посилання саме на договір про надання правничої допомоги від 01.08.2024, а тому фактичне надання адвокатом Сидоренко Є.О. правової допомоги за договором про надання правничої допомоги від 01.08.2024 підтверджується матеріалами справи.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу або за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України.

Отже, відсутність відповідних заперечень відповідача проти розміру витрат позивача на професійну правову допомогу не має безумовним наслідком стягнення на користь позивача витрат на професійну правову допомогу у повному обсязі, адже господарський суд може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу і з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», п.п. 79 і 112).

Як було зазначено, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п. п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/1929/19 від 09.06.2022

Надані позивачем докази є достатніми для підтвердження факту понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката у даній справі на зазначені ним суми.

В свою чергу відповідачем фактично не вказано, в чому саме полягає невідповідність гонорару зв'язку із розглядом справи - 30 000,00 грн. в суді першої інстанції вимогам чинного законодавства та обставинам справи, не наведено конкретних посилань на розмір відповідних ринкових цін та не мотивовано, в чому саме полягає така неспівмірність.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який, врахувавши те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного надання послуг на підставі договору про надання правової допомоги, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правову допомогу в розмірі 30 000,00 грн. є обґрунтованими та підлягають стягненню з відповідача, з огляду на що додаткове рішення суду першої інстанції в цій справі залишається без змін.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали, наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 10.03.2026 та додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 24.03.2026 у справі № 910/11212/24, отже, підстав для їх скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вищевикладене, вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Державного підприємства «Гарантований покупець» правонаступником якого є Акціонерне товариство «Гарантований покупець» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець» правонаступником якого є Акціонерне товариство «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2026 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2026 у справі № 910/11212/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2026 у справі № 910/11212/24 залишити без змін.

3. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2026 у справі № 910/11212/24 залишити без змін.

4. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено 19.05.2026.

Головуючий суддя О.В. Яценко

Судді Н.М. Спаських

П.В. Горбасенко

Попередній документ

136663424

Наступний документ

136663426

Інформація про рішення:

№ рішення:	136663425
№ справи:	910/11212/24
Дата рішення:	19.05.2026
Дата публікації:	21.05.2026
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Північний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів (крім категорій 201000000-208000000), з них; поставки товарів, робіт, послуг, з них; енергоносіїв

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Направлено до апеляційного суду (30.04.2026)
Дата надходження:	01.09.2025
Предмет позову:	стягнення коштів у розмірі 11 655 562,74 грн.

Розклад засідань:

Минулі засідання (25)

14.10.2024 11:00	Господарський суд міста Києва
11.11.2024 12:30	Господарський суд міста Києва
02.12.2024 15:00	Господарський суд міста Києва
09.12.2024 12:50	Господарський суд міста Києва
13.02.2025 10:30	Господарський суд міста Києва
13.02.2025 10:40	Господарський суд міста Києва
08.04.2025 10:30	Північний апеляційний господарський суд
08.04.2025 10:40	Північний апеляційний господарський суд
08.04.2025 10:50	Північний апеляційний господарський суд
29.04.2025 11:25	Північний апеляційний господарський суд
29.04.2025 11:30	Північний апеляційний господарський суд
29.04.2025 11:35	Північний апеляційний господарський суд
20.05.2025 09:50	Північний апеляційний господарський суд
06.08.2025 10:00	Касаційний господарський суд
13.08.2025 09:45	Касаційний господарський суд
23.09.2025 12:20	Господарський суд міста Києва
08.10.2025 12:30	Господарський суд міста Києва
05.11.2025 12:20	Господарський суд міста Києва
18.11.2025 16:10	Господарський суд міста Києва
16.12.2025 11:20	Господарський суд міста Києва
14.01.2026 10:40	Господарський суд міста Києва
10.02.2026 11:40	Господарський суд міста Києва
10.03.2026 14:15	Господарський суд міста Києва
21.04.2026 10:20	Господарський суд міста Києва
19.05.2026 10:20	Північний апеляційний господарський суд